1. Формування постіндустріального суспільства. Як уже зазначалося в попередніх розділах підручника, індустріальну стадію розвитку суспільства, на якій західні держави та Японія перебували від кінця XIX ст., в останній третині XX ст. заступила постіндустріальна. Таке суспільство характеризується перевагою сфери послуг над сферою виробництва. Так, в усіх розвинених країнах в останні десятиріччя XX - на початку XXI ст. у 2-4 і більше разів зменшилася частка населення, зайнятого в сільському господарстві, значно скоротилася армія промислових робітників. Деякі професії, пов’язані з виробництвом, просто зникли; водночас збільшилася кількість людей, зайнятих у сфері послуг, у науковій сфері, в освіті.

Якщо в доіндустріальному суспільстві головними інститутами були сільське господарство, церква й армія, в індустріальному суспільстві провідним інститутом є промисловість із корпорацією і фірмою на чолі, то в постіндустріальному суспільстві основним інститутом є наука, що виробляє інформацію. Недарма постіндустріальне суспільство ще називають «інформаційним». Інформаційне суспільство - це форма економічної та соціальної організації, за якої одержання, зберігання, обробка, поширення та використання інформації і знань, а також зростаючі технічні можливості комунікації відіграють вирішальну роль.

Інформація, знання цінувалися за всіх часів, однак ступінь їх впливу на суспільство був різним. У сучасному світі той, хто володіє інформацією, володіє ситуацією. З цієї причини інформація стає найціннішим і найдорожчим продуктом людської діяльності. Це веде до переоцінювання цінностей, зміни стереотипів, формує новий стиль життя, поведінки, моралі, впливає на цивілізаційні процеси в усьому світі.

У процесі постіндустріалізації такий мотив до праці, як висока заробітна платня, зсунувся з першого-другого місця, які він посідав ще три-чотири десятиліття тому, на п’яте-сьоме серед інших мотивів до праці. На перші ж позиції в мотиваційній ієрархії вийшли зміст праці, можливість самореалізації, перспективи професійного і соціального зростання, психологічний клімат у фірмі та інші. Зрозуміло, навіть у високорозвинених країнах для десятків мільйонів людей праця залишається головним засобом існування. Проте, з іншого боку, дедалі більше людей вважають, що праця - це не тільки можливість заробити на шматок хліба, нехай навіть з маслом. Більшість респондентів під час соціологічних опитувань відповідають, що робота сприяє самореалізації та приносить насолоду, дає змогу використовувати свої навички і знання. В одержанні задоволення від праці європейці вбачають елемент «мистецтва жити» (франц. I’art de vivre). Сьогодні європейці більш орієнтовані на саморозвиток.

Притому, що ВНП на душу населення у Сполучених Штатах дуже високий, навряд чи можна сказати, що якість життя там перевершує європейські показники. Так, більше 40 % американців страждають ожирінням - проти 22 % у країнах ЄС; 78 % ніколи не виїжджали за межі своєї країни - проти 12 % у ЄС; 95 % громадян США не володіють жодною іноземною мовою - проти 31 % у ЄС. Європейці мають також вищу культуру споживання, у якій насамперед цінуються індивідуальний вибір і якомога вища якість споживаного. Як приклад достатньо порівняти американські пункти швидкого харчування «Макдональдс» і французькі ресторанчики, відвідувані так само часто. Тобто з погляду характеристик «класичної моделі» постіндустріалізму, а саме - розвитку особистості, а також її потреб, європейці вже сьогодні демонструють переваги перед американцями. Виходячи з еволюційної логіки, можливо, саме європейська модель постіндустріального розвитку виявиться більш успішною. Поки ж більш успішна, особливо у сфері інформаційної індустрії, Америка.

2. Культура «віртуальної реальності». Віртуальність нині розглядається з різних точок зору, однак домінуючими є уявлення про віртуальність як про штучний феномен, створений людською діяльністю, зі специфічними властивостями.

На сьогодні термін «віртуальна реальність» має багато визначень. Про віртуальну реальність говорять, пов’язуючи її з телебаченням, Інтернетом, електронними засобами комунікацій, комп’ютерними програмами тощо. Вважається, що термін «віртуальна реальність» (англ. virtual reality) у сучасному значенні вперше вжив наприкінці 80-х рр. XX ст. Джейрон Ланьє - один із відомих діячів кіберкультури. Вислів швидко поширився і набув популярності.

У сучасному світі закріпилося визначення, що віртуальна реальність - це перш за все комп’ютерні системи, які забезпечують візуальні і звукові ефекти, що занурюють глядача в уявний світ за екраном. Користувач оточується породженими комп’ютером образами і звуками, що дають відчуття реальності, взаємодіє зі штучним світом за допомогою різноманітних сенсорів, таких як, наприклад, шолом і рукавички, які пов’язують його рухи, враження з аудіовізуальними ефектами.

Важливим глобальним соціально-культурним підсумком творення комп’ютерної віртуальної реальності є формування єдиної віртосфери як нового культурного рівня соціальної спільноти. Віртосферою називають віртуальний світ, створюваний всесвітньою комп’ютерною мережею, основою якого є наявність власного простору і часу. Віртуалізація суспільства є одним із глобальних процесів сучасності і виявляється у віртуалізації культури, економіки, політики, мистецтва, науки, системи освіти. Так, для віртуалізації економіки характерне створення електронних ринків збуту та електронних магазинів; віртуалізація політики пов’язана, насамперед, з використанням віртуальних політтехнологій. Своєю чергою, віртуалізація науки приводить до створення і появи в мережі електронних наукових журналів, нової методології наукових досліджень, що віддають перевагу комп’ютерним експериментам.

Віртуалізація освіти проявляється у створенні на державному рівні системи дистанційної освіти. Натомість віртуалізація культури знаходить свій прояв у створенні віртуальних музеїв і бібліотек, віртуального дозвілля (чати для спілкування, соціальні мережі), віртуальних турів тощо.

Комп’ютерні технології відкрили перед людиною безпрецедентні можливості:

• розширення меж творчості, конструкторської діяльності, навчання мануальної техніки;
• виникнення нових видів мистецтва, неможливих у фізичному світі. Використання комп’ютерних технологій значно полегшило трудову діяльність людини, забезпечило широкі можливості для самореалізації, освіти та самоосвіти. Завдяки мережі Інтернет людина вийшла за межі однієї країни, мови, культури. Водночас з’явилися нові проблеми і нові питання, і, передусім, питання, особливо актуальне для соціокультурної сфери, - про допустимі межі застосування комп’ютерних технологій.

Попри це, не викликає сумніву, що нині формується нова соціально-культурна спільнота людей, об’єднаних прагненням значну частину свого життя проводити у віртуальному світі.

Отже, нині можна стверджувати, що процеси віртуалізації породжують новий вид культури - віртуальну культуру, яка розглядається як вид культури, де віртуальне середовище, побудоване засобами комп’ютерних технологій, є способом буття людини.

Формуємо предметні компетентності

Інформаційну

Використавши текст підручника та додаткові джерела, дайте своє визначення поняттю «віртуальна реальність».

Логічну

1. Чому постіндустріальне суспільство називають іще інформаційним? Яку роль відіграє наука в сучасному світі?

2. Які дві моделі постіндустріального суспільства існують зараз? Порівняйте їх.

3. Чому, на вашу думку, термін «віртуальна реальність» швидко набув поширення і популярності?

4. Які вияви має сьогодні віртуалізація суспільства?

5. Які можливості відкриваються перед людиною завдяки використанню комп'ютерних технологій?

Аксіологічну

Визначте своє ставлення до віртуалізації культури і суспільства в цілому. Які позитивні й негативні наслідки цього процесу ви вбачаєте в майбутньому?

Громадянську

Обговоріть питання, як занурення молоді у «віртуальну реальність» впливає на її соціалізацію і самоідентифікацію.