Центральна та Східна Європа
- 21-04-2022, 22:55
- 473
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 19—20. Центральна та Східна Європа
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: як виникли й розвивалися держави західних і південних слов'ян (Чехія, Польща, Болгарія); які наслідки мала діяльність слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія; хто такий Ян Гус; що таке гуситські війни; із якою метою Литва й Польща уклали між собою унію.
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Коли відбувалося Велике розселення слов'ян? 2. Які державні утворення називали «варварськими королівствами»? 3. Чим уславилися Кирило і Мефодій? 4. За що виступав гуситський рух?
1. Перші держави західних слов'ян. Діяльність слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Слов’яни, як і германці, відіграли велику роль у загибелі Римської імперії та формуванні нової середньовічної європейської цивілізації. На початку нашої ери слов’яни, як вважає більшість вчених, жили між річками Вісла та Дніпро. Протягом V—VII ст. відбувалося Велике розселення слов’ян, у результаті якого слов’янські племена опанували значні території Східної Європи.
Пам'ятник князю Святополку в Братиславі (Словаччина). Скульптор Я. Куліх
На думку деяких вчених, найдавнішою державою, утвореною західними слов’янами, є князівство Само, яке виникло на землях сучасної Чехії та Моравії. Воно постало в 623 р., коли князь Само (за найпоширенішою версією, колишній франкський купець) об’єднав слов’ян для боротьби проти Аварського каганату. Держава князя Само проіснувала 35 років і розпалася в 658 р. після його смерті. Однак вона відіграла важливу роль у житті західних слов’ян, започаткувавши створення ними державності й захистивши їх від спроб поневолення сусідами.
Наступним етапом державотворення стало виникнення в першій половині IX ст. на території між Середнім Дунаєм і верхів’ями річок Лаба та Одер держави Велика Моравія. Основну частину її населення становили племена моравів.
Сучасні слов'янські народи
Засновником Великої Моравії вважають князя Моймира (818—846 рр.). Він та його наступники — князі Ростислав (846—870 рр.) і Святополк (870—894 рр.) — вели боротьбу проти німецьких князів, які намагалися захопити їхні землі. На Велику Моравію зі Східнофранкського королівства намагалося поширити свій вплив німецьке духовенство. Тоді князь Ростислав вирішив шукати підтримку у Візантії. Він звернувся до неї з проханням відправити духовних наставників для проповідування християнства. У 863 р. до Моравії прибули брати Мефодій і Константин (більш відомий під своїм чернечим іменем Кирило).
Кирило та Мефодій. Ікона XVIII—XIX ст.
Проповідування християнства братами мало великий успіх. Поширення християнства з Візантії занепокоїло німецьке духовенство, яке розпочало переслідування його послідовників.
Деякі учні братів знайшли притулок у Болгарії та продовжили поширення слов’янської писемності. Із Болгарії слов’янська абетка потрапила і до Русі-України.
Створення Кирилом і Мефодієм слов’янської писемності, переклад Біблії та їхня діяльність як просвітителів мали величезне значення для розвитку культури багатьох слов’янських народів. Саме за це в слов’янських країнах православна церква визнала їх святими.
Після смерті князя Святополка розпочалися усобиці між його синами, що призвело до ослаблення Великої Моравії. Наприкінці IX ст. її розгромили угри (мадяри).
Карта «Утворення східноєвропейських держав»
2. Чеське королівство. Чеська держава виникла в IX — на початку X ст. Князі чехів, які жили на річці Влтава, об’єднали в союз сусідні слов’янські племена.
На чехів постійно чинили тиск німецькі єпископи. Близько 973 р. в Празі було засновано підпорядковане Риму єпископство, і відтоді залишки східного християнства, поширені там братами Кирилом і Мефодієм, зникли.
Засновником першої правлячої князівської та королівської династії в Чехії був легендарний Пржемисл. За переказами, він був простим хліборобом.
Найвідомішим серед перших Пржемисловичів став князь Вацлав (924—935 рр.). Він був палким прихильником християнства і сприяв його поширенню серед язичників — чехів. Це викликало незадоволення давньої родової знаті. Проти Вацлава було організовано змову, на чолі якої став молодший брат князя Болеслав (929—967 рр.). Вацлав був по-зрадницьки вбитий братом. Його смерть спричинила обурення багатьох чехів, і Болеславу довелося розпочати своє правління з привселюдного визнання своєї провини.
Князь Вацлав. Фрагмент скульптури із собору Святого Віта у Празі (Чехія)
Усе XI ст. для Чеської держави минуло в боротьбі проти сусідніх держав. Чехія то перемагала, то зазнавала поразок. За князя Бржетислава І вона стала васалом Німецької імперії, яка відтоді часто втручалася в боротьбу між чеськими князями й знаттю. Проте німецькі імператори також інколи потребували допомоги чеських князів. У 1085 р. імператор Генріх IV за допомогу в боротьбі проти Папи Римського надав чеському князеві Братиславу II королівський титул. Чехія отримала статус королівства, але була залежною від Німецької імперії. Проте чеські королі діяли цілком самостійно. Після загибелі останнього із Пржемисловичів чеський трон перейшов до німецьких князів із династії Люксембургів.
3. Ян Гус і гуситські війни. У XIV ст. склалися найсприятливіші умови для розвитку чеських земель. Чехія завдяки копальням стала основним джерелом срібла в Європі. Крім того, до неї перемістився політичний центр Священної Римської імперії. Імператор Карл IV Люксембург (1346—1378 рр.), який одночасно був і королем Чехії, усю свою політику спрямував на розвиток власних родових володінь. Як наслідок, у Чехії швидко зростали міста, розвивалися торгівля й промисли. Карл IV перебудував Прагу, заснував Празький університет (1346 р.). Однак у всіх своїх починаннях він спирався на німецьких переселенців.
Карл IV Люксембург. Середньовічний малюнок
За швидким розвитком краю приховувалася безліч проблем. Так, наростав конфлікт між чехами й німцями, які мали різні права; зростало невдоволення католицькою церквою, яка стрімко втрачала авторитет. Усе це стало підґрунтям до появи в Чехії потужного національно-релігійного руху, який дістав назву гуситські війни, а його прибічників назвали гуситами. Свою назву рух отримав від імені чеського проповідника, професора Празького університету Яна Гуса (1371—1415).
Гуситські війни — національно-визвольний і релігійний рух у Чехії в першій половині XV ст.
Гусити — послідовники вчення Яна Гуса, учасники суспільного руху в Чехії за реформу католицької церкви та покращення життя населення.
У своїх проповідях Ян Гус піддав критиці обряд причащання, який у католицькій церкві був неоднаковим для священників і мирян. Священники причащалися хлібом і вином, як плоттю і кров’ю Христа, а прості люди — лише хлібом. Ян Гус доводив, що спочатку всі християни причащалися однаково. Така позиція неодмінно мала привести Яна Гуса до зіткнення з вищим духовенством, що незабаром і сталося. Яна Гуса відлучили від церкви. Його викликали на церковний собор у місті Констанц. Яна Гуса вмовляли зректися своїх поглядів і підкоритися, проте він залишився непохитним. Тоді його оголосили єретиком і 6 липня 1415 р. стратили. Останніми словами Яна Гуса були: «Я вірю у всемогутнього Господа Бога, я не можу покаятися в тих помилках, яких ніколи не робив».
Ян Гус. Невідомий художник. XIV ст.
Страта Яна Гуса стала приводом до вибуху невдоволення. Хоч у кожного стану населення була своя мета боротьби, але їх об’єднувало прагнення домогтися реформування церкви й позбутися засилля німців, що панували в країні.
Повстання почалося в Празі в 1419 р. Поступово повстанці заволоділи всією Чехією — серцем Священної Римської імперії. Після смерті короля Вацлава гусити оголосили про позбавлення його наступника імператора Сигізмунда чеського престолу.
Учасники руху змінили державний устрій країни. Управління було зосереджено в руках сейму — зборів представників усіх станів. Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Вони виробили нову тактику ведення бою: важкі бойові вози ставили колом, сковували їх ланцюгами і в такій фортеці витримували атаки кінних рицарів. Після того як противника було знесилено, гусити переходили в наступ. Крім того, вони почали застосовувати на полі бою легкі гармати, які встановлювали на вози.
Празька дефенестрація (викидання з вікон) — убивство гуситами членів міської ради Праги, що започаткувало гуситські війни. 30 липня 1419 р. Художник А. Лібшер
Найбільшою реформою гуситів стала конфіскація церковних володінь, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.
Рух гуситів викликав занепокоєння як Папи Римського, так й імператора. Розпочалася війна, яка набула характеру релігійної боротьби католицької церкви проти гуситського реформаційного руху й боротьби німців проти слов’ян.
Для придушення гуситського руху Папа Римський та імператор Священної Римської імперії п’ять разів оголошували хрестові походи. Однак військо хрестоносців постійно зазнавало поразок.
Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії. Проте головною для гуситів була не зовнішня небезпека, а внутрішня. У гуситському русі брали участь різні верстви суспільства: від феодалів до селян, від багатих до найбідніших. Коли, здавалося б, основна мета гуситів була досягнута, серед учасників руху виникли суперечності. Гусити розділилися на чашників (послідовники Яна Гуса, які причащали простих віруючих із чаші) і таборитів (назва походить від гори Табор у Південній Чехії, де розташувався центр руху). Таборитів очолив Ян Жижка, а після його смерті — Прокіп Великий та Прокопій Малий.
Бойовий віз гуситів. Сучасна реконструкція
• Які переваги надавав такий віз у боротьбі з рицарською кіннотою?
Чашники вимагали скасування привілеїв церкви та церковного землеволодіння, спрощення церковного обряду, запровадження богослужіння чеською мовою і причащання двома видами; у політичному плані вони виступали за незалежну чеську монархію.
Таборити були схильні до проведення соціальних реформ. Вожді таборитів, посилаючись на заповіді Христа, вимагали відмовитися від особистого майна й передати його до спільної скарбниці, наполягали на скасуванні податків. Вони заперечували культ святих, поклоніння святим мощам і стверджували, що будь-хто може вести богослужіння (навіть жінка, що було неприпустимо в ті часи). Деякі з таборитів наполягали не на реформі, а на скасуванні церкви. Чашників підтримували дворяни, вище духовенство; таборитів — частина дворян, селяни та інші бідні верстви населення.
Ян Жижка зі зброєю гуситів — бойовим ціпом
Ян Жижка — полководець і національний герой Чехії. Походив із родини дрібних шляхтичів. Усе життя був найманцем у війську різних країн. Брав участь у Грюнвальдській битві (1410 р.), битві під Азенкуром (1415 р.). Став лідером таборитів. Розробив тактику гуситів, використовуючи бойові вози, застосовував артилерію в польових битвах. У бою Ян Жижка втратив зір, але продовжував успішно командувати військом. Помер від чуми в 1430 р.
Суперечки між таборитами й чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві біля Ліпан 1434 р. таборитів було розгромлено. Зрештою чашники уклали угоду з католицькою церквою, згідно з якою дозволялися обидва види причащання, а богослужіння здійснювалося чеською мовою. Згодом цю поступку було скасовано. Проте в Чехії, хоча й ненадовго, виникла національна церква, яка мала свої етнічні особливості. Для католицької церкви цей рух був попередником майбутньої боротьби за оновлення та реформу церкви (Реформації).
4. Угорщина. Близько 896 р. племена угрів переселилися з причорноморських степів на Середній Дунай, де підкорили місцеве слов’янське населення. Сім племен угрів очолив вождь Арпад. Цю подію угорці назвали «віднайденням батьківщини», а Арпад започаткував першу князівську (згодом королівську) династію Угорщини.
Арпад на чолі угрів переходить Карпати. Сучасний малюнок
У 955 р., зазнавши поразки від імператора Оттона І, угорці припинили напади на землі Німецької імперії та перейшли до осілого способу життя. Із цього часу серед угорців поширювалося християнство за західним зразком. Князь Іштван І із династії Арпадів за підтримки німецьких рицарів почав хрестити угорців «вогнем і мечем», водночас знищуючи давню племінну знать, що не корилася його владі. На знак ушанування його успіхів у поширенні християнства Папа Римський надіслав Іштвану І королівську корону, і на Різдво 1000 (1001) р. він був коронований. За заслуги у хрещенні угорців церква згодом проголосила короля Іштвана святим, і він став головним святим Угорщини.
Корона Святого Іштвана, що стала символом Угорщини
Для зміцнення своєї влади Іштван І поділив територію країни на округи — комітати, на чолі яких стояли ішпани (жупани). Вони збирали для короля податки, здійснювали владу на місцях. Ішпани селилися, як правило, у замках і мали у своєму розпорядженні загін кінних воїнів. Такий адміністративний поділ країни з перервами проіснував аж до XX ст.
У середині XI — на початку XIII ст. країну охопила міжусобна війна. Найбільш впливова феодальна знать — барони й магнати — мала величезні земельні володіння та безмежну владу в суспільстві. Свавілля знаті почало загрожувати володінням середніх і дрібних землевласників, що, як правило, перебували на королівській службі. Згодом вони стали основою для формування нової верстви суспільства — дворянства (шляхти). Саме ця соціальна група очолила рух проти свавілля феодальної знаті й домоглася від короля видання в 1222 р. «Золотої булли». Цей документ обмежував права короля, магнатів та іноземців, а натомість гарантував права майбутніх дворян (шляхти). Остання стаття булли давала право магнатам чинити опір королю, якщо той не виконував обіцянок.
Попри усобиці угорські королі проводили активну зовнішню політику. Так, вони підкорили собі Славонію та Хорватію, поширили свою владу на Далмацію, неодноразово зазіхали на Галицько-Волинську державу.
У 1241—1242 рр. Угорщина зазнала спустошливої монгольської навали. 11 квітня 1241 р. біля села Мохі угорці були вщент розгромлені монголами. Здавалося, що Угорщина припинила існування. Проте в 1242 р. монголи несподівано залишили територію країни, і король Бела IV взявся за зміцнення її обороноздатності. Швидко зростали міста, які мали статус «вільних королівських міст». Найбільшим містом була Буда.
Особливістю угорських міст було те, що більшість їхнього населення становили німецькі переселенці. У XIV—XV ст. Угорщина переживала період найбільшого піднесення та розквіту.
У 1301 р. династія Арпадів припинила своє існування. За підтримки Папи Римського королем було обрано Карла І Роберта (1310—1342 рр.). Він залізною рукою навів лад у королівстві, приборкавши магнатів. Король здійснив низку заходів, що сприяли економічному розвитку країни, упорядкував фінансову систему.
Карл І Роберт. Середньовічна мініатюра
Важливим дипломатичним кроком стало укладення в 1335 р. у Вишеграді військового й торговельного союзу із Чехією та Польщею. Цей союз став вагомим чинником розвитку Угорщини на найближчі 200 років.
Протилежністю Карла був його син Лайош І Великий (1342—1382 рр.), який здійснював безперервні воєнні авантюри. Хоча йому вдалося поширити свою владу на Сербію, Боснію і частину Болгарії, це не мало для Угорщини позитивних наслідків. Магнати, згадавши про свої права, після смерті Лайоша І домоглися обрання королем Сигізмунда (Жигмонда) І Люксембурга (1387—1437 рр.), який пообіцяв їм нові привілеї. У внутрішній політиці Сигізмунд продовжив політику Карла І Роберта, що сприяло розквіту країни.
У зовнішній політиці Сигізмунду довелося зіткнутися з новою загрозою — турками-османами, що розпочали завоювання Балканського півострова. Спроба наступальними діями покінчити з турецькою загрозою зазнала повної поразки в битві під Нікополем у 1396 р. Тоді Сигізмунд зосередив увагу на західному напрямку, де домігся свого обрання німецьким і чеським королем, а згодом й імператором Священної Римської імперії. Крім того, він домовився з австрійськими Габсбургами про принципи взаємонаслідування престолу, що згодом стало вирішальним у долі Угорського королівства.
Після смерті Сигізмунда Угорщина зазнала нової навали турків. Ініціативу в боротьбі з ними проявив талановитий полководець Янош Гуньяді. Завдяки його перемозі під Белградом у 1456 р. вдалося на 70 років зупинити просування турків у Європу, що забезпечило останнє піднесення Угорщини за правління Матяша І Корвіна (1458—1490 рр.).
Янош Гуньяді
Матяш навів лад у державі, упорядкувавши управління, фінанси, суди, військо (створив постійне наймане військо — «Чорну армію»). На державну службу він брав людей за професійними ознаками, а не за знатністю. Король законодавчо впорядкував відносини між селянами і феодалами. Успішні заходи Матяша у внутрішній політиці забезпечили йому можливість проводити активну зовнішню політику. Проте всі ці здобутки були втрачені після його смерті, а Угорщину незабаром захопили турки.
«Чорна армія» Матяша І Корвіна застосовувала вогнепальну зброю. Сучасний малюнок
5. Польське королівство. Західнослов’янська держава Польща утворилася із союзів племен, які розселялися в басейні річки Вісли: полян, слензан, куявів, мазурів та інших. Центром формування державності стало племінне об’єднання полян, розташоване в районі міста Гнєзно. Від цього племінного об’єднання й походить назва держави Польща.
Першим відомим польським князем був Мешко І (960—992 рр.) із династії П’ястів. У 966 р. князь Мешко І прийняв християнство від німецьких єпископів за західним обрядом.
Значно збільшив територію Польщі син Мешка І Болеслав І Хоробрий (992—1025 рр.). У 1018 р. він захопив Чехію та Моравію. У 1000 р. в місті Гнєзно було створено архієпископство. Цим актом польська церква проголосила свою незалежність від німецького архієпископа. У 1025 р. Болеслав І прийняв титул короля.
Болеслав І Хоробрий. Художник Я. Б. Якобі. 1828 р.
У 1139 р. польський король Болеслав III Кривоустий розділив свої володіння між синами на чотири князівства. У XII—XIII ст. Польща, як і інші держави Центральної та Східної Європи, поринула в період роздробленості. Країна ледь не втратила незалежність під ударами Тевтонського ордену й монголів.
Проте феодальна роздробленість не зупинила господарський розвиток польських земель. У XIII ст. завдяки німецьким і єврейським переселенцям бурхливо розвивалися нові міста. Зміцнення міст, яким надавалося право самоврядування, сприяло розвитку торгівлі й ремесел. Основні торговельні шляхи пролягали через Краків—Торунь—Хелм—Гданськ і Львів—Краків—Вроцлав.
Із містом Гнєзно у Великій Польщі пов'язаний переказ про те, як легендарний князь Лех, вождь племені полян, одного разу побачив на великому дубі гніздо білого орла. «Будемо гніздитися тут!» — вигукнув Лех і наказав заснувати на цьому місці свою столицю, яку назвав Гнєзно («Гніздо»). Зображення білого орла на червоному тлі стало гербом Польщі, а червоний і білий кольори — кольорами державного прапора.
Господарський розвиток сприяв формуванню основних станів польського суспільства. Панівний стан складали магнати — великі землевласники, які домоглися закріплення за собою спадкового землеволодіння, а також шляхта — служива знать. Привілейованим станом суспільства було духовенство, яке володіло значними маєтками та мало низку привілеїв.
У період феодальної роздробленості відбулися значні зміни і в житті селянства. Залежна частина селян переводилася на фіксований податок (чинш), натуральний або грошовий, що давало їм більшу господарську самостійність.
Господарське піднесення польських земель, постійна зовнішня загроза, етнічна й церковна єдність стали основою для об’єднання польських земель і зміцнення королівської влади.
Період роздробленості в історії Польщі завершився за правління Владислава Локетека (1306—1333 рр.). Після відновлення єдиної Польської держави в 1320 р. Владислава Локетека проголосили королем.
Казимир III. Художник Я. Матейко
Його політику продовжив син Казимир III Великий (1333—1370 рр.). Для зміцнення внутрішнього становища Казимир III запровадив реформи. Він переділив Польщу на адміністративні одиниці (воєводства, каштелянства), на чолі яких поставив своїх прибічників. Далі король створив загальнопольські органи: королівську канцелярію, центральну скарбницю, суд, військо. Було проведено грошову реформу: введено повноцінну монету — краківський гріш, що сприяло пожвавленню торгівлі.
Казимир III уклав два збірники законів — Віслицький і Петрковський (1346—1347 рр.). Реформи зміцнили королівську владу, але це не мало достатньої підтримки в суспільстві. Спертися на міста в боротьбі проти магнатів польські королі не могли через їхній німецько-єврейський характер. Шляхта, яка ворогувала з магнатами, після здобуття привілеїв у 1374 і 1454 рр. сама стала на шлях обмеження королівської влади.
Для українського народу правління Казимира III ознаменувалося приєднанням у 1349—1352 рр. Галичини, а в 1366 р. — частини Волині. Також король до свого титулу додав «Король Русі».
Герб Польщі
6. Велике князівство Литовське. Перша згадка про Литву датується 1009 р. На той час там проживали окремі язичницькі литовські племена. Опинившись під загрозою знищення хрестоносцями, литовці в середині XIII ст. об’єдналися під владою князя Міндовга.
У першій половині XIV ст. за князів Вітеня (1293—1316 рр.) і Гедиміна (1316—1341 рр.) Велике князівство Литовське захопило білоруські й частину українських земель. Гедимін став засновником литовської династії. На час його правління припали перші відомості про місто Вільно (Вільнюс), яке згодом стало столицею Великого князівства Литовського.
Герб Литви
За часів Гедиміна та Ольгерда (1345—1377 рр.) князівство швидко розширювалося за рахунок земель Русі. Завдяки значним територіальним здобуткам Литва перетворилася на велику державу. На всіх приєднаних землях литовські князі залишали існуючий соціально-політичний лад, говорячи: «Ми старого не рушимо і нового не вводимо». Ключовою подією в переході більшості українських земель під владу Литви стала перемога над монголами в битві на Синіх Водах (1362 р.).
Уявний портрет Ольгерда. Гравюра. 1578 р.
Розширення меж Великого князівства Литовського призвело до конфлікту з Московською державою. Литовсько-московська війна 1368—1372 рр. стала початком тривалої боротьби держав за панування у Східній Європі.
Після смерті Ольгерда постало питання про цілісність Великого князівства Литовського. Наприкінці життя власне литовські й білоруські володіння Ольгерд заповів найстаршому сину від другої дружини Ягайлу, який одночасно ставав великим князем. Однак це рішення не влаштовувало молодших синів. Проти Ягайла також виступили полоцький, подільський, волинський і чернігівський князі, які були синами Ольгерда від першої дружини.
У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, захопив Вільно й усунув Ягайла від влади. Останній утік до Тевтонського ордену і за його підтримки вже наступного року відновив свою владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. Вітовту пощастило втекти до пруссів.
Тим часом помер угорський король Лайош І Великий, який одночасно був і польським королем. У 1383 р. польські магнати проголосили королевою Польщі його 12-річну доньку Ядвігу, яка була заручена з австрійським герцогом Вільгельмом. Проте польські магнати, не бажаючи бачити на своєму престолі Вільгельма, запропонували її руку великому князеві Ягайлу. Їхньою метою було приєднати литовські землі та поширити на них владу католицької церкви, а також за підтримки Великого князівства Литовського завершити боротьбу проти Тевтонського ордену. У свою чергу, Ягайло прагнув за допомогою Польщі приборкати своїх противників.
У 1385 р. було укладено Кревську унію, згідно з якою Ягайло зобов’язувався прийняти католицтво, охрестити все литовське населення та приєднати до Польщі землі Великого князівства Литовського. У лютому 1386 р. Ягайло прибув до Кракова, хрестився, прийнявши ім’я Владислав, одружився з королевою Ядвігою і став коронованим польським королем.
Унія — об'єднання, союз.
Проте об’єднання двох держав не відбулося, оскільки проти цього виступила частина литовсько-руської знаті на чолі з князем Вітовтом. Він усе життя присвятив боротьбі за зміцнення незалежності й розширення меж Великого князівства Литовського.
Оригінальний текст Кревської унії
Безпосереднім наслідком Кревської унії стало те, що об’єднані сили Польщі та Литви спромоглися зламати силу свого основного противника — Тевтонського ордену в Грюнвальдській битві 1410 р.
7. Духовно-рицарські ордени в Балтії. Землі Балтії, як і Палестина та Піренейський півострів, стали об’єктом експансії духовно-рицарських орденів. Проте тут рицарі-ченці намагалися поширити християнство на території, де сповідували язичництво. Щоправда, християнізація часто перетворювалася на винищення місцевих слов’янських і балтських племен та заселення цих земель німецькими селянами та міщанами. Наймогутнішим орденом, що діяв у Балтії, як ви вже знаєте, був Тевтонський.
Тевтонське братство церкви Святої Марії Єрусалимської було затверджене буллою Папи Римського Климента III 6 лютого 1191 р. Через п’ять років в Акрі (нині територія Ізраїлю) воно було перетворене на духовно-рицарський орден під зверхністю Папи та імператора Священної Римської імперії для захисту німецьких рицарів, лікування хворих і боротьби з противниками католицької церкви. Проте на Близькому Сході орден не прижився.
Герман фон Зальц. Середньовічна мініатюра
Завдяки зусиллям великого магістра Германа фон Зальца Тевтонський орден отримав у володіння міста Ешенбах і Нюрнберг у Баварії, а після хрестового походу проти пруссів у 30-х рр. XIII ст. — землі на правобережжі Вісли, де була заснована Тевтонська держава. Від 1309 р. столицею ордену стало місто Марієнбург. Орден дуже швидко набув такого впливу, що міг самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику, яка іноді суперечила позиції католицької церкви. Орден вів боротьбу з католицькою Польщею, відвоювавши в неї приморські володіння. Під час захоплення Гданська в 1308 р. тевтонці знищили все слов’янське населення міста (10 тис. осіб). Також орден активно воював із руськими князівствами та згодом із Великим князівством Литовським. Проте поразка в Грюнвальдській битві підірвала сили ордену. Він став васалом Польщі.
Після втрати своєї державності Тевтонський орден зберігся в деяких містах Священної Римської імперії та Австрії і надавав найманців для війн у Європі. У 1809 р. орден було ліквідовано. Свою діяльність він відновив у 1923 р. як суто релігійна організація під зверхністю римо-католицької церкви. Сьогодні орден функціонує в Німеччині, Австрії, Чехії, Італії, Словаччині та Словенії й налічує близько 1000 членів.
У той час як тевтонці переважно воювали в Пруссії, ризький єпископ створив Орден мечоносців. Завдяки рицарям єпископ поширив свою владу на територію сучасної Латвії та Естонії. Проте в 1236 р. мечоносці зазнали поразки, яка призвела до ліквідації ордену в 1237 р. На його основі був утворений Лівонський орден, який був підрозділом Тевтонського ордену.
Печатка Ордену мечоносців
Поступово лівонці стали могутньою організацією, яка змогла викупити в данського короля Вальдемара IV Естляндське герцогство й міста Ревель (Таллінн) і Нарву. Більше того, Лівонський орден не брав участь у Грюнвальдській битві, тому пережив самих тевтонців. Проте в 1558 р. московський цар Іван Грозний розбив лівонське військо й захопив більшу частину його земель. Орден було ліквідовано.
Діяльність Тевтонського та Лівонського орденів змінила життя племен Балтії та багато в чому заклала підвалини для існування та кордонів сучасних Латвії та Естонії.
Собор Святого Матяша в Будапешті, у якому відбулася коронація Матяша І Корвіна. Готичний стиль. Сучасний вигляд
Верхній замок у Вільнюсі. Віртуальна реконструкція. До наших днів збереглися вежа Гедиміна (крайня праворуч) і фундамент
Запам'ятайте дати
• IX — початок X ст. — утворення Чеської держави
• Кінець IX ст. — вторгнення в Європу угрів
• 924—935 рр. — правління в Чехії князя Вацлава
• 1000 (1001) р. — коронування Іштвана І
• 1333—1370 рр. — правління польського короля Казимира III Великого
• 1410 р. — Грюнвальдська битва
• 1419—1434 рр. — гуситські війни
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• У результаті Великого розселення слов'ян (V—VII ст.) слов'янські племена опанували простори Європи. Першою слов'янською державою вважається князівство Само (623 р.).
• У XIV—XV ст. у країнах Центральної та Східної Європи відбувалися національно-визвольні рухи під релігійними гаслами, а також боротьба церков (католицької та православної).
• Ключовими подіями в цей період стали: закріплення роздробленості німецьких земель («Золота булла»), гуситські війни, зупинення німецької експансії на Схід, початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу, злет і занепад Угорщини.
• Діяльність духовно-рицарських орденів призвела до онімечення окремих територій Східної Європи.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Історія з географією».
Правила гри. Формуються дві команди. Перша команда називає подію, інша — відповідає, у якій державі вона відбулася. У наступний хід друга команда називає подію, перша — відповідає. Серія запитань і відповідей складається з 12. Перемагає команда, яка дала більше правильних відповідей.
2. Які слов'янські держави виникли в результаті Великого розселення слов'ян? 3. Коли і як виникла Великоморавська держава? Що призвело до її загибелі? 4. Укажіть причини і привід гуситських війн. Які реформи здійснили гусити, захопивши владу? З'ясуйте головні наслідки їхнього руху. 5. У якому році угорці здобули нову батьківщину? Що зумовило перетворення Угорщини на королівство? 6. Які чинники спонукали до об'єднання Польщі та зміцнення королівської влади? Що стримувало зміцнення королівської влади в Польщі? 7. Як було створене Велике князівство Литовське? Чому Литва стала однією з наймогутніших держав Східної Європи? У чому полягали мета та наслідки укладення Кревської унії? 8. Як відбувалася християнізація держав Центральної та Східної Європи? Чому Литва останньою прийняла християнство?
9. Складіть таблицю «Утворення нових держав у Центральній та Східній Європі в IX—XI ст.». 10. Охарактеризуйте діяльність братів Кирила і Мефодія. 11. Дайте оцінку діяльності польського короля Казимира III.
12. Робота в парах. За додатковими джерелами підготуйте презентацію «Тевтонський і Лівонський ордени». 13. Робота в малих групах. Дайте оцінку поглядам таборитів. Чи можливо на таких принципах побудувати суспільство? 14. Чому угорці, на відміну від своїх попередників — кочовиків, які оселялися в Паннонії, змогли створити державу, що стала частиною європейських народів? 15. Колективне обговорення. Якою є роль рицарських орденів в історії країн Балтії?
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)