Завершення, уроки і наслідки «холодної війни». Міжнародні відносини в кінці XX — на початку XXI ст.
- 4-02-2022, 00:42
- 382
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Ладиченко, Заблоцький (профільний рівень)
§ 28. Завершення, уроки і наслідки «холодної війни». Міжнародні відносини в кінці XX — на початку XXI ст.
АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Чому і за чиєю ініціативою розпочалася «холодна війна»? Пригадайте основні конфлікти цієї війни, їх причини і наслідки.
1. Нове політичне мислення. Термін «нове політичне мислення» набув поширення в період горбачовської «перебудови», витіснивши з обігу більш звичну раніше фразу «розрядка міжнародної напруженості». Зміст цього терміна був широко викладений у Делійській декларації, підписаній керівниками Індії та СРСР у 1986 р.
ФАКТ
В ядерну епоху людство повинно виробити нове політичне мислення, нову концепцію світу, що дає надійні гарантії виживання людства.
Світ, що дістався нам у спадок, належить теперішньому й майбутньому поколінням. І це вимагає, щоби пріоритет надавався загальнолюдським цінностям. Повинно визнаватися право кожного народу і кожної людини на життя, свободу, мир і прагнення до щастя. Повинно поважатися право кожного народу на власний вибір - соціальний, політичний, ідеологічний. (Із Делійської декларації про принципи вільного від ядерної зброї та ненасильницького миру від 27 листопада 1986 р.).
• Висловте і обґрунтуйте своє ставлення до змісту і характеру наведеного документа.
Переважна кількість із перелічених у декларації прав принаймні вже кілька десятиріч до того гарантувалася у різних дво- і багатосторонніх документах, зокрема й укладених під егідою ООН. Інша річ, що вони завжди і беззастережно порушувались, як тільки справа доходила до життєво важливих інтересів конкретних країн. Отже, проблема полягала зовсім не в гучних політичних деклараціях, а у створенні реального механізму реалізації дотримання проголошених прав, узгодженого, у першу чергу, між наддержавами.
Так, державний секретар США під час президентства Дж. Буша-старшого Дж. Бейкер не без іронії констатував, що «ці політичні лідери (Горбачов, Яковлєв, Шеварднадзе. - Авт.) дуже поспішають, начебто їх щось підштовхує, але схоже, що в них немає ніякого конкретного плану. Вони постійно перебувають у пошуку якихось ініціатив, аби лише були ініціативи». В образній формі цю саму думку висловлював і відомий радянський дисидент А. Сахаров: «Ми почали будувати дім з даху, а не з фундаменту».
Таку несподівано сприятливу ситуацію американці зуміли ефективно обернути собі на користь.
ДОКУМЕНТ
Американські учасники переговорів з питань роззброєння були розпещені, поки доброзичливий Шеварднадзе займав свою посаду, і коли практично кожне спірне питання вирішувалося у такий спосіб, коли росіяни поступалися 80%, а американці - лише 20%. (Із статті в газеті «Нью-Йорк таймс» 31 березня 1991 р.).
• Прокоментуйте наведений текст. Свою точку зору обґрунтуйте.
Насправді ж, як стверджував у спогадах Дж. Шульц, «ми не зробили жодної поступки». За цих обставин мало не кожний зовнішньополітичний крок Горбачова призводив до одностороннього зміцнення США і втрати позицій Радянським Союзом.
У грудні 1987 р. під час радянсько-американської зустрічі на вищому рівні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Угоду про скорочення озброєнь середнього радіуса дії - ракет із дальністю польоту від 500 до 1500 км. При цьому СРСР мав на озброєнні близько 100 нових ракет СС-23 підвищеної точності, але радіусом дії до 400 км. Радянські військові спеціалісти резонно вказували, що ці ракети не повинні включатися до договору. Відповідні рекомендації були доведені до відома Горбачова, проте той, несподівано для членів радянської делегації, на переговорах із державним секретарем США Дж. Шульцем погодився на знищення СС-23.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Шульц сказав Горбачову що (...) він може сміливо їхати до Вашингтона (...) для підписання важливої угоди (...) якщо він погодиться включити до угоди ракети СС-23. Після деяких вагань Горбачов, на превеликий наш подив... заявив: «Домовились» (...). Ахромєєв (начальник генштабу Збройних сил СРСР - Авт.) був вражений... Коли він запитав Горбачова, чому той так несподівано погодився включити до угоди (...) цілий клас наших нових ракет і нічого не отримав істотного взамін, Горбачов спочатку сказав, що він забув про попередження... Ахромєєв тут же запропонував повідомити Шульцу (...), що сталося непорозуміння (...). Горбачов вибухнув: «Ти що, пропонуєш сказати держсекретареві, що я, генеральний секретар, некомпетентний у воєнних питаннях і (...) відкликаю дане вже мною слово?». (Зі спогадів радянського дипломата А. Добриніна).
• Прокоментуйте наведений текст. Висловте своє ставлення до дій і аргументації радянського керівника.
Втім, незалежно від ракет СС-23, радянська сторона знищувала значно більшу кількість ракет і пускових установок, ніж США, оскільки під дію договору не підпадали:
- крилаті ракети морського базування;
- британські і французькі ракети наземного базування;
- американські ракети, що запускалися з підводних човнів (50 % ядерного потенціалу США).
У червні 1988 р. генштаб Збройних сил СРСР було зобов'язано підготувати плани одностороннього скорочення армії від кількох десятків тисяч до 1 млн осіб.
19-21 листопада 1990 р. у Парижі проходила зустріч керівників країн ОБСЄ, під час якої було урочисто підписано Декларацію про безблокову Європу (що проголошувала «кінець ери конфронтації» і побудову «нового партнерства») і Договір про звичайні збройні сили в Європі. Доля обох цих документів була однаковою: після самоліквідації ОВД та розпаду СРСР і європейського соціалістичного табору Захід відчув себе вільним від зобов’язань, а отже, Європа не стала безблоковою, а Договір про звичайні збройні сили не ратифікували окремі країни НАТО (зокрема Німеччина), тоді як нові члени альянсу (наприклад Латвія, Литва і Естонія) відмовились виконувати його умови.
Також Сполучені Штати в односторонньому порядку перестали виконувати умови договору щодо нерозміщення елементів протиракетної оборони в космосі.
Після терактів 11 вересня 2001 р., під час яких три з чотирьох захоплених терористами пасажирських літаків були спрямовані на башти Всесвітнього торгового центру і Пентагону, у Вашингтоні проголосили «тривалу, нову й важку» війну з міжнародним тероризмом. Загальноприйнятого визначення цього поняття не існує - адже в міжнародного тероризму відсутні чітко окреслені кордони, що робить боротьбу з ним безкінечною. А отже, джерелом терористичної загрози в будь-який момент може бути проголошена кожна країна світу. Так звинувачення Саддама Хусейна у створенні зброї масового знищення (якої насправді не існувало) стало формальним приводом для нападу на Ірак. У тероризмі звинувачувались М. Каддафі, Б. Асад та ін.
Теракт 11 вересня 2001 р.
2. Перехід від біполярного до багатополярного світу. Однополярність передбачає домінування однієї держави на міжнародній арені у воєнно-політичній, економічній та культурній сферах. Після краху двополярної системи світового порядку глобальне лідерство на певний час перейшло до США. Однак однополярний світ не міг існувати нескінченно довго.
Сьогодні світ став багатополярним, тобто повернувся до свого природного стану. США, нехай ще й дуже могутня наддержава, проте поступово втрачає свій колишній вплив на міжнародній арені, оскільки з’являються нові потужні та впливові держави. Багатополярність передбачає існування держав, які здатні перебирати на себе вирішення регіональних і глобальних питань та мають для цього необхідні економічні, політичні, військові можливості і не підпорядковують (не узгоджують) свої національні інтереси з інтересами інших полюсів сили. Стабільна багатополярність потребує мінімум п’яти полюсів міжнародної сили і насамперед ракетно-ядерну могутність.
Для США розвиток цього процесу означає поступове перетворення країни зі світового гегемона в регіональну державу. Безумовно, це триватиме не одне десятиліття - США володіють величезними ресурсами. Але зупинити цей процес практично неможливо.
Сучасний багатополярний світ на даний момент представлений США, Євросоюзом, Китаєм і Росією. Однак процес формування багатополярності триває, до нього активно включаються й інші найбільші країни: Індія, Бразилія, Південна Африка. Завдяки посиленню економічної могутності цих країн, зростатимуть і їх військові можливості. Навколо них будуть консолідуватися сусідні країни, вони будуть будувати союзницькі відносини з усталеними глобальними центрами сили, що відбувається вже зараз.
Наприкінці 1960-х років американський держсекретар Г. Кіссінджер запропонував концепцію «багатополярного», або «плюралістичного», світу, в якому основні держави мали конкурувати і співробітничати водночас. Особливої популярності твердження про неминучість формування багатополярної системи міжнародних відносин після розпаду СРСР набуло серед російських дослідників, які ще з середини 1990-х років намагаються видати бажане за дійсне і ствердити Росію як одного з основних «полюсів» нового світу.
«Багатополярний світ».
Розгляньте ілюстрацію. Як ви розумієте її сенс?
АНАЛІЗУЄМО
Втративши, значною мірою, після поразки у в’єтнамській війні великодержавні ілюзії, президент США Р. Ніксон в інтерв’ю журналу «Тайм» висловив думку: «Я вважаю, що наш світ стане краще і безпечніше, якщо сильні та здорові Сполучені Штати, Радянський Союз, Європа, Японія і Китай будуть урівноважувати одне одного».
Таким чином, сучасна міжнародна політична система стала багатополярною. Тому стабільність існуючої системи значною мірою залежить від рівноваги між головними конфліктуючими групами. Така рівновага за своєю природою є нестабільною, і марно сподіватись, що її можна буде втримати.
Отже, формування і становлення нового міжнародного порядку відбувається у нас на очах, тож поки що доволі важко однозначно визначити стійкі тренди світового розвитку. Сучасні міжнародні відносини характеризуються низкою суперечливих процесів з безпрецедентною динамікою, причому постійно з’являються і проявляють себе нові фактори невизначеності.
3. Проблема міжнародного тероризму. Глобалізація в її нинішній формі не сприяє підвищенню стабільності на світовій арені. Навпаки, вона виявилася каталізатором соціально-політичної напруги й конфліктів. Поляризація багатства та бідності, боротьба за ринки, за доступ до енергетичних та інших природних ресурсів, інформаційна й культурна експансія Заходу, яка сприймається іншими як загроза їх культурній, національній і цивілізаційній самобутності, - усе це слугує підґрунтям для національного й релігійного екстремізму і фундаменталізму, для етнічного сепаратизму, ксенофобії та тероризму.
Терористична діяльність у сучасних умовах характеризується такими ознаками:
- широким розмахом;
- відсутністю чітко виражених державних кордонів, наявністю зв’язку і взаємодії з міжнародними терористичними центрами та організаціями;
- жорсткою організаційною структурою, яка складається з керівної і оперативної ланок, підрозділів розвідки, контррозвідки;
- суворою конспірацією і ретельним добором кадрів;
- якісним технічним оснащенням.
Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Обов’язковими елементами, які характеризують тероризм, є:
- наявність насильства, як правило, збройного або його загрози;
- заподіяння чи загроза заподіяння шкоди здоров’ю людини, або матеріальних, моральних збитків;
- позбавлення або загроза позбавлення життя людей.
Після нападу терористів.
ФАКТ
«Тероризм (...) це не тільки й не стільки вибухи, вбивства, захоплення заручників й інші фізичні засоби знищення людей, скільки моральний та психологічний вплив на свідомість людей. (...). Саме в цьому й полягає стратегічна мета ідеологів тероризму Свідомість і тільки свідомість є головним об’єктом їхнього злочинного впливу». (Генерал-лейтенант Служби безпеки України В. Крутов).
• Прокоментуйте ці слова. Які заходи, на вашу думку, можна запропонувати для ефективної боротьби з тероризмом?
Причини міжнародного тероризму криються у:
- зростанні кризових явищ в економіці;
- нездатності суспільства регулювати складні соціально-політичні процеси;
- швидкій зміні систем людських і політичних ідеалів, цінностей;
- втягуванні до активного політичного життя широких мас населення з низькою духовністю, культурою та освітою, при цьому позбавленого політичного досвіду.
Сучасний тероризм розрізняють за такими різновидами:
- державний (організовується чи підтримується однією державою проти іншої);
- міжнародний (здійснюється міжнародними терористичними організаціями);
- внутрішньодержавний (здійснюється замах на основи державності);
- релігійний (насаджується своє віросповідання);
- точковий (терористичний акт на окремо взятому об’єкті).
З прийняттям країнами додаткових заходів безпеки міжнародний тероризм може зосередити свою діяльність на нових цілях - нафтопроводах, системах енергопостачання, водних комунікаціях та інших важливих об’єктах стратегічного характеру.
Велику роль у поширенні тероризму відіграє релігія. Це особливо актуально з огляду на те, що міжнародні терористичні організації у своїх підривних та протиправних діях прикриваються релігійною атрибутикою та ідеологією.
Серед терористичних організацій світу найвідоміші:
• «Аль-Каіда» (Міжнародний ісламський фронт джихаду проти іудеїв і християн», або «Ісламська армія звільнення мусульманських святинь»). Створена в 1988 р. Мета угруповання - створення мусульманської держави в цілому світі. Штаб-квартира в Афганістані.
• «Хезбула, або організація ісламського правосуддя», «Послідовники пророка Мухаммеда». Створена у Лівані 1982 р. Це радикальне угруповання налічує близько 3 тисяч членів. Має підтримку Ірану і Сирії. Її осередки створено в багатьох країнах.
• «Об’єднані акти самооборони Колумбії» - ультраправа воєнізована організація, що налічує 8 тис. членів. Мета - боротися з «лівими повстанцями». Організація фінансує свою діяльність здебільшого за рахунок контрабанди наркотиків.
• Японська релігійна секта «АУМ Сінрікьо» (нині «Альф»). Створив її 1987 р. Секо Асахара. 20 березня 1995 р. секта організувала газову атаку в токійському метро, внаслідок якої загинуло 12 осіб.
• «Вітчизна басків і свобода» (ЕТА). Заснована 1959 р. на початковому етапі ідеологія угруповання базувалась на марксизмі: ЕТА діє в Іспанії і на Південному Заході Франції. Налічує кількасот членів, має суспільну підтримку в Країні Басків.
Усі ці організації залучають до своєї діяльності молодих людей. Саме в молодому віці гостро відчувається недосконалість навколишнього світу і виникає бажання переробити або ж створити свій власний світ. При цьому вибір припадає на користь екстремальної та групової поведінки, яка надалі може завдати шкоди оточенню.
До напрямів запобігання проявам екстремальної поведінки та тероризму можна зарахувати:
- розробку сучасних освітніх проектів, з урахуванням закордонних освітніх практик, спрямованих на виховання свідомих громадян; збереження та підтримку культурного різноманіття; запобігання проявам тероризму та екстремізму;
- виховання толерантного світогляду і поваги до інших людей;
- розробку онлайн-платформ, на яких представлено тероризм від історії зародження і до сьогодення задля підвищення рівня обізнаності молоді щодо ризиків та можливих наслідків їх проявів, практичного їх використання в освітніх програмах;
- розробку індивідуальних програм з попередження тероризму та молодого екстремізму;
- удосконалення умов дозвілля та відпочинку молоді, пропагування здорового способу життя, організацію відвідування музеїв, гуртків, кінотеатрів та інших соціально-культурних закладів ;
- надання допомоги у працевлаштуванні молодим спеціалістам, а також підтримання житлових програм для молоді.
4. Збройна агресія Російської Федерації проти України. У лютому 2014 р. в Україні, після кількамісячних масових заворушень, формальним приводом до яких стала відмова тодішнього президента України В. Януковича підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, відбулося повалення чинної влади. Після втечі В. Януковича до Російської Федерації влада в Україні перейшла до рук прозахідної частини політичної еліти.
Ситуацією, що склалася, скористалися проросійські сепаратисти на Сході та Півдні країни. Першим об’єктом агресії РФ став Крим, де ще 4 лютого 2014 р. президія Верховної Ради автономії ухвалила рішення щодо розгляду питання внесення змін до кримської конституції та звернення до російського керівництва про захист прав місцевих мешканців. 23 лютого у Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було вирішено не перераховувати більше податки в український бюджет, а міським головою проголошено громадянина Російської Федерації О. Чалого. 25 лютого перед кримським парламентом у Сімферополі одночасно відбулися проросійський і проукраїнський мітинги. Дивом пощастило уникнути зіткнень. У проукраїнських мітингах брали участь переважно кримські татари, на чолі з лідером Меджлісу Р. Чубаровим.
Події на Майдані, 2014 р.
У ніч на 27 лютого приміщення парламенту і уряду Криму були захоплені російськими спецпідрозділами, над будівлями підняли прапор Російської Федерації. Захоплені були також інші адміністративні будівлі, аеропорти в Сімферополі та Севастополі, установи зв’язку, зупинено поромну переправу в Керчі. До парламенту Криму прийшла частина депутатів, які проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014 р., у день президентських виборів в Україні. Невдовзі дату референдуму було перенесено спершу на 30 березня, а потім - на 16 березня. Також було змінено формулювання питання: замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Російської Федерації. При цьому, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону можна було вирішувати лише на загальнодержавному референдумі.
1 березня новопризначений голова Ради Міністрів АР Крим Сергій Аксьонов звернувся до президента Росії з проханням посприяти в «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. У відповідь того ж дня В. Путін відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим, підтриману обома палатами Державної Думи.
Починаючи з 1 березня російські війська розпочали масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму. Після майже місячної облоги і силових дій воєнні об’єкти України в Криму були захоплені.
16 березня 2014 р. був проведений псевдореферендум щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. В умовах бойкотування референдуму частиною кримських татар та українськими патріотами кримська влада заявила, що начебто він «засвідчив вибір за возз’єднання Криму з Росією». 18 березня 2014 р. було підписано договір про прийняття Криму до складу Російської Федерації. 20 березня договір був ратифікований Державною Думою Російської Федерації (майже одноголосно), а 21 березня - Радою Федерації і одразу набув чинності.
27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України. 2 липня 2014 р. Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії воєнною агресією, заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.
Події у Криму стали прикладом для роздмухування антиукраїнських рухів в інших регіонах України, що були інспіровані російськими спецслужбами. Перші масштабні проросійські виступи на Сході та Півдні України відбулися 1 березня 2014 р. в Донецьку, Луганську, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні та Одесі. Стрімке загострення ситуації відбулося у квітні. 7 квітня було проголошено так звану Донецьку народну республіку (ДНР), 28 квітня - так звану Луганську (ЛНР). Незабаром на боці сепаратистів з’явилися збройні загони. Незаконні збройні формування захоплювали адміністративні приміщення, знищували українську символіку, влаштовували збройні напади на військові об’єкти.
Через пряму загрозу територіальній цілісності та суверенітету України керівництво держави 14 квітня прийняло рішення про проведення «антитерористичної операції» (АТО) на Донбасі, а Генеральна прокуратура 17 травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Проте розгромити сепаратистські сили виявилося складно. Головною проблемою для України в умовах війни стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення розпочалося форсоване проведення низки мобілізацій, створення нових бригад, збройних частин тощо.
Тим часом у травні 2014 р. на боці самопроголошених республік на Донбасі вже воювали загони, озброєння для яких поставляла Росія. Міста і численні шахтарські селища перетворювалися на обладнані укріпрайони. З червня 2014 р. в Донецькій та Луганській областях розпочалися інтенсивні бойові дії. Вогневі сутички переросли в повномасштабні бої з використанням авіації, артилерії, установок залпового вогню «Град». За даними «Книги пам’яті України», де зафіксовано точно встановлені імена полеглих, у травні 2014 р. загинули 70 українських військовослужбовців, у червні - 140, у липні - 335, у серпні 700, а всього в 2014 р. - 1 739 осіб. Населення тимчасово окупованих територій було змушене покинути свої домівки та переселитися в центральні, південні та західні регіони України. Загалом близько 2 млн громадян України стали внутрішньо переміщеними особами.
Під час переговорів лідерів Німеччини, Франції, України, Росії («норманський формат») у столиці Білорусі в Мінську в лютому 2015 р. були підписані домовленості про умови припинення вогню та врегулювання конфлікту, проте ці домовленості залишилися невиконаними.
Станом на травень 2018 р. унаслідок збройної агресії Росії загинуло щонайменше 2 725 і поранено 7-9 тис. цивільних. Головною причиною смертей є обстріли. Населення в зоні конфлікту постійно потерпає від обстрілів та матеріальних труднощів, його права та свободи (зокрема пересування) обмежуються.
Збройний конфлікт на Сході України триває й досі. Українська сторона за підтримки міжнародної спільноти докладає значних зусиль задля його розв’язання та повернення до мирного життя. 21 лютого 2019 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)».
Важливим кроком на шляху до досягнення духовної незалежності від Росії є отримання Томосу про автокефалію Православній Церкві України. Текст Томосу було оприлюднено 7 січня 2019 р. у Софійському соборі Києва.
НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Хронологічну. Спробуйте відновити хронологічний ланцюжок подій захоплення Криму Російською Федерацією.
Просторову. Покажіть на карті держави, які вважаються центрами багатополюсного світу.
Інформаційну. Використавши відому вам інформацію, розкажіть про причини збройної агресії Російської Федерації проти України.
Логічну. Визначте причини створення біполярного світу після Другої світової війни.
Аксіологічну. Висловте своє ставлення до міжнародного тероризму.
Коментарі (0)