Войти
Закрыть

Спроби модернізації Османської імперії наприкінці XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Могутня в минулому Османська імперія наприкінці XIX ст. остаточно втратила свій вплив на хід світової історії, ставши напівколонією Заходу. Політична система імперії була неефективною. Після скасування конституції 1876 р. в країні встановився репресивний, нічим не обмежений режим султана Абдул-Гаміда II. Період його правління (1876-1909) увійшов в історію Туреччини як період гноблення. У 1882 р. Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала повертати гроші за позиками. Султан боявся заколоту й увів поліцейську деспотію та цензуру на друк. За правління Абдул-Гаміда II продовжувалися гоніння на турків-християн. Його політику, спрямовану проти вірмен, болгар і греків, неоднаразово засуджували глави європейських держав. Особливою жорстокістю вирізнявся конфлікт з вірменами в 1894 р. Було спалено 50 тис. будинків, закатовано 100 тис. осіб, уключаючи жінок і дітей. Через три роки було винищено греків на о. Криті, а на початку XX ст. сталися погроми болгар і македонців. Європейські держави назвали Османську імперію «хворою» і стали вирішувати її долю. По суті, вони розподілили між собою османські території: Боснія й Герцеговина були окуповані Австро-Угорщиною, у Тунісі господарювали французи, Єгипет захопила Англія. Формально ці території ще перебували в складі Османської імперії, проте фактично перейшли під контроль іноземних держав. Іноземний капітал захопив основні позиції в усіх сферах турецької економіки, що стримувало розвиток національної промисловості, у якій переважали мануфактури. Сільське господарство майже не розвивалося. Для обробітку землі селяни використовували дерев’яну соху....
0 Переглянути

Китай у другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Китай був найбільшою державою в Азії — багатонаціональною імперією, об’єднаною завойовницькими походами маньчжурів. У XIX ст. тут правила маньчжурська династія Цин, яка прийшла до влади ще на початку XVII ст. Усю територію, яку завоювали маньчжури, називали імперією Цин. Для Китаю друга половина XIX ст. була часом погіршення економічної, соціальної та політичної ситуації. Зростання чисельності населення відбувалося набагато швидше за збільшення кількості оброблюваних земель. Це загострило продовольчу проблему, що зумовило зниження рівня життя населення. Час від часу виникали антиімперські таємні товариства й відбувалися повстання проти маньчжурів, однак успіху вони не мали. Зростало й невдоволення національних меншин, пригноблених маньчжурською владою. Китай був «закритий» для іноземного капіталу, усі торговельні операції здійснювалися через одну фірму, яку підтримувала держава. Європейські підприємці марно намагалися «відкрити» китайський ринок для своїх товарів. Оскільки Китай обходився виробленою в країні продукцією, то не потребував європейських товарів. Дорогу європейській торгівлі проклав опіум, який за сприяння корумпованих китайських чиновників завозили в країну контрабандою. Опіумна контрабанда призвела до відтоку з Китаю срібних грошей, що знецінило китайський юань і зумовило підвищення податків і збідніння селян. У країні наростало соціальне напруження й посилювались антиманьчжурські настрої....
0 Переглянути

Японія в другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Епоха «пробудження Азії» (XIX — початок XX ст.) позначилася появою в традиційних східних суспільствах паростків індустріалізації. Це був складний та суперечливий період, коли, з одного боку, зберігалися східні традиції, а з іншого — розпочалася модернізація економіки країн Сходу. На Сході становлення й розвиток індустріального суспільства йшли пліч-о-пліч із збереженням традиційного, середньовічного за своїм характером укладу життя. Існування феодальних порядків зумовило те, що до початку XX ст. країни Азії були перетворені на колонії й напівколонії провідних європейських держав. «Вестернізація», тобто копіювання європейських і американської моделей державного управління, законодавства, системи освіти, одягу, етикету тощо, також була наслідком колонізації східних країн. Зміцнення національної буржуазії, формування середнього класу, проникнення ідей демократії й соціальної справедливості — усі ці новації сприяли активізації національних рухів і пришвидшили демократичні революції в країнах Сходу. Зростання масового національно-визвольного руху в країнах Азії пояснювалося насамперед тим, що у відповідь на постійні утиски й жорстокість колонізаторів по всьому Сходу поширилися й об’єднали різні соціальні групи населення ідеї антиколоніалізму. Небувалий підйом національної самосвідомості зумовив численні стихійні виступи селян і ремісників, страйки робітників, виникнення таємних організацій і сект, утворення професійних об’єднань міських і сільських підприємств....
0 Переглянути

Австро-Угорщина в другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Франц-Йосиф І Габсбург (1830-1916) — імператор Австрії та король Угорщини. Праправнук імператриці Марії-Терезії. У 1867 р. підтвердив автономію Галичини; прихильник участі українських політиків в органах влади Австро-Угорщини. Один з організаторів Троїстого союзу. Володів шістьма мовами. Не сприймав технічних новинок, зокрема не визнавав телефонного зв’язку, автомобіля, ліфта тощо. Франц-Йосиф І контролював збройні сили й зовнішню політику, однак не міг ефективно втручатись у внутрішні процеси обох частин Австро-Угорської імперії. Збори представників австрійського й угорського парламентів відбувалися як у Відні, так і в Будапешті. Проте для населення Австрії й Угорщини були важливішими рішення, які приймали відповідно австрійський та угорський уряди, а не загальні збори. Дуалістична монархія — 1) конституційна монархія, коли влада монарха обмежена конституцією чи конституційними актами, однак він формально й фактично зберігає чимало владних повноважень; 2) двоєдина монархія на чолі з австрійським імператором, який також був угорським королем. Австрія й Угорщина були суверенними частинами однієї держави....
0 Переглянути

Російська імперія в другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У середині XIX ст., коли в Європі й США завершувалося формування індустріального суспільства, Росія залишалася феодальною країною. Кріпосне право приносило збитки, конфлікт між селянами та владою досяг піку напруження й загрожував повстанням. Щоб уникнути революції, потрібно було змінити уклад життя в імперії. Східна (Кримська) війна суттєво підірвала довіру народу до імператора й держави. Аби врятувати монархію й зміцнити міжнародний престиж Росії, цар Олександр II (вступив на трон у 1855 р.) зважився на реформи, які були проведені в 60-70-х роках XIX ст. й отримали гучну назву «великих». Наприкінці століття, за царя Миколи II, який вступив на трон у 1894 р. після смерті Олександра III, Російська імперія залишалась останнім острівцем абсолютизму в Європі й потребувала подальшого реформування. Аби хоч трохи «підтягнути» російську економіку до рівня розвинених країн з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте було проведено низку економічних реформ — реформи Вітте. До призначення на посаду міністра фінансів Росії С. Вітте певний час працював у Києві, де займався організацією залізничних перевезень. Основною проблемою економіки був розрив між швидкими темпами розвитку промисловості та відсталими засобами виробництва в сільському господарстві. Становище найманих робітників було вкрай тяжким. Робочий день на виробництві офіційно становив 11,5 год, але на більшості дрібних і середніх підприємств він сягав 13-14 год. Заробітна плата була мізерною навіть у столиці імперії — Петербурзі й не забезпечувала родині робітника прожиткового мінімуму. До того ж робітник часто отримував грошима лише десяту частину заробітку, решта видавалася «натурою» — товарами й продуктами....
0 Переглянути

США в другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У США в другій половині XIX ст. малопотужне виробництво й конкуренція між дрібними сімейними підприємствами поступилися місцем масштабному виробництву. Воно зосереджувалося в руках небагатьох сімей, об’єднувало регіональні ринки в спільний американський ринок, «зшитий» розгалуженою мережею залізниць. Настало століття «великого бізнесу», що, з одного боку, підносило Америку на вершину світової могутності, а з іншого — занурило її в соціальні конфлікти між роботодавцями й найманими працівниками. Промовистими є назви таких конфліктів — «рік насилля», «великий переворот», «жахливий рік». До кінця 1890-х років США замінили Велику Британію в ролі домінуючої індустріальної держави у світі. Американські підприємства виробляли конкурентоспроможні товари, які були дешевші, краще розкуповувалися, ніж не гірші за якістю, однак дорожчі товари з інших країн. На початку XX ст. США остаточно перехопили у Великої Британії естафету світового лідерства. Напередодні Першої світової війни загальний обсяг промислового виробництва США перевищував обсяги виробництва Франції, Німеччини й Великої Британії разом узятих. Вчасно переорієнтувавшись з виробництва бавовняних суконь на сталеві локомотиви, американці виробляли товари з меншою собівартістю. У цьому була економічна перевага Америки, що сприяло збільшенню американських капіталовкладень за кордоном, зростанню прибутків американських фірм, економічному піднесенню, ослабленню соціального напруження й міжкласових конфліктів....
0 Переглянути

Велика Британія у вікторіанську добу

9 Клас

Вікторія (1819-1901) — королева Великої Британії (1837-1901). Її 64-річне правління назвали «вікторіанською добою», «золотим віком» в історії країни. Королева Вікторія зміцнила монархічну владу, яка в першій третині XIX ст. перебувала в кризовому стані. У середині XIX ст. в Англії остаточно сформувалася двопартійна система. Країною почергово правили дві великі партії консервативна (колишні торі) і ліберальна (колишні віги). Роль уряду й прем’єр-міністра посилилася, а права монарха й палати лордів були ще більше обмежені. З початку XX ст. вирішальне слово при прийнятті законів належало палаті громад, а члени палати лордів могли лише зволікати із затвердженням законопроектів, однак не могли їх відхилити. Демократизація суспільно-політичного життя в країні відбувалася під тиском промислової й фінансової еліт, представники яких походили із середнього класу й «низів» і мали демократичний світогляд. Володіючи значними капіталами, вони були впливовими й поважними членами британського суспільства. На початку 1868 р. до влади прийшли консерватори, лідером яких упродовж багатьох років був Бенджамін Дізраелі. Консерватори перебували при владі з перервами з 1868 до 1905 р....
0 Переглянути

Німеччина наприкінці XIX - на початку XX ст.

9 Клас

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначається вченими як «рубіж часу». Наприкінці XIX — на початку XX ст. Німеччина продовжувала жити за конституцією 1871 р. Правлячим у Німецькій імперії став юнкерський блок. Юнкери — великі землевласники-дворяни, поміщики — не тільки зуміли зберегти, а й значною мірою збільшили свій вплив і роль у державі. У руках дворянства опинилися уряд та інші органи влади, армія й дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найпотужнішу державу Німецької імперії. Канцлер О. фон Бісмарк добре розумів, що владі необхідно спиратися не лише на земельну аристократію, а й на підприємців, фінансистів, які після індустріальної революції й об’єднання країни відігравали важливу роль. За часів Бісмарка в Німеччині були проведені прогресивні реформи, зокрема запроваджено єдину грошову систему, створено Імперський банк, зміцнено армію. Бісмарк був також автором пенсійної системи в Німеччині (1889), яка стала першою у світі офіційною системою соціального страхування. Саме завдяки канцлеру в Німеччині з’явилися лікарняні каси й декілька видів соціального страхування для робітників. Це одна з найкращих у світі систем, яка пережила дві світові війни, грошові реформи й елементи якої існують донині. Опорою влади в Німеччині були численні організації та партії. Так, Німецька консервативна партія об’єднала у своїх лавах великих землевласників, багатих промисловців, вищих чиновників та офіцерів і мала яскраво виражений монархічний та антиєврейський характер. Націонал-ліберальна партія обстоювала насамперед інтереси великої буржуазії (торговців, судновласників і тих, хто працював у важкій індустрії) і беззастережно підтримувала зовнішню політику уряду....
0 Переглянути

Франція

9 Клас

Причини й привід до початку війни. Після перемоги в австро-прусській війні 1866 р. Пруссія істотно зміцніла й утвердилася в ролі лідера в об’єднанні всіх німецьких держав, що неабияк непокоїло Наполеона III. Цим майстерно скористався Бісмарк, посіявши недовіру між Пруссією та Францією. Він був упевнений у британському, російському й італійському нейтралітеті та розпочав військові приготування. Готувалася до війни і Франція, проте повільно та неефективно. Безпосереднім приводом до війни стала боротьба за вакантний трон в Іспанії. У 1869 р. іспанський уряд запросив на нього прусського принца Леопольда Гогенцоллерна, родича короля Пруссії Вільгельма І. Франція висловила рішучий протест, і наступного року Леопольд офіційно відмовився прийняти іспанську корону. Наполеон III і Бісмарк були розчаровані таким мирним завершенням конфлікту, оскільки зникав привід до війни, якої вони обидва бажали. Французький імператор змушував Вільгельма І пообіцяти, що він ніколи не дасть згоди на коронування Леопольда на іспанський трон. Король, який у той час перебував у м. Емсі, відмовився надати такі гарантії. Повідомлення про це було відправлено телеграфом у Берлін Бісмарку, який зумисно спотворив запис слів Вільгельма І, надавши їм образливого для Франції звучання, і передав його до преси, а також поширив серед прусських закордонних місій. Зміст Емської депеші Бісмарка, як назвали цей документ, став відомий Наполеону III. 19 липня 1870 р. він оголосив Пруссії війну. Хід війни. Більшість європейців очікувала, що перемогу у війні здобуде Франція. Однак прусське військо під командуванням генерала Мольтке було добре вишколене, а німецька артилерія кількісно переважала французьку....
0 Переглянути

Матеріал до практичного заняття 3. Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

9 Клас

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість хаосу, насилля й експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця й справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки — свобода, на їхню думку, була природним шляхом до щастя. Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Він розробив власну, як виявилося, також утопічну, модель перебудови суспільства. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й експлуатації приватними власниками найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, на думку К. Маркса, класу буржуазії. Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, політичний журналіст. Народився в прусському м. Трірі, де і закінчив гімназію. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був одружений з племінницею засновника концерну «Філіпс». Молода сім’я переїхала до Парижа, де він познайомився з Фрідріхом Енгельсом, з яким його до кінця життя поєднувала спільна робота. У період революцій 1848-1849 рр., змінивши декілька місць проживання, повернувся до Німеччини. Знову спробував (невдало) займатися журналістикою. Був висланий з Німеччини за революційні погляди. Транзитом через Париж у 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував Міжнародне товариство робітників. У 1867 р. вийшов друком перший том його знаменитого «Капіталу». Другий і третій томи «Капіталу» Ф. Енгельс видав уже після смерті К. Маркса....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 242 243 244 245 246 247 248 249 250 ... 317
Назад

Навігація