«Мандрівочка — рідна тіточка». «Трійця лих»

У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти. слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї, бербери, тюрки, левантинці та ін.). У V—XI ст. племена і народності Європи вже добряче перемішалися між собою.

Середньовічна людність була непосидючою. Міряли ногами Європу купці, школярі, студенти (шукали, де краща монастирська школа чи університет), жебраки, волоцюги, монахи, прочани, майстри, художники, піснярі та ін. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами. Найбільшим міграційним рухом у середньовічній Європі було Велике переселення народів IV— VII ст., яке докорінно змінило її історичну карту.

Міграції, міграційні рухи — масові переселення людей.

Міграції були для корінного люду справжньою карою небесною, змушували багатьох утікати світ за очі. Середньовічний монах повідомляв, що після нашестя франків уціліла хіба що земля, та й то лише тому, що франки не могли прихопити її з собою. Франки багатьох людей погнали в полон, причому попутно продавали їх у рабство.

Змінювали склад і кількість населення в Європі також страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Середньовічні медики нічого не знали про справжню природу хвороб, тому своїм «лікуванням» більше завдавали шкоди хворим, ніж допомагали їм. Вони були безсилими проти сухот, сибірки, жовтяниці, малярії, дизентерії, черевного тифу та інших смертельних недуг. Дошкуляла багатьом середньовічним людям страшна проказа, яка перетворювала людину на живий труп. Але найстрашнішою хворобою середньовіччя залишалася чума, єдиним порятунком від якої аж до XVIII ст. служила поспішна втеча якнайдалі із зараженої місцевості. В народній пам’яті надовго закарбувалися моторошні спогади про «чорну смерть» — епідемію чуми, яка вразила Європу в 1347—1350 рр. і вигубила в окремих країнах від чверті до половини населення.

Джерело

XIV ст. Середньовічний автор про «чорну смерть» на Сицилії в 1347 р.

І ось у жовтні 1347 року в порту містa Мессіни причалили генуезці... [Вони] принесли з собою хворобу, яка пронизала їх до кісток, та таку, що всі, хто розмовляв з ким-небудь із них, був уражений цією смертельною недугою; смерті ж цієї, що вражала миттєво, абсолютно неможливо було уникнути... Здогадавшись, що несподіваний мор звалився на них через прибуття у порт генуезьких галер, жителі Мессіни спішно прогнали їх з міського порту, проте смертельний бич не полишив цього міста, і воно повністю вимерло... Трупи залишалися в будинках, і жоден священик, жоден родич — хай би то був син, батько або хтось із близьких — не наважувалися увійти туди... Будинки померлих стояли відкритими з усіма скарбами, грошима і коштовностями; якщо хтось хотів увійти туди, ніхто йому не ставав на заваді...

Жителі Мессіни, вражені цим жахливим і нечуваним лихом, воліли полишити місто, аніж померти в ньому...

Вони розбрелися по всій Сицилії... (тому інші) міста... подібно до Мессіни, були охоплені тією ж чумою...

1. Через що епідемія чуми вразила Мессіну? Що сприяло поширенню цієї хвороби?

2 Поміркуй, які можливості відкривала епідемія для тих, хто прагнув будь-що розбагатіти?

Страх перед епідемією нерідко спонукав людей до божевільних вчинків. Так, поширювалися безглузді чутки, буцімто це євреї отруїли криниці, щоб вигубити християн. У західноєвропейських країнах, особливо в Німеччині, почалися жахливі погроми євреїв. Рятуючи своє життя і майно, євреї подалися до Східної Європи, але й тамтешній люд ставився до них не надто приязно.

«Чорна смерть» ледь не переполовинила населення Західної Європи. Вона позначилася й на її господарському житті. Були відчайдушні люди, які забирали майно тих, хто помер від епідемії, й наживали собі казкові багатства. Вони перетворилися на купців і банкірів, що посприяло розвитку торгівлі. Більше почати торгувати своєю продукцією селяни.

Стримували ріст населення Європи і війни, без яких важко собі уявити європейське середньовіччя. Підраховано, що внаслідок Великого переселення народів та численних воєн і повстань у середньовічній Європі загинуло близько третини дорослого населення.

Не милувати людей також голодомори — звичне явище в житті Європи. В Х—ХІ ст. кожен третій-четвертий рік був неврожайним. Хронічне недоїдання виснажувало людський організм, тому він легко піддавався різним недугам.

Жили середньовічні європейці недовго, бо надто часто ставати жертвами воєн, смертельних недуг і голодоморів. Середня тривалість життя ледве досягала 40—45 років для чоловіків і 35 років для жінок (жінки часто помирати від пологів). Найдовше, до 60 років і більше, жили королі, духовні особи, богослови.

Впродовж середніх віків кількість населення в Західній Європі то поволі зростала, то, навпаки, різко скорочувалася. Наприкінці середньовіччя, коли Захід трохи оговтався від «чорної смерті», там проживало приблизно стільки людей, скільки у нинішній Україні.

Так зобразив сучасний художник моторошні наслідки епідемії чуми в середні віки

«Чорна смерть» (1347—1350) — найбільша епідемія чуми за всю історію Європи.

Богослови — церковні вчені.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно