ПОЯСНЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ

Абат — у католицькій церкві — голова чернечої громади, керівник монастиря.

Аварський каганат (VI—IХ ст.) — царство тюрків-аварів у Паннонії (територія Угорщини), знищене Карлом Великим.

«Авіньйонський полон» пап (1309—1377 рр.) — вимушене проживання пап у французькому місті Авіньйоні.

Алхімія — хімічні досліди, метою яких є отримання шляхом змішування та підігрівання речовин панацеї (універсальних ліків) чи перетворення неблагородних металів (мідь, свинець) у золото чи срібло.

Апостольська столиця — папська держава в середні віки.

Арабеска — поєднання рослинного орнаменту з арабським написом.

Арбалет — механічна метальна ручна зброя у вигляді сталевого лука з дерев’яним ложем з прикладом і механізмом для натягування тятиви.

Архів — установа, в якій зберігають й опрацьовують старі документи.

Астрологія — вчення, за яким на основі розташування небесних тіл можна передбачати майбутнє, долю людини.

Астрономічні спостереження — пов'язані з астрономією, тобто наукою про небесні тіла.

Базиліка — прямокутна будівля, розділена усередині рядами колон або стовпів на частини — вищу середню і нижчі бічні.

Балдахін — навіс із тканини на жердинах або стовпах.

Банк — установа, що має вільні кошти й надає позички під проценти.

Барельєф — низький рельєф, у якому опукле зображення виступає над плоскою поверхнею не більше, ніж на половину свого об’єму.

Барон — великий феодал, неспадковий васал короля.

Бедуїни — кочівники на Аравійському півострові та в деяких районах Північної Африки.

Бейліки — дрібні самостійні князівства в країнах Близького та Середнього Сходу.

Бенефіцій — у ранньосередньовічній Західній Європі надання королем чи великим землевласником васалові в довічне користування землі як винагороди за службу.

Білль — проект закону або акт, що став законом.

Богослови — церковні вчені.

Бояри — військова знать і княжі дорадники.

Булла — особливо важливий королівський чи папський документ, скріплений металевою печаткою — буллою.

Бургомістр — міський голова.

Бюргер — повноправний городянин.

Ваганти — мандрівні середньовічні актори.

Вандали — давньогерманські племена, які в V ст. оволоділи Римом і знищили в ньому цінні культурні пам’ятки.

Вандалізм — безглузде нищення пам’яток культури.

Варвари — у давніх германців і римлян назва чужинців.

Варварські королівства — примітивні монархії, утворені варварами на території Римської імперії. Найсильнішим серед них було королівство франків.

Варна — у стародавній Індії одна з чотирьох великих соціальних груп населення: брахмани, кшатрії, вайші, шудри.

Васал — феодал, який одержав від сеньйора землю й залежав від нього.

Васалітет — особиста залежність одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів).

Ватикан — пізніша назва папської держави.

Вексель — документ, за яким гроші, покладені в один банк, можна отримати в іншому.

Велике переселення народів — переселення великих мас германських, окремих тюркських (гуни), іранських (алани) та слов’янських племен у IV—VII ст., наслідком якого було утворення варварських держав.

Вестготи — західні готи.

Визвольний рух — 1) мирне чи, частіше, збройне домагання поневоленим народом незалежності, можливості самому розпоряджатися своєю долею; 2) боротьба соціальних низів (рабів, селян, ремісників) за вільні умови господарювання та поліпшення умов свого життя.

Візир — титул вищого урядовця в багатьох мусульманських країнах.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — збори повноправних городян.

Внутрішня колонізація — заселення окраїнних територій власної країни, заснування поселень у інших країнах.

Вотчина — родовий маєток пана, його власність.

Гвельфи — італійські прихильники пап у їх боротьбі з німецькими імператорами.

Генеральні штати — представницький орган влади у Франції XIV ст.

Герб — знак держави, міста чи роду.

Германці — споріднені племена, що проживали в Південній Скандинавії та Північній Європі між Рейном і Віслою.

Гібеліни — італійські прихильники німецьких імператорів у їх боротьбі з папами.

Готи — основна частина германських племен.

Готика, готичний стиль — особливий архітектурний стиль у країнах Західної та Центральної Європи ХІІ—ХV ст., який найкраще виявився у спорудженні міських соборів і ратуш.

Гранди — іспанські вельможі.

Гуни — кочовий народ із Центральної Азії.

Гурман — любитель і знавець делікатесів.

Гуру — наставник у релігійному й світському житті індусів.

Дворянство — панівний стан, що на схилку середніх віків замінив рицарство. Складалося з великих, середніх і дрібних землевласників.

Дервіші — мусульманські жебручі ченці.

Диван — рада з вищих сановників у султанській Туреччині.

Династія — монархи з одного роду, які змінювали один одного на троні за правом успадкування.

Диктатор — особа, що має необмежену владу і нав'язує свою волю іншим.

Диспут — усний науковий спір.

Дож — голова уряду у Венеціанській та Генуезькій республіках.

Документ — достовірне історичне джерело.

Дорадчі органи влади — владні структури, рішення яких не мають законодавчої сили без затвердження монархом (королем).

Дослідні знання — природничі знання, які базуються не на звичайному спостереженні, а на поставленому досліді.

Дофін — титул спадкоємців французького престолу.

Духовенство — загальна назва у християнській церкві осіб духовного стану, яка відрізняла їх від мирян — невисвячених членів церкви. Поділялося на біле духовенство (єпископи, священики) та чорне духовенство (ченці, каноніки та ін.)

Духовно-рицарські ордени — організації рицарів, які дали обітницю жити в бідності, не одружуватися й боротися проти «ворогів християнської віри».

Епос — героїчні народні пісні, думи, поеми, оповіді.

Єпархія — церковна округа на чолі з єпископом.

Єпископ — високий духовний чин, князь церкви.

Єресь — релігійне вчення, що заперечує основні положення церкви та її організаційні форми.

Єретик — послідовник єресі.

Єретичні рухи — масові виступи мирян і окремих духовних осіб за перегляд релігійних положень, освячених церквою, та за зміни в церковній організації. Один із виявів невдоволення народних мас своїм становищем у суспільстві.

Жонглери — середньовічні мандрівні артисти в Західній Європі.

Забороло — рухома деталь шолома, яка закривала лице.

Закони — встановлені державою чи звичаєм правила, що їх зобов’язані виконувати всі громадяни.

Золота булла — указ із висячою золотою печаткою.

Іконоборці — учасники руху проти вшанування ікон.

Індус — той, хто сповідує індуїзм.

Інвеститура — право призначати й затверджувати єпископів.

Індуїзм — одна з релігій Індії.

Індульгенція — папська грамота про відпущення (прощення) гріхів.

Інквізиція — церковний суд у справах єретиків.

Інтелектуали — люди розумової праці (вчені, викладачі, літератори, митці та ін.).

Іподром — місце для проведення кінно-спортивних змагань.

Іслам — одна зі світових релігій, поширена в країнах Близького та Середнього Сходу.

Історичний період — великий проміжок часу, що вирізняється важливими змінами в житті людства.

Історичні джерела — усе те, що більш-менш правдиво повідомляє про історичні події та життя людей.

«Історії» — розповіді про важливі історичні події, свідками чи сучасниками яких були автори.

Іудеї — послідовники іудаїзму — релігії, що базується на вірі в єдиного Бога, в спасителя (месію) та в богообраність євреїв.

Канонік — член церковного суду.

Кантон — адміністративний округ у Швейцарії, Бельгії і Франції.

Капітулярії — закони та розпорядження франкських королів.

Кардинал — у католицькій церкві вища після папи римського духовна особа.

Карма — в буддизмі, індуїзмі та інших індійських релігіях — співвідношення добрих і лихих думок, слів і вчинків, що визначає майбутнє переселення душі.

Каста — замкнута група людей, місце якої у виробництві та суспільстві визначають звичаї і традиції.

Католицизм (латинство) — християнство, поширене за часів середньовіччя у Західній Європі та в окремих країнах Східної Європи. Католицькою церквою керували її найголовніші єпископи — папи.

Клірик — духовна особа.

Кодекс честі — сукупність правил поведінки, порушення яких вважалося ганебним.

Колегії — закриті середні або вищі навчальні заклади.

Комуна — міська громада, що домоглася незалежності від феодала і права самоврядування.

Комунальний рух — виборювання містами незалежності від сеньйорів.

Конклав — збори кардиналів, скликані для обрання папи римського.

Конунги — виборні верховні вожді, майбутні королі стародавніх германців.

Конфуціанство — релігійне віровчення, що склалося на ґрунті вчення давньокитайського філософа Конфуція.

Коран — священна книга мусульман.

Король — верховний правитель у монархічній державі.

Кортеси — представницькі органи влади в Іспанії та Португалії.

Кріпак — селянин, позбавлений права піти від свого пана.

Курія римська — папський уряд.

Куртуазна література — література західноєвропейського середньовіччя, що оспівувала рицарське кохання, честь, подвиги.

Куртуазність — витончена ввічливість, люб’язність, придворна галантність.

Курфюрсти — князі, які обирають монарха (Німеччина).

Ландтаг — збори або з’їзди представників від станів у німецьких князівствах.

Ландшафт — загальний вигляд місцевості.

Лихвар — той, хто позичає іншим гроші в ріст.

«Ліниві королі» — франкські королі з династії Меровінгів, які поступилися владою майордомам.

Логіка — наука про закони, форми та прийоми мислення.

Ломбард — кредитна установа, яка надає позику в ріст під заставу цінних речей.

Лорд — англійський сеньйор.

Маври — назва всіх завойовників, що прийшли з Північної Африки на Піренейський півострів після нашестя арабів.

Магістрат — орган міського самоврядування.

Магнати — великі феодали.

Майордом — вища службова особа у Франкському королівстві, управителі королівським двором.

Марка — прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Маркграфство — прикордонне князівство в Німеччині.

Медресе — вища богословська школа в мусульман.

Мечеть — мусульманський храм.

Митниця — установа для стягування мита.

Мито — плата за право торгувати чи за провіз товарів.

Митра — оздоблений прикрасами головний убір, який вище католицьке й православне духовенство одягає під час богослужіння.

Міграція, міграційні рухи — масові переміщення людей.

Міжусобна війна — війна між родичами-феодалами за владу та земельні багатства.

Мінарет — баштоподібна споруда при мечеті, з якої скликають мусульман на молитву.

Мінезингери — німецькі середньовічні поети-співці.

Мініатюра — малюнок (часто кольоровий) у рукописній книзі, який визначається тонкою манерою виконання.

Міняйли — особи, які за плату здійснюють обмін грошових одиниць.

Місництво — боротьба за місце при княжому дворі в Московській державі.

Міста-комуни — міста разом із міськими округами, що звільнилися з-під влади сеньйора й утворили свої органи управління.

Моголи — спільна назва монголів і тих мусульман, які проживали на завойованих монголами територіях.

Монарх — спадковий глава держави в монархії.

Монархія — одноосібна вища державна влада, здебільшого спадкова.

Монастир — огороджені стіною будівлі, в яких проживають ченці.

Мощі — нетлінні тіла.

Мусульмани — ті, хто сповідує іслам.

Муфтій — мусульманський єпископ.

Налой — високий столик із похилим верхом для читання у храмі стоячи богослужбових книг чи столик для храмової ікони.

Народні виступи — відкриті вияви невдоволення народних мас (рабів, селян, міського плебсу) владою чи умовами свого життя.

Народні повстання — стихійні чи організовані збройні виступи народних мас з метою поліпшення умов свого життя та розправи зі своїми кривдниками. Найчастіше завершувалися великими руйнаціями та погіршенням життя народу, на який суспільні верхи перекладали матеріальні збитки, завдані їм повстанням.

Натуральне господарство — господарство, яке саме себе забезпечує всім необхідним, торгує не виробами, виготовленими спеціально на продаж, а надлишками продукції. Існувало у стародавньому світі та за часів середньовіччя.

Національне гноблення, національні утиски — у державах, населених різними народами, гноблення та утиски верхівкою панівного народу інших, нерівноправних народів. Проявляється у формі обмежень прав та збільшення обов’язків поневолених народів.

Нормани — пращури теперішніх норвежців, данців, шведів та ісландців.

Обладунок — металева чи шкіряна захисна зброя воїна та його бойового коня.

Обсерваторія — наукова установа, в якій за допомогою спеціальних приладів спостерігають за небесними світилами й досліджують їх.

Опала — монарша немилість.

Орден — чернеча чи духовно-рицарська католицька громада з певним статутом.

Остготи — східні готи.

Пагода — баштоподібне, багатоярусне буддійське святилище.

Панацея — міфічні ліки від усіх хвороб.

Панщина — примусова праця залежних селян у господарстві феодала своїми чи його знаряддями праці й робочою худобою.

Папа Римський — головна постать у керівництві католицькою церквою.

Папство — загальна назва найголовніших єпископів у католицькій церкві.

Папська курія — керівний орган католицької церкви, очолюваний папою.

Папська область — територія папської держави в Середній Італії.

Парламент — представницький орган влади.

Патриціат — міська верхівка, переважно з купців.

Паша — титул вищих урядовців у султанській Туреччині.

Підмайстер — помічник цехового майстра, який готувався стати майстром.

Повинності — примусові обов’язки селян стосовно феодала чи держави.

Податок — встановлюваний державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій і т. ін.

Поденщик — поденний робітник.

Політична роздробленість — розпад держави на низку невеличких самостійних держав, які здебільшого ворогували між собою.

Помістя — державна земля, надана в користування на період служби.

Понтифікат — у католицькій церкві — влада, діяльність і період правління папи римського.

«Посполите рушення» — шляхетське ополчення.

Православ’я — християнство, поширене за часів середньовіччя у Візантійській імперії та більшості слов’янських країн. Православною церквою керували патріархи.

Право — узаконені державою правила поведінки громадян.

Прево — виборний міський голова у Франції.

Прелат — почесна назва вищого католицького духовенства.

Привілеї — 1) переваги, пільги, права; 2) грамоти, якими стверджувалися права, надані містам чи окремим групам населення.

Пророк — посланець Бога, тлумач його волі, віщун.

Прочани — віруючі, які ходили поклонитися святим місцям.

Пфальцграф — управитель королівських замків і маєтків у Німеччині.

Ратуша — будинок, у якому розміщувався міський уряд.

Регентство — тимчасове виконання королівських обов’язків у наслідок хвороби чи малолітства монарха.

Рейхстаг — 1) один з органів центральної влади в середньовічній Священній Римській імперії; 2) німецький парламент.

Реконкіста — боротьба за звільнення Іспанії та Португалії від арабів.

Релігійний фанатизм — сліпа відданість своїй вірі, пов’язана з крайньою нетерпимістю до будь-яких інших вірувань.

Рента — частина селянських доходів із землі, яку привласнював феодал.

Республіка — форма державного правління, коли верховні органи влади обираються на певний строк.

Рицарі — світські феодали, воїни-кіннотники. Винайдення вогнепальної зброї зробило наприкінці середньовіччя рицарів непотрібними, на зміну їм прийшло дворянство.

Рицарство — другий після духовенства панівний суспільний стан у середньовічній Європі.

Романський стиль — особливий архітектурний стиль у Західній Європі Х—ХІІ ст., що передував готичному. Виявився у будівництві монастирів і замків.

Руни — давньогерманський алфавіт, давня писемність народів Північної Європи.

Саги — оповіді про королів і героїв у скандинавських країнах.

Самодержець — монарх, якому належить уся повнота влади, який нікому не підзвітний.

Санскрит — літературна мова давньої і середньовічної Індії.

Сарацини — європейська назва арабів та інших мусульман Близького Сходу.

Сейм — представницький орган влади в Польщі, Угорщині та Чехії.

Сейсмограф — прилад для визначення коливань земної кори під час землетрусу.

Сельджук — засновник династії Сельджуків.

Сельджуки — загальна назва тюркських племен, об’єднаних у X ст.

Селянська повинність — повинність залежних селян на користь феодала: примусова праця на його ланах, данина продуктами, грошові виплати або поєднання цих форм повинності. Підставою для стягнення з селян повинності вважалася власність феодала на землю.

Сеньйор — вищий феодал щодо нижчого.

Середньовіччя, середні віки — тисячолітня доба в історії людства (після античності — перед новим часом).

Симонія — купівля і продаж церковних посад або духовного сану.

Скальди — давньоскандинавські поети-співці.

Стани — великі групи населення, які вирізняються своїми спадковими правами та обов’язками.

Станова монархія — монархія, обмежена представницькими органами влади.

Становий суд — суд кожного суспільного стану, за винятком селян, які судилися у свого феодала.

Статут — зведення правил, за якими жили монахи, цехи.

Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Суспільство — народ, з’єднаний історично складеними формами життя і діяльності.

Сутри — буддійські священні книги.

Схизма — церковний розкол.

Схоластика — середньовічна філософія, яка ставила за мету науково обґрунтувати релігійний світогляд.

Таборити — учасники визвольного руху в Чехії XV ст. — поборники ідеї докорінної перебудови суспільства на засадах майнової та соціальної рівності.

Теологія, богослов’я — виклад, тлумачення та обґрунтування релігійних поглядів.

Тиранія — жорстоке правління.

Тіара — корона Папи Римського.

Транзитна торгівля — продаж товарів, завезених з інших країн.

Трубадури — середньовічні південнофранцузькі мандрівні поети-співці.

Трувери — середньовічні північнофранцузькі поети-співці.

Турніри — змагання рицарів у середньовічній Західній Європі.

Тюрбан — головний убір з легкої тканини у деяких народів Азії та Африки.

Університет — вищий навчальний заклад, який поєднує підготовку фахівців з багатьох галузей знань з науковою роботою.

Унія церковна — об’єднання католицької і православної церков під зверхністю папи римського за умови збереження православних обрядів.

Феміда — правосуддя, у давньогрецькій міфології — богиня правосуддя.

Феод — земля чи дохід з неї, пожалувані королем чи сеньйором васалу в спадкове володіння як плата за службу.

Феодал — власник феоду.

Феодалізація — становлення і поширення феодальних відносин.

Феодалізм — організація суспільства, для якої характерні поділ феодалів на сеньйорів та васалів, залежність селян від феодалів.

«Феодальна драбина» — поділ феодалів за знатністю і посадами при підлеглості нижчих вищим.

Феодальна ієрархія — те саме, що й «феодальна драбина».

Феодальна роздробленість — розпад держави на багато незалежних чи майже незалежних від монарха феодальних володінь.

Філософський камінь — міфічний спосіб перетворення звичайного металу (міді і свинцю) на золото чи срібло.

Фоліант — товста книга великого розміру.

Халіф — титул монарха у деяких мусульманських країнах — глави мусульман своєї країни.

Хан — титул правителя у багатьох країнах Сходу.

Хартія — документ, який засвідчував права чи привілеї.

Хрестові походи — підтриманий і організований католицькою церквою масовий колонізаційний рух під гаслом визволення від мусульман Гробу Господнього.

Християнізація — навернення у християнську віру.

Хроніки — твори, в яких послідовно за часом зображено перебіг історичних подій.

Цензура — державний або церковний контроль за змістом художніх творів і наукових праць.

Централізована держава — держава, яка керується з єдиного центру.

Церемоніал — розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо.

Церква — 1) організація духовенства, базована на церковній ієрархії. Спільність віруючих, поділених на духовенство й мирян (рядових віруючих); 2) православний храм (у католиків — костел).

Церковна ієрархія — піраміда церковних посад, порядок підпорядкування нижчого духовенства вищому.

Церковний розкол — поділ однієї церкви на кілька (наприклад, християнської на католицьку й православну) за розбіжностями у вірі й обряді та, особливо, через незгоди серед керівництва церкви.

Цех — об’єднання ремісників однієї чи близьких спеціальностей.

Цеховий статут — правила, що визначали життя цеху.

Чалма — чоловічий головний убір у східних народів.

Чашники — учасники визвольного руху в Чехії XV ст., які боролися проти німецького засилля та домагалися реформи церкви.

Чернецтво, чорне духовенство — ті духовні особи, що селилися в монастирях і давали обітницю (добровільну обіцянку) жити в бідності, послуху, не одружуватися. Життя чернецтва вважалося вищим виявом духовного подвигу.

Чернечі ордени — організації ченців, кожна з яких керувалася власними чи запозиченими церковними правилами (церковним статутом).

Чинш, оброк — плата земельному власнику за користування землею.

«Чорна смерть» — найбільша епідемія чуми за всю історію Європи.

Шаріат — настанови й правила, за якими живуть мусульмани.

Шедевр — зразковий виріб.

Шейх — в арабських країнах голова роду, сільський староста; мусульманський богослов і правознавець.

Шериф — королівський чиновник у графствах Англії.

Шляхта — польські середні та дрібні дворяни.

Шолом — металевий чи шкіряний головний убір, що захищав голову рицаря.

Яничари — турецькі воїни з представників завойованих турками народів, охоронці султана.

Ярлик — грамота ординського хана, що давала право на князювання.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно