Римська імперія в І–ІІ ст. н. е.
- 27-04-2022, 12:11
- 479
6 Клас , Всесвітня історія 6 клас Голованов (інтегрований курс) 2019
§ 41. Римська імперія в І–ІІ ст. н. е.
Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.
- 1. Імперія
- 2. Легіонер
- 3. Титул
- 4. Закон
- а) воїн, солдат, який належав до найбільшого бойового з'єднання Стародавнього Риму
- б) звання, надане комусь на знак визнання його заслуг, високого громадського становища тощо
- в) загальнообов'язкове правило для громадян країни
- г) держава, утворена з країн, які підкорила країна-завойовниця
1. Правління династій Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв
Октавіан Август, який належав до роду Юліїв (бо його всиновив Юлій Цезар), започаткував династію Юліїв. Після його смерті імператором став Тиберій (14-37 рр.). Надзвичайно жорстокий і мстивий, він усе життя боявся замаху від сенаторів. За найменшою підозрою будь-хто, особливо із сенаторів, підлягав знищенню. За таких умов дуже поширилися доноси. Тиберій ухвалив закон «Про образу величності», за яким карали кожного, хто зневажливо проказав хоча б слово про імператора. Такі безглузді вчинки Тиберія сильно розхитали його владу.
Серед сенаторів справді виникла змова, вони готували державний заколот, розпочалися бунти легіонів у Германії та Іллірії. Тиберій, ошаленівши від жаху, зосередив у Римі преторіанські когорти, збудував для них табір на околиці міста. Народні збори зовсім не скликав. Відтак сховався у своєму маєтку, де згодом і помер.
У 37 р. імператором було проголошено Гая Цезаря, якого всиновив Тиберій. Його батько Германік був військовим начальником, і майбутній імператор усе дитинство провів у таборах поміж солдатами. Легіонери дали йому прізвисько «калігула» (чобіток). Новий імператор правив лише чотири роки (37-41 рр.). Калігула влаштовував нескінченні свята і пригощання для міської бідноти задля її прихильності, іноді перевдягався рабом, тинявся вулицями й пиячив з люмпенами. Він швидко розтринькав гроші, які заощадив Тиберій.
Завдяки вилученню маєтків римської знаті Калігула прагнув відновити спустошену державну скарбницю. Аристократів і багатіїв піддавали страті за найменшим приводом, а їхнє майно потрапляло до рук імператора. Так не могло тривати довго — сенатори й офіцери вчинили заколот. Імператора було вбито в його палаці.
Преторіанці, які нишпорили, шукаючи вбивць імператора, в одній з кімнат знайшли під ліжком переляканого Клавдія, який був родичем Октавіана Августа. Як єдиного нащадка імператорського роду його проголосили імператором.
За часи правління Клавдія (41-54 рр.) система влади й управління зміцніла. Імператорська влада придушувала найменші спроби відновити республіканський лад. Розлючені сенатори не бажали миритися зі свавіллям Клавдія. Вони вже не прагнули відновити республіканський лад, а мріяли лише замінити Клавдія новим імператором.
Клавдія було отруєно, а імператором став усиновлений ним 17-річний Нерон (54-68 рр.). Розбещений, вередливий, він більше цікавився поезією та театром. Державними справами переймалася його мати Агрипина, яка колись сприяла отруєнню Клавдія з метою відкрити шлях до влади сину. Нерон був не рідним сином Клавдія і не мав би права успадкувати його владу. Нерона прагнули контролювати його вихователь Сенека й Афраній Бур — командир преторіанців. Вони сподівалися, що Нерон буде слухняним. Певний час це їм удавалося. Поступово опікуни Нерона в боротьбі за владу знищили один одного: вбили Агрипину (58 р.), Афранія Бура (62 р.).
У 64 р. в Римі сталася пожежа, яка тривала шість днів. Половина міста згоріла дотла. Римом поповзли чутки, що місто було підпалено нібито за наказом Нерона, який хотів помилуватися видовищем. Щоб чутки вщухли, імператор піддав тортурам і стратам іноземців, шанувальників східних релігій, у тому числі християн.
У 68 р. проти Нерона спалахнуло повстання. Він утік і згодом укоротив собі віку, наказавши рабові вбити себе. Правління династії Юліїв-Клавдіїв завершилося.
Повсталі проголосили імператором Сервія Сульпіція Гальбу — представника римської знаті. Він прибув до Рима й відразу ж почав знищувати прибічників Нерона, відбирати дарунки, надані солдатам. Невдовзі розчарував прихильників, і в 69 р. його вбили. Отон, який очолював змову, пробув імператором кілька місяців. Його легіони розбив легат Германії Авл Віттелій, який був при владі менше року. Місце його посів Флавій Веспасіан (69-79 рр.). За його тривалого правління в імперії панував відносний спокій. Імператор налагодив відносини і зі своїм сенатом, і з сусідніми народами. Стриманість Веспасіана у витратах поліпшила фінансові справи держави.
Його син — Тит Флавій (79-81 рр.) продовжував політику батька, зміцнюючи владу в провінціях. Правління Флавія позначилося значним будівництвом у столиці. У серпні 79 р. в Італії сталося стихійне лихо — виверження вулкана Везувія. Загинуло кілька квітучих італійських міст (Помпея, Геркуланум, Стаббії). Під час археологічних розкопок у ХХ ст. Помпея була звільнена з-під великого нашарування попелу й постала перед очима наших сучасників майже неушкодженою.
На троні Тита змінив його брат — Доміціан (81-96 рр.), якого посадили на трон преторіанці. Доміціан спирався тільки на підтримку своєї гвардії, боявся заколотів і повстань. Боротьбу із сенатом за владу маскували святкуваннями в цирках, роздачею дарунків бідноті та преторіанцям. Великі витрати спустошили державну скарбницю. Авторитет імператора похитнувся через воєнні невдачі. У 96 р. унаслідок сенаторської змови Доміціана вбили. З його смертю припинилася династія Флавіїв.
На початку нашої ери розпочався занепад рабовласництва. Праця рабів гальмувала розвиток техніки та господарства, що перешкоджало зростанню продуктивності праці — умови історичного розвитку.
ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ — швидкість вироблення продукції виробниками.
КОЛОНИ — дрібні орендарі землі, які згодом ставали залежними, а потім кріпаками.
Раби не були зацікавлені в результатах своєї праці. Усе, що вони виробляли, належало господареві. Тому раби прагнули завдати збитків панові: потайки псували знаряддя праці й вироби, калічили худобу тощо. Для контролю за ними були потрібні наглядачі, не залучені до праці, на їх утримання також необхідні кошти. Праця рабів стала невигідною.
У пошуках виходу рабовласники прагнули економічно зацікавити рабів. Дехто надавав рабам землю, залишаючи їм певну частку виробленого продукту. Раби могли збудувати собі житло й вести господарство для власних потреб. Їх називали «рабами з халупами». У провінціях найманих робітників перетворювали на колонів. Іноді раби, які накопичили гроші у власному господарстві, могли купити собі волю. Тоді вони ставали вільними селянами або йшли в місто, щоб жити з ремесла чи торгівлі.
2. Династії Антонінів
Місце Доміціана посів найстаріший із сенаторів — Марк Кокцей Нерва (9698 рр.). Він припинив переслідування аристократів, покарав донощиків, наділив землею найбідніших громадян. Але його владарювання спричинило масове незадоволення армії. Тому він змушений був передати владу намісникові Германії — Марку Ульпієві Траяну (96-117 рр.). Своєю політикою Траян прагнув підтримувати дружні відносини із сенатом, у якому тепер були представники не лише давньоримської, а й провінційної знаті. Він поновив діяльність коміцій і підтримував авторитет магістратів. Його правління позначилося завойовницькими успіхами. У 106 р. Траян підкорив даків, розпочав війну з парфянами. В імперії запанував відносний спокій. Активно розвивалася торгівля, було відновлено мережу шляхів, припинилися доноси та конфіскації. Після смерті імператора в 117 р. сенат ще тривалий час згадував його правління. Імперія за часів Траяна вела завойовницькі війни чи не востаннє. Відтепер їй належало перейти до оборони проти наступу варварів.
Колона Траяна в Римі. Сучасний вигляд
Марк Аврелій
Новий імператор Публій Елій Адріан (117-138 рр.) завершив війну з парфянами й домігся значних успіхів у завоюванні Британії. За часи його правління римляни спорудили в Британії величезний оборонний вал, залишки якого збереглися до наших часів (Адріанів вал). Оскільки він не мав дітей, то своїм наступником зробив Тита Аврелія Антоніна, який правив під іменем Антоніна Пія (138-161 рр.).
У цей період війни тривали в різних прикордонних краях. У Британії римляни просунулися на північ від валу Адріана; на півдні здійснили походи в Мавританію. Було відбито також напади германських племен. У країні панували спокій і лад. Сенатори прозвали імператора Пієм — тобто «доброчесним». Владу від нього успадкував прийомний син Марк Аврелій (161-180 рр.).
Йому довелося вести напружену боротьбу на східних кордонах, зокрема в долині Дунаю, а також на півночі Італії та в Єгипті. Активна зовнішня політика імператора не заважала йому захоплюватися філософією. Своє життя імператор провів здебільшого у військових таборах. Коли в армії спалахнула епідемія чуми, Марк Аврелій перебував у прикордонній фортеці Віндобон (сучасний Відень). Захворівши на чуму, імператор помер у 180 р. Влада перейшла до його сина Коммода (180-192 рр.).
Жорстока й підступна вдача нового імператора принесла багато страждань Римській державі. Повна протилежність своєму батькові, Коммод відзначався жорстокістю, прагнучи прославитись як боєць-гладіатор. Життя його минало серед утіх, розваг, марнотратства. Щоб зменшити незадоволення в армії, Коммод збільшив платню воякам, однак це швидко вичерпало державну скарбницю. Коммод намагався виправити становище, відбираючи маєтки в багатіїв, але все було марно. У 189 р. в Римі спалахнули заворушення, розпочався голод. Під час заколоту 31 грудня 192 р. імператора Коммода вбили. На цьому припинилася династія Антонінів.
Період відносного спокою Римської імперії завершився.
- 1. Що таке принципат? Яка різниця між принципатом і республікою? 2. Назвіть роки правління Августа.
- 3. Перерахуйте нові провінції, утворені за правління Октавіана.
- 4. Чим принципат Октавіана відрізнявся від диктатури Цезаря?
- 5. У чому полягають причини кризи рабовласницького ладу? Яких заходів уживали рабовласники для заохочення рабів до праці?
- 6. Хто належав до династії Антонінів?
- 7. Чим можна пояснити часту зміну імператорів при владі?
- 8. Якого імператора ви підтримували б, якби жили в Стародавньому Римі? Чому?
- 9. Якими були основні результати розвитку імперії в І-ІІ ст.?
Коментарі (0)