На судовому процесі у вересні 1949 р. групу комуністів, що не поділяли погляди М. Ракоші, звинуватили в державній зраді та «співробітництві з американськими та югославськими спецслужбами». Усіх обвинувачених було страчено. Це унаочнювало, що в Угорщині, якою управляло від імені робітництва угруповання комуністичної верхівки, встановився тоталітарний режим сталінського типу.

У 1950 р. традиційне угорське місцеве самоврядування було ліквідоване й запроваджено систему рад. «Ворогами народу» оголошували представників римо-католицької церкви, опозиційно налаштованих комуністів, соціал-демократів, діячів культури, представників робітництва і селянства. За роки панування режиму М. Ракоші переслідувань зазнало близько 10 % угорського населення.

На початковому етапі будівництва в країні соціалізму за першим п’ятирічним планом (1950—1954 рр.) відбувалося повне копіювання сталінської моделі соціалізму. За економічним рівнем Угорщина перетворилася на індустріально-аграрну державу. Проте їй довелося заплатити за це високу ціну. У сільському господарстві насильницька колективізація призвела на початок 1950-х рр. до занепаду 65 % господарств. Життєвий рівень населення порівняно з країнами Заходу залишався дуже низьким. Репресії, політичні переслідування й беззаконня стали звичними явищами життя.

3. БОЛГАРІЯ. У післявоєнній Болгарії боротьбу за першість у суспільстві вели комуністи та аграристи, представлені Болгарською робітничою партією (комуністи) (БРП(к)) та Болгарським землеробським народним союзом (БЗНС). За результатами виборів до Народних зборів у листопаді 1945 р. комуністи та аграристи отримали по 94 депутатські мандати на кожну політичну силу. Велика Британія і США ці вибори не визнали через обмеженість участі в них опозиції.

За підсумками референдуму 1946 р. в країні було скасовано монархію, а дещо пізніше — проголошено створення Болгарської Народної Республіки (БНР). Восени 1946 р. комуністи активізували діяльність. Хвилі чисток та арештів викликали негативну реакцію в суспільстві й були сприйняті опозицією як установлення комуністичної диктатури.

За результатами виборів до Народних зборів у 1946 р. комуністи отримали понад 53 % голосів виборців і сформували уряд, який очолив Георгій Димитров. Новий уряд розпочав процес обмеження приватної власності й одержавлення економіки. Для нейтралізації політичних суперників комуністи організували судову справу проти лідера БЗНС П. Петкова й, звинувативши його у створенні «організованого центру англо-американських імперіалістів», стратили. Невдовзі БЗНС розпустили, а його депутатів позбавили мандатів. Така сама доля спіткала болгарських соціал-демократів. Це засвідчило, що замість демократичного парламентаризму в країні формується комуністична диктатура.

Перша шпальта газети «Ізгрев» із результатами референдуму в Болгарії. 1946 р.

У грудні 1947 р. програмові положення комуністів було закріплено в новій Конституції країни. Відповідно до неї розвиток економіки відбувався на планових засадах. Земля мала належати тим, хто її обробляв, а держава отримала право націоналізувати як окреме промислове підприємство, так і галузь загалом.

У політичному житті Болгарії перетворення комуністів призвели до того, що всі партії, крім БРП(к) та БЗНС, зникли. Останню комуністи не наважилися ліквідувати через значну кількість її прихильників.

У грудні 1948 р. V з’їзд БРП(к) проголосив курс на побудову за 10—15 років основ соціалізму за радянською моделлю. Свою партію комуністи перейменували на Болгарську комуністичну партію (БКП). Реалізуючи цю програму, до кінця 1948 р. комуністи ліквідували приватний сектор у транспорті, оптовій торгівлі, промисловості й банківській справі.

У тісній співпраці із СРСР відбувалася індустріалізація країни. У першій п’ятирічці (1949—1953 рр.) було введено в дію понад 700 нових промислових підприємств. У сільському господарстві внаслідок колективізації розгорнулося розкуркулення селянства. Станом на 1953 р. колективний сектор охопив 60 % сільськогосподарських угідь.

На 1952 р., як стверджувало комуністичне керівництво Болгарії, країна з відсталої аграрної перетворилася на індустріально-аграрну.

Одночасно з економічними перетвореннями відбувалося формування тоталітарної політичної системи з монопольною владою комуністів. У листопаді 1949 р. відбувся судовий процес над десятьма керівниками БКП, яких звинуватили в намаганнях перетворити Болгарію на «колонію англо-американського імперіалізму» і засудили до смертної кари.

4. РУМУНІЯ. У першому післявоєнному уряді Румунського королівства, яке очолював Петру Гроза, комуністи мали три із 17 міністерських посад — внутрішніх справ, юстиції, зв’язку та пропаганди. Під час чистки державного апарату від прихильників старого режиму Комуністична партія Румунії (КПР) намагалася поставити армію, органи правопорядку й засоби масової інформації під свій повний одноосібний контроль. Це викликало невдоволення інших політичних сил. За результатами перших післявоєнних парламентських виборів 1946 р. комуністи отримали лише 68 депутатських мандатів, але почали фактично домінувати в парламенті. В оновленому уряді КПР отримала нові посади. Із 1947 р. вона взяла курс на встановлення повного контролю над владою в країні.

Побудований у 1949 р. нафтопереробний завод у Дерменешті. Румунія

Мітинг у післявоєнній Болгарії. Софія. 1948 р.

Люди розмальовують тротуар політичними символами. Румунія. 1947 р.

При цьому КПР спиралася на підтримку СРСР. Надаючи економічну й фінансову допомогу, радянське керівництво одночасно нав’язувало Румунії сталінську модель соціалізму. Для захоплення влади комуністи здійснили політичну провокацію. У середині 1947 р. у пресі з’явилася інформація про викриття підпільних організацій, які готували збройний державний переворот. Це стало приводом до переслідування тих, хто не підтримував КПР. їхні місця в державних структурах займали комуністи.

Наприкінці листопада 1947 р. Великі національні збори одноголосно скасували монархію і проголосили в країні Румунську Народну Республіку (РНР). Це сприяло остаточній монополізації влади комуністами.

У 1948 р. в результаті приєднання Соціал-демократичної партії Румунії до КПР утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Її Генеральним секретарем став лідер КПР Георге Георгіу-Деж.

У румунському суспільстві в цей час запанувала атмосфера шпигуноманії і залякування всіх незгодних із політикою РРП. У країні відбулися політичні судові процеси над лідерами опозиційних сил.

У 1948 р. РРП оприлюднила програму створення «основ соціалістичного ладу» в Румунії. Усі старі політичні партії в 1947—1953 рр. припинили існування.

Встановлюючи в Румунії комуністичну диктатуру, РРП створила Плановий комітет і Комітет державного контролю, сформувала нові міліцію і службу безпеки, здійснила освітню й судову реформи. Під час цих перетворень РРП втрачала риси політичної організації і зрощувалася з апаратом управління державою.

У суспільстві комуністи мали досить значну підтримку. Це обумовлювалося привабливістю змін, які вони обіцяли здійснити в країні для пересічних громадян.

Георге Георгіу-Деж — Генеральний секретар РРП (1948—1954 рр.)

В економіці РРП розгорнула перетворення за радянським зразком. У промисловості після націоналізації підприємств розпочалася індустріалізація. У сільському господарстві під час колективізації створювалися державні господарства, машинно-тракторні станції та сільськогосподарські кооперативи. У 1950 р. з’явився перший п’ятирічний план (1951—1955 рр.) розвитку економіки Румунії.

5. ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА. У квітні 1945 р. відповідно до Кошицької декларації виник коаліційний уряд чехів і словаків. Його очолив соціал-демократ З. Фірлінгер. Одночасно відновлювалися Конституція 1920 р. та посада президента, яким став Едвард Бенеш.

У перші три післявоєнні роки головним для Чехії та Словаччини стало питання обрання напряму подальшого розвитку. Комуністи, намагаючись привернути на свій бік суспільство, спиралися на допомогу СРСР. Їхніх опонентів об’єднувало прагнення відновити довоєнний соціально-політичний устрій. Комуністи в уряді країни мали три міністерські посади, але утримували панівні позиції в крайових і районних національних комітетах, які були місцевими органами влади. Саме спираючись на них, комуністи розгортали боротьбу за владу.

Влітку 1945 р. комуністи домоглися прийняття урядом декретів про націоналізацію промислових підприємств, конфіскованих у колабораціоністів, та банків. За аграрною реформою конфісковані землі передавалися селянству. Декрети про націоналізацію формували державний сектор як економічну основу впровадженої в країні комуністами сталінської моделі соціалізму.

На виборах 1946 р. до Установчих національних зборів чеські та словацькі комуністи отримали 38 % голосів і посіли перше місце за кількістю депутатів. Новий уряд країни очолив лідер чеських комуністів Клемент Готвальд. Курс на монополізацію влади в країні комуністи назвали лінією «на завоювання більшості нації». Для цього вони ініціювали заходи, привабливі для більшості населення, — податок на мільйонерів, допомогу постраждалим від посухи 1947 р., встановлення державного контролю над розподілом текстильної продукції для подолання спекуляції тощо.

Щодо своїх політичних опонентів комуністи здійснювали кампанії репресій і викриття змовників. Загалом політика комуністів здобула прихильність більшості незаможних верств населення країни. У лютому 1948 р. К. Готвальд, спираючись на підтримку своїх прибічників, які організували в країні загальний страйк, усунув з уряду 12 міністрів — опонентів комуністів. Одночасно в усіх державних установах, товариствах, профспілках, навчальних закладах та органах місцевого самоврядування комуністи створювали «комітети дій» та усували з них своїх опонентів. На підприємствах чистки здійснювали робітничі ради. Пізніше комуністи назвали ці події «перемогою соціалістичної революції в ЧСР».

Передвиборчий плакат Комуністичної партії Чехословаччини «Більше праці республіці — ось наша агітація!». 1948 р.

Клемент Готвальд — президент Чехословаччини (1948—1953 рр.)

Колона комуністок із дітьми у візках на першотравневій демонстрації. Табор (Чехословаччина). 1948 р.

Голова Ради міністрів Югославії Й. Броз Тіто підписує Договір про дружбу, взаємну допомогу і післявоєнне співробітництво між СРСР і Югославією. 1945 р.

Підсумки лютневого перевороту 1948 р. були закріплені у прийнятій того ж року новій Конституції ЧСР. Уся повнота влади в країні опинилася в комуністів. Новим президентом республіки став лідер комуністів К. Готвальд. Комуністична партія стала центром тоталітарного режиму, якому підпорядковувалися всі інші політичні організації в країні.

Відповідно до встановлюваної комуністами сталінської моделі соціалізму держава отримала монопольний контроль над економікою. У сільському господарстві відбувалася насильницька колективізація. Тих, хто її не підтримував, оголошували «куркулями» або «саботажниками» і репресували. Загальна кількість репресованих до 1953 р. досягла 280 тис. осіб. Із них близько 150 тис. осіб було страчено.

Розвиток економіки відбувався за п’ятирічними планами. Перший (1949—1953 рр.) мав на меті побудувати в країні матеріально-технічну базу соціалізму. У 1949 р. ЧСР, як й інші країни «соціалістичного табору», увійшла до РЕВ. Із цього часу її торгівля обмежувалася країнами «соціалістичного табору». У 1953 р. торгівля з країнами РЕВ досягла майже 80 % її зовнішньоекономічного обігу.

Економіка ЧСР у цей період розвивалася прискореними темпами. Цьому сприяла допомога СРСР. До ЧСР із СРСР постачалося 90 % вугілля, 80 % нафти, 80 % залізної руди, 70 % алюмінію тощо.

6. ЮГОСЛАВІЯ. Після звільнення Югославії від нацизму влада перебувала в Тимчасового народного уряду Демократичної Федеративної Югославії, який очолював Йосип Броз Тіто. Більшість уряду складали представники Комуністичної партії Югославії (КПЮ) та її союзники. Одночасно до нього увійшли шість представників антикомуністичної еміграції. На цей крок комуністи пішли для усунення зовнішньополітичної критики створюваного ними режиму. За свої позиції комуністи в цей час не боялися, оскільки посідали панівне становище в армії, судочинстві, органах внутрішніх справ, службі безпеки, профспілках і громадських організаціях.

Демонстрація з портретами Й. Сталіна та Й. Броз Тіто в Белграді. Югославія. 1946 р.

Як ілюстрація відображає суспільно-політичне життя тогочасної Югославії?