Хірохіто.

2. Таким чином, хоча Японія й відмовилася від Курильських островів і Південного Сахаліну, СРСР не підписав Сан-Франциської мирної угоди. Це дало змогу Японії порушити питання про Південнокурильські острови (Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітур), які належали їй за Портсмутським договором.

Тільки у жовтні 1956 р. в Москві було підписано Спільну декларацію СРСР і Японії, що юридично припиняла стан війни між державами та проголошувала відновлення миру і добросусідських відносин між двома країнами. Мирну угоду так і не було підписано. Проблему островів не розв’язано й досі.

2. Японське «економічне диво». Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам’яного вугілля), та вже наприкінці 1960-х рр. спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 1970-х рр. - і за обсягом ВНП. Це явище дістало назву японського «економічного дива», яке, втім, має цілком земне походження.

Велике значення для розвитку Японії мали:

• реформи, проведені під керівництвом американських окупаційних властей;
• щедрі доларові «ін’єкції» США, коли вони під час війни в Кореї (1950—1953 рр.), а потім у В’єтнамі (1964—1973 рр.) використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові;
• повне оновлення обладнання у промисловості та створення принципово нових виробництв;
• тісна співпраця уряду й підприємців.

У 1960 р. правлячою ліберально-демократичною партією було висунуто план подвоєння національного прибутку (план Ідзангі), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом Японія мала посісти провідні місця у світі в ряді галузей промисловості, значно поліпшити якість своїх товарів, налагодити їх випуск у такій кількості, яка дала б змогу одержувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, його ініціатори різко скоротили податки і ставки банківського кредиту, тобто розміри процентів, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче вкладали кошти у виробництво.

Важливо також зазначити, що інтенсифікація праці в сільському господарстві вивільняла робочі руки, необхідні для реалізації плану в промисловості. Крім того, японці успішно використовували закордонні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Закуповуючи патенти та ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло застосовуючи їх до своїх можливостей, вони отримували величезні прибутки. У 1964 р. Японія приймала у себе Олімпійські ігри.

Емблема Токійської олімпіади.

Поза сумнівом, велике значення мало й те, що в Японії не було потреби витрачати великі кошти на оборону. Витрати на «сили самооборони», які лише наприкінці 1960-х рр. зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1 % бюджету.

Але найголовніше багатство країни - її народ. Упродовж повоєнних років японські трудящі працювали більше часу і значно інтенсивніше, ніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Й лише наприкінці 1980-х рр. заробітна платня японців досягла рівня розвинених країн (19,5 долара на годину в 1988 р.). Працелюбність і дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не так багатство, як сумлінне ставлення до праці та навчання.

Досить значною виявилась ефективність державного регулювання економічного розвитку Японії з високим ступенем координації зусиль між державою і приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвитку, що полегшувало їх практичну реалізацію.

Швидкі темпи промислового розвитку змусили японців переглянути зовнішньоекономічний курс. До середини 1960-х рр. японський уряд здійснював політику обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і сприяння національній буржуазну вивозі товарів (протекціоністська політика). Але така політика викликала зворотні дії інших країн. Тому починаючи з 1964 р. японський уряд удався до лібералізації зовнішньої торгівлі:

• дешеві японські товари заполонили світовий ринок;
• у кілька разів збільшилися золоті й валютні резерви країни;
• японські бізнесмени почали вкладати кошти в промисловість інших країн (зокрема у видобування сировини, щоб забезпечити нею японську промисловість);
• у Японії почали виникати спільні з іноземними підприємства. Деякі японські та іноземні фірми зливалися.

3. Внутрішнє становище та зовнішня політика наприкінці XX — на початку XXI ст. Культурологи порівнюють японський національний характер із тростиною, яка згинається під поривами вітру, від зливи, бурі, але потім знову випрямляється. Вони вважають, що японський народ, який протягом століть часто переживав стихійні лиха (руйнівні землетруси, повені, цунамі тощо), навчився терпляче долати перешкоди. Усі ці риси національного характеру - мужність, терпіння, гнучкість - яскраво проявилися в останні десятиріччя XX і на початку XXI ст.

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ

Акіхіто - імператор Японії з 1989 р., старший син імператора Хірохіто. Одружений на особі некоролівського походження, дочці бізнесмена (Мітіко Сьода). Має освіту в галузі політичних наук та економіки. Має троє дітей і є автором 25 наукових праць з питань екології. Почесний член Лондонського товариства біологів. Виступаючи перед народом у червні 2016 р., натякнув, що йому стає все складніше виконувати роль символу нації. 30 квітня 2019 р. Акіхіто проголосив про своє зречення престолу і передав трон своєму старшому синові Нарухіто. Акіхіто - перший імператор Японії, який добровільно відмовився від престолу за останні 200 років.