§ 23. ЛІТЕРАТУРА, ФІЛОСОФІЯ, МИСТЕЦТВО

1. Основні тенденції розвитку філософії

У XVIII ст. лідерство в філософському осмисленні й поясненні світу належало французькому Просвітительству. Але Велика французька революція з її терором, руйнаціями, загальною жорстокістю і новими несправедливостями показала ілюзорність багатьох надій просвітителів. Настав новий етап у розвитку європейської філософії. Цього разу естафета перейшла до Німеччини, яка також вступила в період розвитку капіталізму.

Кінець XVIII - перша третина XIX ст. - це період розквіту німецької класичної філософії. Її родоначальником вважають Іммануїла Канта. У своїх працях він піддав сумніву здатність розуму збагнути глибинний, справжній зміст речей матеріального світу.

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель спробував створити уже завершену філософську систему. Суть її полягає в тому, що є «світовий розум» або «світовий дух», який вічно існує і постійно розвивається. Все в природі є втіленням цього «світового розуму». Зміни в природі, в людях, у суспільстві - тільки наслідки саморозвитку «світового розуму». Сам же він розвивається через постійну взаємну боротьбу наявних у ньому протилежностей. Кількісні зміни, що виникають при цьому, переходять у якісні. Нове в ньому завжди заперечує старе. Цей «механізм розвитку» дістав назву «діалектика» (старогрецькою - «ведення спору»).

Філософія Гегеля справила глибокий вплив на все духовне життя в Європі. Вона по-своєму обґрунтовувала і «розумність» існуючих у Німеччині і всій Європі порядків, і неминучість («розумність») їхньої зміни, і «розумність» попередньої історії, значно підвищивши інтерес до неї. Вона дала поштовх до подальшого розвитку і природничих, і гуманітарних наук.

До середини XIX ст. було накопичено переконливі наукові дані про постійний розвиток природи (клітинна будова організмів, дарвінівська ідея походження видів, закон збереження і перетворення енергії та ін.), про природу нагромадження капіталу і т. д. Карл Маркс, один із послідовників Гегеля, переніс ідею розвитку і діалектику зі сфери розуму в сферу суспільного розвитку. Філософія марксизму базувалася на ідеї про те, що кожне суспільство невпинно іде до своєї загибелі. Але попереду людство чекає «світле майбутнє» - комунізм - ідеальне суспільство загальної рівності. Ця теорія завоювала чимало прибічників, але чимало й противників.

2. Напрями розвитку літератури

Майже паралельно зі зміною епох у філософії змінювалися цілі епохи в літературі й мистецтві. Нерідко вони накладалися в часі одна на одну, і тенденції, що їх представляли, виступали як різні напрями в культурі тієї чи іншої країни. Такими провідними напрямами (епохами) в літературі та мистецтві XVIII - першої половини XIX ст. були класицизм, романтизм і реалізм.

Йоганн-Вольфганг Гете

Класицизм (від латинського classicus - зразковий) виник ще в XVII ст., в часи раннього Просвітительства, але досяг розквіту в XVIII ст. Зневажаючи середньовічні традиції і всіляко відхрещуючись від них, автори зверталися до античної культури як до ідеального зразка для наслідування.

Було прийнято додержуватися твердих норм і правил у художньому зображенні, прагнути досконалості й точності у викладенні літературної думки, в сюжеті картини. Обов’язковою була наявність просвітницького, виховного смислу в творі.

Романтизм виник на зламі XVIII - XIX ст. на хвилі широкого розчарування в Європі підсумками Французької революції і народженням капіталізму. Сама назва свідчить про його зверненість до історії та культури середньовічної (романської, латинської) Європи. Представники романтизму протиставляли дійсності свої мрії та ідеали, вони вводили читачів у світ надзвичайних подій і незвичайних людей. Герої творів - особистості горді, сповнені людської гідності, прагнуть свободи. Романтики відмовилися від строгих норм класицизму, змішували натхненний пафос і зухвалу іронію, трагічне і комічне, любили вдаватись до несподіваних і різких контрастів.

Представники реалістичного (від латинського realis - дійсний) напряму, який розвивається з 30-х рр. XIX ст., ставили собі за мету об’єктивно, правдиво відобразити світ. У їхні твори увійшло звичайне життя у всіх його проявах. Найважливішою рисою реалістичного методу є показ характерів героїв у їхньому становленні та розвитку, залежність людських доль від історичних умов.

Переломний період європейської історії (кінець XVIII - початок XIX ст.) був ознаменований розквітом творчості двох видатних представників німецької літератури і німецького Просвітництва - Йоганна-Вольфганга Гете і Фрідріха Шиллера. Головний твір Гете - віршована трагедія «Фауст», над якою він з перервами працював майже 60 років. В образі Фауста втілена віра в безмежні творчі можливості людини. Фауст, здолавши численні випробування, хибні погляди і спокуси, переконується, що сенс життя полягає не в задоволенні особистих бажань, а в служінні людям, в усвідомленні людиною своєї відповідальності за інших. При цьому ідеал треба втілювати на реальній землі, долаючи соціальне зло, поширене в реальному світі. Висновок Гете: «Лиш той життя і волі гідний, Хто кожний день за них іде на бій!» Видатним поетом, драматургом, теоретиком мистецтва був Фрідріх Шиллер. Він залишив кілька великих творів, його талант яскраво виявився в працях з історії, та справжнє покликання Шиллера - драматургія. Драма «Розбійники» (1781) - це трагедія про дисгармонію в сучасному світі, про ворожість та зненависть у людських взаєминах. Трагічна доля Європи - у центрі драм «Валленштейн» (1800) та «Вільгельм Телль» (1804).

Джордж Байрон

Одним із найвидатніших поетів-ліриків у світовій літературі є англійський поет Джордж Ноел Гордон Байрон (1788-1824). Основні його твори були написані в роки реакції, яка настала в Європі після усунення від влади Наполеона й утворення Священного союзу.

Величезне враження на всіх передових людей Європи справила ліро-епічна поема Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда». В ній він у поетичній формі висловив настрої зневіри, які поширились після краху ідеалів Французької революції. Гарольд - людина з багатим духовним світом. Вустами свого героя Байрон дає оцінку подіям політичного життя, діянням окремих історичних осіб. Вінцем творчості Байрона стала його поема у віршах «Дон Жуан», де правдиво показане життя сучасного поетові суспільства, розкрита глибина людської душі.

Англійський письменник Вальтер Скотт у світову літературу ввійшов передусім як творець історичного роману. Один із найвідоміших романів Скотта «Айвенго» (1820) оповідає про останні роки царювання Річарда Левове Серце.

Михайло Лєрмонтов

Кожного з героїв твору змальовано до найменших подробиць, використовуються точні деталі, щоб чітко і яскраво передати своєрідність історичної епохи.

Творчість Стендаля (літературний псевдонім Анрі Бейля) відкриває новий період у розвитку французької і всієї західноєвропейської літератури - період класичного реалізму. Саме Стендаль першим обґрунтував головні принципи реалізму і блискуче втілив їх у своїх художніх шедеврах. Він говорив, що мистецтво - це «дзеркало, яке відбиває то небесну лазур, то багно дорожніх калюж».

Сучасну йому дійсність Стендаль прагнув осягнути через «внутрішній світ людини». Письменник створює тип соціально-психологічного роману. Загальновизнаними шедеврами стали «Червоне і чорне», «Пармська обитель» та ін.

Віктор Гюго посідає особливе місце в історії французької літератури. У Франції Гюго шанують передусім як поета, а світової слави він зажив завдяки своїм романам. Поезія Гюго - це поезія поета-романтика, котрий довів свою здатність передавати всі думки і почуття, мрії і бажання людини (збірки «Оди і балади», «Східні мотиви» та ін.). Найкращим зразком романтичного історичного роману, що відобразив картину середньовічного французького життя, став «Собор Паризької Богоматері» (1831).

«Епосом душі» називав Гюго свій роман «Знедолені», в якому відобразив моральне відродження і вдосконалення головного героя. «Знедоленими» Гюго намагався розв’язати подвійне завдання: викрити соціальне зло і вказати шлях до його знищення.

Важливою віхою в історії світового реалістичного мистецтва стала творчість французького письменника Оноре де Бальзака. Першим твором, який приніс Бальзаку популярність, був історичний роман «Шуани» (1829), присвячений придушенню заколоту в Бретані в 1799 р. А потім упродовж 20 років, працюючи по 15-16 годин на добу, він створював свій епічний цикл «Людська комедія», який мав складатися із 150 творів і стати художнім дослідженням усієї «соціальної дійсності» його часу. «Людська комедія» не була завершена, але і в написаних ним 96 творах подано всеохоплюючу панораму людських доль, характерів, - це пильне дослідження життя французького суспільства в період від Ватерлоо до революції 1848 р.

Олександр Пушкін

Росія тільки у XVIII ст. прилучилася до західноєвропейської культури. Петро І розгорнув насильницьку європеїзацію країни, насаджував згори західні культурні зразки. У XVIII ст. культурне, в тому числі літературне, життя Росії зводилося в основному до наслідування Заходу. Але таке «учення» не минуло марно. Були прийняті європейські досягнення і форми, які вже в XIX ст., через 100 років по петровських реформах, наповнилися глибоким національним змістом. З 1812-1813 рр., з часу перемоги Росії над наполеонівською Францією, розпочався злет духовного життя країни, який тривав до 1917 р. і увійшов в історію як «золота доба» російської літератури.

«Золота доба» у літературі почалася з Олександра Сергійовича Пушкіна. О. Пушкін був засновником романтизму в російській літературі. Його роман у віршах «Євгеній Онєгін» був названий літературним критиком В. Бєлінським «енциклопедією російського життя». Визначними зразками реалістичної літератури є твори на теми російської історії: «Борис Годунов», роман у прозі «Арап Петра Великого», історико-героїчна поема «Полтава», повість «Капітанська дочка» та ін. Геніальна «петербурзька повість» у віршах «Мідний вершник» - це образ Росії, що стала дибки і утримується над прірвою бунту залізними шпорами самодержця.

Михайло Юрійович Лєрмонтов продовжив традиції Пушкіна. Роман «Герой нашого часу» багато в чому співзвучний з пушкінським романом «Євгеній Онєгін», вважається вершиною лермонтовського реалізму. Лєрмонтов виявився зайвою людиною в миколаївській Росії. Він писав романтичні вірші про волелюбних горців («Мцирі») і лишив образ сучасника - бунтівливого з втраченим сенсом життя «героя нашого часу». Його поезія, пройнята фаталізмом, яскраво свідчить про розкол російського життя.

3. Французьке образотворче мистецтво

Найвідомішим представником класицизму в мистецтві Франції був Жак-Луї Давид. Новий ідеал французького суспільства Давид представив у картині «Велізарій, упізнаний солдатом, який служив під його командуванням, у той момент, коли жінка подає йому милостиню» (1781). Смисл зображеного був добре відомий французам: візантійського полководця Велізарія, якого запідозрили в антиурядовій змові, позбавили пошанування. Ставши жебраком і сліпим, він мусив просити милостиню. Художник прагнув висловити своє ставлення до таких хвилюючих питань, як громадянський обов’язок, служіння країні, суспільне визнання, негідний уряд. У 1784 р. Давид створює «Клятву Гораціїв», так само, як і в попередній роботі, відображаючи в сюжеті античної історії події свого часу. В центрі картини батько благословляє синів на бій з ворогами батьківщини, вручає їм зброю. В картині ефектно показана рішучість братів Гораціїв йти в бій за вітчизну.

Давід був і першим художником, котрий став літописцем своєї епохи. У роки Великої французької революції він створює картини: «Клятва в залі для гри в м’яч», «Похорони героя революції Лепелетьє», «Смерть Марата».

Видатним представником французького романтизму став Ежен Делакруа. В 1824 р. було виставлено його картину «Різня на острові Хіос», сюжетом для якої стала трагічна загибель населення грецького острова, захопленого турками. Художник прагнув передати «красу душі» в обличчях переможених греків, яким лишились останні хвилини життя і свободи перед наближенням ворогів. Аби підкреслити драматизм подій, він вдається до деформації фігур, що характерно для романтизму, адже живопис, як гадає Делакруа, «це не правда ситуації, а правда почуття».

В 1831 р. художник створює картину «Свобода на барикадах», де відображено події Французької революції 1830 р. в Парижі. Повстанців надихає Свобода. Вона, як антична богиня, веде вперед. Зовнішністю цієї жінки художник налаштовує на символічне сприйняття картини. Поряд з постаттю Свободи виразно змальовано постаті звичайних парижан: студента, робітника, хлопчика, решту юрби погано видно в диму бою.

У 50-ті рр. XIX ст. у Франції сформувалася група майстрів реалістичного пейзажу, яка дістала назву «барбізонці», або «барбізонська школа», від найменування села Барбізон, що знаходиться біля лісу Фонтенбло, неподалік Парижа. Художники приїздили туди, аби малювати етюди з натури, а завершували свої картини в майстерні. Лідерами барбізонської школи вважалися Ж. Мілле, Т. Руссо і Е. Діас. Своє завдання вони вбачали в тому, щоб правдиво, просто і скромно зобразити щоденне життя селян. Відтак предметом зображення ставали ліси, рідше луки, де випасалися череди, скромні оселі сільських трудівників. При цьому ретельно опрацьовувалося розташування предметів на площині для досягнення максимальної близькості до натури. Гадають, що саме барбізонці утвердили реалізм у французькому живописі, адже вони закликали художників малювати з натури і самі вивчали природу.

4. Образотворче мистецтво Німеччини, Англії, Росії

Романтизм у німецькому образотворчому мистецтві представлено Отто Рунге і Каспаром-Давидом Фрідріхом. Рунге одним із перших серед художників-романтиків поставив собі завдання синтезу мистецтв: живопису, скульптури, архітектури, музики. Таке ансамблеве звучання мистецтв мало виразити єдність божественних сил світу. Цикл картин Рунге «Пори дня» - втілення цієї концепції. Сам художник назвав свій цикл «фантастико-музична поема». Зображення людини, пейзаж, світло і колір виступають символами завжди мінливого коловороту природного і людського життя. У «Ранку» природа відкривається назустріч життю, як «новонароджений тягнеться до світу». «Полудень» - час зрілості природи, людини. «Ніч» - сковує все навкруги, але й збирає сили, які мусять прокинутись із настанням ранку. На виконання та обмірковування цього циклу митець віддав сім років життя.

Інший видатний живописець-романтик Німеччини Фрідріх віддавав перевагу пейзажу над усіма жанрами. Основний мотив творчості Фрідріха - єдність людини і природи. Картиною «Хрест у горах» (1808) Фрідріх звертається до біблійної теми Голгофи - про розп’яття й останні хвилини життя Христа на фоні багряного неба.

Справжнім реформатором пейзажного живопису в Європі був англійський художник Джон Констебл. Розквіт його творчості припадає на 1810 - 1820-ті рр. Констебл не шукав ефектних краєвидів, а передавав прості буденні мотиви, запозичені з його рідних місць. І перед глядачем поставала англійська природа з її просторами луків, вкритих соковитою травою, з могутніми дубами, вогкістю повітря, такими типовими для країни («Буряна погода над морем», «Хмари»). До природи своєї батьківщини Констебл ставився не як сторонній спостерігач, а як співучасник її життя. Його пейзажі заселені людьми, зайнятими звичайними повсякденними справами («Берег Брайтона і вуглярі», «Кінь, що скаче», «Краєвид Лондона з будинком Річарда Стіла»).

У ті самі роки працював інший великий англійський пейзажист - Джозеф-Меллорд-Уїльям Тернер. Він створював вигадані пейзажі класичного характеру, іноді з міфологічним сюжетом («Улісс, котрий відпливає від Поліфема»). Водночас робив зарисовки з натури. Його полотна зафіксували прояви природних стихій - туман, дощ, ожеледь, снігову бурю («Снігова буря», «Озеро в Петуорт - Хаус. Захід сонця»). Красу і поезію Тернер зумів побачити навіть у характерних явищах індустріальної доби, що наступала, - картина «Дощ, пара і швидкість» - зображення потяга, що мчить крізь туман і дощ.

Історія російського живопису цього періоду відображає боротьбу художніх напрямів. У живописі почався відхід від академізму (класицизму), якого вимагала імператорська Академія мистецтв. Нові тенденції в мистецтві розвивалися поза стінами Академії. О. Венеціанов, звернувшись до побутового жанру, створив цілу серію картин, що зображували побут селян-трудівників. Це такі його відомі картини, як «На ниві», «На жнивах. Літо», «Тік», портретна галерея селян. У трактуванні побутових сюжетів у Венеціанова відчувається вплив сентименталізму, ідеалізація сільського життя. Герої його картин не живуть, а перебувають у безконфліктному світі, що підкреслюється простим і одноманітним пейзажем середньої смуги Росії. Венеціанова називають батьком російського жанрового живопису.

Прагнення розірвати пута традиційних форм і прийомів виявляли і художники, які належали до Академії мистецтв. Це передусім видатний російський художник першої половини XIX ст. К. Брюллов. Його картини і особливо портрети відображають потяг митця до реалізму: «Вершниця», «Портрет графині Самойлової з прийомною дочкою», «Автопортрет». Визначною подією в російському образотворчому мистецтві того часу стало його полотно «Останній день Помпеї». Брюллов передав гідність, гуманізм і велич людей в умовах природної катастрофи. Картина «Останній день Помпеї», яка видається сьогодні академічною, вразила сучасників розмахом задуму і блискучим виконанням.

Значне місце в російському живописі посідає творчість О. Іванова. Картина «Явлення Христа народу», якій митець присвятив 20 років наполегливої праці, стала головною справою його життя. В сюжеті, взятому з першої глави Євангелія від Іоанна, Іванов убачав сутність усього Євангелія. Христос на дальньому плані картини як справдження пророцтва з вуст Іоанна Хрестителя, до якого дослухається зібрання. Характер людини визначає її долю. Кожний сам усвідомлює своє місце і шлях у світі. Відтак на картині глядач бачить і тих, хто сумнівається, і фанатиків віри, і невпевнених у собі, й раба, котрий сподівається на визволення. Основна ідея картини - переконаність митця в необхідності морального оновлення людей.

5. Напрями розвитку архітектури

В архітектурі Західної Європи в першій половині XVIII ст. домінував стиль бароко (з італійської «бароко» - химерний, вигадливий). Для нього характерні грандіозність, пишність, потяг до різних ефектів. Будівлі обов’язково прикрашались химерними фасадами, форма яких приховувалася за оздобленням. Іноді статуй і рельєфів було так багато, що не лишалося жодної прямої поверхні. Кімнати часто втрачали свою звичну прямокутну форму, дзеркала і малювання розширювали справжні розміри приміщень. У стилі бароко було споруджено багато палаців, соборів. Їхня вигадлива краса вражає і досі. Однією з найуславленіших споруд у стилі бароко є знаменитий Цвінгер (архітектор М. Пеппельман), збудований у головному місті Саксонії - Дрездені.

У другій половині XVIII ст. в архітектурі утвердився стиль класицизму. Для нього характерні краса і строгість ліній - за зразок для наслідування правила архітектура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. Різновидом класицизму є ампір, який поширився на початку XIX ст. Основна особливість цього стилю - поєднання масивних простих геометричних форм з предметами військової емблематики - мечами, списами, щитами, лавровими вінками. Ампір спирався на художню спадщину Римської імперії (звідси і назва стилю: з французької «ампір» - імперія). В період правління Наполеона у Франції було споруджено декілька тріумфальних арок. Серед цих монументальних споруд найвідомішою є Тріумфальна арка архітектора Ж. Шальгена, зведена на честь перемог Наполеона 1805-1806 рр. Арка заввишки 49,5 метра має прості геометричні форми: рівна поверхня стін стояків арки підкреслюється горельєфами, зображує знамениту «Марсельєзу» скульптора Ф. Рюдо. Характерною особливістю стилю ампір було те, що спорудам різного призначення стали надавати античних архітектурних форм. Так, у вигляді римського храму, оточеного з усіх боків колонами, була споруджена церква Мадлен у Парижі.

В 30-40-х рр. XIX ст. архітектура втрачає стильову єдність і в ній запановує еклектизм, відбувається поєднання, змішування різних стилів. Класичний стиль вимагав дотримуватись певних пропорцій будівлі, передбачав такі обов’язкові елементи, як колони. Тому цей стиль мало пасував до нових типів будинків - банків, бірж, адміністративних і урядових закладів, не відповідав їхнім функціям. І в різних країнах з’являються споруди, які мають на собі відбиток більш ранніх архітектурних стилів. Будинок парламенту в Лондоні, зведений у середині XIX ст., є наслідуванням готичного стилю (архітектори Ч. і Е. Беррі). В період існування Другої імперії в Парижі було зведено споруду Опери (архітектор Ш. Гарньє). В розкішній і помпезній будівлі поєднані різні стилі. А пишне оздоблення запозичене з європейського бароко XVII ст.

У Росії в моду в 30-50-х роках входять псевдоруський стиль і псевдоготика, виявляється інтерес до візантійського стилю і бароко. Творцем еклектичного російсько-візантійського стилю був К.А. Тон, за проектом якого споруджені храм Христа Спасителя, Великий палац і Оружейна палата в московському Кремлі. Еклектичні форми класицизму і бароко знайшли своє втілення в творчості Монферрана - Ісаакіївський собор у Петербурзі.

В XIX ст. зводяться будівлі, в яких дається принципово нове архітектурне рішення. Це було пов’язане з використанням металу, застосуванням чавунних і залізних конструкцій. Використання в будівництві каркаса з металу дало можливість, у першу чергу, споруджувати вокзали, криті ринки, крамниці, виставкові павільйони. Найбільш раннім зразком застосування збірної конструкції був Кришталевий палац - павільйон Великобританії на Всесвітній промисловій виставці в Лондоні в 1851 р. Павільйон площею 72 тис. квадратних метрів був зведений у гранично короткий термін - менш як за півроку. Автором знаменитого виставкового павільйону був Д. Пакстон.

6. Музичне мистецтво

Початок новій епосі в музиці поклало XVIII ст. Вона почала звільнятися від панування церкви і набула багатоманіття жанрів і виражальних засобів. Як жанр світського мистецтва виникла опера, що висунула на перший план красу і виразність мелодії та сольний спів (бельканто). В столиці Англії Лондоні більш ніж півстоліття творив великий німецький композитор Георг-Фрідріх Гендель. Він поставив багато опер і серед них «Юлій Цезар в Єгипті». Його прагнення до масштабних музичних творів відобразилося у створенні ораторій (вокально-симфонічний жанр музичного мистецтва, призначений для виконання хором, солістом та оркестром, який складається з кількох частин).

Понад 500 музичних творів написав німецький композитор Йоганн-Себастьян Бах. Серед його творінь - церковна музика (хорали, ораторії), а також світська (концерти, сюїти тощо). Найбільшого розквіту інструментальна музика набула у другій половині XVIII ст. З’являється симфонія - монументальний твір для оркестру. Теми симфоній часто спирались на народні пісні й танці. Відень, столиця Австрії, став колискою класичної симфонії, а також інших жанрів інструментальної музики - сонат, концертів, квартетів. В музиці віденських композиторів - Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. Бетховена - остаточно склалася та музична мова, якою заговорила вся Європа.

Австрійця Йозефа Гайдна визнали ще за життя. Його музику любили за те, що вона була глибоко національною, а також за те, що несла людям «спочинок і бадьорість» (так характеризував її сам композитор). Гайдн написав більш як 100 симфоній, понад 30 опер, 42 сонати для фортепіано і багато іншого. Австрійський композитор Вольфганг-Амадей Моцарт свої перші твори склав у 5 років. Творча спадщина Моцарта вражає своїм обсягом і різноманіттям: 19 опер, 50 симфоній, 27 концертів для клавесина з оркестром, концерти для скрипки з оркестром, концерти для флейти, фагота, кларнета, арфи, сонати, фантазії, варіації і, нарешті, безсмертний «Реквієм».

Людвіг ван Бетховен

Творам Моцарта властиві легкість, прозорість, витонченість. І досі не сходять зі сцени його опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта».

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен - сучасник Великої французької революції і наполеонівських воєн. Це позначилося на його творчості. Для прогресивно налаштованої публіки, особливо молоді, його музика несла в собі нові думки і почуття. Основний мотив його симфоній - боротьба за свободу. Музика Бетховена сповнена могутності, пристрасті, сильних і несподіваних контрастів.

Останні 15 років життя композитор був зовсім глухий і писав свої твори, не маючи можливості чути, як вони звучать. Його симфонії, сонати (серед них «Патетична», «Апасіоната») - це світлі вершини людського духу.

У XIX ст. в музиці з’являється новий напрям - романтизм. У пошуках матеріалу для натхнення романтики звернулися до мистецтва середньовіччя, до екзотики далеких країн і культур, до природи, скарбів народної творчості - балад, пісень, легенд. Тема повноти і радощів життя стала сусідити з темою туги і самотності.

Уперше романтизм заявив про себе в піснях і симфоніях австрійського композитора Франца Шуберта.

Одним із найгеніальніших німецьких композиторів-романтиків був Ріхард Вагнер. Його творчі дерзання та задуми змінили все музичне життя Європи другої половини XIX ст.

Вагнер був не лише видатним композитором, а й поетом, драматургом, автором текстів своїх опер. В опері «Летючий голландець» він уперше заявив про себе як композитор, що накреслив шляхи реформування опери, аби вона являла собою єдине музично-драматичне ціле, а не набір концертних номерів, як у модних тоді французькій та італійській операх. Своєю новизною і виразністю зворушує музика в його творах «Лоенгрін», «Перстень Нібелунгів», «Тристан та Ізольда» і в багатьох інших.

Висновки

Зміни в житті європейських країн, зумовлені промисловим переворотом і Великою французькою революцією, позначились і на змісті громадської думки. Філософія дійшла ідеї про постійний і суперечливий розвиток світу і відкрила його діалектичні закони. Значно зріс інтерес до історії й майбутнього суспільства. В літературі й мистецтві на зміну класицизму прийшов романтизм, а пізніше з’явився і реалізм.

Запитання і завдання

1. Розкрийте зміст понять: класицизм, романтизм, реалізм, бароко, ампір.

2. у чому Гете вбачав смисл земного буття людини?

3. Назвіть представників романтизму в літературі першої половини XIX ст.

4. Продовжте текст: «Видатним представником французького романтизму був... У 1831 р. він написав картину...»

5. Хто автор картини «Останній день Помпеї» - Давид, Фрідріх, Констебл, Брюллов, Венеціанов?

6. Які головні причини прояву класичного стилю в архітектурі?

7. Назвіть видатних представників романтизму в музиці.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно