§29. Міжнародні відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.

Міжнародні відносини наприкінці «довгого» століття характеризувалися суперечливими тенденціями. З одного боку, у Європі, найбільш «войовничому» континенті, установився тривалий і, здавалося, стійкий мир; з іншого, — колоніальний поділ світу призвів до різкого загострення суперечностей і формування двох ворогуючих військово-політичних блоків. Чи можна вважати це кроком до війни?

Варто пригадати! 1. Якими були підсумки франко-прусської війни 1870—1871 рр.? (§20) 2. Визначте причини та результати японо-китайської війни 1894—1895 рр. і російсько-японської війни 1904—1905 рр. (§25) 3. Назвіть наслідки повстання тайпінів (1850—1864 рр.) і «боксерів» (1899—1900 рр.) у Китаї. (§26) 4. Які особливості мав колоніальний поділ Африки в XIX ст.? (§28)

1. Дійові особи світової політики на межі століть.

Ми знаємо, що протягом усього XIX ст. Велика Британія зберегла за собою статус «володарки морів» і «майстерні світу». Колоніальні володіння перетворювали Англію на найбільшу країну світу, міць якої не викликала сумнівів. На Європейському континенті Англія утримувалася від союзів з іншими державами, захищаючи свої інтереси дипломатичними засобами.

Після ганебного розгрому в Кримській війні та принизливого Паризького конгресу 1856 р. Російська імперія, здавалося б, була відсунута на задвірки Європи. Однак перемога в російсько-турецькій війні 1876—1878 рр. та колоніальні загарбання в Середній Азії повернули російського царя до числа провідних діячів світової політики. Імперія Габсбургів і Французька республіка навіть після відчутних військових поразок у 1866 та 1870—1871 рр. залишалися великими державами із численним населенням і серйозною політичною вагою.

У другій половині XIX ст. із політичної карти Центральної та Південної Європи назавжди зникло багато маленьких держав. Об’єднання Німеччини та Італії привело до появи двох великих і самостійних держав, які вимагали рахуватися з їхніми інтересами. Серед впливових держав світу несподівано для багатьох опинилася Японія, що увійшла до колоніальних держав і прагнула панування на Далекому Сході.

У міжнародних відносинах кінця XIX ст. настав період «реальної політики», що спиралася на реальну силу та економічні інтереси найбільших держав.

Об’єднана Німеччина впевнено посіла передові позиції в економічному розвитку серед європейських країн. Її успіхам сприяли промислові райони Ельзасу та Лотарингії, які німці захопили за підсумками франко-прусської війни. Міжнародну політику Німеччини визначав канцлер О. Бісмарк, що намагався не допустити об’єднання Франції з іншими державами з метою повернення втрачених земель. «Залізний канцлер» швидко встановив союзницькі відносини з Австро-Угорщиною. Потім до союзу приєдналася Італія, яка в колоніальній суперечці була змушена поступитися Франції володіннями в Північній Африці.

Мал. 1. Німецький жетон, присвячений створенню Троїстого союзу в 1882 р. На ньому зображені кайзер Німеччини Вільгельм II, король Італії Умберто І, імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І.

У травні 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали договір, який увійшов в історію під назвою Троїстий союз (мал. 1). Автори договору стверджували, що він має оборонний характер.

Пізніше до Троїстого союзу приєдналися Румунія, Болгарія й Туреччина. Утім, Німеччина як лідер цього об’єднання розраховувала не тільки на допомогу союзників. Німецькі воєначальники на чолі з генералом А. Шліффеном підготували план «блискавичної війни» на два фронти — проти Франції та Росії. «План Шліффена» передбачав розгром імовірних супротивників у найкоротший термін. Рейхстаг прийняв програму прискореного будівництва військово-морського флоту. Ці наміри були спрямовані проти англійського панування на морях.

Наприкінці XIX ст. Німеччина перетворилася на панівну силу в політичному житті континентальної Європи.

2. Перший колоніальний поділ світу.

Наприкінці XIX ст. загарбання колоній провідними країнами світу досягло небувалих раніше масштабів. Нові колоніальні володіння виникали в Північній і Тропічній Африці, Індокитаї, Океанії та Латинській Америці. Якими ж були причини цього явища в міжнародних відносинах?

Як і колись, колонізатори прагнули підкорити своїм інтересам торгівлю колоніальними товарами, що мали широкий попит у метрополіях. Колоніальні володіння дозволяли контролювати світові торговельні шляхи. Наприклад, у 1882 р. Велика Британія доклала рішучих збройних і дипломатичних зусиль, щоб відібрати у Франції Єгипет і встановити контроль над Суецьким каналом, який відкривав найкоротший шлях до її володінь у Південній Азії. Американський уряд фінансово сприяв утворенню в 1902 р. незалежної Панамської республіки, що відокремилася від

Колумбії. В обмін на гарантії своєї незалежності вдячна Панама передала США «на вічні часи право користування, заняття й контролю в межах 10-мильної зони» Панамський канал.

Промисловий переворот у європейських країнах різко збільшив попит на сировину (вугілля, залізна руда, кольорові й коштовні метали, ліс, нафта, алмази тощо). Сировина з колоній коштувала недорого. Крім того, великі парові судна могли вивозити її в метрополії в необхідній кількості. Колонії з багатомільйонним населенням перетворилися на неосяжні ринки збуту готових виробів без митних зборів і конкуренції.

Особливості колоніальної експансії на межі століть:

• «Старі» колоніальні імперії: Велика Британія, Франція, Іспанія, Португалія, Нідерланди — усіма силами прагнули зберегти й розширити свої володіння. Наприклад, Франція «компенсувала» втрату Єгипту загарбанням В’єтнаму та Лаосу, владу над якими не втримав ослаблий Китай.

• До боротьби за колонії долучилися нові держави, що мали високий військово-промисловий потенціал: Німеччина, Бельгія, Італія, Японія. Основне суперництво розгорнулося за території, які зберігали свою незалежність.

• Боротьба за колонії неодноразово набувала збройного характеру. Особливо жорстокими були англо-бурські війни 1899—1902 рр. Велика Британія, застосовуючи тактику «випаленої землі», зламала опір бурів Трансваалю та Оранжевої вільної держави й отримала доступ до покладів золота й алмазів на півдні Африки.

• Для того щоб уникнути зростання напруженості й кровопролиття, метрополії намагалися надати загарбанню колоній цивілізованого характеру. Наприклад, загальні правила колоніальної політики в Африці виробили 14 держав-учасниць Берлінської конференції 1884—1885 рр. Зокрема, було ухвалено рішення про викорінення работоргівлі. Будь-яка європейська держава, що бажала привласнити територію в Африці, зобов’язувалася попередити про це всі зацікавлені країни, які брали участь у Берлінській конференції.

• У деяких випадках колонії використовували як «засоби обміну». У 1890 р. Німеччина передала Англії свої володіння у Східній Африці в обмін на стратегічно важливий острів Гельголанд у Північному морі.

• У поділі світу брали участь Росія та США, які формально не мали колоній, але приєднували до своїх володінь сусідні території, країни й народи. Утім, засудження колоніальної політики європейських країн не перешкодило США в 1898 р. захопити Гавайські острови.

• Важливою особливістю колоніальної політики було використання багатих приватних компаній для захоплення нових земель і підкорення місцевого населення.

До 1914 р. перший колоніальний поділ світу відбувся.

3. «Сердечна згода».

На межі XIX та XX ст. поступово склалося військово-політичне об’єднання європейських держав, які суттєво відрізнялися одна від одної. Спочатку союз уклали демократична республіка Франція та величезна самодержавна Росія. Потім до них приєдналася Велика Британія — конституційна монархія, відома своїми консервативними традиціями. Розбіжності в політичному устрої не були значною перешкодою для тісного співробітництва за наявності спільних зовнішньополітичних інтересів і загроз.

У грудні 1893 р. набула чинності військова конвенція, складена представниками російського та французького генеральних штабів. Поява цього документа пояснювалася загрозою з боку Троїстого союзу. Головним противником договірних сторін було названо Німеччину. Проти неї Франція та Росія мали виставити свої армії «так, щоб Німеччині довелося боротися відразу на сході й на заході». У разі війни сторони зобов’язалися не укладати сепаратного миру.

Створений російсько-французький союз надав кожній стороні реальні гарантії безпеки.

Російсько-французький союз став важливою подією в історії міжнародних відносин.

Мал. 2. Розфарбована поштова листівка початку XX ст., присвячена Троїстій Антанті.

У Європі виникли дві ворожі військові коаліції, до складу яких входили могутні держави. Сформувався такий баланс сил, порушення якого могло спричинити велику війну. Мир у Європі наприкінці XIX ст. здавався надійним і непорушним. У той самий час основні суперечності й конфлікти між європейськими державами виникали на колоніальних просторах.

У квітні 1904 р. в Лондоні британські й французькі представники підписали кілька документів, які врегулювали давні суперечки між країнами в Канаді, Західній Африці, Сіамі, Єгипті й Марокко. Так виникла франко-британська «Сердечна згода», або Антанта. Пізніше ця назва перейшла до союзу держав, що склався навколо Великої Британії та Франції.

ОЧИМА СУЧАСНИКІВ

Зі свідчення відомого російського історика та політичного діяча П. Мілюкова

Війна наступальна, із метою територіальних придбань, ще може зберігати привабливість на землях колоній. Проте в самій Європі така війна рішуче вийшла з моди.

Якими подіями в міжнародних відносинах можна пояснити оптимістичне твердження П. Мілюкова?

Подальший розвиток Антанти залежав від російсько-британських відносин. І в цьому випадку сторони змогли домовитися. У серпні 1907 р. було укладено угоду, у якій країни визнали територіальну недоторканність Тибету. Завершився поділ Персії на три зони впливу — російську, британську й нейтральну. Росія була змушена визнати, що Афганістан не входить до сфери її інтересів. Велика Британія зобов’язалася утриматися від прямого приєднання афганської території. Договір 1907 р. між Англією та Росією вирішив найбільш нагальні й застарілі суперечки між державами (мал. 2).

Із договором 1907 р. народилася Троїста Антанта — об'єднання держав, покликане стримати зростаючий вплив Німеччини.

4. Конфлікти, кризи, війни.

Колоніальний поділ світу, формування військово-політичних союзів, безперервні збройні конфлікти й дипломатичні акти викликали занепокоєння сучасників за долю порядку в Європі. У світовій політиці склалися дві сили: війни і миру.

Для того щоб зняти загальну напруженість, у голландському місті Гаага в 1899 та 1907 рр. були проведені великі міжнародні «конференції миру». У їх роботі взяли участь представники урядових кіл найбільш впливових держав світу. Гаазькі конференції прийняли документи про мирне розв’язання міжнародних конфліктів, про закони й звичаї сухопутної війни, про поранених і хворих, про заборону хімічної зброї тощо. На другій Гаазькій конференції миру було затверджено принципи діяльності Третейського суду, що мав повноваження розглядати міжнародні суперечки.

Успіхи промислового перевороту в передових країнах, досягнення в галузі науки й техніки значно збільшили можливості зброї. Провідні країни світу нагромадили значні запаси озброєнь, намагаючись випередити можливого супротивника за кількістю й потужністю. Цей процес дістав назву «гонка озброєнь».

Наприклад, після прийняття Німеччиною програми будівництва військово-морського флоту в усьому світі розгорнулася «гонка дредноутів». Ці військові кораблі були озброєні значною кількістю гармат великого калібру та являли собою плаваючі фортеці, що мали колосальну міць. Велика Британія побачила в німецьких планах пряму загрозу своїм колоніальним володінням і «прийняла виклик». Було оголошено, що на кожен новий німецький дредноут Англія відповість двома (мал. 3). До «гонки» Великої Британії та Німеччини приєдналися й інші держави світу.

«Гонка озброєнь» загострила й без того складну міжнародну обстановку. На початку XX ст. світ кілька разів стояв на порозі великої війни. Однак найбільш вибухонебезпечним місцем виявився Балканський півострів.

У 1903 р. в результаті державного перевороту королем Сербії був проголошений Петро Карагеоргієвич. Новий уряд заявив про необхідність створення єдиної держави південних слов’ян. Планувалося, що до складу нової держави увійдуть Боснія і Герцеговина. Ці території формально перебували під владою турецького султана, однак, як ми знаємо, за рішеннями Берлінського конгресу 1878 р. їх тимчасово окупувала Австро-Угорщина.

Відносини між Сербією та Австро-Угорщиною вкрай загострилися. У жовтні 1908 р.

Мал. 3. Англійський лінійний корабель «Дредноут» у бойовому поході. 1904 р. Цей корабель дав назву новому виду лінійних кораблів.

Австро-Угорщина оголосила про анексію (захоплення) Боснії і Герцеговини. Вибухнула Боснійська криза. Проти анексії виступили Османська імперія, Росія, Сербія та інші держави. Однак об’єднати свої зусилля вони не змогли. Туреччину, де вкрай загострилися внутрішні проблеми, задовольнила велика грошова компенсація. Росію країни Антанти не підтримали. Німеччина наполегливо вимагала визнання анексії, погрожуючи можливою війною Австро-Угорщини проти Сербії. Боснійська криза стала черговою великою дипломатичною поразкою Росії.

Росія розраховувала повернути собі вплив на Балканах і домагалася створення союзу балканських держав. Однак інтереси країн Балканського півострова часто не збігалися з планами російського уряду.

Восени 1912 р. склався союз Болгарії, Сербії, Чорногорії та Греції, які прагнули остаточно позбутися османського панування. Вони висунули Османській імперії ультиматум, вимоги якого турки відхилили. Почалася Перша балканська війна (1912—1913 рр.). Уже в листопаді 1912 р. болгарські війська підійшли до Стамбула. Успіхи союзних військ викликали занепокоєння великих держав, які намагалися зупинити війну дипломатичним шляхом. Болгарам не вдалося взяти Стамбул. Війна завершилася мирним договором 1913 р., підписаним у Лондоні країнами Балканського союзу та Османською імперією. Турки втратили всі свої європейські володіння, крім невеликої частини Східної Фракії та Стамбула.

Проте поділ колишніх османських володінь виявив непримиренні розбіжності серед переможців. Сербія не отримала виходу до Адріатичного моря, оскільки на цій території країни Троїстого союзу планували створити незалежну Албанську державу. Греція також розраховувала на більш значне розширення території. Сербія і Греція мали намір задовольнити свої прагнення за рахунок Болгарії та разом із Румунією, що також претендувала на територіальні «компенсації», утворили антиболгарську коаліцію.

30 червня 1913 р. болгарська армія, сподіваючись на обіцяну підтримку Австро-Угорщини, раптово атакувала сербські й грецькі позиції. Так розпочалася Друга балканська війна. Однак болгари зазнали в боях поразки.

Втручання Румунії у війну зробило становище Болгарії безнадійним. Крім того, Османська імперія спробувала повернути раніше втрачені території. Уже 29 липня 1913 р. Болгарія капітулювала.

За підсумками війни Болгарія втратила більшість своїх придбань і була змушена повернути Адріанополь (Едірне) Османській імперії. За рішенням конференції за участю послів великих держав на Балканському півострові було створено Албанську державу.

Балканські війни стали останньою сторінкою в історії багатовікової боротьби народів проти османського панування, але вони не змогли розв'язати всіх суперечностей серед країн і народів, що досягли незалежності. Політика сили, погроз і шантажу на Балканах із боку держав Троїстого союзу й непослідовні дії Росії підвели європейські країни до нової великої війни.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Які спільні інтереси об'єднали держави, що уклали Троїстий союз? 2. Які зміни у світовій економіці сприяли зростанню колоніальних володінь? 3. Використовуючи карту (с. 140), визначте, як змінилася територія англійських володінь в Індії протягом XIX ст. Землі якої країни неминуче стали «яблуком розбрату» між Англією та Росією? 4. Охарактеризуйте основні способи завоювання або придбання колоній наприкінці XIX ст. 5. Які спільні інтереси привели до «Сердечної згоди» настільки різні країни? 6*. Троїстий союз і Троїста Антанта вважали себе оборонними об'єднаннями. Чи це так? 7. Із якою метою проводилися Гаазькі мирні конференції? 8. Чому «гонка озброєнь» на початку XX ст. була перенесена на моря? 9*. Яким чином Боснійська криза 1908 р. була пов'язана з рішеннями Берлінського конгресу 1878 р.? 10. Чому молоді держави Балканського півострова, що звільнилися від османського панування, були втягнені у війну одна з одною? 11*. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, складіть реферат за однією із запропонованих тем: «Американо-іспанська війна 1898 р.», «Марокканські кризи 1905 і 1911 рр.», «Італо-турецька війна 1911—1912 рр.».

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Союзний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією (Відень, 20 травня 1882 р.)

Стаття 1. Високі договірні сторони обіцяють одна одній мир і дружбу, і вони не вступлять ні в який союз або зобов'язання, спрямовані проти однієї з їхніх держав. Вони... обіцяють взаємну підтримку одна одній у межах своїх власних інтересів.

Стаття 2. У випадку, якщо Італія... зазнала б нападу Франції з будь-якого приводу, обидві інші договірні сторони зобов'язані надати атакованій стороні допомогу й сприяння всіма своїми силами. Таке саме зобов'язання ляже на Італію в разі неспровокованого прямого нападу Франції на Німеччину.

Стаття 3. Якби одна чи дві з високих договірних сторін... зазнали нападу та були б утягнуті у війну проти двох або кількох великих держав, які не беруть участі в цьому договорі, то умови договору набувають чинності для всіх високих договірних сторін.

Стаття 4. У разі, коли яка-небудь велика держава, що не бере участі в цьому договорі, стала б загрожувати безпеці території однієї з високих договірних сторін, і сторона, якій загрожують, була б цим змушена оголосити їй війну... кожна [сторона] в такому разі залишає за собою можливість вступити у війну в слушний для себе момент для участі у спільній справі зі своєю союзницею.

Стаття 5. ...[Сторони] тепер зобов'язуються в усіх випадках спільної участі у війні не укладати перемир'я, миру або договору інакше, як за спільною між собою згодою.

Стаття 6. Високі договірні сторони обіцяють одна одній тримати в таємниці зміст та існування цього договору.

1. Охарактеризуйте основні положення угоди. На яких умовах договірні сторони укладали союз?

2. Проти яких держав був спрямований договір?

3. Які країни Європи не згадувалися в статтях документа, але малися на увазі за його змістом?

4. Чому договір був таємним? 5. Чи можна укладення Троїстого союзу вважати підготовкою до війни?

ПІДБИВАЄМО ПІДСУМКИ

У другій половині XIX — першому десятилітті XX ст. у міжнародних відносинах відбувалися складні й суперечливі процеси. З одного боку, можна сміливо говорити про те, що найрозвиненіші європейські держави й США встановили контроль і затвердили своє панування над основною частиною світу. Навіть Китайська імперія, найбільша держава в Азії, лише формально зберігала державний суверенітет, при цьому перебуваючи під повною економічною й фінансовою залежністю від країн Заходу. На межі втрати незалежності стояли Персія та Афганістан. Ослаблена Османська імперія виявилася не здатною проводити самостійну зовнішню політику й програла всі війни цього часу. Європейці остаточно розділили між собою Африку. З іншого боку, пробудження Азії проявилося, зокрема, у рішучій політиці Японії, що стрімко увійшла до числа впливових країн світу. Революції в Персії, Туреччині, Китаї та бурхливий національно-визвольний рух в Індії свідчили, що в міжнародних відносинах відбувалися значні зміни. Регіональні війни та військові конфлікти за участю Англії, Італії, Росії, США, Японії засвідчували, що перший колоніальний поділ світу не задовольнив його учасників і підштовхнув країни до Першої світової війни.

Розгляньте ілюстрацію. Які найважливіші явища та події другої половини XIX — XX ст. знайшли на ній відображення? Складіть розповідь про одну із цих подій (на вибір).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно