§40—41. Література та мистецтво

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

скласти уявлення про розвиток літератури та мистецтва в XIX ст.; познайомитися з визначними представниками літератури та мистецтва тієї доби.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які мистецькі стилі були панівними в XVII—XVIII ст.? 2. Які події XIX — початку XX ст., на вашу думку, могли найбільше вплинути на розвиток літератури та мистецтва в цей період?

1 НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ.

У XVIII ст. розвиток літератури відбувався під безпосереднім впливом просвітителів. То був час формування в Європі економічних, політичних і духовних передумов для суттєвих змін у соціально-політичному житті. їх наближення тонко відчували майстри художнього слова. Аналізуючи епоху, вони за допомогою художніх засобів та образів передавали її сутність і місце в історії.

Глибоку поезію творили значні представники німецького народу доби Просвітництва Йоганн Вольфганг Гете (1749—1832) і Фрідріх Шіллер (1759—1805). Обидва виступали як гуманісти, борці за прогрес і свободу народу, хоч і виражали свою мету тільки у книжках.

Людину Й. В. Гете сприймав цілісно й тільки в контексті епохи, а суспільні явища пов’язував із духовним станом людини. Він заперечував революційне насильство. Сенс буття Й.В. Гете вбачав у свободі людської особистості. Світове визнання письменнику приніс роман у листах «Страждання молодого Вертера». Філософські ідеї Й. В. Гете знайшли втілення в трагедії «Фауст». В уста головного героя вкладено віщі слова: «Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них».

Ф. Шіллер залишив людству багату спадщину як поет, драматург, історик. Ставлячи в центр усіх подій людину, основними причинами суперечок він вважав зіткнення інтересів окремих особистостей. Свої твори Ф. Шіллер присвячував переломним етапам в історії європейських країн. До таких належать історичні драми й трагедії, зокрема «Марія Стюарт», «Орлеанська діва», «Вільгельм Телль», трилогія «Валленштейн».

Й. В. Гете і Ф. Шіллер зробили вагомий внесок у зростання німецької свідомості й подолання роздробленості Німеччини. Вони надали світового рівня авторитету німецької літератури та визначили напрямки її подальшого розвитку.

Прагнення нового, незвичайного зумовило появу нового літературного методу — романтизму. Головними жанрами художнього твору стали лірика, лірична драма та ліро-епічна поема.

Риси консервативного романтизму простежуються у творчості англійського письменника Вальтера Скотта (1771—1832), який засуджував революцію, ідеалізував монархію. Він увійшов у світову літературу як засновник жанру соціального та історичного романів («Пуритани», «Айвенго», «Квентін Дорвард» тощо). Представниками революційного романтизму були Джордж Гордон Байрон і Персі Біші Шеллі в Англії, Віктор Гюго і Жорж Санд у Франції, Адам Міцкевич і Юліуш Словацький у Польщі. На Американському континенті жанр епічної поеми розвинув поет-романтик, вчений-філолог і перекладач Генрі Лонгфелло, автор славетної «Пісні про Гайавату». У Росії риси романтизму були притаманні творчості поетів-декабристів, Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Василя Жуковського.

Одним із найпослідовніших виразників романтичного світовідчуття був видатний англійський поет Джордж Гордон Байрон (1788—1824). Аристократ за походженням, він багато читав, писав вірші. У своїх творах поет засуджував вузькі межі аристократичного життя. У 1816 р. Дж. Байрон оселився у Швейцарії. Тяжкі переживання поета-вигнанця стали основою ліричної драми «Манфред». Як і Фауст — літературний герой Й. В. Гете — Манфред розчарувався у своїх пошуках. Він страждав від докорів сумління та самотності, але постав перед читачем людиною сильною та непохитною. В Італії поет писав роман у віршах «Дон Жуан», що залишився незавершеним. У цьому творі накреслився перехід Дж. Байрона від романтизму до іншого творчого методу — реалізму.

Пам'ятник Й.В. Гете і Ф. Шіллеру у Веймарі (Німеччина)

Вальтер Скотт

Дж. Байрон у костюмі грецького військового. Невідомий художник

Поет особисто підтримав боротьбу народу Греції проти турецького гноблення. До Греції були звернені останні слова Дж. Байрона: «Я віддав їй свій час, кошти, здоров’я — тепер віддаю життя. Що я міг би зробити ще?».

Реалізм — одна з основних властивостей мистецтва й літератури, яка полягає у прагненні правдивого об'єктивного відображення та відтворення дійсності у формах, що їй відповідають. У вужчому розумінні — течія в мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму.

У XIX ст. у світовій літературі поширився новий творчий метод — реалізм. Досягнення природничих наук, соціальні заворушення ніби закликали письменників і поетів до глибинного дослідження покликів людської душі, критичного пізнання минулого й сучасного та правдивого їх зображення. Яскравими представниками нового напрямку в західноєвропейській літературі стали німецький поет і публіцист Генріх Гейне (1797—1856), письменники Оноре де Бальзак і Стендаль (Франція), Чарльз Діккенс і Вільям Мейкпіс Теккерей (Англія).

Реалізм у російській літературі став панівним літературним напрямком із другої чверті XIX ст. Основоположником російського реалізму був Олександр Пушкін (1799—1837). Вірші та поеми визначного поета пройняті любов’ю до батьківщини та свого народу, вони звеличують добро та засуджують несправедливість. Історичні сюжети використано в драмі О. Пушкіна «Борис Годунов» і повісті «Капітанська дочка».

Завдяки поетичному, глибоко виразному змалюванню російської дійсності неповторний вплив на розвиток культури Росії справив Михайло Лєрмонтов (1814—1841). Творами «Ревізор», «Мертві душі» Микола Гоголь (1809—1852) започаткував критичний характер реалізму.

Геніальним проникненням у світ людини відзначалася творчість російського письменника Льва Толстого (1828—1910). У 90-х рр. XIX ст. він працював над романом «Воскресіння», у якому посилилися соціальна критика письменника, його незгода з панівною мораллю. У художніх і публіцистичних творах початку XX ст. («Хаджи-Мурат», «Після балу», «За що?» тощо) знайшли відображення події, що найбільше хвилювали російське суспільство. Ідеї гуманізму не тільки пронизували творчість Л. Толстого, а й спонукали його до благодійницької діяльності.

Оноре де Бальзак

Чарльз Діккенс

Оскар Вайлд

Англійський письменник Оскар Вайлд (1854—1900) написав низку творів, у яких критично відтворив звичаї сучасного йому світу. Інколи соціальне спрямування змісту поступалося витонченості форми, проте вдало виписані характери героїв, переконливість, високий естетичний рівень творів забезпечили їм довге життя. Досі на сценах театрів ставляться п’єси О. Вайлда «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним» та інші.

Життю простих людей були присвячені новели французького письменника Гі де Мопассана (1850—1893). Його новелістика справила значний вплив на розвиток цього жанру. Ідеї гуманізму дістали виразне втілення у творах Г. Мопассана завдяки бездоганній майстерності автора, знанню тонкощів людської психіки, умінню охопити та всебічно оцінити складні явища суспільного життя. Незвичайність людської долі, її залежність від панівної в суспільстві моралі Г. Мопассан розкрив у романах «Життя», «Любий друг», «П’єр і Жан».

Ранні твори французького письменника Еміля Золя (1840—1902) відзначені романтизмом. Із часом він став одним із найвидатніших представників реалізму, перейшовши до створення широких полотен про найяскравіші події в історії Франції. Через світобачення окремих станів і конкретних героїв Е. Золя змалював суперечності тогочасного суспільства, розкрив духовне убозтво й користолюбство одних та духовну велич і благородство інших.

Діячів мистецтва й літератури на межі XIX—XX ст. хвилювали не лише суто творчі проблеми, а й соціальна несправедливість, колоніалізм, мілітаризм і війни — усі складнощі й суперечності тогочасного життя. У багатьох літераторів такі відчуття породжували настрої песимізму, туги. Це знаходило відображення в їхній творчості, де виразно проявлялася тенденція до критики несправедливостей суспільного ладу, людських взаємин, долі творчої особистості в суспільстві.

Еміль Золя

2 ЖИВОПИС У ЖИТТІ ЛЮДИНИ Й СУСПІЛЬСТВА.

Суспільна свідомість і стан душі художника знаходили своєрідне втілення у творах образотворчого мистецтва. Одним із його видів є живопис — художнє відображення на полотні, дереві, папері, стіні зовнішнього та внутрішнього світу людини, природи, реальних чи уявних образів і подій. Художники XIX ст. належали до різних течій, але вони залишили після себе безсмертні твори, що передають відносини людини й суспільства, неповторну красу природи, побутові та історичні сцени, портрети сучасників, міфологічні мотиви тощо.

Визначним явищем у світовій культурі стало французьке образотворче мистецтво, славу якого склали Ежен Делакруа, Оноре Дом’є, Гюстав Курбе, Жан-Франсуа Мілле, художники барбізонської школи.

Яскравим представником і лідером школи романтизму в мистецтві став французький живописець і графік Ежен Делакруа (1798—1863). Е. Делакруа писав картини, сповнені людських емоцій, захоплюючих сюжетів. Його художні засоби — виразність та одухотвореність образів, динамічна композиція, насичені кольорі, експресивність — мали значний вплив на наступні покоління митців. Частину полотен Е. Делакруа присвятив подіям Великої французької революції. Його найвідоміші картини — «Данте і Вергілій», «Свобода на барикадах», «Битва під Пуатье». Також він створював психологічні портрети, оригінальні пейзажі, натюрморти, розписував палаци, галереї та церкви.

Дон Кіхот і Санчо Панса. Художник О. Дом'є, 1868 р.

Човен Данте (Данте і Вергілій). Художник Е. Делакруа, 1822 р.

Етапи життя. Художник К. Д. Фрідріх, 1834 р.

Шлюз. Художник Дж. Констебль, 1824 р.

На відміну від офіційно визнаних художників, частина живописців Франції закликала вийти з майстерень і зблизитися з природою. Такі митці переїхали з Парижа до села Барбізон, розташованого в лісі. Вони тонко відчували природу й майстерно передавали її реальні образи. Роботи барбізонців підкреслено продумані й довершені, вони позбавлені соціальної упередженості. Так, у 30—60-х рр. XIX ст. виникла барбізонська школа французьких художників-пейзажистів, до якої належали Теодор Руссо, Жюль Дюпре, Нарсіс Діаз де ла Пенья тощо.

Захоплення природою своєї країни висловлювали німецькі живописці Каспар Давид Фрідріх і Ганс Тома. Особливістю їхніх картин стало поєднання духовного світу людини з природою. Інколи вони навіюють смуток, проте в кожному творі відчувається багатство душі автора. Старанно підібрані фарби надавали картинам святковості, урочистості.

Визнання пейзажистів завоювали британські митці Джон Констебль і Джозеф Вільям Тернер. Дж. Констебль умів бачити неповторну красу природи й передавати її на своїх полотнах з усім багатством відтінків. Він міг творити картини за різних погодних умов, завжди зберігаючи при цьому одухотвореність, гармонійність і велич природи. Дж. Тернер, окрім пейзажів, писав архітектурні й морські краєвиди, переплітаючи релігійні та міфологічні мотиви.

Джордж Доу останні десять років життя працював у Петербурзі. Його перу належать понад 300 портретів учасників Вітчизняної війни 1812 р., у тому числі полководців М. Кутузова й М. Барклая-де-Толлі. Майстерно виконані Дж. Доу портрети героїв відзначаються точністю характеристик, урочистістю, овіяні романтизмом слави й подвигів.

Пожежа в лондонському парламенті. Художник Дж. В. Тернер, 1835 р.

Дом Бальо в Барселоні (Іспанія), зведений архітектором Антоніо Гауді у стилі модерн

У Росії виникла плеяда талановитих художників. Рисами класицизму й романтизму вирізнялася творчість Карла Брюллова. У картині «Останній день Помпеї» змальовано грандіозні сцени трагічного минулого. Художник переконливо передав загибель стародавнього міста, мужність і самозреченість людини в мить смертельної небезпеки. Інший російський художник Олександр Іванов звернувся до біблійної тематики. Його відома картина «Явлення Христа народові» уособлює і приреченість, і чекання, і духовне пробудження, і безмежну віру людей у перемогу добра й справедливості. У художників реалістичного напрямку Олександра Венеціанова і Павла Федотова переважали соціальні мотиви та образи, побутові сцени, які точно відтворювали російську дійсність.

3 НЕОРОМАНТИЗМ. СТИЛЬ МОДЕРН.

На межі XIX XX ст. виник неоромантизм, що прагнув синтезу (поєднання) й переосмислення минулого культури, особливо європейської.

У руслі неоромантизму формувався літературний символізм, що виник у Франції. Там у 60—70-х рр. XIX ст. символізм охопив й інші форми мистецтва — театр, живопис, музику. Головним засобом художнього пізнання вважався символ. Поєднання реального й таємного, соціального та індивідуального, звернення до міфів, пошуки містичної відвертості й новизни визначили естетику символізму. Центральним у ньому був культ вічної жіночності як зразок найвищої земної досконалості. У Росії цю художню течію представляли письменники й поети Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Леонід Андрєєв, композитор Олександр Скрябін та інші.

В образотворчому мистецтві символізм упроваджувався засобами стилю модерн, який поєднував різні форми пластичних мистецтв, універсальну демократичну мову та ідеї загального синтезу — реального та ідеального, сутності й функціональності.

Прагнення створити досконалі синтетичні моделі яскраво проявилося в архітектурі. Архітектор творив споруду від початку до кінця — від складання проекту до архітектурної обробки. Так забезпечувалася єдність стилю. Прикладом такого витвору є приватний будинок Рябушинського в Москві, побудований за проектом архітектора Федора Шехтеля. Стиль модерн в архітектурі поєднував тенденції, що диктувалися бажанням архітекторів використати нові будівельні матеріали — сталь, скло, залізобетон — і водночас підкреслити розкіш, витонченість, декоративність. Важливою рисою модерну в архітектурі були орієнтація на потреби певних соціальних верств і залучення національних елементів виразності.

У театральному мистецтві особлива увага приділялася основним засобам сценічного втілення: живопису декорацій, унікальним ескізам костюмів, хореографії, сценічним діям. Вони стали органічними, рівноправними компонентами, співзвучними грі акторів. Театр найповніше реалізував ідеї синтетичного мистецтва. Великою подією в культурному житті Європи на початку XX ст. були Дягілєвські російські сезони в Парижі, під час яких організовувалися виставки, театральні гастролі, зустрічі діячів мистецтва. На початку XX ст. Москва, Париж, Мюнхен, Венеція стали центрами міжнародного обміну в мистецтві.

Інтер'єр квартири у стилі модерн

Плакат до Дягілєвських балетних сезонів у Парижі. Художник Жан Кокто, перша половина XX ст.

Ріхард Вагнер

Чарлі Чаплін

У музичній культурі неоромантизму провідне місце посідав Ріхард Вагнер. Згодом пошуками синтетичного мистецтва переймався О. Скрябін (досліди світломузики, створення музичних драм — містерій).

На початку XX ст. великої популярності набув новий вид синтетичного мистецтва — кінематограф. Зірки кіно того періоду — Макс Ліндер, Чарлі Чаплін — здобули світове визнання.

4 ІМПРЕСІОНІЗМ ТА АВАНГАРДИЗМ.

Характерний для образотворчого мистецтва останньої третини XIX ст. імпресіонізм на початку XX ст. зазнав глибокої кризи, як і все мистецтво XIX ст. Принципи імпресіонізму, його метод чітко визначали представники цього напрямку: бачити, вірити, виражати — у цьому все мистецтво; я пишу те, що зараз відчуваю.

Розкладенням фарб на складники, а об’єкта — на мозаїку яскравих плям імпресіоністи прагнули в живописі створити загальне відтворення свого сприйняття об’єкта. Серед найвідоміших імпресіоністів можна виділити Едуарда Мане, Клода Моне, Огюста Ренуара.

Наприкінці XIX ст. імпресіонізм заступили нові художні течії, представники яких переважно спиралися на модерн і критикували чуттєве мистецтво.

Французький художник Поль Сезанн першим вийшов за межі імпресіоністського бачення природи й простору, започаткувавши постімпресіонізм. Він винайшов нові художні засоби й на своїх картинах наче розширив простір. На його пейзажах сходяться або зриваються вниз схили, вигинається дзеркало водної поверхні тощо. Якщо імпресіоністи пробудили до життя світло й колір у зображенні, то П. Сезанн пішов далі. Також до художників-постімпресіоністів належали Вінсент Ван Гог, Поль Гоген та інші.

Гора Сент-Віктуар. Художник П. Сезанн, 1896 р.

Враження. Схід сонця. Художник К. Моне, 1872 р.

Сніданок веслярів. Художник О. Ренуар, 1881 р.

Червоні виноградники в Арлі. Художник В. Ван Гог, 1888 р.

Ареареа (Пустотливий жарт). Художник П. Гоген, 1892 р.

Три музиканти. Художник П. Пікассо, 1921 р.

Постімпресіонізм відкрив простір новим художнім течіям, які відмовилися від простого відтворення баченої поверхні реальних об’єктів. Вони прагнули проникнути в сутність явища, розкрити внутрішній світ, характер людини.

Настав новий, перехідний період у розвитку мистецтва, архітектури, літератури, театру. Представники нових течій проголошували себе прихильниками мистецтва авангарду, через що їх назвали авангардистами.

Значний вплив на розвиток авангарду справив кубізм. Засновниками цього напрямку вважаються художники Пабло Пікассо, Марсель Дюшан і Жорж Брак.

Представники кубізму створили нові форми багатовимірної перспективи: розкладаючи об’єкт на геометричні форми, художники зображували його з усіх боків, показуючи й невидимі грані. Представники кубізму намагалися знайти енергетичний центр об’єкта, його внутрішній зміст. Іспанський і французький художник П. Пікассо працював у галузі живопису, графіки, скульптури, кераміки, сценографії, багато експериментував. Реалізм у його творчості поєднувався з деформацією та руйнуванням композиції.

Подальший розвиток кубізму привів до створення художником Казимиром Малевичем нового напрямку в мистецтві авангарду — супрематизму (від латин. supremus — найвищий). Світ його картин перебуває поза межами земного виміру. На білому тлі неначе летять геометричні фігури, позбавлені змістовних елементів. Найвідоміший твір К. Малевича — «Чорний супрематичний квадрат». Інший засновник безпредметного живопису — Василь Кандинський — свої абстракції творив на основі символів.

Абстракціонізм і безпредметність — найвище досягнення авангарду. Представники мистецтва намагалися по-філософському обґрунтувати свою творчість. У філософських працях художники К. Малевич, В. Кандинський, композитор О. Скрябін підкреслювали неможливість втілення своїх поглядів у життя, вважаючи їх філософією мистецтва. Із часом творчі відкриття авангардистів знайшли відображення в конструктивізмі, функціоналізмі (архітектура), дизайні.

Чорний супрематичний квадрат. Художник К. Малевич, 1915 р.

Танець. Художник А. Матісс, 1910 р.

М'яка напруженість. Художник В. Кандинський, 1923 р.

Тим часом інші митці, зокрема французький художник Анрі Матісс, спираючись на ідеї модерну, у своїй творчості зверталися до природи, людини. У картині «Танець» А. Матісса показано гармонію неба, землі, людини; кольорів — блакитного, зеленого, оранжевого; стану — спокою й руху та їх поєднання в стрімкому танці.

Отже, в авангардизмі чітко простежуються два основні напрямки: один спрямований у майбутнє, інший повернутий до людини, природи.

5 МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО.

Різновидом творчої діяльності та спілкування людей є музичне мистецтво, яке відображає дійсність у художніх звукових образах.

Музичне мистецтво в XIX ст. розвивалося під знаком пошуку нових засобів вираження всього розмаїття людських почуттів. Найбільший вплив на формування музики Нової доби справив німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770—1827). Його твори стали неоціненним внеском у світову музичну культуру. Вони дали поштовх до розвитку всіх жанрів музичного мистецтва, розширили його зміст і творчі межі. Великий композитор поєднував у собі обдарованість, бездоганне знання музики, громадянську позицію мужньої та самовідданої людини. У розквіті сил він написав чудові сонати — «Місячну», «Крейцерову», «Героїчну», а в зрілі роки — знамениту Дев’яту симфонію. Незвичайна емоційна сила його музики переросла межі класицизму та справила величезний вплив на нове покоління композиторів-романтиків.

На початку XIX ст. під впливом ідей романтизму в багатьох європейських країнах виникли національні музичні школи — австрійська (Франц Шуберт — пісенний цикл «Красуня-млинарка»), норвезька (Едвард Гріг — пісенний цикл «Зі скель і фіордів»), польська (Фредерік Шопен — мазурки й полонези), чеська (Бедржих Сметана, Антонін Дворжак — «Слов’янські танці»), угорська (Ференц Ліст — «Угорська рапсодія»), фінська (Ян Сибеліус), німецька (Карл Вебер — концертна фортепіанна п’єса «Запрошення до танцю»), французька (Гектор Берліоз — «Фантастична симфонія»). Композитори-романтики використовували у своїй творчості народні мелодії.

Найпопулярнішими музичними жанрами в XIX ст. були вальс, опера та інструментальні п’єси.

Одним із найбільших центрів світової музичної культури була Віденська придворна опера. Австрія взагалі із XVIII ст. славилася оперними виставами. Якщо спочатку переважали італійські опери, то в XIX ст. на сценах Австрії ставили твори австрійських, італійських, німецьких, французьких композиторів. У Віденській опері виконувалися твори В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Дж. Верді, Й. Штрауса, П. Чайковського.

Італійський скрипаль і композитор Нікколо Паганіні (1782—1840) був одним з основоположників музичного романтизму. Він дав безліч концертів у багатьох європейських країнах. Н. Паганіні написав понад 200 п’єс для гітари та низку концертів для скрипки з оркестром і соло.

Людвіг ван Бетховен. Художник Й. К. Штілер, 1820 р.

Нікколо Паганіні

Джузеппе Верді. Художник Дж. Больдіні, 1886 р.

Фредерік Шопен

Твори італійського композитора Джузеппе Верді (1813—1901) здобули визнання в середині XIX ст. Романтичні тенденції його ранніх опер поступилися яскравим образам простих людей, драма яких пов’язана із суспільно-політичними заворушеннями. Опери «Трубадур», «Травіата», «Аїда» увійшли до скарбниці світового оперного мистецтва. Водночас Дж. Верді уславився в історії музичної культури і як реформатор. Він рішуче змінив структуру й характер італійської опери, наповнив її чудовим вокалом, драматизмом, мелодійністю.

Зусиллями Дж. Верді, а також Джоаккіно Россіні («Севільський цирульник»), Ріхарда Вагнера («Перстень нібелунга»), Жоржа Бізе («Кармен»), Петра Чайковського («Пікова дама») та інших у Європі розвивалися різні жанри опери. В опері завдяки поєднанню драматичного сюжету, музики, голосів співаків відбувався могутній емоційний вплив на глядачів, дозволяючи композиторам писати твори, які відбивали дух епохи.

Творчість французького композитора й диригента Гектора Берліоза (1803—1869) належить до течії романтизму. За духом його твори близькі до творів В. Гюго в літературі та Е. Делакруа в живопису. Суперечності романтизму — загальнодоступність, близькість до народу, героїчність, а також крайній індивідуалізм — були властиві й творчості Г. Берліоза. Від захоплення революційними подіями в європейських країнах він перейшов до академізму, оспівування сюжетів релігійної та античної історії.

Елементи музики слов’янських народів, у тому числі українського, увібрала творчість польського композитора й піаніста Фредеріка Шопена (1810—1849). Він був творцем нових стилів і жанрів фортепіанної музики, написав десятки творів, що посідають окреме місце у світовому музичному мистецтві.

Неперевершеним майстром втілення в музиці російської поезії був Михайло Глінка (1804—1857). І досі виконуються його романси, опери «Іван Сусанін» («Життя за Царя») і «Руслан і Людмила». Пісні композитора постійно входять до репертуару українських митців і виконавчих колективів.

Від опери відокремився жанр оперети (мюзиклу) — комедійного музичного спектаклю з веселою музикою, що легко запам’ятовується. З’явилися перші естрадні співаки.

Якщо для прослуховування оперного твору потрібно було відвідувати театр, то інструментальні п’єси могли виконуватися в будь-якому приміщенні або навіть на вулиці. Фортепіано, скрипка, віолончель, флейта, гітара стали улюбленими інструментами музикантів. Твори Роберта Шумана «Метелик», «Дитячий бал», Каміля Сен-Санса «Рондо капрічіозо», «Лебідь» і зараз із задоволенням виконуються на концертах.

6 АРХІТЕКТУРА.

Успіхи промислового перевороту, збільшення кількості міського населення потребували зведення різноманітних будівель промислового та громадського призначення, заводських корпусів, виставкових і торговельних приміщень, вокзалів, мостів, банків та інших споруд, перепланування кварталів, створення нових транспортних комунікацій. Прикладом реконструкції міста стала перебудова Парижа, проведена в 1853—1870 рр. під керівництвом префекта Ж. Е. Османа та архітектора Ж. Алфана.

Паризька вулиця в дощову погоду. Художник Г. Кайботт, 1877 р.

Критий ринок у Парижі. 80-ті рр. XIX ст. Художник Ж. Лівен

Кришталевий палац у Лондоні. Невідомий художник

Замість вузеньких вуличок центру Парижа з’явилися широкі бульвари, парки із зеленими насадженнями. Квартали бідняків у центрі столиці Франції зникли. Віднині паризькі робітники оселялися здебільшого в приміській зоні Парижа. У місті були створені водопровідна та каналізаційна системи. За проектом архітектора Віктора Бальтара з використанням металевих конструкцій з’явилося диво будівельного мистецтва того часу — критий ринок, який дістав назву «Нетрі Парижа».

Архітектори другої половини XIX ст. широко використовували форми різноманітних стилів минулого — від романського до класицизму, іноді дивовижним чином поєднуючи їх. Такий спосіб побудови архітектурних споруд дістав назву «еклектизм» (поєднання різних стилів). Його особливостями були прагнення максимальної святковості громадських будівель, перевага над класичними будівельними матеріалами їх імітацій, панування багатих ліпних прикрас. Прикладом еклектизму є зведена в 1861—1874 рр. Шарлем Гарньє будівля Паризької опери.

Важливе значення здобули нові будівельні матеріали — залізо та скло. Залізний каркас будівель, широкі скляні вікна та стіни створювали новий образ архітектури століття промислового перевороту. Однією з перших споруд такого типу став збудований за проектом Джозефа Пакстона на першій Всесвітній виставці 1851 р. в Лондоні Кришталевий палац.

У 1889 р. французький інженер Гюстав Ейфель створив із металевих конструкцій 300-метрову вежу, яка дістала назву Ейфелева вежа. Вона стала невід’ємною частиною архітектурного обличчя Парижа.

Еклектичні парадні сходинки Паризької опери («Гранд-опера», «Опера Гарньє»)

ЦІКАВІ ФАКТИ

Статуя Свободи — одна з найбільших статуй у світі (46 м). Вона була подарунком народу США від народу Франції з нагоди 100-річчя незалежності. Ідею створити пам'ятник на честь цієї дати висунув французький історик Едуард де Лабуле. Франція та США, на його думку, могли б створити символічну співдружність на згадку про їх союз під час Війни за незалежність. Ця пропозиція надихнула молодого, але вже відомого скульптора Фредеріка Бартольді (1834—1904). Його ідеєю було створення велетенської металевої фігури, яку частинами привезли б до США. Ф. Бартольді закінчив роботу в 1884 р. У розібраному вигляді у 210 величезних скринях статую доправили в США. Крім того, Франція подарувала 450 тис. доларів на роботи з її встановлення. Статуя постала на острові Бедлов Айленд (зараз — острів Свободи) у нью-йоркській гавані 28 жовтня 1886 р. Факел Свободи освічується 19 лампами. На п'єдесталі Статуї Свободи вибито сонет «Новий Колосе». Його автором є емігрантка з Росії Емма Лазарус (1849—1887). До цоколя статуї відвідувачі піднімаються ліфтом, далі до кінця — бинтовими сходами на майданчик із 25 вікнами.

Статуя Свободи в Нью-Йорку. Сучасний вигляд

У США в 1880 р. з’явився перший у світі багатоповерховий хмарочос. Основою цієї будівлі був металевий каркас, прихований за масивним кам’яним фасадом. У XX ст. хмарочоси постали в більшості великих міст світу.

ВИСНОВКИ

• У XIX — на початку XX ст. було зроблено величезний внесок до скарбниці світової культури. У літературі та мистецтві спостерігалася швидка зміна художніх стилів і напрямків. Це відбувалося дуже стрімко, і в якийсь період часу різні стилі співіснували, що зробило мистецтво та літературу надзвичайно різноманітними. Змінилося також місце культури в житті суспільства — вона стала масовою, зріс її вплив на суспільне життя.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які течії, стилі, творчі методи існували в літературі та мистецтві в XIX — на початку XX ст.? 2. Назвіть найвідоміших письменників і поетів цієї доби. 3. Коли поширився реалістичний метод у літературі та мистецтві? 4. Які художники представляли реалізм у мистецтві XIX — початку XX ст.? 5. Які нові будівельні матеріали стали використовувати в тогочасному будівництві?

6. Яку роль відігравали література, мистецтво, музика в розвитку суспільства та становленні людської особистості? 7.Які гуманістичні, загальнолюдські цінності залишили нам у спадок діячі художньої культури XIX — початку XX ст.? 8. Як технічний прогрес вплинув на розвиток архітектури? 9. Чому виникли національні музичні школи? 10. Чим зумовлена зміна стилів, напрямків, методів у мистецтві, літературі впродовж XIX — початку XX ст.?

11. Заповніть у зошиті таблицю «Розвиток літератури та мистецтва в XIX — на початку XX ст.».

12. На прикладах творчості письменників, художників, композиторів, архітекторів покажіть, які моральні цінності було покладено в основу розвитку художньої культури XIX — початку XX ст. Підготуйте повідомлення.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно