§3 ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ КІНЦЯ XVIII СТ.: ВІД ЯКОБІНСЬКОЇ ДИКТАТУРИ ДО ІМПЕРІЇ НАПОЛЕОНА. ВІДЕНСЬКИЙ КОНГРЕС

1. Яку форму правління у Франції визначала Конституція 1791 р.?

2. Які політичні угруповання були представлені в Законодавчих зборах? Охарактеризуйте їхні політичні погляди.

3. Яке значення мало проголошення гасла «Громадяни! Батьківщина в небезпеці!»?

4. Назвіть причини перетворення конституційної монархії в республіку.

1. Якобінська диктатура і терор

31 травня 1793 р. на світанку дзвони Собору Паризької Богоматері знову вдарили на сполох. Озброєна юрба увірвалася до залу засідань Конвенту й висунула свої вимоги: розпочати судове слідство діяльності жирондистів; організувати «революційну армію», яка б налагодила регулярне постачання продовольства до Парижа й домоглася виконання закону про максимум цін на хліб; запровадити оподаткування багатіїв. Оскільки Конвент не поспішав виконувати вимоги повсталих, Рада Комуни в ніч із 1 на 2 червня 1793 р. заарештувала декількох лідерів жирондистів. Будівлю Конвенту оточили національні гвардійці і навели на неї 136 гармат. Уранці 2 червня 1793 р. сто тисяч озброєних людей зайняли сусідні вулиці й майдани. Жирондисти й депутати «болота», надягнувши триколірні шарфи, намагались пройти крізь натовп, але їм це не вдалося. Конвент прийняв рішення арештувати 22 депутатів-жирондистів, у тому числі їхніх лідерів — Ж. Бріссо і П. Верньйо. Народне повстання перемогло. У Конвенті владу захопили якобінці-монтаньяри. Було запроваджено «революційний порядок правління», відомий в історії як «якобінська диктатура».

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Народився у сім’ї адвоката. Здобувши правову освіту, працював адвокатом. Депутат до Генеральних штатів Франції від третього стану. Мірабо так казав про нього: «Він піде далеко, бо вірить у те, що говорить». Був послідовником Ж.-Ж. Руссо й хотів установити диктатуру Доброчесності. Займав крайню ліву позицію, закликаючи до терору проти «ворогів свободи», яка принесла йому широку популярність у народі й прізвисько «Непідкупний». Історія так і не знайшла відповіді на запитання, що ж було головним у його характері — ідеалізм чи фанатизм?

РОБЕСП’ЄР Максиміліан-Марі-Ізідор (1758—1794)

24 червня 1793 р. Конвент прийняв нову конституцію. Але реальне життя країни визначали надзвичайні декрети, закони, накази, розпорядження, вказівки. Організація влади за якобінської диктатури виглядала таким чином:

Отримавши владу, якобінці провели радикальні перетворення у сферах державно-адміністративній, соціально-економічній, культурно-освітній та побутовій, обороноздатності та державної безпеки.

Якобінських вождів вирізняла фанатична віра у правоту своєї справи і повна нетерпимість до тих, хто не поділяв їхніх поглядів (будь-яка критика режиму оголошувалась контрреволюційною, а будь-який критик — «ворогом революції»). Упродовж 1794 р. Конвент наділяє Революційний трибунал повноваженнями без суду та слідства карати на смерть усіх, кого він визнавав «ворогами революції»; спрощує процедуру винесення вироків - відтепер єдиним мірилом для винесення вироку є «совість присяжних». Першими жертвами терору стали: королева Марія-Антуанетта, понад два десятки жирондистів, лідер «крайніх» якобінців Ж. Ебер, прокурор Комуни А. Шометт; лідери «поблажливих»

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

10 червня 1794 р. Із декрету Конвенту про реорганізацію Революційного трибуналу. Революційний трибунал створюється для покарання ворогів народу... Ворогами народу є ті, хто зазіхає силою або хитрістю на громадську свободу... Покаранням за злочини... є смерть... Доказом для винесення вироку є будь-який речовий або моральний доказ в усній чи письмовій формі.

Які свободи, проголошені «Декларацією прав людини і громадянина», порушував декрет? Яку атмосферу в суспільстві породжував документ?

За підрахунками істориків, загальна чисельність жертв якобінського терору склала близько 40 тисяч осіб, із них 16 тисяч було страчено (на гільйотину посилали по 50 чол. одразу); з цього числа дворяни складали 9%, а пересічні учасники революції — до 91%. «Революція пожирає своїх дітей», — сказав один із засуджених.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Повідомляю тобі, брате, що я був одним із трьох присяжних, що осуджував дикого звіра, ім’я якому королева, а також повідомляю тобі, що ми будемо судити «брісонську банду» і 21 жирондиста... ми позбулися поміркованих і засадили аристократів до тюрем...» (Із листа присяжного Революційного трибуналу столяра Траншара своєму брату).

Про які зміни у суспільстві свідчить лист присяжного? Які настрої стали панівними?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Об’єднання чеснот і терору — страшна трагедія якобінців... На словах монтаньяри боролися за ідеали свободи, рівності, братерства. Робесп’єр був проти війни, виступав за загальне виборче право, проти дискримінації євреїв, за скасування рабства. «Краще втратити колонію, ніж утратити принцип!» Але саме принципи стали для Робесп’єра дорожчими за людське життя...» (В. Сиротін. Післямова до книги К. Карлейля «Історія Французької революції»).

У чому трагедія Робесп’єра та його однодумців?

Отже, диктатура якобінців означила прихід до влади тієї частини революціонерів, які готові були діяти жорстоко, спираючись на санкюлотів, і не зважати на криваві наслідки своїх дій. Це був відступ від принципів «Декларації прав людини і громадянина» та ідейної спадщини Просвітництва. Наростання народного невдоволення їхньою політикою, тотальним терором, розкол у таборі якобінців, активна опозиція до них у Конвенті прискорили рішуче усунення робесп’єрівців від влади.

2. Термідоріанський переворот. Падіння диктатури якобінців

У Якобінському клубі М. Робесп’єр оголосив, що готується нова змова «мерзотників та агентів іноземних держав» і назвав одне ім’я заколотника — Жозеф Фуше. Колишньому вчителеві семінарії не потрібно було повторювати погрозу двічі — він одразу зрозумів, що на нього очікує. Ж. Фуше почав діяти, організовуючи реальну змову проти М. Робесп’єра і його прибічників, головну роль у якій відігравали члени Конвенту П. Баррас, Ж. Тальєн, Л. Карно.

27 липня 1794 р. (9 термідора II року Республіки) лідерів якобінців М. Робесп’єра, його брата Ж. Огюстена, Ж. Кутона, Л. Сен-Жюста було заарештовано. 10 термідора (28 липня 1794 р.) усіх живих і мертвих прихильників Робесп’єра (всього 23 особи) і його самого гільйотинували.

У результаті перевороту в Конвенті було покладено край якобінській диктатурі. Встановлений режим був названий Термідоріанським й означав, що до влади прийшли підприємницькі кола, які збагатилися на спекуляціях у часи революції — нувориші — і були зацікавлені у зміцненні нових республіканських цінностей буржуазного суспільства, права приватної власності, вільного користування своїми статками, але водночас вони прагнули викорінити в суспільстві саму думку про можливість поділу майна між бідними.

3. Термідоріанський режим: «доба нуворишів» — «республіка без республіканців»

Термідоріанці здійснили низку заходів з утвердження засад і цінностей буржуазного суспільства. Їх основним методом також був терор проти якобінців, санкюлотів і членів революційних комітетів. Боротьбу проти своїх супротивників вони здійснювали руками «золотої молоді» (так називали загони молоді соціально забезпечених станів).

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Згрупувавшись під іменем «золотої молоді» навколо Фрерона, одягнуті з вишуканою елегантністю, ці юнаки ходили вулицями і площами, верховодили там завдяки фізичній силі, ображали патріотів... під приводом помсти за колишні кривди. Саме ім’я «золотої молоді»... вказує на те, що вони воліли замінити республіканську суворість на елегантність і вишуканість старого порядку...» (Левассер. «Мемуари»).

Які соціальні верстви представляла «золота молодь»? Які ідеї та погляди вони сповідували?

22 серпня 1795 р. Конвент ухвалив нову конституцію, сутність якої влучно визначив один із її авторів: «Ми повинні, нарешті, гарантувати власність багатих, громадянську рівність — це все, що може вимагати розумна людина. Абсолютна рівність — це нездійсненна мрія». Конституція 1795 р. зберігала республіканський устрій. Виборче право обмежувалося віковим (25 років) і високим майновим цензом (у виборах могли брати участь лише 30 тис. осіб). Вища законодавча влада належала двопалатному парламенту: нижня палата — Рада п’ятисот, верхня — Рада старійшин (250 депутатів). Рада п’ятисот виступала із законодавчою ініціативою та обговорювала законопроекти, а Рада старійшин остаточно їх затверджувала. Виконавча влада належала Директорії.

Внутрішня політика Директорії поглибила економічну та політичну кризи. Директорія не мала підтримки в суспільстві. Її існуванню загрожували монархісти й республіканці-якобінці. Не була успішною і зовнішня політика: військові перемоги змінювалися поразками. Суспільні настрої схиляються до необхідності сильної влади, здатної забезпечити порядок.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Режим Директорії зберігався лише завдяки антиконституційним діям. Упродовж 5 років вони утримували владу. Але не маючи ні ідеалів, ні ідей, ні політичних цілей, ні державної програми — нічого, крім одного бажання не втратити її, вони налаштували проти себе все суспільство. Праві й ліві були незадоволені політикою термідоріанців» (А. Манфред. «Наполеон Бонапарт»).

Чому режим директорії втратив підтримку суспільства?

4. Бонапартистський переворот 18 брюмера (9 листопада 1799 р.). Встановлення консульства

Падіння авторитету Директорії, прагнення підприємців і банкірів мати сильну владу, яка б могла придушити монархістів та якобінців, забезпечити внутрішньополітичну стабільність, успішне протистояння антифранцузькій коаліції стали причинами нового перевороту. Рано-вранці 9 листопада 1799 р. (18 брюмера) Раду старійшин сповістили про загрозу «якобінської» змови. Тому засідання парламенту було перенесено у тихе передмістя Парижа. У ці дні Наполеон Бонапарт — командувач столичного гарнізону. Два члени Директорії — Емануель Сійєс та Роже Дюко (з якими Наполеон домовився, що вони отримають посади консулів після перевороту) — добровільно подали у відставку, інші три члени Директорії зробили це примусово. 10 листопада 1799 р. Наполеон на чолі свого загону гренадерів прибув на засідання Ради п’ятисот. Головував його брат Люсьєн. Н. Бонапарту, який не був депутатом, запропонували залишити зал засідання. Коли він відмовився, депутати почали кричати: «Геть диктатора! Поза законом!» Довкола Наполеона почалася штовханина. Не очікуючи такого прийому, Наполеон зніяковів. Тоді Люсьєн Бонапарт вибіг до гренадерів із криком: «Наполеона Бонапарта вбивають!» Вірний Й. Мюрат наказав: «Викиньте всю цю зграю геть!» Під барабанний бій гренадери вбігли до залу і без зусиль за 5 хвилин розігнали депутатів. Рада старійшин розійшлася сама. Увечері Люсьєн Бонапарт зібрав більшу частину членів Ради старійшин і близько 30 членів Ради п’ятисот, які низкою декретів оформили результати державного перевороту. Директорія скасовувалася, а виконавча влада передавалася трьом консулам — Н. Бонапарту, Е. Сійєсу й Р. Дюко. Обидві Ради були замінені двома законодавчими комісіями, які мали б розробити нову конституцію.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Згадуючи своє дитинство, Наполеон писав: «Я був схильний до бійок та сварок». Освіту здобув у коледжі та у військовій школі, де навчався на «відмінно», особливо подобалась йому історія Стародавньої Греції та Риму. Чудові успіхи мав у математиці та географії. Складнощі були з мовами. Читав він дуже багато. «Його ім’я асоціюється з безмежним честолюбством, із деспотичною владою, жорстокими і кривавими війнами, жадобою до завоювань; це ім’я народжує у пам’яті жах Сарагоси, пограбування Німеччини, вторгнення до Росїї. Але це ж ім’я нагадує про сміливість і відвагу, виявлені у битвах, про талант, що завдав ударів старій, рутинній Європі» (О. Манфред. «Наполеон»).

НАПОЛЕОН БОНАПАРТ (1769—1821)

10 листопада 1799 р. Республіку замінила військова диктатура. 24 грудня 1799 р. було прийнято нову конституцію, за якою Франція залишалась республікою; законодавча влада поділялась між Державною Радою, Трибунатом, Законодавчим корпусом і Сенатом; виконавча влада перебувала у віданні трьох консулів (обиралися на 10 років), особливий статус мав перший консул Наполеон Бонапарт (одночасно головував у Державній Раді).

Здобувши владу, Наполеон заявив, що «віднині не повинно бути ні якобінців, ні поміркованих, ні республіканців, а нехай усі будуть просто французами». До тих, хто продовжував бути в опозиції режиму, застосовувались різні методи впливу: від суворого поліцейського нагляду до адміністративного заслання.

Таким чином, прийшовши до влади за наростаючого невдоволення термідоріанським режимом, Наполеон Бонапарт розпочав установлення одноосібної влади.

Переворот 18 брюмера (9 листопада 1799 р.) ознаменував завершення Великої французької революції.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Дивно: раніше, шість років тому, гарматами погрожували, але не могли виконати погроз, та це й не допомогло б. Тільки тепер настав цей час і з’явилася потрібна людина» (Т. Карлейль. «Французька революція. Історія»).

«Бонапартистський режим був способом гідного виходу з революції ... шляхом політичної та соціальної стабілізації в тій формі, яка в умовах постійних зовнішніх війн була єдиноможливою та прийнятною для населення, — диктатури» (А. Ревякін. «Консульство та Імперія у Франції. Історія Європи»).

1. Доведіть справедливість оцінки, що прихід Наполеона до влади став закономірністю у розвитку Великої французької революції.

2. У чому справедливість такої оцінки?

5. Консульство й Перша імперія. Наполеонівські війни

Після державного перевороту 18 брюмера Наполеон Бонапарт установлює особисту диктатуру. В 1802 р. за рішенням плебісциту його проголошують довічним консулом, а 1804 р. він коронується і проголошується імператором французів, тобто пожиттєвим монархом держави нібито за бажанням і згодою всієї французької нації. Це був початок становлення нової в історії Європи буржуазної монархії.

У Франції встановлюється режим, який дістав назву «бонапартизму» — особлива форма буржуазної монархії, за якої влада трималась на персональному авторитеті Наполеона Бонапарта, силі армії і міцному державному апараті, підпорядкованому особливій офіцерсько-чиновницькій касті, основою якої була ідея єдності нації, першості Франції у світі. Зміцнюючи свій режим, Наполеон створив «нове дворянство». Було подаровано 3600 дворянських титулів. Роздавалися землі як у Франції, так і за її межами. Однак це не означало повернення до старого суспільства. Станові привілеї не відновлювалися. Законодавство запровадило юридичну рівність усіх перед законом.

Перебуваючи при владі, Наполеон Бонапарт проводив активну реформаторську діяльність.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Витяг із Конституції 1799 р.

Ст. 39. Конституція призначає першим консулом громадянина Бонапарта... Першого консула наділено особливими функціями і повноваженнями...

У чому новизна цієї конституції?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

Одна жіночка говорила іншій: «Я уважно слухала, але нічого не зрозуміла». — «А я, — відповідала інша, — не пропустила жодного слова». — «Що ж дає конституція?» — «Вона дає Бонапарта» (Із газети «La Gazette de France»).

Як пересічні громадяни прийняли прихід Бонапарта до влади?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Узаконивши необмежену владу першого пункту, Наполеон вступив у нове сторіччя Цезарем, що перейшов через Рубікон» (А. Манфред. «Наполеон»).

Про який «Рубікон Наполеона» говорить історик?

Зовнішня політика Наполеона обумовлювалася інтересами буржуазії. Вона мала на меті забезпечити Франції політичний та економічний пріоритет у Європі. Єдиним шляхом її втілення Наполеон вважав війни.

Періоди Консульства (1799-1804) та Імперії (1804-1815) увійшли в історію під назвою наполеонівських війн, що були спрямовані на розширення сфери впливу Франції у Європі та світі. Війни також сприяли утвердженню засад буржуазного суспільства у завойованих країнах (ліквідовувалися внутрішні кордони і митниці, в деяких державах затверджувалися конституції, рівність громадян, скасовувалися феодальні повинності й станові привілеї, конфісковувалася та розпродавалася частина монастирських земель, запроваджувався «Кодекс Наполеона»).

На початок 1810 р. під владою Наполеона опинилася значна частина Європи. Навколо кордонів Франції існували держави, залежні від неї, і ті, якими правили родичі Наполеона. Імперія, створена Наполеоном, за короткий історичний період досягла піку своєї могутності.

У перші роки його правління ця політика мала підтримку більшості французів: війни спричиняли національне піднесення, а перемоги — почуття гордості. Проте з часом французи втомилися від тривалих війн, які виснажували людські, фінансові та матеріальні ресурси нації.

Поступово ускладнювалися відносини імперії із завойованими країнами. Спочатку в більшості з них французьку армію, яка несла на своїх багнетах ідеали свободи і рівності, зустрічали не як завойовників, а як визволителів від станової нерівності та «старого порядку». Але захоплення нових територій французами часто супроводжувалося пограбуваннями та реквізиціями, оскільки постачання їхньої армії здійснювалося за принципом «війна годує війну» — за рахунок підкорених територій. Важким тягарем ставали контрибуції та необхідність постачати десятки тисяч солдатів до наполеонівської армії. У поєднанні з поширеними з Франції уявленнями про націю як єдине джерело державної влади це обумовило появу національно-визвольних рухів (виникнення таємних товариств у Пруссії, Італії, партизанська війна в Іспанії), спрямованих проти наполеонівського панування. Однак Наполеон, не помічаючи цих змін у своїх володіннях, продовжував політику війн, спрямовану на створення світової монархії. Поразки «Великої армії» у російській кампанії (1812 р.) й у «битві народів» під Лейпцигом (16—19 жовтня 1813 р.), відмова від пропозиції учасників коаліції укласти мир і відмовитися від завоювань Франції після 1792 р., вступ союзників по антифранцузькій коаліції до Парижа (31 березня 1814 р.) зумовили крах не тільки створеної імперії, а й особистий крах Наполеона Бонапарта, змушеного зректися престолу. Незгоди в коаліції і короткочасне («Сто днів») повернення Наполеона до влади, поразка його армії під Ватерлоо (червень 1815 р.) вже були неспроможні щось змінити.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«У моєму житті не було місця для злочину. За жодну зі своїх дій свого правління мене не можна притягнути до суду, стверджую це не соромлячись. У моєму житті, зрозуміло, були помилки. Але Арколь, Ріволі, піраміди, Маренго, Аустерліц, Йєна, Фрідланд — це граніт: зуб заздрощів із цим нічого зробити не зможе» (Наполеон).

Як Ви оцінюєте таку думку Наполеона?

На контурній карті покажіть походи Наполеона у 1796-1812 рр.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Поразка Наполеона в 1814 р. поклала край міжнародному порядку його зразка. А основне — в історичне небуття канула система взаємозв’язків між «братніми монархіями» й імператором-володарем... Перед країнами антифранцузької коаліції постала проблема пошуку нового міжнародного порядку, принципів взаємодії і правил міждержавних взаємовідносин» (І. Хижняк. «Нова історія міжнародних відносин у системному форматі (1648—1918)»).

Які виклики постали перед державами Європи після поразки Наполеона 1814 р.?

6. Віденський конгрес. Священний союз

У вересні 1814 р. союзники скликали Віденський конгрес, який мав визначити кордони післявоєнної Європи. На Віденському конгресі були присутні 216 представників європейських країн. Країни-переможці — Велика Британія, Росія, Австрія і Пруссія створили «комітет чотирьох». Представнику Людовіка XVIII Ш.-М. Талейранові вдалося добитися, щоб на нарадах Конгресу була представлена і Франція.

Згідно з Генеральним заключним актом Віденського конгресу (9 червня 1815 р. ): до Росії відійшли Фінляндія, частина Польщі з Варшавою; до Великої Британії — острови Мальта, Цейлон (біля Індії), Капська земля у Південній Африці. Замість колишньої «Священної Римської імперії» — створено Німецький союз із 38-ми держав і 4-х вільних міст, що на європейському рівні закріпило роздрібненість Німеччини. Італія також залишилась роздробленою. Норвегію було приєднано до Швеції. Реставровано династію Бурбонів в Іспанії. У Римській області було відновлено владу Папи Римського.

Талановита дипломатія міністра закордонних справ Ш.-М. Талейрана пом’якшила рішення конгресу щодо Франції: було накладено контрибуцію розміром 700 млн франків; 53 французькі сухопутні й морські фортеці впродовж трьох років були зайняті 150-тисячним військом союзників; вона мала передати союзникам свій флот.

У 1815 р. з метою боротьби з революційним рухом монархи Росії, Австрії, Пруссії підписали Священний союз. Пізніше до нього приєдналися монархи всіх європейських держав, зокрема і Франції, Великої Британії. За його ініціативою було придушено революції в Італії та Іспанії (20-ті рр. ХІХ ст.).

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із «Акта про утворення священного союзу»

Стаття І. ...Три монархи, що домовляються, будуть з’єднані узами дійсного і нерозривного братерства, і вони в усякому випадку і в усякому місці надаватимуть один одному підмогу і допомогу...

На яких засадах і з якою метою створювався цей союз?

На контурній карті покажіть кордони країн за рішенням Віденського конгресу.

Йзеф Емануель Вайзер. Віденський конгрес

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Міжнародна система, створена Віденським конгресом, установлювала гегемонію великих європейських держав... монархи Європи прагнули законсервувати той порядок, що склався після розгрому Наполеона, не допускаючи ніяких змін» (А. Ревякін. «Консульство та Імперія у Франції. Історія Європи»).

Доведіть справедливість такої оцінки.

Отже, незважаючи на свою суперечливість, наполеонівські війни (в яких загинуло 1,7 млн чол.) стали періодом поступової ліквідації феодальних відносин й утвердження капіталізму в країнах Європи. Разом з тим, Віденський конгрес та утворення Священного союзу яскраво продемонстрували прагнення феодально-абсолютистських режимів європейських держав до стабільності й убезпечення себе від революційних потрясінь та зупинення республікансько-демократичних рухів, що зароджувалися у світі під впливом Великої французької революції. Ці спроби лише на певний час сприяли міжнародній стабілізації, оскільки вже наприкінці 20-х рр. ХІХ ст. Священний союз на ґрунті суперечностей щодо питань національно-визвольної боротьби народів Латинської Америки і бездержавних народів Європи розпадається. У Європі започатковується чергове протистояння абсолютизму та демократії.

ПОМІРКУЙТЕ

1. У чому виявилась радикальність реформ якобінців?

2. Хто такі нувориші?

3. Чому Термідоріанський режим називають «республіка без республіканців»?

4. Чому переворот 18 брюмера знаменує собою завершення Великої французької революції?

5. Якими виявилися основні підсумки Віденського конгресу?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Директорія — рада директорів, колегіальний уряд, спеціальний орган керівництва збройним повстанням.

«Золота молодь» — паризька молодь, яка групувалася навколо одного з вождів Термідора Фрерона.

Консульство — період в історії Франції від перевороту 9 листопада 1799 р. (18 брюмера) до проголошення Імперії у 1804 р., час управління трьох найвищих урядових осіб (консулів), що мали необмежену виконавчу владу.

Якобінська диктатура — революційно-демократична диктатура, установлена внаслідок народного повстання 31 травня — 2 червня 1793 р. у Франції.

Якобінський терор — державна політика насильства та примусу, що мала цілеспрямований характер у роки Великої французької революції.

ОСНОВНІ ДАТИ

31 травня — 2 червня 1793 р. — якобінський переворот.

27 липня 1794 р. — Термідоріанський переворот, падіння якобінської диктатури.

1795—1799 рр. — період Директорії у Франції.

9 листопада 1799 р. (18 брюмера) — державний переворот у Франції. Прихід до влади Наполеона Бонапарта. Встановлення Консульства у Франції.

1804 р. — Наполеона проголошено імператором французів.

1814—1815 рр. — Віденський конгрес.

1815 р. — Священний союз.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно