«Ті, що воюють»...

Другим панівним суспільним станом у середньовічній Європі були феодали.

Усі феодали вважалися рицарями, тобто воїнами-кіннотниками. Стихією рицарів були війни. Коли війна припинялася, рицарі, чекаючи наступної, випробовували свою силу й відвагу в турнірах і на полюваннях з соколом (лук і стріли вони вважали плебейською зброєю). На турнір прибували рицарі з найвіддаленіших куточків країни, адже на ньому можна було не лише себе показати, а й розбагатіти (кінь і зброя переможеного діставалися переможцю, якому переможений ще й платив викуп).

Рицарі не могли похвалитися своєю освіченістю, вони цілком віддавалися воєнному ремеслу — і страшенно пишалися цим. До іншого люду, особливо до селян, своїх годувальників, вони ставилися зневажливо. При цьому вони вважали себе захисниками знедолених, хоча гнобили їх.

Англійський рицар кінця XIV — початку XV cт.

Порівняй військове спорядження рицаря і зброєносця ХІІІ cт. (зі стор. 33) та англійського рицаря XV cт. Чому відбулися такі зміни?

Знатна дама на полюванні з соколом

На міських будинках почеплено стяги з гербами, за якими городяни дізнавалися, хто з рицарів прибув на турнір

Джерело

XIII ст. Із твору Цезарія Гейстербахського «Діалог про чудеса»

Жив у Саксонії (територія Німеччини) рицар на ймення Лудольф. Це був справжнісінький тиран. Одного разу він скакав по дорозі на коні, одягнений у нове пурпурне вбрання, і зустрівся з селянином, який їхав на своєму возі. Грязюка, що бризнула з-під коліс, забруднила його одяг, і тоді цей пихатий рицар, не тямлячи себе від гніву, вихопив меч і відтяв ним селянину ногу.

Поміркуй, чи лише черев свою нестриманість рицар так жорстоко розправився з беззахисним селянином?

Рицар озброювався довгим мечем з хрестовидним руків’ям, довжелезним списом. Його тіло захищала сплетена зі сталевих кілець гнучка кольчуга, а з XIV ст., коли з’явилася вогнепальна зброя, — суцільні обладунки з лат. Голову рицаря прикривав гостроверхий шолом, а лице — забороло. Рицар мав великий щит, прикрашений гербом. Рицарський одяг відповідав кольору герба. Якщо герб складався з кількох різноколірних частин, то й рицарське вбрання шили з такої ж кількості клаптів різної тканини. В бою рицар намагався вибити з сідла свого супротивника, який потім уже не міг самотужки підвестися під тягарем своїх обладунків.

Обладунок — металева чи шкіряна захисна зброя воїна та його бойового коня.

Шолом — металевий чи шкіряний головний убір, що захищав голову рицаря.

Забороло — рухома деталь шолома, яка закривала лице.

Герб — знак держави, міста чи роду.

Турніри — змагання рицарів у середньовічній Західній Європі.

Поміркуй, чому шолом робили гостроверхим?

Джерело

XII ст. Із «Пісні про Роланда»

... Оплакує меча він [Роланд] долю:

«О Дюрендале! Ти краса й святиня!

Ховаєш у золоті ти рукояті

Нетлінні мощі: зуб Петра й священну

Василія святого кров, волосся

Дениса пресвятого і уривок

З одежі Пріснодіви! Неможливо,

Щоб нехристи тобою володіли,

Лиш християнам ти служити маєш!»

1. Як ставилися рицарі до своєї зброї?

2. Поміркуй, чому рицарі пов’язували свою зброю з християнськими святинями?

Рицар мав жити за особливим кодексом честі. Рицарська честь не дозволяла йому вступати у двобій з нерівнею, вимагала бути щедрим. Нажите на війні чи турнірах багатство рицар розтринькував, роздавав, програвав, пропивав, аби лише його не вважали скупим. Вважалося ганебним, коли рицар зраджував своє слово чи свого сеньйора, не закохувався до безтями в даму, виявляв боягузство. Він мав зневажати торгівлю і фізичну працю.

Урочиста посвята епічного героя Роланда в рицарі. З середньовічної мініатюри

Полювання з соколом. Мініатюра XIII cт.

Кодекс честі — сукупність правил поведінки, порушення яких вважалося ганебним.

Насправді ж у рицарському середовищі вистачало і віроломних, і корисливих, і грубих по відношенню до жінок. Рицарів не любили, а селяни їх, своїх гнобителів, взагалі ненавиділи.

Наприкінці середньовічної доби, через поширення в Європі «вогненних труб», тобто вогнепальної зброї, рицарство опинилося на задвірках історії. Багато рицарів, які вміли жити лише з війни, зайнялися розбоєм і остаточно настроїли проти себе суспільство.

Для всезнайок

Перемога в рицарському турнірі сприймалася як подвиг на честь обраної переможцем дами серця. Переможець під’їжджав до своєї обранки й при цьому підносив руку до свого лоба — ніби захищав очі від її сліпучої вроди. Пізніше цей жест став знаком поваги. Так виникла віддача військової честі — взяти під козирок.

Для допитливих

У рицарі готували з дитячого віку. Той, хто хотів стати рицарем, мусив спершу сім років послужити зброєносцем у якогось рицаря. Посвята в рицарі проходила урочисто. Перед посвятою юнак цілу ніч молився в каплиці. Вранці він клав свою зброю на вівтар і посвячував її Богу, потім вислуховував месу і йшов до причастя. Лише після цього сеньйор чи єпископ опоясували його рицарським мечем. Висвячений рицар ставав васалом свого сеньйора.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно