Непростими були відносини венедів із готами: то вони мирно співіснували, то спільно брали участь у походах на володіння Римської імперії, а часом воювали між собою. Так, у IV ст. готський король Германаріх рушив з військом проти венедів і підкорив їх (щоправда, ненадовго). Готська навала розколола венедів на східну та західну групи: склавинів, які оселилися в Межиріччі Дністра і Дунаю, та антів, які зайняли території між Дунаєм і Сіверським Дінцем.

Ось як описує слов’ян середини І тис. Йордан: «...Починаючи від місця народження Вістули (тобто Вісли), на безмежних просторах розташувалося багатолюдне плем’я венедів. Хоч їх назва тепер міняється відповідно до різних родів і місцевостей, все ж переважно вони називаються склавинами й антами... Германаріх направив військо проти венедів. Останні, хоч і заслуговують на презирство через слабку зброю, однак могутні завдяки своїй чисельності... Ці венеди походять від одного кореня і сьогодні відомі під трьома іменами: венедів, антів і склавинів».

Наприкінці IV ст. у Північне Причорномор’я вдерлося велике об’єднання кочових племен, основу якого становили гуни. Зазнавши від них поразки, більшість готів переселилися на окраїни Римської імперії (Середній Дунай), невелика їх частина залишилася в Криму. Гуни рушили на захід і дійшли до кордонів Римської імперії. Найбільшої могутності, як вам відомо, гуни досягли за часів Аттіли. 451 р. у битві на Каталаунських полях вони зазнали жорстокої поразки від римської армії. Остаточно гунський союз розпався після смерті Аттіли в 453 р. Після цього в Північному Причорномор’ї та Подунав’ї посилилися позиції слов’ян.

2. Що робили давні слов’яни після розгрому гунів?

«Тепер вони (слов’яни) бушують повсюдно...», - писав Йордан про давніх слов’ян, які позбулися гунської залежності. Насамперед їх приваблювала багата Візантійська імперія. З початку VI ст. давньослов’янські племена майже щороку нападали на візантійські провінції і захоплювали багату здобич. Так звані балканські війни були продовженням Великого переселення народів.

Візантійські імператори вперто боронили свої землі від наступу слов’ян, однак нічого не могли вдіяти й змушені були дати дозвіл слов’янам селитися на Балканах. У VI-VII ст. слов’янські племена антів поширюються по всьому Балканському півострову і навіть з’являються в Малій Азії. Іоанн з Ефесу (VI ст.) зазначав, що «народ слов’ян... пройшов через всю Елладу, і по країні Фессалоніка, і по фракійських провінціях... Вони спустошили та спалили їх (міста і фортеці), взяли полонених і стали господарями на землі... Вони стали багаті, мають золото та срібло, табуни коней і багато зброї. Вони навчилися вести війну краще, ніж римляни...». «Зіслов’янилася вся наша земля і стала варварською», - підсумовував один із візантійських імператорів.

• Поміркуйте!

Якими були відносини давніх слов’ян з Візантійською імперією? Що відомо про аварів? Яку роль вони відіграли в історії антів?