§ 3. Індустріальна революція

1. Індустріальна революція в країнах Західної Європи

Важливим етапом розвитку світової економіки в XIX ст. була індустріальна революція, яка розпочалася в Англії в 1740- 1780-х роках і тривала впродовж усього «довгого» XIX ст., охопивши інші країни Європи та США. Це період перетворення сільських спільнот у Європі й Америці на промислові та міські.

Батьківщиною індустріальної революції вважають Велику Британію, яка мала значні поклади вугілля й залізної руди. Вона була провідною колоніальною державою у світі, а також країною з політично стабільним суспільством. Британські колонії — це водночас і джерело сировини, і ринок збуту промислових товарів. Попит на британські товари зростав, і торговці потребували економічних методів виробництва, що сприяло запровадженню механізації й фабричної системи.

У ході індустріальної революції й упродовж кількох наступних десятиліть частка Англії у світовому промисловому виробництві зросла більше ніж удесятеро. У середині XIX ст. країна мала неофіційний статус «майстерні світу». Тому не дивно, що інші країни прагнули наслідувати її приклад, до того ж нерідко вони мали навіть сприятливіші стартові умови. Першою наслідувала приклад Англії Бельгія, потім США, значно пізніше (1830- 1860-і роки) Франція та німецькі держави.

Індустріальна революція розпочалася в 1700-х роках з технічних удосконалень у текстильній промисловості, які підвищили продуктивність виробництва з меншими затратами людської праці. У середині 60-х років XVIII ст. англієць Джеймс Гаргрівз винайшов механічну прядку «Дженні», завдяки якій працівник використовував водночас декілька веретен з нитками замість одного. Наприкінці 70-х років XVIII ст. у Великій Британії налічувалося вже понад 20 тис. таких прядок. Ще однією важливою інновацією в текстильній промисловості став у 80-х роках XVIII ст. ткацький верстат, що механізував процес виготовлення тканини. Велике значення для кравецького, шевського й інших видів виробництва мав винахід швацької машини.

Не менш важливу роль в індустріальній революції відіграли новації в металургійній промисловості. У середині XIX ст. англійський інженер Генрі Бессемер запатентував недорогий спосіб масового виробництва сталі — основного матеріалу для виготовлення різноманітної техніки, інструментів і машин, а також кораблів і будівель. Великий попит на залізничні рейки, кріплення, частини мостів стимулював упровадження нових способів виплавлення металів. Удосконалювалася конструкція сталеплавильних печей; почали застосовувати методи гарячого дуття. Для підігрівання повітря, що подається в домни, використовували розжарений газ.

Прядка «Дженні»

Індустріальна революція — процес переходу від аграрної економіки, для якої характерні ручна праця й ремісниче виробництво, до індустріального суспільства з переважанням машинного виробництва.

«Майстерня світу» — неофіційна назва Великої Британії в середині XIX ст. Індустріальна революція та ресурси колоній забезпечили британським підприємцям монопольне становище на світовому ринку, завдяки чому країна стала найбільшим експортером машин та устаткування.

Паровий двигун — один із символів промислового перевороту. Ілюстрація з журналу. Друга половина ХІХ ст.

Ще на початку XVIII ст. в Англії розробили практичний паровий двигун, за допомогою якого відкачували воду з шахт. Англійський винахідник Джеймс Ватт удосконалив цей двигун, що уможливило його використання в залізничних локомотивах і морських суднах. Тоді ж разом із стаціонарними паросиловими установками в практику ввійшли локомобілі — пересувні парові установки, що використовувалися в сільському господарстві й на будівництві.

Двигун внутрішнього згоряння (спочатку — газовий, а згодом — на рідкому паливі) — ще один важливий винахід індустріальної революції. Найбільшого поширення в промисловості й транспортній галузі набув економічний двигун, що працював на нафті, сконструйований наприкінці XIX ст. німецьким інженером Рудольфом Дізелем.

У 20-х роках XIX ст. з’явилися перші динамо-машини (електричні генератори), що використовувалися не тільки для вироблення електроенергії, а і як електродвигуни. Наприкінці XIX ст. навчилися передавати електроенергію на значні відстані по дротах; з’явилися перші електростанції.

Суттєвих змін зазнала й транспортна галузь. До появи парового двигуна сировину й готову продукцію перевозили возами або човнами. На початку XIX ст. американець Роберт Фултон побудував перший у світі колісний пароплав, і до середини століття пароплави вже перевозили вантажі через Атлантику. У середині століття для обшивки дерев’яних корпусів пароплавів, а потім для виготовлення суднових корпусів почали використовувати залізо.

На морських суднах установлювали поршневі парові машини, які наприкінці століття замінили паровими турбінами, що збільшило потужність і швидкість суден та активізувало морську торгівлю.

Розвитку міжнародної торгівлі неабияк сприяло будівництво каналів. Подією світового значення стало відкриття в 1869 р. Суецького каналу, завдяки якому істотно скоротився шлях із Західної Європи до Індії (наприклад, з Англії чи Голландії — майже на 13 тис. км).

На початку XIX ст. в Англії з’явилися перші паротяги. Одразу істотно зросла продуктивність залізничних перевезень, зокрема пасажирських. До середини XIX ст. Велика Британія збудувала понад 9,6 тис. км залізниць. Також англійці розробили нову технологію для дорожнього будівництва з використанням щебеню. Дороги стали рівнішими й більш довговічними.

Колісний пароплав

Перший автомобіль з бензиновим двигуном. За кермом — К. Бенц. Фото. 1887 р.

Наприкінці XIX ст. з’явився новий вид транспорту — автомобіль. У середині 80-х років XIX ст. німецькі інженери Карл Бенц і Готлгб Даймлер сконструювали перший автомобіль, і невдовзі в ряді країн почалося їх промислове виробництво. Успіху автомобілів сприяло використання надувних гумових шин.

Активно розвивалася хімічна промисловість: були створені речовини, необхідні для виробництва скла. фарб, відбілювачів, штучних добрив, фармацевтичних препаратів тощо. Практичного значення набула хімія синтетичних матеріалів для виробництва пластмас, ізоляційних матеріалів, штучного волокна.

Завдяки технічним удосконаленням друкарські верстати перетворилися на машини швидкого друку. Новим явищем стала фотографія. З першої чверті XIX ст. поширився оптичний телеграф, проклали телеграфні кабелі, зокрема й підводні, між розвиненими країнами та метрополіями й колоніями. З винайденням телефону почав активно розвиватися телефонний зв'язок. Перші телефонні станції з’явились у США, а потім у Європі — у Парижі, Берліні. Одесі, Ризі й Варшаві.

Індустріальна революція сприяла становленню банків і появі промислових фінансистів і фінансових менеджерів.

2. Початок становлення індустріального суспільства

Індустріальна революція не обмежилася оновленням знарядь праці й методів господарювання. Вона стосувалася всіх сфер суспільства. Зросла чисельність промислових робітників, зміцнилося становище промислової буржуазії; завдяки технічним винаходам до виробництва залучили жінок. Зосередження фабрик у містах зумовило прискорений розвиток міст (урбанізація). істотно змінивши співвідношення кількості міського й сільського населення. Зокрема, в Англії чисельність міського населення перевищила чисельність сільського, адже дедалі більше селян залишали свої домівки й переселялися до міст (міграція). Ніби магнітом, міста притягували селян: фабрики й заводи давали надію на краще життя. Через масову міграцію в містах загострилися соціальні проблеми, зокрема житлова, з'явилася велика кількість безпритульних. Міста ставали осередками соціального напруження. У розвинених країнах (наприклад, у Франції) на законодавчому рівні приймали програми будівництва дешевого житла.

Зростання міст і міського населення, занепад відокремлених, замкнутих сільських громад, збільшення чисельності й впливу середнього класу, полегшення переходу з одного класу до іншого — усі ці ознаки свідчили про початок становлення нового індустріального суспільства.

Суперечності попередньої епохи між спадковими аристократами й селянами поступилися місцем складнішим і гнучкішим відмінностям між трьома основними класами індустріального суспільства: робітничим (фабричні й заводські робітники): середнім (службовці та власники малого бізнесу) і вищим (власники великого бізнесу й крупні менеджери). Належність до одного з трьох класів визначалася рівнем освіти, родом занять, а також доходом, який не обов’язково залежав від походження й знатності людини, а часто був результатом її підприємливості. «Статус» уже не передавався, як раніше, у спадок від батьків до дітей (наприклад, графський титул), а досягався людиною, по суті, «з нуля». Чимало людей піднімалися ієрархічною соціальною драбиною вгору лише завдяки власним зусиллям або чеснотам. Змінювалося світобачення; приходило розуміння того, що підприємництво передбачає певний ризик, воно може принести як прибуток, так і розорення.

Одним із наслідків індустріальної революції стало формування саморегульованої економіки. На зміну вільній конкуренції та експорту товарів, що були характерні для XIX ст., у XX ст. прийшло панування монополій і вивезення капіталу, переважно до відсталих країн з дешево робочою силою й сировиною.

На іншому полюсі індустріальної революції перебував клас робітників. Жінки важко працювали на бавовняних фабриках, а чоловіки — у шахтах і на заводах.

Процес упровадження машин на заводах і фабриках супроводжувався звільненням «зайвої» робочої сили. Тому наприкінці XVIII ст. виник луддитів (руйнівників машин). Формування індустріального суспільства неминуче породжувало конфлікти між підприємцями й робітниками. Підприємці, прагнучи збільшити прибутки, посилювали вимоги до своїх працівників: збільшували тривалість робочого дня, знижували норми оплати праці, запроваджували штрафи тощо. Для захисту своїх інтересів наймані робітники почали створювати професійні спілки. В Англії вони отримали назву тред-юніони.

Спочатку і підприємці, і влада намагалися їх заборонити. В Англії навіть видавали спеціальні закони проти «змовницьких організацій», однак вони не діяли, і тред-юніони фактично були легалізовані.

Луддити. Ілюстрація з журналу. XIX ст.

• 3 яких соціальних груп формувався середній клас (див. схему)? Чому, на Вашу думку, середній клас не поповнювався представниками знатних дворянських родів?

Тред-юніони (від англ. trade — професія і union — об’єднання) — назва профспілок у Великій Британії та інших англомовних країнах.

Члени Ліги жіночого тред-юніону. Фото. 1910 р.

Спочатку профспілковий рух був тільки чоловічим, жінок не приймали до профспілки. Однак жінки, які за однакову з чоловіками роботу отримували значно меншу платню, створювали жіночі тред-юніони для захисту своїх прав. Наприкінці XIX ст. в Англії діяли десятки жіночих профспілкових відділень.

Був створений Британський конгрес тред-юніонів, який донині є головним координуючим органом профспілкового руху в країні. До початку XX ст. британські тред-юніони об’єднували половину всіх робітників країни. Це був взірець, на який орієнтувалися профспілки інших країн.

3. Наслідки індустріальної революції

Загалом індустріальна революція мала далекосяжні економічні, соціальні, політичні, культурні й побутові наслідки.

Економічні наслідки

• Повсюдне запровадження фабричного виготовлення товарів; машини витіснили ручну працю, зокрема в промисловості; ремесло поступилося місцем промисловому виробництву.

• Створення машин нового типу, які за допомогою двигуна й передавальних механізмів здійснювали операції, що раніше виконувалися вручну.

• Перехід до міської машинної індустрії, оскільки сила пари замінила мускульну силу; поява великої фабрично-заводської промисловості.

• Зростання частки промислового виробництва й відповідне скорочення частки сільського господарства у валовому національному доході.

• Закладення основ ринкового способу виробництва. До середини XIX ст. європейське суспільство перетворилося з аграрного на промислове.

Соціальні наслідки

• Значне зростання чисельності найманих працівників.

• Виокремлення із середовища найманих працівників прошарку високооплачуваних спеціалістів, інженерів, менеджерів.

• Формування серед промислових робітників «робітничої аристократії», яку уособлювали кваліфіковані робітники й майстри.

• Активна участь в акціях протесту низькооплачуваних некваліфікованих робітників (підсобних працівників, вантажників, прибиральників та ін.), які становили значну групу робітничого класу.

• Поява професійних спілок, галузевих об’єднань робітників, а також загальнонаціональних профспілкових об’єднань на кшталт Британського конгресу тред-юніонів (1868).

• Виникнення нових професій, які потім тривалий час уважалися «жіночими»: друкарка, секретарка, телефоністка.

• Поява організацій, які виступали за рівноправність чоловіків і жінок. Зародження суфражизму.

• Ухвалення в індустріальних країнах законів, які обмежували використання дитячої та жіночої праці, регулювали умови праці, установлювали тривалість робочого тижня.

Політичні наслідки

• Створення робітничих партій і професійних спілок.

• Посилення військової потужності й обороноздатності розвинених країн, зумовлене появою нових видів озброєння, активізація їхньої зовнішньої політики.

Культурні наслідки

• Формування нового ставлення до місця й ролі людини у світі.

• Виникнення періодичних засобів масової інформації — газет і журналів.

• Поява нового типу літературного героя, нової естетики в живописі, поезії, музиці й архітектурі.

• Збагачення мови новими словами та зворотами, зумовлене розвитком техніки.

Побутові наслідки

• Поява нових засобів зв’язку — телеграфу й телефону.

• Поширення фотографії.

• Зміни в моді, інтер’єрі, оформленні вітрин тощо.

4. Спроби осмислення нової дійсності. Консерватизм, лібералізм, націоналізм, соціалізм

Чотирма «великими» ідеологіями «довгого» XIX ст. були консерватизм, лібералізм, націоналізм і соціалізм. Ці ідеології виникли, з одного боку, у процесі поступового розмивання традиційного політичного світогляду минулого, а з іншого — унаслідок формування нового світогляду під впливом англійської, північноамериканської та французької революцій. Консерватизм, лібералізм, націоналізм і соціалізм — це різні способи осмислення нової дійсності, пошуку можливостей для вдосконалення людини та суспільства. Як політичні ідеології, вони описують бажане майбутнє й шляхи його досягнення.

Ознаки консерватизму:

• непорушність сформованого стану речей; засад державного й суспільного життя; природної ієрархії та привілеїв певних верств населення; моральних принципів, на яких ґрунтуються сім’я, релігія; права власності;

• єдині для всіх моральні норми порядку, які підтримувала релігія;

Суфражизм — рух за надання жінкам однакових з чоловіками виборчих прав, що зародився в Англії наприкінці XIX — на початку XX ст.

Ідеологія — сукупність політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, що відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного.

Консерватизм — політична ідеологія, що орієнтується на збереження й підтримання історично сформованих засад державного й суспільного життя.

• переконаність у тому, що люди від народження не є рівними;

• неможливість зробити людей рівними за допомогою закону;

• головна роль у досягненні особистої свободи й захисті соціального порядку належить приватній власності;

• прогрес непослідовний і ненадійний; основною рушійною силою розвитку є дотримання традицій;

• людський розум обмежений, тому важливо дотримуватися традицій, перевірених життям.

Визначними представниками консерватизму були: англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679); французький філософ, письменник і політик Жозеф де Местр (1753-1821); австрійський державний діяч Клемент Меттерніх (1773-1859).

Ознаки лібералізму:

• непорушність природних прав і свобод особистості, зокрема права на життя, свободу й приватну власність; їхні переваги над інтересами суспільства й держави;

• індивідуальна свобода; невтручання держави в приватне життя громадян;

• абсолютна цінність людської особистості й рівність усіх людей;

• в економічній сфері — вільний ринок, необмежена конкуренція; свобода приватної власності й підприємництва;

• правова рівність громадян;

• договірна система утворення держави (відокремлення держави від громадянського суспільства);

• поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову; вільні вибори всіх органів влади.

Визначні представники лібералізму: англійський філософ і правознавець Джеремі (Ієремія) Бентам (1748-1832); французько-швейцарський письменник і публіцист Бенжамен-Анрі Констан (1767-1830); французький філософ-просвітитель і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778); американський політик, державний діяч, учений і письменник Бенджамін Франклін (1706-1790); президент США, політик і філософ Томас Джефферсон (1743-1826).

Ознаки націоналізму:

• людство сформувалося природним шляхом у самодостатні групи — нації,

• кожна нація має право на самовизначення;

• націю об’єднують спільні мова та культура;

• нація є найвищою цінністю;

• важливою цінністю є національна держава;

• нація повинна брати участь у політичних процесах у державі;

• представники однієї нації мають бути солідарними й підтримувати одне одного;

• освіта має бути доступною для всіх націй.

Лібералізм — політична ідеологія, що обстоює принцип обмеженого втручання держави в суспільні відносини та приватне життя людей.

Націоналізм — політична ідеологія, яка ґрунтується на уявленні, що основою державності, господарського й культурного устрою є нація.

Нація — історична спільність людей, об’єднаних мовою, територією, певними ознаками культури й рисами характеру.

Визначні представники націоналізму: італійський революціонер і письменник Джузеппе Мадзіні (1805-1872); національний герой Венесуели генерал Симон Болівар (1783-1830).

Ознаки соціалізму:

• повалення революційним шляхом несправедливого суспільного ладу, заснованого на приватній власності;

• ліквідація приватної власності як основної причини соціальної нерівності;

• усуспільнення трудящими засобів виробництва;

• ліквідація експлуатації людини людиною;

• відмирання класів; побудова безкласового комуністичного суспільства;

• соціальна опора: наймані працівники, пролетаріат, радикально налаштована молодь, частина інтелігенції та інших верств населення.

Визначні представники соціалізму: французький філософ Клод-Анрі Сен-Сімон (1760-1825); британський філософ Роберт Оуен (1771-1858); німецькі філософи й політики Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895); французький економіст і політик П’єр-Жозеф Прудон (1809-1865); німецький економіст і політик Фердинанд Лассаль (1825-1864); політик, засновник французького соціалізму Луї-Огюст Блант (1805-1881).

1740-1780-і роки — початок індустріальної революції.

1. Ознайомтеся зі спогадами одного з видатних винахідників часів індустріальної революції. Кому зі згаданих у § 3 винахідників можуть належати ці слова? Яку роль відіграв його винахід у ході індустріальної революції?

«Суботній день (1765 р.) був чудовий, і я вирушив на прогулянку. Подумки я намагався вирішити проблему, якою переймався. Я проходив повз хату пастуха, і раптом у мене сяйнула думка: оскільки пара є еластичним тілом, /7 втягне у вакуум. Якщо між циліндром і вихлопним пристроєм існуватиме з’єднання, туди потрапить пара та її можна буде конденсувати, не охолоджуючи циліндр. ...У мене виникло повне бачення того, що треба зробити».

2. У чому полягає новизна класового поділу суспільства, яке змінювалося під впливом індустріальної революції? Які класи почали відігравати головну роль? Чому?

3. Охарактеризуйте основні ознаки й наслідки індустріальної революції.

4. Висловте власне судження щодо основних ідеологічних концепцій. Яка з них здасться Вам найпереконливішою?

5. Визначте основні відмінності між консерватизмом, лібералізмом, націоналізмом і соціалізмом.

Соціалізм — ідеологія, заснована на уявленні, що максимальне збільшення багатства й створення рівних можливостей для всіх людей можливі лише через державну власність і контроль держави за виробництвом і розподілом матеріальних благ.

6. Назвіть видатних представників цих основних ідеологічних концепцій.

7. Поясніть зміст історичних понять «індустріальна революція», «суфражизм», «ідеологія», «консерватизм», «лібералізм», «націоналізм», «соціалізм».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно