Німеччина у 1945–2011 рр.
- 3-02-2022, 17:03
- 306
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Щупак (Новітній період 1939 - 2011 рр.)
§ 12. НІМЕЧЧИНА У 1945–2011 рр.
1. РОЗКОЛ НІМЕЧЧИНИ НА ФРН І НДР
1.1. Стан країни після закінчення війни. Після закінчення Другої світової війни промислове виробництво становило лише третину довоєнного. Катастрофічно не вистачало палива. Рейхсмарка знецінилася. Життєвий рівень населення знизився на 30-40%. Загострилися житлова і продовольча проблеми. За авантюру нацистів країна заплатила життям понад 13 млн чоловік. Німеччина перестала існувати як незалежна держава, вона була окупована союзними військами. Влада належала Контрольній Раді, що складалася з чотирьох головнокомандувачів окупаційних військ провідних держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великої Британії та Франції. На Потсдамській конференції була досягнута домовленість, що Німеччина повинна була стати єдиною і суверенною державою. Передбачалося проведення демілітаризації, денацифікації та демократизації країни.
Згадайте визначення понять «денацифікація», «демократизація».
Крім того, розколота на окупаційні зони Німеччина виявилася заручницею протиріч між державами колишньої антигітлерівської коаліції.
У грудні 1946 р. між Великою Британією і США була укладена угода про об’єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія (тобто «дві зони»).
У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція, і Бізонія трансформувалася в Тризонію. Західні країни прагнули відновити економічний потенціал Німеччини й установити демократичні принципи. Тризонія приєдналася до «плану Маршалла». У 1948 р., на Лондонській нараді, у якій брали участь представники США, Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу, було вирішене питання про скликання в Тризонії Установчих зборів для організації нової влади. Але це відбулося без участі СРСР, і його представники на знак протесту вийшли зі складу Союзної контрольної комісії.
У західній окупаційній зоні була проведена грошова реформа. Замість рейхсмарки, що повністю знецінилася, у 1948 р. була введена нова грошова одиниця - західнонімецька марка. Ця реформа стабілізувала західнонімецьку економіку, зупинила інфляцію, сприяла зникненню «чорного» ринку.
1.2. Утворення ФРН. Почалося відновлення і створення нових партій. Восени 1945 р. були утворені Християнсько-демократичний союз (ХДС) на чолі з К. Аденауером, а потім його баварська філія - Християнсько-соціальний союз (ХСС). Помітну роль відігравала ліберальна Вільна демократична партія (ВДП); впливовою залишалася Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), що відійшла від комуністичного впливу.
8 травня 1949 р. був прийнятий Основний Закон (конституція) нової західнонімецької держави, що набрав сили 23 травня 1949 р. після затвердження окупаційною владою. На карті Європи з’явилася нова держава - Федеративна
Демілітаризація - роззброєння, ліквідація воєнних укріплень на території країни, відмова від підготовки до війни. Демілітаризація в Німеччині означала ще й заборону на створення власної армії.
Республіка Німеччина (ФРН). Конституція закріпила основні громадянські і політичні свободи і проголосила ФРН демократичною федеративною державою, за формою правління - парламентською республікою. У серпні 1949 р. на виборах у бундестаг переміг блок ХДС/ХСС. К. Аденауер був обраний федеральним канцлером. У вересні 1949 р. коаліційний уряд приступив до виконання своїх обов’язків. Цим актом закінчився процес формування ФРН.
1.3. Утворення НДР. Москва, природно, підтримувала в Німеччині політичні сили лівої і ліворадикальної орієнтації. У радянській окупаційній зоні 7 жовтня 1949 р. Народна рада, обрана Німецьким народним конгресом, проголосила створення Німецької Демократичної Республіки (НДР). Прем’єр-міністром тимчасового уряду НДР став соціал-демократ О. Гротеволь, а президентом був обраний комуніст В. Пік.
Як і вся Німеччина, на чотири зони був розділений і Берлін. Його східна частина (радянська зона окупації) стала столицею НДР, а західна (окупаційні зони США, Великої Британії та Франції) - самокерованою територією, економічно і політично пов’язаною з ФРН. Розкол Німеччини став реальністю.
2. ФРН У 1950-ті рр. ЗАХІДНОНІМЕЦЬКЕ «ЕКОНОМІЧНЕ ДИВО»
2.1. Політичний курс К. Аденауера. Уряд К. Аденауера взяв курс на європейську інтеграцію. У 1952 р. на території ФРН був скасований окупаційний режим. У 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім увійшла в ЄЕС, де вона, як найбільш індустріально розвинута країна, почала відігравати провідну роль. Відбулося історичне примирення з Францією, з якою Німеччина тричі воювала за останні 70 років. Християнські демократи вважали ФРН єдиною законною представницею інтересів німецького народу, ігноруючи існування НДР і іменуючи її, як і раніше, «радянською окупаційною зоною». З іншого боку, уряд ФРН прагнув нормалізувати відносини із СРСР. У 1955 р. були встановлені дипломатичні і торгові відносини між двома країнами.
У 1954 р. західні держави уклали з ФРН угоди, згідно з якими Західній Німеччині дозволялося сформувати армію - бундесвер - у складі 12 дивізій (500 тис. військовослужбовців). Підписавши Паризькі угоди, ФРН добровільно відмовлялася від виробництва ядерної, хімічної та бактеріологічної зброї.
2.2. Передумови західнонімецького «економічного дива»
• Західна Німеччина не була сильно зруйнована в роки війни. Втрата виробничих потужностей становила близько 10%.
• За «планом Маршалла» ФРН одержала до 1952 р. 3 млрд дол.
• Наявність дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців зі Східної Пруссії.
• Економіка ФРН не була обтяжена витратами на оборону.
• Особлива увага приділялася розвитку дрібного і середнього бізнесу.
• Відновлення основного капіталу, інтенсифікація праці, використання досягнень НТР, зростання капіталовкладень в економіку з боку держави.
• Держава сприяла розвитку підприємництва й охороняла інтереси власників.
2.3. Реформи Л. Ерхарда. Видатним «архітектором» німецького «економічного дива» був Л. Ерхард, міністр економіки в уряді К. Аденауера. Він разом із групою неоліберальних економістів у 1950-ті рр. розробив і реалізував доктрину «соціального ринкового господарства». Її основні принципи:
• приватна власність на засоби виробництва;
• відмова від централізованого планування;
• заохочення прямих взаємин робітників і підприємців;
• самостійність і відповідальність бізнесу;
• створення умов з боку держави для вільної конкуренції;
• активна державна політика у сфері здійснення соціальних програм.
У цій доктрині на першому місці стояла не держава, а людина.
У ФРН був введений 40-годинний робочий тиждень, розширилося соціальне страхування. Створювалася диференційована система оплати праці в залежності від стажу роботи на підприємстві. Ерхарду вдалося домогтися ухвалення твердого антимонопольного законодавства, що усувало основні перешкоди для вільної конкуренції. Інтенсивно впроваджувалися нові для того часу технології. Розвитку західнонімецької економіки сприяла аграрна реформа, у ході якої велика частина земельного фонду перейшла від великих власників до середніх і дрібних. У наступні роки механізація й електрифікація селянської праці дозволили забезпечити зростання обсягу продукції цього сектору.
Основні підсумки реформ Л. Ерхарда
• Виробництво товарів широкого вжитку в 1950-ті рр. збільшилося вдвічі. Практично зник «чорний» ринок. З’явилася надійна валюта - дойчмарка.
• У 1954-1956 рр. промислове виробництво зросло на 39%. У 1956 р. рівень виробництва був перевищений у цілому більш ніж удвічі відносно 1936 р.
• Активна соціальна політика привела до стабільності в суспільстві. Відбувалася «депролетаризація» робітників за допомогою продажу їм акцій та їхньої співучасті в управлінні виробництвом.
• На середину 1950-х рр. ФРН за обсягом промислового виробництва вже займала 3-тє місце в західному світі після США і Великої Британії. Частка ФРН у виробництві промислової продукції Заходу зросла з 3% у 1946 р. до 9,4% у 1955 р.
• Закордонні капіталовкладення ФРН у 1956 р. склали 9 млрд марок. Країна поступово почала відігравати провідну роль у ЄЕС. На середину 1960-х рр. на її частку припадало понад 40% експорту «Спільного ринку».
• У країні значно скоротилася кількість безробітних, життєвий рівень населення швидко підвищувався, і незабаром за цим показником ФРН наздогнала провідні західні країни.
• Економічні успіхи супроводжувалися зміцненням авторитету ФРН на міжнародній арені, посиленням її впливу на хід розвитку подій у світі.
3. ФРН У 1960 - 1980-ті рр.
3.1. Внутрішня політика. На початок 1960-х рр. ФРН перетворилася в одну з найбільш розвинутих країн світу. Однак економічне зростання у країні супроводжувалося підвищенням цін. Держава не завжди успішно вирішувала конфлікти між робітниками і підприємцями. Криза 1962-1963 рр. призвела до відставки 87-літнього канцлера К. Аденауера. Уряд очолив Л. Ерхард. Перші роки його перебування на посаді глави уряду були відзначені економічним зростанням, але в 1966 р. нова криза спричинила відставку Ерхарда.
У грудні 1966 р. третім канцлером ФРН був обраний новий лідер ХДС К. Кізінгер. Правляче угруповання ХДС/ХСС уперше запросило до співробітництва представників провідних партій і створило уряд «великої коаліції».
У 1966-1969 рр. політичний вплив здобула СДПН, яка виступала за демократичний соціалізм з наголосом на поліпшенні соціального становища трудящих. На виборах у бундестаг у 1969 р. СДПН у коаліції з ВДП здобула перемогу. Канцлером був обраний лідер соціал-демократів В. Брандт.
Новий уряд приділив увагу соціальним питанням: були збільшені зарплати і пенсії, на підприємствах створювалися виробничі ради, які обмежили владу підприємців. Уряд побоювався зростання екстремізму. У 1972 р. бундестаг прийняв закон, що одержав назву «Про заборону на професії». Представникам радикальних політичних течій, у тому числі і комуністам, заборонялося займати посади на державній службі, в освіті тощо.
У 1974 р. В. Брандт був змушений піти у відставку, після того як з’ясувалося, що один з його найближчих співробітників був агентом розвідки НДР. Після відставки В. Брандта його наступником став Г. Шмідт. Коаліція СДПН/ВДП при новому керівництві не змінила політичного курсу ФРН.
Екстремізм (від лат. exstremus - крайній) - прихильність у політиці й ідеології до крайніх поглядів і дій.
3.2. Прихід до влади блоку ХДС/ХСС - ВДП. На початку 1980-х рр. у країні уповільнився економічний розвиток, загострилися соціальні проблеми. У 1982 р. ВДП вийшла з коаліції з СДПН і перейшла на бік ХДС/ХСС. Г. Шмідт пішов у відставку. Новим канцлером ФРН став лідер ХДС Г. Коль.
Коль Гельмут - державний і політичний діяч, канцлер ФРН у 1982-1998. Народився 3 квітня 1930 у м. Людвігсхафен в родині фінансового чиновника. У 1950 вступив в університет у Франкфурті-на-Майні, де вивчав державне право і філософію. У Гейдельберзькому університеті Коль вивчав політичні науки. У 1957 він став членом правління ХДС у Рейнланд-Гіфальці, а з 1966 - головою ХДС цієї землі.
Займав посаду прем’єр-міністра Рейнланд-Пфальця. За політичними поглядами Коль був консерватором, наголошуючи на тому, що ворожість до соціалізму він «всмоктав з молоком матері».
ХДС значно розширив свої ряди і став дійсно народною партією, а лідер партії Г. Коль перебував на посаді канцлера 16 років. Він був прибічником неоконсервативних ідей: приватної власності, вільної ринкової економіки, обмеження ролі держави в економічній діяльності. Г. Коль, зокрема, відстоював принцип особистої відповідальності кожного за свій матеріальний добробут.
Незабаром у ФРН почалося економічне піднесення (з 1983 р.), що тривало майже сім років. Країна стала найбільшим експортером товарів і капіталів, а західнонімецька марка - однією з провідних валют у світі.
4. ОБ’ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИ
4.1. Особливості розвитку НДР у 1949-1990 рр. З утворенням на території радянської окупаційної зони 7 жовтня 1949 р. НДР у цій країні утвердився тоталітарний режим, орієнтований на СРСР. Правляча в країні Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН), що базувалася на ідеях марксизму-ленінізму, з 1952 р. взяла курс на побудову в НДР соціалізму за радянським зразком.
Одержавлення власності переросло в повальну конфіскацію тисяч крамниць. У країні погіршувалось економічне становище населення; до 1958 р. зберігалися продовольчі картки. Невдоволення виявлялося у стихійних масових виступах трудящих. 17 червня 1953 р. у Берліні, Лейпцигу та інших містах НДР відбулися масові виступи, що були придушені за допомогою радянських військ, розквартированих у НДР. Форми протесту проти правлячого режиму були різними, але найбільш поширеною стала втеча східнонімецьких громадян у ФРН. У відповідь на це був закритий кордон. У 1961 р. в столиці НДР була побудована Берлінська стіна. Її охороняли автоматники, які одержали наказ відкривати вогонь при спробах громадян НДР до втечі.
Так це було
У Документаційному центрі Берлінської стіни зберігається фото будинка, який стояв саме на кордоні смерті. Люди, які жили в ньому, з вікон своїх помешкань дивилися на вільний Захід. Саме з цього будинка на Бернауер-штрассе було чимало спроб утечі. Винахідливі німці на деякий час спорудили на будівлі такий собі рекламний щит, який перешкоджав прикордонникам наглядати за утікачами. Чимало німців, які намагались подолати Берлінську стіну, було застрілено стражами соціалістичної Німеччини. Проте якщо людина фізично перебувала уже на території Заходу, прикордонники з боку НДР не мали права стріляти у неї. Згодом у цьому будинку наказом влади замурували вікна, а ще пізніше - зрівняли його із землею...
Чим можна пояснити прагнення «східних німців» потрапити на Захід? Як і чому влада перешкоджала цим діям?
У берлінському музеї «Чекпойнт Чарлі» показані пристрої, за допомогою яких східні німці намагалися втекти на Захід. Це і схованки під капотом автівок, і «літальні апарати» (на фото) для подолання відстані до волі над Берлінською стіною
На початку 1960-х рр. уряд НДР провів ряд реформ, що дозволили підняти рівень технічного оснащення промисловості, підвищити продуктивність праці. Матеріальне становище східних німців було кращим, аніж в інших країнах Східної Європи. Однак вже на початку 1970-х рр. соціально-економічна ситуація в країні погіршилася. Розрив за рівнем життя в НДР і ФРН неухильно збільшувався. Прихід до керівництва СЄПН і НДР Е. Хонеккера привів до згортання реформ. У 1980-ті рр. режим почав агонізувати. Зростав дефіцит державного бюджету, державний борг перевищив 20 млрд дол. Катастрофічного масштабу набула втеча кваліфікованих кадрів і молоді у ФРН.
4.2. Політична криза й антитоталітарна революція в НДР. «Перебудова» у СРСР викликала у жителів Східної Німеччини надію на демократизацію суспільно-політичного життя, але цього не сталося. У серпні 1989 р. почалася масова втеча громадян НДР у ФРН. Е. Кренц, який змінив Е. Хонеккера в жовтні 1989 р. на посаді лідера правлячої компартії, змушений був відкрити кордони країни. 9 листопада 1989 р. радісні німці із заходу і сходу зруйнували Берлінську стіну - символ поділу країни.
Партію демократичного соціалізму (ПДС), що утворилася на базі колишньої СЄПН, почали масово залишати рядові члени. На вулицях і площах східнонімецьких міст відбувалися масові демонстрації та мітинги. їхні учасники вимагали відсторонення ПДС від влади, відмови від соціалістичного курсу, приєднання до ФРН. Комуністичний режим зазнав повного краху.
У березні 1990 р. відбулися перші вільні вибори в парламент НДР, на яких перемогу одержала некомуністична опозиція - прихильники приєднання до ФРН. Більшість громадян НДР проголосували за східнонімецьких християнських демократів (ХДС), лідер яких - Л. де Мезьєр - сформував перший некомуністичний уряд НДР, що взяв курс на приєднання до ФРН.
4.3. На шляху до єдиної Німеччини. 1 липня 1990 р. набрала сили Угода про економічний, грошовий і соціальний союз між ФРН і НДР. Західнонімецька марка з цього дня стала грошовою одиницею і на території НДР. 23 серпня 1990 р. Народна палата НДР (парламент) на своєму надзвичайному засіданні 294 голосами проти 64 схвалила приєднання НДР до ФРН.
Залишалося погодити об’єднання Німеччини із СРСР, США, Великою Британією та Францією. Погодившись на об’єднання, СРСР спочатку, як і в 1952 р., ставив за умову нейтралітет Німеччини. Однак цю вимогу відхилили всі учасники переговорів, і СРСР пішов на поступки. 12 вересня 1990 р. у Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції та двох німецьких держав підписали підсумковий документ - Угоду про остаточне врегулювання відносин з Німеччиною.
3 жовтня 1990 р., відповідно до статті 23 Конституції ФРН, було проголошене приєднання НДР до ФРН. Нова Німеччина стала членом НАТО. Документ передбачав вивід до кінця 1994 р. радянських військ зі Східної Німеччини. На позачергових виборах у бундестаг уже об’єднаної Німеччини перемогу знову одержали ХДС/ХСС і ВДП. Канцлером нової держави став Г. Коль.
Відтворення єдиної Німеччини відбулося мирним демократичним шляхом. Геополітична обстановка у світі зазнала кардинальних змін.
5. ОБ’ЄДНАНА НІМЕЧЧИНА НА РУБЕЖІ СТОЛІТЬ
5.1. Проблеми об’єднаної Німеччини полягали, в першу чергу, в подоланні економічної відсталості східнонімецьких земель, необхідності формування в них ринкових відносин. У 1990-1993 рр. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва, що породжував песимізм і навіть ностальгію за «соціалістичним минулим» колишніх громадян НДР. Ринкові перетворення вимагали гігантських капіталовкладень на нових землях. Витрати на економіку східної частини країни тільки в 1993 р. становили 182 млрд марок.
Суперечка між урядом і профспілками з соціально-економічних проблем вилилася на вулиці і площі німецьких міст. На парламентських виборах у вересні 1998 р. перемогу одержала СДПН на чолі з Г. Шредером, що блокувалася з Партією зелених. Уряд обіцяв приділити увагу зниженню податків, реформуванню ринку праці, модернізації державного сектору економіки.
5.2. Німеччина на початку XXI століття. На парламентських виборах 2002 р. знов перемогли лівоцентристи. Однак після виборів гострий дефіцит бюджету, пов’язаний з величезними і постійно зростаючими витратами на соціальні потреби, викликав кризові явища в економіці.
На позачергових парламентських виборах 2005 р. опозиційний блок ХДС/ХСС, який набрав 35,2% голосів виборців, лише на 0,9% голосів випередив СДПН.
Після переговорів було ухвалене рішення про створення «великої коаліції» у бундестазі і коаліційного уряду на чолі з лідером ХДС А. Меркель.
Меркель Ангела - державний і політичний діяч Німеччини, канцлер ФРН із 2005. Ангела Меркель (Каснер) народилася 17 липня 1954 у Гамбурзі, у 1978 закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету, одружилася з Ульріхом Меркелем. Працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР, у 1986 захистила докторську дисертацію. У політику вона прийшла після падіння Берлінської стіни. А. Меркель у 1989 вступила в організацію «Демократичне пробудження», за рік стала її прес-секретарем, а через кілька місяців зайняла ту ж посаду в першому й останньому некомуністичному уряді НДР. Незабаром А. Меркель приєдналася до християнських демократів і в тому ж 1990 стала депутатом від ХДС у першому об’єднаному бундестазі. У 1991 займала пост федерального міністра у справах родини, жінок і молоді. У 1994 - 1998 - міністр з питань довкілля, захисту природи й безпеки атомних реакторів. З 1993 по 2000 А. Меркель очолювала земельну організацію ХДС у Мекленбурзі - Передній Померанії. У 1998 вона стала генеральним секретарем ХДС. У 2002 А. Меркель очолила ХДС, у 2005 була обрана федеральним канцлером ФРН. Після перемоги на виборах 2009 Меркель була переобрана на посаду канцлера.
Внаслідок світової фінансово-економічної кризи економіка країни скоротилася на 5% у 2009 р., і лише зараз виходить з рецесії. Очікується, що до кінця 2011 р. економічна потужність ФРН знову досягне рівня середини 2008 р.
На сьогодні економічний потенціал Німеччини залишається одним з найпотужніших у світі поряд із США, Японією та Китаєм. У демократичній Німеччині побудована правова держава і сформоване громадянське суспільство. Громадянам країни забезпечений надійний соціальний захист.
6. УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ
ФРН однією з перших серед країн «великої сімки» визнала незалежність України. 17 січня 1992 р. між двома державами були встановлені дипломатичні відносини.
ФРН за обсягами капіталовкладень в економіку України посідає друге місце у світі серед іноземних інвесторів нашої країни. Німеччина є партнером номер один для України в Європі. Станом на 2010 р. Німеччина інвестувала в економіку нашої країни понад 6,6 млрд дол., що становить 17,1 % загального обсягу залучених прямих іноземних інвестицій.
В останні роки значно розширилося співробітництво двох держав у сфері науки, освіти і культури. В Україні активно діє бюро фондів К. Аденауера, Ф. Еберта, Г. Зайделя, відділення Ґете-Інституту. Студенти, аспіранти й викладачі з України мають можливість стажуватися в провідних університетах Німеччини. Понад 60 німецьких вищих шкіл, майже 50 українських вишів і 15 дослідницьких установ є сторонами 135 партнерських угод про співпрацю.
ПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ
I. Для перевірки знань
1. Назвіть держави, які об’єднали зони окупації Німеччини у Тризонію.
2. Які тенденції післявоєнної міжнародної ситуації сприяли розколу Німеччини?
3. Коли утворились ФРН і НДР?
4. Які внутрішні і зовнішні фактори сприяли об’єднанню Німеччини? Як це відбулося?
II. Для систематизації навчального матеріалу
1. За яких обставин відбулося утворення ФРН і НДР? Як Ви вважаєте, чи був неминучим розкол Німеччини наприкінці 1940-х рр.?
2. У чому полягала суть реформ Л. Ерхарда?
3. З якими проблемами зустрілася об’єднана Німеччина? Як вони вирішуються на практиці?
4. Охарактеризайте відносини між ФРН та Україною на сучасному етапі.
III. Для обговорення в групі
1. Назвіть передумови західнонімецького «економічного дива».
2. Визначте характерні риси й особливості соціально-економічного розвитку і внутрішньополітичного життя ФРН і НДР у 1960-1990-ті рр.
3. Визначте основні тенденції розвитку ФРН на рубежі століть.
IV. Робота з історичними термінами, географічними картами
1. Поясніть терміни і поняття: «демілітаризація», «денацифікація», «екстремізм».
2. Покажіть на карті кордони ФРН і НДР, кордони сучасної Німеччини.
V. Творчі завдання
1. Що повчального в соціально-економічному розвитку ФРН у 1950—1960-ті рр. Ви бачите для сучасної України?
2. Використовуючи додаткову літературу, проаналізуйте політику СРСР щодо утворення єдиної німецької держави у 1980-ті - на початку 1990-х рр.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ
23 травня 1949 р. - утворення ФРН
7 жовтня 1949 р. - утворення НДР
3 жовтня 1990 р. - об’єднання Німеччини
Коментарі (0)