«Весна народів»

Vitalyyyy
21-03-2022, 19:58
442

9 Клас , Всесвітня історія 9 клас Осмоловський, Ладиченко

§ 7-8. «Весна народів»

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Складіть логічні пари: республіка, Австрія, конфедерація, Велика Британія, імперія, Франція, конституційна монархія, Німецький союз.

У 1848-1849 рр. у країнах Західної і Центральної Європи спалахнули нові буржуазні революції. Вони охопили Францію, Німеччину, багатонаціональну Австрійську імперію та італійські держави. Ніколи ще Європа не бачила такого розмаху народних виступів, подібного піднесення національно-визвольної боротьби поневолених народів. Хоча в різних країнах гострота боротьби та перебіг подій були не однаковими, для сучасників було цілком очевидно, що революція набула загальноєвропейського масштабу.

У цей час в Європі ще панували феодально-абсолютистські порядки, а соціальне гноблення тісно перепліталося з національним. Під час революції злилися воєдино боротьба різних верств проти абсолютизму за демократизацію суспільного ладу, виступи робітників і повстання селян, національно-визвольна боротьба народів і могутній об’єднавчий рух у Німеччині та Італії.

Початок революційного вибуху прискорили неврожайні роки і голод 1845-1847 рр., економічна криза, що охопила в цей час відразу декілька країн.

1. Революція 1848 р. у Франції. Друга республіка. Внутрішня і зовнішня політика Липневої монархії в 30-ті-40-ві роки XIX ст. поступово привела до того, що в опозиції до режиму опинилися найрізноманітніші верстви населення - робітники, селяни, частина інтелігенції, промислова і торговельна буржуазія. Король втрачав авторитет, і навіть частина прибічників монархії наполягала на необхідності проведення реформ. Високий майновий ценз дозволяв голосувати лише кільком відсоткам населення. У той же час уряд відхиляв усі вимоги промислової буржуазії щодо розширення виборчого права. «Збагачуйтеся, панове. І ви станете виборцями» - так відповідав тодішній прем’єр-міністр Гізо на вимоги зниження майнового цензу.

ПОМІРКУЙТЕ!

Висловіть своє ставлення до відповіді Гізо на вимогу промисловців.

Політична криза загострилася внаслідок економічних лих, які спіткали країну. У 1847 р. почалося скорочення виробництва, державу охопила хвиля банкрутств. Зросло безробіття, значно подорожчали продукти харчування. Це ще більше погіршило невдоволення режимом та становище населення. Опозиція помітно зміцніла і в середовищі буржуазії. Зріс вплив республіканців.

22 лютого 1848 р. десятки тисяч мешканців Парижа вийшли на вулиці й площі столиці. Серед демонстрантів переважали робітники та студенти. Обстріл солдатами беззбройних демонстрантів підняв на ноги весь трудовий люд міста. У Парижі спалахнуло збройне повстання, і 24 лютого монархія перестала існувати. Влада перейшла до Тимчасового уряду, сформованого з республіканців, демократів і соціалістів.

Картина Е. Делакруа «Свобода, яка веде людей на барикади», що стала символом французьких революцій. Зображення людини в циліндрі є автопортретом самого художника. Також зображені фрігійський ковпак - символ революції 1789 р. і дитина-герой

25 лютого Францію було вдруге проголошено республікою. Скасовувалися дворянські титули, було видано декрети про свободу політичних зборів і друку, про запровадження загального виборчого права.

З перших же днів революції робітники висунули вимогу законодавчого визнання права на працю. 25 лютого Тимчасовий уряд прийняв декрет, який гарантував забезпечення всіх громадян роботою. Спеціальна комісія в Люксембурзькому палаці мала виробити положення для поліпшення становища робітників, забезпечити роботою безробітних, вирішити трудові суперечки між підприємцями і робітниками.

Для працевлаштування безробітних було створено державні Національні майстерні, куди вступали розорені підприємці й ремісники. Робота полягала в пересаджуванні дерев на паризьких бульварах, укладанні бруківки на вулицях і оплачувалася лише по 2 франки на день. Але й це дозволяло вижити десяткам тисяч безробітних і членам їхніх сімей.

Створенням Національних майстерень уряд намагався послабити напруженість у столиці й забезпечити підтримку республіки з боку робітників. Із цією ж метою було видано декрети про скорочення на 1 годину робочого дня, зниження цін на хліб, повернення з ломбардів біднякам недорогих речей тощо. Опорою нової влади мала стати набрана з молоді «мобільна гвардія» - 24 батальйони по 1 тис. чол. кожний.

Утримання за державний кошт Національних майстерень ускладнило і без того важке фінансове становище країни. Тому Тимчасовий уряд збільшив прямі податки на 45 %. Селяни найбільше постраждали від цього підвищення. Податок не тільки позбавив їх сподівань на поліпшення свого становища, але й підірвав довіру до республіканського ладу.

У квітні 1848 р. у країні відбулися вибори до Установчих зборів. Більшість місць отримали республіканці. Збори підтвердили непорушність республіканського ладу у Франції, але відмовилися продовжити подальші соціальні реформи. У червні новий уряд видав розпорядження про розпуск Національних майстерень, що знову позбавило роботи і засобів до існування паризьких робітників.

Указ про розпуск майстерень викликав стихійне робітниче повстання в місті, жорстоко придушене урядовими військами на чолі з генералом Луї Кавеньяком. Опір робітників тривав чотири дні, але сили були надто нерівні. У місті почалися розправи. Декілька тисяч чоловік розстріляли без суду й слідства, а частину заслали на каторжні роботи до заморських колоній. Після придушення повстання Установчі збори на вимогу підприємців скасували декрет про скорочення робочого дня.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому уряд у перший період після революції загравав з робітниками Парижа, створивши Національні майстерні, а невдовзі розправився з ними?

4 листопада 1848 р. Установчі збори прийняли Конституцію Другої республіки. Конституція не гарантувала право на працю, але визнавала основні громадянські права і свободи. Після придушення робітничого повстання французька буржуазія потребувала сильної влади, здатної протистояти революційному рухові. Із цією метою було запроваджено посаду президента, наділеного широкими повноваженнями. Законодавча влада надавалася парламентові - Законодавчим зборам.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Конституція Франції. 4 листопада 1848 р.

...Національні збори оголошують:

Франція стає республікою.

Французька республіка є демократичною і неподільною. Свобода, рівність і братерство - її принципи. Сім’я, праця, власність, громадський порядок - її основи.

Про виконавчу владу:

Французький народ вручає виконавчу владу одному громадянину, якому надається титул Президента республіки.

Президент республіки обирається на чотири роки і переобирається лише через проміжок періоду, рівний чотирьом рокам. Може подавати через міністрів законопроекти до Національних зборів. Він стежить і забезпечує виконання законів, публікує закони від імені французького народу.

Президент республіки призначає і зміщує міністрів. Беручи до уваги думку міністрів, призначає і зміщує дипломатичних агентів, головнокомандуючого флотом і армією, префектів, вищих начальників Національної гвардії департаменту Сени, правителів Алжиру і колоній, головних прокурорів та інших посадових осіб вищого порядку.

ПОМІРКУЙТЕ!

1. Схарактеризуйте повноваження президента.

2. Як ви вважаєте, чи розповсюджувався принцип свободи і рівності на жінок?

Луї Бонапарт - президент Другої республіки і останній імператор французів

Що ви могли б сказати за зовнішністю про цю людину?

У грудні 1848 р. всупереч сподіванням республіканців президентом Франції було обрано Луї-Наполеона Бонапарта, небожа імператора Наполеона І. На виборах він отримав 80 % голосів, заручившись підтримкою не тільки буржуазії, але й частини робітників, які голосували за нього, аби не пройшла кандидатура генерала Кавеньяка. За Бонапарта проголосували й селяни, які вірили, що небіж великого імператора буде так само, як і дядько, захищати інтереси дрібних землевласників.

Ставши президентом, Луї Бонапарт зробив політичний режим жорсткішим. Республіканців було прибрано з державного апарату, а більшість місць в обраних у травні 1849 р. Законодавчих зборах дістали монархісти, об’єднані в «Партію порядку». Через рік Законодавчі збори прийняли новий виборчий закон, що відновлював майновий ценз для виборців. Близько 3 млн чол. - третину громадян країни - було позбавлено виборчих прав.

2. Бонапартистський переворот 1851 р. Встановлення Другої імперії. У правлячих колах Франції зростало розчарування в парламентській системі, посилювалося прагнення до твердої влади, яка б убезпечила буржуазію від нових революційних потрясінь. Маючи підтримку поліції й армії, 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчі збори було розпущено, а супротивників президента заарештовано. Опір республіканців у Парижі й інших містах придушено військами. Водночас, аби заспокоїти громадськість, президент поновив загальне виборче право.

Державний переворот дозволив Луї Бонапарту цілком захопити владу в країні. 2 грудня 1852 р. президент проголосив себе імператором Наполеоном III. За відновлення імперії проголосувало 8 з 9 млн французів.

ПОМІРКУЙТЕ!

Висловіть свої припущення, чому більшість французьких виборців проголосувала за відновлення імперії.

У країні було встановлено режим особистої влади імператора. Парламентські установи збереглися, але їхня роль була формальною. Преса перебувала під контролем цензури, газети закривалися за найменше порушення. Навіть помірковані республіканці були змушені емігрувати з Франції. Для захисту інтересів великих власників Наполеон III посилював чиновництво, армію, поліцію. Зріс також вплив католицької церкви.

Прийшовши до влади, Наполеон III проголосив, що Друга імперія буде мирною державою, але насправді всі 18 років перебування при владі він провадив загарбницьку зовнішню політику. За роки його правління Франція брала участь у Кримській війні з Росією, у війні проти Австрії в союзі із Сардинським королівством, вела колоніальні війни в Мексиці, Китаї і В’єтнамі.

3. Революція в Німеччині. Розвиток Німеччини в 30-40-х роках XIX ст. показав, що без усунення залишків феодалізму та ліквідації політичної роздробленості країни подальший прогрес неможливий. Ліберальна буржуазія вимагала скликання загальнонімецького парламенту і знищення юнкерських привілеїв. Радикальне крило опозиції закликало до знищення станових відмінностей, проголошення республіки і поліпшення матеріального становища незаможних верств населення. Звістка про те, що у Франції проголошена республіка, тільки прискорила неминучий революційний вибух.

У сусідньому з Францією Бадені демонстрації розпочалися вже 27 лютого. Герцог Леопольд був змушений вдатися до поміркованих реформ і ввести до уряду ліберальних міністрів. Досить схоже розвивалися події в березні 1848 р. і в інших невеликих державах Західної і Південно-Західної Німеччини. Усюди налякані монархи змушені були йти на поступки і надавати владу діячам опозиції. Незабаром народні хвилювання охопили й Пруссію. У столиці держави - Берліні не припинялися демонстрації, що перетворилися 13 березня в криваві зіткнення з військами й поліцією. Прусський король Фрідріх-Вільгельм IV дав обіцянку прийняти конституцію, оголосив про скасування цензури і скликання парламенту. Але зіткнення демонстрантів з військами продовжувалися і невдовзі переросли в барикадні бої по всьому Берліну.

Король був змушений вивести війська із столиці і сформувати уряд на чолі з відомими діячами ліберальної опозиції Кампгаузеном і Ганземаном. Берлінські бюргери створили цивільну гвардію і перебрали на себе охорону порядку в місті. 22 травня в Берліні скликали Установчі збори Пруссії, що повинні були прийняти конституцію держави.

Березневі заворушення 1848 року. Картина А. фон Менцеля

Який час - до чи вже після революції - зобразив на картині художник? Чому ви так думаєте? Свою точку зору аргументуйте.

У травні 1848 р. у Франкфурті-на-Майні розпочав роботу загально- німецький парламент, обраний на підставі загального виборчого права без дозволу німецьких монархів. Більшість його депутатів становила ліберальна буржуазія та інтелігенція. На багатьох засіданнях парламенту обговорювався проект єдиної для всіх німецьких держав конституції, дискутувалося питання про майбутнє Німеччини. Але Франкфуртський парламент не став загальнонімецькою центральною владою. Обраний ним уряд не мав ні засобів, ні повноважень проводити якусь політику. Реальна влада залишалася в руках окремих німецьких монархів, що аж ніяк не збиралися відмовлятися від своїх суверенних прав.

ПОМІРКУЙТЕ!

За яких умов Франкфуртський парламент міг об’єднати німецькі держави в єдину країну на засадах демократії?

Стихійні й розрізнені виступи могли налякати правлячі верстви, але не забезпечити перемогу. Крім того, загроза зростаючого робітничого руху дедалі більше схиляла буржуазію до компромісу з дворянством. У Пруссії після придушення спроби повстання берлінських робітників у червні 1848 р. король відправив у відставку лібералів, а в грудні розпустив Установчі збори. Проте, щоб заспокоїти невдоволену опозицію, король «дарував» підданим вигідну для монархії конституцію (1848). Вона зберігала обіцяні в березні свободи, але надавала королю право скасовувати будь-який закон, прийнятий ландтагом (парламентом).

У 1849 р. у Пруссії було прийнято новий виборчий закон, що поділив виборців на три класи за розмірами сплачуваних ними податків. Кожний клас обирав рівне число виборщиків, які, у свою чергу, обирали депутатів до нижньої палати парламенту. Через рік, 31 січня 1850 р., цей закон увійшов до нової «дарованої» королем конституції (замінила конституцію 1848 р.).

Тим часом у березні 1849 р. діючий на громадських засадах Франкфуртський парламент ухвалив імперську конституцію. Вона передбачала встановлення в Німеччині спадкової імператорської влади і створення двопалатного парламенту. Особливе місце в документі посідали «Основні права німецького народу», які встановлювали рівність усіх перед законом, дворянство позбавлялося привілеїв і титулів. Скасовувалися також усі «відносини кріпосництва», хоча від поземельних повинностей селяни мали відкуповуватися самостійно.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

Конституція Пруссії. 31 січня 1850 р.

Про права Пруссіє:

Усі прусси рівні перед законом. Станові переваги знищуються. Громадські посади доступні всім, здатним посісти їх, за умов, зазначених у законі. Гарантується особиста свобода. Закон встановлює умови і форми, за яких допускається обмеження її, затримання особи.

Власність недоторканна.

Кожен з пруссів має право вільно висловлюватись, писати, друкувати і зображувати. Цензура не може бути введена: кожне інше обмеження свободи преси можливе тільки в законодавчому порядку.

Про короля:

Особа короля є недоторканною. Виконавча влада належить тільки королю, він призначає і відкликає міністрів, оприлюднює закони і видає розпорядження, необхідні для їх виконання. Король має право оголошувати війну, укладати мир і підписувати договори з іноземними урядами.

Про палати:

Законодавча влада здійснюється спільно королем і обома палатами. Згода короля і обох палат необхідна для кожного закону. Право законодавчої ініціативи належить королю і кожній з двох палат.

ПОМІРКУЙТЕ!

1. Які статті були внесені до конституції під впливом революційних подій 1848— 1849 рр., а які були вигідні королю?

2. Порівняйте конституції Франції та Пруссії. Яка з них, на ваш погляд, краще захищає права простих людей?

Франкфуртський парламент запропонував імператорську корону прусському королю. Але той рішуче відмовився прийняти її з рук власних підданих. У свою чергу, монархи німецьких держав заявили, що відмовляються визнати владу створюваних на основі конституції центральних органів.

Республіканці і демократи зробили спробу захистити конституцію. Проте повстання, підняті на її захист у Саксонії, Рейнській області, Бадені і Пфальці, були придушені за допомогою прусської армії.

Революція в Німеччині зазнала поразки і не виконала свого основного завдання - національного об’єднання країни. Проте багато пережитків феодалізму знищили, а в Пруссії та інших німецьких державах діяли конституції, що забезпечували населенню основні громадянські права і свободи.

4. Особливості революції в Італії. Римська республіка. До середини XIX ст. значна частина Італії (Ломбардія, Венеціанська область) перебувала під австрійським пануванням. У Пармі, Модені й Тоскані правили родичі австрійських Габсбургів. У Римській області зберігалася світська влада папи, який виступав супротивником національного об’єднання країни і буржуазних перетворень. Неаполітанське королівство (Королівство Обох Сицилій) перебувало під владою династії Бурбонів і було однією з найвідсталіших областей Італії, де ще цілком панували феодальні відносини. Головним завданням країни залишалося здобуття незалежності і політичне об’єднання держави та знищення абсолютизму й феодальних порядків.

Криза, що наростала в італійських державах, переросла в 1848 р. у бурхливі революційні потрясіння. Виступи селян і міської бідноти поєдналися з рухом ліберально-демократичних сил за громадянські права і скликання парламентських установ. Мимоволі до боротьби за національне звільнення країни приєдналися й монархи італійських держав.

Покажіть на карті центри революційних і національно-визвольних виступів у першій половині XIX ст.

Революція розпочалася з народного повстання на Сицилії у січні 1848 р. та поширилася на південну частину Італії. Неаполітанський король Фердінанд II був змушений «дарувати» країні конституцію, відповідно до якої засновувався двопалатний парламент і визнавалася обмежена автономія Сицилії.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому революційні події в Італії розпочалися саме в Сицилії?

Зміни в Неаполітанському королівстві сколихнули ліберальні і демократичні сили Північної та Центральної Італії. Усюди проходили демонстрації, лунали заклики до боротьби за незалежність, вимоги конституцій і громадянських свобод. У результаті в лютому-березні 1848 р. конституції було «даровано» П’ємонту, Тоскані та Папській області.

Звістка про революцію у Відні викликала могутні антиавстрійські виступи у Венеціанській області й Ломбардії. У Венеції було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд. Скинув австрійське ярмо й Мілан. Імператорські війська було вигнано з Парми й Модени.

Успіхи антиавстрійського руху сколихнули всю країну. На батьківщину з еміграції повернувся полум’яний борець за незалежність Італії Джузеппе Гарібальді. Уродженець Ніцци, моряк за фахом, він з молодих років залучився до революційної діяльності. Після невдалої спроби республіканського повстання в Генуї Гарібальді змушений був залишити країну і понад десять років боровся за незалежність і свободу в Південній Америці. Він виявив себе талановитим полководцем, людиною величезної мужності і згодом відіграв значну роль в об’єднанні Італії.

На хвилі патріотичного піднесення король П’ємонту Карл Альберт оголосив Австрії війну під гаслом національного об’єднання країни. До нього приєдналися військові сили Папської області, Тоскани, Неаполітанського королівства. Помітну роль у війні відіграли численні загони добровольців, у тому числі «червоносорочечники» Гарібальді. Однак першу війну за незалежність Італії спіткала невдача. Скориставшись нерішучістю італійської коаліції, австрійці завдали П’ємонту серйозної поразки, змусивши Карла Альберта підписати принизливе перемир’я.

Поразка у війні з Австрією викликала в країні нове піднесення революційного руху. Особливо активно розвивалися події в Римі, де на початку 1849 р. спалахнуло народне повстання. Папа Пій IX утік з міста і знайшов притулок у Неаполітанському королівстві. Під впливом демократів у Римі відбулися вибори до Установчих зборів. На першому ж їх засіданні депутати прийняли закон про позбавлення папи римського світської влади і проголосували за утворення Римської республіки. Почали проводитися демократичні реформи: націоналізовано майно католицьких монастирів, відокремлено школу від церкви, запроваджено прогресивний прибутковий податок тощо.

Джузеппе Гарібальді

У березні 1849 р. п’ємонтські війська поновили воєнні дії проти Австрії, але вдруге зазнали поразки. Результати війни стали трагедією для багатьох областей Італії. Австрійські власті знову окупували Тоскану та інші дрібні італійські держави. У травні Королівство Обох Сицилій (Неаполітанське) було підпорядковане владі іспанських Бурбонів, а в липні 1849 р. об’єднаними збройними силами Австрії, Франції, Іспанії та Неаполя було розгромлено Римську республіку.

Найдовше трималися республіканці у Венеції. Лише в серпні 1849 р. жителі міста, що залишилися живими, склали зброю. Австрійська імперія повернула собі Ломбардію, Венеціанську область, відновила свій вплив у Тоскані та на півночі Папської області.

Революція в Італії зазнала поразки, так і не розв’язавши завдань, що стояли перед нею. Через роздробленість країни виступи в різних частинах Італії відбувалися не одночасно, що полегшило реакції придушення осередків революційної боротьби. Однак події 1848-1849 рр. істотно розхитали феодальні підвалини й абсолютистські режими, стали поштовхом до наступного розвитку національно-визвольного й об’єднавчого руху.

ПОМІРКУЙТЕ!

Порівняйте причини, хід і результати революцій у Німеччині та Італії. Що в них було спільного, а що - відмінного?

5. Революція в Австрійській імперії. Боротьба за незалежність угорського народу. Австрійська імперія, монархія Габсбургів була багатонаціональною державою. Тому основним завданням революції, що назрівала в країні, поряд із знищенням залишків феодалізму, було повалення монархії й утворення на руїнах імперії незалежних національних держав.

Поштовхом до революції в Австрії стали звістки про повалення Липневої монархії у Франції. На початку березня 1848 р. ліберальна буржуазія відкрито зажадала скликання загальноавстрійського парламенту, відставки ненависного канцлера Меттерніха, скасування цензури і проведення реформ. Революція в Австрії розпочалася з демонстрацій і стихійних мітингів віденської бідноти, студентів і бюргерів. Тисячі городян вимагали негайної відставки уряду і запровадження конституції. На вулицях столиці почалися зіткнення демонстрантів з військами, до вечора в місті побудували барикади. Наляканий імператор був змушений відправити у відставку Меттерніха та пообіцяти дарувати підданим конституцію і скликати парламент. До складу реорганізованого уряду ввійшли австрійські ліберали.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому першою вимогою повсталих у більшості країн було прийняття конституції? Що конституція давала народу?

Ліберальна буржуазія, вважаючи, що мету революції вже досягнуто, стала закликати до припинення боротьби і збереження «законності й порядку». Але міські низи продовжували виступи, вимагаючи забезпечення права на працю, збільшення заробітної плати і встановлення 10-годинного робочого дня. У країні ширився селянський рух за скасування викупних платежів поміщикам.

До травня 1848 р. уряд підготував проект конституції, за яким передбачалося створення в Австрії двопалатного парламенту. Однак виборче право обмежувалося високим майновим цензом, а імператор міг накладати вето на всі ухвали рейхстагу (парламенту).

Австрійський рейхстаг розпочав роботу в липні 1848 р. Хоча в його складі було досить багато слов’янських депутатів, у тому числі таких, що представляли інтереси селянства, засіданнями керували австрійські ліберали. Ця обставина позначилася на прийнятих парламентом рішеннях. Рейхстаг прийняв закон про скасування кріпосницьких відносин, але безоплатно скасовувалася лише незначна частина повинностей. Оброк і панщина підлягали викупу.

Революція в Австрії супроводжувалася потужним піднесенням національно-визвольної боротьби народів імперії. Так, у Чехії ще в березні 1848 р. розгорнувся масовий рух проти австрійського гніту. У Празі було створено Національний комітет, що фактично став чеським урядом. Важливою подією в громадському житті країни став скликаний у Празі З’їзд представників слов’янських народів імперії, у роботі якого взяли участь 340 делегатів. У травні 1848 р. Прагу заполонили австрійські війська. Напад солдатів на мирну демонстрацію городян став причиною повстання, жорстоко придушеного австрійцями 17 червня.

У жовтні 1848 р. така ж доля спіткала і спробу революції у Відні. Повсталу столицю оточили урядові війська, і 1 листопада після запеклого штурму місто було захоплено.

Після розправи над повсталими імператор Фердінанд І зрікся престолу на користь 18-річного небожа Франца-Йосифа. Новий імператор не був зв’язаний обіцянками свого попередника і розпочав правління з розпуску парламенту і придушення революції в Угорщині. У березні 1849 р. Франц-Йосиф «дарував» Австрії нову конституцію, але через два роки її також було скасовано.

Особливо яскраво прагнення до національної незалежності і свободи виявилося в Угорщині. Ще в березні 1849 р. на заклик групи радикальної молоді на чолі з талановитим поетом Шандором Петефі в Пешті почалися демонстрації робітників, ремісників і студентів. 17 березня було сформовано перший відповідальний перед парламентом уряд Угорщини. Його очолив один з лідерів ліберальної опозиції граф Батіані, а пост міністра фінансів зайняв визначний діяч угорського визвольного руху Лайош Кошут.

Франц-Йосиф

Шандор Петефі. Картина Ш. Орлайн-Петрича

Навесні 1848 р. угорський сейм (парламент) прийняв ряд законів, спрямованих на буржуазне перетворення країни: про фінансову і військову самостійність королівства, про скасування податкових привілеїв дворянства, про знищення кріпосництва і панщини за викуп. Однак запроваджений за новим виборчим законом високий майновий ценз позбавляв права голосу робітників, більшість селян і дрібних ремісників. Не дістали рівних прав також слов’яни і румуни, які проживали на території Угорщини. Відстоюючи свою незалежність, угорські революціонери відмовляли в ній іншим народам. Цим згодом скористалася австрійська влада, намагаючись придушити революцію в Угорщині руками хорватів, словаків і румунів.

ПОМІРКУЙТЕ!

Висловіть припущення, чому угорські революціонери відмовляли іншим народам у рівноправ’ї.

Контрреволюційний виступ проти Угорщини розпочався у вересні 1848 р. з вторгнення на її територію військ хорватського бана (губернатора) Єлачича. Організацію опору взяв на себе Комітет оборони на чолі з Кошутом. Створена за короткий термін угорська армія зупинила просування хорватів, а потім відкинула їх до кордонів Австрії. Навесні 1849 р. угорці завдали кілька нищівних ударів імператорським військам, а 14 квітня відбулося проголошення незалежної Угорської республіки.

Пам’ятник Лайошу Кошуту

Чому, на вашу думку, скульптор вирішив зобразити свого героя саме так? Аргументуйте.

Становище австрійської імперії ставало катастрофічним. Франц- Йосиф був змушений звернутися по допомогу до Миколи І. З Росії в Угорщину через Галичину рушила велика армія під командуванням фельдмаршала І. Паскевича.

Оточені з усіх боків, угорці продовжували мужньо боротися, але сили були нерівні. У серпні 1849 р. угорська армія капітулювала поблизу містечка Вілагош. Командувачі повстанців були страчені австрійською владою, багато учасників революції зазнали репресій. По містах і селах Угорщини довгий час лютували каральні загони.

Революція в Австрійській імперії закінчилася поразкою. Проте вона сприяла ліквідації кріпосництва, формуванню парламентських структур, обмеженню всевладдя абсолютизму. Одним з наслідків революції було перетворення Австрійської імперії в 1867 р. на двоєдину державу - Австро-Угорську монархію, у якій угорці здобули рівні з австрійцями права.

Перевірте себе

1. Проаналізуйте причини революції та проголошення Другої республіки у Франції.

2. Схарактеризуйте режим Другої імперії у Франції.

3. Чому, на ваш погляд, Росію після революцій 1848-1849 рр. називали «жандармом Європи»?

4. Яке головне питання під час революцій стояло на порядку денному в Німеччині та Італії, а яке - в Австрійській імперії?

Виконайте завдання

1. На карті розгляньте перебіг революційних подій у Європі. На контурній карті позначте основні центри революційної боротьби у Франції, німецьких та італійських державах, Австрійській імперії.

2. У зошитах заповніть таблицю «Революційні події 1848 р. у Франції».