На початку 1980 р. І. Ганді повернулася до влади. У внутрішній політиці вона зіткнулася з релігійними й етнічними конфліктами. Лідери терористичної групи разом зі своїми прибічниками захопили святиню сикхської релігії — Золотий храм у м. Амрітсарі. У червні 1984 р. І. Ганді віддала наказ армійським підрозділам увійти до Золотого храму. Загинула майже тисяча осіб, зокрема й лідери терористів. За декілька місяців, наприкінці жовтня 1984 р., Індіру Ганді вбили двоє сикхів з її особистої охорони. Прем'єр-міністром і лідером ІНК став її син Раджив Ганді. Він не планував бути політиком (працював пілотом на «Індійських авіалініях»), але смерть старшого брата не залишила йому вибору.

4. Індія на межі ХХ-ХХІ ст.

Наприкінці ХХ ст. жодна з індійських політичних партій не змогла здобути беззаперечну перемогу на парламентських виборах і сформувати однопартійний уряд. Утворювалися тимчасові коаліції, у яких помітну роль відігравали то ІНК (І), то націоналістична партія Бхараті Джаната. Улітку 1991 р. під час передвиборної кампанії було вбито Раджива Ганді. Ця трагедія, з одного боку, позбавила ІНК лідера, а з іншого — згуртувала партію. Того ж року ІНК (І) повернувся до влади, очоливши коаліцію, і сформував стабільний уряд. Після 1996 р. знову настав період політичної нестабільності; уряди часто змінювалися, дострокові парламентські вибори стали звичним явищем, а тому складно було реалізувати реформи.

У 2004 р. вибори сенсаційно виграла Партія конгресу (так називається ІНК (І) після розколу) на чолі з удовою Р. Ганді Сонею Ганді, італійкою за походженням. Саме С. Ганді була головним претендентом на посаду прем'єр-міністра, однак через агресивну кампанію проти приходу до влади «іноземки», вона відмовилася від посади, аби «зберегти єдність нації». Прем'єр-міністром став Манмоган Сингх. Коаліційний уряд — Об'єднаний прогресивний альянс (ОПА) — у липні 2008 р. пройшов випробування голосуванням про вотум недовіри й зміцнив свої позиції, зробивши ставку на сільських виборців. ОПА переміг і на травневих виборах 2009 р. М. Сингх став першим після Дж. Неру прем'єр-міністром, який, пропрацювавши повний термін, був знову призначений головою уряду.

Індійська економіка наприкінці ХХ — на початку XXI ст. переживала період стрімкого зростання. Завдяки високим річним темпам приросту економіки (8 %), накопиченню золотовалютних резервів (майже 140 млрд дол. США), стабільному ринку цінних паперів і на 20 % експорту, Індія стала привабливою країною для іноземних інвестицій.

Характерні прояви зростання економіки — це інвестиції в промисловість; помірний рівень інфляції, незважаючи на підвищення світових цін на нафту; збільшення експорту й імпорту (причому країна більше експортує, ніж імпортує); розвиток підприємництва в сільських районах; поліпшення соціального забезпечення населення. Індія посідає друге (після Китаю) місце у світі за обсягами виробництва продуктів харчування (харчова промисловість щороку дає майже 70 млрд дол. США прибутку). Економічному зростанню сприяють високі темпи промислового виробництва та будівництва.

Основу сучасної економіки Індії становлять такі галузі: коштовне каміння та ювелірні вироби; машинобудування; перероблення нафти, руди; мінерали та хімічна промисловість. Індія — найбільший у світі виробник молока, фруктів, бобових, кокосів і чаю, посідає друге місце за виробництвом рису та пшениці, четверте — за виробництвом кормового зерна. З 2005 р. Індія займається розвитком біотехнічних культур.

На початку другого десятиліття XXI ст. Індія була дванадцятою за економічним потенціалом країною у світі й третьою в Азії (після Китаю та Японії). Індія робить ставку на освічену молодь, яка володіє іноземними мовами. Сучасна Індія — потужний експортер інформаційного програмного забезпечення. Вона не копіює досвід Китаю, а торує свій шлях економічного розвитку. Індія не стала виробничим гігантом, орієнтованим на експорт, тому її економічне зростання менше залежить від кон'юнктури світових ринків. Незважаючи на негативну спадщину колоніалізму, країна має сильну демократію та парламентську форму правління.

Іноземні компанії приваблює низька вартість робочої сили. До того ж індійська рупія відносно вільна від державного втручання. Завдяки цим перевагам в Індії виникли великі сучасні компанії, здатні конкурувати на міжнародному рівні. Найвідоміший приклад — компанія «Tata Motors», яка перестала бути субпідрядником західних автомобілебудівників і сама купує іноземні компанії.

Водночас в індійському суспільстві ще зберігається суттєвий розрив у доходах між різними соціальними групами. З одного боку, понад 700 млн індійців живуть на декілька доларів у день, а з іншого — понад 50 млн осіб мають дохід від 4 до 20 тис. дол. США. Згідно з оцінками експертів, до 2025 р. середній клас в Індії зросте вдесятеро.

Вигідне географічне положення, розвиток економіки, зміцнення науково-технічного потенціалу забезпечили Індії поважне місце в міжнародній політиці. Наприкінці «холодної війни», особливо після введення радянських військ в Афганістан, Індія підтримувала СРСР, тоді як сусідній Пакистан — афганських моджахедів. У цей період були напруженими відносини Індії зі США та їхніми союзниками. Після виведення радянських військ з Афганістану проблему було усунуто.

Індія — лідер країн, що розвиваються, і Руху неприєднання. Країна зміцнює політичні й торговельні зв'язки зі США, Японією, Іраном, Китаєм, Європейським Союзом та Асоціацією держав Південно-Східної Азії. Також Індія бере активну участь у миротворчих операціях ООН.

Важливу роль у зовнішній політиці Індії відіграють відносини з Пакистаном. Після закінчення війни 1971 р., країни досягли певного прогресу на шляху до нормалізації відносин. У липні 1972 р. керівники Індії та Пакистану підписали угоду, за якою домовилися надалі врегульовувати розбіжності на двосторонніх переговорах. Через п'ять років між Індією та Пакистаном відновилися дипломатичні відносини.

У 80-і роки ХХ ст. відносини між ними знову погіршилися через події в Афганістані. Пакистан активно розробляв власну ядерну програму. Було сформовано спільну комісію, і в грудні 1988 р. прем'єр-міністри обох країн уклали пакт про ненапад і підписали угоди про культурний обмін і співпрацю в галузі цивільної авіації.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. переговори про статус Джамми й Кашміру відновилися. Індо-пакистанські відносини донині залишаються напруженими. Переговори, які періодично відбуваються між двома країнами, залишають надію на мирне врегулювання прикордонної проблеми.

• Яку, на Ваш погляд, думку намагався донести автор карикатури?