Священна Римська імперія на шляху до роздробленості
- 21-04-2022, 19:24
- 675
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Подаляк, Лукач 2020
§ 15. Священна Римська імперія на шляху до роздробленості
- Пригадайте, як відбувся розпад імперії Карпа Великого.
1. Відроджена імперія: правителі та князі. Після розпаду єдиної Франкської держави в її східній частині виникло нове королівство, яке складалося з декількох фактично самостійних герцогств. У 919 р. їхні правителі обрали королем герцога Саксонії Генріха. Із цієї дати починається історія Німецького королівства.
Генріх І очолив країну в часи, коли її знекровлювали постійні вторгнення грізних ворогів - норманів з півночі і мадярів (угорців) з півдня. Об’єднавши німецькі племена, король успішно стримував натиск скандинавів. Складніше було зупинити набіги рухливої мадярської кінноти, яка спустошувала все на своєму шляху. Для протистояння угорцям Генріх І створив міцне кінне військо та побудував численні фортеці.
Справу батька продовжив Оттон І. У 955 р. на річці Лех поблизу міста Аугсбург він розбив мадярів. Удар мав таку силу, що угорці назавжди дали спокій німецьким землям. Після перемоги Оттон І став наймогутнішим королем Європи і прагнув відродити державу Карла Великого.
На чолі сильного війська він вирушив до Італії і в 962 р. отримав імператорську корону з рук Папи. Народилася Німецька імперія. Її правителі вважали свою державу наступницею Римської імперії і згодом назвали її Священною Римською імперією.
Монета Оттона III
Корона Священної Римської імперії. X-XI ст.
Щоб зміцнити свої позиції, імператори прагнули заручитися підтримкою церкви. Оттон І та його наступники щедро дарували їй численні землі та привілеї, а натомість призначали єпископами та абатами вірних людей. У Німеччині їм вдалося зробити церкву головною опорою імператорської влади. Наприкінці X ст. імператори вдало скористалися ослабленням папства та навіть стали на власний розсуд призначати пап. Обурене духовенство розпочало боротьбу за звільнення церкви від світської влади.
Імперія включала в себе Німеччину та північ Італії, де влада імператора не була міцною.
Для здійснення італійських походів імператори постійно зверталися по допомогу до німецьких князів. В обмін князі вимагали нових привілеїв і фактично ставали незалежними правителями. Вони вміло користувалися тим, що в Німеччині не склався звичай успадковувати престол. Королів обирали князі. Кожний король, щоб передати корону синові, мусив ще за життя отримати їхню згоду. Дедалі частіше імператори просто купували підтримку князів ціною різних поступок.
Посилення імператорської влади відбулося за правління династії Штауфенів (або Гогенштауфенів), головна мета яких полягала в підкоренні Італії. Здібний полководець і досвідчений політик Фрідріх І (1152-1190) навіть отримав італійське прізвисько Барбаросса (Рудобородий). Він шість разів вторгався в країну, але несподівано наразився на протистояння нової могутньої сили - багатих і незалежних міст.
Розгляньте малюнки. Чим схожі і чим різняться зображення імператорів?
Імператор Оттон III. Мініатюра. X ст.
Імператор Фрідріх І Барбаросса. Мініатюра. XII ст.
Спочатку Фрідріх І уміло скористався розбратом і суперництвом між містами. Два роки німецьке військо тримало в облозі Мілан - найбільший центр процвітаючої Ломбардії.
Після капітуляції імператор ущент зруйнував місто. Розправа над мешканцями обурила всю Італію і показала, що досягти перемоги можна лише спільними зусиллями. Північноіталійські міста об’єдналися в Ломбардську лігу і в 1176 р. біля міста Леньяно завдали війську Фрідріха І нищівної поразки. Сам імператор ледве встиг урятуватися, покинувши на полі битви свій меч і прапор.
Подумайте!
Які риси характеру виявив Фрідріх І Барбаросса під час походів проти італійських міст?
Італійську політику Фрідріха І продовжив його син Генріх VI (1190- 1197). Він одружився із сицилійською принцесою, однак право на корону Південної Італії був змушений підтверджувати силою зброї. Вдалий військовий похід закінчився пишною коронацією Генріха VI. Інша хвиля німецької колонізації котилася на схід до нижньої течії річки Ельба, Балтійського узбережжя, Східної Балтики. Підкорені народи - слов’яни, ліви і прусси - прийняли християнство. Завоювання нових земель дало поштовх торгівлі, виникненню міст та посиленню князів на противагу імператору.
Після раптової смерті Генріха VI імператором став його 3-річний син Фрідріх. Для Фрідріха II (1220-1250) Німеччина завжди залишалася чужою країною. За 30 років свого правління він відвідав її лише двічі. Імператор виріс і жив на Сицилії - мальовничому та зручно розташованому острові, яким колись почергово володіли візантійці, араби й нормани. Тісне переплетіння різних культур надавало неповторного колориту сицилійському життю та суспільству. Королівська влада була тут найсильнішою в Західній Європі: феодали повністю залежали від Фрідріха II.
Двір імператора в Палермо вражав витонченою розкішшю, а пишний церемоніал підносив велич правителя на неперевершену висоту. Фрідріх II був найосвіченішим з тогочасних монархів: знав багато мов, складав вірші, написав цікавий трактат про соколине полювання. На відміну від інших європейських країн, державні посади в Сицилійському королівстві обіймали не васали імператора, а чиновники, яких навчили і яким призначили плату. Прагнучи поставити собі на службу якомога більше освічених людей, Фрідріх II заснував університет у Неаполі - перший зі створених не папою чи містами, а імператором.
Печатка Фрідріха II
Розгляньте малюнок. Які деталі засвідчують, що Фрідріх II був миролюбною та освіченою людиною?
Фрідріх II. Мініатюра. XIII ст.
Фрідріх II побудував потужний флот і перший у Західній Європі набрав постійне військо, сформоване переважно із сицилійців-мусульман. Він ніколи не виявляв зневаги до інших релігій або народів, мав дружні стосунки з мусульманськими правителями. Під час Шостого хрестового походу імператор без усякого застосування зброї домовився з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. Натомість Фрідріх II не закрив жодної мечеті й запевнив султана, що надаватиме йому підтримку проти ворогів. Така поведінка дратувала пап і неодноразово закінчувалася відлученням імператора від церкви (забороною здійснювати церковні таїнства - причастя, покаяння та інші).
Фрідріх II продовжив боротьбу з папством за панування в Центральній та Північній Італії. Ці області приваблювали його не лише своїм винятковим багатством. Вони утворювали своєрідний міст між Німеччиною та Південною Італією і давали змогу імператору з’єднати свої володіння. Усі військові витрати лягли на Сицилійське королівство. Від німецьких князів Фрідріх II вимагав лише одного - не заважати і задля цього постійно йшов їм на поступки. Князі отримали майже необмежену владу у своїх землях.
Відлучення від церкві Фрідріха II. XIII ст.
Документ
XIII ст. З грамоти Фрідріха II у відповідь на його відлучення від церкви
Якщо Римській імперії, яка покликана захищати християн, загрожуватимуть вороги та невірні, імператор візьме меча і захищатиме честь та звання. Але якщо отець усіх християн, наступник апостола Петра, намісник Христа підбурюватиме проти нас ворогів повсюди: на що ми мусимо тоді сподіватись? Що почати? Хіба в наш час люди знедолені та неблагородні не простягають своїх брудних рук до королівських та імператорських титулів? Папи хочуть перевернути весь світ, аби побачити біля своїх ніг імператорів, королів і князів. А тому весь світ повинен об’єднатися для повалення цієї нечуваної тиранії та для знищення загальної небезпеки.
- Як Фрідріх II ставився до Папи Римського?
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
2. «Золота булла» Карла IV і закріплення роздробленості. Вигідне розташування Німеччини на шляхах міжнародної торгівлі створювало сприятливі умови для розвитку її ремесел і торгівлі, розквіту міст. Важливу роль у господарстві відігравала гірнича справа: німці були неперевершеними в усій Європі майстрами-гірниками. Подальшим економічним успіхам заважала політична роздробленість країни. У Німеччині не існувало єдиної грошової системи, кожне князівство стягувало свої мита, мало власні одиниці міри та ваги. У збереженні роздробленості були зацікавлені тільки князі.
На початку XIV ст. князі звели на трон представника малозначного роду графів Люксембургів. Несподівано Люксембурги не лише приєднали до своїх володінь Чеське королівство, а й надовго закріпили за собою імператорську корону. У 1356 р. найвизначніший з правителів цієї династії - імператор Карл IV - видав законодавчий акт - «Золоту буллу», яка остаточно закріпила роздробленість Німеччини.
«Золота булла» затвердила усталений порядок передачі німецького трону. Більшістю голосів короля обирали сім авторитетних князів - курфюрстів: три архієпископи й чотири світські правителі. Але стати імператором король міг тільки в Римі після вручення імператорської корони самим Папою. «Золота булла» узаконила право князів карбувати монету, стягувати мита, вершити суд і навіть вести міжусобні війни. Ба більше, містам було суворо заборонено створювати союзи для опору феодалам.
У середині XV ст. імператорська корона перейшла до династії Габсбургів. У країні діяв орган станового представництва - рейхстаг. Головна роль у ньому належала курфюрстам, князям і багатій верхівці великих міст. Вплив лицарства, духовенства й більшості міст був незначний. Рейхстаг мав обмежені права, його рішення не завжди виконувалися.
Титульний аркуш «Золотої булли». XIV ст.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Розгляньте малюнок. Укажіть постаті архієпископів і світських князів. Які атрибути засвідчують поважний статус курфюрста?
Імператор Карл IV і курфюрсти. Мініатюра. XIV ст.
ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ
- 1. Які чинники спричинили роздробленість Священної Римської імперії?
- 2. Що в устрої Сицилійського королівства відрізняло його від інших країн?
- 3. Чому сучасники називали імператора Фрідріха II «Дивом світу»? Чим він відрізнявся від інших тогочасних монархів?
- 4. Чиї інтереси захищала «Золота булла» Карла IV?
- 5. Чому в Німеччині не склалася спадкова монархія?
- 6. Хто обирав короля і коли він ставав імператором?
- 7. Здійснення яких перетворень могло вивести Німеччину на шлях централізації? Чому цього не відбулося?
Удосконалюємо вміння
- Розгляньте карту «Священна Римська імперія» (с. 99). Позначте на контурній карті кордони Священної Римської імперії в XI ст., зміни кордонів до XV ст., найбільші курфюрства. Зафарбуйте володіння імператорів і римських пап.
ДІЄМО ТВОРЧО
Робота у групах. Обговоріть у групах питання: чому на відміну від інших європейських держав Німеччина за середньовіччя лишилася роздробленою? Результати обговорення презентуйте на загал.
Запам’ятовуємо дати
1356 р. - видання «Золотої булли»
Коментарі (0)