§ 29. Міжнародні відносини наприкінці XIX ст. Утворення військово-політичних блоків. Міжнародні кризи та збройні конфлікти на початку XX ст.

1. ЗАГОСТРЕННЯ БРИТАНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО КОЛОНІАЛЬНОГО СУПЕРНИЦТВА

АКТИВІЗАЦІЯ НІМЕЦЬКОЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

90-ті роки XIX ст. характеризувалися різкою активізацією зовнішньої політики Німеччини. Бурхливий розвиток промисловості змушував правлячі кола цієї країни підтримувати німецьку торговельну експансію в Європі, шукати «нові незалежні території» для збуту товарів.

Ставши на шлях колоніальних завоювань пізніше, ніж інші країни, Німеччина значно поступалася їм за розмірами захоплених територій. Німецькі колонії були в 12 разів менші, ніж британські, і, до того ж, бідними на сировинні ресурси. Імперське керівництво гостро переживало таку «несправедливість» і вперше поставило питання про переділ уже поділеного європейськими країнами всього світу.

БРИТАНСЬКА ПОЛІТИКА «БЛИСКУЧОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»

Упевнені в невразливості острівного положення Великої Британії та в перевазі свого військово-морського флоту, британські дипломати вважали за кращу зовнішню політику не зв’язувати собі руки союзами з іншими державами, заохочувати конфлікти між ними й отримувати із цих конфліктів максимальну користь для Британії. Правлячі кола країни дотримувалися політики «блискучої ізоляції». Для збереження «європейської рівноваги» Велика Британія зазвичай протидіяла сильнішій державі на європейському континенті, не дозволяючи їй зайняти домінуюче положення в Європі.

ЗАГОСТРЕННЯ БРИТАНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ПРОТИРІЧ

Просування Німеччини на схід та її неприховані територіальні претензії призвели до різкого загострення відносин з найвпливовішою метрополією світу — Великою Британією.

На початок XX ст. британсько-німецькі протиріччя стають головними в системі міжнародних відносин. Економічне, політичне й колоніальне суперництво двох країн доповнилося гонкою військово-морських озброєнь.

У 1899 р. Вільгельм II домігся від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної Багдадської залізниці, яка повинна була пройти через всю Малу Азію, до Багдада й далі — до Перської затоки. Залізниця мала стати плацдармом для просування Німеччини на Близький і Середній Схід. Такі плани, що загрожували колоніальним інтересам Великої Британії, викликали особливе занепокоєння в Лондоні.

Британсько-німецькі протиріччя ще сильніше загострилися на грунті боротьби за поділ Південної Африки.

Протиріччя між Німеччиною й Великою Британією ставали непримиренними.

2. УТВОРЕННЯ ТРОЇСТОГО СОЮЗУ

Погіршення відносин з Росією зумовило військово-політичне зближення Німеччини та Австро-Угорщини. У 1879 р. уряди двох країн уклали секретний союзний договір, який передбачав взаємодопомогу в разі нападу Росії на будь-яку із цих держав і «позитивний нейтралітет» під час війни з будь-якою іншою європейською країною, якщо лише до неї не приєднається Росія.

Багдадська залізниця: міст на турецько-сирійському кордоні. Сучасне фото

Антанта. Російський плакат (1914 р.)

Договір мав агресивний характер, оскільки у разі військового конфлікту Німеччини та Франції, надання допомоги останній з боку Росії, Німеччина отримувала б австрійську підтримку, а війна набула б загальноєвропейського масштабу.

Із часом, використовуючи італо-французьке колоніальне суперництво, О. фон Бісмарку вдалося залучити до коаліції Італію. Австро-німецький договір 1879 р. продовжував існувати незалежно від «Союзу трьох імператорів». У 1882 р. до нього приєдналася Італія.

Таємний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією був підписаний 20 травня 1882 р. й отримав назву «Троїстий союз». Спочатку він був підписаний на п’ять років, потім неодноразово подовжувався і проіснував до 1915 р. Учасники договору домовилися не брати участі в жодних союзах й угодах, спрямованих проти одного з них. Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалися надати Італії допомогу, якщо вона зазнає нападу з боку Франції, а Італія повинна була зробити те саме в разі нападу Франції на Німеччину. Щодо Австро-Угорщини, то вона звільнялася від надання допомоги Німеччині проти Франції, оскільки їй відводилася роль резерву на випадок вступу до війни Росії.

Вправно граючи на розбіжностях європейських держав, Троїстому союзу згодом вдалося залучити на свій бік Румунію й Іспанію. Проте всі спроби О. фон Бісмарка та його наступників добитися участі в союзі Великої Британії виявилися марними. Незважаючи на гострі колоніальні протиріччя з Францією та Росією, Велика Британія, як і раніше, не хотіла зв’язувати себе договором з будь-якою європейською державою, залишаючись вірною своїй політиці «блискучої ізоляції».

Троїстий союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії поклав початок розколу Європи на ворогуючі військові угруповання.

3. ОФОРМЛЕННЯ БРИТАНСЬКО-ФРАНКО-РОСІЙСЬКОГО АЛЬЯНСУ

Різке посилення військової й морської могутності Німеччини, її неприховані територіальні домагання створювали загрозу існуванню Британської імперії. Політика «блискучої ізоляції» ставала небезпечною, і британська дипломатія почала шукати на континенті союзників для цілком вірогідного в майбутньому військового зіткнення з Німеччиною.

Зміцнення союзу Німеччини з Австро-Угорщиною, яка була головним супротивником Росії на Балканах, прискорило військово-політичне зближення Франції та Росії. Сторони зобов’язалися надавати взаємну допомогу в разі нападу Німеччини чи Австро-Угорщини на Росію або Італії й Німеччини на Францію. Конвенція, яка повинна була залишатися в силі на період існування Троїстого союзу, була ратифікована наприкінці 1893 — на початку 1894 р.

У 1904 р., після врегулювання взаємних колоніальних претензій в Африці, Велика Британія уклала військово-політичну угоду з Францією, яка отримала назву «Антанта» («сердечна згода» або «сердечна угода»).

У 1907 р. Антанта стала потрійною. Підписавши з Великою Британією конвенцію про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті, до неї приєдналася й Росія. Велика Британія, як і раніше, не брала на себе жодних військових зобов’язань, але угоди з

Свідчать документи. Витяг з військової конвенції від 5/17 серпня 1892 р.

Натхненні однаковим прагненням до збереження миру, Франція і Росія, маючи єдиною метою підготуватися до вимог оборонної війни, викликаної нападом військ Троїстого союзу проти однієї з них, домовилися про такі положення:

1. Якщо Франція зазнає напад з боку Німеччини або Італії, підтриманої Німеччиною, Росія використає всі війська, які вона може мати у своєму розпорядженні для нападу на Німеччину.

Якщо Росія зазнає напад Німеччини або Австрії, підтриманої Німеччиною, Франція використає всі війська... для нападу на Німеччину.

2. У разі мобілізації військ Троїстого союзу або однієї з його держав, Франція і Росія негайно, по отриманні звістки про це, не чекаючи жодної попередньої угоди, мобілізують одночасно всі свої сили і двинуть їх якомога ближче до своїх кордонів.

(?) Чи згодні Ви з тезою конвенції про те, що Франція та Росія були «натхненні» прагненням до збереження миру? Чи був франко-російський союз агресивним?

Ловля риби в каламутній воді. Сатирична карта (1899 р.)

Францією та Росією створювали основу для міцнішої співпраці з цими країнами. Таким чином, у результаті угод 1904—1907 рр. остаточно оформився військово-політичний блок трьох держав — Антанта, що протистояв країнам Троїстого союзу.

Прагнення до переділу сфер впливу в світі й зміцнення своїх позицій у його різних регіонах привели провідні країни Європи до розуміння необхідності об’єднання зусиль для майбутнього протистояння.

Створення Троїстого союзу й Антанти означало крах колишньої системи міжнародних відносин, коли безпека в Європі забезпечувалася угодами між окремими провідними державами. Тепер відносну, але украй нестійку рівновагу підгримували два потужні військово-політичні блоки.

Створення військово-політичних блоків, до складу яких увійшли всі провідні європейські держави, суттєво зменшило можливості мирного врегулювання конфліктів.

4. МІЖНАРОДНІ КРИЗИ ТА КОНФЛІКТИ наприкінці XIX — на початку XX ст.

АНГЛО-БУРСЬКА ВІЙНА (1899-1902 рр.)

Серйозним міжнародним конфліктом, що впливав і на європейські події, була англо-бурська війна.

У грудні 1895 р. британці направили збройні підрозділи для захоплення бурської республіки Трансвааль, але бури, використовуючи партизанські методи ведення війни, відбили напад і розгромили англійців.

Німецький імператор Вільгельм II привітав президента Трансвааля телеграмою, висловивши захоплення тим, що бури здолали противника, «не вдаючись до допомоги дружніх держав». Цим Німеччина давала зрозуміти, що в разі необхідності вона підтримає бурів у війні з Великою Британією.

КОНФЛІКТ У МАРОККО (1911 р.)

Ще гострішим був конфлікту Марокко. За домовленостями щодо колоніального розподілу Африки британці в 1904 р. погодились на захоплення Марокко Францією. Французи розпочали «освоєння» цієї країни.

Утім на Марокко претендувала й Німеччина. Улітку 1911 р. німці направили до берегів Марокко два бойові кораблі. Через це ледве не спалахнула німецько-французька війна, до якої, безумовно, були би втягнуті їхні союзники. Лише за посередництва британців вдалося переконати німців відмовитися від зазіхань на Марокко, а «в обмін» Німеччина отримала невелику частину французького Конго.

Бури (африканери) — нащадки голландських, французьких та саксонських колоністів, які оселилися на півдні Африки ще в середині XVIII ст. У боротьбі з англійськими колонізаторами бури утворили республіки Трансвааль і Померанчеву.

Бури: три покоління зі зброєю. Фото кінця XIX ст.

ДАЛЕКИЙ СХІД ТА ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ

На Далекому Сході значно посилювалася Японія. Отримавши перемогу над Китаєм (1894—1895 рр.), Японія завдала принизливої поразки Росії у війні 1904-1905 рр.

США розгромили Іспанію (1898 р.) та захопили іспанську колонію Філіппіни. Це означало фактичне порушення американцями ними ж самими проголошеної «доктрини Монро», згідно з якою США відмовлялися від територіальних домагань поза Американським континентом.

Плакат часів Першої Ватіканської війни

БАЛКАНСЬКИЙ ПІВОСТРІВ

Ще в XIX ст. за Балканами закріпилася недобра слава «порохової діжки Європи». На території півострова жили різні народи, що сповідували різні релігії (православні християни, католики та мусульмани). Тут стикалися інтереси європейських держав, не втрачали гостроти історичні протиріччя між Туреччиною та слов’янськими народами півострова. Ряд європейських країн прагнув витіснити османів з Балкан. Росія мріяла захопити контроль над стратегічно важливими протоками Босфор і Дарданелли. У боротьбі за гегемонію на Балканах зіткнулися інтереси Росії та Австро-Угорщини.

У 1908 р. Австро-Угорщина домоглася анексії Боснії та Герцеговини.

Згодом посилилися протиріччя між молодими балканськими державами, але їхнім спільним головним ворогом залишалась Туреччина.

У 1912 р. Туреччина зазнала поразки у війні з Італією за контроль над територією сучасної Лівії. Цим скористались Болгарія, Сербія, Греція та Чорногорія. Об’єднавши свої сили в Балканському союзі, вони в жовтні 1912 р. оголосили війну Туреччині й у Першій Балканській війні розгромили її армію. У травні 1913 р. був підписаний мирний договір, за яким основну частину відвойованих в османів територій отримала Болгарія.

Однак зі значним посиленням Болгарії не погоджувались її балканські сусіди. Буквально наступного дня після підписання миру з турками Сербія та Греція уклали союз, спрямований проти Болгарії. До цього союзу приєдналась і Румунія, яка претендувала на частину болгарських земель.

29 червня 1913 р. болгари, не чекаючи нападу, першими завдали превентивного (випереджувального) удару по Сербії та Греції, що знаменувало початок Другої Балканської війни. Проте Туреччина насподівано напала на Болгарію й швидко відвоювала втрачену внаслідок попередньої війни територію. Опинившись наодинці перед кількома супротивниками, Болгарія була розгромлена й попросила миру.

10 серпня 1913 р. в Бухаресті був підписаний мирний договір, за яким Болгарія втратила великі території, що передавались державам-переможцям. Розпався союз між Грецією та слов’янськими державами, що зменшило вплив Росії на Балканах. Болгарія, яка історично тяжіла до Росії, зблизилась зі своїми споконвічними супротивниками — турками, а також Німеччиною та Австро-Угорщиною, що визначило подальші союзні відносини Болгарії та її долю в майбутніх війнах.

Напруженість на Балканах, що залишалися «пороховою діжкою Європи», не спала.

5. ГОНКА ОЗБРОЄНЬ, ПОСИЛЕННЯ МІЛІТАРИЗМУ, ШОВІНІСТИЧНА ПРОПАГАНДА

ГОНКА ОЗБРОЄНЬ ТА ПОСИЛЕННЯ МІЛІТАРИЗМУ

Наростання міжнародної напруги та конфлікти свідчили, що збройне зіткнення між ворогуючими воєнно-політичними блоками є лише питанням часу. У Європі розкручувалась гонка озброєнь та підготовка до війни.

Королівська гарматна фабрика S. Мооге&Со, Лондон (Королівський арсенал). Фото 1897 р.

Гонка озброєнь — організація державою масового виробництва військової продукції, зброї, використання наукових досліджень і винаходів для створення нових зразків зброї, здатної завдати найбільшої шкоди живій силі та техніці противника.

Найшвидшими темпами мілітаризація відбувалась у Німеччині. У 1912 р. Рейхстаг (німецький парламент) ухвалив орієнтовні показники щодо кількості німецької армії: 800 тис. солдатів у мирний час та 5 млн на час війни. Історія людства ще не знала таких армій. У країні також було розгорнуто будівництво могутнього військово-морського флоту.

Велика Британія, яка не хотіла позбуватися колишнього статусу «володарки морів», сприйняла це як виклик і загрозу своєму становищу.

Німеччина й Росія, Франція й Австро-Угорщина, Англія та інші менш впливові держави світу готувалися до війни, не тільки нарощуючи виробництво зброї, а й підвищуючи мобілізаційну готовність.

ШОВІНІСТИЧНА ПРОПАГАНДА

Шовінізм (від фр. chauvinism) — реакційна політика і практика, спрямована на розпалювання ворожнечі Й ненависті між народами, підкорення та поневолення інших народів. Для шовінізму характерні войовнича проповідь національної винятковості, поширення національного егоїзму, протиставлення інтересів однієї нації інтересам усіх інших націй, приниження інших націй, національний екстремізм.

Підготовка до війни в європейських країнах потребувала не тільки виробництва зброї, а й мілітаристської обробки свідомості людей. У суспільстві провідних європейських держав посилювалися шовіністичні настрої, політичні лідери намагалися здобути популярність агресивними закликами до «переможної війни» проти сусідніх країн і народів.

Загострення міжнародних протиріч, підготовка до світової війни досягала своїх цілей — війна стала неминучою.

Історичні подробиці. Шовіністичні настрої захопили всю Європу — від Російської імперії до Великої Британії. Шовіністична пропаганда велась навіть у школах. Французьким школярам говорилося про «споконвічну агресивність німців» та необхідність реваншу, помсти за поразку у франко-німецькій війні 1870-1871 рр., «продовження воєнної слави Наполеона». Німецьким школярам втлумачували ідеї «несправедливості» сучасної побудови світу, можливості легкої перемоги над «французькими солдатами-боягузами», необхідності завоювання Німеччиною «місця під Сонцем». Суспільство було готовим до війни.

(?) За легендою, Отто фон Бісмарк колись висловився так: «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики». Як Ви розумієте ці слова? Чи є актуальними вони сьогодні?

Зображення французького солдата як боягуза, який ховається від німецького солдата. Малюнок з німецької дитячої книжки (1914 р.)

(?) Яка ідея цього сатиричного малюнку? Як Ви вважаєте, чи були подібні сюжети у французьких виданнях? На що налаштовували читачів подібні малюнки?

6. УКРАЇНА В ГЕОПОЛІТИЧНИХ ПЛАНАХ РОСІЙСЬКОЇ, НІМЕЦЬКОЇ, АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ на зламі XIX-XX ст.

ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ В УКРАЇНІ

Територія України на початку XX ст. входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій.

Можливість прогодувати своїх солдатів та призвати нових робила Україну ласим шматком для ворогуючих сторін. Напередодні війни тільки в підросійській Україні вироблялося майже 16 млн тонн хліба. Україна мала також значний людський потенціал, який можна було використати у воєнних цілях. Так, за весь час війни до російської армії було призвано 3,5 млн українців, а до австрійської — понад 300 тис. осіб.

Свідчать документи. Із меморандуму німецької інтелігенції про Україну

Ця область завдяки своїм власним продовольчим можливостям посилить незалежність Німеччини від закордоння... забезпечить нам рівновагу наших господарських сил... буде протидіяти зменшенню народжуваності, скоротить еміграцію з Німеччини і полегшить житлову проблему...

(?) У чому полягала важливість українських земель для Німеччини?

УКРАЇНА В ПЛАНАХ НІМЕЧЧИНИ

Німеччина прагнула приєднати Україну до складу майбутньої Великонімецької імперії. Україна розглядалася також як зручний плацдарм для просування на Схід, аж до Індійського океану. Для досягнення цього планувалося провокувати та підтримувати сепаратистські настрої і рухи в Наддніпрянській Україні.

УКРАЇНА В ПЛАНАХ АВСТРО-УГОРЩИНИ

Правлячі кола Австро-Угорської імперії розуміли, що монархія не витримає приєднання до неї ще 30 млн українців.

Тому інтереси імперії зосереджувалися на Волинській і Подільській губерніях, на які не претендувала Німеччина. Для Австро-Угорщини вигідним був протекторат Німеччини над Україною, тому що за такого варіанта розширився б російсько-німецький кордон та поглибилися російсько-німецькі протиріччя.

РОСІЙСЬКІ ПЛАНИ ЩОДО УКРАЇНИ

Російська імперія претендувала на завоювання Східної Галичини, Буковини та Закарпаття. Після цього царська влада планувала покінчити з так званим «мазепинським центром» (тобто із зосередженням сепаратистів і «потенційних зрадників»), який, на її думку, розташовувався на західноукраїнських землях.

Для цього Росія використовувала гасла панславізму, фінансувала москвофільський рух, який мав продемонструвати бажання українців «возз’єднатися з матінкою-Росією».

ОЧІКУВАННЯ УКРАЇНЦІВ

Українці, як і інші залежні народи в складі імперій, не могли розраховувати на національне самовизначення. Тому лідери українського національно-визвольного руху сподівалися, що в ході неминучої війни вдасться скинути імперське ярмо та здобути незалежність.

При цьому представники різних українських національних течій орієнтувалися на різні групи країн, що готувалися до війни. Так, у підросійській Україні С. Петлюра в той час доводив, що українці лояльно виконують свій обов’язок перед Російською державою, висловлюючи надію, що ставлення російської влади до «українського питання» зміниться на краще.

Натомість політичні сили, що представляли інтереси українців у Габсбурзькій імперії, обрали австро-німецьку орієнтацію. Серед них були засновані на початку серпня 1914 р. Головна українська рада на чолі з К. Левицьким і Союз визволення України.

Плани ворогуючих країн щодо України

(?) Проаналізуйте геополітичне становище України за цією схемою.

Трагічні події Першої світової війни, що розпочалася в серпні 1914 р., призвели до того, що українці опинилися по різні боки фронту, а українські землі потерпали від кровопролитних боїв.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

I. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Чим можна пояснити посилення британсько-німецьких і франко-німецьких протиріч?

2. Чому в 90-і роки XIX ст. почалося зближення Франції та Росії?

3. Які міжнародні наслідки мало створення військово-політичних блоків?

4. Назвіть країни, які увійшли до Троїстого союзу та Антанти.

5. Визначте за картою (форзац 2), країни якого з ворогуючих воєнно-політичних блоків мали більшу територію. Чи могло це бути визначальним у війні?

6. Користуючись картою (форзац 2), прокоментуйте, як змінювались кордони Болгарії та інших балканських держав унаслідок Першої та Другої Балканських війн.

7. Назвіть основні міжнародні конфлікти, що відбувалися на початку XX ст.

8. Які країни були переможцями Першої, які — Другої Балканської війни?

9. Схарактеризуйте геополітичні плани щодо України Російської, Німецької, Австро-Угорської імперій.

10. Поясніть значення термінів і понять: гонка озброєнь, шовінізм.

II. Обговоріть у групі

1. Чому на рубежі ХІХ-ХХ ст. провідні країни Європи почали створювати військово-політичні блоки?

2. Виступаючи в Рейхстазі 11 грудня 1899 р., канцлер Німеччини Б. Бюлов сказав: «Ми не потерпимо, щоб будь-яка іноземна держава, або будь-який чужоземний Юпітер сказав нам: «Що робити? Світ вже поділений!». Ми не хочемо нікому заважати, але ми і не дозволимо нікому стати на нашому шляху. Ми пасивно не стоятимемо осторонь, тоді як інші ділять світ». Які тенденції в зовнішній політиці його країни відобразила промова канцлера Німеччини?

3. Відомий німецький військовий історик Карл фон Клаузевіц вважав, що війна є продовженням внутрішньої політики держави. Чи згодні Ви з такою точкою зору? Які факти з історії провідних європейських держав в останній третині XIX ст. підтверджують (або спростовують) цю думку?

4. Як Ви думаєте, які події та процеси, що відбувалися на міжнародній арені в останній третині XIX ст., вказували на наближення Першої світової війни?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Уявіть, що Вам як депутатам парламентів Німеччини й Великої Британії, що повністю підтримують зовнішньополітичний курс своїх держав, у 1900 р. довелося б виступити в парламентах цих країн з питань зовнішньої політики. Складіть тексти таких промов.

2. Як Ви вважаєте, які регіональні конфлікти початку XX ст. могли перерости у світову війну? Якщо так, то за яких умов це могло відбутися?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно