§ 30. Країни Латинської Америки

1. Вплив Першої світової війни на розвиток Латинської Америки

Перша світова війна безпосередньо не зачепила країни Латинської Америки, проте мала для їхнього розвитку суттєві наслідки. Ріст споживання сільськогосподарської продукції та сировини у воюючих державах привів до зростання ціни на цю продукцію. Це збільшило прибутки латиноамериканських країн, що були використані для розвитку промисловості. У країнах формувалися національний капітал і робітничий клас, які на повен голос заявили про свої права Відтак до невирішеного аграрного питання долучилися проблеми, притаманні промислово розвиненим країнам.

Війна також призвела до згортання капіталовкладень європейських держав, із чого негайно скористалися США. Після відкриття в 1914 р. Панамського каналу, який став власністю США, виросли політична вага і вплив Сполучених Штатів.

2. Ліберальний реформізм

У 1920-ті рр. у країнах Латинської Америки стало популярним гасло зміцнення національної незалежності та усунення впливу інших держав. Це спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Ліберальний реформізм в Латинській Америці формувався під впливом європейського і північноамериканського ліберального реформізму, але він вирішував дещо ширше коло завдань. Так, поряд з реформами, які мали місце в європейських державах у XIX ст., розв’язувалися завдання й національного характеру (націонал-реформізм): розвиток національних економік та послаблення залежності від провідних країн світу і транснаціональних корпорацій. Найбільш радикальні реформи у першій чверті XX ст. провели в Аргентині, Чилі, Уругваї та Мексиці.

Так, в Аргентині президент Іпполіто Ірігоєн (1916-1922, 1928-1930 рр.) підвищив заробітну плату, дозволив діяльність профспілок, увів 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку, пенсійне забезпечення.

Крім того, уряд наважився на проведення земельної реформи, згідно з якою селянам передавалось із державного фонду 7,6 млн га землі та захищалися права орендаторів.

У Чилі схожу політику у 20-ті роки проводив президент Артуро Алессандрі. Особливо це стосувалося робітничого законодавства.

В Уругваї, який у XIX ст. пережив низку громадянських війн і втручань з боку сусідніх держав, основи ліберального реформізму були закладені ще на початку XX ст. президентом X. Батльє-і-Ордоньєсом. За нього та його наступників було створено значний державний сектор економіки. Приватні підприємці мали відраховувати частину прибутків для соціальних потреб. Держава стала проводити протекціоністську політику. На виробництві ввели 8-годинний робочий день, встановили офіційний мінімум заробітної плати, запроваджувалося пенсійне забезпечення, допомога по безробіттю, безкоштовна освіта на всіх рівнях. Крім того, була проведена демократична реформа виборчої системи, обмежено права президента, забезпечено права опозиції. Церкву відокремили від держави.

У Мексиці після революції 1910-1917 рр. до влади доступилася нова політична еліта. В умовах формального збереження демократичних свобод у країні встановився режим «революційного кауділізму» (каудільйо — вождь).

Іпполіто Ірігоєн

У 1920 р. до влади в країні в результаті повстання і наступних президентських виборів прийшов Альваро Обрегон — колишній революційний генерал. Президента Карранса було вбито. Обрегон пообіцяв реалізувати всі ті завоювання революції, що були закріплені у конституції країни. В умовах відсутності сформованої партійної структури та інститутів демократії новий президент опирався на широкі верстви населення, яке стало реально отримувати плоди революції. Так, селянам передали 700 тис. га поміщицьких земель. Була підвищена заробітна плата.

3. Латинська Америка у період «стабілізації». Антиолігархічні революції 20-х років

Ліберальний реформізм початку 1920-х рр. наштовхнувся на сильний опір правих сил, які були представлені традиційною земельною аристократією. Під їхнім тиском відбувається деякий відхід від здобутих позицій.

В Аргентині президент М. Альверас (1922-1928) пішов на компроміс з правими силами, згорнувши проведення подальших реформ. Повернення на президентську посаду Ірігоєна і нова хвиля реформаторської діяльності була перервана переворотом генерала Хосе Урібуру, що правив з 1930 по 1932 р.

У Чилі діяльність президента Алессандрі була перервана у 1924 р. військовим переворотом. Заколотники, виступаючи під гаслом створення сильної національної держави, припинили демократичні реформи й жорстоко розправилися з робітничими організаціями. Але натомість запровадили 8-годинний робочий день, пенсійне забезпечення, укладення колективних договорів.

У 1925 р. в Чилі знову відбувся переворот, у результаті якого було відновлено конституційний порядок. Незважаючи на повернення демократичного правління, лідер заколотників Ібаньєс домігся перемоги на президентських виборах і в 1927-1931 рр. установив свою особисту диктатуру. Він у своїх діях наслідував політику Муссоліні в Італії.

У Мексиці наступником Обрегона став генерал П.Е. Кальєс (1924-1928). Він виступав під гаслом «продовження революції». За час його президентства між селянами було додатково розподілено 3,2 млн га землі. Держава під гаслом захисту власного товаровиробника і боротьби з імперіалізмом пішла на конфлікт з американськими корпораціями, особливо з нафтодобувними. Щоб показати «революційність» свого уряду, Кальєс відважився на конфлікт з католицькою церквою. Внаслідок цього у 1926-1927 рр. у країні почали діяти збройні загони крістерос — прихильників церкви, які активно підтримувалися земельною аристократією.

Зрозумівши, що подальша «революційність» може завести до нового внутрішнього конфлікту і втрати усіх здобутків революції, уряд Кальєса поступово згортає свою реформаторську активність і повертається до «нормального» управління країною. Таким чином, «революційний кауділізм» вичерпав свою історичну місію, забезпечивши поступовий перехід від революції до стабільного життя.

Генерал Хосе Урібуру

Августе Сандіно

Але не всі країни Латинської Америки пережили період ліберального реформізму. Так, у Бразилії кавові плантатори не бажали поступатися владою і що-небудь змінювати. У таких умовах ініціативу в боротьбі за демократизацію життя країни взяли на себе молоді офіцери — тенентисти (від порт. tenente — лейтенант). У 1922 р. вони здійснили заколот у Ріо-де-Жанейро, котрий був жорстоко придушений. Не змирившись із поразкою, тенентисти 1924 р. рушили в рейд країною. У цей час відбулися повстання у військових гарнізонах на півдні Бразилії, яке очолив Л.К. Престес. Об’єднавшись з повстанцями з Сан-Паулу, Престес повів «непереможну колону» країною. За два роки вона пройшла 25 тис. км, але зрештою, під тиском урядових військ, мусила відступити у Болівію, де була інтернована. Незважаючи на поразку, рух тенентистів розхитав олігархічний режим і створив умови для його демократизації.

Ще одним прикладом проти засилля олігархів й американських компаній стала збройна боротьба у Нікарагуа, яку очолював А. Сандіно. У події повстання проти земельних олігархів втрутилися США, які окупували країну. Однак Сандіно відмовився скласти зброю і з 30-ма прихильниками розпочав боротьбу проти інтервентів. Повсталі проголосили своєю метою вигнання окупантів, відновлення справжнього суверенітету держави, встановлення демократичної влади. Заколотники, підтримані народом, оточили столицю. Проамериканський уряд був змушений піти на переговори. У 1933 р. з країни вивели американські війська, а Сандіно розпустив свою армію. Однак плантатори не бажали поступатися владою. Сандіно було підступно вбито, владу у країні захопила родина Анастасіо Самоси, який встановив одіозний диктаторський режим, що проіснував до 1979 р., коли був повалений народною революцією. Збройні виступи в Бразилії та Нікарагуа можна характеризувати, як антиолігархічні революції.

4. Реформи 1930-х рр. Боротьба за економічну незалежність

Ще одним поштовхом до зміцнення курсу на позбавлення залежності від європейських держав і США стала економічна криза 1929-1933 рр. Вона сильно вдарила по економіці латиноамериканських країн. Зменшилися надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сільськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Почалося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського та антианглійського), що призвело до зближення країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які суперничали зі США та Англією.

Жетуліо Варгас

Агірре Серда

Але головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходів із скрутного становища.

Країни Латинської Америки взялися до індустріалізації, яка мала, на їхню думку, компенсувати неможливість імпорту машин та обладнання з промислово розвинутих країн.

Для розбудови власної промисловості місцевому капіталові надавалися всілякі пільги. Держава також почала вкладати кошти у розвиток стрижневих галузей народного господарства, що призвело до виникнення державного сектору економіки. Робилися спроби змінити структуру експорту, щоби зменшити його залежність тільки від одного виду продукції.

Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, криза призвела до посилення державного регулювання економіки. Але форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент Жетуліо Варгас (1930-1945 і 1951-1954 рр.).

Він прийшов до влади на хвилі боротьби з традиційною олігархією, користуючись значною підтримкою населення.

У боротьбі за владу й утриманні її використовував будь-які засоби: від встановлення особистої диктатури до відновлення демократичного правління. Головною своєю метою Варгас проголосив створення могутньої і сильної Бразилії. Всі його дії були підпорядковані цій меті.

За роки правління Ж. Варгаса у Бразилії було здійснено індустріалізацію, введено протекціоністські митні збори.

У соціальній сфері запроваджено страхування і трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток тощо. У зовнішній політиці лавірував між США та фашистськими країнами. Зрештою, Бразилія вступила у Другу світову війну на боці антигітлерівської коаліції.

В Аргентині курс на імпортозамінну індустріалізацію здійснювався в умовах воєнної диктатури. Проте економічної незалежності країні не вдалося досягнути, хоча Аргентина й стала аграрно-індустріальною державою.

У Чилі схожі реформи провів уряд Народного фронту на чолі з президентом Агірре Серда.

Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці президент Ласаро Карденас (1934-1940 рр.). За часи його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано залізниці та нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій.

Важливою політичною подією 1930-х рр. стала революція на Кубі (1933-1934 рр.), в результаті якої було повалено диктатуру Мачадо й проведено цілий ряд демократичних та соціальних реформ, обмежено вплив іноземного капіталу. Ініціатором таких змін був Антоніо Гітерас. Але перетворення не були доведені до кінця. Внаслідок перевороту сержанта Ф. Батісти до влади у країні прийшли праві сили.

5. Міждержавні конфлікти

Період 1920-1930 рр. позначився і декількома міждержавними конфліктами, які були зумовлені невизначеністю кордонів у важкодоступних регіонах. Такі зіткнення мали місце між Перу й Еквадором, Перу й Колумбією, Перу й Чилі, Чилі й Болівією, Парагваєм і Болівією. Найсерйознішими стали збройні конфлікти між Перу й Колумбією — Летісійська війна (1932-1934 рр.), в якій Перу зазнала поразки, та між Болівією і Парагваєм — війна Чако (1928-1929, 1932-1935 рр.) Свою назву війна бере від пустельного району на кордоні двох держав, де були знайдені поклади нафти. Болівія, яка ретельно підготувалася до війни, так і не змогла здолати Парагвай, втратила нафтоносний район і не отримала річкового шляху для виходу до Атлантичного океану.

6. США і Латинська Америка

З кінця XIX ст., особливо після американсько-іспанської війни 1898 р., щодо країн Латинської Америки США застосовували політику «великого кийка», «дипломатію канонерок» та «дипломатію долара». Американські війська неодноразово здійснювали збройні інтервенції у країни регіону. У 1915 р. американські збройні сили вторглися на Гаїті, 1916 р. — Домініканську республіку, 1916-1917 р. — Мексику, 1917 р. — на Кубу, 1918 р. — Панаму, 1919 р. — Гондурас і Коста-Ріку, 1920 р. — Гватемалу, у 1924 р. — повторно в Гондурас, а 1927 р. — Нікарагуа.

Американські монополії експлуатували природні ресурси (нафта, мідь, олово, деревина тощо). У деяких країнах політичне життя цілковито оберталося навколо представництва якоїсь могутньої американської компанії. Так, «Юнайт фрутс» повністю панувала в Центральній Америці.

Американські військові в Нікарагуа із захопленим прапором Сандіно

Посилення антизахідних, особливо антиамериканських, настроїв у країнах регіону змусило США скоригувати їхню політику в Латинській Америці. Президент Рузвельт заявив, що США проводитимуть політику «доброго сусіда» і не здійснюватимуть інтервенції (у 1933 р. США вивели свої війська з Нікарагуа). США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла послабленню впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці, створила умови для участі країн цього регіону в Другій світовій війні на боці антигітлерівської коаліції (19 латиноамериканських країн оголосили війну Японії, Італії, Німеччині та стали членами Організації Об’єднаних Націй). Реально ж взяли участь у війні Бразилія та Мексика.

Запитання і завдання:

1. З’ясуйте особливості розвитку країн Латинської Америки у 20-30-х рр. XX ст. 2. Якими були наслідки Першої світової війни для країн цього регіону? 3. Які реформи було проведено у 30-ті рр у Мексиці, Бразилії та Аргентині? 4. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латинської Америки в той період? 5. Назвіть причини економічної відсталості країн Латинської Америки. 6. Як складалися відносини між США і країнами Латинської Америки? Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону в 30-ті рр.?

Запам’ятайте дати:

1922-1924 рр. — рух тенентистів.

1920-ті рр. — антиолігархічні революції.

1928-1929, 1932-1935 рр. — війна Чако.

1933 р. — започаткування США політики «доброго сусіда».

1933-1934 рр. — революція на Кубі.

Практичне заняття

Азія та Латинська Америка: протиборство демократичних сил і диктаторських режимів

Узагальнення знань за розділом V «Держави Азії та Латинської Америки»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно