§11. «Весна народів». Революції 1848—1849 рр. у Європі

Початок революції 1848 р. у Франції став поштовхом для виступів у багатьох країнах Європи. Тому період 1848—1849 рр. назвали «Весною народів», коли населення країн зі зброєю в руках повстало проти влади, яка не звертала уваги на вимоги власних громадян, а іноді навіть узагалі не вважала їх громадянами. Розмах революційних виступів показав, що «старий порядок», відроджений на Віденському конгресі, уже приречений.

Варто пригадати! 1. Якими були рішення Віденського конгресу для Італії? (§4) 2. Що заважало розвитку капіталізму в німецьких землях? 3. Як можна охарактеризувати політику К. Меттерніха?

1. Революція в німецьких державах.

Пережитки феодалізму, що все ще зберігалися в багатьох німецьких землях, гальмували економічний розвиток Німеччини. До кінця 40-х рр. XIX ст. стало очевидно, що абсолютні монархи не готові добровільно ліквідувати залишки феодальних відносин. Зростанню промисловості й сільського господарства найбільше заважала роздробленість Німеччини. Об’єднання країни також стримували численні монархії. Неврожаї 1846—1847 рр. призвели до зниження рівня життя простого народу, у Берліні навіть відбулися «картопляні бунти». Ситуація в німецьких державах поступово ускладнювалася. Достатньо було лише незначного приводу, щоб населення відкрито виступило проти влади. Таким приводом стала лютнева революція у Франції.

Під впливом подій у Парижі в березні 1848 р. розпочалися масові демонстрації в західних володіннях Пруссії та невеликих західнонімецьких державах із вимогою прийняти конституцію та ліквідувати феодальні порядки, а також скликати загальнонімецький парламент. Незабаром пройшли демонстрації і в столиці Пруссії Берліні (мал. 1). Відбулися збройні зіткнення демонстрантів з армією, які припинилися лише після виведення солдатів із міста. Король Фрідріх Вільгельм IV (1840—1861 рр.), наляканий розмахом виступів, скасував цензуру, сформував ліберальний уряд та оголосив про скликання парламенту — ландтагу. Прусський король відверто заявив, що нині його мета — об’єднання Німеччини. Після перемоги берлінців над королівськими військами Фрідріх Вільгельм IV видав маніфест до німецької нації.

УВАГА, ДЖЕРЕЛО!

Звернення короля Фрідріха Вільгельма IV до німецької нації (21 березня 1848 р.)

Від сьогоднішнього дня настає для нас нова славна історія. Ви тепер знову є великою нацією, вільною й могутньою в серці Європи; Фрідріх Вільгельм IV Прусський став на чолі об'єднаної батьківщини для порятунку Німеччини, плекаючи довіру до вашої геройської допомоги й вашого духовного відродження. Ви сьогодні ж побачите його серед вас на коні, прикрашеному стародавніми національними кольорами. Хай живе й буде благословенний конституційний князь, вождь об'єднаного німецького народу, новий король вільної нації, що знову відродилася.

Чи можна довіряти зверненню короля? Висловіть власну думку.

Однак перемога революції в Пруссії була лише тимчасовою. Король тільки чекав на слушний момент, щоб скасувати свої поступки, а серед революціонерів не існувало єдності. Представники лібералів побоювалися посилення робітничого руху, що повторював вимоги паризьких робітників про «право на працю». Після придушення червневого повстання робітників у Парижі, що розділило французьких революціонерів, остаточний розкол відбувся й серед революціонерів у Пруссії. Ліберальна буржуазія, налякана червневим повстанням, відмовилася від продовження революції. Національні збори не змогли розробити навіть проекту конституції країни.

Мал. 1. На берлінських барикадах. 19 березня 1848 р.

Фрідріх Вільгельм IV одразу відчув ослаблення революціонерів. Спочатку він вивів прусські Національні збори з Берліна, а потім узагалі розігнав їх. Тільки після цього прусський король дарував народу конституцію. Згідно з документом, у країні вводилося виборче право на основі майнового цензу, зберігалися дуже широкі повноваження монарха, але при цьому гарантувалося дотримання основних прав і свобод громадян.

Одночасно з подіями в Пруссії у всіх німецьких державах пройшли загальні вибори в загальнонімецький парламент — Національні збори. У травні 1848 р. парламент зібрався у Франкфурті-на-Майні й почав обговорювати проект загальнонімецької конституції. Основна боротьба зосередилася навколо питання про склад об’єднаної Німеччини: включати до майбутньої імперії австрійські землі чи ні? Нарешті переміг так званий малонімецький проект — об’єднання німецьких земель без Австрії.

Мал. 2. Король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV розмірковує, чи приймати йому імперську корону від франкфуртського парламенту. Карикатура середини XIX ст.

У 1849 р. франкфуртські Національні збори прийняли імперську конституцію «Основні права німецького народу». У конституції гарантувалися основні права і свободи громадян, скасовувалися всі станові обмеження й феодальні пережитки. Виконавча влада належала імператору, але його повноваження обмежувалися двопалатними Державними зборами. Імператорську корону Національні збори запропонували прусському королю як найвпливовішому німецькому монарху. Проте Фрідріх Вільгельм IV відмовився від пропозиції, заявивши, що не бажає корони «зі стічної канави». Король Пруссії не хотів ставати імператором завдяки революційному парламенту (мал. 2). Визнавати конституцію відмовилися й інші німецькі правителі. У багатьох німецьких державах спалахнули народні повстання на підтримку імперської конституції, але вони були жорстоко придушені військами князів, а також прусською армією. Зрештою влітку 1849 р. було розігнано й самі франкфуртські Національні збори. Революція в німецьких землях завершилася, і Німеччина залишилася роздробленою.

Не можна стверджувати, що революція зазнала повної невдачі: у деяких німецьких державах з'явилися конституції, було введено основні громадянські права і свободи, скасовано більшість феодальних пережитків.

2. Революція в італійських державах.

Передреволюційна ситуація в Італії була подібна до німецької. Тут так само абсолютизм заважав ліквідації феодальних пережитків, а роздробленість країни гальмувала економічний розвиток. Крім того, північні області Італії, Ломбардія та Венеція, перебували під владою Австрійської імперії. Тому спроби найрозвиненішої італійської держави — П’ємонту (Сардинське королівство) — розпочати боротьбу за об’єднання завжди натрапляли не тільки на опір місцевих монархів, але й на протидію з боку Австрії. Італійські ж правителі, передусім папа римський, і австрійці прагнули зберегти роздробленість країни. Прихильники об’єднання Італії зазнавали жорстоких переслідувань. Було зрозуміло, що без повалення місцевих правителів і вигнання австрійців об’єднати Італію неможливо.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Мал. 3. Джузеппе Мадзіні (1805—1872).

«Вуглярі» революції

Ще в період наполеонівських війн в Італії виникло таємне товариство карбонаріїв — «вуглярів». Карбонарії вели боротьбу із французькими військами та їхніми ставлениками на італійських землях. Після відходу французів у 20—30-х рр. XIX ст. карбонарії розпочали боротьбу з реакційними феодальними режимами. Кілька разів карбонарії піднімали повстання, у ході яких домагалися від королів і герцогів тимчасових поступок. Проте невдовзі монархи за допомогою іноземних армій придушували повстання й скасовували всі нововведення. Самі товариства карбонаріїв діяли таємно. У 30-ті рр. XIX ст. стало очевидно, що цим товариствам не вдасться скинути владу монархів, тому карбонарії увійшли до складу нових відкритих організацій.

Серед прихильників єдності країни позначилися два напрямки. Ліберали, переважно велика буржуазія й частина дворянства, вважали, що можливо створення єдиної держави як федерації існуючих італійських держав. Передбачалося, що монархи з власної волі проведуть реформи під тиском народу й обставин. Саме ліберали почали широко застосовувати термін «Рісорджименто» («Відродження») для характеристики процесу об’єднання Італії. Радикали, чиї погляди висловлював Джузеппе Мадзіні (мал. 3), наполягали на необхідності народного виступу проти феодальних монархій. Об’єднання країни мало відбутися під час загальнонаціонального повстання, яке, у свою чергу, повинно було привести до повалення абсолютизму й вигнання австрійських загарбників. Прихильники створеної Дж. Мадзіні організації «Молода Італія» неодноразово намагалися підняти збройні повстання. Незважаючи на невдачі, популярність «Молодої Італії» зростала з кожним роком.

Революційні події в Італії розпочалися навіть раніше, ніж у Франції. У 1846 р. новий Папа Римський Пій IX (1846—1878 рр.) провів політичну амністію та пообіцяв здійснити реформи. У відповідь на це в багатьох італійських країнах почалися виступи з вимогою проведення негайних реформ. У П’ємонті й Тоскані влада пішла на поступки й погодилася на прийняття конституції. У січні 1848 р. в Неаполітанському королівстві спалахнуло збройне повстання на острові Сицилія (мал. 4). Повсталі вимагали відділення від Неаполітанського королівства та створення об’єднаної італійської держави. Наляканий король Фердінанд II надав острову автономію та ввів конституцію.

Початок революції в Австрійській імперії порушив спокій у її італійських володіннях. У березні 1848 р. повстало населення Мілана, столиці Ломбардії. Після п’ятиденних боїв австрійці залишили місто. У той самий час спалахнуло повстання у Венеції, і в місті була проголошена республіка. Австрійські війська відступили й із Центральної Італії.

Ослабленням Австрії та потужним патріотичним піднесенням вирішив скористатися король П’ємонту Карл Альберт (1831—1849 рр.). 24 березня 1848 р. п’ємонтські війська, армії більшості інших держав Італії та численні добровольці виступили проти австрійців. Одним із командирів добровольців був революціонер Джузеппе Гарібальді. У багатьох державах відбулися плебісцити, на яких населення підтримало ідею об’єднання країни.

Після перших успіхів італійців спіткали численні воєнні невдачі. Поступово п’ємонтського короля залишила більшість союзників. У битві під Кустоцею 24—25 липня 1848 р. австрійські війська під командуванням Й. Радецького розбили італійців, і Карл Альберт змушений був підписати мир.

Поразка у війні стала для монархів сигналом до наступу на здобутки революції.

Мал. 4. Повстання в Палермо на Сицилії в 1848 р.

Австрійський режим був відновлений у Ломбардії та Венеції. Проте боротьба ще не була закінчена. Наприкінці 1848 р. Папа Римський Пій IX утік із Рима, а на початку 1849 р. в Римі була проголошена республіка. На чолі держави став Дж. Мадзіні, у військах великий авторитет мав Дж. Гарібальді.

Республіку проголосили й у Флоренції. Новим піднесенням визвольної війни вирішив скористатися король П’ємонту, який навесні 1849 р. розпочав війну з австрійцями. Однак у битві під Новарою італійці знову зазнали поразки. Король Карл Альберт зрікся престолу на користь свого сина Віктора Еммануїла II (1849—1861 рр.). П’ємонт був змушений відмовитися від намірів об’єднання Італії.

Проти Римської республіки виступили не тільки австрійські війська, але й французька армія, до якої звернувся по допомогу Пій IX. Після тривалої облоги французи взяли Рим і відновили владу Папи Римського. Усі революційні перетворення було скасовано. Останнім оплотом революції залишалася Венеція, яка протягом багатьох місяців витримувала австрійську облогу. Проте втрати від голоду й хвороб змусили венеціанців у серпні 1849 р. скласти зброю. Революція в Італії була завершена.

Придушити революцію в Італії та зупинити об'єднання країни вдалося лише за допомогою іноземного втручання.

3. Революція в Австрійській імперії.

До 1848 р. у володіннях австрійських Габсбургів також склалися умови для революційного вибуху. Абсолютна влада, що захищала феодальні відносини, як і в інших країнах, гальмувала розвиток Австрійської держави. Становище Австрії було навіть важчим, оскільки в багатьох частинах країни залежні селяни несли численні феодальні повинності, а промисловий розвиток відставав від країн Західної Європи. Крім того, на відміну від Італії або Німеччини, в Австрійській державі народи прагнули розширення своїх національних прав та ослаблення центральної влади. Австрійському канцлеру К. Меттерніху насилу вдавалося придушувати народні виступи, що з кожним роком поширювалися. Успіх повстання французького народу в лютому 1848 р. став сигналом до дій і для народів Австрійської імперії.

13 березня 1848 р. у Відні розпочалася демонстрація з вимогою введення конституції й відставки К. Меттерніха. Влада спробувала виставити проти демонстрантів війська, але у відповідь жителі Відня взяли до рук зброю, захоплену з місцевих складів. У місті виросли барикади, частина солдатів відмовилася боротися з народом (мал. 5). Наляканий імператор Фердінанд І (1835—1848 рр.) погодився усунути від влади К. Меттерніха, прийняти конституцію, дозволити народу створити Національну гвардію на зразок французької. Найбільш революційна частина студентства сформувала Академічний легіон.

Революційні виступи в Угорщині й війна в Італії змушували австрійську владу йти на подальші поступки жителям Відня. Революціонерам вдалося домогтися виборів в однопалатний імперський парламент — рейхстаг, що зібрався в липні 1848 р. Рейхстаг прийняв рішення про остаточне скасування селянських повинностей, однак селянські депутати підтримали вимогу уряду виділити кошти на придушення революції в Угорщині та Італії.

Не маючи сил на відкрите придушення революції, австрійська влада успішно розділяла революціонерів за національною й соціальною ознакою. В Австрії вони сіяли ворожнечу між буржуазією та робітниками, між городянами й селянами, у Галичині протиставляли полякам русинів-українців, у Чехії чехам — німців, в Угорщині угорцям — хорватів і словаків. Намагаючись подолати суперечності між слов’янськими народами, чехи зібрали в Празі Слов’янський з’їзд. Проте він не зміг закінчити свою роботу через зіткнення між городянами й австрійськими військами, що відбулися в Празі. Армія рішуче застосувала артилерію, і повстання пражан було жорстоко придушене. Із розгромом повстання в Празі почався поступовий наступ імперії на революціонерів.

Мал. 5. Барикади у Відні. Середина XIX ст.

Мал. 6. Лайош Кошут. Худ. М. Барабаш.

Мал. 7. Капітуляція угорців після поразки під Вілагоші 13 серпня 1849 р.

Імперські війська швидко придушували революційні виступи в Північній Італії, а в жовтні 1848 р. спробували відправити частину віденського гарнізону на приборкання революції в Угорщині. У відповідь радикальна частина революціонерів — студенти й робітники — заблокували шлях військам і захопили владу у Відні. Імператор Фердінанд І утік із міста, але до столиці підступали вірні імперії хорватські війська.

Революціонери звернулися по допомогу до угорців, які направили на порятунок Відня свої війська. Угорці розбили хорватів, але не змогли протистояти великій імперській армії та зазнали поразки. Армія оточила Відень і після артилерійського обстрілу 1 листопада 1848 р. захопила столицю. У той самий час австрійські війська придушили й повстання у Львові. Тепер в імперської влади залишався лише один, хоча й найсильніший революційний супротивник, — повстала Угорщина. У грудні 1848 р. новим імператором став 18-річний Франц-Йосиф І (1848—1916 рр.), який і очолив цю боротьбу.

В Угорщині революційні події розпочалися в березні 1848 р., коли в Братиславі лідер демократичних сил Лайош Кошут виступив із вимогою прийняти конституцію (мал. 6). 15 березня 1848 р. у столиці Угорщини Пешті спалахнуло повстання, яке швидко охопило всю країну. Був створений уряд на чолі із графом Лайошем Баттяні, до складу якого увійшов і Л. Кошут. Уряд скасував феодальну залежність селян та більшість феодальних повинностей. Було розширене число виборців, уведені основні демократичні права й свободи. Імператор був змушений затвердити всі ці перетворення. На жаль, здійснивши досить радикальні реформи, угорська влада не пішла на визнання національних прав інших народів, які населяли Угорщину. Більше того, угорці відмовилися визнати помірковані вимоги словаків і заарештували лідера словацького руху Людовіта Штура (1815—1856). Цим протистоянням скористалися австрійці, яким вдалося розколоти народи Угорщини.

Восени 1848 р. в Угорщину вступили війська хорватського лідера Йосипа Єлачича (1848—1859 рр.). Угорці створили Комітет оборони на чолі з Л. Кошутом і змогли зупинити хорватську армію неподалік столиці. Однак угорцям не вдалося врятувати обложений імперськими військами Відень, хоча Л. Кошут направив війська на допомогу повсталим. Австрійці увірвалися на територію Угорщини та захопили її столицю. Проте Угорщина не склала зброї, тривала активна робота зі створення нової угорської армії. Навесні 1849 р. угорці змогли відбити всі напади та звільнити країну від імперських військ. Угорський парламент проголосив незалежність Угорського королівства, головою якого став Л. Кошут. Здавалося, Угорщина була остаточно втрачена для Австрійської імперії.

У червні 1849 р. до Угорщини увійшла 100-тисячна російська армія, яку направив імператор Микола І на прохання австрійського імператора. Російський імператор, що завжди виступав проти революцій, узяв на себе роль гнобителя угорської свободи. Незважаючи на героїчний опір, угорці не могли протистояти російсько-австрійським військам. Після декількох поразок угорська армія капітулювала 13 серпня 1849 р. (мал. 7), майже одночасно впала Венеціанська республіка. Таким чином, революція в Австрійській імперії зазнала поразки.

Незважаючи на перемогу контрреволюції, австрійській владі не вдалося повністю скасувати революційні завоювання. Не були відновлені феодальні повинності, у 1849 р. австрійський імператор дарував народам імперії конституцію. Хоча конституція зберігала значні повноваження імператора й обмежила права різних частин імперії, повернення до абсолютизму не відбулося.

Поразка революції в Австрійській імперії не привела до відновлення феодальних порядків у державі. Це сприяло економічному розвитку країни.

«Весна народів», як називали революційні події в Європі цього періоду, не досягла всіх своїх цілей: у багатьох державах збереглися дворянські монархії, у ряді країн залишалися досить сильними феодальні пережитки. Чимало революціонерів стали жертвами контрреволюційних репресій, деякі народні повстання придушувалися з нечуваною жорстокістю. Однак більшість монархів уже розуміли, що їхня перемога над революцією тимчасова, тому вони не наважилися скасувати всі поступки, зроблені народу.

Під час «Весни народів» Європа абсолютних монархій перетворилася на Європу конституційних монархій.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Назвіть рушійні сили революції в німецьких державах. 2. Поясніть, чому прусський король Фрідріх Вільгельм IV відмовився від імперської німецької корони. 3. Чому, на вашу думку, революційні виступи в Італії почалися раніше, ніж в інших країнах Європи? 4. Які сили боролися за об'єднання Італії? Хто їм протистояв? 5. Чому боротьба за об'єднання Італії закінчилася невдачею? 6. Охарактеризуйте причини революції в Австрійській імперії. Чим вони відрізнялися від причин революцій у Франції та німецьких державах? 7. Чому не все населення Угорщини підтримало революційний угорський уряд? 8. Назвіть причини поразки революції в Австрійській імперії. 9. Охарактеризуйте позитивні й негативні наслідки «Весни народів» у Європі. 10. Використовуючи карту (с. 42), випишіть у зошит назви країн, у яких були прийняті конституції під час революційних подій 1848—1849 рр.

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Із маніфесту австрійського імператора Фердінанда І (16 жовтня 1848 р.)

До моїх народів!

Коли зухвалі діяння, вчинені у Відні 6 жовтня, змусили мене залишити місто, що перетворилося на вертеп... я ще міг тішитися надією, що злочинне божевілля частини віденського населення не буде тривалим. Я міг очікувати від здорового й правомірного глузду жителів моєї столиці, що вони посприяють тому, щоб у найкоротший час відновити повагу до забутих законів, піддати злочинців заслуженому покаранню й установити в місті порушену безпеку для життя й власності.

Ці очікування були обмануті. Не тільки тому, що призвідникам заколоту у Відні за допомогою терору, якому в історії існує лише один рівний приклад, вдалося зміцнити свою узурповану владу над... містом і... запобігти в стінах Відня повернення до законності; ні, і за стінами міста... поширювалися злобливі прояви їх анархічних прагнень...

...Я із серцем, що обливається кров'ю, змушений виступити як у моїй столиці, так і всюди, де виявиться заколот... і боротися з ним, поки він не буде зовсім роздавлений, поки не відновляться порядок, спокій і законність...

Щоб досягти цієї мети, я з різних частин монархії посилаю бойові сили проти Відня, центру повстання...

Про які події йдеться в уривку? Чим вони закінчилися?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно