Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини. США й Канада
- 4-02-2022, 00:00
- 717
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Ладиченко, Заблоцький (профільний рівень)
§ 5. Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини. США й Канада
АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Якої політики дотримувалися Сполучені Штати Америки до Другої світової війни?
США у 1945-1980 рр.
1. Зміцнення міжнародного статусу США внаслідок Другої світової війни. США зробили великий внесок у розгром нацизму й мілітаризму в роки Другої світової війни. Людські втрати країни обчислювалися 295 тис. вбитих й 800 тис. поранених, тих, що потрапили до полону та зникли безвісти.
Одночасно США, на території яких не велися воєнні дії, виявилися майже єдиною країною, чия економіка вийшла з Другої світової війни значно зміцнілою. Кількість промислової продукції США становила 2/3 кількості промислової продукції всього світу, за винятком країн комуністичного табору. Вони зосередили в себе 73 % світового золотого запасу, за 5 років війни чистий прибуток американських компаній досяг 87 млрд доларів, а середньорічні темпи зростання становили 18,7 %.
Основні суперники США або тимчасово вибули з конкурентної боротьби (Німеччина, Японія), або потрапили у фінансово-економічну залежність від США (Велика Британія, Італія, Франція). США скористалися з цієї обставини, щоб оволодіти новими ринками, збільшити експорт товарів і капіталу, створити велику «імперію долара», що поставила під свій контроль значну кількість країн і ресурсів світу.
Отож, Сполучені Штати Америки після Другої світової війни перетворилися в державу-лідера західного світу.
ПРЕЗИДЕНТИ США
Г. Трумен (демократ) - 1945-1953
Д. Ейзенхауер (республіканець) - 1953-1961
Дж. Кеннеді (демократ) - 1961-1963
Л. Джонсон (демократ) - 1963-1969
Р. Ніксон (республіканець) - 1969-1974
Дж. Форд (республіканець) - 1974-1977
Дж. Картер (демократ) - 1977-1981
2. Маккартизм. На початку 1950-х рр. на політичній сцені Америки все більшої ваги почав набувати нікому не відомий досі сенатор від штату Вісконсін Джозеф Маккарті, який проголосив себе борцем із підривними елементами всередині Сполучених Штатів. З 1953 р. він очолював сенатську підкомісію з питань розслідування антиамериканської діяльності. За прізвищем свого ініціатора кампанія, спрямована на придушення у країні будь-якого вільнодумства, отримала назву «маккартизму», або «полювання на відьом».
Сенатор Дж. Маккарті.
Маккартизм виник не на порожньому місці. По суті, він був започаткований ще у 1947 р. президентським розпорядженням Г. Трумена № 9835, що передбачало здійснення федеральної програми перевірки політичної лояльності співробітників федеральних органів. Також маккартизм цілком відповідав загальному настрою тодішнього складу американського конгресу. У 1950 р. він, переважною більшістю голосів, прийняв закон Маккарена-Вуда про внутрішню безпеку, спрямований як проти комуністів, так і проти будь-яких інших організацій, чиї програмні цілі хоча б у чомусь співпадали з комуністичними. Відтак, під законодавчу формулу «організації комуністичного фронту» потрапили сотні громадських організацій і груп, які виступали на захист соціальних і громадських (зокрема - конституційних) прав, за мир, проти фашизму, «холодної війни», гонки озброєнь тощо.
Зокрема міністерство юстиції США оголосило підривними:
- Лігу американської молоді, що здійснювала збір підписів під Стокгольмською відозвою Постійного комітету прихильників миру про заборону ядерної зброї;
- «Інформаційний центр боротьби за мир»;
- Школу соціальних наук імені Джефферсона;
- Американський комітет захисту осіб, які народилися за кордоном;
- Ветеранів бригади Лінкольна;
- Інститут країн басейну Тихого океану.
Усі вони мали зареєструватися у міністерстві юстиції як «підривні» організації. Відмова від (або несвоєчасне здійснення) реєстрації каралися 5-річним тюремним ув’язненням і штрафом у розмірі 10 тис. доларів. Багатьох членів компартії та активістів громадських організацій заарештували й судили за те, що вони обстоювали свої переконання. Урядом було побудовано шість концентраційних таборів, розрахованих на майже 30 тис. «неблагонадійних» осіб.
Переслідувань зазнавали видатні діячі науки, мистецтва, літератури і освіти, чимало відомих американців, у тому числі уславлений кіноактор Ч. Чаплін, змушені були залишити країну. Натомість, лише у 1952 р. понад 200 іноземних вчених не змогли потрапити до США з причини труднощів із отриманням в’їзних віз. Влада США заборонила в’їзд у країну всесвітньо відомому художнику П. Пікассо. У «неблагонадійних» осіб брали відбитки пальців, багатьох із них на вимогу Федерального бюро розслідувань (ФБР) звільняли з роботи, декого довели до самогубства. Понад 2,5 млн державних службовців пройшли перевірку на «лояльність».
Проте поступово «гоніння на відьом» почало викликати дедалі ширше невдоволення громадськості. Парламент у грудні 1954 р. засудив поведінку Маккарті. Сенатор відійшов від активної політичної діяльності й невдовзі помер від алкоголізму.
3. Поява і концепція постіндустріального суспільства. У 1956 р., в період перебування при владі президента Д. Ейзенхауера, кількість офісних працівників та працівників сфери послуг у США вперше перевищила кількість промислових робітників. Це означало, що соціальний і технологічний розвиток людства після доіндустріальної (аграрної) та індустріальної стадії входить у третю стадію – постіндустріальну. У 1958 р. вперше термін «постіндустріальне суспільство» використав американський дослідник Д. Рісмен. Існують й інші варіанти назви нового суспільства - «інформаційне суспільство», «технотронне суспільство», «наукове суспільство», «суперіндустріальна цивілізація» та «третя хвиля». Але у кожному разі йдеться про суспільство, основним інститутом якого є наука, що виробляє інформацію, тобто прогрес якого визначається у першу чергу успіхами в галузі знань.
У постіндустріальному суспільстві:
- майнове розшарування зумовлює рівень кваліфікації;
- на провідний клас перетворюються інтелектуали (консультанти, експерти, менеджери та технократи);
- основою економіки стає дрібний та середній бізнес;
- збільшується роль наукових досліджень, у тому числі фундаментальних;
- успіху досягає той, хто володіє максимально необхідним обсягом інформації (про нові відкриття, потреби споживачів, стан економіки);
- відбувається глобалізація — посилення взаємозалежності країн у культурній, економічній та політичній сферах.
У 1990-х роках виникло явище, яке отримало назву кросмодерн - йдеться про розрив між надзвичайною технологічною складністю продукту і вкрай низьким інтелектуальним розвитком його споживача. У світі комп’ютерів це пов’язано із переходом на операційну систему Windows, користувачі якої вже не потребують знати команди, а також володіти елементарною грамотністю - адже тепер їм доводиться спілкуватися із комп’ютером за допомогою іконок або піктограм. Відповідно, бути користувачем інтернету сьогодні не означає бути елементарно освіченою людиною, що відбивається на інтелектуальному рівні багатьох форумів та спілкування у соціальних мережах.
4. «Нові рубежі» Джона Кеннеді. У січні 1961 р. найстаршого на той час президента США Д. Ейзенхауера змінив наймолодший з обраних, Джон Кеннеді, кандидат від партії демократів, якому на той час виповнилося лише 43 роки. Він походив з однієї з найзаможніших родин Америки, та це не заважало йому чудово розуміти проблеми інших. Уже в інавгураційній промові він попередив, що «коли (...) суспільство нездатне допомогти багатьом бідним, воно не зможе врятувати небагатьох багатих». А отже, «мої друзі-американці: не питайте, що наша країна зробить для вас, - запитуйте, що ви можете зробити для країни».
Дж. Кеннеді і його дружина Жаклін стали символом Америки того періоду.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Джон Кеннеді під час Другої світової війни був командиром торпедного катера; відзначений за мужність. Після війни - конгресмен, а потім сенатор від штату Массачусетс. Лауреат Пулітцерівської премії за публіцистичну книгу «Портрети мужніх».
Цей своєрідний заклик до самопожертв стосувався у першу чергу великого бізнесу. Одним з найважливіших нововведень уряду були зусилля, спрямовані на забезпечення стабільності цін і зарплат, з метою уникнути інфляції. Тут заходи уряду наштовхнулися на опір. У квітні 1962 р. шість компаній-монополістів на ринку сталі, ламаючи раніше досягнуті з урядом і профспілками домовленості, оголосили про підвищення своїх цін на 6 доларів за тонну, через що неодмінно подорожчав би цілий ряд промислових, будівельних і технічних товарів.
ФАКТ
Одночасні та ідентичні дії «Юнайтед стейтс стіл» та інших провідних сталевих корпорацій є нічим не виправданим і безвідповідальним викликом громадським інтересам... Американці навряд чи погодяться, так само як і я, примиритися з ситуацією, коли жменька керівників сталевої промисловості, чиє прагнення до особистої влади і зиску перевищує почуття відповідальності перед суспільством, можуть демонструвати таку відверту зневагу до інтересів 185 мільйонів американців... Не так давно я просив кожного американця подумати, що він може зробити для своєї країни. Я звертався, зокрема, й до виробників сталі. 24 години тому ми отримали від них відповідь. (Із виступу Дж. Кеннеді 11 квітня 1962 р.).
• Висловте своє ставлення до слів президента.
Контрудар влади був миттєвим. Міністерство оборони розпочало передавати свої замовлення компаніям, що зберегли попередні ціни, а міністерство юстиції, яке очолював молодший брат президента Роберт, порушило кримінальні справи за ознаками монопольної змови. Це подіяло. Протягом 72 годин «компанії-бунтарі» змушені були відмовитися від своїх намірів.
5. Боротьба з расовою дискримінацією. На початок 1960-х рр. расові проблеми дедалі більше непокоїли американське суспільство.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Негритянська дитина в Америці (...) має на 50 % менше шансів закінчити ВНЗ, ніж біла дитина, народжена у тому ж самому місці того ж дня, на одну третину менше шансів закінчити коледж (...), удвічі більше шансів стати безробітною (...), вона житиме на сім років коротше і зароблятиме вдвічі менше. (З телевізійного виступу Дж. Кеннеді у 1960 р.).
У країні існував потужний афроамериканський рух, що зародився майже 150 років тому, під час боротьби за відміну рабства. Проте, досягнувши цієї мети, більшість афроамериканців виявилася розчарованою: вони, як і раніше, працювали на тих же плантаціях, часом навіть у ще гірших умовах, адже найманий працівник уже не був товаром. У містах і селищах на законодавчому рівні було закріплене роздільне з світлошкірими харчування, окремі церкви, школи, робота. У південній частині США лише менше ніж 10 % афроамериканців було дозволено голосувати. І все це відбувалося на тлі постійного терору таємної расистської організації Ку-клукс-клан.
Лише у 1954 р. Верховний суд США визнав сегрегацію шкіл незаконною. Афро-американський протестний рух посилився - розпочалася боротьба за десегрегацію міського транспорту. Протягом 13 місяців афроамериканська спільнота ходила на роботу й з роботи пішки, завдавши серйозних матеріальних збитків транспортним компаніям та примусивши їх поступитися. З 1 листопада 1961 р. написи «тільки для білих» зникли у залах очікування і туалетах.
ФАКТ
Найкращим свідченням безглуздої сегрегації були автобуси... Широкий ряд сидінь біля заднього колеса завжди призначався неграм. Залежно від того, скільки білих їхало у автобусі, часом негри могли просунутися на ряд вперед. Багато разів я бачив, як негри стояли ззаду, тоді як у передній частині взагалі не було пасажирів. Траплялося і таке, що білі стояли, а задні місця лишались вільними... Якщо білий чоловік поступався кольоровій вагітній жінці місцем, водій виганяв із автобуса їх обох. (Із спогадів американського письменника Г. Голдена «Правильний час»).
• Прокоментуйте наведений текст. Висловте до нього своє ставлення.
Так у Бірмінгемі місцевий шериф Ю. Коннор цькував протестуючих чорношкірих вівчарками.
Під час виборчої кампанії Дж. Кеннеді в одному з південних штатів було заарештовано пастора Мартіна Лютера Кінга - відомого борця за права афроамериканців, ідеолога форм ненасильницького (бойкоти, марші тощо) опору дискримінації. Дж. Кеннеді особисто зателефонував його дружині, а тим часом молодший брат Джона - Роберт - домігся звільнення пастора під заставу. Як наслідок, Кеннеді здобув перемогу в усіх округах, де більшість становили афроамериканці. Проте полегшити їхнє становище не дозволяв винятково консервативний склад конгресу.
М. Л. Кінг (другий справа) на балконі мотелю у Мемфісі за мить до замаху.
Отримайте з додаткових джерел інформацію щодо діяльності М. Л. Кінга.
Не діставши підтримки з боку законодавців, Кеннеді вирішив скористатися юридичними процедурами. Вже у день його інавгурації чорношкірий Джеймс Мередіт написав заяву на навчання в університеті штату Міссісіпі, поріг якого від часу заснування не переступала нога афроамериканця. Отримавши відмову, Мередіт звернувся до місцевого суду, але й там його клопотання було відхилено. Нарешті у вересні 1962 р. остаточну, здавалося б, крапку поставив Верховний суд, який визнав законність вимог афроамериканця. Проте перешкодити реєстрації Мередіта до університету з’їхалися расисти з усього штату й із-за його меж. Судових виконавців зустріла злива каміння, металеві труби, запалювальна суміш і навіть кулі. Заворушення, під час яких двоє людей загинуло, 28 було поранено і 166 дістали ушкодження, вдалося придушити лише за допомогою армії. Внаслідок цих подій популярність президента з 80 % спала до 53 %. Але прецедент було створено - Мередіт отримав можливість відвідувати університет.
У червні 1964 р., вже після трагічної загибелі президента Кеннеді, конгрес підтримав підготовлений ним закон про цивільні права, яким було заборонено расову дискримінацію в торгівлі, у сфері послуг та при прийманні на роботу. Проте це не вирішувало проблеми з іншими формами дискримінації. У 1967 р. М. Л. Кінг, якому у 1964 р. було присуджено Нобелівську премію миру, висунув ідею походу бідняків (незалежно від кольору їхньої шкіри) на Вашингтон вимагати роботи і прожиткового мінімуму. Але за кілька тижнів до цього заходу Кінга було вбито, внаслідок чого «довге гаряче літо» 1967 р. за масштабом і силою афроамериканських повстань перевершило всі попередні: 120 міст було охоплено повстаннями. Найбільше з них відбулось у липні 1967 р. в Детройті, столиці автомобільної імперії Форда.
На сьогодні питання расової дискримінації у США вважається цілком законодавчо врегульованим. Проте періодичні заворушення на расовій основі досі залишаються звичним явищем. Поліцію дедалі частіше звинувачують у невиправданій жорстокості саме щодо афроамериканців. Чорношкірі і кольорові (китайці, японці, корейці, латиноамериканці) відвідують школи, кількість білих у яких не перевищує 10 %, причому вони навчаються переважно у школах для бідних. Відтак, проблеми афроамериканців дедалі частіше постачають сюжети для кіномистецтва. Зокрема цій теми присвячений фільм «Зіткнення» (2004 р.) та перший сезон серіалу «Американська історія злочинів» (2016 р.).
Протестна акція у Балтіморі з приводу вбивства чорношкірого поліцейськими.
Розгляньте фото. Про які ще протестні виступи афро-американського населення США ви знаєте?
Водночас постала проблема расової дискримінації світлошкірого населення США. Наявність неприязного ставлення до світлошкірих у соціальних опитуваннях підтверджує майже половина респондентів. Почастішали випадки, коли світлошкірі не можуть потрапити на навчання до вишів через існування расових квот. У 2011 р. Верховним судом було задоволено позов майже півсотні світлошкірих правоохоронців з Мічігану, які з расових причин не просувалися по службі. Аналогічна історія трапилася нещодавно з пожежниками у штаті Коннектикут.
АНАЛІЗУЄМО
Обговоріть у класі, якими, на вашу думку, можуть бути шляхи вирішення наведених проблем. Чи може трапитись щось подібне в Європі? А в Україні? Чому? Аргументуйте.
6. Соціальні проекти та зовнішня політика уряду Кеннеді. У виборчій програмі Дж. Кеннеді значна увага приділялася соціальним аспектам.
ФАКТ
Нові промислові заклади і техніка нічого не важать для сімей без домівки, для студента без їжі, для фермера, позбавленого надії стати власником землі, на якій він працює. (Із виступу Дж. Кеннеді).
• Прокоментуйте слова американського президента. Як ви вважаєте, чи залишаються актуальними вони сьогодні?
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ КЕННЕДІ:
- збільшення мінімальної заробітної плати, перекваліфікація безробітних;
- програма будівництва дешевого житла;
- заборона дискримінації жінок при прийнятті на роботу;
- лікування старих людей за рахунок соціального страхування;
- розвиток середньої і вищої освіти.
На міжнародній арені уряд Кеннеді мало не одразу опинився у епіцентрі гучного скандалу. 17 квітня 1961 р., у день народження радянського лідера М. Хрущова, на узбережжі Куби було висаджено десант кубинських емігрантів, які мали повалити уряд Фіделя Кастро. Цю операцію, задуману і підготовлену спецслужбами США, схвалив попередник Кеннеді Д. Ейзенхауер. Новий президент, якого запевнили, що на Кубі із дня на день має спалахнути народне повстання, не наважився скасувати план, але заборонив втручатися у хід подій американським військовим. Проте цей наказ було проігноровано, причому кілька загиблих американців мали навіть при собі документи.
Напад США на маленького сусіда викликав хвилю обурення у світі, у тому числі - в країнах-союзницях. Тим часом десант зазнав нищівної поразки і Кеннеді був змушений публічно взяти провину на себе.
Історія мала продовження у жовтні 1962 р., коли американці виявили на Кубі (тобто в безпосередній близькості до США) радянські ядерні ракети середнього радіусу дії. Вони були встановлені на прохання Фіделя Кастро. Внаслідок цього розпочалася так звана Карибська криза. 13 днів і ночей світ балансував на межі війни, доки Дж. Кеннеді і М. Хрущов не досягли взаємного компромісу. Радянський Союз погодився вивезти з Куби ракети, а США надали гарантії безпеки Куби і зобов’язалися ліквідувати свою військову базу в Туреччині.
Тогочасна карикатура.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Роберт Кеннеді виглядав змученим. По його очах було видно, що він не спав кілька днів. Він сам сказав, що не був удома 6 днів і 6 ночей. «Президент знаходиться у скрутній ситуації, - сказав Роберт Кеннеді. - І він не знає, як з неї вийти... Ми хочемо просити... передати послання... Хрущову по неофіційних каналах... Президент Кеннеді просить прийняти його пропозиції і взяти до уваги особливості американської системи. Навіть хоча президент категорично проти початку війни із Кубою, невідворотний ланцюг подій може спричинити це незалежно від його волі... Якщо ситуація триватиме довше, президент не впевнений, що військові не скинуть його й не захоплять владу». (Із спогадів Микити Хрущова).
• Прокоментуйте наведений текст. Висловте своє ставлення до нього.
Невдовзі після закінчення Карибської кризи, 10 червня 1963 р., президент виступив у Американському університеті з промовою, яка отримала неофіційну назву «промова миру». Вона готувалася ще з весни, у цілковитій таємниці - лише напередодні виступу примірники з текстом були відправлені для ознайомлення в держдепартамент і Пентагон. Вражені слухачі почули про те, що насправді в світі не існує американського вирішення кожної без винятку світової проблеми, тим більше нав’язаного за допомогою зброї. А тому Кеннеді радив приймати світ таким, яким він є, а не таким, яким міг би бути, якби історія розвивалася іншим шляхом. У першу чергу він закликав співвітчизників переглянути їхнє ставлення до миру.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Надто багато з нас вважають мир неможливим. Надто багато вважають його нереальним. Але це є небезпечна, пораженська віра. Вона веде до висновку... що людство приречене... Ми не повинні погоджуватися з такою точкою зору. Кожна з проблем людської долі може бути вирішена людиною... Немає одного, простого ключа до... миру - немає великої або чарівної формули від однієї чи двох великих держав. Справжній мир має бути продуктом багатьох націй, сумою багатьох дій... Цей мир не вирішить всіх конфліктів інтересів і суперечок, так само як у сім’ях і всередині націй. Для миру в світі не є необхідним, аби сусіди любили один одного - потрібно лише, щоб вони були взаємно терпимими... Історія учить нас, що ворожість між націями, так само як між людьми, не триває вічно... Часом відбуваються вражаючі зміни у відносинах між націями й сусідами. (Із виступу Дж. Кеннеді у Американському університеті).
• Висловте свою точку зору про основні тези промови Дж. Кеннеді. Чи погоджуєтесь ви з ним? Як можна оцінити такий підхід з історичної перспективи? Чому ви так вважаєте? Аргументуйте.
Найбільшим своїм досягненням Дж. Кеннеді вважав угоду про заборону ядерних випробувань у повітрі, на землі і під водою, підписану у Москві 5 серпня 1963 р. Протягом двох місяців до цієї угоди приєдналися понад сто держав.
Багатообіцяюча кар’єра Дж. Кеннеді обірвалася трагічно. 22 листопада 1963 р. він був підступно вбитий під час поїздки по Далласу (штат Техас). Ця подія отримала назву «вбивство століття».
Біля госпіталю, куди відвезли смертельно пораненого президента.
ФАКТ
Це вбивство більше, ніж будь-яка інша подія, надало форми наступному десятиліттю... Навіть сьогодні його смерть є водорозділом між сподіваннями та гіркотою і відчаєм. Опитування громадської думки засвідчують, що... ніколи після Далласу американці не вкладали стільки довіри в свій уряд. З кожним роком... цифри стають дедалі гіршими; знижується довіра до уряду, до церкви, до сім’ї, віра у неминучість змін на краще. (Із книги Р. Енсона «Вони вбили президента!»).
• Поясніть, чому негативні зміни в суспільстві автор пов’язує саме з убивством Дж. Кеннеді.
7. Молодіжні виступи кінця 1960-х рр. Хіпі. Другу половину 1960-х рр. у США прийнято вважати періодом бунтів молоді. Це був усвідомлений виступ проти системи, де відчуття матеріального добробуту постійно нівелювало психологічне напруження «холодної війни», а технічний прогрес перетворював людей на пасивних споживачів цінностей, нав’язуваних системою. У молоді викликала незадоволення морально-психологічна обстановка в країні, яка спричиняла в неї відчудженість та апатію. Отже, в основі виникнення молодіжних рухів лежав протест, що виявлявся в двох формах: політичній (спрямованій на зміну існуючої системи) й аполітичній, прихильники якої відмовлялися сприймати існуючі у суспільстві цінності, тобто інтегруватися у систему.
Антивоєнний мітинг хіпі.
Прокоментуйте фотографію. Висловте своє враження від побаченого, а також подумайте, яка з двох форм протестів: політична чи аполітична - була вигіднішою для влади.
Політичною боротьбою, в основному, займалося студентство, так звані «нові ліві», які об’єдналися в організацію «Студенти за демократичне суспільство». Активісти цього напряму пропагували свої ідеї переважно у межах вишів, формуючи там коло своїх прихильників. Наслідком ставали потужні студентські бунти в найбільших університетах, поява радикально налаштованих угруповань молоді.
Виразом аполітичних форм протестів (рухи бітників, психоделіків) натомість ставали:
- вживання наркотичних речовин;
- сексуальна свобода;
- використання особливого стилю в одязі та спілкуванні;
- створення своєрідних общин (чи комун) із прихильників.
Усі ці особливості характерні також для руху хіпі (від англ. to be hip — бути у курсі, в темі), що зародився на хвилі антивоєнних виступів, спрямованих проти рішення Л. Джонсона (наступника Кеннеді на посаді президента) розпочати повномасштабну війну у В’єтнамі, що поглинула величезні кошти й сприяла різкому падінню авторитету влади, примусивши Джонсона відмовитись від спроби переобрання.
Уперше термін «хіпі» (у зневажливому контексті) був використаний у передачі одного з місцевих телевізійних каналів м. Нью-Йорк стосовно групи довговолосих молодиків, одягнених у майки й потерті джинси, які мітингували проти в’єтнамської війни. Проте термін несподівано прижився, перетворившись на самоназву досить впливової на той час молодіжної субкультури.
Хіпі не визнавали існуючої соціальної системи, норми та мораль й прагнули до створення власних. Головні правила в хіппі були такі: «займайся своєю справою», «не заважай жити іншим», «ділися з іншими». Вони захоплювалися рок-н-ролом, медитаціями та подорожами автостопом.
ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПЦІЇ РУХУ ХІПІ:
- заперечення насильства та участі у військових діях;
- відмова від військової служби;
- пацифізм;
- відмова від матеріальних цінностей на користь духовних;
- прагнення змінити світ творчістю.
Розквіт руху хіпі припадає на 1967-1968 рр., коли вони отримали міжнародне визнання і заснували велику комуну в Данії, яка продовжує існувати й досі. Чимало членів цього руху пізніше досягло успіхів у різних галузях - варто згадати, зокрема, Джона Леннона та Стіва Джобса.
Звичайно, надмірна розкутість мала й негативний бік - зловживання спиртними напоями та наркотиками, невпорядкованість сексуальних стосунків, а відповідно, й поширення венеричних захворювань тощо. Саме це головним чином й стало причиною поступового занепаду руху хіпі.
Протестні виступи молоді 1960-х рр. у США залишили свій слід в культурі - завдяки їм з’явилися нові музичні стилі (психоделічний рок), літературні прийоми (набуло поширення використання жаргонної лексики), а також види мистецтва (поп-арт).
8. «Сексуальні меншини» та їх боротьба за свої права. Під поняттями «сексуальних меншин» прийнято розуміти гомосексуалізм (від гр. «однаковий» та лат. «стать») — сексуальний потяг до осіб своєї статі, який відчувають за статистикою (в Європі і США) приблизно 3-4 % чоловіків і 1-2 % жінок. Вони вважають нормою саме такі стосунки, на відміну від поглядів інших людей щодо сім’ї традиційного типу. З метою надання благозвучності цьому явищу замість «гомосексуаліст» найчастіше вживається слово «гей» (англ. веселий, безтурботний), часом інтерпретовуване у вигляді абревіатури: «good as you» («такий же гарний, як ти»).
«Стоунвольські заворушення».
Розгляньте фото. Чи бачите ви ознаки активного втручання з боку поліції? Прокоментуйте зображене та зробіть свої висновки, які аргументуйте.
Датою початку активної боротьби гомосексуалістів за свої права на Заході вважається 28 червня 1969 р., коли у Нью-Йорку велика група гомосексуалістів вчинила опір поліцейському патрулю, а потім розпочала нападати на водіїв легкового транспорту та перехожих. Формальним приводом для таких дій стала поліцейська перевірка бару «Стоунволл», основними відвідувачами якого були гомосексуалісти. Враховуючи, що насправді рейд було спрямовано проти власників бару (там систематично продавали наркотичні речовини й порушували правила торгівлі алкоголем), є припущення, що виступ проти поліції тоді організували саме вони. За назвою бару ці події пізніше почали називати «Стоунвольськими заворушеннями».
Безпосередньо після цього було проголошено створення «Гомосексуального фронту звільнення», головною мішенню якого стала Американська асоціація психіатрів (ААП) Адже сексуальний потяг до осіб власної статі медицина визначала психічним захворюванням.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Войовничі угруповання гомосексуальних активістів розпочали справжню кампанію з цькування спеціалістів, що висували аргументи проти виключення гомосексуалізму із списку збочень (...). Вони проникали на конференції (...), влаштовували дебоші, ображали учасників (...). Ці дії підкріплювалися листами і телефонними дзвінками з образами і погрозами фізичної розправи та навіть терористичних актів. (Зі спогадів професора ААП Ч. Сокарідеса).
Під таким тиском ААП у 1973 р. виключила гомосексуалізм з переліку психічних захворювань, пізніше так само вчинила й ВООЗ.
Однією із ключових вимог гомосексуальної спільноти є легалізація одностатевих шлюбів. Нині одностатеві одруження легалізовані у 22 країнах світу, зокрема 14 - у Європі. У них та в низці інших країн представники сексуальних меншин добилися права обиратися на високі державні посади. Проте інші вимоги цієї спільноти (щодо усиновлення дітей, права на службу в армії, проведення гомосексуальних парадів й публічної пропаганди своїх поглядів), на думку багатьох людей, є не правами, а привілеями, оскільки ущемлюють права сексуальної більшості, а також порушують право дитини зростати у сім’ї традиційного типу. Також дозвіл служити в армії для гомосексуалістів, наданий в США за президентства Б. Обами, викликав обурення військовослужбовців і був скасований Д. Трампом.
Особливо негативне ставлення гомосексуалізм має у мусульманських країнах, де за це передбачені дуже суворі заходи покарання.
АНАЛІЗУЄМО
За висловом ВООЗ, нормою є поведінка, яку «в межах конкретних культурних спільнот можна вважати прийнятною чи бажаною». Використовуючи знання із курсу «Правознавство» та на підставі прочитаного і власного досвіду, спробуйте окреслити межу між толерантним ставленням до сексуальних меншин та забезпеченням захисту прав більшості.
США у 1980-2019 рр.
1. «Рейганоміка». 4 листопада 1980 р. на президентських виборах переміг Рональд Рейган, представник правого крила республіканської партії. Він був найстаршим президентом в історії США, першим президентом, який був актором, і першим президентом, який розлучився із своєю дружиною.
Економічна політика Р. Рейгана, яка увійшла в історію під назвою «рейганоміка», характеризувалась різким скороченням соціальних виплат у поєднанні із паралельним зниженням податків: у 1981 р. податки скоротилися на 30 %. Проте виграли від цих заходів лише великі власники, які до того ж отримали значні пільги.
ПРЕЗИДЕНТИ США
Р. Рейган (республіканець) - 1981-1989
Дж. Буш старший (республіканець) - 1989-1993
Б. Клінтон (демократ) - 1993-2001
Дж. Буш молодший (республіканець) - 2001-2009
Б. Обама (демократ) - 2009-2017
Д. Трамп (республіканець) - з 2017 р.
Водночас були скорочені податки на спадок з найбільших статків. Унаслідок цього їх власники лише протягом 1982-1985 рр. отримали можливість зекономити 15,6 млрд доларів. Адміністрація Рейгана продала або передала в оренду за цінами, що становили від 1 до 10 % їх ринкової вартості, вугільні і нафтові родовища, пасовиська й ліси. Істотно скоротилися витрати на державний апарат, які торкнулися всіх міністерств і відомств, за винятком Пентагону (міністерства оборони).
Проте така політика приносила і ефект, адже вивільнені кошти почали вкладатися у розвиток виробництва. Це дало змогу створити сприятливі умови для залучення іноземного капіталу в економіку США, що своєю чергою привело до запровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Тільки парк електронно-обчислювальних машин у 1987 р. налічував 20 млн, у тому числі 19 млн персональних комп’ютерів.
Загальні підсумки проведення «рейганоміки» в економіці США зводяться до таких позитивних наслідків:
- за рахунок ресурсозбереження зменшилося споживання нафти, газу, сталі, чавуну тощо;
- за менших витрат досягалась вища ефективність суспільної праці в цілому.
Зовнішня політика США при Рейгані відзначалася винятковою агресивністю щодо країн «третього світу». Американські війська здійснили вторгнення у Ліван, у мікроскопічну Гренаду, бомбардували Лівію, розпочали неоголошену війну проти сандіністського уряду Нікарагуа. Кілька членів рейганівської адміністрації «засвітилися» в гучному скандалі під назвою «Ірангейт», суть якого полягає у здійсненні таємних поставок озброєння до Ірану, всупереч ембарго, застосованого до цієї країни з боку ООН. Виручені кошти в обхід заборони американського конгресу спрямовувалися на підтримку нікарагуанських «контрас».
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
У кінцевому підсумку абсолютним гарантом наших благородних цілей є сила... Останнім інструментом нашої політики, який викликає деякі суперечки, є американська військова міць. Вона передбачає цілий ряд варіантів: продаж зброї, використання військових радників, бойову підготовку і, як крайній засіб, - безпосередню військову акцію, як на Гренаді. (Із виступу держсекретаря CШA Дж. Шульца в університеті штату Канзас у квітні 1986 р.).
• Прокоментуйте слова держсекретаря. Висловте щодо них свою точку зору.
2. Від Обами до Трампа. На президентських виборах 2008 р. кандидат від республіканської партії Дж. Маккейн зазнав поразки від кандидата демократів Б. Обами, який заручився підтримкою 52,7 % голосів виборців. Його інавгурація стала найдорожчою в історії США - 160 млн доларів.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Барак Хуссейн Обама народився на Гаваях. Випускник Колумбійського університету і школи права Гарвардського університету. Перший афроамериканець, обраний на посаду президента США. Лауреат Нобелівської премії миру 2009 р., що викликало неоднозначну реакцію у світі. До обрання президентом був сенатором від штату Іллінойс.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Від самого початку праці в сенаті я виступав послідовним й іноді досить жорстким критиком політики адміністрації Буша. Я вважаю податкові послаблення для заможних громадян не тільки непродуманими, але й вельми сумнівними з точки зору моралі. (Із книги Б. Обами «Зухвалість надії», 2006 р.).
Вже на початку лютого 2009 р. сенат схвалив план надзвичайних антикризових заходів Обами, що передбачав бюджетні витрати загальною вартістю у 838 млрд доларів, які мали піти, зокрема, на створення 4 млн робочих місць. Також були заплановані прямі інвестиції в охорону здоров’я та енергетику. Завдяки здійсненню цих заходів, адміністрації США вдалося дещо пом’якшити соціальні наслідки світової економічної кризи, проте зовнішній борг країни залишився значним і дедалі збільшувався.
Б. Обама.
Обама відмінив заплановане Дж. Бушем розміщення елементів ПРО у Східній Європі і підписав з Росією договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, ратифікований наприкінці 2010 р. американським сенатом.
Обама став першим президентом США, який здійснив поїздку до Хіросіми після ядерного бомбардування у 1945 р., проте відмовився вибачитись за нього.
ОСОБЛИВОСТІ ПРЕЗИДЕНТСТВА БАРАКА ОБАМИ:
- виведення американських військ з Іраку;
- збільшення військового контингенту в Афганістані;
- збільшення допомоги по безробіттю;
- намагання легалізувати нелегальних мігрантів;
- розширення можливостей медичного страхування;
- спроби обмежити торгівлю зброєю.
На виборах 2016 р. основна боротьба несподівано розгорілася між 69-річною Хіларі Клінтон (дружиною колишнього президента США від демократичної партії) і 70-річним бізнесменом Дональдом Трампом, який досі не займався активно політикою і не працював на державних посадах. Незважаючи на потужну кампанію, організовану проти Трампа найбільшими засобами масової інформації, які перебувають у руках демократів, той несподівано переміг, ефективно використавши на свою користь соціальні мережі. Він став першим мільярдером, обраним на посаду президента США.
Д. Трамп з дружиною.
Трамп прийшов до влади під гаслом повернення Америці колишньої величі, тобто скориставшись виборчим слоганом Рональда Рейгана. Від самого початку він заходився скасовувати законодавчі акти свого попередника (власне, 70 % його рішень), зокрема:
- заборону скидання відходів вугільного виробництва до водоймищ;
- про нормалізацію стосунків з Кубою;
- медичну реформу;
- дозвіл на служіння трансгендерів в армії.
Також із сайту Білого дому було вилучено розділ, присвячений правам сексуальних меншин. Серед інших відомих кроків адміністрації Трампа: обмеження права на в’їзд до США біженців з ряду мусульманських країн, податкова реформа, спрямована на стимулювання бізнесу, вихід США з ЮНЕСКО і Договору про заборону ракет середньої і меншої дальності. У грудні 2017 р. Трамп проголосив РФ і Китай «головними ворогами цивілізованого світу».
На сьогодні США вважаються найбільш технологічно розвинутою країною у світі. Американські компанії займають провідні позиції у виробництві комп’ютерної та медичної техніки, фармацевтиці, виробництві озброєння тощо. Проте за рівнем економічного розвитку країна з 2014 р. поступається Китаю.
ОСНОВНІ ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ США:
- недостатня підтримка малозабезпечених;
- нестача енергоресурсів;
- бюджетний дефіцит, 80 % економіки складається зі сфери послуг;
- величезні військові витрати.
У грудні 2017 р. Д. Трамп підписав закон про зменшення податків з корпоративного сектору з 35 до 21 %, а з осіб з надприбутками - з 39,6 до 37 %. Безробітних у країні за офіційними даними налічується 4-5 % осіб, за межею бідності перебуває більше 15 %, інфляція - близько 2 %. У 2018 р. 1,9 трлн доларів країна витратила на війни в Іраку й Афганістані.
3. Роль США у сучасних міжнародних процесах. До 1991 р. геополітичні плани Америки стримувалися лише наявністю «біполярного світу», на протилежному полюсі якого перебував Радянський Союз. Після розпаду цієї країни, на короткий проміжок часу (1992-2008 р.) опинившись єдиною геополітичною силою, США безуспішно намагались побудувати «однополярний світ», наслідком чого стала лише економічна криза в самій Америці. Витрати на просування своїх інтересів у поєднанні з утриманням 686 військових баз у 74 країнах світу (за даними міністерства оборони США) перетворили Сполучені Штати із кредитора на боржника: вже на початку 2000-х рр. зовнішній борг країни перевищував розмір її бюджету, а внутрішній був майже утричі більшим. Станом на кінець 2018 р. борг сягнув розміру 22,2 трлн доларів США.
Мігранти у США.
Роздивіться фото. Що вам відомо про проблеми міграції?
Формування «багатополюсного світу», де США змушені рахуватися з інтересами Євросоюзу, Росії та Китаю, спричинило активізацію дій США на Балканах, в Азії й на Близькому Сході з метою перебрати під свій контроль наявні там енергоресурси та засоби їхнього транспортування. Воєнні операції в Іраку, Афганістані, санкції проти Ірану, Лівії та перетворення на «гарячі точки» Єгипту, Судану, Сирії, Йемену, Сомалі призвело до значної міграції, спрямованої з охоплених бойовими діями регіонів, переважно до розвинених країн Євросоюзу, завдавши останнім відчутних втрат як у економіці, так і щодо збереження національно-культурної ідентичності. Значно погіршилася криміногенна ситуація: Франція, Німеччина, Бельгія, Іспанія наразі постійно стають мішенню терактів.
• Використавши додаткові джерела, дізнайтеся про міграційну кризу, викликану напливом мігрантів до країн Європи з Африки та Близького Сходу в 2015—2017 рр.
4. Українсько-американські відносини на початку XXI cт. Після розпаду СРСР незалежній Україні у Вашингтоні відводили особливу роль з огляду на її геополітичне становище в Європі. В Україні, своєю чергою, з розумінням оцінювали роль США як супердержави і прагнули встановити довгострокові, взаємовигідні й рівноправні відносини з цією країною. На сьогодні в Україні діють десятки неурядових фондів із США, що фінансують ті або інші програми. Представники американського бізнесу виявляють бажання взяти участь у пошуках на території України і розробці родовищ сланцевого газу. Також американський уряд надає Україні моральну, матеріальну та військову підтримку в умовах воєнного конфлікту на Донбасі. США розпочали постачати Україні енергоносії (вугілля), озброєння, надають допомогу в підготовці військовослужбовців.
ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ
1950 р. - прийняття закону Маккарена-Вуда про внутрішню безпеку
1961-1963 рр. - президентство Дж. Кеннеді
1964 р. - прийняття закону про заборону расової дискримінації
НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Хронологічну. Зробіть стрічку часу та позначте на ній роки перебування при владі американських президентів: зверху - демократів, знизу - республіканців.
Просторову. Покажіть на карті зону нафтогазових інтересів США.
Інформаційну. 1. Назвіть причини активізації дій США на Близькому Сході. 2. Зробіть порівняльну таблицю політики двох президентів - Б. Обами та Д. Трампа - у різних сферах.
Логічну. 1. Чому більшість американців й досі з глибоким сумом згадують трагічну загибель Дж. Кеннеді? 2. Чому «рейганоміка» виявилась успішною для США?
Аксіологічну. Висловте своє ставлення до руху хіпі. Що в ньому було позитивного, а що - негативного? Напишіть коротке есе на цю тему.
Громадянську. Обговоріть у групах питання, чому проблема расової дискримінації в США й досі не втратила актуальності.
КАНАДА
1. Становище країни після Другої світової війни. У повоєнний час Канада розвивалася досить успішно. Оскільки воєнні дії відбувалися на великій відстані від її території, ніяких економічних збитків країна не зазнала. Тому перші повоєнні роки вона вийшла на третє місце у світі за обсягом промислового виробництва.
Тривалий час зберігалася залежність Канади від Великої Британії, репрезентована генерал-губернатором, хоча ще в 1931 р. англійський уряд визнав за Канадою самостійність у внутрішній та зовнішній політиці. Канада входить до Британської співдружності націй. Щоправда, позиції Великої Британії були послаблені після введення в 1947 р. канадського громадянства, а 1949 р. до Канади приєднався Ньюфаундленд, що був доти англійською колонією.
Позиції Сполучених Штатів у 1950-х рр., навпаки, значно зміцніли. Якщо англійські капіталовкладення в канадську економіку становили 16 %, то американські - 76 %. На політичній сцені Канади у повоєнний час діяли дві впливові політичні партії - ліберальна і прогресивно-консервативна. Зокрема ініціатором американсько-канадського зближення був лідер ліберальної партії Л. Сен-Лоран. У 1947 р., перебуваючи на посаді міністра закордонних справ, він виступив за відмову від традиційної орієнтації на Велику Британію і за «тісну співпрацю» зі Сполученими Штатами.
Л. Сен-Лоран.
Ставши прем’єр-міністром, Л. Сен-Лоран зважився на подальшу канадсько-американську інтеграцію. Він підтримував якнайширше залучення в економіку країни американського капіталу. Корпорації США скупили в Канаді величезні лісові масиви, землі, багаті на природні копалини, особливо уран, рідкоземельні метали, нафту. Вони вклали кошти в будівництво найбільш сучасних підприємств провідних галузей економіки, а також у банківсько-фінансову сферу.
Посилилася й політична залежність Канади від США. Канадський уряд підтримував усі основні заходи американської зовнішньої політики в 1940-1960-х рр., завдяки чому Канада перетворилася на молодшого партнера США. У період перебування при владі прем’єр-міністра П. Трюдо ситуація дещо змінилася.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Франко-канадець П. Трюдо вважається найпопулярнішою людиною Канади у XX ст., «батьком сучасної Канади». У досьє американського ФБР його називали «радикальним соціалістом» і навіть - «канадським Кастро», через що в період маккартизму Трюдо було заборонено в’їзд до США. За ліві погляди він тричі відсторонювався від викладання в Монреальському університеті.
Новий курс країни знайшов конкретне втілення у:
- скороченні участі Канади в НАТО та ліквідації військових баз блоку на території країни;
- розширенні зв’язків із країнами Спільного ринку та СРСР;
- встановленні дипломатичних відносин з КНР (Китаєм).
У 1976 р. прем’єр-міністр Канади відвідав з офіційним візитом Кубу. Помітно пожвавилася в 1970-х рр. канадсько-японська торгівля, активізувалися економічні відносини з країнами Латинської Америки. Усе це свідчило про більш самостійний і незалежний зовнішньополітичний курс Канади.
ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ П. ТРЮДО:
- перенос центру законодавчої влади з британського парламенту до Оттави;
- легалізація абортів;
- звільнення від податків людей із низькими доходами;
- запровадження державного контролю за цінами на харчі й бензин (1974—1978 рр.).
Партія прихильників відокремлення Квебеку перемогла на виборах 1976 р., після чого було змінено англійські назви населених пунктів, а у школах - обмежено навчання англійської мови. Посилилося протистояння між англо- і франкомовною культурами. Проте на референдумах 1980 і 1995 рр. ідея відокремлення провінції від Канади не дістала підтримки більшості громадян.
На початку 1982 р. британський парламент прийняв останній закон, який стосувався Канади. Цей закон дістав назву Акт про Канаду 1982 р. На основі цього закону канадський парламент 17 квітня 1982 р. ухвалив Акт про конституцію 1982 р. Нова конституція містила повний текст старої конституції та доповнень до неї, прийнятих британським парламентом до 1975 р., а також новий розділ про основні права і свободи (Хартія прав).
П. Трюдо із сином Джастіном (1975 р.).
Конституція надала велику самостійність провінціям у вирішенні їх внутрішніх справ. Законодавчу владу в провінціях, які формально очолюються лейтенант-губернаторами, здійснюють законодавчі асамблеї, виконавчу - кабінети міністрів на чолі з прем’єрами.
У конституції не знайшла визнання рівноправність франко-канадської нації. Квебек у ній продовжував розглядатись як одна з провінцій Канади, хоч він і мав мовно-культурну специфіку. У день, коли в Оттаві в присутності королеви Єлизавети II святкували прийняття конституції, у Монреалі відбулася багатотисячна демонстрація протесту; у Квебеку за вказівкою провінційного уряду було приспущено прапори. Квебек приєднався до законодавчої реформи лише 1987 р.
Невдоволення положеннями конституції висловлювали й національні меншини, корінні жителі Канади - індіанці, ескімоси, метиси, які вважають, що їхні права не гарантовано.
Хартія прав далеко не повністю проголошувала права й свободи, що містяться в документах міжнародних організацій та ООН. Наприклад, звернено увагу на відсутність таких фундаментальних прав, як право на працю, на житло тощо. До того ж не фіксувалися гарантії записаних у конституції прав і свобод.
Отже, через 115 років після прийняття британським парламентом Акта про Британську Північну Америку 1867 р. канадці нарешті отримали власну конституцію.
2. Проблема Квебеку. Однією з найгостріших проблем Канади в 1960-1970-х рр. була національна проблема. Специфікою країни є існування трьох великих етнічних груп: англо-канадці - близько 40 % населення, франко-канадці - близько 27 %, інші національні меншини - близько 33 % (українські канадці - одна з найчисленніших меншин, більше мільйона громадян). Провінція Квебек, 4/5 населення якої становлять франко-канадці, до 1960-х рр. відставала від інших частин країни за рівнем економічного розвитку. Швидка індустріалізація 1960-х рр. корінним чином змінила ситуацію.
У 1960-ті рр. Квебек за рівнем економічного розвитку і соціальної структури вже не поступався Онтаріо й північному сходу США. Але це «вирівнювання» не супроводжувалося зміною основних показників, які характеризують становище трудящих мас. Квебек залишався провінцією найвищого безробіття, нижчого рівня життя, ніж сусідня провінція Онтаріо. Подальше підпорядкування господарського життя Квебеку американським і англо-канадським монополіям не тільки загострило соціальні проблеми, а й супроводжувалося зростанням національної асиміляції. На підприємствах, у конторах переважала англійська мова, без знання якої неможливо було одержати роботу. Середня платня франко-канадців була на 40 % нижчою, ніж в англо-канадців. Застаріла система освіти, яка до того ж перебувала в руках церковників, великою мірою спричинила усунення франко-канадців від участі в науково-технічному прогресі. Загострення національного питання поставило під загрозу існування Канадської Федерації.
Франко-канадці почали претендувати на збільшення своєї частки в політичному та економічному житті Канади. У провінції з’явилися сепаратистські організації, які виступали за відокремлення Квебеку від Канади і створення нової, франкомовної держави. Деякі із сепаратистських організацій діяли терористичними методами. У 1970 р. терористами було викрадено і вбито міністра праці та імміграції Квебеку П. Лапорта.
З ініціативи П. Трюдо парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федеральному рівні. Значно більше франко-канадців ставали державними службовцями. На потреби розвитку провінції почали виділятися додаткові кошти. Проте остаточне вирішення проблеми Квебеку було здійснено в 1980-х рр.
3. Соціально-економічний розвиток країни наприкінці XX — на початку XXI cт. До 2008 р. економіка Канади розвивалася динамічно і стабільно. Зросли продуктивність праці, ефективність виробництва, обсяг експорту, практично нульовим залишався рівень інфляції. Це сприяло збільшенню прибутків населення, переважна кількість якого (три чверті) працює у сфері послуг.
Фермерське населення разом із членами родин фермерів становить менше 4 % жителів Канади - близько 1 млн осіб. При цьому в країні щорічно виробляється майже 50 млн тонн зерна, більше половини якого надходить на експорт.
Після початку світової фінансової кризи 2008 р. Канада вперше за останні роки зіткнулася із бюджетним дефіцитом, та все одно інфляцію вдалося втримати на рівні близько 1,6 %. З 2015 р. на посаді прем’єр-міністра працює Джастін Трюдо - старший син П. Трюдо. З його приходом до влади пов’язане збільшення з 1 до 3 % ВВП та скорочення кількості безробітних (з 8 до 6,3 %). Бідних, за канадськими стандартами, людей налічується майже 9,4 %. Найважливішими галузями економіки країни були і залишаються лісозаготівля та експорт енергоносіїв - нафти і газу. Головним негативним фактором є значний зовнішній борг, що перевищує 1 трлн доларів.
Дж. Трюдо.
4. Українці в Канаді. Масове переселення українців до Канади розпочалося наприкінці XIX ст., коли канадський уряд активно стимулював великомасштабну еміграцію з Центральної, Південної та Східної Європи. Першими переселенцями з України стали Іван Пилипів і Василь Жленяк, які 7 вересня 1891 р. прибули з с. Цебилів (Галичина) до Канади.
Після Другої світової війни розпочалась остання велика хвиля української еміграції. З 1947 по 1955 р. близько 35 тис. українців приєдналися до своїх земляків у Канаді. Більшість походила з Галичини і Буковини, але була також значна група зі Східної України.
У 2019 р. українська етнічна група налічує близько 1 млн осіб. Більшість осіб українського походження мешкає в провінціях Онтаріо, Альберта, Манітоба та Британська Колумбія.
Провідну роль серед канадських українців відіграє уніатська церква. Існує також українська протестантська громада.
Найважливішими організаціями культурного розвитку українців у Канаді є різноманітні фундації. Найбільша з них - Українська фундація ім. Тараса Шевченка, заснована у Вінніпезі 1936 р. Деякі українці обіймали важливі посади в урядових кабінетах, серед них - Роман Гнатишин, родом із провінції Саскачеван, який став генерал-губернатором Канади. Іван Сопінко був призначений членом Верховного суду країни. У Канаді діють численні українські наукові установи - Українська вільна академія наук, Інститут дослідів Волині та інші.
У країні видається чимало українських газет і журналів. Серед них - «Український голос», «Новий шлях», «Життя і слово», «Батьківщина» та ін. Проте переважна більшість з них написані галицькою діалектною, а не літературною українською мовою.
Взаємний обмін делегаціями відбувається між містами-побратимами Вінніпегом і Львовом, Ванкувером та Одесою.
Українська діаспора продовжує відігравати велику роль у суспільно-політичному й культурному житті Канади.
Українські канадці вітають відкриття в Едмонтоні консульства України.
НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Хронологічну. Розташуйте події у хронологічній послідовності: обрання прем'єр-міністром Д. Трюдо, приєднання до Канади Ньюфаундленда, Акт про Канаду введення канадського громадянства.
Просторову. Покажіть на карті місця найбільшого розселення української діаспори.
Інформаційну. 1. Використавши текст підручника та додаткові джерела, схарактеризуйте діяльність П. Трюдо на посаді прем'єр-міністра. 2. Використавши додаткові джерела, напишіть есе про одного з вчених, освітян, бізнесменів канадської діаспори, який надає допомогу українцям (на вибір).
Мовленнєву. Обговоріть, у чому полягає суть квебекської проблеми. Чому її й досі не вдається повністю вирішити?
Коментарі (0)