§ 14. Німеччина наприкінці XIX - на початку XX ст.

• Назвіть основні етапи об’єднання Німеччини.

1. Політичний лад і внутрішня політика за канцлерства О. фон Бісмарка

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначається вченими як «рубіж часу». Наприкінці XIX — на початку XX ст. Німеччина продовжувала жити за конституцією 1871 р. Правлячим у Німецькій імперії став юнкерський блок. Юнкери — великі землевласники-дворяни, поміщики — не тільки зуміли зберегти, а й значною мірою збільшили свій вплив і роль у державі. У руках дворянства опинилися уряд та інші органи влади, армія й дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найпотужнішу державу Німецької імперії.

Канцлер О. фон Бісмарк добре розумів, що владі необхідно спиратися не лише на земельну аристократію, а й на підприємців, фінансистів, які після індустріальної революції й об’єднання країни відігравали важливу роль.

За часів Бісмарка в Німеччині були проведені прогресивні реформи, зокрема запроваджено єдину грошову систему, створено Імперський банк, зміцнено армію. Бісмарк був також автором пенсійної системи в Німеччині (1889), яка стала першою у світі офіційною системою соціального страхування. Саме завдяки канцлеру в Німеччині з’явилися лікарняні каси й декілька видів соціального страхування для робітників. Це одна з найкращих у світі систем, яка пережила дві світові війни, грошові реформи й елементи якої існують донині.

Опорою влади в Німеччині були численні організації та партії. Так, Німецька консервативна партія об’єднала у своїх лавах великих землевласників, багатих промисловців, вищих чиновників та офіцерів і мала яскраво виражений монархічний та антиєврейський характер.

Націонал-ліберальна партія обстоювала насамперед інтереси великої буржуазії (торговців, судновласників і тих, хто працював у важкій індустрії) і беззастережно підтримувала зовнішню політику уряду.

Інтереси середнього класу й дрібної буржуазії захищала Партія прогресистів, яка мала прибічників і серед робітників. Католицька партія центру мала вплив на значну частину католицького населення Рейнської провінції, Баварії, інших південнонімецьких земель. Серед її членів і прихильників були представники всіх класів і прошарків. Партія мала вплив у рейхстазі.

• Розгляньте й проаналізуйте політичну карикатуру. Який висновок Ви можете зробити про стосунки між канцлером і німецьким парламентом?

Карикатура на німецький парламент за часів О. фон Бісмарка. 1880-і роки

Характерною ознакою політичного життя в Німеччині була відсутність традицій лібералізму, що пояснювалося слабкістю німецької буржуазії та її залежністю від держави. На відміну від консерваторів, центристів і соціал-демократів, лібералам бракувало міцної опори в суспільстві й підтримки впливових державних і політичних діячів.

Соціалістичний рух, представлений у Німеччині переважно соціал-демократами, був розділений на три течії, між якими відбувалася постійна боротьба. Основними питаннями, які розділяли німецьких соціалістів, були: 1) ставлення до активної військової політики держави; 2) яку форму боротьби за права робітників обрати: підготовку до комуністичної революції (ліві, очолювані К. Лібкнехтом і Р. Люксембург), страйкову боротьбу (центристи на чолі з А. Бабелем) чи участь у парламентських виборах і прийняття в парламенті законів на захист людей праці (праві, очолювані К. Каутським). Урешті-решт, більшість обрала саме боротьбу за отримання парламентських мандатів. На виборах 1912 р. Соціал-демократична партія здобула понад чверть місць у рейхстазі.

На початку століття значно активізувався німецький робітничий рух. За перші три роки століття кількість страйкарів зросла у 2,5 раза. їхні вимоги стосувалися переважно не політичних, а економічних і соціальних питань: скорочення робочого дня з 11 до 9-10 год, збільшення заробітної плати, захист від сваволі роботодавців.

2. Економічний розвиток

Характерною ознакою розвитку німецької економіки на початку XX ст. було зростання темпів виробництва й накопичення капіталу, зміцнення позицій монополій. Кількість підприємств з понад тисячею робітників за перше десятиліття XX ст. збільшилася вдвічі й становила майже половину німецьких підприємств. Економічний розвиток країни супроводжувався впровадженням у промисловість найновішої техніки, що допомогло швидше завершити індустріальну революцію й стати економічно могутньою державою. Більшість німців була зайнята в промисловому виробництві, а не в сільському господарстві. Чисельність найманих робітників з 1882 до 1907 р. зросла з 6 до майже 11 млн осіб.

• Завдяки чому, на Вашу думку, Німеччині вдалося за три десятиліття майже подвоїти свою частку у світовому промисловому виробництві?

Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві

Німеччина обігнала інші країни Європи за темпами розвитку й на початку XX ст. за обсягом продукції посіла друге місце у світі після США. У перші десятиліття XX ст. промисловість і сільське господарство Німеччини розвивалися швидкими темпами. У промисловості вирішальна роль належала металургійним концернам «гарматних королів» Круппа й Тіссена, хімічному концерну «І. Г. Фарбен індустрі», електротехнічному концерну «Загальна електрична компанія (АЕГ)», Рейнсько-вестфальському вугільному синдикату та ін. Німеччина випереджала Англію за основними економічними показниками, особливо в передових на той час хімічній та електротехнічній галузях.

У сільському господарстві важливу роль відігравали великі землевласники. У їхніх руках була зосереджена майже третина землі, що оброблялася. Використання хімічних добрив і агротехніки дало змогу на початку століття вдвічі збільшити врожайність зернових культур і картоплі. Швидко зростав також німецький експорт. За перше десятиліття XX ст. німецькі інвестиції за кордоном зросли в 3,5 раза.

Світового значення набули великі німецькі банки. Дев’ять основних банків зосередили у своїх руках понад 80 % банківського капіталу. З 1902 по 1913 р. обсяг вивезення німецького капіталу збільшився більше ніж утричі. Щоправда, німецькі капіталовкладення за кордоном усе ще поступалися англійським (вони становили чверть англійських капіталовкладень за кордоном).

3. Закінчення епохи О. фон Бісмарка

Ефективна діяльність Бісмарка мала серйозну, як для політика, ваду — він був нетерпимий до опозиції. Переслідування зазнали лідери демократичних партій і католицького духовенства, незадоволені бюрократизмом державного апарату. Скориставшись, як приводом, терористичним замахом на імператора, Бісмарк домігся ухвалення рейхстагом у 1878 р. «виняткового закону» проти соціалістів, що діяв упродовж дванадцяти років. Цим законом заборонялася діяльність соціалістичних організацій і газет.

Зі вступом у 1888 р. на престол Вільгельма II Бісмарк утратив контроль над урядом. За часів імператорів Вільгельма І і Фрідріха III (який правив менше ніж півроку) позиції Бісмарка були непохитними. Однак честолюбний Вільгельм II не хотів відігравати другорядну роль, і напруження в стосунках з Бісмарком тільки посилювалося.

Вільгельм II Гогенцоллерн (1859-1941) — останній німецький імператор і прусський король (1888-1918). Син німецького імператора Фрідріха III й англійської принцеси Вікторії, онук Вільгельма І. Народився в Потсдамі. У 1877-1879 рр. вивчав право в Берлінському університеті; проходив стажування в різних військових частинах і міністерствах. Після відсторонення від посади рейхсканцлера О. фон Бісмарка зосередив у своїх руках усю повноту влади. Один з ініціаторів початку Першої світової війни. Після революції 1918 р. втік до Голландії, де зрікся престолу.

Найбільш суперечливими для імператора та канцлера були питання про внесення змін до «виняткового закону» проти соціалістів і питання про право міністрів, підпорядкованих канцлеру, на особистий прийом у Вільгельма II. Імператор недвозначно натякнув Бісмарку про його відставку й у березні 1890 р. отримав від канцлера відповідну заяву. Це була почесна відставка, що супроводжувалася присвоєнням Бісмарку титулу герцога, а також звання генерала.

Карикатура на відставку О. фон Бісмарка. 1890 р.

4. Перехід Німеччини до «світової політики»

Наприкінці XIX ст. в Німеччині активно поширювалась імперська ідея колоніальних загарбань, створення потужної армії та військово-морського флоту.

Однією з найважливіших ознак Німецької імперії була мілітаризація суспільного життя країни. Імператор Вільгельм II намагався надолужити згаяний О. фон Бісмарком час у завоюванні колоній і вважав своєю високою місією забезпечення Німеччині світового панування.

Особливо його цікавили Схід і Балкани, куди мав спрямовуватися «Drang nach Osten» («похід на схід»). У своїх планах він спирався на доктрину «пангерманізму», згідно з якою німці мають «історичне право» панувати над іншими народами. Пангерманісти закликали проводити політику сили щодо інших держав, створювати потужні флот та армію, готуватися до війни за переділ світу.

• Як Ви оцінюєте погляди німецького видавця щодо місця Німеччини у світі?

«Ми хочемо стати світовою силою й проводити колоніальну політику в повному сенсі цього слова. Це не піддається сумніву й назад вороття немає. Від цього залежить майбутнє нашого народу, який бажає зберегти своє місце серед великих націй. Ця політика можлива як усупереч Англії, так і в союзі з нею. Перше означає війну, друге — мир».

Ганс Дельбрюк, ліберальний видавець (Kehr Е. Schlachtflottenbau und Parteipolitik, 1894-1904. - Berlin, 1930. -S. 309).

У середині 1890-х років зовнішня політика Вільгельма II набула ознак імперіалістичної колоніальної політики. Німеччина дедалі наполегливіше вступала в боротьбу за вже поділені колоніальні території та сфери впливу, зокрема за англійські володіння в Африці. Зважаючи на свою економічну могутність, Німеччина розпочала будівництво потужного військово-морського флоту, що означало відкритий виклик Англії — традиційній «володарці морів». Колоніальна політика стала метою Німецької держави й отримала назву «світова політика».

Німеччина вже не задовольнялася Європою, сфера її «життєвих інтересів» охоплювала весь світ. Продукція німецьких фірм почала завойовувати ринки країн Південної й Центральної Америки, потіснивши там Англію.

Мілітаризація — політичне панування військових, підпорядкування економіки країни цілям загарбницької війни.

Важливе місце у «світовій політиці» відводилося Близькому Сходу. Там німецький уряд активно будував Багдадську залізницю, що мала забезпечити німецькі інтереси на Близькому й Середньому Сході та прокласти шлях до Індії. Далекий Схід, а надто Китай, також становили для Німеччини неабиякий інтерес. У Китаї німці захопили ряд важливих територій.

Для стимулювання в Німеччині мілітаристських і колоніальних настроїв були створені «Пангерманський союз», «Флотський союз» та інші організації. Усі ці події свідчили про прагнення й готовність Німеччини розпочати боротьбу за переділ світу.

1890 р. — відставка з посади канцлера Німеччини О. фон Бісмарка.

Політичний плакат про ухвалення «виняткового закону» проти соціалістів. 1898 р.

1. Використовуючи схему «Вищі органи державної влади Німеччини за конституцією 1871 р.» (с. 75), а також матеріал § 14, охарактеризуйте державний і політичний устрій Другої імперії в Німеччині.

2. Назвіть важливі реформи, які були здійснені в Німеччині за часів канцлерства О. фон Бісмарка.

3. Розгляньте політичний плакат про ухвалення в Німеччині «виняткового закону» проти соціалістів. Як Ви вважаєте, на чиєму боці — Бісмарка чи соціалістів — симпатії автора плаката? Чому Ви дійшли до такого висновку?

4. Охарактеризуйте діяльність О. фон Бісмарка як державного діяча. Які чесноти й вади мав, на Вашу думку, Бісмарк-політик?

5. Назвіть причини переходу Німеччини до «світової політики». Якою була мета цієї політики?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно