§21 ФРАНЦІЯ (1870-ТІ — 1914 РР.)

1. Які результати і яке значення революції 1848-1849 рр. у Франції?

2. Який державний устрій було запроваджено Конституцією 1848 р.?

3. Охарактеризуйте організацію влади періоду Другої республіки у Франції.

4. Що таке бонапартистський режим? Які риси його вирізняють?

1. Друга імперія у Франції

У ніч на 2 грудня 1851 р. бонапартистські змовники (монархісти, об’єднані в «Партію порядку») під приводом «захисту республіки» на чолі з президентом Л. Бонапартом здійснили державний переворот. 14 січня 1852 р. була опублікована нова конституція, яка встановлювала десятилітній термін повноважень президента. А 2 грудня 1852 р. Луї Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном III.

У Франції було встановлено режим Другої імперії (1852—1870). Виділяють два періоди в її історії:

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1852 р. Із заяви Луї Наполеона

...Народ має право обрання і право санкції, Законодавчий корпус — право обговорення законів, імператор — виконавчу владу. Гармонія між урядом і народом існує у двох випадках: або народом керують за волею однієї людини, або одна людина керує волею народу. У першому випадку — це деспотизм, у другому — свобода.

1. Як, на думку Наполеона ІІІ, має бути розподілена влада?

2. Які відносини можуть бути між урядом і народом?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Місце політичного життя зайняла гарячка спекуляції, жадоба прибутку, захоплення біржовою грою. Усюди, навіть у маленьких містах, у селах, людей охопила манія швидкої наживи... — наживи багатств, придбаних без клопоту, без зусиль і часто нечесним способом» (Глава Католицької партії граф Монталамбер).

Про які зміни у суспільних настроях і моралі людей говорить автор?

Економічний розвиток Франції періоду Другої імперії відзначений: завершенням промислового перевороту; найвищими темпами економічного піднесення за все ХІХ ст. (5-7% у рік); розширенням мережі залізничних колій; пожвавленням грошового обігу; посиленням біржових операцій (Паризька біржа почала відігравати роль світового грошового ринку, в якої брали позики уряди багатьох держав); зняттям обмежень на діяльність акціонерного капіталу; укладенням договору про вільну торгівлю з Великою Британією (1860); реконструкцією Парижа; проведенням у столиці Франції всесвітніх економічних виставок (1855, 1867).

Період Другої імперії — це активна зовнішня політика: участь у Кримській (Східній) війні (1853-1856); у війні проти Австрії (1859) (приєднано Савойю, Ніццу); захоплення колоній в Індокитаї (Південний В’єтнам, Сайгон); установлення протекторату над Камбоджею (1858-1862); інтервенція в Сирію (1860-1861) і Мексику (1862-1867). Але все це не змогло відвернути наростаючу політичну кризу режиму, що була викликана як невдачами на зовнішньополітичній арені (Наполеон ІІІ не зміг відвернути створення Північнонімецького союзу у 1866 р., погіршились відносини з Великою Британією, війна проти загонів Гарібальді в Італії), так і активізацією дій ліберальної опозиції, що виступала за повернення до республіканського правління.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Становище Наполеона ІІІ ставало нестерпним. Парламентський режим, установлений 1870 р., здавалось, не міг урятувати його від революції, що вже вирувала навколо нього. Маніфестації і республіканські бунтарні спалахи виникали у самому Парижі. Виснажений хворобою 62-річний імператор був лише власною тінню. Він не мав більше ні фізичної енергії, ні моральної сили... щоб відібрати у Франції повернуті їй свободи, необхідно було засліпити, сп’янити її славою... Франція все простить. Отже, необхідна війна» (Із праці французького історика А. Дебідура).

Чому переможна війна сприймалася як засіб стабілізації внутрішньополітичної ситуації у Франції?

Таким чином, наприкінці 60-х рр. ХІХ ст. Друга імперія у Франції переживала гостру внутрішньополітичну кризу. Наростало невдоволення буржуазії, позбавленої можливості брати активну участь у політичному житті країни; найманих робітників і селян, що були невдоволені зростанням податків та падінням життєвого рівня. Активізує свою діяльність опозиція, поширюється соціалістична агітація. Численні зовнішньополітичні прорахунки також позбавили режим Наполеона ІІІ широкої підтримки громадськості. Репресії проти опозиції, наростаючого робітничого руху, посилення реакції не могли врятувати режим.

2. Франко-прусська війна

Прагнення Франції посилити свій вплив у міжнародній політиці, загальмувати процес об’єднання Німеччини та прагнення Пруссії об’єднати німецькі землі, послабити Францію стали причинами франко-прусської війни 1870-1871 рр. Приводом до неї стала «Емська депеша» Вільгельма I Наполеону III. Текст документа прусський канцлер О. фон Бісмарк змінив із доброзичливого на образливий для Франції, зробивши акцент на фразі: «Його Величність відмовився прийняти французького посла і велів передати, що більше не має що йому повідомити». Текст послання розіслали в усі газети та європейські місії, окрім французької. Через тиждень, 19 липня 1870 р., «ображений галльський бик» оголосив війну Пруссії.

У ході військових дій французька армія зазнавала поразки за поразкою. Невдовзі війна перейшла на французьку територію. Седанська битва 2 вересня 1870 р. закінчилася капітуляцією 80-тисячної французької армії на чолі з маршалом Мак-Магоном і полоном самого імператора Наполеона ІІІ. Капітуляція Меца 27 жовтня 1870 р. та взяття прусськими військами Орлеана довершили воєнну поразку Франції.

За таких умов у Парижі 4 вересня 1870 р. натовп громадян увірвався до Бурбонського палацу й змусив Законодавчий корпус проголосити Францію республікою. Після саморозпуску парламенту влада перейшла до новосформованого Тимчасового уряду який назвав себе «урядом національної оборони». Вереснева революція 1870 р. покінчила з Другою імперією.

Усі спроби «уряду національної оборони» організувати ефективний опір німецьким військам зазнали невдачі. Париж опинився в облозі. Уряд змушений був розпочати переговори. 26 лютого 1871 р. у Версалі був підписаний попередній (прелімінарний) мирний договір, за яким Франція відмовлялася на користь Пруссії від Ельзасу й Лотарингії, мала сплатити 5 млрд франків контрибуції.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із франко-німецького прелімінарного мирного договору, укладеного у Версалі 26 лютого 1871 р. Ст. 1. Франція відмовляється на користь Німецької імперії від усіх своїх прав і титулів на території, розташованій на схід від нижченаведеної межі (далі слідує опис східної межі Ельзасу й Лотарингії. — Ред.). Німецька імперія назавжди отримає повний суверенітет і власність над цими територіями... Ст. 2. Франція виплатить суму в п’ять мільярдів франків...

Охарактеризуйте основні умови Версальського мирного договору. Якими територіями поступалася Франція?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Важливою віхою в історії Європи стала франко-німецька війна, яку прийнято називати ще франко-прусською. Війна, оголошена Францією Пруссії, призвела до падіння Другої імперії та проголошення Третьої республіки у Франції» (Нова історія країн Європи та Америки. Другий період).

Які наслідки мала франко-прусська війна?

3. Паризька Комуна

У лютому 1871 р., на вимогу О. фон Бісмарка, у Франції було проведено вибори до Національних зборів. Більшість здобули монархісти й помірковані республіканці. Новий уряд очолив Адольф Тьєр.

Триденна окупація Парижа німецькими військами, декрети про скасування відстрочки зі сплати квартплати, яка не вносилась під час облоги, про сплату заборгованостей за векселями, відмова виплачувати платню національним гвардійцям загострили ситуацію в столиці. Спроба урядових військ у ніч на 18 березня 1871 р. роззброїти Національну гвардію стала приводом до народного повстання, яке підтримали війська. Уряд, Національні збори та вірні їм військові частини переїхали у Версаль. Влада у місті перейшла до органу міського самоврядування — Паризької Комуни.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Ще у школі вирізнявся надзвичайними здібностями. Після студіювання права займався журналістикою. Популярність йому принесли роботи про Велику французьку революцію. Після сходження на престол нового короля Луї Філіпа він змінює свої погляди: з радикальних на помірковані. Перебуваючи на державних посадах був досить жорстким: без вагань придушив повстання в Ліоні, став одним з ініціаторів «надзвичайних» законів. Запропонував повернути прах Наполеона до Франції. У зовнішній політиці А. Тьєр намагався зблизити Німеччину і Францію та унеможливити війну між ними. Поразка французів у війні (1870—1871) довела, що він мав рацію.

ТЬЄР Адольф (1797-1877)

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Колона заарештованих спинилася на авеню Урік і вишикувалася по чотири чи п’ять чоловік у ряд на тротуарі вздовж вулиці. Офіцер верхи на коні показав генералові на чоловіка та жінку, нібито винних в особливому злочинстві. ...Коли понад сотню осіб було вибрано таким чином і було призначено загін тих, хто мав розстрілювати, колона рушила вперед, залишивши їх позаду. Через декілька хвилин позаду нас пролунав залп... Це була страта тих наспіх засуджених бідолах» (З англійської газети «Дейлі Ньюс» про розстріл комунарів).

Про які негативні сторони революції говорить автор?

28 травня 1871 р., проіснувавши 72 дні, Паризька Комуна впала.

У ці ж дні, 10 травня 1871 р., уряд А. Тьєра у Франкфурті уклав франко-німецький мирний договір, яким остаточно затвердив умови Версальського попереднього договору.

4. Третя республіка у Франції: особливості політичного та соціально-економічного життя

Після франко-прусської війни політичне становище Франції першої половини 70-х рр. ХІХ ст. характеризувалось суперництвом різних монархічних угруповань у боротьбі за владу та невдалими спробами реставрувати монархію. І хоча 4 вересня 1870 р. Франція була проголошена республікою, її іронічно називали «республікою герцогів». 31 серпня 1871 р. президентом було обрано прореспубліканськи налаштованого А. Тьєра. Але вже у 1873 р. його змінює прихильник монархії П. Мак-Магон (1873-1878). Остаточне утвердження республіки у Франції відбулося у 1875 р., коли було прийнято три конституційні закони, що разом склали конституцію третьої республіки (проіснувала до 1940 р.).

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1875 р. Із «Закону про організацію державної влади». Ст. 1. Законодавча влада здійснюється двома зборами: Палатою депутатів і Сенатом. Палата депутатів обирається загальним голосуванням... Ст. 2. Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів Сенатом і Палатою депутатів, з’єднаних у Національні збори. Ст. 3. Президент республіки має право ініціативи законів. У його розпорядженні перебувають збройні сили. Він призначає на всі цивільні та військові посади. Ст. 6. Міністри солідарно відповідальні перед палатами за спільну політику уряду й індивідуально — за їх особисті дії.

1. Які повноваження мав президент Третьої республіки?

2. Які статті конституції засвідчують, що у Франції існувала президентсько-парламентська республіка?

Суспільно-політичне життя Третьої республіки в останній третині ХІХ — на початку ХХ ст. відзначене поляризацією і відкритим протистоянням правих і лівих сил, партій та угруповань, боротьбою двох тенденцій — демократичної і реакційної (проявилась у невдалих спробах відновити монархію). Демократична тенденція полягала у тому, що з кінця 70-х рр. і до середини 90-х рр. ХІХ ст. провідну роль у політичному житті відігравали республіканці, які провели низку поміркованих реформ: перенесли резиденцію уряду з Версаля до Парижа, затвердили «Марсельєзу» як гімн республіки, день узяття Бастилії (14 липня) оголосили національним святом, прийняли закон про свободу зібрань і друку, дозволили вільну політичну пропаганду, амністували комунарів, заборонили діяльність єзуїтських організацій, священиків усунули з армії та державних установ, закрили церковні школи, запровадили безкоштовне обов’язкове навчання дітей віком 6-13 років тощо.

На початку 80-х рр. ХІХ ст. політичне життя Французької республіки визначало протистояння між поміркованими й радикальними республіканцями. Останні на чолі зі своїми лідерами — молодими журналістами Камілем Пельтаном, Жоржем Клемансо вимагали внесення змін до Конституції 1875 р. Поступово їхня популярність зростала.

У 90-х рр. ХІХ ст. відбувалася консолідація монархістів і радикалів довкола поміркованих республіканців. Виникла чисельна владна коаліція, яку стали називати прогресистами. Помітну роль серед них відігравав молодий республіканець Раймон Пуанкаре. На початку 90-х рр. ХІХ ст. прогресисти зіштовхнулися з проблемою політичного терору, розпочатого анархістами. Але за допомогою репресивних законів, судів і поліції їм удалося стабілізували політичну ситуацію в країні.

Упродовж 1880—1890-х рр. Третя республіка пережила низку політичних криз. Вони були пов’язані з корупцією, боротьбою між монархістами й республіканцями.

Отже, політичні кризи не змогли підірвати засади республіканського устрою, забезпечили остаточну перемогу прихильників республіки.

Політичне життя Третьої республіки було відзначене ще одним феноменом — постійною зміною коаліційних урядів. Упродовж 1875-1914 pp. у Франції змінилося 48 урядів, тобто середня тривалість перебування при владі міністерського кабінету не перевищувала 10 місяців. А, наприклад, із березня 1911 по червень 1914 pp. змінилося аж 8 урядів. Як не дивно, зміна урядів не позначилася на послідовності внутрішньої й зовнішньої політики.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1896 р. Із листа Е. Золя «Я звинувачую!»: Усе доводить невинуватість Дрейфуса: він лояльний, заможний, не існує ніяких причин, які б змогли його підштовхнути на ганебний вчинок, який йому закидають, він не перестає повторювати, що не винний. Дрейфус лише жертва; жертва надмірної фантазії слідчого та клерикального середовища! Дрейфус — жертва антисемітизму, який ганьбить нашу епоху... Ті, хто зараз плюндрують права людини, готують тим самим собі загибель. ...Не можна чекати! Необхідно діяти...

Жертвою яких обставин називає Дрейфуса Е. Золя?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«...справа Дрейфуса ... зачепила всі сфери політики, продемонструвала глибину антисемітизму в правих католицьких колах, дистанцію між французькою армією та суспільством, а також роль пропаганди...» (Е. Бріггс, П. Клевін. «Європа Нового і Новітнього часу. З 1789 року і до наших днів»).

Який вплив на французьке суспільство мала «справа Дрейфуса»?

Таким чином, політичне життя у Франції з її багатопартійністю, постійним протистоянням у парламенті різних політичних сил, відсутністю достатньої більшості для формування уряду, щорічною зміною урядів не могло не вплинути й на економічне життя країни.

Із середини 70-х рр. ХІХ ст. економічний розвиток характеризувався низкою особливостей:

Особливості економічного розвитку Франції в останній третині XIX ст.

Уособленням економічних успіхів Третьої республіки стало відкриття у 1889 р. у Парижі Всесвітньої виставки, присвяченої століттю взяття Бастилії. Знаменита Ейфелева вежа, побудована Гюставом Ейфелем із металевих конструкцій, увінчана національним стягом, підсвічена 90 тис. гасових світильників, була окрасою виставки.

Із 1900 по 1914 рр. у Франції змінилося 13 урядів. У середньому кожен із них був при владі один рік, а деякі — по 2-3 місяці. З 1902 р. аж до початку Першої світової війни провідну роль у всіх французьких урядах відіграють радикали, лідером яких був Жорж Клемансо. Вони проводили «політику соціального консерватизму», зосередивши головні зусилля на наданні державі світського характеру. Було прийнято низку законів, які відокремили церкву від держави і від школи, що посприяло демократизації освіти та зміцненню світської школи, скороченню неписьменності серед населення. У робітничому питанні радикали керувались принципом «батога і пряника». Жорстко придушуючи виступи робітників, одночасно приймали закони про робітничі й селянські пенсії (запроваджено пенсії за віком, починаючи з 65 років (на 5 років раніше, ніж у Великій Британії та Німеччині); про щотижневий день відпочинку; про прогресивне оподаткування.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Визволившись із-під влади королів та імператорів, оголосивши себе вільною, Франція підкорилася фінансовим товариствам, що розпоряджаються багатствами країни й скеровують громадську думку» (Анатоль Франс. «Острів пінгвінів»).

Про які зміни в політичному житті говорить автор?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Франція не домоглася високих темпів економічного розвитку через слабкість промислового потенціалу. Економічну систему вирізняла насамперед вузькість сировинної бази. Повторювалася та сама ситуація, що й у Великій Британії: фізично й морально зношене устаткування потребувало заміни, а для цього потрібні були капіталовкладення» (Ю. Боєв, С. Боєва. «Економічна історія. Західна Європа. Японія. США»).

Які чинники стримували економічний розвиток Франції?

Отже, на відміну від Великої Британії та Німеччини, Франція наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. так і не подолала аграрно-індустріальної структури своєї економіки.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

«Тигр», «гробар міністерств», «французький Бісмарк», «перший шпигун Франції», «батько перемоги» вважав: «Важливо зберігати людяність, проте спочатку необхідно залишатися французами. Варто бути французом!» Лікар, доктор медицини, крайній радикал, переконаний атеїст, гострий публіцист, юнак із розбитим серцем, мандрівник, учитель французької й етики, люблячий чоловік і добрий сім’янин, миротворець, парламентський демократ, борець за права і свободи, сенатор, авторитарний прем’єр-міністр, ЛІДЕР НАЦІЇ. «Хто не був у молодості соціалістом, той у старості стане мерзотником». «Варто знати, чого прагнеш, мати сміливість заявити про це, та волю, щоб це здійснити» (Ж. Клемансо).

КЛЕМАНСО ЖОРЖ (1841-1929)

5. Зовнішня політика Третьої республіки

Зовнішня політика Франції періоду Третьої республіки була спрямована на розширення колоніальних володінь. У 80-х рр. ХІХ ст. головними провідниками активної зовнішньої політики Франції були віце-президент палати депутатів Е. Етьєн та голова уряду Ж. Феррі, який стверджував: «Вищі раси мають певні права стосовно нижчих рас. Вони мають як права, так і обов’язки. Їх обов’язок — цивілізувати нижчі раси».

За період із 1860 по 1899 рр. колоніальні володіння Франції зросли у 18,5 раза. До Французької колоніальної імперії увійшли: Сенегал, Французька Гвінея, Західний Судан, Мавританія, Дагомея, Нігер, Туніс, Сомалі, Середнє Конго, Габон, Чад, Мадагаскар, Марокко, Індокитай та ін.

Отже, в останній третині ХІХ ст. Франція посіла друге місце у світі за площею колоніальних володінь.

Основним суперником Франції на європейському континенті залишалася Німеччина. З 1875 до 1887 р. між цими державами не раз виникали так звані «воєнні тривоги», які загрожували європейському миру. Гострота міждержавних протиріч змушувала французів шукати союзників у Європі. Велика Британія оголосила про свій нейтралітет, а партнером Франції стала Росія, в економіці якої зростала частка французьких капіталів. 10 років переговорів завершилися підписанням консультативного військового пакту у 1891 р., воєнної конвенції у 1892 р. та утворенням військового союзу у 1893 р. Ці угоди започаткували створення військово-політичного союзу проти Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), що оформився ще у 1882 р.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Вимагаю судового слідства над п. Огюстом Лескюром, адміністратором першого класу колоніального відомства, відомим тубільцям під іменем Курса-Бо; він користується репутацією дикуна в усій Гвінеї, в усій Західній Африці... Одного разу він викликав до себе 70-річного старосту одного села і примусив його йти пішки, з ношею на голові, під пекучим промінням сонця. Ніч він провів у тюрмі зовсім голим; на другий день його змусили, знову-таки роздягненим, простояти на сонці кілька годин. ...він помер... Багато інших чорношкірих були покарані канатом по сто ударів; це звичний різновид покарання, який застосовували в його присутності...» (Із листа Етьєна Курселя до міністра колоній із газети «Юманіте»).

Які дії автор вважає ганебними?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«Але хіба Франція — тільки континентальна держава? Чи не є вона також другою морською державою у світі?.. Тому всі частинки наших колоніальних володінь повинні бути священними для нас... Киньте погляд на карту світу і подивіться, з яким завзяттям, із яким запалом великі нації, які є нашими друзями або нашими суперниками, створюють собі там ринки... подивіться, кажу я, з якою наполегливістю стараються вони захопити свою частку в Африці, в Азії, де є стільки багатств, і особливо у Китайській імперії» (Із промови Ж. Феррі у Палаті депутатів 1883 р. про плани колоніальних загарбань).

Які головні цілі та основні завдання французької колоніальної політики відображено у цьому документі?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Останні тридцять років XIX ст. ознаменувалися... утворенням Французької колоніальної імперії. Упродовж наступних 20 років Франція здійснює захоплення величезних територій в Африці, гостро конкуруючи з Великою Британією» (Історія XIX століття / за ред. професорів Лавісса і Рамбо).

Які наслідки зовнішньої політики Франції?

Таким чином, наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. у Франції після тривалого протистояння республіканців та монархістів, радикальних і поміркованих республіканців остаточно утвердилася Третя республіка. Це значно полегшило умови для економічного зростання; політичної стабілізації, хоча і не виключало можливості внутрішньополітичних криз («панамська афера», буланжизм, «справа Дрейфуса»); проведення активної колоніальної політики, що забезпечило зростання колоніальних володінь Франції, але разом із позитивними наслідками (розширення ринків збуту, дешева сировина) обумовило наростання протистояння з іншими європейськими країнами та потребувало збільшення військових витрат.

ПОМІРКУЙТЕ

1. У чому виявилась особливість соціально-економічного розвитку Франції?

2. Які риси визначали політичне життя Франції?

3. Визначте етапи формування колоніальної імперії Франції.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Облігація — цінний папір, що дає його власникові дохід у вигляді відсотка чи виграшу.

ОСНОВНІ ДАТИ

4 вересня 1870 р. — проголошення у Франції Третьої республіки.

1870—1871 рр. — франко-прусська війна.

Березень — травень 1871 р. — Паризька Комуна.

1875 р. — прийняття трьох конституційних законів.

1880—1890-ті рр. — політичні кризи у Франції: буланжизм, «панамський скандал», «справа Дрейфуса».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно