§ 16. Монополізація економіки. Зростання ролі держави в суспільному житті. Завершення формування індустріального суспільства в розвинених країнах світу

1. НОВІ ЯВИЩА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Розвиток економіки визначали зміни в енергетичній сфері, перехід на рідке паливо та електрику.

Важливі технологічні зміни в останній третині XIX ст. відбулися в сільському господарстві. У цей період почали широко застосовувати мінеральні добрива та нові агротехнічні прийоми, використовувати сільськогосподарські машини.

Нові тенденції формувались у військово-стратегічній сфері. З’явилися нові види стрілецького озброєння та артилерії; військова авіація й танки; створювались потужні військово-морські флоти; були винайдені нові види вибухових речовин та отруйних газів; у військових цілях використовували радіозв’язок.

Історичні подробиці. Перші подібні до тракторів машини з'явилися в XIX ст. й були паровими. Так, ще в 1850 р. англійський винахіднику. Говард використовував для оранки локомобіль. У другій половині XIX ст. на полях Великої Британії працювало вже близько двох тисяч таких машин. У 1896 р. американські інженери створили перший трактор із двигуном внутрішнього згоряння.

2. МОНОПОЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ

Значне підвищення обсягів виробництва, дорожнеча нової техніки й технологій, різке загострення конкуренції під час збуту продукції тощо потребували значної концентрації виробництва й капіталів.

В останні десятиліття XIX ст. водночас із збереженням вільної конкуренції багато дрібних і середніх підприємств стали зливатися з великими компаніями, які контролювали значну частину різних галузей промисловості. Концентрація виробництва (тобто його зосередження в руках крупних власників) привела до появи монополій. Створення монополій дозволяло централізовано управляти безліччю компаній і підприємств, удосконалювати технічну базу, знижувати витрати на виробництво.

Монополії, великі корпорації намагалися залучити якомога більше коштів, капіталу для свого розвитку. Так почали з’являтися акціонерні компанії.

В останній третині XIX ст. зароджуються нові форми виробничих об’єднань — концерни, картелі, синдикати, трести.

Концерн (англ. concern — фірма, підприємство) — найпоширеніша форма корпорації у сфері промисловості, особливістю якої є багатогалузевий характер діяльності (у галузі торгівлі, транспорту, банківської справи); при цьому учасники зберігають формальну самостійність, але підпорядковуються єдиному фінансовому керівництву та контролю.

Картель (фр. cartel від лат. carta — папір, документ) — угода між підприємцями щодо регулювання виробництва, умов збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на відповідні види товарів, обміну виробничою й комерційною інформацією тощо.

Акціонерна компанія (акціонерне товариство) — об’єднання осіб, підприємств, що є поєднанням капіталів; капітал товариств розділений на рівні частини (акції або паї).

Акція — цінний папір, що випускається акціонерною компанією, власник якої має право на частку прибутку компанії.

Великі монополії придушують мале підприємництво. Карикатура 1884 р.

Джон Морган

Синдикат (лат. syndicatus від грец. syndicos — повірений, представник) — одна з форм монополістичного об’єднання підприємців, яке бере на себе здійснення всієї комерційної діяльності при збереженні виробничої та юридичної самостійності підприємств, що до нього входять.

Трест (англ. trust; букв. — довіра) — одна з форм монополістичних об’єднань, за якої підприємства, що входять до тресту, втрачають свою комерційну, виробничу, нерідко і юридичну самостійність.

Процес концентрації також був характерним і для банківської справи, де відбувалася концентрація капіталів. Укрупнення банків, що стали могутніми фінансовими центрами, вкладення банківських коштів у розвиток промисловості, злиття банківського капіталу з промисловим, участь власників найбільших банків у діяльності акціонерних компаній привели до появи фінансового капіталу.

Зростаюче економічне панування власників промислових і фінансових монополій значно збільшувало їхні можливості впливати на політичне життя, ухвалення державних рішень. Так з’явилися могутні фінансово-промислові групи, або фінансова олігархія.

Однією з найбільших і найвпливовіших фінансово-промислових груп США та всього світу стали Рокфеллери. Основою їхньої могутності був нафтовий бізнес. У 1870 р. Дж. Рокфеллер-старший створив компанію «Стандард ойл», яка наприкінці XIX ст. монополізувала перегонку, переробку та продаж нафти й нафтопродуктів у США.

В останній третині XIX ст. сформувалася найбагатша фінансово-промислова група в США — Моргани. Величезний статок Моргани нажили під час Громадянської війни 1861—1865 рр., коли займались військовими постачаннями. У період економічного буму Моргани разом з американським залучали і британський капітал для фінансування промислових підприємств і залізничного будівництва. У 1902 р. вони заволоділи великою мережею залізниць протяжністю 90 тис. км.

3. СУСПІЛЬНІ ЗМІНИ В ЄВРОПІ ТА АМЕРИЦІ в останній третині XIX — на початку XX ст.

Індустріальна епоха знаменувала собою появу нового типу «ділових людей», для яких інтерес до збагачення збігався з інтересом до справи. У Британії, США, Франції буржуазія стала приходити й до політичної влади. Сучасники, аналізуючи основні риси характеру представників цієї найвпливовішої соціальної групи, відзначали, що їм особливо притаманні працьовитість, наполегливість, системність у роботі, уміння домагатися поставлених цілей, сміливість і рішучість. Про таких людей казали, що вони «зробили самі себе». Показовим щодо цього є життєвий шлях і кар’єра Дж. Д. Рокфеллера (1839—1937 рр.) — американського підприємця, першого мільярдера в історії людства. Він не походив з багатої родини, не мав великої спадщини, а всього в житті домігся своїм розумом, працьовитістю та діловою спритністю.

Бізнесмени, що володіли величезними багатствами, віддавали всі сили й час своїй справі. Багато хто з них був досить скромним у повсякденному житті, не прагнув демонструвати свої статки. У другій половині XIX ст. дедалі більше людей з-поміж великих підприємців почали займатися доброчинністю.

В останній третині XIX ст. в індустріально розвинених західних країнах буржуазія дедалі рідше брала безпосередню участь у політиці. У суспільстві формувалася особлива соціальна група професійних політиків, яка фінансувалася буржуазією й відстоювала її політичні інтереси.

Джон Рокфеллер

«Середній клас» — широка соціальна група, що об’єднує середню буржуазію, верхівку дрібної буржуазії, а також представників технічної та творчої інтелігенції (інженерів, лікарів, юристів, викладачів тощо), високооплачуваних службовців приватних компаній і державних установ, офіцерів. У розвинених країнах «середній клас» становить найчисленнішу групу населення. «Середній клас» традиційно забезпечує стабільність суспільства.

Помітним явищем в останній третині XIX ст. було збільшення чисельності та зростання впливу в державі й суспільстві так званого «середнього класу».

Збільшення частки «середнього класу» стабілізувало суспільство. Маючи певну власність, високооплачувану роботу, ця верства населення не була зацікавлена в радикальному зламі існуючого правопорядку й державного ладу. Маючи свої інтереси й намагаючись зміцніти та поліпшити свій статус, ідеологи «середнього класу» прагнули добиватися реформування суспільства з метою усунення найгостріших політичних і соціально-економічних протиріч у суспільстві. «Середній клас» поступово ставав найбільш зацікавленим у зміцненні громадянського суспільства, що формувалося.

4. ЗРОСТАННЯ РОЛІ ДЕРЖАВИ

В останній третині XIX ст. зростала роль держави в соціально-економічному та політичному житті. Посилилася її роль у захисті суспільного устрою, запобіганні й усуненні небезпечних соціальних конфліктів, здійсненні спільної для всієї країни внутрішньої політики (економічної, соціальної, культурної тощо).

У цей період з’являються три основні форми державного правління: конституційна (парламентська) монархія; президентська республіка; парламентська республіка.

Наприкінці XIX ст. конституційна, або парламентська, монархія в класичному вигляді існувала у Великій Британії. Великій Британії вдалося без революцій, еволюційним шляхом перетворитися з країни з аристократичною монархією на країну з розвиненим парламентаризмом і громадянським суспільством. Класичним прикладом президентської республіки були США. Парламентська республіка як форма державного правління найповніше реалізувалася у Франції.

За формою державного устрою держави поділялися на унітарні (до них належали Велика Британія, Франція, Італія та ін.) та федеративні (США та ін.).

До кінця XIX ст. існували імперії — багатонаціональні утворення, що складалися з держави-метрополії та кількох країн — приєднаних чи завойованих — або народів, які не встигли створити свою державність чи втратили її. Такими державними утвореннями були Австрійська, Російська, Османська (Оттоманська), Німецька імперії.

5. УТВЕРДЖЕННЯ ДЕМОКРАТІЇ ТА СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У багатьох європейських країнах та в США основні принципи державного устрою дедалі більше наближалися до доктрини народного суверенітету — тобто визнання народу джерелом політичної влади. Це право народ здійснював через виборчу систему: народні обранці — депутати — від імені народу управляли державою, визначали її внутрішню та зовнішню політику. У Великій Британії, США, Франції, Німеччині було значно розширене коло виборців і тих, хто міг стати депутатом парламенту або органів місцевого самоврядування. Спільним для всіх найбільш розвинених країн Заходу було становлення основ громадянського суспільства.

Темпи цього процесу були в різних країнах не однаковими. Серед основ громадянського суспільства в США й Великій Британії — партійна система, механізм виборчої системи, розгалужена мережа громадських організацій тощо. Але й у цих країнах існували свої проблеми. Так, у США особливо гострим було «південне питання». Попри знищення в результаті Громадянської війни рабства, мешканцям Півдня після її закінчення вдалося узаконити систему расової сегрегації (дискримінації). У Великій Британії надскладним було питання про надання самоврядування Ірландії.

Громадянське суспільство — сукупність соціальних утворень (груп, колективів), об’єднаних економічними, етнічними, культурними інтересами, що реалізуються поза сферою діяльності держави й дозволяють контролювати дії державної машини. Громадянське суспільство — суспільство з розвиненими економічними, культурними, правовими та політичними відносинами між його членами, які сприяють утворенню зворотних зв’язків між суспільством і державою.

У Франції лише на початку 90-х років був зроблений остаточний вибір республіканської форми державного устрою. Тільки після цього можна було говорити про утвердження в країні основ громадянського суспільства.

Ще складніше становлення громадянського суспільства відбувалося в Німеччині, де особливо впадало в очі протиріччя між рівнем розвитку економіки (за базовими показниками Німеччина перебувала на передових позиціях у світі) та зберіганням численних соціально-політичних пережитків.

6. МІГРАЦІЙНІ РУХИ

В епоху індустріального суспільства відбувалися масові міграційні процеси. Чинниками міграції робочої сили були як економічні, так і неекономічні (політичні, національні, релігійні, расові, сімейні тощо). У пошуках роботи, кращих заробітків, безпеки, позбавлення від національного й релігійного гноблення, заради можливостей для реалізації своїх життєвих і кар’єрних планів люди залишали рідні місця й виїжджали до інших міст і країн.

Найпотужніший потік переселенців виник у XIX ст., особливо в другій його половині, й основна маса мігрантів прямувала до США, а також до Канади. Основу міграційних потоків у XIX ст. становили селяни й робітники, менше — службовці, фахівці.

У 1830-х роках виникла масова еміграція з Великої Британії: у 1820 р. з цієї країни виїхали 25 тис. осіб, у 1830 р. — 56 тис., у 1840 р. — 90 тис. Англійці здебільшого вирушали до Канади, частково до Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки. До Великої Британії почали надходити дешеві канадський ліс та хліб, австралійська вовна.

У 1840-х роках унаслідок так званого «картопляного голоду» й масового безземелля селян стався вибух еміграції з Ірландії до США (півтора мільйона осіб тільки з 1846 до 1851 р.).

Широкомасштабна міграція на початку 80-х років XIX ст. з Італії, країн Східної Європи до США й низки країн Латинської Америки була пов’язана з падінням цін на європейську пшеницю, безземеллям селян і масовим безробіттям.

Історичні подробиці. Протягом ХХ-ХХІ ст. жінки обіймали посаду глави держави у 35 країнах. Але й досі у трьох країнах світу — Бутані, Брунеї та Саудівській Аравії — жінки позбавлені виборчого права.

Міграція (лат. migratio, від migro — переходжу, переселяюся) - переміщення населення, пов’язані зі зміною місця проживання.

Пам’ятник заробітчанам, установлений ус. Колочава на Закарпатті (2011 р.)

Українські переселенці до Канади. Фото з книги В. Кіпіані, М. Гримич «Українська Канадіана: збірник матеріалів з історії українців Канади» (2016 р.)

Пам’ятник мігрантам (частина композиції) у с. Зарваниці на Тернопільщині (2016 р.)

Міграційний рух захопив й українське населення. Поряд з міграційним рухом кінця XVIII — початку XIX ст. до Європейської частини Російської імперії (зокрема, до Поволжя та Північного Кавказу) з другої половини XIX ст. царський уряд сприяв переселенню селян до Сибіру та Далекого Сходу. Наприкінці XIX ст. у Приморській та Амурській областях українців налічувалося близько 225 тис. осіб (20 % від усього населення). Територію компактного розселення українців (від узбережжя Охотського та Японського морів до Забайкалля) назвали Зеленим Клином.

Українські селяни Австро-Угорщини в пошуках вільних земель переселялися до США, Канади, Бразилії, Аргентини. Зацікавлені в робочій силі для розвитку сільського господарства та промисловості, уряди цих країн заохочували масові переселення. Іммігранти, які прибули до Західної півкулі, були сміливими, енергійними, заповзятливими людьми, серед них було чимало кваліфікованих фахівців. Незважаючи на всі труднощі й мінливості долі, які їх чекали за океаном, вони поступово інтегрувалися в нове суспільство, роблячи свій вагомий внесок у розвиток економіки та культури країн Нового Світу.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Назвіть нові соціально-економічні зміни та тенденції, що з’явились у країнах Європи та Америки в останній третині XIX— на початку XX ст.

2. Які були передумови концентрації виробництва й капіталів?

3. Назвіть основні форми виробничих об’єднань (монополій).

4. Схарактеризуйте місце й роль підприємців у суспільстві індустріальної доби.

5. У чому полягало зростання ролі держави в XIX ст.?

6. Назвіть відомі Вам форми державного правління й форми державного устрою в останній третині XIX ст.; наведіть приклади.

7. Які причини викликали зростання міграції в XIX— на початку XX ст.? Назвіть основні напрямки міграції в 70-90-х роках XIX ст., зокрема — міграції українців.

8. Поясніть значення основних понять параграфа підручника: монополія, трест, синдикат, картель.

9. Поясніть значення інших термінів і понять: акціонерна компанія, «середній клас», громадянське суспільство, міграція.

II. Обговоріть у групі

1. Чому «середній клас» стабілізує суспільство? Запишіть відповідь по пунктах.

2. Анархісти стверджували, що будь-яка держава пригнічує людину, і на цій підставі вимагали її знищення. Чи погоджуєтесь Ви з такою точкою зору?

3. На зміну революціям, державним заколотам, що відбувалися у Франції в перші 70 років XIX ст.. в останній третині XIX ст. в цій країні настає час реформ. Як Ви думаєте, чому це сталося?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Індустріальна епоха ознаменувала собою появу нового типу «ділових людей». Складіть словесний портрет одного представника з таких людей, що здобули широку популярність у XIX ст.

2. Чиє «середній клас» в сучасній Україні? Кого Ви могли б віднести до теперішніх представників «середнього класу», за якими ознаками?

3. Чи можна вважати, що громадянське суспільство забезпечує стабільний економічний розвиток країни та відсутність політичних конфліктів?

4. Що Ви знаєте про проблеми сучасного міграційного руху? Які нові явища з’явилися в ньому порівняно з ХІХ ст?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно