Ставало очевидним, що пануванню «чорних полковників» приходить кінець. Це змусило Ф. Гізікіса розпочати переговори з представниками старої влади і запропонувати очолити уряд одному з колишніх прем’єр-міністрів, консервативному політику К. Караманлісу, який перебував у еміграції. Пізніше Гізікіс добровільно подав у відставку, що стало останнім кроком у процесі відходу армії від влади. У грудні 1974 р., внаслідок референдуму, була остаточно скасована монархія. Також була легалізована діяльність політичних партій, у тому числі комуністичної. Так Греція повернулася на шлях демократії.

3. Кінець режиму Франко. Після захоплення Франко в 1939 р. влади в Іспанії в країні встановився тоталітарний режим, що мав чимало спільного з італійським фашизмом. Основу доктрини франкізму складали:

• антидемократизм;
• авторитаризм;
• антикомунізм;
• антисемітизм;
• націоналізм;
• політичний терор проти інакомислячих.

Ідейною основою франкізму став каудильїзм (ісп. caudillo — вождь, так виглядав офіційний титул Франко) - теорія доцільності встановлення режиму тоталітарного державного правління на чолі із загальнонаціональним лідером, наділеним політичною і військовою владою.

У 1945 р. на Потсдамській конференції лідери антигітлерівської коаліції вирішили не приймати Іспанію до ООН, а Генеральна Асамблея цієї організації наприкінці 1946 р. рекомендувала країнам-членам ООН відкликати послів з Іспанії. Відтак на декілька років єдиними політичними союзниками франкістської Іспанії залишилися лише Португалія, Аргентина і Ватикан, але оголошення «холодної війни» змусило Велику Британію і США переглянути свою позицію. Уже в жовтні 1950 р. Генеральна Асамблея ООН, де ці країни контролювали більшість, скасувала дипломатичні санкції проти Іспанії; у 1952 р. вона стала членом ЮНЕСКО, а в 1955 р. була прийнята до ООН. На підставі підписаної в 1953 р. угоди із США Іспанія отримала пільгові кредити на суму 1,5 млрд доларів. Були залучені й додаткові іноземні інвестиції, що дозволило Ф. Франко розпочати модернізацію економіки. Наприкінці 1950-х рр. Іспанія стала членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Світового банку, отримавши від нього кредит на суму 500 млн доларів. Надходженню коштів в країну сприяла і трудова міграція - більше 2 млн іспанців виїхали на заробітки, регулярно надсилаючи звідти валюту рідним.

Ф. Франко й Хуан Карлос.

У 1962 р. Іспанія подала заявку на приєднання до Європейської економічної спільноти (ЄЕС) і, незважаючи на наявність антидемократичного режиму, у 1970 р. отримала режим сприяння торгівлі з країнами, що входили до її складу. Отже, каудильйо докладав зусиль, аби якомога довше втриматися при владі.

З 1947 р. Іспанія вважалася монархією, хоча король мав очолити країну лише після смерті Франко, «пожиттєвого керівника країни». У 1969 р. Франко офіційно проголосив своїм майбутнім наступником принца Хуана Карлоса, онука останнього короля з династії Бурбонів.

Країни Європи на початку XXI ст.

Так воно і сталося: після смерті диктатора, яку багато хто в країні сприймав як свято, саме Хуан Карлос поступово перетворив Іспанію на конституційну монархію.

Розпочався швидкий процес демократизації і переходу до створення «відкритого» суспільства. Чимало колишніх франкістів проголосили себе соціалістами, а генеральний секретар фашистського Національного руху А. Суарес очолив партію Соціально-демократичний центр, а також перехідний уряд реформ. У 1977 р. він поступився владою Ф. Гонсалесу - лідеру іспанських соціалістів.

На сьогодні Іспанія є демократичною країною, членом ЄС і НАТО, за рівнем економічного розвитку посідає 14 місце у світі; король - Філіп VI, прем’єр-міністр - П. Санчес.

4. Проблеми національних меншин. Баскське питання. Ф. Франко залишив після себе у спадок цілий ряд національних проблем, що змушують і досі потерпати Іспанію. Він з підозрою ставився до національних меншин, вбачаючи в них ворогів цілісності Іспанії. Він скасував автономії Країни Басків і Каталонії, заборонивши навіть їх мову. Це спричинило активізацію національних рухів і їх виступи проти влади. Збройну боротьбу проти режиму очолила заснована в 1959 р. баскська підпільна організація ЕТА («Вільна батьківщина басків»). Основними гаслами ЕТА були:

• боротьба проти франкістської диктатури й «іспанського поневолення»;
• надання Країні Басків незалежності;
• захист демократичних прав і свобод.

ЕТА від самого початку була налаштована радикально, проте саме репресії з боку влади підштовхнули її на шлях тероризму. Свій перший терористичний акт ЕТА здійснила 2 серпня 1968 р., коли нею був вбитий керівник політичного управління поліції Сан-Себастьяна М. Мансанас, який звик знущатися з політв’язнів. Відкритий суд над організаторами цього вбивства викликав величезний міжнародний резонанс у світі, змусивши Франко відмінити смертну кару кільком засудженим.

У 1973 р. з причини погіршання стану здоров’я Ф. Франко змушений був тимчасово передати керівництво країною адміралу Кареро Бланко. Проте 20 грудня 1973 р. той став жертвою замаху ЕТА. Таким чином, режим виявився нездатним придушити озброєний опір басків.

Прийнятою в 1978 р. демократичною конституцією Іспанії і Статутом автономії Країни Басків права цієї національної меншини було істотно розширено. Баски мають власний парламент, податкову систему, власну поліцію; врегульоване і мовне питання. Але терористичні акти продовжилися.

У 1995 р. ЕТА було організовано безрезультатний замах на життя короля Хуана Карлоса, що викликало загальне обурення в Іспанії. У червні 1997 р. після вбивства муніципального радника А. Бланко майже 6 млн протестувальників вийшли на вулиці під гаслами засудження ЕТА.

ДОКУМЕНТ

Тим, хто обирає (...) туристичні центри для того, щоб провести канікули та відпочити, ЕТА хоче повідомити, що ці зони є її мішенню. Для того щоб це не привело до небажаних наслідків, ми наполегливо рекомендуємо утриматися від відвідання цих місць. Оскільки Іспанію відвідують переважно європейські туристи, їх цей заклик стосується в першу чергу. (Із заяви ЕТА у баскських газетах у грудні 2008 р.).