§19. Болгарія

На боці якого військово-політичного союзу воювала Болгарія в Першій світовій війні?

1. Владайське повстання (Радомирський бунт). Наслідки Першої світової війни. Перша світова війна спричинила в країні гостру політичну та економічну кризи. Масового характеру набули виступи проти продовження війни («жіночі бунти»).

У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. Під час відступу в її частинах почалися стихійні виступи проти армійського командування та уряду. Солдати захопили генеральний штаб болгарської армії і рушили на Софію. Уряд розпочав переговори з повстанцями, включивши до складу делегації популярних діячів Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) Александра Стамболійського і Райко Даскалова. Водночас тривали переговори з Антантою про укладення перемир’я.

Делегація Р. Даскалова та А. Стамболійського не виправдала сподівань уряду. 27 вересня Р. Даскалов у місті Радомир оголосив про повалення монархії та створення Болгарської республіки на чолі з А. Стамболійським. Повстанці підійшли до столиці та висунули вимогу здати Софію. 29 вересня 1918 р. уряд уклав перемир’я з Антантою і за підтримки німецьких військ завдав поразки повсталим у битві під Владайськом.

Повстання та перемир’я з Антантою змусили царя Фердінанда зректися престолу на користь свого сина Бориса III.

Однак становище в країні все одно залишалося складним. Цар був змушений піти на деякі поступки: було запроваджено 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного часу тощо.

Війна дорого коштувала країні. Загинула 1/5 чоловічого населення віком від 20 до 50 років. Загальні втрати складали: понад 300 тис. осіб загиблими, 400 тис. пораненими.

Цар Болгарії Борис III

2. Політика уряду А. Стамболійського. В етнічному, мовному та релігійному відношенні Болгарія була найбільш однорідною серед країн Східної Європи. Болгарська еліта формувалася переважно вихідцями із селян і ремісників. Додатковою гарантією соціальної стабільності було те, що селяни й частина жителів міст були забезпечені землею, яка перебувала в їхній власності.

Александр Стамболійський

У серпні 1919 р. відбулися перші післявоєнні вибори в Народні збори. Вони засвідчили повну перемогу антивоєнних сил: більшість голосів набрали представники лівих сил БЗНС, Болгарської комуністичної партії («тісних» соціалістів, або «тісняків») (БКП), соціал-демократи («помірні»). Праві партії отримали лише 66 мандатів із 236. Уряд очолив лідер БЗНС А. Стамболійський. Це був коаліційний уряд із представників БЗНС, правих партій, а після виборів 1920 р. сформувався однопартійний уряд.

З ініціативи А. Стамболійського в грудні 1919 р. Народні збори прийняли закон про покарання винних у національній катастрофі. Було проведено референдум із цього питання, на якому більшість населення висловилася за суд. Хоча суд не відбувся, кампанія стала способом залякування опозиції та демонстрації сили.

У 1920 р. в Болгарії було запроваджено загальну трудову повинність: кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом восьми місяців працювати на користь держави і ще 21 день на рік — у своєму окрузі. Для жінок від 16 до 30 років строк служби складав чотири місяці. Ця система мала позитивні наслідки для країни. Для будівництва загальнонаціональних об'єктів (доріг, залізниць, мостів, каналів тощо) залучалася додаткова робоча сила. До того ж у такий спосіб Болгарія обходила заборону на загальну військову повинність. Молоді чоловіки під час трудової повинності проходили й початкову військову підготовку. Наступні болгарські уряди зберегли цю систему.

У 1921 р. було прийнято закон про максимум землеволодіння (його встановили в розмірі 30 га та по 4 га на кожного члена сім’ї, у якій було понад чотири особи). Цей закон мав забезпечити відносно рівний розподіл землі між селянством, а також стимулювати народжуваність.

Також на користь селян було переглянуто податкове законодавство. Уряд сприяв розвитку кооперативного руху. Банківська кредитна система орієнтувалася на потреби села. Запроваджувалися прогресивно-прибутковий податок і податок на прибутки банків, промислових і торговельних підприємств. Проте це спричинило невдоволення промисловців і підприємців.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний договір, згідно з яким вона втрачала 1/10 території. Було скорочено кількісний склад збройних сил, ліквідовано загальну військову повинність. Болгарія мала сплачувати репарації, передавала країнам-переможницям велику кількість худоби, а також мусила утримувати окупаційні війська. Підписання договору поставило в опозицію до уряду офіцерський корпус болгарської армії. У зовнішній політиці уряд не спромігся пом’якшити умови Нейїського договору, а це підривало його авторитет.

Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозиційних сил, які намагалися скинути уряд. У 1921 р. було засновано партію «Народна змова». Із 1922 р. реформи та експерименти почали гальмуватися. Зростала кількість невдоволених, особливо в містах. Влітку 1922 р. праві та центристські партії утворили «Демократичну злагоду (згоду)», яка об’єднала свої зусилля з Військовою лігою (організація звільнених з армії за Нейїським договором офіцерів). До них також приєдналася таємна організація македонських болгар ВМРО (Внутрішня македонська революційна організація), яка мала досвід проведення терористичних актів. ЦІ сили спиралися на підтримку царя. В опозиції до уряду була і БКП («тісняки»).

У ніч із 8 на 9 червня 1923 р. «Народна змова» і Військова ліга здійснили переворот. А. Стамболійського було вбито, а його уряд заарештовано. Владу захопила «Народна змова» на чолі з Александром Цанковим. До уряду А. Цанкова увійшли представники майже всіх правих і центристських партій. Новий уряд влаштував справжнє полювання на лідерів селянської і комуністичної партій. Загинуло близько 3 тис. осіб.

3. «Вересневе повстання» 1923 р. Лідери Комінтерну оцінили становище в Болгарії як сприятливе для проведення повстання і встановлення радянської влади. Болгарія мала стати плацдармом для поширення світової революції. БКП, об’єднавшись із лівим крилом БЗНС, розпочала підготовку до збройного повстання, призначеного на 22—23 вересня 1923 р. Було створено військово-революційний комітет. Однак про ці плани стало відомо уряду, який почав проводити арешти (заарештовано 2 тис. осіб). Це спровокувало передчасний початок повстання. Збройні виступи тривали з 13 до 27 вересня 1923 р. Урядові війська змогли придушити їх. Під час повстання загинуло 20 тис. осіб. Ще тисячі людей було засуджено до ув’язнення.

Після цього комуністи зазнали нових гонінь. 4 квітня 1924 р. їх було оголошено поза законом.

Спроба комуністів перейти до терористичних методів боротьби лише посилила репресії проти них. Найгучнішим терористичним актом комуністів став вибух бомби в соборі Святої Неділі в Софії 16 квітня 1925 р., під час якого загинуло 213 осіб. Проте цар Борис III, проти якого була спрямована акція, залишився неушкодженим.

Собор Святої Неділі в Софії після вибуху 16 квітня 1925 р.

Політичні структури комуністів і лівого крила БЗНС були повністю розгромлені.

4. Болгарія в міжвоєнний період. Уряд А. Цанкова, придушивши повстання, домігся відносної стабілізації режиму, цьому сприяло й економічне зміцнення. Було підвищено заробітну плату військовим і службовцям, надано податкові пільги ремісникам, введено соціальне страхування тощо. Проте репресивний характер режиму, що посилився після невдалого замаху на царя Бориса III, перекреслив усі позитивні зрушення.

У січні 1926 р. було змінено уряд. Його очолив Андрій Ляпчев, представник партії «Демократична злагода». Новий уряд пом’якшив репресії, оголосив амністію. Було дозволено діяльність політичних партій та організацій. Цим скористалися комуністи, що заснували легальну Трудову партію, яка щороку набирала популярності. А. Цанков пішов в опозицію до нового уряду, а в 1930—1940-ві рр. став відвертим прихильником праворадикальних, фашистських поглядів.

У 1928 р. Болгарію охопила економічна криза, яка тривала до 1934 р. Кількість безробітних сягнула 200 тис. осіб. Різко погіршилося матеріальне становище населення. На початок 1934 р. національний дохід країни складав 61,4% проти 1929 р. (хоча порівняно із сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою).

Криза призвела до перегрупування політичних сил і посилення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. «Демократична злагода» втратила владу. Урядову коаліцію утворили демократичні партії та БЗНС. А. Цанков утворив праворадикальну партію Народний соціальний рух (НСР), яка орієнтувалася на Італію та Німеччину. Їй протистояла група «Звено», яка прагнула здійснити модернізацію країни. У зовнішній політиці вона покладала надії на Англію та Францію. Її союзниками виступили члени Військової ліги.

У травні 1934 р. виникла урядова криза, якою вирішили скористатися НСР і «Звено». А. Цанков планував розпочати похід на Софію, подібний до «походу на Рим» Б. Муссоліні. Його випередила група «Звено», яка 19 травня 1934 р. здійснила державний переворот. На чолі уряду став Кімон Георгіев. Проте заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їхні прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій та життєвого укладу були не зрозумілі народу. Відповідно уряд К. Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Борис III. Він поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їхні соціально-економічні ініціативи, проте залишив авторитарні методи управління. У країні було скасовано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено діяльність партій (особливо ВМРО) та профспілок. Було встановлено державний контроль над банками. Вводилася державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти. У зовнішній політиці К. Георгіев пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував відносини з Югославією і в 1934 р. встановив дипломатичні відносини із СРСР.

Кімон Георгієв

К. Георгієв прагнув обмежити владу царя. Проте Борис III наприкінці 1935 р. домігся усунення К. Георгієва від влади та встановив особисту королівську диктатуру. У 1938 р. цар дозволив провести вибори до Національних зборів на безпартійній основі. Зі 158 обраних депутатів 56 осіб мали опозиційні погляди (11 були комуністами). Така розстановка політичних сил забезпечувала покірність парламенту й одночасно знімала звинувачення в тому, що цар придушує опозицію. Свої виборчі експерименти він повторив у 1939 і 1940 рр. Цього разу опозиційними були лише 20 депутатів (дев’ять комуністів).

Протягом 1934—1939 рр. економіка Болгарії зазнала найбільшого в післявоєнні роки піднесення, особливо сільське господарство. Це було зумовлено переходом на виробництво високоприбуткових технічних культур (волокнистих, олійних, садових). Також було взято курс на розвиток легкої промисловості. Наслідком такої політики стало зростання промислового виробництва на 64,1 % за цей період.

У зовнішній політиці цар пішов на зближення з Німеччиною. За її підтримки Болгарія домоглася скасування статей Нейїського договору (Солонінська угода 1938 р.). У 1940 р. Румунія повернула Болгарії Південну Добруджу (основну житницю країни, де вироблялося 20% сільськогосподарської продукції країни). Однак за це Болгарія розплатилася участю в Другій світовій війні на боці Німеччини. Щоправда, вона категорично відмовилася воювати проти СРСР, обмежившись окупацією Македонії та Фракії (захоплені в Югославії та Греції в 1941 р.).

Запитання і завдання

1. Коли відбулося Владайське повстання (Радомирський бунт)? 2. Хто став царем Болгарії в 1918 р.? 3. На які сили спирався А. Стамболійський у своїй реформаторській діяльності? 4. Які сили здійснили переворот проти уряду А. Стамболійського? 5. У якому році відбулася спроба повстання комуністів? 6. Коли в Болгарії було встановлено королівську диктатуру?

7. Який вплив мала Перша світова війна на розвиток Болгарії? 8. Чому реформи, започатковані урядом А. Стамболійського, не набули розвитку? 9. Чому «вересневе повстання» 1923 р. зазнало поразки? 10. Яку політику проводили уряди А. Цанкова і А. Ляпчева? 11. Чим був зумовлений переворот 1934 р.? 12. Якими були причини встановлення королівської диктатури? 13. Чому Болгарія взяла участь у Другій світовій війні на боці Німеччини?

14. Проведіть дискусію за проблемним питанням «Чому в Болгарії після Першої світової війни не було повалено монархію?». 15. Складіть таблицю «Реформи А. Стамболійського: заходи уряду, результати, наслідки».

16. Підготуйте есе на тему «Мета, результати і наслідки реформаторської діяльності уряду А. Стамболійського».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно