1. Природні умови Стародавнього Китаю

На північному сході від Індії розташована країна, яку ми називаємо Китай. На заході країни лежать гори та пустелі, на півночі — степи, на півдні — гори, вкриті тропічними лісами. Зі сходу та півдня Китай омивається морями Тихого океану.

Найсприятливішою для виникнення цивілізації була Східно-Китайська рівнина. Там протікають дві великі ріки: Хуанхе (Жовта) і Янцзи (Блакитна). Ці ріки схожі на Тигр і Євфрат; вони дуже бурхливі, несуть багато мулу і піску, часто і несподівано розливаються. Своє ім’я Хуанхе отримала через колір води в ній.

У ріці було багато риби, а в густих лісах, які в стародавні віки вкривали більшу частину Китаю, — безліч дичини. У горах Китаю було багато корисних копалин.

2. Перші держави

Клімат у Китаї суворіший, ніж в Месопотамії або в Єгипті, бувають дуже холодні зими, дмуть різкі вітри. Ґрунти важче піддаються обробці. Тому перші поселення хліборобів з’явилися в долині Хуанхе лише в V тис. до н.е.

Посуд часів держави Шан-Інь

У Стародавньому Китаї, як і в Дворіччі, й Давньому Єгипті, зародження цивілізації було пов’язане з виникненням перших міст-держав, що воювали між собою.

Так, у середині II тис. до н.е. в середній течії Хуанхе з’явилась держава Шан (за назвою панівного племені), сусідні племена називали її Інь. Тому першу державу найчастіше називають Шан-Інь.

Основним заняттям жителів країни було зрошувальне землеробство. Вирощувалося просо, пшениця, рис, а також городні та садові культури. Зрошували поля за допомогою відвідних каналів від водойми або з колодязів. Землю обробляли бронзовими знаряддями. Шанці вирощували шовковицю, листям якої відгодовували тутового шовкопряда (шовковичних черв’яків). Шовкові тканини в цей час стають широковідомими.

Високого розвитку досягло ремесло. У руїнах столиці археологи відшукали залишки майстерні, у якій виготовляли бронзові вироби. Високого рівня сягнуло виробництво кераміки. Шанцям уже був відомий гончарний круг. Будинки і навіть палаци споруджували з дерева.

На чолі держави стояв верховний правитель — ван. Він керував військовими походами, будівництвом каналів та дамб, здійснював жертвопринесення (був головним жерцем).

Царство Шан-Інь існувало недовго. Підкорені племена часто повставали, кочівники робили спустошливі набіги. Наприкінці II тис. до н.е. держава Шан-Інь занепала, і близько 1000 року до н.е. її завоювали західні кочівники — чжоу.

3. Царство Чжоу та його занепад

Чжоу були скотарями та хліборобами й вели напівкочовий спосіб життя (подібно до аріїв). Захопивши землі Шан, вони заснували свою державу — Чжоу.

Спочатку життя людей у царстві Чжоу мало відрізнялося від їхнього життя в період Шан-Інь. Поступово освоювались нові землі, будувались міста. У VI-V ст. до н.е. китайці навчилися добувати й обробляти залізо. Завдяки використанню залізних знарядь праці стало можливим освоєння нових, далеких від річок земель. Було вирубано і спалено під ріллю густі ліси, що вкривали долини річки Янцзи.

Посуд часів держави Чжоу

Завдяки залізним знаряддям оранка стала глибшою, поліпшилася техніка обробітку полів. У цей період починають застосовувати добрива. Вища врожайність полів стала причиною загального процвітання країни.

Подальшого розвитку набуло ремесло, особливо — виготовлення шовкових тканин і виробів із них, у цей період пожвавилась торгівля. У VI ст. до н.е. з’явилися вже металеві гроші.

Правителі областей з часом дедалі більше перетворювалися із царських намісників на самостійних царьків. Деякі з них стали могутнішими, ніж цар, який насправді розпоряджався лише на невеликій території навколо столиці. Згодом держава розпалася на декілька царств, які воювали між собою.

IV і III ст. до н.е. називають в історії Китаю часом «Воюючих царств» (Чжан Го). Війни були такими тривалими і кровопролитними, що, як зазначають документи, у них гинули цілі армії та безліч мирного населення. За панування в країні боролися головним чином правителі семи найбільших областей.

У IV ст. до н.е. в царстві Цинь були здійснені важливі реформи. Проведені вони були за порадою Циньського сановника Шан Яна. Проведення реформ дало змогу зібрати великі кошти, які допомогли провести ряд змін в армії. Вони споряджалися залізною зброєю (раніше була бронзова). Замість бойових колісниць вводилась більш рухлива і швидка наймана кіннота. Завдяки реформам Шан Яна військо царства Цинь стало сильнішим за армії інших китайських царств.

У IV ст. до н.е. царство Цинь стало наймогутнішим серед усіх інших великих царств і вело боротьбу за панування в усьому Китаї.

4. Китайські мудреці. Конфуцій

У Давньому Китаї дуже шанували вчених людей. У VI ст. до н.е. в одній із китайських держав жив мудрець Лао Цзи. Він створив вчення про дао — шлях природи й людини. Це вчення називають даосизмом. Лао Цзи вчив, що людина повинна жити відповідно до законів природи, не чинити зла. Він засуджував гноблення одних людей іншими, виступав проти багатства й розкоші. Мудрець вважав, що правителі повинні дбати про своїх підданих.

Його молодший сучасник Конфуцій (китайською — Кун Цзи) став найвідомішим мудрецем в історії Китаю. До цих пір багато китайців живуть за його ученням. Вчення Конфуція називається конфуціанством.

Лао Цзи

Конфуцій

Народився Конфуцій у 551 р. до н.е. Незважаючи на скромний достаток, маленький Кун (Конфуцій) старанно вчився. А коли став дорослим, його призначили наглядачем комор і державних земель. Свої обов’язки він виконував сумлінно. Крім того, він збирав перекази про давнину. Уже в 30 років Конфуцій створив першу в Китаї приватну школу. Слава про його розум та добре виховання ширилася по країні. Він став поважним учителем. Учні Конфуція викладали його вчення у вигляді їхніх бесід з учителем. Пізніше вони були зібрані в 13 книг. Найвизначнішою з них є «Луньюй» («Бесіди і судження учителя Кун Фу-Цзи (Конфуція) з численними учнями»).