§ 24. Освічений абсолютизм

За цим параграфом ви зможете:

- визначати, що таке «освічений абсолютизм»;

- на прикладах «освічених монархів» Австрії, Пруссії, Росії з’ясувати особливості «освіченого абсолютизму» в цих країнах;

- дати оцінку ролі «освіченого абсолютизму» в історії Європи.

Пригадайте:

1. Що таке Просвітництво?

2. Якими були погляди просвітників на державу, церкву і людину?

3. Які риси абсолютної монархії?

1. Поняття «освіченого абсолютизму»

Один із шляхів досягнення свободи, рівності та братерства, на думку просвітників, — це діяльність освічених монархів-мудреців на троні, які, користуючись своєю владою, допоможуть справі освіти суспільства і встановлення справедливості. Уявлення про державу як про головний інструмент досягнення суспільного блага панувало в умах людей того часу. Проте розуміння монархами рівності й свободи не йшло далі закріплення прав і привілеїв кожного стану у рамках абсолютної монархії.

У результаті епоха Просвітництва породила таке явище, як освічений абсолютизм. Єдиного розуміння цього явища не існує. Одні історики розглядають його як політику, що, використовуючи ідеї та гасла просвітителів, мала на меті збереження старих порядків. Інші вважають, що, перш за все, освічений абсолютизм відповідав інтересам дворянства, але водночас сприяв буржуазному розвитку. Треті вбачають у ньому ліпне один з етапів еволюції абсолютної монархії.

Освічений абсолютизм був явищем загальноєвропейським. Його змістом стало знищення або перетворення «зверху» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображали своє правління як союз королів і філософів. Ключовим у політиці освіченого абсолютизму стала ідея переустрою держави «на розумних засадах». Із цього випливало, що існуючий устрій держави, влади, система відносин у суспільстві мали бути переглянуті й у разі потреби змінені з точки зору їхньої доцільності новим умовам. На чолі всього цього процесу мав стояти «монарх-філософ». У практичній площині освічений абсолютизм виражався у проведенні адміністративних реформ, обмеженні впливу церкви, запровадженні системи державної освіти, у впорядкуванні системи податків, у змінах становища деяких прошарків суспільства тощо.

Видатними представниками освіченого абсолютизму в Європі вважаються: Марія-Терезія (1740-1780 рр.) та Йосиф II (1780-1790 рр.) в Австрії, Фрідріх II (1740-1786 рр.) у Пруссії, Густав III (1771-1792 рр.) у Швеції і Катерина II (1762-1796 рр. ) в Росії.

► Що таке освічений абсолютизм?

2. Володіння австрійських Габсбургов. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II

Вестфальський мир (1648 р.) надовго закріпив роздробленість німецьких земель. У Німеччині налічувалося близько 300 князівств, 51 вільне місто і майже 1,5 тис. самостійних рицарських володінь. Усі ці держави було об'єднано у Священну Римську імперію німецької нації. Проте реальна влада імператора, який належав до родини австрійських Габсбургів, поширювалася тільки на його родові володіння. Загальнонімецький рейхстаг (представницький орган), який засідав у Регенсбурзі, теж не мав ніякої реальної влади. У Німеччині не було ні єдиної армії, ні об'єднаних фінансів. Землі мали різний рівень економічного розвитку. Кожен князь поводився як абсолютний монарх. Вони будувати розкішні палаци, тримали велике військо, а це потребуй ало значних коштів. Для поповнення скарбниці князі встановлювали високі мита, збільшувати податки на своїх підданих і навіть продавали їх до інших держав для служби в армії.

Найбільшими державами імперії були Австрія, Бранденбург-Пруссія, Саксонія, Баварія. Крім того, Австрія та Пруссія мали володіння, які не входили до складу Священної Римської імперії.

Так, під владою австрійських Габсбургів, крім австрійців, перебували чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та ін. Усі народи розмовляли різними мовами, мали самобутню культуру, звичаї. Кожна з земель володінь Габсбургів жила за своїми законами, мала власну казну та власного головного міністра — канцлера; зберігалися станово-представницькі зібрання (чини) з місцевих дворян, духовенства, міщан. Чини затверджували податки з населення. Монархію Габсбургів для зручності називають Австрією, хоча на той час Австрія була лише однією зі складових держави, повна назва якої — «спадкові володіння австрійського дому Габсбургів». Католицька церква мала величезний вплив. Протестантів переслідували.

Відень у XVIII ст. (невідомий художник, кін. XVIII ст.)

Виникнення Австрії як багатонаціональної держави було пов’язане з агресією Османської імперії в Європі. Австрія стала тим бар’єром, котрий турецькі війська не змогли подолати.

Економічний розвиток окремих володінь був різним. Найбільш розвиненими вважалися власне Австрія та Чехія; найвідсталішими — Тіроль та Угорщина.

В Австрії та Чехії розвивалося цехове ремесло, створювалися мануфактури. Металургія та обробка металів були провідними галузями. Місто Відень наприкінці XVII ст. налічувало 100 тис. мешканців. Уряд проводив політику меркантилізму, сприяв розвиткові власної промисловості, особливо військової. Заборонялося вивозити за кордон монети, обмежувалося ввезення товарів.

Аграрні відносини вирізнялися неабиякою строкатістю. Так, у Тіролі селяни були особисто вільними; у Чехії, Угорщині, Словаччині — кріпаками; в Австрії — фактично вільними. Залежно від становища селян визначались і їхні повинності — від грошового оброку до панщини.

► Які народи були об'єднані під владою австрійських Габсбургів?

Кінець XVII — початок XVIII ст. Австрія провела у майже безкінечних війнах. Головними противниками були Османська імперія, Франція, а згодом Пруссія. У цих війнах імперія, з одного боку, розширила свої володіння, а з іншого — розтратила фінансові та матеріальні ресурси, загострилися соціальні та національні проблеми, які призвели до вибуху повстань у Чехії та Угорщині.

Прагматична санкція — закон про престолонаступність, який проголошував неподільність володінь Габсбургів, і про перехід престолу за жіночою лінією в разі відсутності спадкоємців-чоловіків.

У 1740 р. помирає імператор Карл VI, у якого не було спадкоємця престолу за чоловічою лінією. Наступником імператора згідно з Прагматичною санкцією стала його 23-річна донька Марія-Терезія. їй одразу довелося вступити в боротьбу проти претендентів на престол (Війна за австрійську спадщину 1740- 1748 рр.). У війні проти Австрії виступили Баварія, Франція, Іспанія, Пруссія. Австрію підтримала Англія. Незважаючи на скрутне становище, Марія-Терезія зуміла захистити своє право, але Австрія втратила Сілезію. Це згодом призвело до нової війни — Семилітньої (1756-1763 рр.).

Постать в історії

М. ван Майтенс. Марія-Терезія

За всю 650-річну історію Габсбурзької династії Марія-Терезія була єдиною жінкою на престолі імперії. Її розум, освіта, природні здібності викликали захоплення і друзів, і ворогів.

Прусський король Фрідріх II, який був одним з її головних ворогів. мусив визнати, що вона «...робить честь як своїй статі, так і престолу, який посідає». Значна частина правління Марії-Терезії була пов’язана з війнами. Саме участь у них спонукала імператрицю реформувати свою армію. Великі зміни було здійснено й у внутрішньому житті імперії. Марія-Терезія мала 16 дітей, найвідомішими з яких були Марія-Антуанетта — королева Франції, страчена разом із чоловіком Людовіком XVI під час Французької революції кінця XVIII ст., та Йосиф II, який заступив свою матір на престолі.

Марія-Терезія започаткувала в імперії реформи в дусі освіченого абсолютизму. Слід зауважити, що майже всі реформи, проведені Марією-Терезією, були продиктовані її прагненням відстояти єдність своїх володінь. З метою посилення центральної влади було створено Державну раду і центральний суд, завдяки чому вся повнота влади зосередилася в руках імператриці. Австрія та Чехія були об’єднані під владою одного канцлера. Для успішного ведення війни проти суперників було здійснено військову реформу. Вербування найманців замінили рекрутськими наборами, що дало можливість збільшити армію зі 108 тис. до 278 тис. вояків. Було уніфіковано систему податків — запроваджено загальний податок на прибуток, що його сплачували всі верстви суспільства. Ліквідовано внутрішні митні кордони. Селянам надали право викуповувати їхні наділи, панщину обмежили трьома днями на тиждень. Було видано цивільний («Терезіанський кодекс») і кримінальний («Терезіанська Немезіда») кодекси. Здійснювалися заходи з розвитку освіти: було запроваджено загальну шкільну освіту й відокремлено школу від церкви.

Значно більшого у проведенні реформ досяг син Марії-Терезії Йосиф II (1780— 1790 рр.). Він був освіченою і розумною людиною, вихованою на ідеях Просвітництва. Йосиф замислив широку програму реформ, які, на думку імператора, мали поліпшити життя підданих. Він вдався до подальшого посилення центральної влади. Було скасовано права провінційних станових зборів, посилено владу канцлерів, яких призначав імператор, урівнено в правах усі землі, в судах та адміністраціях введено німецьку мову.

Австрійські солдати XVIII ст.

Йосиф прагнув підкорити собі церкву й послабити її вплив на суспільство. Він постановив, щоби папські укази й розпорядження оприлюднювалися лише за згодою уряду, а чернечі ордени були підпорядковані місцевим єпископам; скоротив чисельність монастирів і ченців. Конфісковані землі та майно було продано, частину доходів спрямовано на розвиток освіти. Церковні школи переорієнтовано на світське навчання і підпорядковано «Вищій навчальній комісії». Зрештою, він наважився на втручання у внутрішню структуру католицької церкви і навіть змінив деякі обряди. За його правління було видано новий збірник законів («Йосифів законник»). У 1781 р. було скасовано особисту залежність селян.

Проведені Йосифом II реформи спричинили широкий опозиційний рух. Селянською реформою були невдоволені поміщики, особливо угорські. Релігійна реформа призвела до конфлікту з папою та повстання в Бельгії. Адміністративні зміни загострили суперечності між народами імперії. Зрештою, наприкінці свого правління Йосиф II скасував свої реформи, крім селянської та введеної віротерпимості. «Я мав нещастя бачити, як усі мої плани занепадають», — сказав він перед смертю.

Йосиф II за плугом в Слаковіце (1769 р.)

► Як така поведінка монарха співвідноситься з поняттям «освічений абсолютизм»?

Імператор Йосиф II намагався втілити в життя ті ідеали, які так припали йому до вподоби, але довести все задумане до кінця не зміг. «У нього тямуща голова, — казав про Йосифа король Пруссії Фрідріх II, — але, на жаль, він часто робить другий крок, не завершивши першого».

Робота з історичними джерелами

Із листа принца де Ліня до імператриці Катерини II

«Його немає більше, государине; його немає більше, государя, який робив честь усім людям; і людини, яка ще більше робила честь усім государям. Цей запальний дух згас, наче вогонь, що догорів; і це енергійне тіло затиснуто серед чотирьох дощок, які не дають йому поворухнутися. Я був одним із тих чотирьох, хто проводив його дорогоцінний прах, переніс його до капуцинського монастиря... Йосиф ІІ помер стійко, як і жив: методичний дух не залишив його ні на початку, ні наприкінці. Він керував процесією, яка повинна була супроводжувати святе причастя, яка принесла його до смертного одра. Він піднявся, щоб дізнатися, чи все було так, як він розпорядився...

Про решту, государине, скажу вам, на сором людству, що я бачив смерть чотирьох великих монархів: про них починають шкодувати лише через рік після їхньої смерті; перші шість місяців сподіваються, а решту—критикують. Так само було, коли померла Марія-Терезія. Люди погано усвідомлюють, якої втрати вони зазнали. Допитливі, байдужі, невдячні інтригани перейняті новим царюванням. Лише через рік мандрівник скаже: «Яке прекрасне облаштування шкіл, лікарень, в’язниць і освіти!». Мануфактурист: «Яке заохочення!». Рільник: «Він сам працював». Єретик: «Він був нашим захисником». Голови всіх відомств і начальники всіх установ скажуть: «Він був нашим першим службовцем і водночас нашим керівником». Міністри: «Він убив себе заради держави, першим підданим якої, за його словами, він був». Хворі скажуть: «Він постійно відвідував нас». Мешканці міст: «Він прикрасив наше місто майданами та бульварами». Селянин і слуга теж скажуть: «Ми розмовляли з ним, коли хотіли». Батьки родин: «Він давав нам поради». Його оточення скаже: «Він був відданим, люб’язним, він приємно говорив; його розмови були такі, що запам’ятовувались; із ним можна було правдиво говорити про все».

• Поміркуйте:

1. Яким оцінював Йосифа II принц де Лінь?

2. Як ви оцінюєте особу Йосифа II та його реформи? Відповідь обґрунтуйте.

3. Піднесення Бранденбург-Прусської держави. Освічений абсолютизм Фрідріха II Великого

Після Вестфальського миру основні володіння бранденбурзьких курфюрстів складалися з чотирьох частин: Бранденбургу, Пруссії (до 1657 р. перебувала у васальній залежності від Польщі), Східної Померанії, герцогства Клеве, розташованого на Рейні.

Через землі Бранденбургу-Пруссії пролягли основні торговельні шляхи (переважно річками) з Німеччини до Балтійського та Північного морів. Отож майже вся хлібна і посередницька торгівля з Англією та Нідерландами опинилася в руках бранденбурзького курфюрста. Це зумовило економічне піднесення цих володінь.

Особливо швидко процес посилення Бранденбургу-Пруссії відбувався за правління курфюрста Фрідріха-Вільгельма (1640-1688 рр.). Він був здібним полководцем і політиком, знався й на господарських справах. Проголосивши у своїх володіннях віротерпимість і пільги для переселенців, курфюрст домігся переселення значної кількості кваліфікованої робочої сили: французьких гугенотів, голландців, євреїв, німців із південного заходу. Розгорнув роботи з будівництва каналів, осушування боліт, що збільшило кількість придатних для рільництва земель і поліпшило торговельні відносини з Англією та Нідерландами. У сфері торгівлі й промисловості проводилася політика меркантилізму.

Фрідріх-Вільгельм

Пруссія у XVIII ст.

Засновувалися державні мануфактури. Навіть в’язниці було перетворено на майстерні. Заборонявся вивіз монет (срібних, золотих). Натуральний податок замінили грошовим. Систему збирання податків було впорядковано. На Державній службі встановлювалася сувора дисципліна. Усі ці заходи сприяли створенню міцної фінансової системи і сильного війська (30 тис. вояків).

У 1657 р. Фрідріх-Вільгельм домігся припинення васальної залежності Пруссії від Польщі. Його син Фрідріх І (1688-1713 рр.) за участь у Війні за іспанську спадщину на боці імператора отримав від нього титул короля Пруссії. Ця подія згодом дала привід прусським королям розширювати свої володіння, здійснювати експансію — захоплювати чужі володіння, щоб зрівняти їхні величину й могутність із величчю королівського титулу.

Для здійснення цих планів потрібно було велике військо, а отже, і значні кошти для його утримання. Тому король Фрідріх-Вільгельм І (1713-1740 рр.) під час свого правління запровадив сувору економію: зменшив до мінімуму кількість придворних і витрати королівської сім’ї, скоротив розміри пенсій дворянам, продав зібрані батьком коштовності, створив смугу військових поселень, де селились озброєні колоністи, для яких головною винагородою за службу вважалась сама земля. Завдяки таким заходам чисельність війська було доведено до 80 тис. В армії насаджувалася сувора дисципліна (знаменита «прусська муштра»). Король нерідко сам бив палкою офіцерів і чиновників за провини.

Фрідріх-Вільгельм І

Армія Пруссії у XVIII ст.

Фрідріх II

А от наука і мистецтво деградували. Філософа Вольфа під загрозою страти було вигнано з країни. Навіть власного сина Фрідріха імператор карав і переслідував за захоплення музикою та літературою. Якось сина короля навіть засудили до страти. Зрештою, Фрідріх-Вільгельм І пробачив синові. Він призначив його спершу чиновником, а згодом — командиром полку. Фрідріх II не тільки добросовісно пройшов службу, а й захопився військовим мистецтвом, ставши одним із найвизначніших полководців Європи.

Ставши королем, Фрідріх II (1740-1786 рр.) продовжив політику свого батька щодо розширення володінь Пруссії. Він одразу ж розпочав війну проти Австрії і захотів більшу частину Сілезії.

Війна перетворила Пруссію у впливову європейську державу, і Фрідріх II виношував нові загарбницькі плани. У 1756 р. він уклав союз з Англією, яка вже не розглядала Австрію як противагу Франції в Європі. Водночас Австрія уклала союз із Францією. Так у Європі утворилися дві коаліції, суперечності між якими переросли в Семилітню війну (1756-1763 рр.).

Семилітня війна не змінила карти Європи. Пруссія не змогла здійснити своїх загарбницьких планів. Але в Німеччині війна піднесла Пруссію на рівень Австрії. Це дало змогу Франції та Росії стати арбітрами в суперечках між ними. А за договором 1779 р. Росія перетворилася на гаранта Вестфальського миру. Отож процес об’єднання Німеччини було затримано більш як на 100 років.

Фрідріх II не полишав спроб збільшити територію Пруссії. У 1772 р. він разом із Росією та Австрією взяв участь у першому поділі Польщі. Після цього Фрідріх повернувся до свого захоплення літературою та мистецтвом. Він написав чимало музичних творів і листів до філософів.

З ім’ям Фрідріха II пов’язаний період Просвітництва в німецькій історії. Він з молодих років, слідуючи тогочасній моді, був прихильником видатного просвітителя Вольтера, листувався з ним, навіть запросив до себе. Проте останній, перебуваючи при дворі Фрідріха II, швидко збагнув, що захоплення ідеями Просвітництва у короля було поверховим. Той прагнув лише одного — збільшити територію Пруссії. Усі заходи, хоча вони іноді й збігалися з ідеями Просвітництва, були спрямовані лише на те, щоб зберегти й поліпшити військово-економічний устрій держави, аби мати змогу утримувати 150-тиеячне військо. З цією метою король проголосив повну віротерпимість. Було видано збірник законів «Фрідріхів кодекс», за яким запроваджувався однаковий для всіх і незалежний суд, скасовувалися тортури. Фрідріх також дбав про розвиток рільництва та промисловості (особливо військової). Відкривалися банки, будувалися канали, шляхи, здійснювалося велике будівництво у Берліні та Потсдамі.

Проводячи реформи, король не змінював соціальної структури суспільства. Дворяни залишалися панівною верствою. Він вважав їх єдиною опорою армії, а армія — це головне.

Для поліпшення становища поміщицьких селян він провів незначну реформу в Померанії: забороняв проганяти селян із землі та забирати їхні наділи. Фрідріх II боявся, що зміни в становищі селян позбавлять його армію рекрутів.

Проте становище державних селян поліпшилося. Вони отримати право володіти землею і передавати її у спадок. Реформа була продиктована прагненням, щоб у країні не зменшувалась кількість тих, хто сплачує податки.

У сфері освіти він піклувався про розвиток вищої, частково — середньої. У 1763 р. було запроваджено загальну обов’язкову початкову освіту, проте її якість у початкових школах була занадто низькою.

4. Російська імперія у XVIII ст.

Реформи Петра І дати могутній поштовх розвитку Російської імперії. Особливим досягненням країни у другій половині XVIII ст. стала металургія: наприкінці століття Росія вийшла на перше місце у світі з виробництва та експорту продукції металургійних заводів. Іншою важливою галуззю промисловості було кораблебудування. Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс уп’ятеро, при цьому вивіз переважав над ввозом. Товарами російського експорту були залізо, ліс, зерно, хутро. Попри це країна залишалась переважно аграрною. Більшість населення (95,9%) мешкала в селах, де майже половина (48,7%) перебувала у кріпосній залежності від поміщиків.

У січні 1725 р. Петро І помер, не залишивши законного наступника престолу. Це дало привід до серії державних переворотів. Взагалі другу чверть XVIII ст. нерідко називають епохою палацових переворотів і правління фаворитів. На престолі змінилося декілька правителів: Катерина І (1725-1727 рр.), Петро II (1727-1730 рр.), Анна Іванівна (1730-1740 рр.), Іван V (1740-1741 рр.).

Нововведення царя ще не встигли вкоренитися. Це зумовило гостру боротьбу між новими дворянами, які здобували собі звання відданою службою цареві, та нащадками бояр, князів, які прагнули відновити колишній вплив і цим обмежити владу царя. Основними виконавцями переворотів стали частини дворянської гвардії (Семенівський і Преображенський полки). Всі ці перевороти не змінювали традиційного життя податного населення (селян, міщан та ін.).

Єлизавета Петрівна

Після вступу на престол доньки Петра І Єлизавети (1741-1761 рр.) влада нарешті стабілізувалась.

Єлизавета Петрівна була тямущою жінкою. Занадто полюбляла гарний одяг — в її гардеробі зберігалося 15 тис. суконь, дві скрині шовкових панчіх, кілька тисяч пар взуття. Ще однією слабкістю були бали, феєрверки, карнавали та інші розваги.

На початку правління вона не вельми переймалася державними справами, але з часом стала серйозно ставитися до своїх обов’язків. На цій ниві проявила себе розсудливою і мудрою царицею.

Перші роки її правління давати привід до роздумів про обмеження абсолютної влади монарха Граф І.І. Шувалов навіть розробив проект переустрою державної влади.

Єлизавета Петрівна закохалась у придворного співака, вихідця з українських козаків О. Розумовського, з яким таємно обвінчалася. Ставши її фаворитом, він був обласканий багатствами й посадами, дістав графський титул і звання генерала-фельдмаршала, хоч і дня не служив в армії. Його брат Кирило у 18-річному віці став президентом Петербурзької Академії наук, а згодом — гетьманом України. Він був освіченою та гуманною людиною.

За 20 років правління Єлизавети було відновлено систему правління, започатковану Петром І, скорочено кількість іноземців при дворі, службовців.

Значною подією стало скасування внутрішніх митних кордонів у 1753- 1754 рр., що надало значного стимулу торгівлі. Цей крок із задоволенням сприйняли купці, які віддячили імператриці, подарувавши їй великий алмаз на золотім тарелі й велику суму грошей.

Водночас Єлизавета здійснила низку заходів, спрямованих на зміцнення становища дворянства. Так, поміщикам дозволялося збирати подушне, продавати своїх селян для здавання в рекрути. У 1760 р. було видано указ, який дозволяв їм без втручання органів влади і суду засилати селян до Сибіру.

Свідченням зміцнення Російської держави стали її перемоги у Семилітній війні (1756-1763 рр.). Участь у ній виявила Росію як вагомого чинника європейської політики. У її воєнній могутності вже ніхто не сумнівався. Також Росія перешкодила загарбницьким прагнення»! Пруссії.

Своїм наступником Єлизавета зробила Карла-Петра Ульріха? внука Петра І. Він правив Російською імперією під іменем Петра III (1761-1762 рр.). Вельми полюбляв військову муштру та музику (непогано грав на скрипці). Ці його захоплення були продиктовані прагненням бути схожим на свого кумира — прусського короля Фрідріха II. Петро III правив лише 186 днів, але встиг видати указ про перехід церковних земель до держави, послабив гоніння на старообрядців. Найважливішим став його Маніфест про вольності дворянства, який скасовував для дворян обов'язкову службу. Петра ІН було усунуто від влади 28 червня 1762 р. Ця подія завершила «епоху двірцевих переворотів».

Петербург у XVIII ст.

Новою імператрицею стала Катерина П (1762-1796 рр.). Період її правління називали «золотим віком» імперії.

Постать в історії

Катерина II

Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська-Дорнбург походила з роду небагатих німецьких князів. Її батько був генералом в армії прусського короля Фрідріха II. За протекцією короля її видали заміж за Петра Федоровича (Петра III, племінника Єлизавети Петрівни, онука Петра І). Після прийняття православ’я принцесу охрестили Катериною Олексіївною. На відміну від свого чоловіка, розумна й честолюбна Катерина швидко вивчила російську мову та особливості менталітету (національного характеру, способу мислення) народу.

Діяльність цариці виявилася настільки активною і «зрозумілою», що незабаром забулося німецьке минуле «государині-матушки».

Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах.

► У результаті яких подій Катерина II стала імператрицею Росії?

Найяскравішим проявом політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложеної комісії, одним із завдань якої була заміна застарілого збірника законів (Уложення) 1649 р. Але за 10 років роботи виробити якийсь реальний документ комісія не змогла, і Катерина II, припинивши її роботу (указ від 4 грудня 1774 р.), остаточно перебрала на себе видання законів (указів).

Катерина II заборонила кріпосним селянам подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; поширила у 1783 р. кріпосне право на Лівобережну Україну, Слобожанщину.

Вершиною дворянських привілеїв став маніфест від 21 квітня 1785 р. «Жалувана грамота дворянству». За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов’язку нести військову й державну службу тощо. Для роздачі земель дворянам було проведено секуляризацію монастирських земель.

Відбувалися подальші централізація та бюрократизація державного апарату. Катерина II створила особисту канцелярію — «Кабінет Її Величності» та сконцентрувала в своїх руках усю повноту виконавчої влади.

У 1775 р. здійснено адміністративну реформу, за якою Росію переділили на 50 губерній (замість 23), які, своєю чергою, складалися з повітів. У губерніях влада належала губернаторам, призначуваним урядом.

С. Чайка. Ліквідація Січі

Важливим елементом адміністративних реформ Катерини II була ліквідація автономних утворень, що існували у складі Російської імперії. Імператриця скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Одначе найбільше втратило від адміністративних перетворень Катерини II населення України, 10 листопада 1764 р. було оголошено маніфест цариці про ліквідацію гетьманства у Лівобережній Україні. З серпня 1775 р, було оголошено про знищення Запорозької Січі. У 1781-1783 рр. на Гетьманщині проведено нові адміністративні перетворення: скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутню Україну було перетворено на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.

Посилення кріпосного гніту, свавілля землевласників, важке становище уральських приписних робітників, утиски козацтва спричинили селянську війну 1773-1775 рр. під проводом донського козака Омеляна Пугачова (1742-1775 рр.). Війна охопила величезну територію — Південний та Середній Урал, Західний Сибір, Башкирію, Пермський край, Прикам’я, Поволжя та Дон. Незважаючи на ряд перемог над урядовими військами, повстання було жорстоко придушене.

О. Атлашкіна. Селяни зустрічають загін О. Пугачова

► Коли у Росії вирувала селянська війна лід проводом О. Пугачова?

Період правління Катерини II став часом розширення володінь Російської імперії. Завдяки майже безперервним війнам і дипломатичним комбінаціям до Росії було приєднані: Північне Причорномор’я та Крим, Північний Кавказ, частина Казахстану, Правобережна Україна, Білорусія, Литва, частина Фінляндії. Закріпилась Росія і в Північній Америці (Аляска, Тихоокеанське узбережжя Америки). Росія розправилася зі своїми давніми противниками: Кримським ханством, Річчю Посполитою та Швецією.

Розширення меж Російської імперії у XVI-XIX ст.

Висновки

Священна Римська імперія німецької нації після Тридцятилітньої війни залишалась роздробленою державою; наймогутнішими з німецьких держав були Австрія та Пруссія.

У XVIII ст. провідною галуззю економіки німецьких земель залишалося сільське господарство, яке переживало період піднесення.

Правителями Австрії та Пруссії у XVIII ст. були видатні представники освіченого абсолютизму: Марія-Терезія, Йосиф II та Фрідріх II.

Реформаторська діяльність Петра І перетворила Московську державу в могутню Російську імперію, яка стала вагомим чинником європейської політики.

Після смерті Петра І Росія вступила в «епоху палацових переворотів» (1725- 1762 рр.). Вони були закономірним етапом у зміцненні абсолютизму в Росії. У результаті змінилося становище дворянства, розширились їхні права та привілеї.

У другій половині XVIII ст. завершився процес формування на місці Московської держави величезної Російської імперії, яка утверджувалась на Європейському та Азійському континентах завдяки численним загарбницьким війнам.

У внутрішній політиці відбулося остаточне оформлення абсолютизму, який за часів Катерини II мав риси «освіченого»; зміцніли кріпосницькі відносини, соціальні виступи населення жорстоко придушувалися.

Закріпимо знання

1. Яких європейських монархів називали «освіченими»?

2. Назвіть наймогутніші держави, що входили до складу Священної Римської імперії німецької нації.

3. Які реформи здійснила Марія-Терезія та Йосиф II? Що спонукало до реформаторської діяльності Марію-Терезію?

4. Діяльність яких монархів забезпечила могутність Пруссії за часів Фрідріха II?

5. В інтересах якого стану суспільства здійснювали реформи Єлизавета Петрівна і Катерина N в Російській імперії?

6. Які територіальні надбання здійснила Росія у другій половині XVIII ст.?

7. У чому особливість освіченого абсолютизму Фрідріха II Великого?

8. Складіть історичний портрет Марії-Терезії, Йосифа II, Фрідріха II або Катерини II (на вибір).

• Запам'ятайте дати:

1740-1786 рр. — правління Фрідріха II.

1740-1780 рр. — правління Марії-Терезії.

1762-1796 рр. — правління Катерини II.

1780-1790 рр. — правління Йосифа II.

А тим часом в Україні...

1764 р. — ліквідація Гетьманщини,

1775 р. — ліквідація Запорозької Січі.

1783 р. — Ліквідація Кримського ханства.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно