§30. Розвиток культури наприкінці XVIII — на початку XX ст.

Французький історик Фернан Бродель зазначав: «Це було смутне, сповнене драматичних подій і геніальне століття... Драматичне, якщо пам'ятати про низку повстань і війн, що сколихнули його; геніальне, якщо мати на увазі науково-технічний прогрес, який ознаменував це століття». Наскільки справедливою є оцінка вченого?

Протягом століття майже в усіх галузях культури відбувся небувалий в історії якісний стрибок. Досягнення культури широко впроваджувалися в усьому світі. Людство зробило широкий крок із пізнього Середньовіччя в сучасний світ.

Варто пригадати! 1. Визначте причини виникнення середньовічних університетів у Європі. 2. Чому в культурі Середніх віків виділяють літературу рицарську, міську, церковну? 3. Із якими новими явищами Нової історії пов'язане виникнення класицизму в живописі? 4. На яку аудиторію слухачів були розраховані музичні твори в Середні віки та ранній Новий час?

1. Революційні відкриття в науці.

Ми вже знаємо, що історія «довгого» XIX століття докорінно змінила картину Нового часу. Які ж зміни відбулися в науці, техніці, інтелектуальному житті людей? Із найважливішими науковими відкриттями XIX ст. ви познайомитеся на уроках фізики, математики, хімії, біології тощо. Ми назвемо лише ті досягнення, які відкрили нові наукові напрямки та рішуче вплинули на життя суспільства.

Із початком XIX ст. люди наполегливо проникали в природу електромагнітних явищ. Італієць А. Вольта створив перше штучне джерело електрики. Француз А.-М. Ампер і німець Г. С. Ом відкрили закони руху електричного струму. Англійці М. Фарадей і Д. К. Максвелл створили теорію електромагнітного поля. Таким чином, до 70-х рр. XIX ст. людство відкрило й почало використовувати невідому колись енергію електромагнітного поля.

У XIX ст. електрика стала одним із найважливіших видів енергії.

У XIX ст. провідні держави Європи неодноразово споряджали свої кораблі в навколосвітні плавання з метою подальшого вивчення Світового океану. В історії науки особливу роль відіграла експедиція англійського корабля «Бігль» (1831—1836 рр.), на борту якого перебував молодий натураліст Ч. Дарвін (мал. 1). За п’ять років подорожі він зібрав унікальну колекцію знахідок і склав багатотомний щоденник спостережень. Підсумком його роботи стала революційна праця «Походження видів шляхом природного відбору» (1859 р.). У ній Ч. Дарвін стверджував, що всі види живих організмів мають спільних предків і розвиваються в результаті природного відбору в постійно мінливих умовах навколишнього світу. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна очевидно суперечила біблійному трактуванню зародження та розвитку життя.

Визначні відкриття другої половини XIX ст. сприяли науковому сприйняттю світу у свідомості освіченої частини суспільства. Наприклад, у 1869 р. російський вчений, інженер і натураліст Д. Менделєєв відкрив і сформулював періодичний закон хімічних елементів, що є основою сучасного природознавства (мал. 2). У 1897 р. французькі фізики А. Беккерель, П. Кюрі та М. Склодовська-Кюрі відкрили й вивчили явище радіоактивності. З’ясувалося, що деякі хімічні елементи здатні довільно випромінювати енергію, що порушувало колишні уявлення про зародження й передачу енергії.

В умовах Нового часу та промислового перевороту повсюдно значно збільшилася кількість учнів усіх ступенів освіти: у початкових школах, середніх і вищих навчальних закладах. До кінця століття в усіх провідних країнах Заходу законом була введена обов’язкова початкова освіта.

Мал. 1. Чарльз Дарвін (1809—1882), англійський натураліст і мандрівник, автор еволюційної теорії розвитку органічного світу та людини.

Мал. 2. Дмитро Менделєєв (1834—1907), російський хімік, винахідник. Був останньою 17-ю дитиною в родині директора Тобольської гімназії. Наукову кар'єру починав учителем у школах Сімферополя й Одеси. Винахідник нафтопроводу. Його ім'ям названо хімічний елемент №101 (менделевій).

Розвиток науки й техніки сприяв зростанню кількості вчених. Суспільство мало потребу у високоосвічених людях, здатних до наукової праці. Помітно розширився склад «вченого світу»: серед дослідників з’явилися жінки, іновірці, вихідці з колоній.

Протягом XIX ст. відбулися революційні зміни в уявленнях і знаннях людей про навколишній світ і людину. Наслідки наукових відкриттів проникли до всіх сфер людського життя й суспільства, маючи на них безпосередній вплив.

2. Технічні досягнення.

Демократичні перетворення в передових країнах сприяли зближенню науки й техніки. Шлях від експерименту в науковій лабораторії до фабричного цеху був недовгим. Наукові відкриття в XIX ст. досить швидко знаходили застосування в промисловості, транспорті, зв’язку й побуті.

Особливо помітним прогрес був у галузі зв’язку. Наприклад, відкриття електромагнітного поля зумовило створення електричного телеграфу. У 1866 р. перший трансатлантичний телеграфний кабель з’єднав Європу й Північну Америку. У 1876 р. американець А. Белл отримав патент на телефон — апарат голосового зв’язку. Уже через 20 років була побудована перша автоматична телефонна станція. Наприкінці століття завдяки винаходам російського інженера О. Попова, італійця Г. Марконі та американця сербського походження Н. Тесли з’явилося радіо — апарат бездротового електричного зв’язку. Так, шлях від кінної пошти й гінців до радіо людство здолало менше ніж за 60 років.

Підкорення енергії пари та електроенергії поставило людство на шлях революційних змін у використанні транспортних засобів.

Технічні винаходи й удосконалення сприяли вирішенню гострих проблем великих міст. Замість кінних екіпажів у містах Європи й Америки почали широко використовувати електричний трамвай. У великих містах із населенням понад 1 млн осіб з’являлися метрополітени. Благоустрій міст і комфорт осель докорінно змінило електричне освітлення.

Технічні відкриття стали поштовхом до розвитку старих і появи нових галузей промисловості. Будівництво залізниць вимагало збільшення видобутку вугілля, виробництва сталі й чавуну в багато разів. Виробництво машин і механізмів привело до виникнення нових галузей промисловості: електроенергетики, машинобудування, автомобілебудування тощо. Промислові підприємства стали великими споживачами електроенергії.

На початку XX ст. у провідних країнах Європи та Америки відбулася технічна революція, яка суттєво вплинула на економіку й суспільство.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Нові транспортні засоби XIX ст.

3. Романтизм і реалізм у європейській літературі.

Фахівці, що вивчають історію світової культури, визнають, що в XIX ст. спостерігалося небачене піднесення в розвитку літератури. Якими ж були її основні напрямки?

Серця людей першої половини XIX ст. завоювали романтичні художні твори. Романтизм у літературі став закономірним наслідком епохи Просвітництва. Читачів приваблювали мужні герої, які протистояли натовпу та проявляли виняткові якості в складних обставинах. Серед відомих поетів-романтиків початку XIX ст. виділяється англійський письменник Дж. Г. Байрон (1788—1824). Виходець зі збіднілої аристократичної родини, він зробив блискучу поетичну кар’єру й здобув загальне визнання. Вірний романтичним ідеалам, лорд Байрон узяв участь у боротьбі грецького народу за незалежність. Однак у Греції він важко захворів і невдовзі помер.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Граф гори Христової

«Граф гори Христової», або «Граф Голгофи» — саме так можна перекласти назву роману А. Дюма «Граф Монте-Крісто». Головний герой твору Едмон Дантес за брехливим доносом був засуджений на довічне ув'язнення. Йому вдалося розробити неймовірний план і втекти з казематів замку Іф. «Воскреснувши» з мертвих, він вершить шляхетний і безжальний суд над підступними ворогами та нагороджує вірних друзів.

Яскраві образи романтичних героїв створювали у своїх творах німецькі й російські письменники, поети, драматурги — Й. В. Гете (1749—1832), Г. Гейне (1797—1856), М. Лєрмонтов (1814—1841), М. Гоголь (1809—1852). Улюбленими персонажами читачів усього світу стали відважний рицар Айвенго із творів англійського письменника В. Скотта (1771—1832), шляхетний каторжник Жан Вальжан із роману «Знедолені» французького письменника В. Гюго (1802—1885), Індіана й Консуело — героїні романів французької письменниці Ж. Санд (1804—1876).

Одночасно з романтичною літературою виник і закріпився новий напрямок у літературі й живописі — реалізм. Поети, письменники й художники прагнули максимально правдиво показати й осмислити гострі проблеми навколишнього світу. У російській літературі основоположником реалізму вважають поета, письменника й драматурга О. Пушкіна (1799—1837). Іноді російську літературу XIX ст. називають дворянською. Проте письменники Ф. Достоєвський (1821—1881), І. Тургенев (1818—1883), Л. Толстой (1828—1910) у своїх творах, що були визнані шедеврами світової літератури, порушували найскладніші проблеми російської пореформеної доби.

Французький письменник О. Бальзак (1799—1850) створив багатотомний цикл творів «Людська комедія», що містив у собі понад 100 оповідань, повістей, романів та есе (деякі з них не були завершені). О. Бальзак називав себе секретарем, який сумлінно описував вади й чесноти французького суспільства.

Головний принцип реалізму — типові герої в типових обставинах.

4. Образотворче мистецтво.

У першій половині XIX ет. серед художників і глядачів помітно зменшився інтерес до класицизму, що був обмежений вибором сюжетів картин, а також правилами виконання живописних робіт. Твори класицизму розраховані на добре підготовленого, «елітного» шанувальника, що суперечило буржуазно-демократичним настроям у суспільстві. Проте чимало майстрів класицизму зберегли вірність цьому напрямку в живописі, піднявши його до рівня академізму. Інші художники поступово відійшли від класицизму до романтизму.

Багато представників романтичного стилю в живописі з Німеччини та Англії присвятили свою творчість жанрам пейзажу й портрета (Ф. О. Рунге, К. Д. Фрідріх, Дж. Констебл, Дж. М. Тернер). У Росії серед художників-романтиків особливу популярність мали полотна мариніста І. Айвазовського (1817—1900), за життя якого понад 100 разів проводилися його персональні виставки. У революційній Франції художники-романтики велику увагу приділяли героїчним образам, патріотизму, алегоріям і динамізму сюжету.

У середині XIX ст. у творах образотворчого мистецтва країн Європи знайшов відображення і реалізм. Цей стиль передавав глядачеві настрій художника дуже точною, конкретною та зрозумілою мовою живопису. Для реалізму характерна точність у деталях, природних і соціальних умовах, побутовій обстановці. Поведінка й образ персонажів картин, як правило, відповідали реальним життєвим обставинам.

На своїх полотнах реалісти відтворювали картини життя й побуту простих людей у складних життєвих ситуаціях. Серед російських художників-реалістів виділяють творчість В. Перова (1833—1882) та І. Рєпіна (1844—1930). В. Перов різко висміював звичаї самодержавної Росії, співчував стражданням народу (мал. 4). У полотнах І. Рєпіна зближення мистецтва й життя досягло своєї вершини (мал. 5).

Особливе місце серед європейських реалістів посідають французькі художники О. Дом’є (1808—1879) — неповторний карикатурист, майстер сатиричних замальовок, і Г. Курбе (1819—1877).

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 3. Свобода, що веде народ (Свобода на барикадах). Худ. Е. Делакруа. 1830 р.

«Свобода, що веде народ»

Французького художника Е. Делакруа називали вождем романтизму в живописі. Картину «Свобода, що веде народ» митець присвятив бурхливим подіям революції 1830 р. Свобода показана в образі жінки, що тримає в руках республіканський прапор і рушницю. Вона піднімає на боротьбу строкату юрбу, яка втілює повсталий народ, готовий піти на тяжкі численні жертви заради свободи. У XIX—XX ст. картина Е. Делакруа була символом свободи та революційної боротьби (мал. 3). Не випадково великий витвір художника як за змістом, так і за розміром (2,6x3,25 м) викупив і зберігає славетний французький музей Дувр.

Мал. 4. Приїзд гувернантки в купецький будинок. Худ. В. Перов. 1866 р.

Поясніть, що зображено на картині. Чому дівчина-гувернантка викликає співчуття?

Мал. 5. Бурлаки на Волзі. Худ. І. Рєпін. 1873 р.

Цю картину вважають одним із найкращих досягнень реалістичного художнього мистецтва. На Всесвітній виставці у Відні вона здобула високу нагороду.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 6. Дробильники каменів. Худ. Г. Курбе. 1849 р. Картину було втрачено під час бомбардування німецького міста Дрезден у 1945 р.

Чи могла картина Г. Курбе задовольнити естетичні смаки шанувальника класицизму або романтизму?

Комісар у справах мистецтва

Усе життя творчість видатного французького художника Гюстава Курбе викликала захоплення шанувальників і ненависть противників його реалістичного живопису. У своїх картинах Г. Курбе сміливо викривав вади буржуазного світу. Його живопис критики розцінювали як наклеп на французьке суспільство й «прославляння потворного» (мал. 6). Г. Курбе жваво підтримав революцію 1848 р. й готував видання газети «Суспільний порятунок». У дні Паризької комуни 1871 р. він став комісаром у справах культури і взяв участь у руйнуванні Вандомської колони — символу Французької імперії. Після придушення Комуни Г. Курбе опинився за ґратами. Суд зобов'язав художника відшкодувати витрати на відновлення колони. Г. Курбе втік до Швейцарії, де й помер у злиднях.

5. Музичне мистецтво.

У Середні віки й ранній Новий час музиканти працювали лише на замовлення для аристократичних і придворних кіл, а також духовних осіб, виконуючи волю «сильних світу сього». Після Великої французької революції музика «вилилася» на вулиці й площі, стала постійно супроводжувати урочисті заходи, свята, жалобні заходи. У цей час особливу популярність мали гімни й тріумфальні пісні, марші тощо.

Творчість Л. Бетховена (1770—1827) за своїм змістом виявилася перехідною від класики до романтизму. В історію культури німецький композитор увійшов як геніальний реформатор європейської музики. Вершиною симфонічної творчості Л. Бетховена фахівці вважають небувалу за своїм масштабом Дев’яту симфонію для оркестру, хору й солістів. Композитор уперше поєднав симфонічну музику й людський голос як вищий

інструмент, створений природою. У фіналі симфонії виконується ода Ф. Шіллера «На радість» із закликом до людства: «Обійміться, мільйони». Нині цей твір було затверджено як гімн Європейського Союзу.

Музиканти-романтики всіляко підкреслювали творчу індивідуальність, прагнули поєднати музику з поезією, прозою, театром. Наприклад, німецький композитор Ф. Шуберт (1787—1828), що був автором дев’яти симфоній, 15 струнних квартетів, 15 фортепіанних сонат, написав музику до 600 пісень на слова німецьких поетів. Мелодії пісень Ф. Шуберта сприймаються як народна музика й відтворюють ритміку популярних танців.

Росіянин П. Чайковський (1840—1893) увійшов в історію музики як один із найвидатніших композиторів. Його твори (сім симфоній, десять опер і три балети, концерти, романси) і сьогодні входять до репертуару кращих виконавців світу.

Історія XIX ст. подарувала людству видатних творців музики: французького композитора Г. Берліоза (1803—1869), німецького композитора й музичного критика Р. Шумана (1810—1856), угорського композитора і піаніста Ф. Ліста (1811—1886). Класиком оперного жанру вважають італійського композитора Дж. Верді (1813—1901), що здобув світову славу. Він вкладав у романтичну оперу серйозний громадянський і суспільний зміст, що сприймався його сучасниками як заклик до національного звільнення та об’єднання Італії.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Містична дев'ятка

У віці 26 років через хворобу вух Л. Бетховен почав втрачати слух. Тому він працював повільно й став автором лише дев'яти симфоній. (Його попередники, композитори XVIII ст., мали більш значний доробок: В. А. Моцарт написав 41 симфонію, І. Гайдн — 118.) На учнів і послідовників Л. Бетховена цифра «дев'ять» справила гнітюче враження та зажила фатальної слави для симфоністів. Як автори дев'яти симфоній померли Ф. Шуберт, А. Дворжак, А. Брукнер, Г. Малер. Деякі композитори навіть пропускали цей номер у назвах своїх творів.

Музика XIX ст. почала орієнтуватися на масове виконання й широке коло слухачів, що спричинило докорінні зміни в музичній творчості.

6. Культура народів Азії та Африки.

У Новий час історична ініціатива впевнено перейшла до держав Європи й Америки, які значно випереджали у своєму розвитку країни Азії та Африки, у тому числі в галузі культури. У багатьох складалося враження, що культура більшості афро-азіатських країн залишилася в Середньовіччі. Образотворче, декоративне й музичне мистецтво розвивалося за старими художніми традиціями і вже не відповідало вимогам Нового часу. До того ж колоніальна влада не прагнула перебороти відставання залежних від неї країн. Винятком була лише освіта, де спостерігалися значні зміни, особливо в країнах Азії.

У країнах Сходу рівень освіти значно поступався європейським державам. В Османській імперії державні початкові школи виникли лише в 40-х рр. XIX ст., але навіть до початку Першої світової війни кількість грамотного населення в Туреччині ледь перевищувала 5 % (мал. 7).

Протягом усього «довгого» століття щонайменше 80—90% населення Китаю не вміли читати й писати. У 80-ті рр. XIX ст. в країні висунули гасло: «Китайська наука — основа, західна наука — практична користь». Однак у Китаї панувала система традиційної «китайської» освіти, що не сприяла поширенню реальних знань.

Інакше склалася ситуація в Японії, де рівень освіти залишався досить високим. У 1886 р. було запроваджено обов’язкову чотирирічну початкову освіту. Хлопчики й дівчатка в початковій школі навчалися разом. Близько половини чоловіків і 15% жінок отримували систематичну освіту, доступну всім станам суспільства.

У деяких колоніальних володіннях країн Азії виникли університети, у яких навчалися діти місцевої еліти. В університетах Індії, наприклад, вивчали санскрит та арабську мову, літературу й культурні традиції. Використання інтелектуального потенціалу колоній, безумовно, сприяло розвитку держав-метрополій.

Мал. 7. Школа глухонімих. Туреччина, 90 ті рр. XIX ст. Викладачі й учні мовою жестів виголошують: «Хай живе султані». У всьому світі почали створюватися навчальні заклади для дітей з обмеженими можливостями.

До початку XX ст. у Японії існувало тільки два університети — у Токіо та Кіото. На відміну від європейських або американських вищих навчальних закладів, японські університети були від самого початку орієнтовані на розв’язання практичних завдань. У Китаї система вищої освіти була досить заплутаною.

Головною метою освіти, як і раніше, вважалося виховання вірності престолу й шанування Конфуція.

Розвиток культури в країнах Азії та Африки стримувався низьким рівнем соціально-політичного розвитку й імперською політикою колоніальних держав.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Які відкриття в галузі природничих наук, зроблені в XIX ст, ви вважаєте найважливішими? 2. Чому еволюційну теорію Ч. Дарвіна різко критикували представники всіх християнських церков? 3. Назвіть основні особливості розвитку науки в XIX ст. 4*. Чи згодні ви з думкою Ф. Броделя в оцінці XIX століття, що була сформульована у вступному слові до параграфа? Свою відповідь обґрунтуйте. 5*. Яким чином технічні досягнення впливали на життя простого жителя європейського або американського міста? 6. Які технічні досягнення XIX ст. втратили своє значення через 100 років? 7. Чому реалістичний напрямок у літературі й живописі дістав жвавий відгук серед творчих людей у царській Росії? 8. Назвіть основні причини розквіту європейського живопису в XIX ст. 9*. Чому багато істориків розглядають картини художників-реалістів як один із важливих видів історичних джерел? 10. Які якісно нові явища спостерігалися в розвитку музичного мистецтва в XIX ст.? 11. Визначте головні особливості розвитку культури в країнах Азії та Африки. 12*. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, підготуйте реферат про одне з технічних відкриттів XIX ст. (на вибір).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно