§11. РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

1. Суспільні рухи

Рух декабристів

На початку XIX ст. російський імператор Олександр І (1777-1825) змушений був зважати на необхідність модернізації Росії. Поширення в Європі ідей свободи та демократії змусило його на початку свого правління провадити політику ліберальних обіцянок, поступок і навіть перетворень. 1803 р. вийшов «Указ про вільних хліборобів». Він передбачав визволення за викуп кріпосних із землею. Реформувались органи управління: засновувалися міністерства (замість колегій, створених Петром І); формувався кабінет міністрів. 1810 р. було створено Державну раду. Але далі окремих кроків з перетворення економіки та політики російського суспільства Олександр І не пішов.

Персоналії

ОЛЕКСАНДР І (1777-1825)

Російський імператор з березня 1801 р. У зовнішній політиці маневрував між Великою Британією та Францією. Після війни 1812 р. очолив антифранцузьку коаліцію європейських держав. Був одним з керівників Віденського конгресу та організаторів Священного союзу. Раптова смерть Олександра І в Таганрозі викликала чутки, які згодом переросли в легенду, що нібито він переховувався під ім’ям старця Федора Кузьмича в Сибіру.

Союз порятунку

За часів правління Олександра І в середовищі російського офіцерства зростає невдоволення консервативним характером самодержавства. Офіцери, які повернулися із закордонних походів, прагнули змін. 1816 р. вони заснували першу нелегальну організацію - Союз порятунку. Її активними учасниками були М. Муравйов, С. Трубецькой, брати М. та С. Муравйови-Апостоли, П. Пестель. Офіцери назвали свою організацію Союзом порятунку, оскільки вважали, що настав час «рятувати Росію».

Як писав С. Трубецькой, вони хотіли «поставити Росію в таке становище, яке б зміцнило благо держави та захистило її від переворотів, подібних до французької революції...». Члени Союзу порятунку одностайно виступали за ліквідацію кріпосного права і самодержавства. Питанням, що викликало найбільші суперечності серед учасників товариства, було питання тактики. Більшість вважала, що діяти треба поступово, привертаючи на свій бік якомога більше представників державного апарату, з їхньою допомогою домогтися проголошення конституції після смерті імператора. Більш рішучі пропонували прискорити події, організувавши убивство, але ця пропозиція не була підтримана більшістю.

Побоюючись зради, члени Союзу порятунку дотримувалися суворої конспірації. Існував складний порядок поновлення лав товариства, тому за два роки кількість його членів досягла лише 25-30 осіб.

Хто такі декабристи? Чому в першій чверті XIX cт. в Росії зароджується рух декабристів?

Союз благоденства

Павло Пестель

На початку 1818 р. в Москві створюється ще одна декабристська організація - Союз благоденства. Товариство переросло рамки вузької таємної організації й за три роки свого існування при ньому виникло 15 управ (відділків). Кількість членів Союзу становила вже 200 осіб. Діяльністю організації цікавилися відомі представники російської культури, серед них О. Пушкін і О. Грибоєдов. Одним з головних завдань Союзу благоденства стала боротьба за завоювання суспільної думки, яка, як вважали декабристи, править світом. Вони вважали, що, якби у країні була сформована суспільна думка проти кріпосництва та самодержавства (на це відводилося 10-20 років), настав би час революції. Завоювання суспільства, як вважали декабристи, допомогло б уникнути «страхіть» Французької революції й зробити переворот безкровним. Однак наступні три роки діяльності таємного товариства довели утопічність цих уявлень.

Навесні 1821 р. відбувся з’їзд Союзу благоденства. Рішення, ухвалені на ньому, визначили програму, тактику та організаційні форми всієї наступної боротьби російських революціонерів. На зміну Союзу благоденства прийшла добре законспірована й чітко сформована таємна організація. Метою товариства проголошувалася «підготовка Росії до представницького правління». На з’їзді було вироблено й прийнято тактику військової революції. Затверджувалися уявлення про революційний переворот як вищий вираз суверенних прав усього народу. На відмову верховної влади від реформ таємне товариство відповіло переходом від тактики просвітницької конспірації до тактики прямої революційної дії.

Чому декабристи змінили свою тактику? Якою була мета діяльності Союзу благоденства?

Південне і Північне товариства

1821 р. Союз благоденства припинив свою діяльність. Наступним кроком на шляху розвитку декабристського руху стало створення в 1821- 1822 рр. Північного (у Петербурзі) та Південного (у Тульчині в Україні) товариств. Програмним документом Південного товариства стала «Руська правда» (автор П. Пестель). Росія повинна була стати республікою з однопалатним парламентом (Народне віче). Передбачалися ліквідація кріпосного права та конфіскація поміщицьких земель. Останні передавались у державний фонд з подальшим розподілом частини серед усіх бажаючих громадян, іншу частину планувалося продавати й передавати в оренду.

Програмним документом Північного товариства була «Конституція» (автор М. Муравйов). Згідно з нею в Росії передбачалися запровадження конституційної монархії, ліквідація кріпосного права при збереженні поміщицького землеволодіння і можливому розпродажу частини державних земель серед селянства. Реалізація основних положень конституції відкривала шлях буржуазному розвиткові країни.

Для здійснення цих планів докорінного перетворення Росії декабристи наприкінці 1825 р. вступили у відкрите зіткнення із самодержавством. 1 грудня 1825 р. помер Олександр І, не залишивши прямих спадкоємців трону. За законом, право наслідування мав старший брат Костянтин. Але ще за життя Олександра І він відмовився від своїх прав на престол на користь брата Миколи. Про це знали члени царської родини, але широкі кола російської громадськості не були поінформовані. Микола, що був досить непопулярним серед гвардії, не міг посісти престол без відкритого зречення трону Костянтином. Доки тривали сімейні переговори, населення і армія присягнули Костянтину. Коли царська родина визначилась із престоло-наслідником, на 14 грудня 1825 р. було призначено нову присягу. Саме це й вирішили використати для військового перевороту.

Портрет Микити Муравйова. Художник П. Соколов

Яким убачали майбутній устрій Росії автори «Руської правди» та «Конституції»?

Повстання

План заколоту полягав у тому, щоб вивести повсталі війська на Сенатську площу і примусити Сенат проголосити встановлення конституційного правління у країні. Декабристи мали намір використати Сенат, щоб надати перевороту «законності». Передбачалося захопити Петропавлівську фортецю, Зимовий палац, заарештувати Миколу з усією родиною. Політичним керівником заколоту було обрано князя С. Трубецького.

На всю країну від імені Сенату передбачалося оголосити «Маніфест до російського народу», у якому проголошувалися ліквідація самодержавства і кріпосного права, зрівняння в правах усіх станів, оголошувалося про введення виборності центральних і місцевих органів влади, суду присяжних, свободи слова, занять, віросповідань тощо.

Уранці 14 грудня 1825 р. на Сенатську площу стали один за одним збиратися повсталі гвардійські полки. Першим об одинадцятій годині прийшов лейб-гвардії Московський полк. Повсталі стали в каре (чотирикутник) довкола пам’ятника Петру І. О першій годині дня до них приєдналися Гвардійський морський екіпаж, солдати лейб-гвардії гренадерського полку. Усього на площі зібралося близько 3 тис. повсталих військ та 30 офіцерів.

Проте запровадити в життя вироблений напередодні план до кінця не вдалося. С. Трубецькой на площу не з’явився. Повсталі залишилися фактично без керівництва. Сенат виявився порожнім - сенатори, присягнувши новому імператорові рано-вранці, уже роз’їхалися. Приймати «Маніфест» було нікому. Не було захоплено ані Зимовий палац, ані Петропавлівську фортецю. Поступово навколо повсталих стискалося коло військ, що залишилися вірними урядові.

Микола І спочатку намагався подіяти на декабристів погрозами. Одначе посланий ним на площу петербурзький генерал-губернатор М. Милорадович був смертельно поранений П. Каховським. Скінчився невдачею і похід до повсталих петербурзького митрополита Серафима. Після цього каре повсталих було двічі атаковано кінною гвардією, але атаки було відбито рушничним вогнем. Нарешті, біля 16-ї години, коли вже почало сутеніти, Микола І, побоюючись, що з наступом темряви до повсталих приєднається «чернь», віддав наказ застосувати артилерію. Декілька картечних залпів розсіяли лави повсталих і повернули їх до втечі. Заколот було придушено, розпочались арешти.

Самодержавство жорстоко розправилося з декабристами. Під суд було віддано 121 особу. П’ятьох з них - П. Пестеля, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, К. Рилєєва і П. Каховського - було страчено. 88 осіб суд засудив на різні строки каторжних робіт, 19 - на заслання до Сибіру. Багато членів таємних товариств було покарано без суду за особистим розпорядженням Миколи І. Жорстоко розправився уряд із солдатами, які брали участь у заколоті. 4 тис. гвардійців було відправлено на Кавказ у діючу армію.

Заколот декабристів був першим виступом опозиції проти самодержавного деспотизму в Росії. Рух декабристів, які прагнули реформувати країну, засвідчив глибокі протиріччя, що існували в суспільстві. Вони розуміли масштаби катастрофи, до якої вело Росію самодержавство. Декабристи передбачали наростання соціального антагонізму і нову пугачовщину. Вони хотіли свободи і справедливості для селян, але не громадянської війни. Як писав С. Трубецькой, «із повстанням селян неминуче поєднані будуть страхіття, яких жодна фантазія уявити не може, і держава стане жертвою розділів і, можливо, здобиччю честолюбців...».

Як ви вважаєте, у чому полягає історичне значення руху декабристів?

Теорія державної народності

Після придушення руху декабристів Микола І (1825-1855) прагнув усе російське суспільство підкорити своїй волі, керувати його ідейним життям і його настроями. Імператор вважав, що найкращою є теорія «доброї порядності» і справа підданих «не розмірковувати», а коритися. Спробою взяти під контроль російське суспільство, його ідейне життя стало проголошення теорії державної народності, яку сформулював міністр освіти С. Уваров за принципом «самодержавство, православ’я, народність». Центральним елементом у цій тріаді було самодержавство як основа життя російського суспільства, що забезпечує велич та могутність Російської імперії. Тому служба та відданість йому оголошувались громадянським обов’язком кожного підданого. Православ’я вважалось основою духовного життя російського народу і було опорою самодержавства. Поняття народності трактувалося як «єдність народу та його єднання з імператором». Офіційна ідеологія орієнтувала російське суспільство на збереження монархії та кріпосництва.

Поміркуйте, чому саме таку тріаду було використано як офіційну ідеологему.

Портрет Миколи І. Художник Ф. Крюгер

Слов’янофіли

Що гострішою ставала криза традиційного суспільства, то актуальнішим було питання перспективних шляхів розвитку Росії. У зв’язку із цим у суспільному житті 1830-1840-х років визначилися дві течії - слов’янофіли та західники.

Фундаторами слов’янофільства виступила плеяда прогресивно налаштованої інтелігенції післядекабристської доби - О. Хом’яков, брати Аксакови, Ю. Самарін, брати Киреєвські. Слов’янофіли вважали, що кожен народ має свій, не схожий на інші, історичний шлях. Основу протиріч тогочасного суспільства вони вбачали в реформах Петра І, що обірвали поступовий розвиток російської історії. Слов’янофіли вважали за необхідне відродження та збереження самобутніх традицій, насамперед селянської общини і колективних вічових форм правління. Вони визнавали пріоритет релігійного першоджерела розвитку російського суспільства - православ’я. Були критиками урядової політики Миколи І, виступали за ліквідацію кріпосного права, бюрократизму та деспотизму.

Західники

Протилежних поглядів на долю та роль Росії, шляхи її розвитку дотримувались західники. До них належали представники освіченої еліти К. Кавелін, П. Анненков, І. Тургенєв, С. Соловйов, Т. Грановський. Вони пропагували ідею модернізації російської дійсності за західноєвропейським зразком. Західники були прихильниками конституційної монархії, виступали за дотримання політичних прав та свобод, ліквідацію кріпосного права і створення умов для розвитку підприємництва. Незважаючи на ідейні розходження, зі слов’янофілами західників об’єднував протест проти деспотизму та бюрократизації влади.

Порівняйте погляди західників і слов’янофілів.

Гурток петрашевців

Під впливом суспільної думки в Росії виник гурток петрашевців (1845-1849), який очолював Михайло Буташевич-Петрашевський (1821- 1866). У будинку Петрашевського від 1844 р. проходили збори, від 1845 р. - щотижневі («п’ятниці»). Учасники «п’ятниць» користувалися бібліотекою М. Петрашевського, частину якої складали заборонені в Росії книжки з історії революційних рухів, утопічного соціалізму. Петрашевський виступав за демократизацію політичного ладу Росії та звільнення селян із землею. Він був послідовником Ш. Фур’є. Наприкінці 1848 р. брав участь у нарадах, присвячених організації таємного товариства, був прихильником тривалої підготовки народних мас до революційної боротьби.

Документи та матеріали

«Постать М. Петрашевського була типовою для російського поміщика, який захопився соціалістичними західними ідеями. Увесь соціалізм М. Петрашевського виявився у організації фаланстеру (фаланстер - трудова громада, колективне господарство) у своєму маєтку, який згодом підпалили селяни. І це було символічно. Мирні зібрання гуртка скінчилися трагічно, як скінчалося трагічно все в тогочасній Росії. Учасників гуртка було заарештовано й засуджено до смертної кари, яку згодом замінили на каторгу», - писав філософ М. Бердяєв.

Гурток петрашевців існував у другій половині 1840-х років. Випадковою чи закономірною була спроба членів гуртка пов’язати перетворення російського суспільства із селянством?

Події 1820-1840-х років засвідчили наявність у Російській імперії освіченої еліти, яка розробляла власні проекти змін традиційного суспільства.

2. Кримська війна (1853-1856)

Критська війна - військовий конфлікт між Російською імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Французької імперії та Сардинського королівства за панування на Близькому Сході і Балканах.

Кримська війна вважається одним з найбільших і найдраматичніших міжнародних конфліктів. Участь у ній тією чи іншою мірою взяли всі провідні держави світу того часу, а за своїм географічним розмахом до середини XIX ст. вона не мала рівних. Війна забрала життя понад 1 млн осіб.

Причини війни

Кримська війна була наслідком багаторічного суперництва держав на Близькому Сході. Османська імперія переживала період занепаду, за чим уважно спостерігали країни, що зазіхали на її володіння.

Росія прагнула захистити південні кордони, розширити політичний вплив на Балканському півострові і Близькому Сході, установити контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли - на важливому для Росії шляху в Середземномор’ї. Це було стратегічно важливо як із військового, так і з економічного боку. Микола І розраховував, що Велика Британія і Франція, які були суперницями на Близькому Сході, не укладуть між собою союзу. Виступаючи проти Туреччини, імператор сподівався на домовленість з Великою Британією і на ізоляцію Франції.

Велика Британія, своєю чергою, розглядала можливість утворення анти-російської коаліції і ослаблення впливу Росії на Балканах. Французький імператор Наполеон III шукав нагоди втрутитися в європейські справи і взяти участь у війні для підтримки своєї влади, розраховуючи на перемогу французької зброї. Він одразу приєднався до Великої Британії в її східній політиці проти Росії. Туреччина вирішила скористатися цим шансом для відновлення своїх позицій і відторгнення від Росії територій Криму та Кавказу.

Таким чином, причини Кримської війни коренилися в зіткненні колоніальних інтересів, оскільки всі країни - учасниці війни переслідували вагомі геополітичні інтереси.

Прокоментуйте причини Кримської війни.

Привід

Портрет Олександра Меншикова. Художник Ф. Крюгер

Приводом до розв’язання військового конфлікту стала суперечка про святі місця в Єрусалимі. Турецький султан надав деякі переваги католикам, утискаючи права православних. Захищаючи одновірців, імператор Микола І вимагав від султана дотримуватися договорів про права Росії в Палестині. У лютому 1853 р. до Константинополя з надзвичайними повноваженнями відплив князь О. Меншиков. Йому було доручено домогтися розв’язання суперечки про святі місця на користь православної церкви та визнання особливого права російського імператора бути покровителем усіх православних підданих Османської імперії. Турецький уряд погодився виконати тільки першу умову. О. Меншиков відбув з Константинополя, після чого російські війська зайняли Молдавію і Валахію. Велика Британія і Франція, щоб підтримати Туреччину, ввели свої флоти в Дарданелли. Султан оголосив Росії вимогу про звільнення протягом 15 днів дунайських князівств, але, не дочекавшись кінця цього терміну, почав військові дії. 16 жовтня 1853 р. Туреччина, розраховуючи на допомогу європейських держав, оголосила Росії війну, бажаючи повернути північне узбережжя Чорного моря, Криму і Кубані. У відповідь 20 жовтня Микола І підписав маніфест «Про війну з Оттоманською Портою».

Які поділ призвели до розв’язання військового конфлікту?

Воєнні дії

Кримську війну можна розділити на два етапи. На першому (1853 - початок 1854) Росія воювала один на один з Туреччиною. Цей період можна назвати безпосередньо російсько-турецькою війною.

На другому етапі (з 1854 р. по лютий 1856 р.) на боці Туреччини виступили Велика Британія, Франція. Згодом до них приєдналася Сардинія, якій було обіцяно підтримку у здобутті визнання європейськими столицями її статусу «держави». Росії довелося воювати з потужною коаліцією держав, які перевершували її за масштабами і якістю озброєнь, особливо в галузі військово-морських сил і стрілецької зброї. Кримська війна відкрила епоху воєн промислової ери, коли різко зросло значення військової техніки та військово-економічного потенціалу держав.

Синопська битва. Художник І. Айвазовський

Атака бригади легкої кавалерії під Балаклавою 25 жовтня 1854 р. у Кримській війні. Художник В. Сімпсон

На початку війни події розвивалися на користь росіян. Вони розбили османів на Кавказі. Чорноморський флот потопив османську ескадру в Синопській бухті (османи втратили майже всі кораблі та більшість особового складу). 4 січня 1854 р. Британія та Франція ввели свої ескадри в Чорне море й вимагали від Миколи І негайно вивести війська з Молдавії та Валахії. Відмова російського імператора стала приводом для офіційного оголошення війни Росії Британією та Францією.

На початку воєнних дій флоти союзників бомбардували Одесу, але без успіху. Потім англійські ескадри показово пройшли Балтійським та Білим морями, біля Соловецького монастиря, навіть біля берегів Камчатки, але до серйозних дій не вдавалися. Після наради французьких і англійських воєначальників було вирішено завдати удару Росії на Чорному морі та взяти в облогу Севастополь як важливий військовий порт. У разі успіху цієї операції Велика Британія і Франція розраховували одночасно знищити і весь Чорноморський флот Росії, і його основну базу.

Севастополь був добре укріплений з моря. Тому британо-франко-османська військова коаліція вдалася до маневру. У вересні 1854 р. несподівано висадилася з кораблів у Євпаторії, у якій не було російського гарнізону, і суходолом вирушила в напрямку Севастополя, не захищеного з тилу. 14 вересня вона з’явилася на околицях головної бази Чорноморського флоту. Севастополь опинився в облозі, яка тривала 349 діб.

Павло Нахімов

Володимир Корнілов

Володимир Істомін

Бомбардування Севастополя 1858 р. Художник Дж. Кармайкл

Оборону Севастополя очолили В. Корнілов, П. Нахімов, В. Істомін. Гарнізон Севастополя складався з 11 тис. осіб, з півночі і півдня місто майже не було захищене. Союзні війська, підтримані флотом, узяли штурмом північну частину Севастополя. Щоб не допустити флот противника на південний бік, О. Меншиков дав розпорядження затопити судна чорноморської ескадри, а їх знаряддя і команди перевести на берег для посилення гарнізону. Біля входу в Севастопольську бухту росіяни затопили кілька вітрильних кораблів, перегородивши тим самим доступ до бухти англо-французькому флоту.

Персоналії

МИКОЛА ПИРОГОВ (1810-1881)

Хірург, анатом, педагог. Народився в Москві, був тринадцятою дитиною в родині військового чиновника. Початкову освіту здобув удома, потім навчався у приватному пансіоні. 14-річним юнаком вступив на медичний факультет Московського університету.

Під час Кримської війни був головним хірургом Севастополя. Оперуючи поранених, М. Пирогов уперше в історії медицини застосував гіпсову пов’язку, що дозволило прискорити процес загоєння переломів і позбавило багатьох солдатів та офіцерів потворного викривлення кінцівок.

Заслугою Пирогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Він полягав у тому, щоб поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев’язувальному пункті. Залежно від тяжкості поранень одні з них підлягали негайному оперуванню в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуйовувати в глиб країни для лікування в стаціонарних військових шпиталях. Хірург запропонував методику медичного «сортування», яку продовжують застосовувати під час воєнних дій і сьогодні. Тому М. Пирогова справедливо вважають засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.

У жовтні 1862 р. М. Пирогов їздив до Італії для консультування пораненого в ногу Дж. Гарібальді. Кращі лікарі Європи намагалися визначити місцезнаходження кулі. Оглянувши Гарібальді, М. Пирогов установив місцезнаходження кулі й порадив власний метод лікування. Французький хірург А. Нелатон (1807-1873) радив розширити рану, щоб витягти кулю негайно. На щастя, лікар дослухався порад М. Пирогова і через двадцять шість днів без зусиль витягнув зігнуту підковою кулю.

Технічна відсталість Російської імперії, яку продемонструвала Кримська війна, і професійна діяльність хірурга М. Пирогова. Дайте коментар цим фактам.

Завершення війни

Здача Севастополя означала б для Росії неминучу втрату Криму й перенесення бойових дій у глиб імперії. Микола І вирішив штурмувати з моря Євпаторію, витіснити звідти британо-французько-османський гарнізон, іти на Севастополь і вдарити ворогові у спину. 5 лютого 1855 р. російський десант, підсилений грецькими добровольцями, атакував союзників. Але наступ не вдався, після чого в Миколи І не залишалося жодної надії на перелом у війні. Під час Кримської війни імператор Микола І помер, наступником його став Олександр II.

22 травня союзники взяли стратегічно важливі Балаклавські висоти біля Севастополя, а 27 серпня заволоділи ключовим пунктом оборони міста - Малаховим курганом. Подальший спротив не мав сенсу. Росіяни затопили кораблі Чорноморського флоту в бухті й залишили Севастополь. Олександр II попросив супротивників припинити бойові дії й сісти за стіл переговорів.

Олександр II

Атака Малахового кургану. Художник В. Сімпсон

Карикатура лондонського журналу «Панч». 29 вересня 1855 р.

Розгляньте карикатуру, поясніть її зміст.

Паризький мир

Війна закінчилася Паризьким миром (1856). Він позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та Південну Бессарабію.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ!

1. Назвіть події, пов’язані з іменами П. Нахімова, С. Трубецького, М. Буташевича-Петрашевського. Розмістіть їх у хронологічній послідовності.

2. Якими були для Російської імперії територіальні зміни за Паризьким мирним договором?

3. Дайте визначення поняттю «освічена еліта».

4. Порівняйте зміст програм Південного і Північного товариств щодо основних атрибутів традиційного суспільства: поміщицького землеволодіння і самодержавства.

5. Назвіть відомі вам події, що відбулися в історії Російської імперії в першій половині XIX ст. Розмістіть їх по порядку значущості.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно