§ 16. Іспанія

1. Володіння Габсбургів. Правління Карла V

У 1516 р. після смерті Фердинанда Арагонського владу в Іспанії перебрав його онук. Він посів королівський трон під іменем Карла I (1516-1555). Новий іспанський король народився в 1500 р. в Нідерландах, де пройшли його дитинство та юність. Батько Карла І, австрійський ерцгерцог Філіпп Красивий, був сином імператора Священної Римської імперії німецької нації Максиміліана І Габсбурга. Він помер, коли Карлові виповнилося шість років. Його матір’ю була Хуана Божевільна.

Як онук Фердинанда Арагонського й Ізабелли Кастильської, король Карл І успадкував Іспанію, її колонії в Південній Америці та володіння в Італії. А від батька та діда Максиміліана І Габсбурга йому дісталися Нідерланди й німецькі землі. У 1519 р. за фінансової підтримки родини аугсбурзьких банкірів Фуггерів він був обраний імператором Священної Римської імперії німецької нації і зійшов на трон як Карл V. Отже, його володіння простягалися від Європи до Південної й Центральної Америки, тому улесливі придворні навіть говорили, що «у них ніколи не заходило сонце».

ІСПАНІЯ в XVI ст.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1523 р. З листа Якоба Фуггера імператорові Карлу V

...Аби піднести вам римську корону, ми зобов’язали деяких князів, які вірили мені й, можливо, більше нікому; ми дали вашим комісарам велику суму грошей готівкою, яку ми частково роздобули в наших друзів.

Зрозуміло, що без моєї допомоги ваша імператорська величність не могла б отримати римську корону. Якщо б я відсторонився від австрійського дому та пристав до Франції, я заробив би чимало грошей, які мені пропонували.

• Поміркуйте, чи дбав Якоб Фуггер про власні інтереси, усіляко сприяючи Карлові V.

Найбільшою європейською територією в державі Карла V була Іспанія. Та, оскільки юний король зростав і виховувався в Нідерландах, він погано володів іспанською мовою й практично не знав країни. Коли восени 1517 р. Карл V у супроводі фламандських радників нарешті прибув до Іспанії, його зустріли вороже. Король був досить зверхнім і любив казати: «Я спілкуюся з Богом латиною, із жінками — французькою, із конем — німецькою».

Із самого початку свого правління Карл V уважав Іспанію джерелом фінансових і людських ресурсів. Король наділяв фламандців усілякими привілеями, заохочував грошима, роздавав їм в Іспанії прибуткові державні посади. Це супроводжувалося систематичним порушенням звичаїв і вольностей іспанських міст і прав кортесів і викликало невдоволення бюргерства й ремісників.

Звістка про обрання Карла імператором і необхідність поїздки до Німеччини на коронацію посилила невдоволення іспанців. Коли в 1519 р. для отримання чималої суми грошей на коронацію він скликав кастильські кортеси, то у відповідь почув: «Володарю, ви повинні пам’ятати, що король є тільки платним слугою нації». Кортеси висунули вимоги, щоб король не покидав Іспанії, не призначав на державні посади іноземців, зокрема фламандців, не вивозив із країни золото. Тільки пообіцявши задовольнити прагнення кортесів, Карл V отримав необхідну суму.

Проте король не збагнув, наскільки серйозною є ситуація в країні, і в травні 1520 р. покинув Іспанію. Порушення Карлом V даних обіцянок стало сигналом до великого повстання міських комун Кастилії (1520-1522).

Не сприяла політика Карла V й розвитку мануфактур, які потребували дешевої сировини й запровадження вигідного торгового мита. Адже тільки за таких умов торгівля готовим іспанським сукном приносила б прибутки. Проте в цьому питанні зіткнулися інтереси міських підприємців і дворян, які займалися вівчарством і мали від королівської влади різні привілеї.

Політика Карла V була спрямована на утвердження в Іспанії абсолютизму, який, порівняно з іншими країнами, мав певні особливості. Міста частково зберегли самоуправління. Кортеси не були знищені, хоча й утратили право видавати закони. Формувався покірний і відданий монархові бюрократичний апарат. Однією з особливостей іспанського абсолютизму була залежність від королівської влади церкви. Велику роль в управлінні державою відігравало найближче оточення Карла V — придворні фаворити й могутні гранди, які розпоряджалися країною за його майже постійної відсутності.

Б. ван Орлей. Молодий Карл V. 1516 р.

Основною опорою іспанського абсолютизму були середні й дрібні дворяни — ідальго. Проте більшість ідальго вважала принизливим займатися підприємництвом чи торгівлею. Чимало з них воліло радше недоїдати, аніж вести господарську діяльність. Єдиною гідною для дворянина справою вважалася служба в армії чи участь у війнах. Завдяки завоюванню земель в Америці іспанські ідальго знайшли застосування своєму військовому ремеслу, однак це не принесло очікуваних багатств. Скарби, привезені до Іспанії з колоній, не вкладали у виробництво й торгівлю, а тому вони не давали прибутків.

Карл V уважав себе невтомним захисником католицької віри. Як правитель найбільшої католицької держави Іспанії, монарх узявся за придушення протестантизму. У цій виснажливій боротьбі Карл V зазнав поразки й у 1555 р. зрікся трону. Свою неозору монархію та володіння він поділив між спадкоємцями. Його син, Філіпп II, у 1556 р. отримав Іспанію, Нідерланди, колонії в Америці й італійські володіння. Священна Римська імперія німецької нації дісталася меншому братові Карла V — Фердинанду І. Решту життя Карл V провів у монастирі в Іспанії, де у вересні 1558 р. помер.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Доживаючи віку в монастирі, Карл V проводив час у молитвах, доглядав за своїм садом, займався ремеслами. Переповідають, ніби він змайстрував два годинники, які ніяк не хотіли йти однаково: скільки Карл V не намагався, стрілки показували різний час. Колись усесильний монарх спантеличено вигукнув: «Я не можу налаштувати на однакову ходу навіть два годинники. Як же я міг мріяти об’єднати під своєю владою стільки народів, що живуть під різним небом і розмовляють різними мовами?!»

2. Філіпп II

Іспанський король Філіпп II (1556-1598) ріс і виховувався в Кастилії. Карл V потурбувався про те, щоб син став освіченою людиною. З шести років Філіпп вивчав давню літературу, латину, французьку й італійську мови. Однак найбільше він любив іспанську мову. Хлопець мав хист до точних наук, передусім до математики. З раннього дитинства Філіпп вирізнявся надмірною релігійністю, був дуже обережний, мовчазний і похмурий, міг контролювати свої почуття.

На час приходу Філіппа II до влади Іспанія воювала з Францією. Тому перші роки свого правління король провів у Брюсселі, звідки керував бойовими діями. Невдовзі після повернення до Іспанії Філіпп II переїхав зі своїм двором до містечка Мадрида, яке стало столицею його держави. Неподалік від Мадрида було споруджено велетенський монастир Ескоріал, що слугував одночасно й королівським палацом. Тут оселилася королівська родина з двома тисячами слуг і придворних. Однак мало хто з них мав реальний вплив на Філіппа II, який в управлінні державою керувався принципом «довіряй тільки собі».

А. С. Коельйо. Філіпп II. 1565 р.

Ф. Я. Лутербург. Розгром іспанської армади. 1588 р.

• Що хотіли здобути іспанці в боротьбі з Англією?

На відміну від батька, який був у постійних роз’їздах і сам брав участь у походах, Філіпп II майже не покидав Іспанії. Більшу частину часу король проводив у своєму кабінеті в Ескоріалі. Численні інформатори доносили йому про все, що відбувалося в державі. Шляхом безперебійного листування Філіпп II утручався в роботу державних органів і всі питання — від найважливіших до найдріб’язковіших — вирішував одноосібно. ІІ ого працелюбність не знала меж: він ретельно вивчав зміст усіх документів, робив на полях численні зауваження. Це свідчило про проникливість короля й глибоке розуміння кожної справи. Однак така скрупульозність часто заважала Філіппу II зосередитися на головному, і він не міг розглядати питання, які потребували негайного вирішення.

Король був переконаний у тому, що саме на нього Бог поклав місію сприяти остаточній перемозі католицької церкви в боротьбі з протестантами. Тому фанатично релігійний Філіпп II жорстко контролював діяльність церкви в Іспанії й прагнув знищення всіх єретиків. Він був відомий тим, що заявляв: «Я волів би взагалі не мати підданих, аніж мати підданих-єретиків». У зв’язку з цим ще більше активізувалася інквізиція. Вона перетворилася на частину державного апарату, а інквізитори — на посадових осіб, призначення та звільнення яких залежало від волі короля.

Жорстокого переслідування з боку інквізиції зазнавали мориски, чимало з яких таємно сповідувало мусульманську віру своїх предків. їм забороняли мати арабські імена, розмовляти й читати арабською мовою, дотримуватися своїх звичаїв. Доведені до відчаю, у 1568 р. мориски підняли повстання. На його придушення владі знадобилося три роки.

У зовнішній політиці Іспанії за правління Філіппа II спостерігаються як значні успіхи, так і прикрі невдачі. До успіхів належить укладення договору з Францією, який поклав край тривалим італійським війнам (1494-1559). Згідно з його положеннями, Франція відмовлялася від претензій на італійські землі, значну частину яких узяла під контроль Іспанія.

У 1560-х роках у Нідерландах вибухнуло повстання проти іспанського абсолютизму. Після тривалої й запеклої боротьби Іспанія втратила промислово розвинуті й багаті північні провінції Нідерландів.

Головним своїм ворогом Філіпп II уважав Англію, у якій утвердився протестантизм. У 1588 р. до берегів Англії вирушив величезний флот, названий «Непереможною армадою». Цей флот мав переправити до Англії військо іспанського короля. Однак біля берегів Франції «Непереможна армада» була вщент розгромлена англійським флотом, тож уторгнення в Англію не відбулося. Морській могутності Іспанії було завдано смертельного удару.

Під час релігійних війн у Франції Філіпп II став на бік Католицької ліги й намагався перешкодити гугенотові Генріху Наваррському посісти французький трон. Іспанські війська навіть зайняли Париж. Але Генріх Наваррський змусив Філіппа II відступити й вивести свої війська.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

1590-і роки. З листа англійської королеви Єлизавети І до французького короля Генріха IV про зовнішню політику Іспанії

Союз Філіппа II з Папою має за мету відновити владу Риму в усіх християнських державах. Іспанський король, який уже давно мріє про всесвітню монархію, хоче завдяки союзу з Папою досягти апогею (найбільшого піднесення) омріяної ним могутності, прикриваючись при цьому турботою про відновлення папської влади та єдність церкви.

Франція — це театр, у якому розігрується політична трагедія. Ліга [католицька] підтримується іспанськими грошима — такі наслідки союзу Папи з правителями, що взяли на себе захист римського першосвященика.

Наслідки цього вже спостерігаються у Франції, однак поширюються й на інші європейські держави, якщо тільки Бог це допустить. Тому всі християнські правителі повинні бути зацікавлені в цьому питанні. Вони не захочуть залишатися сторонніми спостерігачами боротьби, успішне завершення якої матиме загальне значення.

Краще вжити заходів щодо спільного тісного союзу й виявити в крайньому разі таку згоду й такий взаємний зв’язок для оборони нашої політичної незалежності, які не поступалися б згоді й союзному зв’язку Папи, іспанського короля та їхніх союзників, що об’єдналися з метою нашого знищення.

• Доведіть, що Іспанія була оплотом католицизму.

• Чому Єлизавета І звертається в листі саме до Генріха IV?

• Що має на увазі англійська королева Єлизавета І, коли пише: «...з метою нашого знищення»?

Більше переможних лаврів принесла Філіппу II його боротьба з турками. Об’єднавшись із Венецією, іспанський король направив до берегів Балканського півострова величезний флот. У 1571 р. в затоці Лепанто іспансько-венеційський флот, що налічував понад 300 кораблів, розгромив турецький флот. Було знищено майже всі кораблі Османської імперії. Ця перемога призупинила подальшу експансію турків у Середземному морі.

Ще однією вдалою акцією Філіппа II в зовнішній політиці стало приєднання в 1580 р. до своїх володінь Португалії разом з її колоніями.

Епоха Філіппа II стала переломною для Іспанії. Життя короля було підпорядковане провідній ідеї батька — створенню всесвітньої католицької держави. Однак усі його спроби досягти цього зазнали краху. Наприкінці правління Філіппа II державна скарбниця була порожньою, а Іспанія перебувала в стані економічного занепаду. За правління його сина й спадкоємця, Філіппа III (1598-1621), від колишньої величі й могутності Іспанії не залишилось і сліду.

1571; Карл V, Філіпп II.

1. Чи правильно скористалися іспанські монархи результатами великих географічних відкриттів? Доведіть свою думку.

2. Покажіть на карті (с. 111), які території успадкував Карл V. Чому про його володіння казали, що «у них ніколи не заходить сонце»?

3. Хто й з якого приводу сказав: «Я волів би взагалі не мати підданих, аніж мати підданих-еретиків»?

4. Порівняйте напрями зовнішньої політики Іспанії за Карла V та Філіппа II.

5. Як ви вважаєте, чи сформувалася в Іспанії абсолютна монархія?

6. Відомо, що економічний розвиток Іспанії в XVI ст. уповільнився. Як на це могли вплинути релігійні переконання Карла V та Філіппа II?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно