Середньовічний Китай та Японія
- 22-04-2022, 00:05
- 1 026
7 Клас , Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
Зверніть увагу!!!
§ 23. Середньовічний Китай та Японія
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про особливості розвитку країн Сходу в Середні віки; хто такий Син Неба; як і чому в Китаї утвердилася імператорська форма правління; чому змінювалися імператорські династії; які наслідки для Китаю мало монгольське панування; яким є внесок Китаю в скарбницю світової культури; як виникла держава в Японії та якими були особливості її розвитку в Середні віки; хто такі «самурай», «сьогун».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Як китайці називали свою країну? 2. Чому Велика Китайська стіна не захищала Китай від набігів кочовиків? 3. Що таке централізована держава?
1. Особливості розвитку країн Сходу. На відміну від Європи, чітку межу переходу країн Сходу (Азія, Північна Африка та Океанія) від епохи Стародавнього світу до Середньовіччя провести майже неможливо. Як і в попередні століття, ці країни розвивалися за власними законами.
Подорож китайського імператора династії Мін Великим каналом. 1450 р.
У більшості держав Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Люди, що обробляли землю, були об’єднані в громади, які мали гарантоване право та обов’язок працювати на ній і використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, ліс, пасовища тощо. Водночас право володіти й розпоряджатися землею та її ресурсами належало державному апарату. Між громадою та державним апаратом існував чіткий зв’язок. Вироблений надлишковий продукт громада передавала як податок державі, що перерозподіляла його на користь апарату й на громадські потреби (будувалися канали, дороги, храми тощо). Отже, той, хто належав до державного апарату, мав доступ до розподілу вироблених продуктів і, відповідно, отримував їх частку у власність. Чим вищу посаду обіймала людина в державному апараті, тим більшу частку вона отримувала. Тому можна стверджувати, що особливістю країн Сходу (східної цивілізації) була наявність влади-власності.
Під час фестивалю Цінмін. Середньовічна мініатюра
Держава на Сході була міцною та могутньою. Її могутність зростала від продуктивності праці селянина або ремісника. Однак коли в роботі цього чіткого механізму траплялися перебої, і життя суспільства порушувалося, спалахували повстання, виникав голод, занепадали міста тощо. Збій у цій системі відбувався з двох головних причин: коли обсяги податків через нерозважливу політику правителів перевищували можливості виробництва або якщо відбувалося зовнішнє вторгнення, що руйнувало традиційну систему життя.
2. Син Неба та його піддані. Китай за своїм розміром і кількістю населення в Середні віки можна було порівняти з усією християнською Європою. На межі XII—XIII ст. у Китаї проживало близько 100 млн осіб — більше, ніж у Європі. Китайці вважали свою державу центром Землі, а всі народи, що жили навколо, називали варварами.
Сильна централізована держава на чолі з імператором склалася в Китаї ще в III ст. до н. е. Від того часу й до початку XX ст. Китай незмінно залишався імперією. Правителя Китайської держави називали Сином Неба. Його влада передавалася в спадок й офіційно нічим не обмежувалася. Особа імператора була священною. Він вважався не тільки володарем усіх людей, а й посередником між Небом і «піднебесним світом». Імперію називали втіленням небесного порядку.
Система управління в середньовічному Китаї
Кожен підданий імперії розглядався як інструмент для виконання волі Неба, що передавалася через імператора. У китайському суспільстві існувала сувора система підпорядкування. Нижче імператора (найближче оточення) стояли вищі сановники, як правило, його родичі. Ще нижче — чиновники, що поділялися на велику кількість рангів.
Усіх чиновників у Китаї називали мандаринами. За їхньою допомогою імператор і управляв імперією. Щоб стати чиновником, потрібно було здобути відповідну освіту та скласти іспит. Для отримання більш високого рангу знову доводилося складати іспити. До іспитів допускалися всі «добрі люди», які висловили таке бажання (особисто вільні люди). Звичайно, діти чиновників могли краще підготуватися до іспитів. Проте така система забезпечувала доступ до владних структур талановитих людей з усіх верств суспільства. Той, хто складав іспити вищого рівня, отримував місце при дворі й значну платню. Такі люди користувалися повагою і згодом стали називатися шенші (шень — «той, що носить пояс влади», ші — «вчений»). Найнижчу сходинку посідали «підлі люди» — особисто залежні люди, у тому числі раби.
Карта «Індія. Китай»
У середньовічному Китаї держава й суспільство продовжували дотримуватися багатьох правил життя, які ще в середині І тис. до н. е. розробив Конфуцій. У Середні віки його оголосили «першим святим». Конфуція називали «вчителем десяти тисяч поколінь», «імператором без трону». На його честь було зведено багато храмів.
Згідно з вченням Конфуція та уявленнями китайців, у суспільстві кожен має знати своє місце: правитель — чесно правити й піклуватися про підданих, чиновники — давати йому мудрі поради, селяни — сумлінно працювати. Вірність, покірність, доброта, почуття обов’язку, повага до старших і батьків проголошувалися головними чеснотами благородної та гідної людини. Їй потрібно було засвоїти 300 головних і 300 додаткових правил поведінки.
Конфуцій — «імператор без трону». Середньовічна мініатюра
Якщо не дотримуватися норм поведінки, це може викликати гнів Неба: землетруси, повені, війни. Навіть Син Неба може втратити трон.
Китайці вірили, що померлі родичі допомагають живим. Проте для цього померлих треба було забезпечити всім необхідним. До поховань клали різні речі. Згодом справжні речі були замінені на паперові.
У перші століття нашої ери в Китаї почав поширюватися буддизм, який приваблював багатьох проповідями милосердя, загальної рівності перед стражданнями, обіцянками благ за добрі вчинки й покарання за негідні. Буддизм тісно взаємодіяв із конфуціанством. У Китаї були поширені й інші релігії, зокрема даосизм, який проповідував шлях до безсмертя. Характерною рисою середньовічного Китаю були релігійна терпимість і взаємодія релігій.
3. Китай за династій Суй і Тан. Від III ст. до н. е. і до кінця VI ст. китайська цивілізація переживала кризу. Її наслідком стало остаточне затвердження імперії як форми організації китайського суспільства. До того ж цю форму запозичили й сусідні з Китаєм народи: японці, корейці, в’єтнамці.
Переживши роки кризи, розпаду та взагалі зникнення імперії, у 589 р. полководець Ян Цзянь силою зброї відновив єдність Китаю. Він був проголошений імператором і заснував династію Суй (581—618 рр.).
Ян Цзянь, засновник династії Суй. Середньовічна мініатюра
Наступник Ян Цзяня Ян-ді переніс столицю до невеликого стародавнього міста Лоян. Також він переселив до міста 10 тис. найбагатших сімей Китаю, підкоривши їх своїй владі. Місто прикрасили чудові палаци й парки. В імператорському парку цілий рік зеленіли дерева: взимку їхнє листя і квіти виготовляли із шовку.
Ян-ді вирішив з’єднати дві великі річки — Хуанхе та Янцзи — і розпочав будівництво Великого каналу. Цей водний шлях поєднав господарства півночі й півдня та сприяв розвитку торгівлі. Імператор також зміцнив і добудував Велику Китайську стіну (її спорудження розпочалося ще в III ст. до н. е.), Ян-ді вів постійні війни проти сусідів.
Проте цій династії не судилося тривалий час утримувати владу. Нерозважлива внутрішня та зовнішня політика виснажила країну. Зрештою імператор Ян-ді був убитий змовниками. Династія Суй припинила своє існування.
До влади прийшла династія Тан (618—907 рр.). Її перші правителі Лі Юань і Лі Шимінь проводили доволі розважливу політику, яка сприяла розквіту Китаю. Нові правителі перерозподілили землі. Наполегливою працею мільйонів селян спустошені землі перетворилися на родючі ниви, а продумана податкова система забезпечила державі значні прибутки.
Лі Юань, перший правитель династії Тан. Середньовічна мініатюра
Династія Тан здійснювала активну завойовницьку політику. Китай тривалий час воював проти тюрків-кочовиків і розгромив їх на початку VII ст. Це дозволило імперії остаточно встановити свій контроль над Великим шовковим шляхом. Також імперія затвердила свою зверхність над Кореєю, Індокитаєм, Тибетом.
Помітні зрушення відбувалися в господарстві та повсякденному житті Китаю. Поширилося вирощування та споживання рису й чаю, які швидко стали традиційними продуктами харчування китайського населення. Почалося виготовлення цукру із цукрової тростини. Застосовувалася вдосконалена сільськогосподарська техніка: селяни користувалися 11 типами плугів, а також підливним колесом із глечиками, якому надавала руху робоча худоба. Повсюди діяли водяні млини. З’явилися перші вироби з порцеляни.
Великий шовковий шлях — система караванних доріг, яка існувала з кінця II ст. до н. е. до XVI ст. Вона охоплювала територію від Китаю на Сході до Північної Африки та Іспанії на Заході й сягала понад 7000 км. Вважається, що цей шлях з'явився в результаті масштабної торгівлі шовком, проте він служив не тільки для перевезень шовку, але й для торгівлі іншими товарами. Так, у Китай із Центральної Азії завозили килими, прикраси, коштовне каміння, фарби, породистих коней, а з Китаю доправляли шовкові тканини, залізо, хутра, чай, папір, порох тощо.
Від середини VIII ст. влада династії Тан почала слабшати. Постійні війни невпинно погіршували становище населення. По всій країні спалахували селянські повстання, які у 874 р. переросли в одну з найбільших селянських війн. Повсталі виступали проти тягаря податків, несправедливості й жадібності чиновників. Селянське військо під проводом Хуан Чао оволоділо столицею. Імператорський двір утік.
Згодом повстання було придушене. Династія Тан повернулася до влади, але удар, якого вона зазнала від селянської війни, став для неї смертельним. Незабаром держава припинила своє існування.
4. Китай за часів правління династії Сун. На уламках держави династії Тан виникли численні дрібні володіння. Час їхнього існування — 907—960 рр. — називають «епохою п’яти династій і десяти царств». Між ними велася невпинна міжусобна війна, під час якої Китай об’єднався під владою династії Сун (960—1279 рр.).
Щоб налагодити життя в розореній країні, перший міністр двору династії Сун Ван Аньші запропонував провести реформи. Вони передбачали впорядкування податкової системи, відновлення зрошувальних робіт, надання позик селянству, установлення твердих цін на всі товари тощо. Однак противники міністра домоглися його відставки й припинення реформ.
Ван Аньші. Середньовічна мініатюра
За таких умов північ Китаю захопили племена чжурчженів. Вони утворили державу Цзінь — «Золота» (1115—1234 рр.). На півдні, куди змушений був переїхати китайський імператор, затвердилася династія Південна Сун (1117—1279 рр.). На підвладній їй території розташовувалися головні центри вирощування рису, чаю, виробництва шовку, виготовлення порцеляни. У державі Сун було винайдено папір, порох, книгодрукування, що відіграло величезну роль в історії людства. Саме тут уперше в історії з’явилися паперові гроші. Важливі винаходи було здійснено у військовій справі. Імперія Сун мала на озброєнні потужні метальні пристрої, посудини із запалювальною сумішшю, рухомі вежі з таранами, перші гармати.
Однак ці досягнення не врятували імперію від загибелі. Згодом вона стала здобиччю монголів.
5. Боротьба Китаю проти монгольського поневолення. Династія Мін. У 1279 р. завершилося підкорення Китаю монголами, які встановили тут свою династію — Юань (засновником династії був онук Чингізхана Хубілай).
Вторгнення монголів мало для Китаю як позитивні, так і негативні наслідки. Монгольське панування супроводжувалося значними людськими жертвами, нищенням надбань китайської цивілізації. Проте завдяки приєднанню до системи монгольських держав Китай закріпився у світовій торгівлі, що сприяло його економічному піднесенню. Цікаві згадки про Китай часів монгольського панування залишив венеціанський мандрівник Марко Поло.
Розповідь про китайські міста з «Книги про різноманітність світу» Марко Поло (XIII ст.)
Місто Таян-фу, куди ми прийшли, велике і красиве, торгівля тут жвава, а також потужна промисловість: виробляють тут багато обладунків для військ великого хана. Багато чудових виноградників і вина виробляють удосталь... Безліч тут шовку: є в них тутові дерева і багато шовковичних черв'яків.
...було там 12 ремесел, і для кожного ремесла було 12 тис. будинків; у кожному будинку було щонайменше 10 осіб, а в деяких 15, а то 30 чи 40, не всі, звісно, майстри, але й робітники, що за вказівкою майстра працюють...
Безліч тут багатих купців, і багато вони торгують... За наказом царя кожен долучався до батьківського ремесла... Навчатися іншого ремесла він не може.
Живуть тут... піддані великого хана; гроші в них паперові.
У цьому місті... всі вулиці вибрукувані камінням і цеглою; і верхи їздити, і пішки ходити ними добре.
У цьому місті... добрих 4 тис. лазень; кілька разів на місяць ходять туди, бо чистоти тіла дотримуються...
• 1. Що з описів Марко Поло могло вражати уяву європейців? 2. Завдяки чому Китай досяг таких вагомих здобутків?
Завоювавши Китай, монголи залишили китайську систему устрою суспільства від імператора до найменшого чиновника. Найвищі посади в державі посіли монголи. Крім того, монголи запозичили китайську мову, писемність, культуру тощо. Незважаючи на це, монголи вважали себе вищими за китайців і поводилися як загарбники, посилюючи податковий гніт.
Їхня політика викликала загальне обурення. Від середини XIV ст. в Китаї спалахували повстання (повстання «червоних пов’язок»), неодноразово виникали спроби палацових переворотів. Зрештою в 1368 р. одного з керівників селянського повстання ченця Чжу Юаньчжана проголосили імператором. Він започаткував нову династію Мін, яка правила Китаєм до 1644 р. Столицею династії спершу було місто Нанкін, а згодом її перенесли до міста Даду, яке згодом дістало нову офіційну назву Пекін.
Нова династія відновила традиційну китайську систему управління. Було встановлено прийнятні ставки податків. Держава перебрала на себе роботи з відновлення системи іригації (зрошування). Значна увага приділялася розвитку ремесел, особливо виробництву порцеляни, шовку, паперу, скла, тобто тим виробам, що призначалися на продаж в інші країни. Почалася відбудова й перебудова китайських міст.
Щоб засвідчити свою велич, імператори династії Мін проводили активну зовнішню політику. Вони розширили кордони держави до Тибету та Індокитаю.
Організовувалися воєнні експедиції в Океанію. Найбільше експедицій (сім) до Індії, Індонезії, Індокитаю, Малайзії та навіть до берегів Африки очолив адмірал Чжен Хе в 1403—1433 рр.
За часів династії Мін китайці активно переселялися до Індокитаю та Індонезії, де створили цілі китайські поселення.
6. Розвиток культури Китаю в Середні віки. Китайська цивілізація створила своєрідну й багату культуру, яка стала справжньою скарбницею для культур різних народів.
Однією з основ китайської культури було ієрогліфічне письмо. Воно стало взірцем для писемності корейців, в’єтнамців, японців. Необхідність складати іспити для отримання чиновницької посади сприяла відкриттю початкових і вищих шкіл та училищ, збільшенню кількості освічених людей. Китайські чиновники були водночас поетами, художниками, чудово володіли мистецтвом письма — каліграфією.
Велика Китайська стіна. Сучасний вигляд
Китайці першими винайшли папір і налагодили найпростіший спосіб книгодрукування. Текст вирізьблювали на дерев’яних дошках, заливали спеціальною фарбою, а потім відтискували на папері. На початку VIII ст. в Китаї почала виходити урядова газета «Столичний вісник», яка проіснувала до XX ст. Працювали великі бібліотеки.
Китайцям належить винайдення компаса й пороху. У VIII ст. в країні відкрилася Академія наук, у XV ст. були створені багатотомні енциклопедії з історії, географії, медицини, мистецтва тощо.
Мідне кліше для друку китайських банкнот (паперових грошей): XII ст. (1) і сучасний відбиток банкноти (2)
Період VIII—IX ст. називають «золотим віком» китайської поезії. Поет Лі Бо написав близько 30 томів ліричних творів, у яких захоплювався рідною природою. Інший поет Ду Фу оспівував мрію про краще майбутнє, коли люди збудують величезний дім, і в ньому знайдуть притулок «мільйони скривджених долею бідняків».
Найперше відоме уявлення про порохову зброю (угорі праворуч воїн із «вогняним списом»). X ст.
Архітектори Китаю виробили своєрідний стиль, відмітною ознакою якого були дахи із загнутими догори краями. Однією з найвидатніших пам’яток середньовічного Китаю є «Заборонене місто» — комплекс споруд особистої резиденції імператора, що були збудовані в 1406—1420 рр.
Оригінальним було образотворче мистецтво середньовічного Китаю. Художники писали твори на шовковій тканині або папері, які змотувалися в сувої.
«Заборонене місто» в Пекіні. Сучасний вигляд
7. Розвиток Японії в Середні віки. Японія — острівна держава, тому тривалий час вона розвивалася в ізоляції від світу. Проте Японії вдалося налагодити відносини з Кореєю та Китаєм. Японська система управління, культура багато що запозичила із цих країн.
Щодо середньовічної історії Японії дослідницька спільнота виділяє такі етапи: «Кодай» — від IV до кінця XII ст. і «Тюсей» — XII—XVI ст.
До нашої ери на території Японії проживали роздроблені племена з неолітичною культурою. Із початком нашої ери відбулося соціальне розшарування суспільства, виникали союзи племен, сформувалася племінна знать, з’явилися раби. У III ст. утворився перший великий союз племен Ямато, який об’єднав племена Центральної Японії. Влада правителів династії Ямато поступово набирала ознак монархії. Державу Ямато очолював правитель — оокімі (Син Неба), або імператор, який одночасно був і верховним жерцем синтоїзму — японської етнічної релігії.
Згідно з японською міфологією, оокімі був нащадком богині Сонця Аматерасу, яка, вручивши своєму онукові Нінічі меч, яшму та дзеркало як символи священної влади, послала його з Неба на Землю правити й керувати Японією. Нінічі спустився на гору Такатіхо (острів Кюсю) і розпочав своє правління. Він як нащадок Аматерасу вважався живим богом.
Згодом правнук Нінічі Дзімму, щоб зрівнятися із сусіднім китайським імператором, став носити титул тенно (Небесний монарх), що європейці перекладають як «імператор». Сама держава теж отримала нове ім'я: Ніппон, або Ніхон (Корінь Сонця), звідси походить європейська назва Japan (Японія).
Тривалий час владу імператора обмежувала родова знать, яка за багатством і походженням нічим йому не поступалася. У першій половині VII ст. спалахнула боротьба між імператором і родом Сoгa. Після перемоги в 645 р. імператор нарешті повністю зосередив владу у своїх руках. Уся земля була оголошена його власністю. За китайським зразком селяни отримали наділи, за які сплачували податки й виконували повинності. Однією з таких повинностей була служба в армії. Урядовці отримували за службу землі разом із селянами, але не мали на неї права власності. Ця подія увійшла в історію під назвою переворот Тайка («Великі реформи»).
Упродовж VIII ст. між знатними родами точилася боротьба за вплив на імператора. Перемогу в цій боротьбі здобув рід Фудзівара. Він розгромив своїх противників, а імператора, який знову втратив авторитет, перевіз у власні володіння. Туди ж було перенесено і столицю країни, яку назвали Хейан (сучасний Кіото). Згодом рід Фудзівара закріпив за собою посаду регента й верховного канцлера. В XI ст. рід Фудзівара занепав, але імператори вже не змогли відновити свою владу. За період свого почесного ув’язнення вони втратили майже всі земельні володіння і, відповідно, доходи з них, які перейшли у володіння впливових родів.
Великі землевласники об’єднувалися навколо своїх вождів, створюючи панівні дома. Для захисту своїх інтересів та володінь панівні дома почали створювати новий особливий стан суспільства — воїнів-самураїв. Цей військовий стан формувався із заможних селян, які за службу отримували в користування ділянки землі. Так було покладено початок феодальним відносинам — васальній залежності самураїв від землевласників-феодалів.
Самурай. Середньовічна мініатюра
Сила самурайства полягала в тому, що самураї походили із хліборобів, безпосередньо пов’язаних із землею, і спиралися на реальну базу — сільськогосподарське виробництво.
Наприкінці XII ст. розпочалася війна за владу між панівними домами Мінамото й Тайра. Вона завершилася в 1192 р. перемогою дому Мінамото, який висунув представника свого роду на посаду верховного воєначальника — сьогуна. Від того часу титул сьогун означав звання військового правителя Японії.
Самурай — представник військового стану в Японії, що виник у VIII ст. й існував до кінця XIX ст. Як військовий стан існує з XIII ст. Зміст поняття «самурай» змінювався відповідно до обставин конкретної історичної епохи, але військова служба залишалася незмінною.
Сьогун — вища військова посада, голова самурайського уряду.
Нова влада відібрала землі переможених і роздала своїм самураям. Почався новий період розквіту землеробства, торгівлі, ремесел і міст. Якщо до 1400 р. в Японії було 40 міст, то в XVI ст. — уже 269.
Із розвитком міст утворювалися об’єднання ремісників і торговців. У країні розвивався внутрішній ринок. Зростала продуктивність праці, підвищувалася врожайність сільськогосподарських культур. Усе це сприяло покращенню життєвого рівня селян і пожвавленню торгівлі. Уведення в обіг китайської бронзової монети, яка в той час використовувалася в торгівлі в усій Східній Азії, Індокитаї і в країнах Південних морів, сприяло збільшенню в Японії видобутку міді, золота й срібла. Активізувалася зовнішня торгівля, особливо з Китаєм. У Китай вивозили, крім міді, зброю, віяла, сірку, а в Японію з Китаю — порцеляну, книги, ліки, шовк-сирець.
Зі створенням панівних домів самураї перетворювалися на замкнутий стан — бусі. У їхньому середовищі виник і свято зберігався кодекс військової етики (бусідо — шлях воїна, звідси й назва стану) — звід норм поведінки, головною з яких була вірність своєму господарю, готовність віддати за нього життя. Цей закон у разі безчестя або невдачі передбачав вчинення самогубства за визначеним ритуалом — харакірі.
Відбувся перехід від середнього феодального землеволодіння до великого — князівств. Дрібні та середні землевласники усувалися від володіння землею та поступово перетворювалися на службовців. Були пом’якшені податки та селянські повинності. Якщо раніше селяни віддавали феодалам 50% врожаю, то тепер ця норма знизилася до 40%, але земля почала активніше переходити до рук заможних феодалів, вони ж стали контролювати міста й торгівлю.
Мінамото-но Йорітомо — засновник сьогунату Камакура й перший його правитель (1192—1199 рр.). Середньовічна мініатюра
У той самий час період в історії Японії з 1336 р. і до початку XVII ст. можна назвати «війною всіх проти всіх». Сьогунат дому Асікага не приніс Японії політичної стабільності, проте вона залишилася монархією, збереглися імператорський двір і численна палацова аристократія. У самому роді сьогунів Асікага відбувалася жорстока боротьба за владу. Повстали провінційні дайме, кожен із яких мав численні загони самураїв. Тягар міжусобиць і війн лягав на плечі селян, які також повстали. Японія потребувала сильної централізованої влади або імператора, або сьогуна, який би поклав край суперечностям.
Об’єднання країни розпочалося лише в середині XVI ст. Це зробив полководець Ода, а завершив у 1603 р. князь Токугава, який отримав титул сьогуна.
Висаджування рису в Японії
Замок Хімедзі. XIV — початок XVII ст. Сучасний вигляд
Запам'ятайте дати
• 618—907 рр. — правління династії Тан
• 645 р. — утвердження імператорської влади в Японії
• 960—1279 рр. — правління династії Сун
• 1115—1234 рр. — існування держави Цзінь
• 1117—1279 рр. — правління династії Південна Сун
• 1192 р. — початок правління сьогунів у Японії
• 1279 р. — завершення підкорення монголами Китаю
• 1368—1644 рр. — правління династії Мін
• Що спільного й відмінного в японському замку порівняно з європейськими?
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• Країни Сходу розвивалися, як і раніше, у своїх традиційних межах. У Китаї в Середні віки остаточно утвердилася імперія. За тисячу років тут змінилося декілька династій імператорів. Наймогутнішим Китай був за династії Тан (618—907 рр.).
• На початку XIII ст. Китай потрапив під владу монголів, і лише в 1368 р. йому вдалося звільнитися від їхнього панування.
• Китайська цивілізація створила своєрідну й багату культуру. Більшість винаходів у Середні віки було зроблено на Сході. Європейці здебільшого їх запозичували.
• Становлення японської цивілізації збіглося в часі з початком Середніх віків. Особливість розвитку Японії визначалася її острівним положенням. Це забезпечувало можливість уникати вторгнення інших держав, у той самий час давало змогу запозичувати в сусідів цивілізаційні здобутки та пристосовувати їх до свого життя.
• Як і в інших державах часів Середньовіччя, у Японії сформувався військовий стан — самураї.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою гри «Словесний теніс».
Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в пари. Один(-на) учень(-иця) ставить запитання, яке передбачає стислу відповідь, інший(-а) відповідає словом, словосполученням або коротким реченням. Потім вони міняються ролями.
Приклади запитань: 1) Яка подія, на думку вчених, започаткувала середньовічну історію Китаю? 2) Які династії правили в Китаї в Середні віки? 3) Із якими завойовниками доводилося боротися китайцям у Середні віки? 4) Коли монголи встановили свою династію в Китаї? Як вона називалася? 5) Хто очолював китайські експедиції до країн Африки, Індії, Індонезії? 6) Назвіть імена найвідоміших поетів середньовічного Китаю.
2. Які зміни в господарському житті Китаю відбулися за династії Тан? 3. До яких наслідків призвело монгольське панування в Китаї? Чи були серед наслідків позитивні? 4. Завдяки чому було повалено монгольську династію Юань? 5. Охарактеризуйте період правління династії Мін. 6. Якими були особливості розвитку культури Китаю в Середні віки?
7. Колективне обговорення. Якими були основні риси розвитку Китаю та Японії в Середні віки? 8. Охарактеризуйте етапи розвитку Японії в Середні віки. Відповідь подайте у вигляді таблиці.
9. Робота в малих групах. Вчені стверджують, що розвиток Японії в Середні віки нагадував розвиток Західної Європи, і водночас відзначають дуже великий вплив Китаю. Визначте, що в розвитку Японії та Китаю схоже на розвиток європейських держав. 10. Робота в парах. Більшість винаходів, зроблених людством у Середні віки, було здійснено китайцями; за рівнем життя Китай випереджав решту країн світу аж до XIX ст. Чим це можна пояснити?
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 7 клас Гісем, Мартинюк 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)