Войти
Закрыть

Розвиток культури наприкінці XVIII — на початку XX ст.

9 Клас

Варто пригадати! 1. Визначте причини виникнення середньовічних університетів у Європі. 2. Чому в культурі Середніх віків виділяють літературу рицарську, міську, церковну? 3. Із якими новими явищами Нової історії пов'язане виникнення класицизму в живописі? 4. На яку аудиторію слухачів були розраховані музичні твори в Середні віки та ранній Новий час? 1. Революційні відкриття в науці. Ми вже знаємо, що історія «довгого» XIX століття докорінно змінила картину Нового часу. Які ж зміни відбулися в науці, техніці, інтелектуальному житті людей? Із найважливішими науковими відкриттями XIX ст. ви познайомитеся на уроках фізики, математики, хімії, біології тощо. Ми назвемо лише ті досягнення, які відкрили нові наукові напрямки та рішуче вплинули на життя суспільства. Із початком XIX ст. люди наполегливо проникали в природу електромагнітних явищ. Італієць А. Вольта створив перше штучне джерело електрики. Француз А.-М. Ампер і німець Г. С. Ом відкрили закони руху електричного струму. Англійці М. Фарадей і Д. К. Максвелл створили теорію електромагнітного поля. Таким чином, до 70-х рр. XIX ст. людство відкрило й почало використовувати невідому колись енергію електромагнітного поля. У XIX ст. електрика стала одним із найважливіших видів енергії. У XIX ст. провідні держави Європи неодноразово споряджали свої кораблі в навколосвітні плавання з метою подальшого вивчення Світового океану. В історії науки особливу роль відіграла експедиція англійського корабля «Бігль» (1831—1836 рр.), на борту якого перебував молодий натураліст Ч. Дарвін (мал. 1). За п’ять років подорожі він зібрав унікальну колекцію знахідок і склав багатотомний щоденник спостережень. Підсумком його роботи стала революційна праця «Походження видів шляхом природного відбору» (1859 р.). У ній Ч. Дарвін стверджував, що всі види живих організмів мають спільних предків і розвиваються в результаті природного відбору в постійно мінливих умовах навколишнього світу. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна очевидно суперечила біблійному трактуванню зародження та розвитку життя....
0 Переглянути

Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Ми знаємо, що протягом усього XIX ст. Велика Британія зберегла за собою статус «володарки морів» і «майстерні світу». Колоніальні володіння перетворювали Англію на найбільшу країну світу, міць якої не викликала сумнівів. На Європейському континенті Англія утримувалася від союзів з іншими державами, захищаючи свої інтереси дипломатичними засобами. Після ганебного розгрому в Кримській війні та принизливого Паризького конгресу 1856 р. Російська імперія, здавалося б, була відсунута на задвірки Європи. Однак перемога в російсько-турецькій війні 1876—1878 рр. та колоніальні загарбання в Середній Азії повернули російського царя до числа провідних діячів світової політики. Імперія Габсбургів і Французька республіка навіть після відчутних військових поразок у 1866 та 1870—1871 рр. залишалися великими державами із численним населенням і серйозною політичною вагою. У другій половині XIX ст. із політичної карти Центральної та Південної Європи назавжди зникло багато маленьких держав. Об’єднання Німеччини та Італії привело до появи двох великих і самостійних держав, які вимагали рахуватися з їхніми інтересами. Серед впливових держав світу несподівано для багатьох опинилася Японія, що увійшла до колоніальних держав і прагнула панування на Далекому Сході. У міжнародних відносинах кінця XIX ст. настав період «реальної політики», що спиралася на реальну силу та економічні інтереси найбільших держав. Об’єднана Німеччина впевнено посіла передові позиції в економічному розвитку серед європейських країн. Її успіхам сприяли промислові райони Ельзасу та Лотарингії, які німці захопили за підсумками франко-прусської війни. Міжнародну політику Німеччини визначав канцлер О. Бісмарк, що намагався не допустити об’єднання Франції з іншими державами з метою повернення втрачених земель. «Залізний канцлер» швидко встановив союзницькі відносини з Австро-Угорщиною. Потім до союзу приєдналася Італія, яка в колоніальній суперечці була змушена поступитися Франції володіннями в Північній Африці....
0 Переглянути

Британське панування в Індії. Народи Африки під владою європейських колонізаторів. Практичне заняття

9 Клас

У першій половині XIX ст. колись могутня Імперія Великих Моголів припинила своє існування. Багато країн і народів Індії потрапили в колоніальну залежність від британської Ост-Індської компанії. На чолі британських володінь, що охоплювали майже половину території півострова Індостан, був генерал-губернатор. Його резиденція розташовувалася в Калькутті. Інші індійські князівства також перебували під британським контролем. Поступово англійці перетворювали залежні князівства на колоніальні володіння. Ознайомимося із фрагментами документа, присвяченого діяльності англійської адміністрації. Корінні жителі Індії під владою англійців перебували в залежному, неповноправному становищі. Право, суд і система покарань для європейців і місцевих жителів були окремими. У той самий час англійці заохочували поширення християнства й скасували рабство. Вони боролися з «дикими» звичаями місцевого населення: намагалися припинити самоспалення вдів на поховальному багатті чоловіків, забороняли вбивство новонароджених дівчаток, як було заведено в деяких випадках у нижчих індійських кастах. У XIX ст. рішуче змінився характер економічних відносин між Індією та Великою Британією. Замість грабіжницької торгівлі колоніальними товарами почалося освоєння неосяжного ринку Індії. У величезній країні можна було успішно продавати товари англійської промисловості. Із цією метою англійці вкладали значні кошти в будівництво портів і транспортних засобів. В Індії, як ніде в колоніальному світі, будували багато залізниць (мал. 1) і фабрик із переробки сировини. Опіум, бавовняні тканини й інші товари з Індії знаходили своїх покупців в Азії та Європі. Серед індійців з’явилося багато найманих робітників....
0 Переглянути

«Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії

9 Клас

У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії. * Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р. ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ Гвардія перетворюється на банду До 1826 р. яничари вели негідний спосіб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров. На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани...
0 Переглянути

«Піднебесна імперія» на шляху до революції

9 Клас

Ніколи ще у своїй багатовіковій історії Китай не займав таку величезну територію, як у часи імперії Цин. До початку XIX ст. за розмірами Китай поступався лише Російській імперії, але переважав усі країни світу за кількістю жителів — 400 млн осіб. Крім Китаю та Маньчжурії, Цинська імперія підкорила Монголію, а також захоплені у XVIII ст. країни Центральної Азії — Джунгарію, Кашгарію, Тибет. На окраїнах імперії жили численні народи, що здавна перебували під владою правителів Китайської держави. На чолі «Піднебесної імперії» стояв богдихан — імператор династії Цин, влада якого була необмеженою. Вищим станом у країні вважалися маньчжури — завойовники Китаю (мал. 1). Нижче розташовувалися чотири «китайські» стани. Серед «учених» (ши) разом із маньчжурами формувався бюрократичний апарат держави, що посідав панівне становище в Китайській державі й суспільстві. Інші стани — хлібороби, ремісники й торговці — перебували в пригнобленому, залежному від держави становищі. Китайська імперія династії Цин була типовою східною деспотією*. На межі XVIII—XIX ст. Цинська імперія переживала кризу, що важко вразила сільське господарство — основу економіки країни. У Китайській державі швидко зросла кількість населення, а площа орної землі залишилася незмінною. Таким чином, за 100 років оброблювана площа на одного жителя скоротилася на 30 %. Селянські ділянки ставали все меншими. Знизилися надходження від податків до скарбниці. Країна опинилася на межі голоду. У Китаї збільшилася кількість жебраків, поширилося грабіжництво. Захищаючи свої маєтки й багатства, феодали створювали приватні дружини, які в разі потреби швидко формувалися в повітові й провінційні армії....
0 Переглянути

Японія в XIX — на початку XX ст.: стрибок у світові лідери?

9 Клас

Понад 200 років Японія із власної волі перебувала в ізоляції від іншого світу. Японським правителям — сьогунам — здавалося, що так вони зможуть захистити країну від європейців, яких тут називали «кольоровими південними варварами». Особливу «небезпеку», на думку японців, становило християнство, що руйнувало конфуціанство, буддизм, місцеві традиції й вірування. Ізоляція країни від зовнішнього світу, а також збереження середньовічних відносин зупинили розвиток Японії. До початку XIX ст. погіршення життя відчули на собі всі верстви населення: даймьо (великі князі), самураї всіх рангів, селяни, жителі міст. Країною прокотилася хвиля кровопролитних повстань. За підрахунками вчених, у 1801 —1867 рр. у Японії відбулося понад 1000 селянських виступів. У 1836 р. сильні дощі стали причиною неврожаю зернових і бобових культур, у країні спалахнув голод. У місті Осака жителі поїли всіх голубів. При цьому деякі даймьо забороняли селянам збирати їстівне коріння й соснові шишки. Голодні бунти охопили країну. Люди громили урядові склади й маєтки багатіїв. Селянські вожді готувалися до повстання й збирали зброю. Уряду насилу вдалося придушити народні виступи. УВАГА, ДЖЕРЕЛО! Зі звернення до японських селян (1836 р.) Лютують стихійні лиха, народ страждає, а чиновники беруть хабарі, піклуючись лише про власну вигоду. Із цією метою селян обкладають додатковими податками у великих грошових сумах... Не годиться вести марне життя й байдуже чекати на смерть. Тільки ти, народе, можеш змінити свою нещасну долю. Тільки-но ви почуєте про повстання, вибирайте своїх вождів, ідіть до нас на допомогу....
0 Переглянути

Австро-Угорська імперія та держави Балканського півострова наприкінці XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Революційні заворушення 1848—1849 рр., нищівна поразка Австрії у війні з Пруссією в 1866 р., національно-визвольні рухи по всій Європі, об’єднання Італії й Німеччини — усі ці події показали, що Габсбурзька імперія потребує всебічних політичних реформ. Важливою особливістю імперії залишався її багатонаціональний склад, у якому німці (австрійці) не складали більшість населення. Відповідно до перепису 1910 р., серед 51 млн жителів німці становили 24%, угорці — 20%, чехи — 12,6%. При цьому народи імперії сповідували різні релігії: католиків налічувалося понад 77%, майже по 9% — протестантів і православних, 4% іудеїв та 1% мусульман. Найголовнішою проблемою для імперії було врегулювання відносин з Угорщиною. У 1867 р. правлячим колам двох країн вдалося досягти згоди, і замість єдиної абсолютистської імперії була створена Австро-Угорська монархія, де вводилося конституційне правління (мал. 2). Єдиним правителем нової монархії проголошувався імператор Франц Йосиф І (1848—1916 рр.), що також прийняв корону угорського короля та приніс клятву вірності. В основу державного устрою Австро-Угорщини був покладений дуалізм, тобто виникла конституційна монархія із двома центрами — Австрією та Угорщиною. Дуалістична Австро-Угорська імперія — унікальне явище в європейській історії Нового часу. Обидві частини імперії мали рівні права, власні парламенти й уряди. Об’єднувалися вони на основі особистої унії — імператор Австрії був королем...
0 Переглянути

Російська імперія наприкінці XIX — на початку XX ст.: час надій і розчарувань

9 Клас

«Самодержець усієї Русі» Олександр II (1855—1881 рр.) увійшов в історію не тільки як «цар-визволитель», але і як «цар-реформатор». Після звільнення селянства від кріпацької залежності в 1861 р. у країні були проведені ліберально-демократичні за своїм змістом «Великі реформи». Чи змогли ці перетворення дійсно реформувати самодержавну Росію? Велику увагу прогресивна громадськість Росії приділяла реформі освіти. Новий університетський статут 1863 р. відновив колишні автономні права університетів, затверджені ще в 1804 р. Відповідно до статуту, на розсуд вченої ради передали питання внутрішнього життя університету: вибори ректора й деканів, присудження вчених ступенів і звань, відкриття й закриття кафедр тощо. Як і за часів Олександра І, діти селян, міщан і купців отримали право навчатися в гімназіях. Класичні гімназії готували учнів для подальшого навчання в університеті, а реальні гімназії — до вищих технічних шкіл. Початкові школи в місті й селі відкривали та утримували за рішенням місцевої влади. Уперше в історії Росії почали роботу державні жіночі училища. У 1864 р. у губерніях і повітах стали вводитися земства — виборні органи місцевого самоврядування. Земські збори здійснювали розпорядницькі, а земські управи — виконавчі функції. Земства фактично не мали влади, але на них покладалися господарські питання: продовольство, промисли, школи, лікарні, пошта тощо. Таким чином, царський уряд надав земствам право вирішувати проблеми повсякденного життя людей. Реформа місцевого самоврядування була найбільш ефективною та «найближчою» до потреб народу (мал. 1)....
0 Переглянути

Зростання економічної та політичної могутності США наприкінці ХІХ — на початку XX ст.

9 Клас

Добре відомо, що Сполучені Штати Америки стали першою державою Західної півкулі, у якій були створені необхідні умови для успішного й швидкого розвитку капіталістичних відносин. Які ж суспільно-політичні події цьому сприяли? Зазвичай фахівці виділяють такі причини: швидкий розвиток промисловості, передача землі в приватну власність, зростання кількості населення та кваліфікованої робочої сили. Чи де так? Після 1861 р. при владі в США багато років перебувала Республіканська партія, що представляла інтереси великого капіталу. У країні були створені необхідні умови для зростання банківського капіталу, промислового виробництва й залізничного будівництва. Уже до кінця 1869 р. залізнична мережа країни простяглася від Атлантичного до Тихого океану (мал. 1). У 1914 р. довжина залізниць США становила понад 260 тис. миль. Прискореними темпами також розвивалося дорожнє будівництво. Протяжність шосейних доріг досягала 257 тис. миль. США впевнено тримали лідерство в найбільш сучасних і необхідних галузях промисловості. До початку Першої світової війни дорогами країни рухалися понад 1,7 млн автомобілів різного призначення (мал. 2). В автомобілебудуванні американці випереджали європейців у 3,5 разу. Серед усіх користувачів телефонів найбільше абонентів (10 млн осіб) було серед жителів США, що становило 70% від загальної кількості власників телефонних апаратів. Революційні зміни відбулися в галузі нафтовидобутку та переробки цієї сировини в готову продукцію (переважно гас). Сира нафта добувалася безперебійно й трубопроводами доставлялася до портових міст для переробки й вивезення за кордон. Завдяки величезним обсягам видобутої нафти Дж. Рокфеллер у 3 рази знизив її собівартість, у багато разів збільшив прибуток і першим в історії Нового часу подолав рубіж в 1 млрд доларів особистого статку....
0 Переглянути

Італія: важкий шлях до єдності

9 Клас

Вирішальні події, які привели до об’єднання Італії, розгорнулися в 60—70-ті рр. XIX ст. У боротьбі за незалежність, єдність і модернізацію Італії згуртувалися найбільш прогресивні сили країни. Рух за Рісорджименто очолило Сардинське королівство, або П’ємонт, розташоване на північному заході Італії та острові Сардинія. Популярний у народі король П’ємонту із Савойської династії Віктор Еммануїл II (1849—1861 рр.) був послідовним прихильником об’єднання Італії (мал. 1). У П’ємонті здійснювалися значні перетворення в суспільно-політичному й економічному житті. Нова держава являла собою конституційну монархію із двопалатним парламентом та урядом. Король брав участь у формуванні уряду, був головнокомандувачем, завідував зовнішньою політикою. У країні проголошувалися громадянські права і свободи: недоторканність особи та приватної власності, свобода друку й зборів; скасовувалося багато станових привілеїв. Італійське королівство, визнане більшістю держав Європи, продовжило політику «збирання земель». Італія взяла участь в австро-прусській війні 1866 р. як союзник Пруссії. За підсумками війни й Віденським договором, укладеним між Італією та Австрією, область Венето з Венецією перейшли до Італійської держави. У межах Австрійської імперії залишався Трієст і деякі інші території з мішаним італійським, слов’янським та німецьким населенням....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 238 239 240 241 242 243 244 245 246 ... 317
Назад

Навігація