§ 37. Воєнні дії у середині 1941-го — першій половині 1942 р.

1. Підготовка Німеччини до нападу на СРСР. План «Барбаросса»

Із завершенням воєнних дій у континентальній Європі Німеччина взяла під свій контроль величезний геополітичний простір. Вона окупувала Польщу, Нідерланди, Бельгію, Данію, Норвегію, Люксембург, значну частину Франції, Югославію, Грецію.

Ще на початку свого канцлерства Гітлер відверто говорив про далекосяжні плани майбутніх територіальних перетворень у Європі й встановлення «нового порядку». За його схемою до Німеччини мали приєднуватися заселені німцями території прилеглих держав. У такий спосіб у центрі Європи повинен утворитися «сталевий блок», навколо якого гуртуватимуться близькі до німців «неарійські раси» — держави-сателіти, позбавлені своєї незалежної фінансової, економічної систем, армії, структури управління тощо. Над усім мав панувати німецький «новий порядок».

Безпосередньо до рейху увійшли: Саар, Австрія, Судетська й Мемельська області. Залишки незалежної Чехії стали «протекторатом». Із захопленням Польщі до рейху повернулися землі, відтяті від Німеччини Версальським договором: Данія позбувалась частини Шлезвіг-Гольштейну, а Франція Ельзасу й Лотарингії.

Значні територіальні прирощення дістали союзники Німеччини. Угорщині відійшли землі від Словаччини (прикордонні території), Румунії — Трансильванія, а Югославії — Воєводина; Болгарія повернула собі Південну Добруджу, а також приєднала частину югославської та грецької Македонії і Фракію. Італія одержала деякі прикордонні території Франції, частини Греції та Югославії.

Важливим елементом підготовки Німеччини до війни з СРСР було використання промислових, сировинних, продовольчих та фінансових ресурсів поневолених країн.

Порівняно з німецьким промисловим потенціалом економічні потужності Радянського Союзу виглядали скромніше. Частка його у світовому промисловому виробництві сягала 10%. Хоча СРСР і випереджав Німеччину у випуску танків, гармат, літаків, проте відставав у виробництві автоматичної зброї, автотранспорту, засобів зв’язку, оптичних приладів тощо, тобто того, без чого сучасна війна була неможливою.

Значну частину стратегічної сировини, відповідно до господарських договорів, СРСР поставляв у Німеччину. Своєю чергою, в СРСР з Німеччини надійшла значна кількість новітнього промислового обладнання, верстатів, машин, зразків зброї; радянські спеціалісти ознайомлювалися з німецькою промисловістю, включаючи і воєнні галузі.

Директиву № 21 — план «Барбаросса» — Гїтлер підписав 18 грудня 1940 р. За цим планом війна на сході мала розпочатися відразу після весняного бездоріжжя і закінчитися до настання зимових холодів, тобто протягом травня-листопада 1941 р. Ключовим пунктом плану був блискавичний вихід ударних сил до Москви в результаті оточення і знищення основного угруповання радянських військ у Білорусі, що мало означати в усіх аспектах «вирішальний успіх».

Станом на 21 червня на західних кордонах СРСР Німеччина та її союзники зосередили три групи армій: група армій «Північ» (командувач фельдмаршал Леєб), найсильніша група армій «Центр» (командувач фельдмаршал Бок), група армій «Південь» під орудою фельдмаршала Рундштедта. Союзники Німеччини (Фінляндія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Італія, Хорватія) виставили ще 29 дивізій і 16 бригад.

Кожна з груп мала своє завдання і свій напрям дій: «Північ» — Ленінград, «Центр» — Мінськ і Москва, «Південь» — Київ і далі на південь по Дніпру. Загалом німецьке угруповання разом із союзниками налічувало 190 дивізій, 5,5 млн солдатів і офіцерів, 47,2 тис. гармат, 3,8 тис. танків, близько 5 тис. літаків.

Радянський Союз теж готувався до війни. Сталін розраховував, що зможе продиктувати свої умови після того, як Німеччина й Англія взаємно ослаблять одна одну. Тривало швидке переозброєння армії, котре передбачалося завершити у 1942 р. Змінювалась її структура. Розроблялися військово-стратегічні плани. Один з таких планів нападу на Німеччину мав назву «Гроза» (не був затверджений). Згідно із ним передбачалося: двома угрупованнями з району Білостока та Львова завдати масштабних ударів з метою оточення основних сил німецьких військ в Польщі з подальшим виходом на Берлін. Третє угруповання радянських військ мало оволодіти нафтовими родовищами в Румунії і тим самим відрізати Німеччину він джерел пального.

На червень 1941 р. на західному кордоні СРСР було зосереджено 171 дивізію Червоної армії — 3,25 млн осіб, 37,5 тис. гармат, 10,4 тис. танків, а також 8 627 літаків (за іншими даними: 190 дивізій — 3 289 851 особового складу, 59 787 гармат і мінометів, 15 687 танків, 10 743 літаки).

Зростання збройних сил СРСР у 1939-1941 рр.

Таким чином, плани Червоної армії та й сама розстановка збройних сил на західному кордоні свідчать, що Сталін готувався до наступальної, а не оборонної війни проти Німеччини. Проте рівень підготовки й оснащення військ не відповідали сучасним вимогам. Значна частина техніки була небоєздатна, особливо не вистачало засобів зв’язку і транспорту.

2. Початок німецько-радянської війни. Напад Німеччини та її союзників на СРСР

Наступ німецьких військ розпочався на світанку 22 червня 1941 р., в неділю. Перед тим, як гармати відкрили вогонь, сотні літаків перетнули радянські кордони і бомбардували 66 основних аеродромів, міста, у тому числі бази флотів Кронштадт, Севастополь, Ізмаїл. Протягом першого дня війни радянська авіація втратила 1811 літаків, з них 1489 — просто на аеродромах. Незважаючи на відчайдушний опір, німецькі танкові колони просунулися на окремих ділянках в тил радянських військ на глибину до 50 км і в окремих місцях перетнули навіть старий радянсько-польський кордон.

Головний удар німецька армія завдавала проти військ Західного фронту. Вже в перші дні радянські сили на цьому напрямку були оточені (Білосток — Мінськ) і розгромлені. У полон потрапили 329 тис. радянських солдатів. 28 червня німецькі війська взяли Мінськ і продовжували рухатись на схід.

Початок німецької агресії, червень 1941 р.

Тим часом група армій «Північ» успішно просувалась у країнах Балтії, захопивши Вільнюс, Ригу, підійшовши до Пскова і Новгорода. На цій ділянці фронту нависла загроза прориву німецьких військ до Ленінграда.

Найбільший опір ворог відчув в Україні.

В районі Луцьк-Броди-Рівне-Дубно розгорілася перша у Другій світовій війні танкова битва, яка тривала п’ять діб. Наступ ворога було затримано на тиждень.

У середині липня 1941 р. розгорілася битва за Київ, Смоленськ, в районі Новгорода (Лужський оборонний рубіж). Зрештою, просування ворога на всіх напрямках було призупинено.

Основні битви на радянсько-німецькому фронті у 1941 р.

Наразившись на сильний опір, німецьке командування змінює напрям головного удару. Тепер він був спрямований в Україну. В серпні 1941 р. було завдано поразки військам Південного фронту (генерал І. Тюленєв) на Правобережжі. В районі Умані радянські війська були оточені і 103 тис. осіб потрапили у полон. Також ворог почав облогу Одеси, оборона якої тривала з 5 серпня по 16 жовтня 1941 р. Німецькі війська вийшли до Дніпра майже по всій довжині його течії і захопили ряд плацдармів на його лівому березі. Радянські з’єднання Південно-Західного фронту (командувач генерал-полковник М. Кирпонос), що захищали Київ, опинилися перед загрозою флангових ударів. Розуміючи небезпеку становища, командувач фронту зажадав дозволу Ставки залишити Київ, але Сталін категорично відмовив. Це дорого коштувало Червоній армії. Гітлерівці, форсувавши Дніпро в районі Кременчука, вийшли на Лівобережжя. Тим часом танкові корпуси групи армій «Центр» повернули на південь, форсувавши Десну, й теж вийшли на Лівобережжя. 15 вересня 1941 р. німецькі війська з’єдналися, оточивши сили Південно-Західного фронту. Як наслідок — 665 тис. червоноармійців потрапили в полон. Кирпонос при спробі прориву з оточення загинув. 19 вересня 1941 р. ворог вступив до Києва. Шлях нацистським дивізіям на схід України та Крим було відкрито.

Німецькі війська входять у Мінськ, серпень 1941 р.

У жовтні 1941 р. німецькі війська захопили Крим і взяли в облогу Севастополь (30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.), який чинив ворогу опір 250 днів. 16 жовтня 1941 р. частини Червоної армії непомітно для ворога залишили Одесу.

Радянське керівництво докладало чимало зусиль, щоб організувати відсіч агресору. 29 червня 1941 р. з’явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКПб) про надзвичайні заходи у боротьбі з ворогом. 23 червня 1941 р. була організована Ставка Головного Командування (з 8 серпня Ставка Верховного Головнокомандувача, очолювана Й. Сталіним) — вищий орган стратегічного керівництва збройними силами. Вся повнота влади в країні перейшла до створеного 30 червня 1941 р. Державного Комітету Оборони (ДКО).

Проте суттєво змінити ситуацію на фронтах не вдалося. Вермахт одержував важливі перемоги, що дало змогу захопити територію СРСР площею 1,5 млн кв. км з населенням 74,5 млн осіб.

На кінець року лише полоненими Червона армія втратила 3,8 млн бійців. Загалом до кінця війни у полон потрапили 4,5 млн радянських воїнів, а повернулись лише близько 2 млн.

Можна виокремити такі причини поразок Червоної армії влітку-восени 1941 р.:

• при всіх обставинах, політичних і військових, напад нацистської Німеччини на СРСР мав раптовий характер;

• військово-економічний потенціал Німеччини та її союзників напередодні війни перевищував потенціал СРСР;

• вермахт мав дворічний досвід ведення війни в Європі й переважав радянські війська у професійній підготовці.

Не можна не виділити і суб’єктивні фактори, які призвели до трагічних наслідків літа-осені 1941 р. Вся відповідальність за воєнні поразки лежить на керівництві партії, армії й держави, особисто на Сталіні:

• боротьба між різними угрупованнями в Червоній армії загальмувала переозброєння військ новою технікою;

• помилковою виявилась військова доктрина про «війну малою кров’ю на території ворога»;

• було допущено грубі прорахунки у визначенні часу війни, оперативній побудові й розташуванні військ в три ешелони, що дало можливість вермахту завдати удару по кожному угрупованню окремо;

• напередодні війни Сталін відмовився привести дивізії західних округів в бойову готовність, хоч мав точні дані про початок наступу від розвідки та військових;

• під час «чистки» 1937-1938 рр. було репресовано 43 тис. осіб командного складу.

3. Битва за Москву

Восени 1941 р. ситуація на фронтах набула для Радянського Союзу трагічного характеру.

24 вересня командувач групи армій «Центр» фон Бок скорегував план наступу на Москву та її захоплення (операція «Тайфун»). Німецькі війська налічували 1708 тис. осіб, 13 500 гармат і мінометів, 1700 танків і 1390 літаків. Радянські фронти, які прикривали Москву, мали в своєму складі 1250 тис. бійців, 7652 гармати й міномети, 990 танків, 677 літаків.

Під час першого етапу німецького наступу на Москву, що тривав з 30 вересня до початку листопада 1941 р., гітлерівцям удалось оточити в районі Брянська й західніше Вязьми та розгромити основні сили Західного фронту радянських військ, що прикривали столицю. Ворог захопив Калінін (Твер), Малоярославець, Можайськ, Волоколамськ, упритул наблизився до Тули. Німецькі танки вже стояли за 80-100 км від Москви.

На другому етапі — з 15-18 листопада до початку грудня 1941 р. — німці намагалися прозондувати слабкі місця в обороні столиці й обхідними ударами пробували оточити все московське угруповання противника. Гітлерівцям удалося впритул наблизитися до Москви, але відчайдушний опір поламав усі плани із захоплення міста. Тим часом як захисники столиці стримували наступ ворога, командування накопичувало сили й готувало контрудар. До Москви перекидалися частини із Далекого Сходу та Середньої Азії.

Завдяки агентурним даним радянського розвідника в Японії Ріхарда Зорге Кремль отримав переконливу інформацію, що Японія не буде нападати на СРСР.

Німецькому наступові на Москву заважало бездоріжжя

У ніч з 5 на 6 грудня 1941 р. Червона армія перейшла в контрнаступ. Почався третій етап битви за Москву (5 грудня 1941 р. — початок весни 1942 р.).

Упродовж контрнаступу радянських військ під Москвою група армій «Центр» зазнала великих утрат: було знищено 38 дивізій (170 тис. осіб), у тому числі 11 танкових і 4 моторизованих.

Поразка під Москвою назавжди поховала міф про непереможність німецьких армій, завдала остаточного удару по планах блискавичної війни. Перемога червоноармійських з’єднань означала початок повороту у німецько-радянській та Другій світовій війні. Нацистські частини, знекровлені в попередніх боях, почали відступ. У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100-300 км.

Після цього розпочався загальний наступ Червоної армії на декількох ділянках фронту. Так, в районі Ленінграда було зірвано спробу гітлерівців створити подвійне кільце блокади міста. В районі Харкова в результаті наступу радянських військ утворився Барвінківський виступ, що був непоганим плацдармом для продовження прориву і захоплення міста. Найбільш успішною в зимову кампанію була Керченсько-Феодосійська операція (26 грудня 1941 р. — 2 січня 1942 р.), яка призвела до здобуття Керченського півострова й послабила німецький тиск на Севастополь.

4. Хід війни на радянсько-німецькому фронті навесні і влітку 1942 р.

Незважаючи на поразку під Москвою в грудні 1941 р., стратегічна ініціатива залишалась у вермахту. Радянське командування помилково вважало, що у 1942 р. головний удар німці знову завдадуть під Москвою. Німецькій розвідці вдалося успішно провести операцію з дезінформації радянської сторони під кодовою назвою «Кремль». Насправді ж гітлерівське командування мало стратегічний план дій на 1942 р., який передбачав широкомасштабний наступ на південному фланзі радянсько-німецького фронту з метою оволодіти Волгою, Кавказом, нафтовими родовищами Північного Кавказу і Закавказзя, а після цього завдати вирішального удару в напрямку Москви.

За рішенням Сталіна радянські війська мали завдавати гітлерівцям випереджувальних ударів, не чекаючи початку їхнього наступу.

Севастополь під час німецького бомбардування, 1942 р.

У квітні на Керченському півострові радянські частини, що готувалися перейти у наступ для деблокування Севастополя, зазнали раптового удару німецьких військ під командуванням Манштейна. Втрати Червоної армії перевищували 200 тис. осіб і велику кількість зброї.

Наступного удару нацистська армія завдали по оточеному гарнізону Севастополя (2 червня — 4 липня 1942 р.). Втрати радянських військ становили понад 200 тис. осіб.

Ще однієї трагічної поразки Червона армія зазнала під Харковом. 12 травня 1942 р. розпочався наступ сталінських військ з Барвінківського виступу на Харків, який призвів до катастрофічних наслідків. Радянський удар прийшовся в район, де були зосереджені основні сили нацистів, що готувалися для наступу на південь. Після кривавих боїв дивізії трьох армій, а також кількох інших з’єднань потрапили в оточення й були розгромлені.

Невдало завершився наступ і на північно-західній ділянці радянсько-німецького фронту, де 2-а ударна армія намагалася деблокувати Ленінград. Командувач армії генерал Власов здався в полон і згодом очолив «Русскую освободительную армию» (РОА), яка воювала на боці Німеччини.

У червні 1942 р. розпочався генеральний наступ вермахту в напрямку Волги та Північного Кавказу. В середині липня 1942 р. німецькі дивізії вийшли до р. Дон і розпочали просування до Сталінграда. Розгорнулась Сталінградська битва (17 липня 1942 — 2 лютого 1943 р.). 23 серпня 6-а армія під командуванням фон Паулюса вийшла до Волги й почала штурм міста.

Щоб припинити відступ радянських військ, 28 липня 1942 р. Сталін підписав наказ № 227, відомий під назвою «Ні кроку назад». Зміст його полягав у тому, що відступаючі бійці та командири розглядались як дезертири і боягузи й підлягали покаранню відповідно до умов воєнного часу. Позаду найменш стійких частин ставилися спеціальні загороджувальні загони.

В оборонних боях Червона армія втримала частину Сталінграда й знекровила ворога.

Одночасно тривала битва за Кавказ, в якій радянські війська спромоглися зупинити противника на кавказьких перевалах.

5. Створення антигітлерівської коаліції

З перших годин нападу нацистської Німеччини на СРСР стало зрозумілим, що розрахунки Гітлера на міжнародну ізоляцію СРСР зазнали краху. В день початку агресії В. Черчілль заявив: «Кожен, хто воює проти Гітлера, — друг Англії, кожен, хто воює на його боці, — ворог Англії». Про свою підтримку СРСР заявив і президент США. Таким чином, з початком німецько-радянської війни почала формуватися антигітлерівська коаліція.

12 липня 1941 р. було підписано англо-радянську угоду про спільну боротьбу проти Німеччини. Першою спільною акцією СРСР і Великої Британії стала окупація Ірану з метою не допустити зближення його з Німеччиною.

14 серпня 1941 р., після зустрічі Рузвельта та Черчілля, з’явився документ під назвою Атлантична хартія, яка підвела під майбутню коаліцію ідеологічне підґрунтя. До цієї Хартії у грудні 1941 р. приєднався і Радянський Союз. Вона була першим документом, в якому прописувалися цілі США та Великої Британії у війні й загальні положення повоєнного устрою світу. Атлантична хартія висунула такі завдання: знищення нацистської тиранії, роззброєння агресора, загальне роззброєння світу.

1 жовтня 1941 р. між СРСР, США та Великою Британією в Москві була підписана тристороння угода про допомогу Радянському Союзу зброєю і продовольством.

Поставки (400 танків, 500 літаків щомісяця, а також стратегічна сировина) почались одразу ж. У грудні 1941 р. на СРСР було поширено дію законодавства про ленд-ліз. З жовтня 1941 р. по червень 1942 р. СРСР одержав 3 тис. літаків, 4 тис. танків, 20 тис. різноманітних транспортних засобів. Загалом Радянський Союз отримав 7-11% зброї та обладнання від обсягу власного виробництва. На СРСР припала третина поставок США за ленд-лізом (10,8 млрд дол. з 30,3 млрд).

Ленд-ліз — це система передачі урядом США в позику чи оренду озброєння, боєприпасів, сировини країнам-союзникам по антигітлерівській коаліції.

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Великобританія, підписали Декларацію Об’єднаних Націй, яка будувалася на принципах і завданнях Атлантичної хартії. В умовах створення антигітлерівської коаліції радянське керівництво визнало емігрантські уряди Польщі, Чехословаччини та Франції.

Рузвельт і Черчілль після підписання Атлантичної хартії, 1941 р.

Документи розповідають

Георгій Жуков про ленд-ліз

Ми б опинились у важкому становищі без американського пороху, ми б не змогли випускати таку кількість боєприпасів... Без американських студебекерів (американський вантажний автомобіль) нам ні на чому було б тягти нашу артилерію. Випуск спеціальної сталі, вкрай необхідної для потреб війни, був також пов’язаний з низкою американських поставок.

26 травня 1942 р. в Лондоні було підписано договір між СРСР і Великою Британією про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її сателітів у Європі. У Вашингтоні відбулися радянсько-американські переговори, які завершилися підписанням 11 червня 1942 р. угоди про взаємодопомогу у веденні війни проти агресорів. Обидві сторони зобов’язалися постачати одна одній оборонні матеріали, обмінюватися інформацією, розвивати торгівлю та здійснювати економічне співробітництво. Ці дві угоди завершили формування антигітлерівської коаліції.

Війна виявила збіг корінних національних інтересів держав, яким загрожували німецький нацизм і японський мілітаризм. В інтересах збереження своїх країн американський, англійський та радянський уряди змушені були піти на співробітництво, відкинувши ідеологічні розбіжності.

6. Напад Японії на Перл-Гарбор і початок війни на Тихому океані

Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а після поразки Франції уклали угоду з урядом Петена (липень 1941 р.) про право створення баз у французьких колоніях — Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі. Проникнення японців до Індокитаю спонукало США до заморожування японських капіталів у американських банках і до ембарго на постачання Японії нафти. Рішення США підтримали Велику Британію та Нідерланди.

Внаслідок цього японська зовнішня торгівля скоротилася на 3/4, а імпорт нафти — на 9/10. Економіка Японії опинилась перед загрозою краху. 2 липня 1941 р. ухвалено рішення «просуватися на Південь», тобто захопити держави Південної та Південно-Східної Азії. Країна вирішила вступити у боротьбу зі США за панування на Тихому океані.

Головнокомандувач японського флоту адмірал І. Ямамото пообіцяв імператору, що найближчі півроку він зможе втримати стратегічну ініціативу, але далі не гарантує позитивного розвитку подій для Японії.

Атака японських військ на Перл-Гарбор, 7 грудня 1941 р.

Японські війська беруть у полон британських солдатів, Сінгапур, лютий 1942 р.

Японський флот непомітно підійшов до Гаванських островів і 7 грудня 1941 р. атакував 350 літаками з авіаносців американську військово-морську базу Перл-Гарбор. Американці втратили 19 військових кораблів, 272 літаки і понад 3 тис. військовослужбовців. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі і захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США та Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі Сполученими Штатами. Таким чином, наприкінці 1941 р. усі великі держави були втягнуті в Другу світову війну.

У той же день японці почали просуватися в Таїланді ( став союзником Японії), Англійській Малайї (тепер Малайзія) та Бірмі (М’янмі). Одночасно почалась висадка японського десанту в Індонезії, в Малайї та на Філіппінах. У грудні 1941 р. японці захопили Гонконг, острови Гуам та Вейк, що були важливими опорними базами союзників.

Американський гарнізон на Філіппінських островах без підтримки з повітря і моря був розбитий і капітулював (травень 1942 р.) У лютому 1942 р. здалася важлива англійська військово-морська база, фортеця Сінгапур. Цього ж місяця відбулася битва в Яванському морі, де японці знищили з’єднану англо-американсько-нідерландську ескадру. Після цього вони швидко окупували всі острови Індонезії, навесні 1942 р. висадились у Новій Гвінеї і підійшли до Австралії.

Союзники втратили тільки сухопутних військ понад 300 тис. осіб, Японія — 20 тис. осіб. Продовжуючи наступ в Індії, на Австралію та незагарбані острови Тихого океану, Японія намагалась оволодіти всіма важливими стратегічними пунктами в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й змусити США та Велику Британію укласти вигідний для неї мир.

7. Війна у Північній Африці та Середземномор’ї

На початку 1941 р. до Північної Африки на допомогу італійським військам прибув німецький Африканський корпус на чолі з генералом Роммелем. Його поява дала змогу не тільки зупинити успішний наступ англійців у Лівії, а й відкинути їх до Єгипту. Ініціативою у Північній Африці заволоділи держави фашистського блоку. Проте у запіллі сил вермахту англійські війська утримували важливий стратегічний пункт Тобрук, який не давав Роммелю продовжувати наступ. Усі спроби зламати опір були невдалими. В листопаді 1941 р. англійці здійснили успішний наступ із деблокади Тобрука і знову оволоділи Кіренаїкою. Ці перемоги призвели до порушення морських перевезень італійців та німців у Середземному морі та поставили корпус Роммеля перед загрозою залишитись без підкріплення й припасів. Це занепокоїло німецьке командування, яке вирішило серйозно зайнятися Середземномор’ям. Ключовим пунктом англійського панування у Середземному морі був о. Мальта, який лежав саме посередині моря.

Німецькі танки рухаються через Лівійську пустелю

Спочатку німецька авіація та підводні човни разом з італійськими кораблями завдали досить відчутних ударів по англійському флоту в Середземномор’ї: було потоплено або виведено з ладу найбільші судна. Потім почались систематичні бомбардування о. Мальти, які мали завершитися німецьким десантом у липні 1942 р. Проте Гітлер віддав перевагу наступу Роммеля, котрий мав захопити Александрію та Суецький канал. У березні італійсько-німецькі війська почали просування у Єгипті й були з великими труднощами зупинені за 100 км від Александрії. У червні 1942 р. з’єднання Роммеля захопили Тобрук — ключовий пункт британської оборони і взяли в полон 33 тис. його захисників. Улітку 1942 р. італійсько-німецькі дивізії перебували коло Ель-Аламейна (на півдорозі до Александрії), але подальше їхнє просування зупинили англійські війська.

8. Корінний перелом на Тихоокеанському театрі бойових дій

До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах цілком і повністю належала Німеччині та її союзникам. Союзники по антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація починає змінюватися.

Перші успіхи, що дозволили переломити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7-8 травня 1942 р. у морській битві в Кораловому морі, біля берегів Нової Гвінеї, японська ударна ескадра, що направлялася для захоплення порту Морсбі, зазнали першої великої поразки. Вирішальну роль у бою відіграла авіація, котра базувалася на авіаносцях.

Від планів вторгнення до Австралії довелось відмовитися.

4-6 червня 1942 р. біля атолу Мідвей японський флот (адмірал І. Ямамото) зазнав такої поразки від американського флоту (адмірал Ч. Німіц), що вже не зумів відновити свою могутність до кінця війни. У бою японці втратили 4 авіаносці, 1 крейсер і 253 літаки, американці — 1 авіаносець, 1 есмінець і 150 літаків.

Американські бойові літаки на авіаносці, 1942 р.

Унаслідок цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і вимушена була перейти до стратегічної оборони. Американці, своєю чергою, перейшли до активних бойових дій. У серпні 1942 р. вони почали боротьбу за острів Гуадалканал (група Соломонових островів). Бої продовжувалися до лютого 1943 р. і завершились цілковитою поразкою Японії в цьому регіоні. Ініціатива на Тихому океані перейшла до США.

Запитання і завдання:

1. Які були причини нападу Німеччини та її союзників на СРСР? 2. Визначте основні положення плану «Барбаросса». Чи вдалося його реалізувати? 3. Порівняйте сталінську і гітлерівську воєнні доктрини. 4. Маршал Василевський після війни стверджував, що вина Сталіна в тому, що він не вловив тієї межі, далі якої його політика «ставала не лише непотрібною, а й небезпечною. Таку межу потрібно було сміливо перейти». Про яку «межу» йдеться? 5. Як розгорталися події на радянсько-німецькому фронті у 1941 р? Що зумовило поразку Червоної армії на початковому етапі війни? 6. Втрати Червоної армії в 1941 р. становили 67% стрілецької зброї, 91% танків, 90% гармат і мінометів, 90% літаків, майже весь кадровий склад армії. Як ви вважаєте, завдяки чому Радянський Союз зумів вистояти і перемогти ворога? 7. Яка роль битви за Москву в перебігу Другої світової війни? 8. Які причини нападу Японії на США? Охарактеризуйте події 7 грудня 1941 р. у Перл-Гарборі. 9. Як розгорталися події війни у басейні Середземного моря та Північній Африці у другій половині 1941 — на початку 1942 р? 10. Складіть синхроністичну таблицю подій на фронтах Другої світової війни у 1941-1942 рр.

Запам’ятайте дати:

22 червня 1941 р. — напад Німеччини на СРСР.

14 серпня 1941 р. — проголошення США і Великою Британією Атлантичної хартії.

5 грудня 1941 р. — початок контрнаступу Червоної армії під Москвою.

7 грудня 1941 р. — атака японського флоту й авіації на базу військово-морських сил США Перл-Гарбор. Вступ у війну США.

1 січня 1942 р. — підписання у Вашингтоні Декларації Об’єднаних Націй.

Червень 1942 р. — поразка японського флоту біля о. Мідвей.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно