§ 7. Об’єднання Німеччини

1. Політична роздробленість і можливі шляхи об’єднання Німеччини

Поразка революції 1848 р. повернула об’єднання Німеччини до часів Віденського конгресу 1815 р. Проте інтереси індустріального розвитку потребували запровадження в усіх німецьких землях свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, скасування залишків цехових привілеїв тощо. Суперництво між двома найбільшими німецькими державами Австрією та Пруссією — спричинило умовний поділ німецьких земель на Велику Німеччину, яка перебувала під впливом Австрії, і Малу Німеччину під впливом Пруссії. Однак упродовж багатьох років німці плекали мрію про об’єднання Німеччини.

На той час теоретично існувало три шляхи втілення цієї мрії. Перший шлях, коли глави всіх, майже чотирьох десятків, німецьких держав відмовилися б від своєї незалежності й об’єдналися, щоб сформувати єдину націю та єдину державу. Але це навряд чи було можливо, бо жодна з цих держав не бажала взяти на себе таку ініціативу. Століттями головною державою в Центральній Європі була Австрія, і малі держави, а надто на півдні Німеччини, уважали її лідером. Австрія була переконана, що право на лідерство належить їй цілком справедливо; королівська родина - давній монарший дім Габсбургів — була готова стати провідною силою об’єднаної Німеччини.

Проте було малоймовірно, що саме Австрія стане «магнітом», який притягне до себе інші німецькі держави. По-перше, австрійські провінції населяли не тільки німці, а й українці, поляки, угорці, італійці, хорвати, чехи. Насправді в Австрійській імперії проживало значно більше підданих інших національностей, ніж німецьких підданих австрійського імператора. Недаремно імперію образно називали «клаптиковою». Отже, національний чинник робив роль Австрії як об’єднувачки всієї Німеччини вкрай проблематичною. По-друге, перешкодою до реалізації сценарію об’єднання Німеччини під зверхністю Австрії було відверте небажання північнонімецького Прусського королівства визнати австрійське лідерство.

Другий шлях, який міг привести до об’єднання Німеччини. — ліберальний. Шкільні вчителі й університетські викладачі, письменники, інтелектуали, обізнані з британською й французькою формами самоврядування, сподівалися, що законодавство, яке обслуговувало інтереси князів і верхівки в німецьких князівствах, можна замінити на демократичне, аби всі люди мали право голосу. Проте історія переконує, що вчені рідко стають ефективними політиками, до того ж багато німців не хотіло брати на себе відповідальність, очікуючи вказівок, що потрібно робити, від старої аристократії.

Третій шлях виявився тим, який, урешті-решт, успішно завершив справу. Цей шлях «залізом і кров’ю» пройшла людина, яка з майстерністю вмілого лоцмана провела німецький корабель між небезпечними рифами й дісталася остаточного пункту призначення — створення єдиної Німецької імперії. Цією людиною був Отто фон Бісмарк.

Отто фон Бісмарк (1815-1898) — прусський і німецький державний діяч, перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871-1890). У молоді роки вивчав право. У 1847— 1848 рр. — депутат парламенту Пруссії. Був противником революції 1848 р. і виступав за збройне придушення повстань. Один з організаторів прусської партії консерваторів. У вересні 1862 р. король Вільгельм І запросив О. фон Бісмарка на посаду прусського міністра-президента. Після утворення в 1867 р. Північнонімецького союзу О. фон Бісмарк став канцлером.

• Як Ви вважаєте, чому перспектива появи об’єднаної Німеччини не надихала інші німецькі держави (окрім Пруссії) і провідні країни Європи?

«На той момент, коли О. фон Бісмарк став канцлером Пруссії, Німеччини як держави не існувало й німецькі землі перебували в складі Священної Римської імперії — аморфного утворення, у якому за лідерство змагалися Пруссія та Австрія. Ідея німецької єдності була центральною темою в німецькій політичній еліті, проте жоден з правлячих домів не хотів поступитися владними повноваженнями, а сформовані центри сили в Європі, зокрема Англія, Франція та Росія, навряд чи зраділи б появі нового потужного конкурента».

Галина Івасюк, український історик (Роль особистості в становленні зовнішньої політики Німеччини // Наук. вісн. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту, 2012. — Вип. 9. — С. 103).

2. Посилення Пруссії

Подолання конкуренції Австрії та зміцнення становища Пруссії в Європі стали головним завданням О. фон Бісмарка. Найбільш швидким і успішним, на його думку, був військовий шлях. Реальне об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії стало можливим у результаті трьох послідовних воєн, ініційованих

О. фон Бісмарком: з Данією, Австрією та Францією (див. карту на с. 74).

Здобувши легку перемогу над Данією у війні 1864 р., Пруссія отримала значну частину колишнього герцогства Шлезвіг-Гольштейн.

Війна 1866 р. з Австрією та коаліцією більшості південних німецьких держав (Баварії, Саксонії, Бадена та ін.) завершилася неочікувано швидкою перемогою Пруссії та розпадом Німецького союзу. Замість нього Пруссія створила, по суті, федеративну державу — Північнонімецький союз, який визнав її верховенство. Управління Північнонімецьким союзом здійснювали прусський король як президент союзу, канцлер в особі прусського першого міністра та парламент. Згідно з мирним договором, підписаним у серпні 1866 р. в Празі, Ганновер і Франкфурт, як дві ще дрібніші держави, були приєднані до Пруссії. Австрія усувалася від участі у вирішенні німецьких питань, і відтепер Пруссія стала незаперечним лідером національного об’єднання Німеччини.

• Чи вважаєте Ви підхід О. фон Бісмарка щодо відносин з Австрією правильним з огляду на тогочасну ситуацію? Аргументуйте Вашу позицію.

«Ми мали уникнути нищівної поразки Австрії; ми не мусили викликати в неї непотрібне відчуття гіркоти або бажання помсти; ми повинні були залишити можливість знову стати друзями з нашим нинішнім супротивником... Якщо Австрія зазнає важких утрат, вона стане союзником Франції чи будь-якого іншого нашого супротивника; вона навіть принесе в жертву свої антиросійські інтереси заради помсти Пруссії».

Отто фон Бісмарк

• Висловлювання О. фон Бісмарка характеризує його як політика, який намагався передбачити подальший розвиток подій. Висловте припущення, чому, не допустивши приниження переможеної Австрії, Пруссія принизила французів, коли її війська пройшли «маршем переможців» вулицями Парижа.

Тріумфальний в’їзд німців у Париж. Гравюра. 1870-і роки

Після того як Австрія була остаточно ослаблена, поза союзом залишалися тільки великі й впливові південні німецькі держави (Вюртемберг, Баварія та ін.). Тепер О. фон Бісмарк звернув увагу на Францію, яка з тривогою спостерігала за зростанням впливу Пруссії. У 1870 р. Пруссія отримала нагоду спровокувати війну з Францією (якої бажав і Наполеон III). Конфлікт виник через вакантний іспанський престол. Франція вимагала від Пруссії відмови від іспанських планів. Прусський король зайняв примирливу позицію, однак О. фон Бісмарк за допомогою дипломатичних хитрощів і фальсифікації спровокував Наполеона III на оголошення війни Пруссії. (Детальніше події франко-прусської війни розглядатимуться в § 13). Канцлер також зробив усе, щоб ізолювати Францію на міжнародній арені: Росія, яка офіційно була союзником Франції, не стала на її сторону у франко-прусській війні, Італія також зборі гала нейтралітет.

Прусська армія була краще за французьку вишколена й озброєна. У серпні 1870 р. німецькі війська розпочали загальний наступ і розбили французів. Наприкінці жовтня 180-тисячна французька армія капітулювала у фортеці Men. Німецькі війська рушили на Париж.

Наприкінці січня 1871 р. було підписано перемир’я на важких для Франції умовах, а в травні — ще більш обтяжливий для Франції мирний договір. Крім виплати Пруссії значної контрибуції, Франція поступалася Ельзасом і північно-східною частиною Лотарингії.

3. Завершення об’єднання Німеччини

Розгромивши Францію, Пруссія фактично позбавила південні німецькі держави свободи вибору. Хотіли цього їхні монархи чи ні, але вони змушені були заявити про свою згоду ввійти до складу єдиної Німецької імперії.

18 січня 1871 р., ще до офіційного завершення війни проти Франції, у Дзеркальній залі Версальського палацу зібралися правителі німецьких земель для того, щоб офіційно заявити про створення Німецької імперії та проголосити прусського короля Вільгельма І імператором нової імперії. У ній проживало понад 40 млн осіб, а територія перевищувала півмільйона квадратних кілометрів.

У квітні була ухвалена конституція: до складу Німецької імперії ввійшли 22 монархії та декілька вільних міст. Згідно з конституцією, усі вони залишалися відносно незалежними й рівноправними, але насправді такої рівності не було.

Главою імперії був король Пруссії — найбільшої з-поміж усіх німецьких держав (60 % населення, понад половина всієї території). Йому присвоювався титул імператора; він був головнокомандувачем збройних сил імперії, призначав усіх імперських чиновників, уключаючи голову уряду імперського канцлера.

Імператор також призначав делегатів до верхньої палати парламенту й мав повноваження здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.

Конституція надавала бундестагу (парламенту) законодавчу та значною мірою виконавчу владу. Верхньою палатою парламенту імперії була союзна рада — бундесрат. Норми представництва земель у бундесраті були такими, що майже третина депутатів представляла Пруссію. Головою бундесрату був канцлер імперії — прусський міністр. Будь-яке рішення бундесрату могло бути заблоковане Пруссією, яка мала для того достатню кількість голосів депутатів.

Рейхстаг нижня палата німецького парламенту не мав вирішального значення в загальній системі органів державної влади імперії, оскільки його законодавча ініціатива була обмеженою й нижня палата не мала контролю над урядом.

Ухваленням конституції 1871 р. завершилося політичне об’єднання Німеччини. Однак для створення цілісної держави цього було недостатньо, бо не існувало єдиної фінансової системи та грошової одиниці; залишалися сильними позиції автономістів і католицької церкви; не існувало загальнодержавної власності; не були сформульовані загальнодержавні цілі на міжнародній арені. Ці й інші питання належало вирішити в майбутньому.

Вищі органи державної влади Німеччини за конституцією 1871 р.

1871 р. — завершення об'єднання Німеччини. Проголошення Німецької імперії; ухвалення конституції.

1. Назвіть можливі шляхи об’єднання Німеччини. Чому, на Вашу думку, це об’єднання відбулося за найжорсткішим сценарієм?

2. Яку роль у справі об’єднання німецьких держав в єдину імперію відіграв О. фон Бісмарк?

3. Як Ви вважаєте, чи було неминучим протистояння Австрії й Пруссії в процесі об'єднання Німеччини? Чому зрештою перемогла Пруссія?

4. Назвіть і стисло охарактеризуйте основні етапи завершення об’єднання Німеччини. Які події після революції 1848-1849 рр. були знаковими на цьому шляху?

5. Складіть «портрет» Німецької імперії за конституцією 1871 р.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно