СРСР у 1945-1991 рр. та нові незалежні країни
- 4-02-2022, 00:34
- 482
11 Клас , Всесвітня історія 11 клас Ладиченко, Заблоцький (профільний рівень)
§ 19. СРСР у 1945-1991 рр. та нові незалежні країни
АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРЕДМЕТНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Яких людських утрат зазнав СРСР у перебігу Другої світової війни?
1. Повоєнна розруха та відбудова господарства. Відродження народногосподарського комплексу СРСР почалось одразу після визволення з-під нацистської окупації. Слід підкреслити, що відбудова СРСР мала низку особливостей, що відрізняли її від західних країн.
Насамперед суттєво відрізнялися масштаби збитків, завданих Другою світовою війною. У руїнах лежали 1710 міст і селищ міського типу та понад 70 тис. сіл, було зруйновано більш як 31 тис. промислових підприємств. В Україні, наприклад, не постраждали лише 19 % довоєнної кількості промислових об’єктів, тоді як в Італії вціліло 80 %, а в Західній Німеччині - 90 % виробничих потужностей.
Тим часом необхідність відновлення і розвитку підприємств диктувала преспектива нової, тим більше ядерної, війни із Заходом.
Війна заподіяла величезну шкоду сільському господарству: на чверть скоротилися посівні площі, погіршився обробіток ланів, зменшилися врожайність, рівень механізації, скоротилася чисельність працездатного населення. У цілому матеріальні збитки СРСР, завдані війною, становили 2569 млрд крб. (у довоєнних цінах). Радянський Союз втратив понад 30 % національного багатства.
Столиця України після війни.
Фактично відбудову економіки СРСР було завершено на початку 1950-х рр. За короткий час було відновлено і побудовано 6200 промислових підприємств. Нові гіганти індустрії виросли на Уралі, в Західному Сибіру, Казахстані, житлове будівництво становило 100 млн м2 на рік. Однак виробництво в сільському господарстві залишалося на рівні середини 1920-х рр.
2. Завершення епохи Сталіна. Наприкінці 1940-х рр. у країні ще більше посилився культ особи Й. Сталіна. Газети проголошували генсека авторитетом практично з усіх питань - від мовознавства до найтонших глибин військової тактики і стратегії. Судячи з усього, він і сам вірив у свою всемогутність.
ДОКУМЕНТ
Товариш Сталін розробив положення про постійно діючі фактори, що вирішують долю війни, про активну оборону й закони контрнаступу й наступу, про взаємодію родів військ і бойової техніки в сучасних умовах війни (...) На різних етапах війни сталінський геній знаходив правильні рішення, повністю враховуючи особливості обстановки. Сталінське військове мистецтво виявилося як в обороні, так і в наступі. З геніальною проникливістю розгадував товариш Сталін плани ворога й відбивав їх.
...Маючи повну підтримку всього радянського народу, Сталін, однак, не допускав у своїй діяльності й тіні зарозумілості, зазнайства, самозамилування. (Із вставок, зроблених Й. Сталіним до тексту його «Короткої біографії»).
Прокоментуйте наведений текст. Висловте свою точку зору.
До кола найближчих до Сталіна діячів належали В. Молотов, Л. Берія, Л. Каганович, А. Жданов, К. Ворошилов. За час війни та в перші повоєнні роки до нього ввійшло молоде покоління партійних працівників: М. Хрущов, М. Вознесенський, Г. Маленков, О. Кузнєцов, М. Суслов, В. Андріанов. Стосунки між деякими з них складалися не найкраще. Протистояння у верхніх ешелонах влади посилювалося хворобливою підозріливістю вождя.
У 1949 р. виникла так звана «ленінградська справа». Секретар ЦК КПРС О. Кузнєцов, голова Держплану М. Вознесенський, голова Ради Міністрів РРФСР М. Родіонов, перший секретар Ленінградського обкому та міськкому партії П. Попков та деякі інші керівні діячі - вихідці з Ленінграда - були звинувачені в антипартійній та антидержавній діяльності, а саме:
- підробці декількох виборчих бюлетенів;
- незаконному проведенні республіканського оптового ярмарку;
- намірі створити комуністичну партію РРФСР;
- причетності до зникнення секретних документів;
- заниженні планових показників.
Загалом під репресії потрапило близько 200 осіб. Головних обвинувачених було розстріляно, а решту засуджено до різних термінів ув’язнення. Згодом, 30 квітня 1954 р., Верховний суд СРСР реабілітував усіх, хто проходив за «ленінградською справою».
ФАКТ
Як зазначав пізніше генеральний прокурор СРСР Р. Руденко у довідці для першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, «з точки зору юридичних норм не було жодних доказів не тільки для засудження, але навіть для суду над цими людьми. Все звинувачення було побудоване на їх власних зізнаннях, вирваних у них шляхом застосування психологічних і фізичних тортур».
• Прокоментуйте наведений текст. Свою думку обґрунтуйте.
У ті ж роки проходили ідеологічні кампанії боротьби з «безрідним космополітизмом» (тобто з людьми, які «надмірно» цікавилися західними музикою, літературою та живописом), з «безідейними та ідеологічно шкідливими» творами літератури, «формалізмом» у музиці, вченими-генетиками, «лікарями-терористами». Потрапили під заборону такі перспективні напрямки в науці, як квантова фізика, теорія ймовірності, статистичний аналіз у соціології тощо.
Проте несправедливо було б віднести все це тільки на рахунок особи Сталіна. Адже зрозуміло, що ні він, ні його оточення просто фізично були нездатні відстежувати будь-які більш-менш значні події в науці, мистецтві або культурі і покладалися на інформацію, яка походила від колег за фахом майбутніх жертв нищівної критики чи репресій.
Т. Лисенко.
З ім’ям цього агронома і біолога пов’язані гоніння і переслідування в СРСР школи генетиків.
Аналогічно, працівники спецслужб, яким доручалася перевірка тих або інших «сигналів громадськості» про чиюсь шкідницьку чи ворожу діяльність, зверталися по експертизу до відповідних спеціалістів. А отже, йшлося про конкурентну боротьбу, здійснювану за допомогою і руками влади.
Система доносів один на одного особливо була поширена в середовищі науковців і літераторів, що призвело до знищення цілих літературних напрямів і наукових шкіл. Єдиний виняток становить музика: голова Союзу композиторів Т. Хрєнніков не дозволив репресувати жодного з членів Спілки.
У 1940-х рр. було здійснено масштабні депортації народів: німців Поволжя, кримських татар, чеченців, інгушів, калмиків, карачаївців та балкарців.
5 березня 1953 р. Сталін помер. Розпочався новий виток боротьби за лідерство в країні серед його найближчого оточення. У цьому протиборстві переміг М. Хрущов.
3. Хрущовська «відлига». Термін «відлига» означає потепління в політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав свою повість, опубліковану в 1955 р. Згодом «відлигою» почали називати епоху, пов’язану з перебуванням при владі М. Хрущова.
М. Хрущов.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Микита Хрущов - перший секретар ЦК КПРС у 1953-1964 рр., голова Ради Міністрів СРСР (1958-1964). Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці. З його діяльністю пов’язується десталінізація. У жовтні 1964 р. внаслідок внутрішнього перевороту в Політбюро позбавлений усіх посад і усунутий від державного і партійного керівництва.
Після смерті Й. Сталіна в СРСР відбулися значні зміни в суспільно-політичному житті, які називають процесом десталінізації.
У широкому розумінні слова десталінізація - це відхід від проявів «класичного» сталінізму в усіх сферах життя - політичній, економічній, культурній, духовній.
Були реабілітовані партійні і державні діячі, воєначальники, письменники, зокрема українські: Е. Блакитний, В. Чумак, М. Куліш та ін. Це було явищем однозначно позитивним. Інша річ, що механізм хрущовської реабілітації діяв реально за тим самим принципом, що й механізм репресій: військову колегію Верховного суду СРСР було директивно зобов’язано повністю реабілітувати низку осіб без докладного аналізу підстав для їх засудження. Відтак, до категорії незаслужено репресованих потрапили і люди, покарані за корисливі, посадові та інші злочини.
Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР. Так, зокрема у Москві в 1957 р. відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.
Поновилося видання журналів «Иностранная литература», «Всесвіт», завдяки яким читачі дістали можливість ширше знайомитися із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр «Современник», вийшли у світ перші номери журналів «Юность», «Наш современник». Зростав авторитет журналу «Новый мир», очолюваного видатним поетом О. Твардовським. Засновано Ленінські премії за найбільш визначні праці у сфері науки, техніки, літератури й мистецтва. На екрани країни вийшли кінофільми «Весна на Зарічній вулиці», «Висота», «Летять журавлі», які здобули визнання глядачів.
Вражаючими були досягнення СРСР у науці й техніці. 4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний криголам «Ленін», створено найпотужніший у світі синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток-1» уперше у світі облетів земну кулю. Головним конструктором космічних кораблів був уродженець Житомирщини - С. Корольов.
Перший космонавт світу Ю. Гагарін.
Значимими виявились зрушення в соціальній сфері. Внаслідок пенсійної реформи 1956 р. доходи пенсіонерів (при одночасному зниженні пенсійного віку для жінок до 55, а для чоловіків - до 60 років) збільшилися у два, а інвалідів - у 1,5 раза, робочий день скорочувався до 7 годин. Збільшувалася і тривалість щорічних відпусток, а також відпусток для жінок по догляду за дитиною.
У роки «відлиги» в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одного боку, існував і поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала «холодна війна»: посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору; з іншого - почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.
У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією.
У 1958 р. було укладено угоду зі США про співпрацю в царині культури, економіки, проведено обмін делегаціями вчених та діячів культури. У 1959 р. відбувся візит М. Хрущова до США, який загалом мав позитивні результати. Внаслідок візиту радянської делегації до Югославії (кінець травня - початок липня 1955 р.) підписано радянсько-югославську декларацію, що започаткувала нормалізацію міждержавних відносин.
4. Наростання системних кризових явищ. У жовтні 1964 р. М. Хрущова було усунуто від влади. Період перебування при владі його наступника - Л. Брежнєва — історики оцінюють по-різному, але погоджуються в одному: це був найстабільніший і найспокійніший період в історії Радянського Союзу. Брежнєв і його оточення менше, ніж Хрущов, виявляли схильність до реформаторства, що дозволяло уникати зайвих потрясінь. Ставку було зроблено на повільне, кількапроцентне збільшення економічних показників, що дозволяло поступово підвищувати рівень життя людей. СРСР став єдиною у світі самодостатньою країною, повністю забезпеченою власними ресурсами.
Л. Брежнєв.
Проте, з іншого боку, зовнішня стабільність приховувала в собі й небезпеку:
- по-перше, консервативна система стримувала ініціативу і рух уперед;
- по-друге, завдяки відміні запровадженого при М. Хрущові принципу обов’язкової ротації (оновлення) на кожних виборах третини складу членів партійних комітетів усіх рівнів, у країні утворився кадровий застій, коли одні й ті самі люди впродовж багатьох років незмінно перебували на своїх посадах. Наслідком такого становища стали корупція, відхід від політичної діяльності найбільш здібних і перспективних діячів, а також засилля кар’єристів;
- по-третє, негативною ознакою політичного життя 1970-х рр. було формування культу особи Л. Брежнєва, що швидко набув досить гротескного характеру.
Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званнями Героя Соціалістичної Праці та маршала СРСР, нагородженням орденом «Перемоги». Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів «Мала земля», «Відродження», «Цілина», написана кількома літераторами від імені генерального секретаря. Із членами родини Брежнєва було пов’язано декілька кримінальних справ. Авторитет лідера партії у країні катастрофічно падав.
Саме в період правління Брежнєва в СРСР почав гостро відчуватися своєрідний інтелектуальний застій. Влада вперто не звертала уваги на те, що і світ, і суспільство змінювались - і в плані інтересів, і в плані потреб, і в плані технологічних досягнень, зокрема й під впливом «холодної війни». Існуючі можливості вже не відповідали потребам і запитам міського населення, особливо молоді. На всі ці виклики часу необхідно було негайно реагувати, але консервативне і практично не оновлюване керівництво за змінами встигнути вже не могло.
У зовнішній політиці брежнєвське керівництво прагнуло:
- поліпшити зовнішньополітичне становище СРСР;
- покращити відносини з провідними капіталістичними державами світу;
- досягти розрядки міжнародної напруженості.
Керівництво СРСР негативно поставилося до «Празької весни» - політичних реформ влади Чехословаччини. У серпні 1968 р. збройні сили СРСР, НДР, Польщі, Угорщини та Болгарії увійшли до цієї країни для «захисту завоювань соціалізму».
5. Прихід до влади М. Горбачова. Після смерті Л. Брежнєва СРСР ненадовго очолив Ю. Андропов. Заходи, вжиті ним для зміцнення економіки країни, були пов’язані з посиленням дисципліни, розвитком агропромислових комплексів, розширенням прав керівників підприємств, новими заохочувальними кроками для здійснення Продовольчої програми, прийнятої ще за часів Л. Брежнєва. Також у цей період розпочалася боротьба із проявами корупції, яка охопила верхні щаблі у владі. Відбулися процеси проти хабарників з кількох міністерств, зокрема міністерства зовнішньої торгівлі, заміна міністра внутрішніх справ СРСР. Водночас розпочалися «рейди» по підприємствах, магазинах та перукарнях з метою виявлення прогульників і зміцнення загального рівня трудової дисципліни.
Ці заходи принесли успіхи. У 1983 р. ВВП збільшився на 3,1 %, на 4 % зросло промислове виробництво, сільське господарство «піднялося» на 6 %.
Проте 9 лютого 1984 р. Андропов пішов з життя, і його місце посів Костянтин Черненко, людина дуже хвора, до того ж на три роки старша від попередника. Коли через рік і він помер, вибір припав на наймолодшого члена політбюро - Михайла Горбачова.
М. Горбачов.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Михайло Горбачов народився в березні 1931 р. на Ставропіллі. Закінчивши юрфак МДУ, працював на партійно-комсомольській роботі. Наприкінці 1978 р. обраний секретарем ЦК КПРС. З березня 1985 р. - генеральний секретар, з жовтня 1988 р. - одночасно голова президії Верховної Ради, з березня 1990 р. - (перший і останній) президент СРСР. З 1992 р. - на пенсії.
Політичну кар’єру М. Горбачова не можна назвати цілком типовою. У 1979 р. - першому ж році його перебування на посаді секретаря ЦК КПРС з питань сільського господарства - довелося імпортувати 31 млн тонн зерна (більше, ніж будь-коли в радянській історії). Й надалі ця кількість лише зростала (у 1980 р. - 35, а в 1981 р. - 46 млн тонн). Та, незважаючи на це, Горбачова обирають спершу кандидатом, а потім і членом політбюро, що робить його одним із кандидатів на посаду генерального секретаря ЦК КПРС.
Прихід до влади в Кремлі пересічного партапаратника, який не вирізнявся досягненнями та здібностями, засвідчив кризу системи добору кадрів для формування вищих владних органів у СРСР, що відіграло вирішальну роль у скорому розпаді країни.
Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати «перебудовою». За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин О. Яковлєв та перший секретар ЦК компартії Грузії Е. Шеварднадзе (який невдовзі очолив міністерство іноземних справ СРСР), вона повинна була стосуватися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної та духовної. Негайно засоби масової інформації зарясніли публікаціями про вкрай скрутне становище у країні. Проте ці дані настільки не відповідали дійсності, що викликали подив навіть у аналітиків американських спецслужб. Так, у своєму звіті в цей період ЦРУ звертало увагу керівників США, що твердження про відсутність приросту радянської економіки в 1980-1985-х рр. мають винятково «політичне забарвлення» і викликані прагненням «виділити переваги Горбачова в порівнянні з його попередниками».
На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна).
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Горбачов за своєю природою був одинаком. У нього не було ні офіційної ради міністрів, ні «кухонного кабінету» у справжньому сенсі... Горбачов часто збирав разом людей, які просто не могли працювати разом, й... ніколи не використовував їх як справжні дорадчі органи... думку яких сприймають серйозно. Більше того, він найчастіше говорив своїм радникам, а не слухав їх... Оточуючі бачили, що в нього немає особистих друзів... Він привів у дію політичні сили, не уявляючи при цьому, яким має бути кінцевий підсумок... Я не міг зрозуміти його стратегії у вирішенні економічних і національних проблем... Збільшувалися докази того, що його розуміння цих проблем було помилковим. (Із спогадів американського посла у Москві Дж. Метлока).
• Прокоментуйте наведений текст. Поясніть, як він характеризує М. Горбачова.
Однак «прискорити» й «перебудувати» суспільство виявилося легше пообіцяти, ніж зробити. Через поспішні, непродумані реорганізації починаючи з 1986 р. центральний апарат управління господарством став практично недієздатним. Уже до січня 1987 р. реформаторські починання спровокували загальне погіршення ситуації в країні й почали переростати в системну кризу.
Виправити становище покликана була реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987-1989 рр.), яка передбачала надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна плата стала також пов’язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції 1988 р.
Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії:
- знищило 265 тис. га виноградників;
- вивело з товарообігу 89 млрд крб.;
- створило потужний сектор організованої злочинності.
За даними Держкомстату СРСР, у 1987 р. на самогоноваріння було витрачено 1,4 млн тонн цукру, що практично компенсувало скорочення продажу горілки і горілчаних виробів. Із магазинів почали зникати товари першої потреби, що спричинило запровадження давно забутої карткової системи.
Протягом 1990-1991 рр. була здійснена ще одна спроба переходу до регульованої ринкової економіки. Сутністю її було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин.
Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. Шаталіна — Г. Явлінського «500 днів» робила наголос на динамічних темпах переходу до ринку і зламі командно-адміністративної системи, можливості відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, що також виявився нежиттєздатним. Проіснувавши декілька місяців, програма зазнала краху.
Термін «гласність» виник у Радянському Союзі в роки «перебудови». «Гласність» передбачала:
- відміну цензури засобів масової інформації;
- дозвіл на публікацію раніше заборонених літературних творів;
- припинення «глушіння» західних радіостанцій «Свобода», «Німецька хвиля», «Голос Америки», «Бі-бі-сі», які вели пропагандистські трансляції мовами народів СРСР.
Проте довгоочікуваною можливістю відкрито висловлювати свої думки публіцисти користувалися по-різному. Протягом короткого часу під сумнів були поставлені всі, зокрема й позитивні, досягнення радянського ладу. Такі публікації дезорієнтували населення і сприяли створенню соціального напруження.
6. Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР. Послаблення і прорахунки центральної влади сприяли активізації національних рухів. Уже у грудні 1986 р. в столиці Казахстану Алма-Аті спалахнули перші за багато років в СРСР більш-менш значні заворушення на національному ґрунті.
Причиною стало рішення М. Горбачова звільнити з посади першого секретаря компартії Казахстану Д. Кунаєва і призначити на його місце свого ставленика Г. Колбіна. Як стверджував пізніше наступник Колбіна Н. Назарбаєв, процедура обрання Колбіна, яка тривала менше 20 хвилин, «обурила цілковитою зневагою до думки навіть партійного активу». Так само у Вірменії, Азербайджані та деяких інших республіках СРСР місцеві партійні керівники не збиралися без бою здавати владу.
ДОКУМЕНТ
У ряді випадків носіями таких (націоналістичних - Авт.) тенденцій можуть стати національні партійні кадри... Вони будуть прагнути до національного відокремлення ще й тому, щоб, уникнувши загального хаосу, що насувається, зберегти своє привілейоване становище. (З праці радянського дисидента А. Амальріка «Чи проіснує СРСР до 1984 р.?», 1969 р.).
Прокоментуйте наведений текст. Свою точку зору обґрунтуйте.
Проте дводенні заворушення не були сприйняті у Москві серйозно, там, як і раніше, вважали національне питання «успішно вирішеним». Відтак поступово на карті СРСР з’явилися місця і зони кривавих зіткнень, зокрема в Нагорному Карабаху, Сумгаїті, Фергані. Протягом 1988-1989 рр. у них загинуло 292 особи, 5200 було поранено. Близько 360 тис. радянських громадян довелося тікати з місць проживання.
Союзні республіки почали домагатися більших прав. Так, протягом весни-літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав це «парадом суверенітетів».
7. Серпневий заколот 1991 р. Вранці 19 серпня 1991 р. було оприлюднено інформацію, що Горбачов за станом здоров’я не може більше виконувати повноваження президента СРСР, у зв’язку з чим влада переходить до рук віце-президента Г. Янаєва. Водночас було оголошено про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), до складу якого, крім Янаєва, увійшли ще 7 осіб з найближчого оточення М. Горбачова: прем’єр-міністр Павлов, міністри оборони і внутрішніх справ Язов і Пуго, голова Комітету держбезпеки Крючков, заступник голови Ради оборони Бакланов, голова Селянської спілки СРСР Стародубцев та президент Асоціації державних об’єднань Тизяков.
Усупереч усталеній практиці здійснення державних переворотів, «заколот» розпочався не в суботу або неділю, а в понеділок; не дотримано було й основних умов, необхідних для його успіху, а саме: заколотники не заарештували потенційних противників, не закрили державних кордонів, не обмежили пересування громадян, не відключили телефонного зв’язку і, навіть у Москві, не спромоглися взяти під контроль приміщення російських республіканських органів влади, зокрема парламенту Росії - «Білого дому». Введені до столиці СРСР військові частини так і не отримали конкретних наказів.
Члени ДКНС.
Завдяки цьому президент Росії Б. Єльцин і його однодумці змогли безперешкодно потрапити до «Білого дому», який було оточено кількадесятитисячним натовпом прихильників, і звідти закликати росіян до опору. Розігнати цей натовп не становило жодних труднощів, але заколотники продовжували пасивно спостерігати за розвитком подій. 21 серпня, без особливих на те причин (навіть у Москві на заклики Єльцина до страйку відгукнулася лише біржа), заколот раптово було припинено, хоча захисники «Білого дому» для заколотників загрози не становили і збройного наступу на них не вели. У ході «путчу» загинуло троє молодих людей - учасників нападу на БМП (слідство визнало дії екіпажу БМП правомірними).
Президент України Л. Кравчук, голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич і президент Росії Б. Єльцин у Біловезькій Пущі.
Дізнайтеся з додаткових джерел, як склалася подальша політична доля Л. Кравчука.
ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Борис Єльцин - радянський і російський партійний діяч. У 1976-1985 рр. - перший секретар Свердловського обкому КПРС. З 1985 р. - секретар ЦК КПРС і перший секретар Московського міськкому партії. Став популярним завдяки конфлікту з М. Горбачовим. У 1989 р. обраний народним депутатом СРСР, у 1990 р. - РРФСР. У 1991-1999 рр. - президент Росії. Відіграв одну з вирішальних ролей у розпаді СРСР.
М. Горбачов, за його твердженням, весь цей час перебував під домашнім арештом на дачі у Форосі (Крим), у цілковитій ізоляції з причини відключення телефонного і супутникового зв’язку.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Ознайомившись із версією М. С. Горбачова, зробленою письмово в газетах, я стверджую, що в такий спосіб ізолювати президента СРСР від зв’язку неможливо. Я є одним з виробників різноманітних засобів зв’язку, і ізоляція живого і незв’язаного президента можлива лише за умови демонтування основного обладнання, вилучення його і вивозу, чого не було зроблено, виходячи з повідомлення. Це багато тонн. Тобто мав місце випадок добровільного невиходу на зв’язок... Президентові достатньо мати авторучку і аркуш паперу, щоб забезпечити собі зв’язок із країною. (Із заяви В. Заніна, генерального директора НВО «Сигнал», яке виготовляло президентську систему зв’язку, 24 серпня 1991 р.).
• Прокоментуйте наведений текст. Висловте свою точку зору, яку обґрунтуйте.
Змовників, за винятком Б. Пуго (за офіційною версією, він застрелився), було заарештовано, але згодом усі вони потрапили під амністію. Командувач сухопутних військ СРСР В. Варенников відмовився від амністії і був судом виправданий.
Після краху «перевороту» події набрали кардинально нового характеру. Було припинено діяльність КПРС і оголошено про початок реформи КДБ з метою його остаточної ліквідації та заміни службою розвідки і контррозвідки, ухвалено рішення про радикальну військову реформу.
8. Розпад СРСР. Ще на початку «путчу» Б. Єльцин підписав укази про перехід «усіх органів виконавчої влади Союзу РСР, зокрема КДБ СРСР, МВС СРСР, міністерство оборони СРСР» у підпорядкування президенту Росії. 20 серпня він оголошує себе головнокомандувачем Збройних сил СРСР на території Росії. Наступними указами російська влада, що вийшла далеко за межі своїх повноважень, переводила під свій контроль підприємства союзного значення, телебачення і радіо. Отже, союзний «центр» практично перестав існувати. З 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан та Киргизстан. «Новоогарьовський процес» було зірвано.
1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, на якому громадяни майже одностайно (91 % голосуючих) висловилися за незалежність республіки. Обраний президентом Л. Кравчук витлумачив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового союзного договору.
8 грудня 1991 р. в білоруській урядовій резиденції «Вискулі», що в Біловезькій Пущі (біля Бреста), таємно зібралися керівники трьох республік - Білорусі, Росії та України: С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Наслідком зустрічі стала заява про те, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування». Потім Б. Єльцин зателефонував президенту Дж. Бушу, а С. Шушкевич - Горбачову. Так політичні реформи Горбачова завершилися розпадом СРСР.
У ході зустрічі трьох лідерів тепер уже незалежних країн народилася Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Керівники держав Середньої Азії та Казахстану в основному схвалили цю ініціативу. На зустрічі 21 грудня в м. Алмати відбулося підписання спільної Декларації. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія, яка приєдналася до СНД трохи пізніше.
Після цього М. Горбачову, першому і останньому президенту СРСР, нічого не залишалося, як подати у відставку. Це сталося 25 грудня 1991 р.
Того ж вечора, о 19-й годині, у Москві над Кремлем було спущено червоний прапор із Державним гербом СРСР, а на його місце піднісся російський. Цей акт зміни державних символів поставив останню, драматичну крапку в долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом.
9. Політичні, економічні, соціальні та національні трансформації у країнах колишнього СРСР. П’ятнадцять національних республік, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, відрізнялися за ступенем розвитку політичних інституцій, національним складом та економічними ресурсами. Адже досі вони були часткою величезної країни та господарського комплексу, де всі залежали один від одного. Тепер єдиного комплексу не існувало, а чимала частина колишніх громадян СРСР перетворилася на національні меншини у складі новоутворених національних держав. Крім того, переважна кількість працездатного населення виявилася непідготовленою до інфляції та стрімко впроваджуваних ринкових умов, які, здебільшого, здійснювалися методом «шокової терапії».
Вуличний ринок 1990-х рр.
Спільним наслідком реформ цього періоду стали:
- величезне зростання роздрібних цін;
- катастрофічне падіння рівня життя населення
- знецінення багаторічних грошових заощаджень;
- криза неплатежів.
Виникли проблеми зі своєчасними виплатами пенсій, стипендій, платні військовослужбовцям, учителям, лікарям та іншим працівникам бюджетної сфери. «Шокова терапія» викликала розлад цілих галузей економіки. Продукція багатьох підприємств виявилася неконкурентоспроможною, закривалися заводи й фабрики, збільшувалося таке небачене раніше явище, як безробіття.
ФАКТ
Катастрофічна статистика відома всім... Кажуть, могло бути гірше, головне ж - що іншого не дано... Можна погодитися... щодо перешкод, можна визнати, що катастрофа могла бути ще страшнішою. Важко погодитися, що існує лише один рецепт порятунку. Перевіркою кожного рецепта і кожних ліків є їх ефективність: навіть найсолодші ліки у винятково вишуканій упаковці нічого не варті, якщо вони не лікують. (Із праці історика М. Геллера).
• Чи погоджуєтесь ви з твердженням дослідника? Свою точку зору обґрунтуйте.
Суперечливий характер реформ 1990-х рр., їх непередбачувані наслідки призвели до політичної нестабільності у державах, посилення впливу кримінальних структур і появи олігархів. Проте, загалом, уже до 2000-го року практично скрізь становище стало стабілізуватися, хоча до кращих міжнародних стандартів більшості цих держав ще далеко.
Західні країни висунули вимогу, щоб Україна, Білорусь і Казахстан, на територіях яких була розміщена ядерна зброя, відмовилися від неї та оголосили про свій у подальшому без’ядерний статус. Отже, лише Росія, як правонаступниця СРСР, залишилася ядерною державою. Вона ж посіла місце СРСР у Раді Безпеки ООН та інших міжнародних організаціях.
Золотий пам’ятник на честь президента Туркменістану С. Ніязова.
Кожна з новоутворених країн самостійно почала вибудовувати міжнародні пріоритети. Політичне керівництво держав Балтії - Литви, Латвії та Естонії - із самого початку прагнуло якнайшвидше і з найменшими втратами увійти в європейський ринок як засіб для вирішення своїх труднощів. Практично одночасно (у 2004 р.) їх було прийнято до ЄС і складу військового блоку НАТО. До інтегрування з Євросоюзом прагнуть також Грузія й Україна. Натомість мусульманські країни Середньої Азії та Кавказу зробили ставку на мусульманський світ, зокрема відродивши в себе культ «вождів», тоді як Білорусь та Казахстан орієнтуються на Росію, яка, своєю чергою, утворила стратегічний альянс з «трикутника» Росія-Китай-Індія та «п’ятикутника» Бразилія-Росія-Індія-Китай-ПАР, де проживає близько половини населення планети. На думку деяких дослідників, вже в найближчій перспективі сукупна економічна потужність цих держав перевищить сукупну економічну потужність семи західних найбагатших країн світу.
Росія також прагнула повернути під свій економічний та політичний контроль держави Центрально-Східної Європи. Російський бізнес, активно задіяний у галузі телекомунікаційних мереж, скуповує об’єкти нерухомості за кордоном, чимало держав залежать від поставок російських енергоносіїв та прибутків від їх транзитів.
Особливий шлях вибрав Туркменістан, що проголосив себе нейтральною державою.
ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ
Просто взяти й проголосити про прийняття на себе статусу нейтральної держави - не означало отримати міжнародні гарантії безпеки. Ось чому було створено безпрецедентний механізм узгодження своїх нейтральних намірів з усією світовою спільнотою. Внаслідок цього вперше у міжнародній практиці країна отримала міжнародний статус нейтралітету через консенсусну згоду всіх держав - членів ООН. (Президент Туркменістану Г. Бердимухаммедов).
АНАЛІЗУЄМО
Прокоментуйте наведений текст. Що, на вашу думку, надійніше забезпечує безпеку країни — участь у військових блоках чи нейтральний статус? Свою точку зору аргументуйте.
ЗАПАМ'ЯТАЙМО ДАТИ
11 березня 1985 р. - обрання М. Горбачова генеральним секретарем ЦК КПРС
19 серпня 1991 р. - спроба державного перевороту
1 грудня 1991 р. - референдум в Україні
25 грудня 1991 р. - припинення існування СРСР
НАБУВАЄМО КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ
Хронологічну. Розташуйте події у хронологічній послідовності: перший політ людини у космос, встановлення дипломатичних відносин СРСР з ФРН, початок «перебудови», смерть Й. Сталіна, серпневий заколот.
Просторову. Покажіть на карті країни, які постали внаслідок розпаду СРСР.
Логічну. 1. Чому сталінське керівництво активно боролося з «безрідним космополітизмом» і які наслідки мала ця боротьба? 2. Порівняйте періоди хрущовської «відлиги» та брежнєвського «застою». Що у них було спільного, а що - відмінного? 3. СРСР багато років вважався країною, де було цілковито розв'язане національне питання. Чим ви пояснюєте виникнення «гарячих точок» за національною ознакою?
Аксіологічну. Висловте власну думку про роль особистості керівника держави для життя пересічних громадян. Наведіть приклади з історії СРСР.
Гендерну. У Радянському Союзі чоловіки та жінки формально мали однакові права. Заборонялося лише використання жіночої праці на фізично важких роботах. Зараз ці обмеження законодавчо усунуто. Оцініть позитивні та негативні наслідки такого підходу. Свою думку аргументуйте.
Коментарі (0)