§ 30. Форми та напрями освіти. Університети

1. УРІЗНОМАНІТНЕННЯ ФОРМ І НАПРЯМІВ ОСВІТИ

Саме в XIX ст. формується педагогіка як самостійна наука. Її проблеми обговорювалися і теоретиками-філософами, і практиками. На розвиток освіти впливали події світового й загальноєвропейського масштабу, а також соціальні процеси в кожній країні. Школа розвивалася в умовах поступального економічного розвитку, зростання промисловості, і тому створення нової системи освіти стало історично неминучим.

Американський прогрес. Картина художника Джона Гаста (1872 р.)

ФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ШКІЛЬНУ ОСВІТУ

У Пруссії «Загальним положенням про школи» (1794 р.) всі навчальні заклади оголошувалися державними. У 1798 р. у Пруссії була створена Вища рада з освіти. Через десять років Рада була замінена відділом Міністерства внутрішніх справ з питань шкільної освіти.

У Франції запровадження такого законодавства фактично почалося в роки наполеонівської імперії. Тоді був визначений статус державних середніх шкіл (ліцеїв), створена система шкільних округів (університетів). У 1801 р. був прийнятий закон про організацію комунальних початкових навчальних закладів. У 1824 р. у Франції було засноване Міністерство освіти. У 1881 р. прем’єр-міністр Франції Ж. Феррі провів закон про безкоштовну шкільну освіту. У 1882 р. він домігся, щоб для дітей від шести до шістнадцяти років навчання було обов’язковим.

У 1830 р. парламент Великої Британії уперше фінансував школу. У 1847 р. був виданий закон про державне інспектування навчальних закладів. У 1840-і роки у країні запроваджувалася обов’язкова початкова освіта, були створені урядові комітети для нагляду за відвідуваністю шкільних занять. У 1891 р. ухвалено закон про безкоштовну шкільну освіту. Британський департамент з освіти регулярно виступав із законодавчими ініціативами й щорічно готував навчально-методичні рекомендації — «Шкільні кодекси».

У США розробка державного шкільного законодавства почалася відразу після завоювання незалежності. Протягом XIX ст. в окремих штатах були видані акти й постанови, що законодавчо визначали діяльність навчальних закладів. Майже скрізь за зразок бралося законодавство Нової Англії. У 1867 р. у Вашингтоні створено федеральний департамент (Бюро) народної освіти.

Перший уроку школі. Картина художника Беньяміна Вот’є (1870 р.)

УПРАВЛІННЯ ШКІЛЬНОЮ ОСВІТОЮ

Організація управління шкільною справою в країнах Заходу відбувалася через взаємодію двох основних тенденцій: централізацію й децентралізацію.

У Пруссії й Франції здійснювалася централізація шкільної справи.

У середині XIX ст. у Пруссії була різко посилена роль центральних шкільних органів. На місцеві громади покладався обов’язок виконувати приписання центру, які були настільки регламентованими, що школа своїми порядками скоріше нагадувала армію. Ініціатива вчителів обмежувалась. Керівництво шкільною справою опинилося в руках бюрократичного апарату Міністерства освіти. Усі без винятку навчальні заклади підлягали державному контролю. Учителі початкових шкіл вважалися державними службовцями й призначалися урядом.

У Франції управління школою перебувало під контролем урядових органів на чолі з міністром освіти. На місцях в управлінні школи брали участь впливові особи із заможних верств населення: представники комун і кантонів. Країна була поділена на педагогічні округи (академії). У середині XIX ст. було шістнадцять таких академій. Ректори академій підпорядковувалися міністрові освіти.

У Великій Британії й США розвиток шкільної системи відбувався в напрямку децентралізації. Прерогативи Департаменту освіти у Великій Британії й Бюро освіти в США зводилися насамперед до координації загальнонаціональної шкільної політики. У Великій Британії шкільне законодавство надавало більші права й функції місцевим органам. Власні статус й адміністрацію, наприклад, мали школи Лондона. У США децентралізована система шкільного управління складалася за особливих умов, коли державність тільки формувалася, і штати мали значну самостійність.

В усіх шкільних системах Заходу існували приватні навчальні заклади, які перебували під державним контролем. Особливо багато їх було у Великій Британії та США. Переважна частина приватних навчальних закладів перебувала в руках представників різних конфесій і церков.

Історичні подробиці. У Великій Британії викладання релігії в школі не було обов’язковим, але фактично практикувалося в усіх навчальних закладах. Учням громадських (публічних) шкіл надавалося право вибору навчання основам тієї або іншої релігії.

У Пруссії утверджувалися віротерпимість і світський характер освіти. На хвилі революційних подій 1848-1849 рр. відбулося певне зміцнення світської освіти. Однак за умов післяреволюційної реакції вплив шкільних клерикалів знову посилився. Так, у Пруссії, за конституцією 1850 р., у школі зберігалося викладання релігії, Священнослужителі могли бути викладачами. Початкові навчальні заклади залишилися під наглядом місцевої духовної влади.

У Франції протягом усього XIX ст. відбувалося поступове повернення до світської шкільної політики революції 1789 р. У 1816 р. було запроваджено обов’язкове релігійне навчання. Трохи спала хвиля шкільного клерикалізму в часи Липневої монархії (1830-1848 рр.) і під час революції 1848 р. У 1850 р. ухвалено «закон Фаллу», що фактично віддавав школу під владу клерикалів. Закон 1867 р. трохи обмежив діяльність приватних католицьких навчальних закладів. Стратегічний курс на зміцнення світськості освіти був проголошений законами 1881-1886 рр.

Історичні подробиці. У Великій Британії створення таких шкіл відбувалося до 70-х років XIX ст. До програми вищої початкової школи, крім предметів елементарного навчання, були включені математика, фізика, історія, латина, французька мова. З 1891 р. навчання в школі такого типу оголошено безкоштовним.

У Німеччині перші вищі початкові школи були відкриті на початку XIX ст. Тут, крім загальноосвітньої програми, викладали право, діловодство, бухгалтерію тощо.

У Франції створення вищих початкових шкіл передбачалося «законом Гізо» (1833 р ). їх відкривали в містах з населенням не менше 5 тис. жителів.

У США перша вища початкова школа була заснована в 1821 р. в Бостоні. Термін навчання становив три-чотири роки.

Успіхом початкової школи Заходу можна вважати значне підвищення грамотності населення.

СТВОРЕННЯ НОВИХ ТИПІВ ШКІЛ

У XIX ст. у країнах Заходу з’явився новий тип навчального закладу — вища початкова школа.

Її поява була відповіддю на потреби суспільства в підвищенні рівня масової освіти.

У XIX ст. в Західній Європі й США відбувається становлення систем середньої освіти. У Великій Британії основним типом середньої школи була граматична школа. З порівняно доступної в минулому вона перетворилася на заклад для заможних. У Пруссії у сфері середньої освіти співіснували два основних типи шкіл: гімназія й міська школа (реальне училище). У Франції основними типами шкіл у системі середньої освіти були ліцеї та коледжі. У США головним типом навчального закладу середньої освіти на початку XIX ст. була академія.

Таким чином, розвиток середньої школи на Заході протягом XIX ст. полягав у створенні навчальних закладів класичної й сучасної освіти. Останні набували дедалі більшого поширення, бо були ознакою нового часу.

2. УНІВЕРСИТЕТИ

Вищу освіту в Європі та США здобували переважно в університетах.

Вищу освіту у Великій Британії можна було одержати в університетах, інститутах, коледжах. У XIX ст. у зв’язку з потребами індустріальної епохи в країні відкривалися політехнічні інститути, які готували інженерів, технологів з багатьох спеціальностей. Найпрестижнішими вищими навчальними закладами не тільки Великої Британії, а й усієї Європи вважалися Кембриджський та Оксфордський університети. Досить високу репутацію мали вищі навчальні заклади в Лондоні, Ліверпулі, Ньюкаслі, Бірмінгемі, Глазго, Единбурзі та інших містах Великої Британії. Диплом приватної школи дозволяв завершити освіту в Оксфорді або Кембриджі, що, у свою чергу, відкривало широкі можливості для успішної кар’єри в парламенті або уряді.

Університет (від лат. universitas — сукупність, спільність) — вищий навчальний заклад, де навчаються майбутні фахівці з фундаментальних і багатьох прикладних наук. Як правило, університет здійснює й науково-дослідну роботу. Університети поєднують у своєму складі кілька факультетів, на яких представлена сукупність різних дисциплін, що становлять основи наукового знання.

Історичні подробиці. Найдавніший у Європі університет — медичний — був заснований у Салерно не пізніше першої половини XI ст. Близько 1100 р. був відкритий університет в Болоньї, який спочатку являв собою школу, де на основі римського права розроблялися юридичні норми. На базі кількох монастирських шкіл наприкінці XII ст. постав Паризький університет. У 1117 р. був заснований Оксфордський університет в Англії, але після конфлікту професури й студентів з жителями Оксфорда в 1209 р. деякі вчені й студенти втекли на північ, де заснували Кембриджський університет. У XIV ст. з’явилися університети в Празі — у 1342 р., у Кракові — 1364 р., у Відні — 1365 р., у Гейдельберзі — 1385 р., потім у Лейпцигу — 1409 р., у Базелі — 1459 р. і т.д.

Гейдельберзький університет. Сучасне фото

Провідне місце в системі вищої освіти німецьких держав займали класичні «старі» університети, історія яких сягала коріннями в середньовіччя. Це Гейдельберзький університет (заснований у 1386 р.), університети у Фрейбурзі, Тюбінгені тощо. Спочатку до їхнього складу входили лише філософський, медичний і теологічний факультети. Згодом додалися й інші напрями підготовки, але ці факультети залишилися провідними. З XIX ст. зразком для всієї Європи став Берлінський університет (заснований у 1810 р. В. фон Гумбольдтом). Університети деяких німецьких держав, особливо в першій половині XIX ст., були оплотом демократичних сил, серед яких провідну роль відігравали студентські корпорації разом з ліберальною професурою. Незважаючи на автономію університетів, вони піддавалися суворій цензурі з боку офіційної влади.

У Франції вищі навчальні заклади в XIX ст. були представлені університетами, що перебували під контролем держави, й вищих шкіл, що були переважно приватними.

Першим вищим навчальним закладом на українських землях був Львівський університет, заснований у 1784 р. у Галичині, яка в той час входила до складу Австро-Угорської імперії. Львіський університет став важливим науковим центром. Тут діяли філософський, богословський, правничий і медичний факультети. Викладання вели спочатку німецькою, а пізніше польською мовою. У 1849 р. тут було відкрито кафедру руської словесності (української мови та літератури), яку очолив Яків Головацький. У 1894 р. почала діяти кафедра історії України на чолі з Михайлом Грушевським, у 1900 р. — друга кафедра української літератури на чолі з Кирилом Студинським.

Перший університет на українських землях, підвладних Росії, було відкрито в 1805 р. в Харкові, завдяки клопотанням ученого та громадського діяча Василя Каразіна. Харківський університет став не тільки науковим центром, а й провідником української культури, започаткувавши видання українських газет, журналів, альманахів.

Герб Сорбонни

Історичні подробиці. Одним із провідних університетів не тільки Франції, а й усієї Європи залишався Паризький університет — Університет Сорбонни, названий на честь його засновника — монаха-домініканця Р. Де Сорбона (1201-1274 рр.), духівника короля Людовика IX. Спочатку, на думку засновників, університет мав бути навчальним закладом міжнародного масштабу. Чотири його факультети — богослов’я, права, медицини й мистецтв — приймали не тільки французів, а й англійців, а також вихідців з німецьких і фламандських земель.

Одним з найстаріших навчальних закладів країни є Колеж де Франс, заснований у 1530 р. Спочатку він мав назву Колеж королівських лекторів, а під час Французької революції XVIII ст. був перейменований на Колеж де Франс. Від дня заснування Колеж має самоуправління, не має спеціальних навчальних програм і планів, не видає жодних дипломів і не присуджує вчених звань. Основна його мета — читання безкоштовних публічних лекцій з математики, фізики, природничих наук, психології й соціології, філософії, історії й археології.

У 1834 р. засновано Київський університет Святого Володимира, першим ректором якого став учений-природознавець, філолог та історик Михайло Максимович. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею було відкрито університет в Одесі. У цих університетах, за європейськими традиціями, діяли історико-філологічні, фізико-математичні, юридичні й медичні факультети.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Розкажіть, як формувалося шкільне законодавство та управління освітою в різних країнах світу.

2. Як змінювалась роль релігії у шкільній освіті?

3. Схарактеризуйте становлення системи середньої освіти в Західній Європі та США.

4. Коли й де було засновано найдавніший університету Європі?

5. Як розвивалася система вищої освіти у Великій Британії, Франції, на німецьких та українських землях?

6. Дайте визначення поняття університет.

II. Обговоріть у групі

1. Зіставте шкільне законодавство та управління освітою в різних країнах. Де воно було прогресивнішим?

2. Назвіть відомі Вам провідні сучасні університети в Європі, Америці та Україні. Користуючись текстом підручника й додатковими матеріалами, спробуйте визначити, що є спільного та відмінного в їхній діяльності.

III. Мислю творчо й самостійно

1. Чим визначалися відмінності в підходах до управління освітою в різних країнах?

2. Порівняйте значення університетів у суспільному житті в XIX ст. й сьогодні.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно