Франція у 1945–2011 рр. Інтеграційні процеси в Європі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.
- 3-02-2022, 17:07
- 333
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Щупак (Новітній період 1939 - 2011 рр.)
§ 14. ФРАНЦІЯ У 1945–2011 рр. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЄВРОПІ НАПРИКІНЦІ XX – НА ПОЧАТКУ XXI ст.
1. ПІСЛЯВОЄННА ФРАНЦІЯ (1944-1946 рр.)
З осені 1944 р. до жовтня 1946 р. (прийняття нової конституції Франції) в країні діяв Тимчасовий режим. 9 вересня 1944 р. генерал Ш. де Голль сформував коаліційний Тимчасовий уряд, до складу якого увійшли представники Французької комуністичної партії (ФКП), Французької соціалістичної партії (ФСП), МРП та інших партій-учасників руху Опору. Уся повнота влади була зосереджена в руках глави Тимчасового уряду генерала III. де Голля.
Додаткова інформація
Народно-республіканський рух (МРП - за французькою абревіатурою) - партія, заснована у листопаді 1944 р. некомуністичними групами руху Опору. Відстоювала демократичні принципи і радикальне відновлення державного устрою у Франції шляхом «революції закону».
Голль Шарль де (1890-1970) - один із видатних політичних і державних діячів Франції. Народився в 1890 у місті Лілль. Його батько викладав філософію та літературу в Паризькому коледжі єзуїтів. Батьки Шарля своїх п’ятьох дітей виховували в дусі католицизму і патріотизму. У 1901 де Голль почав навчання в коледжі, а в 1909 вступив до військового училища Сен-Сір, яке закінчив з відмінною атестацією. Продовжив освіту у Вищій військовій школі в Парижі. Учасник Першої світової війни, яку закінчив у чині капітана. Після завершення навчання в 1925 перейшов на роботу в генеральний штаб. У 1937 після присвоєння звання полковника його було призначено командиром танкового полку в місті Мец. У 1940 підвищений у чин бригадного генерала і призначений заступником військового міністра. Під час Другої світової війни де Голль у Лондоні заснував патріотичну організацію «Вільна Франція» (з 1942 - «Франція, що бореться»), яка приєдналася до антигітлерівської коаліції. У 1944-1946 - глава Тимчасового уряду Франції. З 1947 керував діяльністю заснованої ним політичної партії «Об’єднання французького народу». У 1958 - глава уряду Франції. 21 грудня 1958 обраний президентом Французької Республіки. У 1965 переобраний на повторний термін. Після поразки на референдумі 28 квітня 1969 добровільно вийшов у відставку.
Завданням Тимчасового уряду було відродження французької держави та економіки. У 1944-1945 рр. були націоналізовані ряд вугільних шахт, заводи авіаційних компаній, автомобільної фірми «Рено», підприємства енергетики і нафтопереробного комплексу, морський транспорт, Французький банк і найбільші кредитні банки. Підвищилася зарплата робітникам і службовцям, пенсії ветеранам війни. Колабораціоністів виганяли з державного апарату.
2. ЧЕТВЕРТА РЕСПУБЛІКА (1946-1958 рр.)
2.1. Прийняття нової конституції. 13 листопада 1945 р. Установчі збори знову призначили генерала де Голля главою Тимчасового уряду.
У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти запропонували скоротити на 20% військові витрати. Генерал протестував; він був переконаний у нездатності коаліційного уряду впоратися з труднощами, які очікували країну. 20 січня 1946 р. де Голль зробив заяву про відставку. Главою уряду був призначений соціаліст Ф. Гуен. До уряду ввійшли соціалісти, комуністи і представники МРП. На референдумі була прийнята Конституція Четвертої Республіки, що набрала сили з 24 грудня 1946 р.
Історична довідка. П’ять республік у Франції
2.2. Основні положення Конституції Четвертої Республіки. Конституція 1946 р. вважалася однією з найдемократичніших у післявоєнній Європі. До прав і свобод громадянина, прийнятих ще в 1789 р., додавалися соціальні права: на відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Декларувалася рівноправність чоловіків і жінок, право на політичну діяльність. Франція зобов’язувалася не застосовувати силу проти свободи будь-якого народу. Назва «Французька імперія» замінялася на «Французький Союз».
Відповідно до нової конституції Франція проголошувалася парламентською республікою. Парламент складався з двох палат - Національних зборів і Ради Республіки. Президент республіки мав обмежені повноваження.
2.3. Четверта Республіка наприкінці 1940 - у 1950-х рр.
а) Політична боротьба в країні. Уряд очолив представник правого крила ФСП П. Рамадьє. Він проводив політику «програмування економічного розвитку» - певне планування діяльності підприємств, надання їм кредитів, податкових пільг тощо. У результаті прискорилися темпи економічного розвитку.
Проте політична обстановка в країні загострювалася. У травні 19’47 р. міністрів-комуністів вивели зі складу уряду. Наприкінці 1947 р. країну охопив загальний страйк. У цих умовах соціалісти розірвали стосунки з ФКП і перейшли в табір МРП і радикалів. Був сформований уряд Р. Шумана, що складався із членів МРП і соціалістів - блок партій «третьої сили».
У квітні 1947 р. з ініціативи де Голля виникла нова партія - «Об’єднання французького народу» (ОФН). Генерал виступав за встановлення сильної та незалежної президентської влади. На виборах до Національних зборів у 1951 р. ОФН вийшла на перше місце. Внутрішньополітична нестабільність виявлялась у тому, що у 1946-1958 рр. у країні змінилося 15 кабінетів.
Франція підписала в 1952 р. договір про Європейське оборонне співтовариство (ЄОС), який передбачав створення Європейської армії. Проти цього виступив де Голль, вбачаючи в цих діях підрив суверенітету країни. У травні 1953 р. де Голль заявив про відхід від політичної діяльності і про ліквідацію ОФН.
б) Події в Алжирі вкрай загострили політичну ситуацію. З 9 млн населення Алжиру 1 млн становили французи, яким належали кращі землі, заводи в цій країні. За статусом Алжир був заморським департаментом Франції.
У 1954 р. в Алжирі почалася національно-визвольна війна алжирського народу проти Франції, яку очолив Фронт національного визволення (ФНВ).
У травні 1958 р. в Алжирі спалахнула змова реакційного французького офіцерства, яке вимагало встановлення сильної влади у Франції. Налякані перспективою нового піднесення демократичного руху, в червні 1958 р. Національні збори передали владу генералу де Голлю як прем’єр-міністру з надзвичайними повноваженнями.
3. СТАНОВЛЕННЯ П’ЯТОЇ РЕСПУБЛІКИ
3.1. Нова конституція 1958 р., підготована де Голлем, була схвалена на референдумі більшістю французів. У ній значно звужувалися повноваження парламенту й розширювалися права президента. 1 грудня президентом Франції був обраний Ш. де Голль. З прийняттям цієї Конституції у 1958 р. розпочався відлік часу П’ятої Республіки. Демократичні сили Франції визначили її як «режим особистої влади» генерала де Голля.
3.2. Надання незалежності Алжиру. У 1960 р. глава держави ініціював надання незалежності 14 африканським колоніям.
Однак головною проблемою П’ятої Республіки залишалася проблема Алжиру. Де Голль рішуче пішов на конфронтацію з ультраколоністами, які діяли у Франції та Алжирі, хоча вони і сприяли його приходу до влади. У 1962 р. була укладена угода з Тимчасовим урядом Алжиру. Франція надала незалежність цій країні. Французька колоніальна імперія припинила своє існування.
3.3. Економічна політика де Голля. За допомогою державних замовлень, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі - атомна і ракетно-космічна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка. Була здійснена реконструкція металообробної, хімічної, авіаційної галузей промисловості. Зросло виробництво товарів масового споживання.
Свідчать документи
З Конституції Франції 5.10.1958 р.
«Стаття 5. Президент Республіки... є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, збереження угод... і договорів.
Стаття 8. Президент Республіки призначає прем’єр-міністра...
Стаття 9. Президент Республіки головує в Раді міністрів...
Стаття 11. Президент Республіки може... поставити на референдум будь-який законопроект...
Стаття 12. Президент Республіки може після консультації з прем’єр-міністром і головами палат оголосити про розпуск Національних зборів.
Стаття 13. Президент Республіки... здійснює призначення на цивільні та військові державні посади...
Стаття 15. Президент Республіки очолює збройні сили...»
Яким був політичний режим у Франції, що базувався на положеннях Конституції 1958 р.?
3.4. Зовнішня політика де Голля. Негативно ставлячись до комунізму, Ш. де Голль пішов на зближення з СРСР, щоб створити противагу США. У 1966 р. президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО при збереженні участі в політичних структурах Північноатлантичного блоку.
У Франції була створена атомна бомба, почалося виробництво атомних підводних човнів і балістичних ракет.
Президент виступав проти перетворення ЄЕС у наднаціональну організацію і наполягав на створенні «Європи вітчизн». Він виступав проти прийняття Великої Британії в ЄЕС, вважаючи її провідником впливу США в Європі.
4. ТРАВНЕВІ ПОДІЇ 1968 р.
У перші роки П’ятої Республіки продуктивність праці збільшилася в 1,5 раза, а заробітна плата підвищувалася повільно. Раціоналізація виробництва спричинила зростання безробіття. Близько половини студентів були змушені поєднувати навчання з роботою; працевлаштування після одержання диплома не було гарантовано.
У травні 1968 р. застрайкували робітники автомобільних заводів «Рено» і студенти. У робітничому і студентському середовищі зростала популярність ліворадикальних ідей. Студенти Парижа оголосили страйк і зайняли Сорбонну. Почалися сутички з поліцією, арешти. До студентів приєдналися робітники та службовці. На початку червня в країні страйкували 10 млн чоловік. 29 травня на заклик профспілок 800 тис. робітників Парижа вийшли на демонстрацію під гаслами «Народний уряд!» і «Де Голля у відставку!». Страйк виявився настільки потужним, що уряд і власники підприємств були змушені піти на поступки. Зарплата трудящих підвищувалася на 13-18%, збільшувалися допомоги по безробіттю.
Президент де Голль у зверненні до нації підкреслив, що вбачає у травневих подіях загрозу встановлення комуністичної диктатури й оголосив розпуск Національних зборів. На нових виборах 30 червня 1968 р. голлістська партія одержала 358 мандатів і більшість у парламенті.
Президент розпочав цілий ряд реформ. У країні обмежувалися права місцевого самоврядування. Інший законопроект стосувався відновлення складу Сенату і позбавлення його законодавчих функцій. Проте законопроекти були явно невдалими. На референдумі у квітні 1969 р. 52% виборців відхилили пропозиції президента, внаслідок чого Ш. де Голль склав свої повноваження.
5. ФРАНЦІЯ у 1969–1990-ті рр.
5.1. Франція за президентів Ж. Помпіду та В. Жискар д’Естена. На виборах у червні 1969 р. президентом Франції був обраний Ж. Помпіду. новий лідер голлістської партії. Був прийнятий план оздоровлення економіки. Навесні 1974 р. президент Ж. Помпіду раптово помер.
На президентських виборах у травні 1974 р. президентом Франції був обраний В. Жискар д’Естен - лідер нового покоління центристів. Він зробив ставку на заохочення активності монополій при одночасному розширенні державної системи соціального забезпечення. Урядова програма передбачала створення «передового ліберального суспільства».
Барикади в Парижі, 3 травня 1968 р.
5.2. Президентство Міттерана. у 1981 р. президентом Франції був обраний соціаліст Ф. Міттеран. Його уряд провів націоналізацію великих банків і деяких промислових підприємств. Здійснювалася децентралізація влади: комунам, регіонам надавалися більш широкі повноваження. Однак реформи призвели до гострого бюджетного дефіциту, росту інфляції.
У 1986 р. на виборах у парламент більшість мандатів одержали неоголлісти на чолі з Ж. Шираком. Уряд Ж. Ширака скасував контроль над цінами і податками на великий капітал, провів денаціоналізацію промислових підприємств і фінансових установ, скоротив бюджетні витрати на державні потреби. Проте президент і глава уряду належали до різних політичних сил і між ними часто виникали гострі розбіжності. На чергових президентських виборах 1988 р. Ф. Міттеран знову здобув перемогу. У 1990-1993 рр. у Франції вибухнула економічна криза, що була найтривалішою за період після Другої світової війни. На чергових парламентських виборах у березні 1993 р. соціалісти зазнали поразки. Прем’єр-міністром став неоголліст Е. Баладюр.
5.3. Неоголлісти при владі. У травні 1995 р. на посаду глави держави був обраний лідер реорганізованої неоголлістської партії, що з 1976 р. почала називатися «Об’єднання в підтримку республіки», мер Парижа Ж. Ширак.
Ширак Жак - державний і політичний діяч Франції. Народився 29 листопада 1932 у Парижі, у родині банківського службовця. Закінчив Інститут політичних наук, Національну школу адміністрації. У 1962-1967 працював в апараті уряду при прем'єр-міністрі Ж. Помпіду. У 1967 був обраний депутатом Національних зборів. При президенті В. Жискар д'Естені займав посаду прем'єр-міністра. У 1976 реорганізував неоголлістську партію в «Об’єднання на підтримку республіки» (ОПР).
У 1977 був обраний мером Парижа. У 1986-1988 Ж. Ширак знову прем’єр-міністр. У 1995 і 2002 був обраний президентом Французької Республіки.
Ширак відкидав як політичні принципи «жискарівців» (центристів), так і радикальний реформізм лівих. У червні 1997 р. на парламентських виборах перемогу одержали соціалісти. Їхній лідер Л. Жоспен сформував уряд. Соціалісти робили наголос на створенні нових робочих місць, скороченні робочого тижня зі збереженням заробітної плати. Подальше протистояння соціалістів і неоголлістів вело країну у безвихідь. І в Єлисейському палаці, і в уряді все чіткіше усвідомлювали необхідність консолідації зусиль на благо Франції.
6. ФРАНЦІЯ НА ПОЧАТКУ XXI ст.
6.1. Вибори 2002 р. На президентських виборах несподівано багато голосів отримав лідер ультраправої партії «Народний фронт» Ж.-М. Ле Пен, погляди якого були просякнуті войовничим націоналізмом, расизмом і ксенофобією.
Франція вже робила вибір не просто між представниками різних партій, а між демократією і суспільною згодою, з одного боку, і правим радикалізмом - з іншого. Тоді за Ж. Ширака віддали голоси 82,2% французьких виборців. Сформований після цього уряд Ж.-П. Раффарена взяв курс на ослаблення впливу держави в економіці й оголосив про новий етап децентралізації системи управління й економіки, а також про приватизацію в різних сферах.
На парламентських виборах у червні 2002 р. перемогла правоцентристська партія «Об’єднання на підтримку республіки» на чолі з Шираком. На другому місці опинилася Соціалістична партія Франції. А «Національний фронт» на чолі з Ле Пеном не одержав жодного мандата в Національні збори.
У листопаді 2002 р. правоцентристські політичні сили об’єднались у потужну пропрезидентську партію - «Союз за народний рух» (СНД).
6.2. Особливості розвитку сучасної Франції. У країні затвердилася соціально-орієнтована модель економіки на засадах доктрини «держави загального благоденства». Особливістю економічної моделі Франції є більш значна частка державного сектору, ніж у ФРН і Великій Британії.
Іншою особливістю є захист державою соціальних інтересів трудящих. Населення одержує високі пенсії, різну допомогу.
Франція завжди залучала до себе іммігрантів, і насамперед вихідців з колишніх французьких колоній. Однак зростання імміграції супроводжується посиленням проявів расизму, ксенофобії й антисемітизму.
Досить складними залишаються в країні й релігійні проблеми. Навесні 2004 р. французький парламент ухвалив ще один закон, спрямований на закріплення традиції повного відокремлення держави й релігії. Школярам було заборонено з’являтися в державних установах, школах у мусульманських хустках (хиджабах), єврейських стосах і носити великі християнські хрести. Парламентарі вважають, що релігія повинна залишатися за межами класних кімнат. Однак цей закон викликав неоднозначну реакцію серед мусульман.
У 2007 р. посаду Президента Франції зайняв молодий та амбітний Ніколя Саркозі. Проголошуючи вірність євроатлантичній солідарності, Саркозі проводить самостійний зовнішньополітичний курс, спрямований на посилення ролі країни в міжнародних справах і зміцнення її авторитету у світі.
Економічне життя країни проходить під знаком кризи 2008 р. та її наслідків. З 2010 р. Франція поступово виходить із рецесії.
Внутрішньополітична ситуація останнім часом загострювалась через міжнаціональні проблеми. Непоодинокими є випадки заворушень у міських кварталах, де проживають вихідці з Північної Африки. У 2010 р. розголос у французькому суспільстві та світі отримало рішення президента Саркозі про депортацію з країни циган, які нелегально проживають на її території.
Втім Франція залишається провідною європейською країною зі стабільною політичною системою, заснованою на традиціях демократії.
7. ВІДНОСИНИ ФРАНЦІЇ З УКРАЇНОЮ
24 січня 1992 р. Франція визнала незалежність України й установила з нею дипломатичні відносини. Після відмови нашої країни від ядерного статусу Франція підтвердила гарантії її безпеки, сприяла позитивному вирішенню питання про участь українського контингенту в миротворчих операціях на території колишньої Югославії, прийняттю України в Раду Європи.
У вересні 1998 р. відбувся перший державний візит президента Франції Ж. Ширака в Україну. У рамках цього візиту були підписані міжурядові українсько-французькі угоди про співробітництво в сфері мирного використання ядерної енергії, енергетики, ядерної безпеки.
На початку XXI століття особливу увагу країни приділяють співробітництву у сфері новітніх технологій. Розглядаються спільні проекти в літакобудуванні, де Францію представляє відома компанія «Ербас», енергетиці.
У 2005 р. відбувся візит у Францію Президента України В. Ющенка. Сторони домовилися про допомогу в утилізації зброї, уклали економічні угоди.
Сьогодні Франція займає 12-те місце серед 20 найбільших зовнішньоторгових партнерів України. З України у Францію експортують текстиль, продукцію неорганічної хімії, жири й олію. Франція експортує в Україну продукцію машинобудування, наземні транспортні засоби (крім залізничних), промислове й транспортне устаткування, ліки, косметику.
Розвивається двостороннє співробітництво у сфері науки й освіти. Французьку мову як спеціальність в Україні обрали близько 5 550 студентів у 14 класичних університетах і педагогічних інститутах. У нашій країні функціонують понад 100 шкіл з поглибленим вивченням французької мови.
8. ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЄВРОПІ НАПРИКІНЦІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI ст.
8.1. Євроінтеграція наприкінці XX ст. Після утворення Європейського Співтовариства (ЄС) інтеграційні процеси в Європі посилились.
Згадайте, коли було утворено Європейське Співтовариство (ЄС).
У 1987 р. країни Співтовариства прийняли Єдиний європейський пакт про спільний розвиток у сфері економіки, науки і технологій. До політичного лексикону міцно ввійшло нове поняття «Європейський дім». Найактивнішими поборниками поширення інтеграції на політичну сферу виступали ФРН і Франція, що висунули гасло «Вітчизна - Європа», тоді як Велика Британія, Нідерланди, французькі націоналісти виступали проти швидких темпів інтеграції і дотримувалися формули Ш. де Голля «Європа вітчизн».
8.2. Створення Європейського Союзу (ЄС). У лютому 1992 р. у нідерландському місті Маастрихт відбулося підписання договору про створення Європейського Союзу (ЄС). Договір набрав чинності 1 січня 1993 р. Європейське Співтовариство почало йменуватися Європейським Союзом.
Відповідно до договору, в наступні роки були утворені економічний, валютний і політичний союзи. Вводилось громадянство Євросоюзу додатково до традиційного національного громадянства країн-учасниць. Крім того, Маастрихтський договір зобов’язував відкрити до 1997 р. Європейський банк, а до 2000 р. запровадити єдину валюту - євро, яка була введена як засіб безготівкового розрахунку в міжнародних фінансових операціях з 1 січня 1999 р.
Країни ЄС зобов’язувалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, координувати напрямки внутрішньої економічної політики,
розвивати демократичні інститути, погоджувати політику в питаннях охорони довкілля, юстиції, боротьби зі злочинністю та в інших сферах. Намічалося здійснення єдиної грошово-кредитної політики.
Будь-яка європейська держава може стати членом Євросоюзу за умови, що вона відповідає критеріям Статті 6: свобода; демократія; повага до прав й основних свобод людини; дотримання принципу верховенства закону.
8.3. Європейський Союз на початку XXI століття є найбільшим з народонаселення єдиним ринком у світі.
Керівні органи ЄС
Розширення ЄС
Супротивники розширення ЄС вважають, що величезні кошти, які необхідно виділяти для піднесення економік нових країн-членів, а також наплив іммігрантів підірвуть економічний добробут західноєвропейських країн і зруйнують систему соціального захисту в них.
29 жовтня 2004 р. глави 25 держав-членів Євросоюзу в Римі своїми підписами затвердили текст Єдиної Конституції ЄС. Після цього Конституція Євросоюзу повинна бути схвалена всіма 25 членами ЄС без винятку й затверджена національними парламентами або на загальнонаціональних референдумах. Однак на етапі затвердження Основного Закону ЄС деякі держави-члени Євросоюзу висловилися проти прийняття цього документа.
8.4. Європейський Союз і Україна. Україна проголосила свою стратегічну мету - вступ до Європейського Союзу. 6 грудня 1996 р. Радою міністрів ЄС був прийнятий План дій щодо України: Євросоюз проголосив свою готовність розвивати відносини з Україною. У 1998 і 2000 рр. указами Президента України були затверджені стратегія і Програма інтеграції України в ЄС.
22 листопада 2010 р. в Брюсселі відбувся 14-й саміт Україна - ЄС. Згідно з його рішеннями, ЄС продовжить надавати Україні підтримку в підвищенні енергоефективності і використанні відновлювальних джерел енергії, запрошує до участі в програмах ЄС за такими напрямками, як бізнес та підприємництво, енергетика та інформація, комунікація і технології. Президент В. Янукович запевнив, що Україна виконає все необхідне для завершення переговорів про асоціацію та план дій з надання безвізового режиму Україні з ЄС вже в 2011 р.
Вимоги до потенційних членів ЄС багато в чому збігаються із завданнями, котрі необхідно вирішувати в нашій державі, і насамперед з тими, що стосуються розвитку демократичних процесів, якості життя людей.
ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ
I. Для перевірки знань
1. З ім’ям якого політичного діяча пов’язано керівництво рухом Опору у Франції в період Другої світової війни та відновлення державності країни після її звільнення?
2. Назвіть країни-засновники ЄС.
3. У чому полягає основний зміст Маастрихтського договору?
4. Назвіть основні керівні органи ЄС.
II. Для систематизації навчального матеріалу
1. Охарактеризуйте політичну обстановку у Франції в 1944-1958 рр.
2. Які були основні причини соціально-політичної кризи у Франції наприкінці 1960-х рр.? Яким чином вона розв’язалася?
3. Визначте основні тенденції й особливості політичного і соціально-економічного життя Франції в 1970-1990-ті рр.
4. Охарактеризуйте внутрішньополітичне життя Франції на початку XXI століття.
5. Визначте особливості макроекономічної моделі Франції на початку XXI століття.
6. Охарактеризуйте діяльність ЄС на початку XXI ст.
III. Для обговорення в групі
1. Як Ви розумієте слова Ш. де Голля: «Кожен француз був, є або буде голлістом»?
2. Якщо Україна у недалекому майбутньому стане членом ЄС, якими можуть бути позитивні та негативні наслідки цього кроку?
Коментарі (0)