§ 7. Джерела нестабільності міждержавних відносин. Версальська система

1. ЗАВЕРШЕННЯ СТВОРЕННЯ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

1.1. НАДБАННЯ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

Версальсько-Вашингтонська система заклала підвалини післявоєнних міжнародних відносин.

Рішення Паризької й Вашингтонської конференцій включали принципово нові положення в міждержавних відносинах — це і визнання права на самовизначення народів, і відмова від війни як засобу вирішення конфліктів. Важливою подією стало створення Ліги Націй — першої міжнародної організації для координації відносин між державами. Були ухвалені позитивні рішення щодо Китаю, які дозволили зберегти цілісність цієї країни. Деякі європейські країни отримали незалежність і суверенітет.

Водночас Версальсько-Вашингтонська система післявоєнних відносин все ж таки виявилась слабкою та суперечливою.

Економічні наслідки післявоєнних договорів багато в чому зруйнували стару систему господарських зв’язків, різко загострилась боротьба за нові джерела сировини та ринки збуту між вчорашніми союзниками.

Створена країнами-переможницями нова система міжнародних відносин, поява в Європі цілої низки нових держав із взаємними претензіями створювали обстановку нестабільності й напруженості.

Поза межами нової системи міжнародних відносин були дві впливові країни — Німеччина, де робила перші кроки демократія, і радянська Росія, у якій встановився більшовицький режим.

Версальський договір фактично принижував державну й національну гідність нової Німецької держави, створюючи таким чином передумови для внутрішньої дестабілізації та зростання настроїв реваншизму.

Версальська система. Карикатура.

На малюнку три чоловіки в костюмах дивляться через плече на оголену дитину, що плаче за стовпом у кутку. У цих трьох чоловіках можна впізнати Жоржа Клемансо, Вудро Вілсона та Девіда Ллойда Джорджа, які залишають, можливо, Версальський палац, де був підписаний Версальський договір. Вільсон і Ллойд-Джордж одягнені в чорне, а Клемансо — у білий одяг. Дитина, яка плаче, представляє Німеччину, що була змушена підписати мирні умови. Біля ніг дитини лежить мирний договір, який пояснює, що Німеччина не згодна із цими умовами. Клемансо (його називали «The Tiger» — «Тигр»), дивлячись на дитину, каже: «Цікаво! Мені здається, що дитина, яка плаче, чує!»

Проаналізуйте карикатуру, звернувши увагу на такі питання.

1) Що означає білий одяг Клемансо порівняно із чорним одягом Вільсона і Ллойд-Джорджа?

2) Яке ставлення Клемансо до дитини передає зображена його постава?

3) Який образ викликає співчуття, і які художні засоби для цього використовує художник?

«Змучений, у наморднику? — Бачення Лондона». Карикатура

Спробуйте перекласти з англійської написи на малюнку «League of Nations», «The Dog of War» та пояснити основні ідеї, які намагався передати художник.

Як Ви думаєте, що символізує наявність намордника у пса?

Мандатні території — загальна назва колишніх колоній Німеччини й деяких володінь Туреччини, переданих після Першої світової війни Лігою Націй для управління країнам-переможницям на основі мандата. Після Другої світової війни мандатну систему було замінено системою опіки ООН.

Версальсько-Вашингтонська система затвердила культ сили в міжнародних відносинах і багато в чому зумовила розв’язання нової світової війни.

Недосконалість Версальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала повністю протиріччя між провідними країнами світу, які спричинили виникнення Першої світової війни. Вона лише констатувала нову розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни.

1.3. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ПІСЛЯ СТВОРЕННЯ ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКОЇ СИСТЕМИ

Нова розстановка сил на міжнародній арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль світового лідера виступили США.

Проте у Лізі Націй домінантним був вплив Англії та Франції.

Багато суперечностей приховували в собі відносини розвинених країн з колоніями, залежними територіями. Замість колоніальної політики конференція виробила мандатну систему, яка реалізовувалася через Лігу Націй.

Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії тепер переходили до «передових націй», котрі визначали країни-переможці. Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину Того; Франція — на Сирію, Ліван, Камерун і т.д.

Існували також протиріччя серед новостворених держав Європи, кордони яких фіксувались без врахування інтересів окремих народів.

У результаті такого переділу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин — у горців у Румунії (Трансільванія), Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в Італії; українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих держав часто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям.

Загалом позитивні можливості утвореної системи міжнародних відносин не були повністю використані для стабілізації міжнародної обстановки у світі.

2. ПЕРЕГЛЯД ПОВОЄННИХ ДОГОВОРІВ У 1920-х РОКАХ

2.1. ГЕНУЕЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

Для вирішення економічних і фінансових питань у післявоєнному світі скликали міжнародну конференцію в Генуї (Італія), яка працювала 10 квітня — 19 травня 1922 р. за участю представників 29 держав, у тому числі Німеччини, Австрії, Угорщини й Болгарії. Офіційною метою конференції був пошук заходів для «економічного відновлення Центральної та Східної Європи». Проте на її засіданнях переважало так зване «російське питання». Провідні політики й державні діячі Заходу прагнули інтегрувати радянську Росію до європейської економічної системи. Тим більше, що з початку 1921 р. Росія відмовилась від політики «воєнного комунізму» й почала впроваджувати «нову економічну політику».

Водночас більшовицький режим офіційно відмовився (як виявилось, ненадовго) від гасла світової соціалістичної революції. Більшовицькі лідери були вкрай зацікавлені в залученні іноземних капіталів та технічній допомозі Заходу. Із цією метою були підписані економічні та торговельні угоди з Великою Британією (1921 р.), а також тимчасова угода з Німеччиною (1921 р.).

На конференції делегація Радянської Росії на чолі з Г Чичеріним представляла інтереси підконтрольних більшовикам радянської України, Білорусії, закавказьких республік, а також тимчасових радянських квазідержавних утворень — Хорезма, Бухари й Далекосхідної республіки.

Західні країни домагались того, щоб радянська Росія визнала всі борги царського й Тимчасового урядів, повернула націоналізовані підприємства або компенсувала їхню вартість, скасувала державну монополію зовнішньої торгівлі. І лише на цій основі Захід готовий був розпочати налагодження торгово-економічних відносин із РРФСР.

Радянське керівництво підтвердило свою готовність щодо сплати колишніх боргів Росії за умови, якщо західні країни відшкодують збитки від іноземної інтервенції, а також нададуть економічну допомогу, вигідні кредити й укладуть торговельні угоди із РРФСР. Пред’явлена сума збитків від інтервенції (39 млрд золотих карбованців) значною мірою перевищувала борги царської Росії й Тимчасового уряду (18 млрд 496 млн золотих карбованців). Ця пропозиція не влаштовувала західні країни, і конференція припинила свою роботу.

Генуезька конференція

2.2. НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Не зустрівши в Генуї взаєморозуміння з учасниками конференції, опинившись у дипломатичній і політичній ізоляції, РРФСР і Німеччина в містечку Рапалло, поблизу Генуї, 16 квітня 1922 р. уклали між собою сепаратний договір про відновлення дипломатичних відносин, взаємну відмову від претензій, налагодження торгово-економічних зв’язків.

Свої підписи під договором поставили міністр закордонних справ Росії Г Чичерін і його німецький колега В. Ратенау (24 червня 1922 р. убитий терористами).

Сторони відмовились від взаємних економічних і фінансових претензій, що полегшувало становище Німеччини, яка продовжувала сплачувати репарації країнам Антанти. Для радянського уряду договір став першим міжнародним правовим документом, який свідчив про його визнання законним урядом Росії.

Між РРФСР і Німеччиною склались «особливі відносини», що, зокрема, знайшло відображення в секретних угодах про військово-технічне співробітництво.

Німеччина отримала можливість розташувати на території радянської Росії навчальні й випробувальні центри. Проігнорувавши Версальський мирний договір, збройні сили Німеччини готували своїх військових пілотів у Липецьку, танкістів — поблизу Казані. У столиці Татарії проходив бойову підготовку один із провідних у майбутньому танкових стратегів гітлерівської армії Г Гудеріан. А поблизу Москви, у Філях, збирались німецькі літаки «юнкерси».

У Москві спеціальна німецька місія координувала військові зв’язки із СРСР. Радянська промисловість виготовляла на замовлення рейхсверу снаряди. Вищі радянські командири (серед них — майбутній заступник наркому оборони М. Тухачевський) стажувались у німецькій військовій академії.

Сепаратний договір — договір, укладений однією або кількома державами без відома чи згоди своїх союзників, або окремо від групи держав-учасниць договору.

Радянська делегація на конференції в Рапалло. Квітень 1922 р.

Німецькі курсанти в Липецьку

Думка історика. Співробітництво велось між країнами-паріями: Німеччиною, яку оголосили головним винуватцем розв’язання Першої світової війни, та радянською Росією, яка зневажала всі устої буржуазного суспільства та ліквідувала самі його основи в Росії. Національне приниження Німеччини та несправедливий міжнародний порядок щодо неї; економічна та політична блокада радянської Росії викликали шалене прагнення реваншу — у Німеччини, і уперте прагнення до «експорту соціалістичної революції» — у Росії.

І ось виник союз двох країн-ізгоїв, які об’єднали свої сили для зростання економічної могутності та, всупереч усім міжнародним договорам, нарощування воєнних мускул двох майбутніх наддержав. Хто від цього більше виграв? Німеччина, «юнкерси» якої через 19 років бомбили Радянський Союз, керовані навченими в Росії пілотами? Чи Росія, воєначальники якої розвивали (але не відразу використовували) військову стратегію використання механізованих формувань і «танкових клинів»?

А співробітництво тривало й тоді, коли в СРСР утвердився сталінський тоталітарний режим, а в Німеччині до влади прийшли нацисти. Але про це вже йтиметься пізніше...

Як Ви вважаєте, з огляду на угоди в Рапалло та їхні наслідки, чи є певні закономірності в міжнародній політиці ізоляції окремих країн? Чи така політика може бути ефективною та виправданою за певних умов?

2.3. ПРОБЛЕМА РЕПАРАЦІЙ. ПЛАН ДАУЕСА

Рурська криза. Визначений у 1921 р. розмір репарацій виявився непосильним для Німеччини. Скориставшись цим, у січні 1923 р. Франція й Бельгія окупували територію Рурського вугільного басейну та Рурської області. Окупація Руру, де була зосереджена важка промисловість Німеччини, призвела до загострення економічної кризи в країні.

Криза мала міжнародний характер, під час неї ані США, ані Велика Британія не підтримали Францію, не бажаючи її лідерства в Європі. Франція (як і Бельгія) змушена була вивести свої війська і дати згоду на перегляд репараційних зобов’язань Німеччини.

Лондонська конференція. Прийняття плану Дауеса. За цих умов у липні 1924 р. в Лондоні скликали конференцію, яка схвалила доповідь, опрацьовану комісією експертів під керівництвом американського банкіра Ч. Дауеса (план Дауеса), який у 1925 р. став віце-президентом США. Цей план був спрямований на нормалізацію фінансової системи європейських країн, сприяння їх економічному розвитку та, відповідно, зростанню ролі США у світовій економіці. Основні положення плану були такими:

• Німеччина зобов’язалась вчасно виплачувати репарації;

• Німеччина погодилась відкрити свій ринок для американських товарів;

• Франція мала вивести свої війська з Рура;

• завдяки запропонованому Сполученими Штатами кредиту (200 млн доларів) для покриття перших платежів за репараціями Німеччині були гарантовані її виплати;

• створювались умови для іноземних інвестицій в економіку Німеччини;

• скасовувався міжнародний контроль над фінансами та економікою Німеччини.

План був розрахований на те, що німецькі підприємства та фірми перенесуть свою зовнішньоекономічну діяльність у Східну Європу, і передусім в СРСР. США, Велика Британія та Франція мали намір таким чином позбутися потенційного конкурента в Європі.

План Юнга. Другий репараційний план для Німеччини був прийнятий у 1929 р. і мав назву «план Юнга», оскільки головою створеного Лігою Націй комітету експертів у справах вирішення репараційних питань став відомий американський бізнесмен, президент електротехнічного тресту О. Юнг.

У серпні 1929 р. план Юнга затвердили на міжнародній конференції в Гаазі. За новим репараційним планом розмір щорічних виплат зменшили до 2 млрд марок на найближчі 37 років. Відповідно до плану Юнга всі форми й види контролю над Німеччиною, її господарством і фінансами ліквідувались. Для отримання кредитів і поділу репарацій було створено Банк міжнародних розрахунків. Було вирішено, що Німеччина знову матиме право управляти Рейхсбанком та імперською залізницею.

2.4. НАЙВАЖЛИВІШІ РІШЕННЯ ГААЗЬКОЇ, ЛОЗАННСЬКОЇ ТА ЛОКАРНСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЙ

Гаазька конференція. Гаазька конференція з фінансово-економічних питань відбулася 15 червня — 20 липня 1922 р. в м. Гаазі (Нідерланди). У її роботі брали участь представники всіх країн-учасниць Генуезької конференції, окрім Німеччини. Радянську делегацію очолював М. Литвинов. Основними учасниками від європейських країн на Гаазькій конференції були представники ділових кіл.

На Гаазькій конференції мали бути обговорені претензії західних країн до радянської держави, пов’язані з націоналізацією майна іноземних власників та анулюванням боргів царського та Тимчасового урядів, а також питання про кредити РРФСР.

Представники західних країн щодо радянської Росії зайняли тверду позицію: вони відхилили всі пропозиції радянської делегації, спрямовані на міжнародне співробітництво, відмовились обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов. Західні ділові кола наполягали на поверненні націоналізованого майна колишнім власникам і з великим недовірою поставились до запевнень радянських представників щодо готовності до співробітництва.

Взаємні претензії призвели до того, що конференція в Гаазі фактично не ухвалила жодних рішень і завершилась безрезультатно.

Лозаннська конференція (1922-1923 рр.). Лозаннську конференцію скликали в Лозанні (Швейцарія) з метою врегулювати становище на Близькому Сході після провалу інтервенції військ Великої Британії та Греції в Туреччині й перемоги Кемалістської революції в цій країні.

У роботі конференції взяли участь, з однієї сторони, — Велика Британія, Франція, Італія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців, а також США, представлені спостерігачами, і з іншої — Туреччина. Під час обговорення окремих проблем на конференцію допустили представників ще деяких європейських країн. Радянська делегація взяла участь лише в обговоренні питання про режим Чорноморських проток.

Основними питаннями були: опрацювання мирного договору з Туреччиною та визначення режиму Чорноморських проток. Провідна роль на конференції в Лозанні належала представникам Великої Британії.

Після тривалої й жорсткої дипломатичної боротьби конференція завершилася підписанням сімнадцяти окремих документів, серед яких найважливішими є Лозаннський мирний договір 1923 р. і конвенція про Чорноморські протоки.

Конвенція передбачала демілітаризацію зони проток і водночас допускала вільний перехід через Босфор і Дарданелли не лише торговельних, а й військових кораблів будь-якої країни світу. Було ухвалено рішення про евакуацію з території Туреччини англійських військ. Незважаючи на тяжкі наслідки Першої світової війни, ця країна мала можливість зміцнити свій суверенітет.

Демілітаризація — роззброєння, ліквідація відповідно до міжнародного договору військових споруд на певній території, а також заборона мати на ній воєнну промисловість, тримати збройні сили.

Локарнська конференція. Політична й дипломатична боротьба в Європі не вщухала. На 1925 р. загострились німецько-французькі суперечності. Для вирішення цих та інших питань скликали Локарнську конференцію (5—16 жовтня 1925 р.), у якій взяли участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Польщі й Чехословаччини.

Локарнська конференція прийняла Рейнський гарантійний пакт, який забезпечував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією, Німеччиною. Франція й Бельгія зобов’язувались не вдаватися до війни з Німеччиною. Велика Британія та Італія виступали головними гарантами Локарнської угоди. Проте гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею.

На конференції також схвалили план Дауеса, спрямований на відродження німецького промислового потенціалу.

Німеччину вперше після війни визнали рівноправним партнером. У 1926 р. її прийняли до Ліги Націй як постійного члена Ради цієї організації.

Чимало для відродження військово-промислового потенціалу Німеччини зробило сталінське керівництво СРСР. 12 жовтня 1925 р. між СРСР і Німеччиною було підписано торговельний договір. Після цього 24 квітня 1926 р. обидві сторони уклали договір про нейтралітет і ненапад.

3. ПАКТ БРІАНА—КЕЛЛОГА

У 1920-і роки відбувались два суперечливих і несумісних процеси: прагнення до роззброєння і шалена гонка озброєнь.

У 1925 р. вдалось підписати Женевський протокол «Про заборону використання хімічної й бактеріальної зброї».

Міністр закордонних справ Франції А. Бріан зробив спробу поліпшити відносини з Німеччиною, проте не знайшов підтримки щодо цього питання у глави уряду Р. Пуанкаре. Але міністр на цьому не зупинився. У квітні 1927 р. він запропонував державному секретарю США Ф. Келлогу укласти між цими країнами договір про «вічну дружбу», який забороняв би війну як засіб національної політики.

Лише наприкінці 1927 р. Ф. Келлог дав згоду на пропозицію А. Бріана, але при цьому висловився за підписання багатостороннього договору.

Багатосторонній договір збігався з бажанням США створити паралельну й навіть супротивну Лізі Націй організацію, в якій керівна роль належала б не Великій Британії і Франції, а Сполученим Штатам.

Після того, як Франція погодилась на багатосторонній пакт, Сполучені Штати звернулися з приводу цього питання ще до інших держав. Подальші переговори завершились 27 серпня 1928 р. підписанням в Парижі договору між США, Великою Британією, Францією, Німеччиною, Італією, Японією та іншими державами (загалом договір підписали представники 15 країн).

Договір, який називають пактом Бріана—Келлога, проголошував відмову від війни як знаряддя національної політики й визнавав потребу вирішення суперечностей і конфліктів за допомогою мирних засобів.

Того ж дня Сполучені Штати адресували ноту 48 державам із пропозицією приєднатися до пакту Бріана-Келлога.

Підписання пакту Бріана-Келлога

Пакт — (від лат. pactum — договір) — міжнародний договір політичного змісту.

Невдовзі пакт підписали представники 69 держав (серед них і СРСР). Цей важливий міжнародний документ зустріли з ентузіазмом у всьому світі. З ним пов’язували надії на створення системи колективної безпеки й запобігання війні. Ф. Келлога, державного секретаря США, у 1929 р. удостоїли Нобелівською премією миру (у 1926 р. лауреатом премії був А. Бріан).

Підписуючи пакт Бріана—Келлога, кожна зі сторін на перше місце висувала свої інтереси, котрі не завжди збігалися з ідеями створення реальної системи колективної безпеки. Недоліки й прорахунки мирного врегулювання після закінчення війни стали підґрунтям для виникнення Другої світової війни.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які країни найбільше постраждали від Першої світової війни?

2. Чому в 1920-і роки відбувалося зближення Німеччини й радянської Росії (СРСР)?

3. Якими були головні положення Рапалльського договору?

4. Чому Генуезька конференція завершилась фактично безрезультатно?

5. Назвіть основні рішення Лозаннської конференції.

6. Які основні положення передбачав план Дауеса?

7. Які дві країни стали ініціаторами підписання пакту Бріана-Келлога?

8. Покажіть на карті: Рур, Ельзас, Лотарингію.

9. Поясніть значення понять: мандатні території, сепаратний договір, демілітаризація.

II. Обговоріть у групі

1. Які рішення міжнародних конференцій, положення укладених угод і пактів сприяли поліпшенню міжнародної ситуації в 1920-і роки, а які — посилювали міжнародну напругу?

2. Які були передумови та наслідки радянсько-німецького економічного та військового співробітництва в 1920-і роки?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Які міжнародні угоди й ініціативи стали підґрунтям для реваншизму й зростання впливу нацизму в Німеччині?

2. Як Ви вважаєте, чи були в 1920-і роки реальні можливості запобігти розв'язанню нової світової війни?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

10 квітня - 19 травня 1922 р. робота Генуезької конференції

16 квітня 1922 р. підписано договір між РРФСР і Німеччиною

20 листопада 1922 р. - 24 липня 1923 р. робота Лозаннської конференції

30 серпня 1924 р. прийняття плану Дауеса

5-16 жовтня 1925 р. робота Локарнської конференції

27 серпня 1928 р. підписання пакту Бріана-Келлога

скачать dle 11.0фильмы бесплатно