Узагальнення до розділу II

Після Другої світової війни Європа опинилась у складному соціально-економічному та політичному становищі. Європейські країни потребували зовнішньої допомоги на відбудову зруйнованого війною господарства, бо внутрішніх ресурсів на це не було. Таку допомогу їм надали США. Американська допомога — «план Маршалла» — не тільки забезпечила нормалізацію господарського життя в тих європейських державах, які її отримали (до 1951 р. відбудова національних економік була практично завершена), а й ослабила ліві настрої.

Зближення країн Західної Європи закономірно привело їх до інтеграції. Уряди європейських країн були змушені частково відмовитися від національних пріоритетів і спільними зусиллями вирішувати порушені проблеми.

Важливою ознакою післявоєнного розвитку країн Західної Європи та США стало зміцнення демократії, забезпечення фундаментальних прав людини. Зокрема зросли можливості впливу людей на життя суспільства та політику держави.

Політичні партії після Другої світової війни прилаштовувалися до нових реалій. Партії поступово позбулися ознак закритих клубів. На виборах симпатії європейців здобули партії та політичні діячі, які не скомпрометували себе бездіяльністю або й співпрацею з нацизмом і фашизмом у роки війни, не підтримували авторитарні режими. Найвпливовішими стали консервативні, ліберальні, християнські та соціал-демократичні партії. Вплив комуністичних партій послаблювався.

У США та Європі в післявоєнний час, особливо в 1960-і роки, не баченого раніше розмаху набули рухи за громадянські права. У США символом боротьби проти расової дискримінації став М. Л. Кінг.

Молодіжні виступи наприкінці 1960-х років у країнах Західної Європи (зокрема, події у Франції) і навіть у країнах радянського блоку, рух хіпі й інші молодіжні акції засвідчили, що молодь шукає нові орієнтири. Виклик, який кинули консервативному «суспільству споживання» молоді бунтівники 1960-х років, підхопили наступні покоління.

Авторитарні режими в Іспанії, Греції та Португалії були аномальним явищем на тлі широкого демократичного руху в Європі. Демократичні перетворення в Іспанії після смерті Ф. Франко, «Революція гвоздик» у Португалії та повалення диктатури «чорних полковників» у Греції знищили явище авторитаризму в західній частині Європейського континенту.

З часом соціальні проблеми в західноєвропейських країнах послабилися, натомість з'явилося чимало інших, зокрема зростання міграції, тероризм.

Складним випробуванням для ряду країн (Канада, Велика Британія, Іспанія та ін.) стали виклики, пов'язані з національними, конфесійними, мовними питаннями, а також забезпечення рівноправності жінок і чоловіків, толерантне ставлення до конфесійних, мовних, сексуальних та інших меншин. Ці питання залишаються актуальними донині.

Наприкінці першого двадцятиліття XXI ст. ідея об'єднаної Європи зіткнулася з новими серйозними викликами, зокрема з наміром Великої Британії вийти зі складу Європейського Союзу (брексіт).

Після розпаду Радянського Союзу світ перестав бути біполярним. Провідною країною світу залишаються Сполучені Штати Америки, проте статусу світового лідера прагне також Китай, зростає роль у світі Індії та інших держав.

Сучасне суспільство — це постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Стрімкий розвиток інформаційних технологій приводить до занепаду традиційних галузей господарства й запровадження нових технологічних процесів, автоматизації та комп'ютеризації, скорочення частки фізичної праці й зростання відсотка працівників сфери послуг.

Унаслідок впровадження інноваційних технологій зросли продуктивність та якість праці, а отже, збільшилося сукупне національне багатство, що допомагає досягти високого рівня соціальної захищеності громадян. Прикладами ефективних, орієнтованих на потреби людини, економічних моделей вважають шведську та німецьку моделі соціального господарства.

Зміни в економіці, зумовлені розгортанням науково-технічної революції (НТР), передбачають підвищення професійного й освітнього рівня населення, що потребує реформування системи освіти.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно