Тема 2. Середньовічні школи та університети

Пригадайте:

• Якою була роль Церкви у середньовічному суспільстві?

1. Середньовічні університети

У ранньому Середньовіччі освіта у житті людей займала далеко не головне місце. Переважна більшість населення Європи не вміла ані читати, ані писати, а всі необхідні знання передавалися усно.

Майже всі грамотні люди належали до духовенства і жили при монастирях. Проте і тут рівень освіти був таким, що монахи, недосконало знаючи латину, нерідко перекручували зміст Біблії. Тим не менш, саме монастирі були центрами середньовічних освіти та науки. При монастирях та церквах діяли так звані нижчі школи, де навчали читанню, письму та основам релігії (катехізис).

З X ст., коли життя у Західній Європі стало трохи спокійнішим і почало відроджуватися господарство, з’явилася зацікавленість і в освіті. Вона почала виходити за межі монастирів. При своїх резиденціях єпископи, які потребували освічених помічників, організовували школи середнього рівня — колегії (колегіуми). У них вивчали сім «вільних мистецтв» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію й музику. Перші три науки складали «тривіум» — базовий рівень освіти, завдяки якому людина могла читати і розуміти Біблію та грамотно формулювати свої думки. Наступні чотири «мистецтва» називались «квадривіум». Після їх вивчення людина вважалася справжнім ученим.

Починаючи від XI ст., у Європі зароджуються вищі школи, які згодом назвали університетами (від латин. universitas — сукупність). Нерідко університети виникали на основі середніх шкіл. Процес перетворення школи на університет був тривалим: крім приміщення, викладачів та бібліотеки, обов’язково був потрібен привілей від верховної влади.

Студенти на лекції. Середньовічна мініатюра

Студенти Болонського університету. Середньовічний горельєф

Будівля XIII ст. — частина Оксфордського університету (сучасний вигляд)

Студенти з різних країн та різного віку слухають лекцію професора, який виступає з підвищення — кафедри. Вони можуть ставити професорові питання та навіть сперечатися з ним (сучасне зображення)

В університетах навчалися люди з різних країн та різних станів. Там вони об’єднувалися в єдину вчену корпорацію, що гуртувала професорів і студентів; тут зважали не на твоє походження, а на наукові здобутки (тому студенти називали свій університет «альма матер» — матір-годувальниця). Процес складання корпорацій перших університетів тривав десятиліттями. Настільки ж тривалим був шлях до здобуття папського чи імператорського привілеїв.

Університетський привілей передбачав, що віднині члени його спільноти підпорядковані не світській чи духовній владі, а виборній університетській верхівці.

Перші університети виникли в італійських містах Салерно та Болонья. Протягом ХІІ-ХІІІ ст. кількість університетів поступово зростала. Серед них найвідомішими були Паризький (Сорбонна),

Оксфордський і Кембриджський (Англія), Саламанкський (Іспанія) тощо. На початок XVI ст. у Європі налічувалося 65 університетів.

Викладання в університетах велося латиною, що давало студентам змогу почати навчання в одному університеті, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання не було. Тому воно могло тривати досить довго. Вибір напрямів навчання був невеликим. Після обов’язкових тривіуму та квадривіуму в найбільших університетах, як-от Паризькому, можна було обрати один із трьох факультетів: теологічний, правничий або медичний. Жили студенти спільно у приміщеннях, які називалися колегіями. З такої колегії, збудованої на гроші священника Роберта де Сорбонна, виникла паризька Сорбонна.

Навчання в університетах відбувалося у формі лекцій, на яких викладачам не рекомендувалося диктувати матеріал, семінарів — занять, на яких опрацьовувались матеріали лекцій, та диспутів — учених «суперечок» на різні теми, які відбувалися за встановленими правилами. Для того, щоб отримати вчений ступінь, студент мав написати наукову роботу, яка називалася теза або тези, і потім захистити її — виступити з доповіддю перед університетською спільнотою. Процес перетворення студента на професора був подібним до того, як учень ставав цеховим майстром.

Мовою документа

У XII ст. Бернар де Шартр так писав про вивчення творів стародавніх філософів: «Ми — карлики, які стоять на плечах титанів. Ми бачимо далі за них тому, що вони підняли нас на весь свій зріст...».

• 1. Як ви розумієте наведений вислів?
• 2. Який висновок про середньовічну освіту можна зробити, спираючись на наведену цитату?

Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називали вагантами (бродягами). Часто вони мало чим відрізнялися від мандрівних розбійників, але завдяки своїй ученості могли заробляти на життя приватними уроками.

• Поясніть, що таке колегія та тези.

2. Схоластика та її критика

Зростанню зацікавленості до знань у Західній Європі сприяло те, що завдяки посередництву арабо-мусульманської культури Європа ознайомилася з творами великих мислителів античності. Найбільший вплив на західноєвропейську науку справили думки античного філософа Аристотеля. На їхній основі середньовічні вчені виробили метод логічного мислення й пізнання, який називався схоластика, тобто «шкільна наука» (від латин. Схола — школа).

Схоласти навчали, як правильно тлумачити Святе Письмо за допомогою логічних міркувань.

В античних учених схоласти запозичили метод силогізму, який полягав у тому, що на базі декількох (частіше двох) різних суджень виводиться нове. Наприклад:

• 1. Жодна людина всього не знає.
• 2. Учений — це людина. Висновок: учений усього не знає.

Для розвитку середньовічної науки надзвичайно важливим стало вчення П’єра Абеляра (1079-1142). У своєму науковому доробку він довів, що будь-який роздум має бути логічним, й у своїх книгах наводив приклади і правила логічних міркувань. Його гаслом було «зрозуміти, аби вірити», що суперечило загальноприйнятій на той час точці зору: у середні віки більше покладалися на безумовну віру, а не на докази логіки. Цей конфлікт закінчився тим, що Абеляра змусили власноруч спалити свої твори.

Основним джерелом знань для середньовічних професорів було Святе Письмо, а головним завданням — за допомогою логічних побудов довести правильність всього у ньому написаного. Тому багато хто не сприймав схоластику і вважав, що поєднання релігії та науки вводить людей в оману; її називали «прислужницею теології».

П’єр Абеляр мав складний характер. Обстоюючи свої погляди, він не боявся нікого й нічого. За легендою, одного разу вчений посварився з королем Франції. Той заборонив Абелярові читати свої лекції на королівських землях. Наступного дня королю повідомили, що Абеляр веде лекцію, перебуваючи у човні посеред Сени, а учні слухають його на березі. Тоді король видав заборону на лекції на суші та на воді, проте наступного дня Абеляр заліз на дерево і звідти вів свою лекцію. Роздратований король викликав Абеляра до свого палацу, де звинуватив у непокорі королівській волі. На це учений відповів, що ніхто йому не забороняв читати лекції у повітрі. Король, вражений розумом та дотепністю Абеляра, скасував свої попередні заборони.

• Чи можна пов’язати вчення Абеляра з його поведінкою?

Згодом, коли дослід й експеримент стали основним джерелом нових знань, слово «схоластика» набуло негативних рис й означало марні роздуми, знання, відірване від життя, нескінченні сухі логічні побудови, які не дають жодного результату.

Одним із перших середньовічних учених, який зацікавився природничими науками, був професор Оксфордського університету, монах-францисканець Роджер Бекон (1214-1292). Він доводив, що справжні знання про світ можна здобути не у богословських суперечках, а в результаті проведення дослідів. Тому він присвячував час вивченню математики, хімії та фізики. Сучасники вважали Бекона магом і чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Учений був переконаний, що можна побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати, які літали б у повітрі та пересувалися морським дном.

Слава про його досягнення ширилася всією Європою, а заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Роджера Бекона запроторили до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише перед самою смертю.

Значний обсяг практичних знань зуміли накопичити середньовічні алхіміки та астрологи. Перші переймалися пошуками «філософського каменя», який нібито міг перетворювати різні метали на золото. Ці зусилля виявилися марними, але в ході своїх експериментів алхіміки відкрили властивості різних речовин, створили чимало дослідницьких приладів тощо. Астрологи, які намагалися передбачити долі людей за положення небесних тіл, зробили багато відкриттів у царині астрономії.

Сучасна скульптура Роджера Бекона

• Чому Роджер Бекон критикував методи схоластики?

Висновки

Середньовічні європейські університети — це професійні корпорації, що об’єднували професорів та студентів. Для відкриття університету був необхідний привілей від верховної влади. Університети не підпорядковувалися місцевій владі. Навчання в університетах не мало визначеного терміну. Студенти могли покинути його і повернутися знову, змінювати місце навчання за власним бажанням. Для того, щоб стати професором, студент мав написати наукову роботу і пройти процедуру її захисту.

Значною мірою середньовічне навчання будувалося на принципах схоластики — мистецтва логічних роздумів. Головним завданням схоластики було за допомогою логіки примирити розум та віру.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. Де можна було отримати освіту в середні віки? 2. Що таке університет? Де і коли з’явилися перші університети? 3. Чим середньовічні університети були подібними до ремісничих цехів? 4. Що таке тривіум та квадривіум? 5. Хто такі ваганти? 6. Якою мовою велося навчання в університетах? Як ви думаєте, чому?

Опрацюйте разом

1. Як було організоване навчання в середньовічних університетах? 2. Обговоріть у парах, як розвиток університетів вплинув на європейську культуру. 3. Чому для університетів було важливим мати право на самоврядування? 4. Підготуйте короткі повідомлення або презентації про засновані у середні віки знакові європейські університети, які діють і в наш час. 5. Що вивчала схоластика? Чому її іноді називали «прислужницею богослов’я»? 6. Історики стверджують, що середньовічні університети були центрами збереження європейської єдності. Об’єднайтеся в малі групи та, користуючись додатковими джерелами, підготуйте аргументи за або проти цієї думки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Сорочинська, Гісем 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)