Фактично політика «холодної війни» означала балансування на межі «гарячої» війни — впритул до початку бойових дій, застосування ядерної зброї та втягнення всіх країн до нової світової катастрофи.

4. ДОКТРИНА Г. ТРУМЕНА

12 квітня 1945 р., після раптової смерті президента США Ф. Рузвельта, згідно з Конституцією країни віцепрезидент Гаррі Трумен склав присягу і став господарем Білого Дому. Невдовзі новий лідер наймогутнішої країни світу ухвалив страшне, жорстоке, «гідне прокльонів рішення скинути атомну бомбу на Хіросіму і Нагасакі — так він сам казав, — аби зберегти життя 500 тисячам своїх солдатів».

Після завершення Другої світової війни Г. Трумен своїм головним завданням вважав зупинення радянської експансії в Європі та світі. На боротьбу зі зростанням впливу комунізму у світі, зокрема в Туреччині та Греції, була спрямована «доктрина Трумена», з якою президент США виступив у березні 1947 р. на об'єднаному засіданні обох палат Конгресу США. Цей виступ американського лідера заклав основи політики «стримування комунізму».

5. «ПЛАН МАРШАЛЛА»

Західна Європа після Другої світової війни була в руїнах. Лідери західноєвропейських країн усвідомлювали, що післявоєнна розруха та економічна криза можуть призвести до активізації робітничого руху та лівих партій. Це за підтримки СРСР несло небезпеку Заходу.

Крім цього, і в США розуміли, що без їхньої допомоги Західна Європа буде неспроможною протистояти Радянському Союзу та його союзникам у військовому відношенні. За таких умов допомога некомуністичним країнам Європи у відновленні зруйнованої економіки могла прийти тільки зі Сполучених Штатів.

5 червня 1947 р. державний секретар США Дж. Маршалл у виступі в Гарвардському університеті запропонував від імені США «План Маршалла», або програму відродження Європи.

«План Маршалла» передбачав:

• надання допомоги європейським державам за умови використання її для зростання виробництва і фінансової стабілізації;
• співробітництво з європейськими країнами у зниженні торговельних бар'єрів і, насамперед, створення сприятливих умов для імпорту ними американських товарів (європейські країни були зобов'язані на отриману фінансову допомогу закуповувати переважно американські товари);
• заохочення державних і приватних американських інвестицій.

Цей план був схвалений на міжнародній конференції в Парижі в липні 1947 р. У його реалізації погодилися брати участь 16 європейських держав (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція). Пізніше до них долучилася Федеративна Республіка Німеччина (ФРН). Ці країни створили Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС).

Протягом 1948 р. країни ОЄЕС уклали із США двосторонні угоди про умови одержання допомоги за «планом Маршалла». В обмін на американські поставки продовольчих і промислових товарів, сировини, устаткування вони зобов'язувалися:

• надавати уряду США інформацію про стан своєї економіки;
• не допускати продажу стратегічних товарів СРСР;
• заохочувати приватне підприємництво;
• відмовитися від політики націоналізації в промисловості;
• вивести комуністів зі складу урядів.

Реалізація «плану Маршалла» розпочалася з квітня 1948 р. Загальна сума асигнувань за «планом Маршалла» становила понад 13 млрд дол. США. Найбільшу за масштабами американську допомогу одержали ФРН, Велика Британія, Франція, Італія.

Ініціатори плану запросили взяти участь у ньому СРСР і країни Східної Європи, що вже входили до сфери впливу Москви. Чехословаччина, Польща та інші країни дуже хотіли одержати американську допомогу й інвестиції, але в Москві сказали різке «ні», і вони змушені були підкоритися радянському диктату.

Різні світи — різні образи

Розгляньте дві політичні карикатури й визначте їхні ідеї, що протистояли в ідеологічній боротьбі.