Соціальну еліту Давнього Єгипту становили фараон, царедворці (переважно царські родичі), місцева знать, жрецька верхівка. Фараонові належали величезні маєтності. Він надавав володіння своїм вельможам у службове користування. Селяни, які жили на цих землях, були зобов’язані працювати на вельмож.

Хліборобів, ремісників, рибалок, пивоварів, птахоловів у фараонових господарствах, маєтках вельмож і храмах називали меретами. Працівників на полях об’єднували в робочі загони, за якими наглядали чиновники. Щодня мерети отримували уроки — норми виробітку, за невиконання яких карали бамбуковими киями. Власних господарств мерети не мали, а жили із заробітку — платили їм виробленими ними ж товарами.

Незначний відсоток єгипетських селян було звільнено від примусових робіт на вельмож, натомість вони будували царські гробниці, храми, іригаційні споруди тощо і сплачували податок за користування землею та водою для її зрошення.

Найважче жилося рабам. Вони не мали ані прав, ані майна. Наглядачі поводилися з ними жорстоко, а вкрай важка праця робила їхнє становище нестерпним. Їх називали живими мерцями або живими для вбивства. Імовірно, рабами були переважно військовополонені. У рабство потрапляли також бідні селяни за борги і злочинці. Раби працювали здебільшого на важких земляних роботах, у копальнях, на будівництві.

Розгляньте зображення соціальної піраміди. Запишіть у зошит назви її рівнів у порядку від найнижчого до найвищого. Поясніть, за яким принципом вони розташовані.