§34. Країни Азії. Китай

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати наслідки проникнення європейців у Китай; пояснювати, як відбувалося колоніальне загарбання Китаю; розкривати причини та наслідки руху тайпінів, повстання іхетуанів, Сіньхайської революції.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Коли європейці проникли в Китай? 2. Чому всередині XVIII ст. відбулося «закриття» Китаю?

1 ПРОБУДЖЕННЯ АЗІЇ.

У другій половині XIX ст. Китай, Іран (Персія) і Туреччина потрапили в напівколоніальну залежність від європейських держав. Це зумовило насильницьке втягування цих країн у світовий ринок і докорінні зміни у внутрішньому житті. Традиційні економічна система та політична структура почали руйнуватися. Правителі держави, спостерігаючи відсталість своїх країн порівняно з європейськими, намагалися провести реформи, які вивели б їхні країни з такого становища. Вони запозичували технічні досягнення, переозброювали армію, змінювали системи управління, намагалися боротися з деякими традиціями, які, на їхню думку, стримували розвиток країни, створювали власну промисловість тощо.

В Османській імперії такі реформи дістали назву Танзімат («перетворення», «реформи») і здійснювалися протягом 1839—1870 рр., у Китаї — політичного самопосилення, в Ірані — реформи Тагі-хана.

Проте ці та інші перетворення не мали бажаного наслідку: традиційні структури не встигали пристосовуватися до швидких змін у світі, а самі реформи були непослідовними. Зрештою країни потрапили в повну залежність від держав Європи.

Нездатність правлячої верхівки протистояти європейському проникненню, погіршення життя через руйнування традиційних економічних відносин зумовили розгортання нового етапу антиколоніальної боротьби. Цього разу її очолили революціонери, які, запозичивши різноманітні європейські революційні вчення, намагалися підняти широкі народні маси на боротьбу проти колонізаторів.

Другий етап боротьби за подолання відсталості, що вели в цей час азіатські країни, відомий як пробудження Азії. Складовими цього періоду стали революції — Іранська (1905—1911 рр.), Молодотурецька (1908 р.) і Сіньхайська (1911—1912 рр.). Хоча дві останні перемогли, а Іранська зазнала поразки, вони призвели до прямо протилежного наслідку: відсталість не була ліквідована, а розбурхані маси не бажали змін за європейським зразком. Суспільство розкололося на два табори — прихильників і противників змін, що зумовило подальші гострі конфлікти й нові революції.

2 КОЛОНІАЛЬНА ЕКСПАНСІЯ ПРОВІДНИХ ДЕРЖАВ СВІТУ В КИТАЇ.

На початку XIX ст. Китай був великою державою. Його володіння поширювалися на Індокитай, Монголію, Тибет, частину Середньої Азії, Корею. Проте політика самоізоляції (у 1757 р. європейців було вигнано з усіх китайських міст) стала негативно впливати на розвиток країни. Англія та Франція активно домагалися «відкриття» Китаю. Згодом до них приєдналися США, Росія, Німеччина та Японія.

У результаті англо-китайської війни 1840—1842 рр. (Перша «опіумна війна») та англо-франко-китайських війн 1856—1860 рр. (Друга «опіумна війна») Китаю було нав’язано нерівноправні договори, за якими низка китайських портів були відкриті для іноземної торгівлі. Таким чином, Китай було насильно «відкрито» для європейців.

На час активного проникнення колонізаторів до Китаю правляча маньчжурська династія поступово занепадала. Про це яскраво свідчили результати війн та підписані з колонізаторами угоди, за якими останні отримали торговельні, митні, правові, економічні, політичні привілеї.

Криза імперії розпочалася зі збільшенням ввезення до Китаю опіуму, знеціненням китайських мідних грошей і вивезенням до Європи срібних. Основним наслідком кризи стало руйнування традиційної влади імператора та зубожіння населення. Цей процес викликав наростання соціальної напруженості в китайському суспільстві. У 40—50-х рр. XIX ст. поширювалася хвиля селянських повстань. Найбільшим із них став рух тайпінів.

Головним ідеологом руху тайпінів був Хун Сюцюань (1814—1864), який проповідував ідею соціальної рівності та побудови «Царства рівності, справедливості, благополуччя» — «Тайпін тяньго». Він заснував таємну організацію «Товариство поклоніння Богу». Ідеї тайпінів — це поєднання традиційної конфуціанської моралі з ідеями християнства, із якими Хун Сюцюань познайомився завдяки християнським місіонерам.

У 1850 р. окремі селянські повстання в долині річки Янцзи перетворилися на широкий повстанський рух. Головною військовою силою руху стала організація тайпінів, яка почала здобувати одну перемогу за одною. Урядові війська перейшли на бік повсталих. У 1853 р. повсталі оволоділи давньою столицею Китаю — Нанкіном. Тайпіни заснували свою державу, у якій намагалися реалізувати принцип рівного розподілу матеріальних благ і скасувати власність на землю. Для втілення цих ідей тайпіни провели низку реформ: значна частка податків була перекладена на землевласників, біднякам надавалися податкові пільги; була зменшена орендна плата на землю; знижено торговельне мито; дозволено вільне ввезення іноземних товарів; жінки отримали право на освіту та рівний доступ до державних посад.

ЦІКАВІ ФАКТИ

До 1828 р. Китай збагачувався за рахунок своїх екзотичних товарів, які закуповували купці з Європи. Водночас країна прагнула позбутися негативного впливу європейців. До 1830 р. тільки порт Гуанчжоу залишався відкритим для іноземних суден. До того ж європейці мали розплачуватися за товари лише сріблом. Англійські торговці, прагнучи виправити ситуацію, прийняли рішення про імпорт опіуму — продукту, якого не було в китайців, але який їм дуже хотілося мати. Законом Китайської імперії було заборонено вживання наркотиків, за винятком медичних цілей. Проте незважаючи на це, британський Гонконг закуповував опіум, який виробляли в провінціях Бенгал і Мальва під заступництвом британської Ост-Індської компанії. У результаті надходження опіуму в Китай зросло більш ніж у чотири рази. У 1833 р. британський уряд скасував монополію Ост-Індської компанії, і опіум хлинув на ринок Китаю, а срібло — на Захід. Як наслідок, дуже швидко майже 90% чоловіків у країні віком до 40 років мали опіумну залежність. До 1837 р. Китай заплатив за опіум 4,5 млн срібних доларів, що становило 57% усього імпорту країни. Занепокоєний ситуацією, китайський уряд у 1839 р. став проводити масові арешти купців, конфіскацію та знищення опіуму. У відповідь англійський флот розпочав бойові дії. Англо-китайське протистояння отримало назву «опіумні війни».

Китайські курці опіуму. 1858 р.

Друга «опіумна війна». Французька експедиція 1860 р.

Проте із середини 50-х рр. XIX ст. держава тайпінів стала набувати традиційної для імперії бюрократичної структури: було відновлено чиновницький апарат, керівники руху отримали титули, обрано імператора, яким став Хун Сюцюань. Спроба тайпінів реалізувати ідеї загальної рівності зазнала невдачі.

Тим часом стурбовані поширенням повстання та неспроможністю правлячої династії придушити його, європейські країни, що не так давно відкрили для себе китайський ринок, вирішили втрутитися в конфлікт. Скориставшись незначним приводом, англійці в 1856 р. висадили свої війська в Гуанчжоу. Згодом до них приєдналися французи. У ряді битв англійські та французькі загони здобули перемогу. Також завдяки європейцям нова китайська імператорська армія була споряджена за європейським зразком.

У 1864 р. китайські війська оточили Нанкін. Завдяки європейським інженерам вони прорвали міські укріплення. У результаті штурму місто було захоплене, а майже всі жителі (100 тис. осіб) загинули. Хун Сюцюань наклав на себе руки. Рух тайпінів було придушено.

Під час боротьби Англії, Франції, США з тайпінами вдалося примусити правлячу династію Китаю підписати нові договори, які відкривали ще більші можливості для іноземного проникнення в Китай. Це дозволило їм торгувати в усіх великих портах Китаю та створювати власні торговельні консульства. Європейці та американці здобули право недоторканності на всій території країни. У 90-ті рр. XIX ст. до участі в колонізації Китаю долучилися Японія, Росія, Німеччина. Країну стали ділити на сфери впливу.

У 1894 р. Японія розв’язала війну з Китаєм і швидко завдала йому поразки. Вона захопила острів Тайвань і Ляодунський півострів та встановила свій вплив у Кореї, яка була васалом Китаю. Посилення Японії викликало опір із боку Росії, Німеччини та Франції, які примусили її відмовитися від Ляодуну. Проте японці утвердилися в провінції Фуцзянь навпроти Тайваню.

Рішучі дії Японії стали прикладом для європейців. Франція домоглася виключних привілеїв на півдні Китаю. Росія отримала право на будівництво залізниці через Маньчжурію до Владивостока (Китайсько-Східна залізниця), а в 1898 р. взяла в оренду порти Порт-Артур і Дальній на Ляодунському півострові. Крім того, Росія посилила свій вплив у Монголії та Північно-Західному Китаї. Німеччина захопила Шаньдунський півострів, а місто Циндао перетворила на свою опорну базу. Англія включила до своєї сфери впливу басейн річки Янцзи.

Пам'ятник Хун Сюцюаню в Китаї (фрагмент)

Битва поблизу Нанкіна. 1864 р.

Кан Ювей

Китай болісно сприйняв поширення у своїй країні європейського панування, адже його жителі традиційно вважали свою державу центром Всесвіту, Піднебесною імперією, оточеною васалами й варварами. Тим більш приголомшливими для китайців були неодноразові воєнні поразки («опіумні війни», японо-китайська війна 1894—1895 рр.). Китайська держава почала швидко розпадатися. Її було поділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль втратили свою велич та авторитет.

3 КИТАЙ НАПРИКІНЦІ XIX ст. ПОВСТАННЯ ІХЕТУАНІВ.

Протягом 90-ті рр. XIX ст. набули поширення ідеї про необхідність значних внутрішніх перетворень китайського суспільства, без яких неможливе збереження цілісності й незалежності Китаю. Виразниками цих ідей стали Кан Ювей, який намагався переконати імператора Гуансюя провести ліберальні реформи, і Сунь Ятсен, який висунув програму революційних перетворень після повалення монархії.

Китайський мислитель Кан Ювей, спираючись на традиційне конфуціанське вчення, планував запровадити в країні конституційну монархію, здійснити реформи в державному управлінні, економіці, освіті тощо. Згодом Кан Ювей і деякі його прибічники були призначені радниками імператора. За «сто днів реформ» Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали оновлення Китаю та перетворення його на могутню й незалежну державу. Проте внаслідок державного перевороту 21 вересня 1898 р. Гуансюй був позбавлений трону на користь імператриці Ци Сі. Деяких реформаторів стратили; Кан Ювею вдалося втекти до Гонконгу. Таким чином, спроба вивести країну із кризи шляхом реформ зазнала невдачі.

Тим часом у країні наростав стихійний протест проти проникнення до Китаю іноземців. Цей рух розгортався під гаслом: «Підтримаємо Цин, знищемо іноземціві». Ключовою подією стало повстання під керівництвом членів товариства Іхетуань («Боксерське повстання», 1899—1900 рр.).

У 1897 р. в провінції Шаньдун іхетуані вбили німецьких місіонерів. Також вони здійснювали напади на будівельників залізниці, розбирали залізничні колії, руйнували телеграфні лінії тощо. У 1899 р. (саме ця дата вважається початком повстання, хоча фактично іхетуані стали діяти раніше) загони іхетуанів зібралися поблизу Пекіна.

Занепокоєні європейські дипломати звернулися до імператриці з проханням приборкати бунтівників. Проте Ци Сі вирішила за допомогою іхетуанів позбутися впливу європейців. Вона дозволила повстанцям вступити до Пекіна та звернулася до них із закликом: «Настав час повернутися на старий і випробуваний шлях наших предків... Смерть іноземцям!». У Пекіні повсталі чинили розправи в європейських дипломатичних місіях. Було вбито посла Німеччини й радника посла Японії. З червня 1900 р. хвиля насильства над іноземцями прокотилася територією всього Китаю. Уряд заохочував повсталих грошовими винагородами за голови європейців.

Загін іхетуанів. Кінець XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Іхетуані вважали, що європейська техніка нічого не варта перед духом китайців. Вони вірили, що спеціальні амулети вбережуть їх від куль. Члени товариства Іхетуань віддавали перевагу старовинній традиційній зброї та прийомам рукопашного бою. За це європейці назвали їх «боксерами». Метою іхетуанів було знищення всіх іноземців.

Розділ Китаю європейськими державами та Японією. Карикатура кінця XIX ст.

Які держави брали участь у розподілі Китаю?

У відповідь вісім держав — Англія, США, Росія, Японія, Франція, Італія, Німеччина, Австро-Угорщина — направили свої війська до Китаю, завдали поразки іхетуаням і вступили в Пекін. Імператриця вдала, що не причетна до повстання, та віддала наказ урядовим військам добити загони іхетуанів.

Після придушення повстання Китай був змушений підписати нові нерівноправні угоди. Він мав сплатити велику контрибуцію, у посольський квартал Пекіна вводилися іноземні війська, а за вбивство європейця, японця чи американця передбачалася смертна кара.

Повстання іхетуанів стало останньою спробою зберегти в Китаї «старі порядки».

4 КИТАЙ на початку XX ст. СІНЬХАЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ.

Па боротьбу за модернізацію Китаю вийшли сили, які виступали за революційні зміни в країні. їх очолив Сунь Ятсен. Він сформулював «три народні принципи», які, власне, і визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм — повалення Маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

• народовладдя — ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут — проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Влітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулося об’єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування в «Об’єднаний союз». У 1907 р. він здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало.

Зрештою під загрозою революції імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ, намічених ще імператором Гуансюєм. Було проголошено: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; створення армії за європейським зразком; скасування тортур, варварських звичаїв; створення дорадчих органів у провінціях; проведення грошової та фінансової реформ; заборону вживання опіуму; створення політичних партій; реформу системи освіти (зокрема її європеїзацію).

Усі ці перетворення свідчили про те, що Китай розпочав модернізацію. Проте у традиційному суспільстві не сприймали змін та чинили їм опір. Із загадковою смертю імператриці Ци Сі в 1908 р. реформи припинилися.

Провал реформ створив передумови для революції, яка почалася в Ухані (загальна назва трьох міст — Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу.

10 жовтня 1911 р. в Учані повстали солдати. До них приєдналися студенти й робітники.

Імператриця Ци Сі

Сунь Ятсен

Слідом за Учаном повстання спалахнули і в інших містах, їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна й цинського двору.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая (генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено в заслання) із проханням очолити командування всіма збройними силами. Той погодився й незабаром став главою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, який визнала монархія.

Однак повстання поширювалося. Оголосили себе незалежними Ханчжоу, Шанхай, провінція Шаньдун, про свою автономію заявила Зовнішня Монголія. 2 грудня 1911 р. революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та 24 грудня прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був одностайно обраний її тимчасовим президентом. 1 січня 1912 р. він прийняв присягу.

Проте правляча верхівка прагнула зберегти владу. Об’єктом здійснення своїх планів вона обрала Юань Шикая. Його підтримали великі держави. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення престолу. За таких умов Сунь Ятсен із його програмою «народного добробуту» став непотрібним правлячій верхівці. Зрозумівши це, він відмовився від президентства на користь Юань Шикая.

Країна пережила бурхливий рік, який за старим китайським календарем називався сіньхаєм. Сіньхайська революція в Китаї закінчилася. ¥ березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна.

Після проголошення республіки боротьба за владу тривала. Юань Шикай для зміцнення свого становища почав наступ на газети й демократичні завоювання. Він не полишав прагнення відродити монархію. Одночасно гуртувалась і демократична опозиція.

У серпні 1912 р. «Об’єднаний союз», створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу у квітні 1913 р. на основі нової Конституції, Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати перебували в опозиції до Юань Шикая.

Пу І — останній імператор Китаю

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із програмного документа «Об'єднаного союзу»

Теперішня революція має на меті встановлення республіканського уряду. Усі громадяни республіки мусять бути рівними; усі громадяни повинні брати участь у політичній владі. Президента обирають усі громадяни. Парламент є народним органом, що складається з депутатів, обраних усіма громадянами республіки. Запроваджується Конституція Китайської Республіки, якої всі її громадяни мають дотримуватися.

Які ідеали сповідував «Об'єднаний союз» і чому?

Юань Шикай

Напруженість посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем’єр-міністра.

У країні знову спалахнули повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відділення від Пекіна. Розпочалася громадянська війна між Півднем і Північчю. У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміндан поза законом, а його членів позбавив парламентських повноважень. Війська Півдня було розбито, Гоміндан був змушений перейти до підпільної діяльності, а Сунь Ятсен знову подався в еміграцію.

Розігнавши парламент і ставши повновладним диктатором, Юань Шикай створив умови для реставрації (відновлення) монархії. Конституцію було переглянуто, із неї вилучили статті про демократичні свободи. Однак незадовго до своєї смерті в червні 1916 р. диктатор відмовився від свого наміру, і республіку було збережено.

Хоча революція не розв’язала основних проблем Китаю, вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації країни — Маньчжурську династію.

ВИСНОВКИ

• На початку XIX ст. Китай був могутньою державою. Проте під тиском європейських колонізаторів країна швидко втрачала свій суверенітет. У результаті протидії реформам із боку правлячої верхівки Китай почав відставати від провідних держав і був поділений на сфери впливу між країнами Заходу, Росією та Японією.

• Політика колонізаторів і розвал держави викликали опір населення. Повстання тайпінів та іхетуанів були придушені за допомогою колонізаторів. Спроби проведення реформ представниками Маньчжурської династії були нерішучими. Зрештою вибухнула Сіньхайська революція, яка повалила імператорську владу. Китай став на шлях модернізації, який, проте, виявився складним і кривавим.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яка країна стала ініціатором «опіумних війн»? 2. Коли відбулося повстання тайпінів? 3. Які країни взяли участь у розподілі Китаю на сфери впливу? 4. Проти кого було спрямоване повстання іхетуанів? 5. У результаті яких подій було повалено Маньчжурську династію в Китаї? 6. Хто став першим президентом Китайської республіки?

7. Охарактеризуйте розвиток Китаю наприкінці XIX — на початку XX ст. 8. Чи можна розглядати Китай як напівколонію західних країн? 9. У чому полягала сутність реформи Кан Ювея? Якими були її підсумки? 10. Розкажіть про повстання іхетуанів. Чому воно зазнало поразки? 11. Хто такий Сунь Ятсен? У чому полягали його «три народні принципи»? 12. Розкажіть про Сіньхайську революцію 1911—1912 рр. у Китаї та її підсумки.

13. Складіть порівняльну таблицю «Особливості народних рухів у Китаї в середині XIX — на початку XX ст.».

14. Поміркуйте, чому всі спроби реформ у Китаї зазнали невдачі. Підготуйте повідомлення за цим питанням.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно