Головною ознакою постіндустріального суспільства, яка відрізняла його від попередньої моделі суспільного розвитку, стало панування наукових знань. За твердженням дослідника, саме автономний розвиток науки є передумовою нової організації структури суспільства. Основними складовими цієї структури мають стати університети та науково-дослідні організації. Зміни в соціальній структурі суспільства призведуть до появи інших за змістом суперечностей. Якщо для індустріального суспільства характерні суперечності між власниками підприємств і найманими працівниками, то в постіндустріальному суспільстві виникатимуть конфлікти між фахівцями й звичайними людьми в організаціях і суспільному житті.

За твердженням Д. Белла, у тогочасних країнах Заходу ці процеси поступово набували реальних життєвих форм, а риси попереднього індустріального суспільства зникали.

3. СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК КРАЇН ЗАХОДУ в другій половині XX — на початку XXI ст. У ситуації загального піднесення, пов’язаного із завершенням війни, у країнах Заходу стрімко збільшилася народжуваність. Так, якщо в 1930-х рр. у США народилося 24 млн немовлят, то лише за один 1950 р. — понад 3,5 мли. Проте вже в 1960-х рр. рівень народжуваності скоротився, а в Західній Європі впав до найнижчого за останні два століття. Значною мірою це пов’язували з емансипацією жінок і поширенням доступних протизаплідних засобів. Змін зазнали імміграційні процеси. У XIX — першій половині XX ст. до США переїздили переважно з Європи, а після війни — з Азії та Латинської Америки. Нестача робочих рук у період економічного буму призвела до припливу до Західної Європи вихідців із країн Північної Африки, Туреччини, Індії та Пакистану.

У післявоєнний період, як і раніше, панівною була нуклеарна сім’я (батьки та їхні діти або лише подружжя без дітей). У 1960-х рр. ця модель сім’ї зазнала критики як така, що обмежує можливості жінки для самореалізації. Рух за емансипацію сприяв зрівнянню жінок у правах із чоловіками, залучив їх до економічного життя й надав можливості для суспільного визнання.

У 1960-х рр. у країнах Заходу відбулася сексуальна революція, яка принесла гасло вільного кохання. Її результатом стало визнання суспільством важливості сексуальних стосунків як особливої і надзвичайно значущої сфери життя людини. Сексуальність більше не приховували, а навпаки, підкреслювали. Це призвело до докорінних змін у моді та одязі.

В умовах лібералізації повсякденного життя й розгортання НТР виклик традиційним сімейним цінностям кинула молодь. У 1950—1960-х рр. у США виникли молодіжні рухи бітників та хіпі. Пізніше вони поширилися в Європі. У 1960-х рр. сформувалася субкультура тінейджерів (підлітки від 13 років, які мали своїх кумирів, стиль одягу, мову спілкування).

Одним із символів руху хіпі є старий розфарбований мікроавтобус

Рекламний білборд у штаті Айова (США) нагадує про те, що «один фермер годує 75 осіб». 1990-ті рр.

Власниця невеликого магазину жіночого одягу в Північній Кароліні. США. 2000-ні рр.

Виклик для багатьох країн: старіння населення. 2000-ні рр.

Завдяки соціальній мобільності та ліквідації соціальних бар’єрів західне суспільство стало більш однорідним. Майже зрівнявся стиль життя в містах і селах. Людина дедалі менше ототожнювала себе з певною суспільною групою. Одночасно із цим під впливом економічного буму в суспільстві поширилися прояви духовної кризи, що загострилася після його вступу в постіндустріальну стадію розвитку.

Після війни соціальна структура західного суспільства зазнала суттєвих змін. Зокрема, механізація процесу виробництва в сільському господарстві призвела до суттєвого скорочення працівників цієї сфери. Цей процес назвали «смертю селянства».

Становище робітництва в умовах формування «держави добробуту» значно покращилося. Неухильно зростав рівень реальної заробітної плати. Безробіття після запровадження різних форм страхування стало менш болючим для тих, хто втрачав роботу. Узагалі частка безробітних у період економічного буму стала мізерною. Ринок праці поглинув сотні тисяч переселенців із сіл та іммігрантів. Звичним було працевлаштування заміжніх жінок. Починаючи з 1960-х рр. стало зрозумілим, що робітництво не має бажання підтримувати ліворадикальні рухи.

Основною суспільною групою в цей період став середній клас — фермери, дрібні підприємці й висококваліфіковані спеціалісти з вищою освітою. Остання категорія приєдналася до нього в умовах економічного зростання й значно збільшила його кількість. Саме середній клас вважали провідником використання в побуті нових товарів, масової автомобілізації та індивідуального житлового будівництва. У своїх політичних уподобаннях середній клас був переважно поміркованим.

Позиції великих власників послабилися. «Старі багатії» поступалися місцем «новим багатіям», які досягли заможності в період економічного піднесення.

Із 1970-х рр. становище робітництва змінилося. Його кваліфікована частина приєдналася до середнього класу. При цьому працювати в сільському господарстві й будівництві почали іммігранти з Азії, Африки й Центрально-Східної Європи. Безробіття змінилося із циклічного, яке охоплювало всіх працюючих у період спаду виробництва, на структурне, яке охоплювало певну галузь виробництва. Статки «нових багатіїв», особливо пов’язаних зі сферами технічних інновацій, стрімко зросли.

Студент бере участь у кампанії з інформування про ВІЛ/СНІД із нагоди Міжнародного дня пам'яті жертв СНІДу. США. 1990-ті рр.

Поясніть, як учасник кампанії намагається вплинути на оточуючих.