Руйнування та падіння республіканського ладу в Римі
- 27-04-2022, 12:10
- 497
6 Клас , Всесвітня історія 6 клас Голованов (інтегрований курс) 2019
§ 39. Руйнування та падіння республіканського ладу в Римі
Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.
- 1. Консул
- 2. Республіка
- 3. Тріумф
- а) від латин. «справа народу», форма державного управління через урядовців, яких обрав народ
- б) найвища винагорода Римської республіки, урочистий проїзд полководця вулицями Рима в супроводі всього війська
- в) титул кожної з двох виборних найвищих урядових осіб, а також той, хто мав цей титул
1. Диктатура Луція Корнелія Сулли
Початок І ст. до н. е. позначився загостренням боротьби між оптиматами та популярами. Консул Гай Марій, прибічник популярів, командував римським військом у війні з понтійським царем Мітридатом VI (132-63 рр. до н. е.).
Один з оптиматів, Луцій Корнелій Сулла, відзначився в цій війні. Його обрали консулом у 88 р. до н. е., і він очолив армію. Але популяри, політичні противники Сулли, домоглись усунення його від командування. Сулла вдався до рішучих дій — з військом рушив на Рим і штурмом оволодів містом. Розпочалася боротьба проти Марія та його прибічників, у якій Сулла здобув перемогу.
ОПТИМАТИ — захисники інтересів аристократії.
ПОПУЛЯРИ — представники інтересів плебеїв, які бажали повернення реформ Гракхів.
Луцій Корнелій Сулла
ПРОСКРИПЦІЇ (від латин. «згідно із записом») — страта осіб, зазначених у списку.
Ставши у 82 р. до н. е. диктатором Риму на необмежений термін, Сулла почав винищувати своїх ворогів — популярів. Було складено списки ворогів держави, за якими під час проскрипцій стратили сотні знатних римлян. Їхнє майно перейшло до Сулли. Диктатор обдаровував усіх, хто вказував, де переховуються його вороги. Рабів страчених римлян відпускали на волю. Так, Сулла своїм указом звільнив 10 000 рабів, яких назвали Корнеліями. (За римським звичаєм, вільновідпущеники прибирали родове ім'я свого визволителя). Разом із ворогами Сулли вбили тисячі невинних людей, на майно котрих зазіхали диктатор і його прибічники.
Три роки римляни жили в страху, щодня відбувалася різанина з найменшої примхи диктатора. Але люмпен-пролетарі отримували від нього дарунки, подачки, видовища, дармові пригощання. Тому вони були задоволені такими порядками.
За правління Сулли значно зміцніли позиції аристократії. Коміції та трибуни були позбавлені будь-якої влади. Єдиним державним органом залишився сенат, оплот аристократії. Але політика Сулли в інтересах маленької групи рабовласників зазнала невдачі, тому в 79 р. до н. е. диктатор склав повноваження. Самоусунувшись від влади, він подався до одного зі своїх розкішних маєтків, де невдовзі помер.
2. Повстання Спартака
Спартак
Лише в Римі були особливі раби — гладіатори. Добре навчені володінню зброєю, вони розважали глядачів у цирках смертельними двобоями. У 74 р. до н. е. спалахнув заколот гладіаторів. Під проводом Спартака, фракійця за походженням, повсталі подалися на гору Везувій. До них приєднувалися все нові й нові загони рабів-утікачів. Спартак сформував за римським зразком армію, організовану та дисципліновану, і розпочав проти Риму війну. Армія повсталих поступово зросла до 70 тисяч вояків — умілих, добре організованих бійців. Спартак задумав вивести товаришів з Італії через Альпи й відпустити їх у рідні землі. Це йому майже вдалося. Завдаючи поразки державним військам, які виступили проти нього, Спартак звільнив шлях на Альпи.
Однак армія його не захотіла залишити Італію, мабуть, заради помсти гнобителям і багатої здобичі. Спартак розумів, що не переможе Рим, але не покинув товаришів. На повсталих рушили з різних боків три армії, які очолювали видатні римські полководці: Красс, Помпей і Лукулл. Спартак вирішив розбити їхні армії поодинці, поки вони не з'єдналися. Він першим завдав удару військам Красса в 71 р. до н. е. У шаленій битві армію рабів було розгромлено. Сам Спартак героїчно загинув, отримавши такі поранення, що після битви розпізнати його тіло було неможливо. Армії Помпея та Лукулла винищили й полонили більшість спартаківців. Шість тисяч полонених Красс наказав розіп'ясти на хрестах уздовж дороги з Капуї до Рима. Але залишки війська Спартака ще кілька років чинили опір. Римська держава змогла знайти сили придушити повстання рабів. Рабовласницький лад у Римі на той час ще не вичерпав усіх можливостей для розвитку. Красс і Помпей були обрані консулами на 70-й р. до н. е.
3. Перший тріумвірат
ТРІУМВІРАТ — від латин. «союз трьох мужів».
ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА — війна між громадянами однієї держави за владу.
Як ми вже знаємо, військова реформа Гая Марія в 103 р. до н. е. зробила полководців впливовою силою в політичному житті Риму. Тепер став можливим союз трьох видатних римських полководців, який склався в 60 р. до н. е. До нього увійшли Гай Юлій Цезар, Марк Ліциній Красс і Гней Помпей.
В історії цей союз отримав назву Перший тріумвірат. Кожен із союзників прагнув своєї мети й допомоги товаришів у її досягненні. Зокрема, Помпей і Красс посприяли Цезарю стати консулом, а він домігся від сенату законів у інтересах тріумівірів. Відтак Цезар став претором провінції Нарбонська Галлія, де розпочав десятирічну війну і підкорив Галлію (нині — Франція, Бельгія, Нідерланди та частина Німеччини).
Поки Цезар воював у Галлії, тріумвірат розпався. Красс вирушив у Межиріччя війною проти парфян і загинув там у 54 р. до н. е. Помпей фактично став диктатором Риму й політичним суперником Цезаря. Між двома полководцями й державними діячами зростала ворожнеча, яка мала перейти у відкриту громадянську війну.
4. Установлення диктатури Гая Юлія Цезаря
Ситуація в державі значно загострилася, коли закінчився термін правління Цезаря в Галлії. Відбулося зіткнення інтересів окремих угруповань римської аристократії. Республіканський лад переживав гостру політичну кризу.
Юлій Цезар мав повернутися до Італії, розпустити на кордоні військо й приватною особою прибути до Рима та прозвітувати сенату. Політичні вороги на чолі з Помпеєм чекали цього, щоб віддати Цезаря під суд. Але той розумів, що такі події зруйнують його мрії про верховну владу. Тому він несподівано для всіх 10 січня 49 р. до н. е. з одним легіоном перейшов кордон (р. Рубікон) і опинився на землях Риму. Це було порушенням закону й означало початок війни.
У серпні 48 р. до н. е. в битві під Фарсалом (Греція) Цезар переміг Помпея, який втік до Єгипту, сподіваючись знайти захист у Птолемея ХІІ. Але на той час цар Єгипту вже помер, а за його трон сперечалися син і дочка — Птолемей XIII і Клеопатра. Переміг Птолемей XIII. Щоб не сваритися із Цезарем, він наказав убити Помпея.
Цезар, прибувши з військом до Єгипту слідом за Помпеєм, боровся за трон на боці Клеопатри. Під час війни Птолемей ХІІІ загинув, а Клеопатру проголосили царицею. Цезар провів у Александрії кілька місяців, потім вирушив до Сирії проти сина Мітридата VI Фарнака, який зазіхав на римські володіння в Азії. Війна тривала сорок днів. Дуже швидко Цезар розбив Фарнака, про що відзвітував сенату в трьох словах: «Прийшов, побачив, переміг!»
Гай Юлій Цезар
ДИКТАТУРА — у Стародавньому Римі — надзвичайні повноваження, влада або період влади диктатора.
ПОНТИФІК — верховний жрець божества. Понтифіки об'єднувалися в найвищу жрецьку колегію в Стародавньому Римі (колегії понтифіків).
Плутарх про Цезаря — за посиланням https://is.gd/WwTwpr або за QR-кодом
Криза республіки в Римі досягла максимуму. Народовладдя зійшло нанівець. Настав час одноосібних диктаторів. Повернувшись до Рима, Цезар святкував чотири тріумфи: галльський, єгипетський, азіатський і африканський.
А в Іспанії тим часом зібралася армія на чолі зі синами Помпея — Гнеєм і Секстом. Цезар знову мав воювати. У 45 р. до н. е. біля міста Мунда відбулася битва. Переміг Цезар. Гней загинув, Секст врятувався і зник із виру подій. Громадянська війна закінчилася. Цезар залишився диктатором.
Ставши диктатором, Цезар обійняв кілька магістратур: народного трибуна, консула, цензора, претора. До того ж ще зі 63 р. до н. е. він був верховним понтифіком Риму.
У 44 р. до н. е. його було проголошено одвічним диктатором. Як цензор він мав право визначати склад сенату. Як народний трибун — накладати «вето» на декрети. Народні збори втратили силу, хоч їх і скликали час від часу. За кілька місяців Цезар здійснив реформи: упорядкував систему управління та збирання податків, збільшив кількість магістратур, що послабило роль кожної з них. У 45 р. він запровадив сонячний календар замість місячного, який було названо «юліанським». Прагнучи примиритися з противниками, Цезар підкреслював свою доброзичливість до всіх. Гасла «милосердя та злагода» він неухильно дотримувався: помилував ворогів, запобігав перед міським плебсом, щоб здобути його прихильність.
Але серед оптиматів проти Цезаря визрівала змова більш як 60 сенаторів на чолі з Брутом і Кассієм. Змовники вважали, що Цезар становить загрозу для Республіки; варто його усунути й обрати на кожну магістратуру окремих осіб, як повернуться старі добрі часи розквіту. Заколотники неспроможні були зрозуміти, що республіканський лад вичерпав свої можливості. Криза Республіки полягала в тому, що Рим з невеликого полісу перетворився на велику державу, яка володіла половиною світу, підкоривши інші народи.
Вузлики на пам'ять: «Стародавній Рим у VIII—I ст. до н. е.» — за посиланням https://is.gd/O7LDyC або за QR-кодом
Республіканська форма правління не відповідала такому становищу. Часи Республіки завершувалися. 15 березня 44 р. до н. е. під час засідання в сенаті заколотники вбили Цезаря на очах сенаторів.
- 1. Інтереси яких верств суспільства захищав Сулла?
- 2. Чи прагнули повсталі раби повалити рабовласництво? Якою була їхня мета?
- 3. До яких наслідків міг призвести таємний союз римських полководців?
- 4. Назвіть дати початку та закінчення таких подій: а) реформи Гракхів; б) диктатура Сулли; в) повстання Спартака; г) Перший тріумвірат.
- 5. Чому політичний союз Цезаря, Красса і Помпея був можливий тільки в І ст. до н. е.? Як він називався і на які сили спирався?
- 6. З якої причини та з якою метою вбили Цезаря? Чи досягли заколотники цим убивством наміченої мети?
Коментарі (0)