§8.«ВЕСНА НАРОДІВ» У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

«Весна народів», або «Весна націй», - низка революцій, що прокотилися Європою упродовж 1848-1849 рр. Основні вимоги: реформування існуючої політичної системи, громадянське рівноправ’я, свобода друку.

1. Революційні події у Франції

Панування фінансової аристократії у сфері економіки й політики викликало невдоволення у французькому суспільстві. Промислова буржуазія вимагала змін законів на свою користь і обстоювала необхідність встановлення республіки. У країні розпочався масовий рух за виборчу реформу, і насамперед - за зниження виборчого цензу. Керівник поміркованих лібералів О. Барро (1791-1873) висунув гасло «Реформа - рятівник від революції!».

У боротьбі за виборчу реформу буржуазія використовувала легальні методи - так звані реформаторські банкети. Це були багатолюдні зібрання представників парламентської опозиції, на яких дискутувалося питання виборчої реформи.

На 22 лютого 1848 р. в Парижі було призначено черговий банкет прихильників парламентської реформи. Влада заборонила його. Це викликало велике невдоволення мас. Зранку 22 лютого на вулицях Парижа панувало хвилювання. Колона демонстрантів, серед яких переважали робітники і студенти, рухалася до палацу Бурбонів, співаючи «Марсельєзу» й проголошуючи: «Хай живе реформа!».

Реформаторський банкет

Повалення імператорського трону 24 лютого 1848 р.

Уряд ужив рішучих заходів проти маніфестантів. На бік повсталих перейшла Національна гвардія. У ніч на 24 лютого, після розстрілу урядовими військами робітничої демонстрації, повстання охопило все місто. Упродовж ночі парижани спорудили дві тисячі барикад. Для їх будівництва було зрубано 4 тис. дерев, вибрано з бруківки більше як мільйон штук каміння. На ранок 24 лютого всі склади зброї були в руках повсталих, які вимагали зречення Луї-Філіппа. Король зрікся трону і втік до Великої Британії. «Як Карл X, як Карл X!» - проголошував Луї-Філіпп, залишаючи свою резиденцію. Його трон було спалено повсталими на площі міста. Повстання привело до перемоги революції.

Схарактеризуйте причини, що зумовили революцію 1848 р. у Франції.

Унаслідок лютневих подій у Франції було повалено монархію. Влада перейшла до Тимчасового уряду, фактичним главою якого став міністр закордонних справ, відомий поет та історик А де Ламартін (1790-1869). 25 лютого 1848 р. на вимогу маніфестації робітників, які в ультимативній формі зажадали відновлення республіки, Тимчасовий уряд проголосив Францію єдиною та неподільною республікою. Розпочався період Другої республіки (1848-1852).

Портрет Альфонса де Ламартіна. Художник А. Турнашон

Новий уряд розпустив Палату перів і Палату депутатів, скасував дворянські титули, вивів з Парижа війська, скасував цензові обмеження для вступу до Національної гвардії, відновив свободу слова, друку, зборів. Було введено 10-годинний робочий день, встановлено загальне виборче право для чоловіків віком від 21 року, які мешкали не менше як шість місяців на певній території.

У результаті цих дій у Франції встановився найліберальніший політичний устрій у Європі. У квітні відбулися вибори до Установчих зборів, які розпочали свою роботу 4 травня 1848 р. в приміщенні палацу Бурбонів. Більшість депутатів належала до інтелігенції - адвокати, журналісти, лікарі, інженери, чиновники. Були серед них генерали, католицькі священики, фабриканти, великі землевласники, робітники (18 осіб). Установчі збори передали повноту виконавчої влади Виконавчій комісії.

Документи та матеріали

«Для збереження свободи в демократичному суспільстві треба, щоб у людей був певний "смак” до неї, щоб на практиці сформувалося загальносуспільне "прагнення свободи”, свободолюбний спосіб співжиття. Мало запровадити інституції, вибори, партії, парламенти. Усе це дуже легко може виродитися в "політичну бутафорію”, в імітацію демократії. Головне ж, що потрібно для справжньої демократії, - це те, щоб людям була властива певна схильність до незалежності, до опору офіційній владі, коли вона на такий опір заслуговує», - писав французький мислитель А. Токвіль.

Прокоментуйте наведену цитату. Як ви вважаєте, чи готове було французьке суспільство «зберегти свободу»?

Непослідовна політика, яку провадив уряд, викликала незадоволення, насамперед, серед робітничого люду Парижа. Так, у лютому 1848 р. Тимчасовий уряд Франції видав «Декрет про право на працю», у якому було записано: «Уряд Французької республіки зобов’язується забезпечити роботою всіх громадян». Для боротьби з безробіттям було створено національні майстерні. А вже в червні 1848 р. уряд віддав наказ про розпуск національних майстерень і 117 тис. осіб стали безробітними.

Ламартін перед ратушею Парижа відкидає червоний прапор. Художник Ф. Філіппото

1. Портрет Луї Кавеньяка. Художник Ж.-Б. Делафосса

2. Із президентської кампанії у Франції 1848 р. Два хлопчики сперечаються: один - за Луї-Наполеона, другий - за Кавеньяка. Ксилографія німецької газети «lllustrierte Zeitung». 1848 р.

Відповіддю на це рішення уряду стало загальне повстання. 24 червня, щоб його придушити, Установчі збори надали диктаторських повноважень військовому міністрові, генералові Л. Кавеньяку (1802-1857). Війська впродовж двох діб вели вогонь по повстанцях. 26 червня повстання, після сильного кровопролиття, було придушено.

Документи та матеріали

Переможці почали було самовільну розправу над полоненими, число яких доходило до 15 000. Генерал Кавеньяк негайно вжив заходів, щоб запобігти будь-якому насильству, видавши прокламацію, у якій, між іншим, говорив: «У Парижі я бачу переможців і переможених; нехай буде вічно прокляте ім’я моє, якщо я погоджуся бачити в ньому жертв».

4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію Другої республіки. Основою суспільства в ній проголошувалися сім’я, власність, праця, громадський порядок, а суверенітет, свобода, рівність, братерство - основними принципами. Згідно з Конституцією законодавча влада переходила до однопалатних Національних зборів. Уводилися прямі загальні вибори при таємному голосуванні (віковий ценз для чоловіків - 21 рік). Ценз осілості зберігався, виборчий корпус нараховував 9 млн осіб.

Портрет Наполеона III. Художник Ф. Вінтерґальтер

Виконавча влада за Конституцією належала президентові республіки, який обирався загальним голосуванням строком на 4 роки. Президент мав право призначати та звільняти чиновників, присвоювати офіцерські звання, підписувати договори, амністувати, але не міг розпустити Національні збори чи скасувати їхні рішення.

Вибори президента відбулися 10 грудня 1848 р. На них перемогу здобув Шарль Луї-Наполеон Бонапарт (1808-1873), племінник Наполеона Бонапарта. Його підтримало селянство Франції, котре вбачало в Бонапартах тих, хто затвердив їхнє право на землю, відібрану у дворянства. З обранням Луї-Наполеона Бонапарта вони пов’язували надії на збереження своїх наділів, зменшення податків. На виборах Бонапартові надали підтримку також фінансові кола та католицька церква.

Якими подіями завершилася революція у Франції?

2. Німецький союз і «Весна народів»

Роздрібненість гальмувала розвиток Німеччини і була головною перешкодою для розвитку машинного виробництва. За тодішнім висловом, Німеччину можна було порівняти з людиною, у якої всі частини тіла туго перетягнуто шворками так, що кров не може циркулювати в ньому. Тож головним завданням революції було об’єднання країни.

Чому об’єднання країни було головним завданням революції?

Революційні події розпочалися в південно-західній і західній частинах Німеччини.

На початку лютого 1848 р. масові заворушення сталися в Бадені, Гессен-Дармштадті, Вюртемберзі. У результаті було сформовано нові уряди в складі представників ліберальної опозиції. Початок революції в Пруссії був пов’язаний з масовими виступами в Кельні та Берліні. 3 березня 1848 р. у Кельні робітники та ремісники оточили ратушу. Вони вимагали проведення реформ. Через три дні революційні виступи розпочалися в Берліні. Упродовж 10 днів у місті відбувалися демонстрації, сутички з поліцією та військовими. У результаті 18 березня 1848 р. прусський король видав два накази - про скасування цензури та скликання Сполученого ландтагу (орган станового представництва), обіцяючи надати Пруссії конституцію.

Документи та матеріали

Характеризуючи ситуацію в Пруссії в березні 1848 р., Ф. Енгельс писав: «Загрожувала небезпека повторення паризьких сцен "анархії”. Перед загрозою цієї небезпеки вщухли колишні суперечки. Проти переможеного робітника об’єдналися "старі друзі” й "вороги”».

На берлінських барикадах у березні 1848 р.

Які події мав на увазі Ф. Енгельс, говорячи про паризькі сцени «анархії»? Якої небезпеки злякалися певні кола в Пруссії?

Спроба придушити силою народне повстання в Берліні зазнала поразки. Рятуючи своє становище, король створив новий уряд, до складу якого було включено опозиційних лібералів. Новий уряд, який очолив банкір, лідер рейнських лібералів Л. Кампгаузен (1803-1890), було сформовано 29 березня 1848 р. З ініціативи ліберальної буржуазії було скликано загальнонімецький передпарламент, який ухвалив рішення про проведення виборів до Національних зборів Німеччини.

18 травня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні, у соборі Святого Павла, розпочали роботу Національні збори. За своїм складом депутати Національних зборів належали до республіканців, поміркованих лібералів та монархістів. Основними завданнями франкфуртського парламенту були об’єднання Німеччини, визначення форм правління, формування загальнонімецького уряду. 29 червня 1848 р. Національні збори обрали імперським правителем австрійського ерцгерцога Йоганна і сформували Тимчасовий центральний уряд.

Лудольф Кампгаузен

Засідання Національних зборів у церкві Святого Павла. Художник Л. Еліот

Які завдання постали перед франкфуртським парламентом?

Національні збори ліквідували митні кордони, ухвалили рішення про свободу пересування територією союзу. Але уряди земель не вжили заходів, аби ці рішення перетворити на реальність. Спроба Національних зборів виступити в ролі основного зовнішньополітичного центру також зазнала невдачі: не було створено загальнонімецькі збройні сили, європейські держави не визнали за центральним урядом повноважень представляти всі німецькі держави.

27 березня 1849 р. Національні збори прийняли Конституцію. Згідно з нею влада 34 німецьких монархів лишалася недоторканною, а апарат управління землями - незмінним. Таким чином, Конституція створила федерацію німецьких монархій. Носіями центральної влади мали стати імператор та загальноімперський двопалатний парламент. Конституція також проголошувала свободи, рівність перед законом.

28 березня 1849 р. Національні збори вирішили запропонувати імперську корону прусському королю Фрідріху-Вільгельму IV. Він дав згоду очолити «загальнонімецьку батьківщину», але за згодою монархів інших земель. Упродовж квітня імперську конституцію відхилили монархи Австрії, Баварії, Ганновера, Саксонії. 28 квітня прусський король опублікував ноту, у якій повідомив про відхилення ним імперської конституції та про свою відмову від імперської корони. Невдовзі прусський та австрійський уряди відкликали з франкфуртського парламенту своїх депутатів.

Фрідріх-Вільгельм IV

Новою резиденцією Національних зборів став Штутгарт, столиця Вюртемберга. Деякий час парламент ще виявляв уже нікому не потрібну активність. 16 червня 1849 р. він припинив існування, коли вюртемберзький король силою розігнав його депутатів. Революція зазнала поразки, скінчилася, не вирішивши завдань, що стояли перед нею.

Розкажіть про події революції 1848-1849 рр. у німецьких землях.

3. «Весна народів» в італійських державах

Італію рішеннями Віденського конгресу було поділено на 8 держав (П’ємонт, Ломбардо-Венеціанська область, Неаполітанське королівство, герцогства Модена, Тоскана, Парма, князівство Лукка, Папська область), що мали свої грошові системи, митні кордони, власне законодавство. Ломбардо-Венеціанська область увійшла до складу Австрії, тоді як інші, крім П’ємонту, були залежні від неї.

З розвитком промисловості в італійських державах зростає рух за об’єднання країни та повалення австрійського панування. Наприкінці 1840-х років в Італії загострюється політична ситуація: посилюється опозиційність ліберального дворянства та буржуазії, наростає хвиля соціальних виступів.

Які виклики стояли перед італійськими державами напередодні революції?

Революція розпочалася на острові Сицилія в січні 1848 р. Її головним гаслом була боротьба за незалежність від Неаполітанського королівства. Двотижнева боротьба повсталих із королівськими військами завершилася поразкою останніх.

Революційний рух перекинувся до Неаполя. Під натиском революційних виступів король Фердинанд II змушений був дарувати Конституцію та включити до складу уряду представників ліберального табору. «Дарована» конституція:

- зберігала виконавчу владу за монархами та Папою;

- запроваджувала виборче право, обмежене високим майновим цензом;

- надавала законодавчу владу двопалатному парламенту.

Фердинанд II

Джузеппе Гарібальді

По-іншому розвивалися події в Мілані та Венеції. Повстання охопило практично всю Ломбардо-Венеціанську область. У Мілані було споруджено 1600 вуличних барикад. Бої в місті тривали 5 днів. Добре озброєна, організована австрійська армія змушена була залишити місто. Ще в розпалі вуличних боїв міланський муніципалітет проголосив себе Тимчасовим урядом Ломбардії.

Після перемоги повстання в Ломбардії австрійське командування, не маючи достатніх військових сил для боротьби, не наважилось протистояти повсталим Венеції. Тут також було проголошено республіку, сформовано уряд на чолі з демократом Д. Маніном.

Король Сардинії та П’ємонту Карл-Альберт під тиском революційного народу оголосив війну Австрії, війська якої в Італії зосереджувались у фортецях Мантуя, Брешіа. До армії П’ємонту, яка вела бойові дії проти австрійців, стали приєднуватися сотні загонів патріотів з усієї Італії. У кампанії брав участь зі своїми добровольцями Джузеппе Гарібальді (1807-1882).

Бездіяльність італійських військ біля фортець дала змогу австрійцям перехопити ініціативу. Погіршення воєнного становища Італії спричинило активізацію антиреволюційних сил. Першим до реакції приєднався «ліберальний Папа» Пій IX, який відкликав свої війська з поля битви. За Папою війська відкликав також герцог Тоскани. У травні 1848 р. неаполітанський король відмовився визнати парламент та відправив у відставку ліберальний уряд. Повстання неаполітанців було придушено.

25 липня 1848 р. армія П’ємонту зазнала нищівної поразки в битві біля Кустоцці. Вона була змушена відступити з Ломбардії. Міланці два тижні протистояли силам ворога, що переважали, але також зазнали поразки. Значну роль у цих боях відіграли загони на чолі з Дж. Гарібальді.

Однак захисники незалежної Ломбардії змушені були відступити до Швейцарії. Австрійська армія взяла в облогу Венецію. З листопада 1848 р. основні події відбувалися в Центральній Італії. На чолі руху стояв Джузеппе Мадзіні (1805-1872).

У листопаді 1848 р. розпочалося народне повстання в Римі. Повсталі взяли в облогу палац і змусили Папу Пія IX сформувати уряд з лібералів. Папа через декілька днів зумів утекти до неаполітанської фортеці Гаєта.

До Рима зі своїми легіонерами прибув Гарібальді. З його ініціативи папські володіння проголошувались Римською республікою. У березні 1849 р. уряд республіки очолив Мадзіні. Папа звернувся до католицьких країн із закликом виступити проти бунтівних італійців.

Джузеппе Мадзіні

Водночас король Карл-Альберт за умов нового революційного піднесення у П’ємонті відновив війну проти австрійців. З допомогою останніх на півночі Італії перемогли сили реакції. У квітні 1849 р. війська Фердинанда II придушили революцію на острові Сицилія.

Проти Римської республіки виступили об’єднані війська Австрії, Іспанії, Франції, Неаполітанського королівства. Гарібальді, якого було призначено головнокомандувачем збройних сил республіки, зумів завдати поразки французькому загонові. 3 червня 1849 р. розпочалася облога Рима ворогами революції. Місяць тривали бої. На початку липня Римська республіка капітулювала.

Після запеклих боїв 22 серпня 1849 р. перед австрійськими військами капітулювала Венеціанська республіка.

Революція 1848-1849 рр. зазнала поразки. Як наслідок цього залишилися перешкоди, що стояли на шляху розвитку машинного виробництва в Італії, утвердження національної незалежності та політичної єдності країни.

Назвіть основні події революції в італійських державах.

4. Австрійська монархія і революція

Документи та матеріали

Австрійський імператор Франц-Йосиф І заявив французькому послу: «Мої народи чужі один одному; тим краще. Вони не хворіють одночасно однаковими болячками. Тоді як у Франції тільки з’явиться гарячка, як усі ви захворієте на неї одночасно того ж дня. Я наставляю угорців на італійців, італійців на угорців. І кожен охороняє свого сусіда. Вони не розуміють і ненавидять один одного. Їхня неприхильність породжує порядок, їхня ворожнеча - загальний мир».

Поясніть вислів австрійського монарха.

Австрійська держава за формою правління була абсолютною монархією. Австрійський монарх був одночасно і королем Угорщини, яка перебувала з Австрією в унії. Уся необмежена повнота влади зосереджувалась у руках імператора. Вагому роль в управлінні країною відігравали фаворити. Упродовж 1816-1847 рр. великий вплив на політичне життя країни та особу імператора мав глава уряду, міністр закордонних справ Меттерніх.

Австрійська монархія у своєму розвиткові значно відставала від передових європейських країн. Кріпосне право, цехова організація, бюрократичний апарат - усе це стримувало темпи індустріалізації. Найбільш економічно розвиненим був чеський регіон, де швидкими темпами розвивалася текстильна промисловість, відбувався процес переходу до машинного виробництва. В економічному відношенні Угорщина значно відставала від темпів розвитку Австрії та Чехії. Від 1820-х років вона стала осередком національно-визвольного руху в Австрійській імперії.

Угорське дворянство чинило опір абсолютистським порядкам і режиму Меттерніха. Першим успіхом у цій боротьбі стало скликання в 1825 р. з ініціативи графа Сечені Державних зборів. Спроба Державних зборів упродовж 1832-1836 рр. провести аграрну реформу не мала успіху через протидію австрійського уряду.

Персоналії

ІШТВАН СЕЧЕНІ (1791-1860)

Граф, політик, громадський діяч, письменник. Один з найвизначніших угорських державних діячів, засновник Угорської академії наук. Його вважають національним героєм Угорщини; удостоєно епітета «найвизначніший угорець». Був лідером ліберального дворянства, що виступало за реформи «згори». Був противником режиму, встановленого в Угорщині після придушення революції. 1857 р. опублікував у Лондоні анонімний твір, у якому звинуватив Габсбурзький абсолютизм у трагічній долі Угорщини.

Національно-визвольна боротьба в Угорщині з новою силою розгорнулася в 1840-х роках. Її очолили письменник М. Танчич (1799-1884) та поет Ш. Петефі (1823-1849). Ліберальне дворянство також стало в опозицію до влади. Воно ратувало за національну незалежність та проведення реформ.

Лідером ліберального угорського дворянства був адвокат Лайош Кошут.

Персоналії

ЛАЙОШ КОШУТ (1802-1894)

Походив з аристократичної, але розореної родини. Він дістав у спадщину невелику ділянку землі. Ставши адвокатом, зайнявся політичною діяльністю. Боровся за незалежність Угорщини, видавав газету, а після її заборони - рукописні листівки. 1837 р. його заарештовано й засуджено до чотирирічного ув’язнення. Програма Кошута передбачала становлення незалежної демократичної Угорщини з парламентським устроєм, судом присяжних, ліквідацію панщини. Кошут не висував гасла республіки. «Ми повинні врятувати династію, - казав він, - пов’язати її майбутнє з об’єднанням різних народів Австрії в братерський союз, замінюючи як зв’язувальний засіб багнети і бюрократичний гніт міцним цементом вільної конституції».

Дайте оцінку програмі Л. Кошута.

Упродовж 1846-1847 рр. виникли перші політичні партії - консервативна та ліберальна. Вони виступали за економічні та політичні реформи у країні. Економічна криза 1846 р., революційні події у Франції сприяли піднесенню революційного руху і в Австрійській монархії.

3 березня 1848 р. група депутатів ландтагу Нижньої Австрії (до неї входив і Відень) висунула вимоги скликати загальноавстрійський парламент, реорганізувати уряд, ліквідувати цензуру. Цього самого дня в угорських Державних зборах із закликом до австрійського народу виступив Л. Кошут. 13 березня у Відні розпочалися маніфестації, які проходили під гаслами: «Конституцію!», «Геть Меттерніха!». Спроба за допомогою військ придушити повстання викликала ще більшу активізацію революційних сил. У місті з’явилися барикади. В умовах наростання хаосу уряд видав декрет про підготовку конституції та ввів до свого складу представників ліберальних кіл.

Портрет Міхала Танчича. Художник М. Барабаш

Портрет Шандора Петефі. Художник Ш. Орлай-Петрич

Проект Конституції, що був винесений на загальнонародне обговорення, передбачав виборче право для власників нерухомості та збереження всієї повноти виконавчої влади за імператором. У відповідь віденська демократія створила орган революційної ініціативи - Центральний політичний комітет національної гвардії. Уряд спробував припинити його діяльність. 15 травня революційні виступи розгорілися з новою силою. Імператор змушений був залишити столицю.

Боротьба в імператорській столиці тривала. Вирішальна сутичка між силами революції та урядовими частинами відбулася 26 травня, коли військовий міністр наказав роззброїти Академічний легіон. Але влада мусила відступити.

У липні 1848 р. розпочали роботу Національні збори (парламент). Одним із рішень парламенту стала часткова ліквідація феодальних повинностей селян та скасування кріпосної залежності від землевласника. Це було одним із найважливіших завоювань революції.

Пригадайте, як революційні події 1848-1849 рр. вплинули на розгортання суспільних рухів в Україні.

Останнім значним виступом революційних сил Австрії було повстання у жовтні 1848 р. у Відні. Повсталі спробували не допустити відправки частин віденського гарнізону для придушення революції в Угорщині. Повстале місто було оточене урядовими військами. У результаті кривавих боїв 1 листопада 1848 р. Відень опинився в руках урядових військ.

Події у Відні мали великий резонанс в Угорщині.

Портрет Лайоша Баттяні. Художник М. Барабаш

У березні 1848 р. влада в Пешті перейшла до рук Комітету громадської безпеки. Революція в Пешті примусила австрійського імператора задовольнити вимоги угорської опозиції, створивши перший відповідальний уряд на чолі з графом Л. Баттяні (1806-1849). Уряд скасував панщину в Угорщині.

У вересні 1848 р. розпочалася війна угорців з австрійськими військами. Угорський парламент утворив новий уряд на чолі з Л. Кошутом - Комітет захисту батьківщини. 30 жовтня 1848 р. угорські війська зазнали тяжкої поразки. Австрійські війська вступили в Угорщину, захопивши фортецю Буда, і, переправившись через Дунай, здобули Пешт. Імператор Франц-Йосиф І, що посів трон наприкінці 1848 р., оголосив про перетворення Угорщини на провінцію імперії.

У березні 1849 р. розпочався контрнаступ угорських революційних частин. Імператор звернувся по допомогу до російського імператора Миколи І. Долю революції в Угорщині вирішив похід 100-тисячної російської армії на чолі з І. Паскевичем (1782-1856). 13 серпня 1849 р. революційна угорська армія капітулювала перед росіянами. Угорська революція 1848- 1849 рр. зазнала поразки.

Складіть хронологічну таблицю революційних подій в Австрійській імперії.

Документи та матеріали

Л. Кошут у бесіді з О. Герценом так оцінював допомогу Миколи І Австрії у придушенні революції в Угорщині: «Яке страшне зло вчинили ви під час нашого повстання і яке страшне зло ви вчинили собі. Яка вузька та антислов’янська політика - підтримка Австрії».

Чи поділяєте ви твердження Л. Кошута? Свою відповідь поясніть.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Джузеппе Гарібальді народився 1807 р. Яке це століття, його чверть, половина?

2. Укажіть країну, з історією якої пов’язані імена: І. Сечені, Ш. Петефі, М. Танчич.

3. Дайте визначення поняттям: «вулична війна», «реформаторські банкети».

4. Назвіть найбільш активних діячів «Весни народів». Свій вибір обґрунтуйте.

5. У революційних подіях «Весни народів» важливу роль відіграла освічена еліта. Як ви вважаєте, чому саме вона, а не національна буржуазія?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно